Розвиток недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Зубик С.П.

Анотація

РОЗВИТОК НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Зубик С.П., молодший науковий співробітник Інститут економіки та прогнозування НАН України.

Розглядається еволюція підходів до побудови багаторівневої моделі пенсійного забезпечення та відповідність цій моделі концепції пенсійної реформи в Україні. Досліджуються тенденції розвитку недержавного пенсійного забезпечення в контексті реформування пенсійної системи. Аналізуються причини, форми та масштаби декапіталізації недержавних пенсійних фондів у 2014-2016 рр. Визначено фундаментальні передумови та мотиваційні чинники розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Обґрунтовано перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні за існуючих інституційних умов.

Ключові слова: пенсійна система, недержавне пенсійне забезпечення, заощадження, пенсійні внески, пенсійні активи, пенсійні виплати.

Аннотация

РАЗВИТИЕ НЕГОСУДАРСТВЕННОГО ПЕНСИОННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ В УКРАИНЕ

Зубик С.П., младший научный сотрудник Институт экономики и прогнозирования НАН Украины.

Рассматривается эволюция подходов к построению многоуровневой модели пенсионного обеспечения и соответствие этой модели концепции пенсионной реформы в Украине. Исследуются тенденции развития негосударственного пенсионного обеспечения в контексте реформирования пенсионной системы. Анализируются причины, формы и масштабы декапитализации негосударственных пенсионных фондов в 2014-2016 гг. Определены фундаментальные предпосылки и мотивационные факторы развития негосударственного пенсионного обеспечения. Аргументированы перспективы развития негосударственного пенсионного обеспечения в Украине при существующих институциональных условиях.

Ключевые слова: пенсионная система, негосударственное пенсионное обеспечение, сбережения, пенсионные взносы, пенсионные активы, пенсионные выплаты.

Annotation

NON-STATE PENSION PRIVISION DEVELOPMENT IN UKRAINE

S. Zubyk, Research Assistant Institute for Economics and Forecasting, NAS of Ukraine.

The article examines the evolution of approaches for the construction of a multi-level pension provision model proposed by the leading international financial institutions and organizations. This model must meet the criteria of sufficiency, cost-effectiveness, sustainability, and reliability. It underlies of the concept of pension reform in Ukraine, which involves the implementation of measures of parametric and systemic character. Non-state pension provision, as an integral component of the pension system, is intended for the voluntary accumulation of savings for the additional pensions.

The basic legislation on non-state pension provision came into force in Ukraine in 2004, but the amount of funds attracted by non-state pension funds remains insignificant at this time. Till 2008, an extensive growth of the non-state pension provision market was taking place: against the backdrop of a low base, the value of non-state pension funds assets actually doubled, the number of non-state pension funds, their contributors and participants increased dynamically. After the crisis of 2008-2009, annual growth rates of assets of non-state pension funds stabilized at the level of 25-30 %, reaching, at the end of 2014, UAH 2 469.2 million, while the number of contributors and participants remained almost unchanged, and the number of non-state pension funds began to decrease, which is explained by the beginning of consolidation in this market. As a result of the crisis of 2014-2015, a decapitalization of non-state pension funds took place and their total assets at the beginning of 2016 decreased to UAH 1,980.0 million. The two main forms of decapitalization were net outflow of capital (exceeding the amount of pension payments above the amount of pension contributions) and loss-making activities (depreciation of securities, loss of deposits in banks and assets in the Crimea and in the east of the country). In 2016, despite the fact that the net outflow of capital continued, the process of growth of the non-state pension funds assets resumed.

The two main categories of non-state pension fund contributors are individuals (households) and corporations (employers). Till 2015, in the total contributions, the share of the former was from 3 to 6 %, and that of the latter from 94 to 97 % (the phenomenon of growth of the share of individuals in 2016 in the total contributions to 16.4 % requires additional study, but there is a high probability that such an increase occurred under the influence of employers, who prompted employees to co-finance corporate pension schemes).

According to sociological surveys, only 10 % of households in Ukraine saved part of their income, while giving preference to short-term investments, and about 40 % of households indicated that they were forced to direct all income received to current needs. Statistics from other countries confirm the thesis of a direct relationship between household income and their inclination to save on an additional pension.

Corporations (employers) are considering the introduction of supplementary pension schemes as a manifestation of corporate social responsibility and as an effective HR tool. As a rule, corporations of those sectors of the economy, where there is a higher level of competition in the labor market (labor demand), resort to such programs, and there is a need to expand the tools for stimulating personnel through a social package: the financial sector, telecommunications, the pharmaceutical industry, etc. Cross-country comparisons make it possible to conclude that other motivational factors and incentives, such as the use of retirement assets as sources of investment resources and the creation of a favorable ax regime, have a limited impact on employer participation in supplementary pension provision programs.

Consequently, prospects for the development of non-state pension provision are primarily associated with an increase in incomes and increased competition in the labor market (labor demand). Participation of households in non-state pension provision is possible only in the long run, after meeting the priority investment objectives, such as "for the rainy day" savings, the purchase of expensive durable goods, etc. Increasing competition in the labor market would encourage employers to have a range of HR tools, including a social package with additional pension provision.

Key words: pension system, non-state pension provision, savings, pension contributions, pension assets, pension payments.

Вступ

Серйозні фіскальні та соціальні виклики, з якими зіткнулася пенсійна система України, вимагають термінового проведення комплексної реформи у сфері пенсійного забезпечення, яка б поєднувала у собі заходи як параметричного, так і системного характеру. До останніх насамперед відносяться впровадження накопичувальних принципів та диверсифікація джерел отримання пенсії. Недержавне пенсійне забезпечення (третій рівень пенсійної системи), що є невід'ємною органічною складовою сучасної пенсійної системи, призначене сприяти добровільному накопиченню заощаджень для виплати додаткових пенсій. Проте, попри значний час з моменту його запровадження, недержавне пенсійне забезпечення так і не стало повноцінним компонентом вітчизняної пенсійної системи.

Проблеми розвитку та реформування пенсійних систем перебувають у центрі уваги провідних міжнародних фінансових інститутів та організацій, на замовлення яких проводилися відповідні дослідження. Серед найвідоміших з них - дослідження Світового банку "Як уникнути кризи похилого віку: політика захисту людей похилого віку та сприяння економічному зростанню" (Averting the Old Age Crisis: Policies to Protect the Old and Promote Growth) [1]та "Підтримка доходів у старості в ХХІ столітті: міжнародні перспективи пенсійних систем і реформ" (Old-Age Income Support in the 21st Century: An International Perspective on Pension Systems and Reform) [2], проведене колективом вчених-економістів під керівництвом Р. Гольцмана та Р. Гінца. Результати впровадження багаторівневих пенсійних систем та фактори, що сприяють проведенню структурних реформ у пенсійній сфері, досліджуються в роботах таких науковців, як К. Меса-Лаго, С. Брукс, Ж. Белью, П. Мерфі, А. Мусалем. Розвитку індустрії пенсійного забезпечення присвячені праці Д. Віттаса, М. Скаллі, Х. Єрмо, А. Лузарді. Значну увагу питанням реформування пенсійної системи України у своїх роботах приділяють вітчизняні науковці та експерти Н. Горюк, Е. Лібанова, В. Рудик, А. Федоренко, В. Яценко. Соціальні, інвестиційні, податкові та інші аспекти діяльності установ недержавного пенсійного забезпечення в Україні досліджують Н. Ковальова, Д. Леонов, І. Новак, М. Шаварина тощо.

Проведення пенсійної реформи в Україні актуалізувало питання оцінки потенціалу недержавного пенсійного забезпечення. Метою дослідження є виявлення тенденцій розвитку недержавного пенсійного забезпечення у контексті реформи пенсійної системи в Україні, характеру зв'язків між його ключовими суб'єктами (недержавними пенсійними фондами, їх вкладниками та учасниками), фундаментальних передумов, мотиваційних чинників та перспектив його розвитку.

Недержавне пенсійне забезпечення як складова пенсійної системи

Реагуючи на фундаментальні виклики, пов'язані з гострою демографічною кризою та дисбалансом бюджету пенсійної системи, Президент України у 1998 р. видав Указ "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні" [3] (далі - Указ Президента), яким по суті було дано старт проведенню пенсійної реформи.

Визначена зазначеним Указом концепція пенсійної реформи базується на запропонованій Світовим банком у 1994 р. моделі пенсійного забезпечення, що ґрунтується на трьох "стовпах" (pillar), які в Україні прийнято називати рівнями пенсійної системи: соціальній сітці безпеки, що фінансується за рахунок загальних податків (перший стовп/рівень), обов'язкових індивідуальних пенсійних заощадженнях працюючих (другий стовп/рівень) і добровільних додаткових пенсійних заощадженнях (третій стовп/рівень) [1]. В основу цієї моделі покладено ідею розширення ролі накопичувальної системи, що передбачає індивідуальну відповідальність кожного учасника такої системи та позбавлена ризиків впливу демографічних факторів і стану ринку праці.

Проведений Світовим банком у подальшому аналіз результатів структурних пенсійних реформ спонукав до часткового переосмислення пріоритетів та відповідної корекції моделі пенсійного забезпечення, загалом не змінюючи основу її конструкції. Така корекція мала на меті посилити базовий рівень забезпечення особливо вразливих груп населення за рахунок загальних податків (нульовий стовп) та залучити додаткові - нефінансові - джерела добробуту літніх людей, як-от підтримка сім'ї, забезпечення житлом, медичними послугами тощо (четвертий стовп) [2]. Після того сформульована в Указі Президента концепція пенсійної реформи надалі не зазнавала істотних змін, викристалізувавшись в ухвалених Верховною Радою України законах.

Перша спроба втілення пенсійної реформи пов'язана з ухваленням у 2003 р. Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [4] та "Про недержавне пенсійне забезпечення" [5]. Ст. 2 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено структуру системи пенсійного забезпечення в Україні, яка має складатися з трьох рівнів:

* перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим законом;

* другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом;* третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні - систему накопичувального пенсійного забезпечення.

У реальності ця спроба не мала успіху. Залишилися невирішеними ключові проблеми солідарної системи пенсійного страхування, такі як, по-перше, незабезпеченість пенсійних виплат надходженнями страхових внесків (табл. 1) та, по-друге, відсутність єдиних принципів нарахування пенсій, у результаті чого різниця у розмірах пенсій між окремими професійними категоріями може досягати десятків разів.

Рис. 1. Структура пенсійної системи України

Джерело: інфографіка автора.

Так, згідно зі Звітом Пенсійного фонду України за 2015 р., середній розмір пенсій за грудень 2015 р., розрахованих відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становив 1578,5 грн, у той час як середній розмір пенсій за той же період, розрахований відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", становив 16456,4 грн [6]. Запровадження другого рівня пенсійної системи, яке ставилося в залежність від виконання низки визначених законами умов, зокрема забезпечення бездефіцитності бюджету Пенсійного фонду України та створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування [4, 7] В абзацах сьомому - десятому частини дев'ятої розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідні умови сформульовано так: "Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється... лише після виконання таких умов: ... збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування.".

Далі умова щодо бездефіцитності бюджету Пенсійного фонду України була закріплена в ухваленому у 2011 р. Законі України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи": "Перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджується починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України" (частина перша ст. 1 Закону)., так і не відбулося через хронічний, до того ж наростаючий, дефіцит Пенсійного фонду України та відсутність джерел фінансування згаданих інституційних компонентів.

Таблиця 1. Співвідношення між власними доходами і загальною сумою видатків Пенсійного фонду України в 2006-2015 рр., млрд. грн

Джерело: складено автором на основі Звітів про роботу Пенсійного фонду України (http://www.pfu) та Підсумків роботи органів Пенсійного фонду України за 2016 рік: http://www.pfu.gov.ua/pfu/contro1/uk/pub1ish/ artic1e?art_id=277159&cat_id=122125.

Система недержавного пенсійного забезпечення фактично була запроваджена з початку 2004 р. та - в майже незмінному правовому полі - пройшла кілька етапів еволюційного розвитку. Через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів, про які йтиметься нижче, вона так і не стала повноцінним компонентом вітчизняної пенсійної системи. Наразі ведеться ґрунтовна робота щодо удосконалення законодавства, яке визначає засади недержавного пенсійного забезпечення, за напрямами, передбаченими Комплексною програмою розвитку фінансового сектора України до 2020 року [8], та імплементації положень Директиви 2003/41/ЄС Європейського Парламенту та Ради про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд над ними [9]відповідно до вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [10].

Після відомих подій 2013-2014 рр. та проголошення курсу на проведення реформ робиться друга спроба побудови сучасної моделі пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійна реформа визначена як пріоритетна та критично важлива провідними міжнародними фінансовими інститутами, такими як Світовий банк та Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Зокрема, в інтерв'ю тижневику "Дзеркало тижня. Україна" Сату Кахконен, директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови, зазначила, що "є чотири реформи, що можуть стати вирішальними для прискорення економічного відновлення": пенсійна, земельна, охорони здоров'я та антикорупційна. Проте найпершою з них, за визначенням С. Кахконен, є пенсійна як вкрай важлива з фіскальної точки зору, оскільки "11 % ВВП держави витрачається через Пенсійний фонд, при цьому лише половина з цих коштів покривається пенсійними внесками населення, решта фінансується бюджетом". Але "пенсійна реформа необхідна не лише заради стабілізації фіскальної системи, а й заради підвищення рівня соціальної захищеності суспільства. Майже 70 % пенсіонерів в Україні живуть за межею бідності. Вони потребують захисту від держави" [11].

У підписаному з МВФ 02.03.2017 р. Меморандумі про економічну і фінансову політику пенсійна реформа зазначена як структурний "маяк", на основі оцінки дотримання якого визначатиметься досягнення передбачених цим Меморандумом цілей та прийматиметься рішення щодо надання наступних траншів кредиту. Загальний порядок реалізації пенсійної реформи передбачає спочатку ухвалення змін, що стосуватимуться солідарного рівня пенсійної системи (упродовж поточного року), потім - системи накопичувального пенсійного забезпечення. Тож як першочергові передбачаються такі заходи, як: встановлення нового набору варіантів виходу на пенсію з ширшим, ніж існуючий, діапазоном пенсійного віку (залежно від загального трудового стажу) та з пенсійними виплатами, які заохочують до продовження трудової діяльності та пізнішого виходу на пенсію; збільшення ефективного трудового стажу для виходу на пенсію; приведення отримуваної пенсії у відповідність до сплачених внесків у реальному вимірі [12]. недержавне пенсійне забезпечення еволюція

Отже, слід очікувати, що після впровадження заходів, спрямованих на модернізацію солідарного рівня пенсійної системи, фокус уваги законодавчої та виконавчої гілок влади буде перенесений на систему накопичувального пенсійного забезпечення загалом та недержавне пенсійне забезпечення зокрема, як пріоритетні в плані проведення реформ у пенсійній сфері.

Тенденції розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Відповідно до частини третьої ст. 2 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" (далі - Закон) недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: (1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів з вкладниками таких фондів, (2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії з учасниками фонду та (3) банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків. При цьому необхідно звернути увагу на таке. По-перше, умовою здійснення страховими організаціями недержавного пенсійного забезпечення є укладання договору страхування довічної пенсії з учасниками недержавного пенсійного фонду, що означає, що страхова організація не може виконувати функцію накопичення пенсійних активів, тобто надає послуги учасникам системи недержавного пенсійного забезпечення виключно в частині виплати довічної пенсії. По-друге, частина дев'ята ст. 61 цього Закону містить застереження, відповідно до якого порядок використання пенсійних коштів, що акумульовані на пенсійних депозитних рахунках у банках учасниками недержавного пенсійного забезпечення, встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за погодженням з Національним банком України. Враховуючи, що зазначений порядок так і не був розроблений регуляторами, банківські установи не мають змоги надавати відповідні послуги учасникам системи недержавного пенсійного забезпечення, залучаючи їх заощадження на пенсійні депозитні рахунки.

Таким чином, у системі недержавного пенсійного забезпечення в Україні функцію накопичення пенсійних активів фактично можуть виконувати виключно недержавні пенсійні фонди, функцію здійснення пенсійних виплат - недержавні пенсійні фонди та страхові організації, банківські ж установи залишаються номінальними учасниками цих процесів.

Рис. 2. Рух коштів у системі недержавного пенсійного забезпечення

Джерело: інфографіка автора.

Рівень розвитку недержавного пенсійного забезпечення характеризується у першу чергу обсягами акумульованих цим сегментом фінансового сектора економіки (власне недержавними пенсійними фондами) фінансових ресурсів та масштабами залучення економічних суб'єктів до участі в ньому.

Статистичні дані свідчать (табл. 2), що починаючи з 2004 р., коли набрав чинності Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", та по 2014 р. включно номінальні обсяги активів недержавних пенсійних фондів незмінно щорічно зростали, навіть під час гострої фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. Зокрема, впродовж 2010-2013 рр. активи недержавних пенсійних фондів щорічно збільшувалися на 25 % та станом на 31.12.2013 р. досягли 2089,8 млн. грн. Проте через несприятливу загальноекономічну динаміку та зниження інвестиційної активності на фондовому ринку у 2014 р. спостерігалося уповільнення темпів зростання до 18,0 % (що в абсолютних цифрах становило 379,4 млн. грн), а у 2015 р. - скорочення на 19,8 % (або на 489,2 млн. грн) активів недержавних пенсійних фондів, у результаті чого їх сума на кінець року знизилася до 1980,0 млн. грн. У 2016 р. відновився процес номінального нарощування активів недержавних пенсійних фондів, які виросли на 8,0 % (або на 158,7 млн. грн) та на 31.12.2016 р. становили 2138,7 млн. грн [13, 14].

Швидке нарощування активів у період з 2006 р. по 2013 р. відбувалося також у реальному вимірі, з урахуванням чинника інфляції, незважаючи на те, що в окремі роки (2007-2009) рівень інфляції досягав двозначних чисел. З огляду на прискорення інфляції у 2014-2016 рр., реальна декапіталізація недержавних пенсійних фондів за цей період становила 561,4 млн. грн у цінах грудня 2006 р., або 49,2 % загальної вартості їх активів (іншими словами, реальна вартість активів недержавних пенсійних фондів за період з 2014 р. по 2016 р. скоротилася практично вдвічі, відкотившись до показників 2009 р.). Найвища динаміка реальної декапіталізації спостерігалася у 2015 р., сягнувши 475,0 млн. грн у цінах грудня 2006 р., або 44,0 % від вартості активів попереднього року, тоді як уже в наступному - 2016 р. вона сповільнилася до 24,7 млн. грн у цінах грудня 2006 р., або 4,1 % від загальної суми активів попереднього року.

Таблиця 2. Активи недержавних пенсійних фондів у 2006-2016 рр.2

Джерело: складено автором на основі щорічних Підсумків розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення (офіц.. сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. URL: https://nfp.gov.ua/content/stan-i-rozvitok-npz.html) та Індексів споживчих цін у 19922016 рр. (офіційний сайт Державної служби статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua).

Зведені звітні дані недержавних пенсійних фондів за 2015 р. дають підстави констатувати, що двома основними формами їх декапіталізації (зменшення вартості чистих активів) у цей період були:

по-перше, відплив капіталу, що відобразився у від'ємному сальдо платежів з вкладниками та учасниками (тобто мало місце перевищення суми пенсійних виплат над сумою пенсійних внесків), та,

по-друге, збиткова діяльність, зумовлена переважно знеціненням цінних паперів, втратами депозитів у комерційних банках, втратами активів через анексію АР Крим та проведенням антитерористичної операції на сході країни тощо.

Чистий відплив капіталу недержавних пенсійних фондів (перша форма декапіталізації) був викликаний стрімким кратним зменшенням починаючи з 2015 р. сум пенсійних внесків на тлі пікових пенсійних виплат у цьому ж році (табл. 3). Для порівняння: якщо впродовж 2014 р. загальна сума пенсійних внесків становила 223,3 млн. грн, то в наступному - 2015 р. - вона зменшилась лише до 79,4 млн. грн, а в 2016 р. - до 76,7 млн. грн. За ці ж періоди часу пенсійні виплати у 2014 р. становили 121,6 млн. грн, у 2015 р. вони досягли 135,8 млн. грн, а у 2016 р. знизились до 100,0 млн. грн [13, 14].

Різке зменшення пенсійних внесків стало наслідком погіршення фінансового стану роботодавців, які фінансували програми додаткового пенсійного забезпечення, та прийняття ними рішень, спрямованих на зниження фінансового навантаження, таких як тимчасове припинення або зменшення розміру сплати пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, скорочення персоналу тощо. Показовою у цьому плані є зміна відповідних показників найбільшого в Україні недержавного пенсійного фонду - Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України. Впродовж 2015 р. та 2016 р. кількість учасників цього пенсійного фонду зменшилася на 725 осіб, переважно внаслідок скорочення штатної чисельності працівників роботодавця, що є вкладником (НБУ), на тлі різкого скорочення сплати пенсійних внесків: у 2014 р. вони становили 175,4 млн. грн, тоді як у 2015 р. та 2016 р. - лише 37,5 та 27,4 млн. грн відповідно [14].

Стрибок обсягу пенсійних виплат у 2015 р. також певною мірою пов'язаний із заходами, до яких вдалися роботодавці. Очевидно, що при звільненні працівників за ініціативою роботодавців та втратою такими працівниками стабільних джерел доходу значна частина тих із них, пенсійний вік яких відповідав встановленому Законом, скористалася законодавчо передбаченою можливістю отримати накопичені на індивідуальних пенсійних рахунках кошти як одноразову пенсійну виплату. Відповідно збільшення пенсійних виплат мало характер хвилі, обмежившись часовим періодом, на який припали масові звільнення працівників тих роботодавців, які фінансували програми недержавного пенсійного забезпечення.

Отже, перевищення суми пенсійних внесків над пенсійними виплатами, яке спостерігалося упродовж усього періоду функціонування відповідного сегмента фінансового ринку та у 2014 р. становило 101,6 млн. грн, у 2015 р. уперше змінилося чистим відпливом капіталу недержавних пенсійних фондів, на суму 56,4 млн. грн, та продовжилося у 2016 р - на 23,3 млн. грн.

Таблиця 3. Пенсійні внески до недержавних пенсійних фондів та пенсійні виплати з недержавних пенсійних фондів у 2006-2016 рр., млн. грн

Джерело: складено автором на основі щорічних Підсумків розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та Розкриття інформації недержавними пенсійними фондами: офіц. сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. URL: https://nfp.gov.ua/content/ stan-i-rozvitok-npz.html та http://npf.nfp.gov.ua/.

Друга форма декапіталізації недержавних пенсійних фондів - збиткова діяльність, що зумовлена переважно знеціненням або втратою активів, - хоча й значно більше вплинула на зміну сукупної чистої вартості активів цих інститутів, але тривала упродовж відносно короткого періоду часу - лише у 2015 р. Відповідно до зведених звітних даних недержавних пенсійних фондів за 2014 р. загальна сума отриманого ними доходу становила 312,7 млн. грн. Однак уже у 2015 р. недержавні пенсійні фонди отримали збиток у сумі 349,8 млн. грн Цей результат потрібує додаткового пояснення з огляду на таку обставину. Аналіз річної звітності пенсійного фонду Національного банку України, частка якого в сукупних пенсійних активах усіх недержавних пенсійних фондів станом на 31.12.2015 р. сягала 50,75 %, дає підстави стверджувати, що швидке нарощування інвестиційного доходу цим пенсійним фондом у попередні періоди, тобто до 2015 р., стало результатом не стільки вдалих інвестиційних рішень, скільки маніпулюванням оцінкою справедливої вартості контрольованих активів, штучним завищенням їх вартості. У висновку незалежного аудитора щодо фінансової звітності пенсійного фонду Національного банку України станом на 31.12.2014 р. зазначено, що його чисті активи завищені.. Наступного - 2016 р. - недержавні пенсійні фонди знову продемонстрували прибуткову діяльність: приріст активів за рахунок інвестиційного доходу становив 10,5 %, або 208,3 млн. грн.

На основі приведених даних можна зробити висновок, що динаміка зростання системи недержавного пенсійного забезпечення починаючи з 2013 р. почала сповільнюватися, а у 2015 р. навіть спостерігалася декапіталізація цього сегмента фінансового сектора, яка, проте, "не набула чітко вираженої тенденції та загрозливих масштабів" [16].

Можна припустити, що у найближчій перспективі ризики чистого відпливу капіталу зберігатимуться через часткове або повне згортання роботодавцями пенсійних програм. Разом із тим позитивні зрушення в економіці дозволяють сподіватися, що недержавні пенсійні фонди поступово нарощуватимуть розмір акумульованих фінансових ресурсів за рахунок отримання доходів від інвестування пенсійних активів у фінансові інструменти.

Стійке економічне зростання та розширення виробництва повинні стати передумовами для відновлення існуючих та започаткування нових програм пенсійного забезпечення роботодавцями, що, у свою чергу, зламає негативний тренд, пов'язаний із відпливом капіталу.

З точки зору оцінки перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення окремої уваги заслуговує інформація щодо вкладників недержавних пенсійних фондів та обсягів пенсійних внесків кожною з їх груп (табл. 4).

Таблиця 4. Динаміка кількості вкладників недержавних пенсійних фондів та обсягів сплачених пенсійних внесків у розрізі груп вкладників у 2006-2016 рр.

Джерело: складено автором на основі щорічних Підсумків розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та Розкриття інформації недержавними пенсійними фондами: офіц. сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. URL: https://nfp.gov.ua/content/ stan-i-rozvitok-npz.html та http://npf.nfp.gov.ua/ 819,3 млн. грн [15]. Зазначена сума перевищує суму сукупних збитків, отриманих усіма пенсійними фондами у наступному 2015 р. Відповідно, подальше знецінення чистих активів у пенсійному фонді Національного банку України та у відповідному сегменті фінансового ринку загалом у 2015 р. стало результатом приведення активів недержавних пенсійних фондів до справедливої вартості, а не результатом їх знецінення внаслідок руху ринкових цін.

Як видно зі статистичних даних, упродовж останніх років кількість вкладни- ків-роботодавців практично залишається незмінною, натомість кількість вкладників - фізичних осіб повільно, але невпинно зростає. Очевидно, що таке "залучення" фізичних осіб до участі в недержавних пенсійних фондах відбувається під впливом роботодавців, які спонукають найманих працівників до спільного фінансування програм пенсійного забезпечення. Наприклад, як уже зазначалося вище, впродовж 2015-2016 рр. кількість учасників недержавного пенсійного фонду Національного банку України зменшилась на 725 осіб, але при цьому кількість вкладників - фізичних осіб за цей же час збільшилась на 1497 осіб [15].

Частка пенсійних внесків, які сплачують роботодавці, до 2015 р. незмінно перевищувала 94 % від загальної суми пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів. Хоча звітність недержавних пенсійних фондів не містить інформації про суму внесків фізичних осіб, які не пов'язані трудовими стосунками з вкладника- ми-роботодавцями, майже напевне можна стверджувати, що із тієї частки пенсійних внесків, яка припадає на фізичних осіб, левова частина була здійснена через причини, про які йшлося у попередньому абзаці.

Існуючі в загальній сумі пенсійних внесків пропорції щодо частки кожної з двох груп вкладників (роботодавців та фізичних осіб) є цілком природними. Детальніше на причинах таких пропорцій зупинимося нижче, а поки зазначимо, що в ієрархічній структурі інвестиційних мотивів населення потреба відкладати кошти на старість перебуває ледь не на вершині відповідної умовної піраміди, перехід на кожен наступний рівень якої зазвичай визначається збільшенням розміру доходів індивіда (домогосподарства) [17, с. 51, 52]. Враховуючи поточний та очікуваний рівень середньодушового доходу населення не варто у коротко- чи середньостроковій перспективі сподіватися на його активну участь як вкладників у недержавному пенсійному забезпеченні, оскільки формування пенсійних заощаджень здійснюється переважно за залишковим принципом.

Очікування швидких структурних реформ у пенсійній сфері в першій половині нульових років супроводжувалося створенням великої кількості недержавних пенсійних фондів, що, як передбачалося, мали стати інфраструктурною основою накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. У 2008 р. - лише через чотири роки після набрання чинності Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - було зареєстровано 110 недержавних пенсійних фондів. Проте через відсутність політичної волі вищого керівництва країни проводити пенсійну реформу та на тлі кризи 2008-2009 рр. інтерес до індустрії недержавного пенсійного забезпечення поступово втрачався. Тому після 2008 р. кількість недержавних пенсійних фондів щороку зменшувалась: одні з них припиняли свою діяльність шляхом приєднання до інших пенсійних фондів, інші - шляхом ліквідації. Криза 2014 р. прискорила процеси консолідації на ринку недержавного пенсійного забезпечення: у 2015 р. та у 2016 р. свою діяльність офіційно припинили 4 та 8 недержавних пенсійних фондів відповідно (табл. 5), ще 6 недержавних пенсійних фондів фактично не діють або перебувають у процесі припинення. Таким чином, на початок 2017 р. залишалися 58 недержавних пенсійних фондів, що продовжували свою діяльність, проте значна частина з них, з огляду на незначний обсяг акумульованих ресурсів, не матиме змоги покривати витрати на управління та при цьому забезпечувати прибуткову діяльність (табл. 6). Отже, можна констатувати, що процеси консолідації на ринку недержавного пенсійного забезпечення не завершені та відповідна тенденція, яка намітилася після 2008 р., зберігатиметься.

Таблиця 5. Динаміка кількості недержавних пенсійних фондів у 2006-2016 рр.

Джерело: складено автором на основі: Підсумки розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення. Офіц. сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг: https://nfp.gov.ua/content/stan-i-rozvitok-npz.html.

Таблиця 6. Розподіл недержавних пенсійних фондів за загальною вартістю активів станом на кінець 2016 р.

Джерело: складено автором на основі: Розкриття інформації недержавними пенсійними фондами. Офіц. сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. URL: http://npf.nfp.gov.ua/

Перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні Статистичні дані інших країн та численні ґрунтовні дослідження Найвідомішим із таких досліджень є проведений у 1991 р. Світовим банком "Огляд договірних ощадних інститутів" (Overview of contractual savings institutions) [18]. свідчать про тісний зв'язок між рівнем доходів населення та рівнем розвитку того сегмента фінансового сектора, який представлений договірними ощадними інститутами: фінансовими установами, що здійснюють довготермінове накопичення коштів індивідуальних інвесторів з метою виплат цільового характеру. Яскравою ілюстрацією зазначеного взаємозв'язку є порівняння співвідношення обсягу інвестицій, контрольованих страховими компаніями та пенсійними фондами, до валового внутрішнього продукту в країнах зони євро. Якщо у країнах з високим рівнем середньодушового доходу населення (Люксембурзі, Нідерландах, Ірландії, Франції, Бельгії, Німеччині) таке співвідношення сягає від 80 до 350 %, то у країнах з порівняно низьким середньодушовим доходом (Греції, країнах Балтії, Словаччині тощо) таке співвідношення коливається в діапазоні від 10 до 25 % (рис. 3) [19].

Наведена інформація спонукає до висновку, що в Україні за інституційних умов, які склалися, не слід очікувати швидкого зростання капіталу недержавних пенсійних фондів, а фундаментальним фактором їх розвитку буде зростання добробуту населення.

Рис. 3. Співвідношення фінансових активів страхових компаній та пенсійних фондів до валового внутрішнього продукту в країнах зони євро в 2015 р. Абревіатури країн: LU - Люксембург, NL - Нідерланди, ІЕ - Ірландія, FR - Франція, EA - зона євро, BE - Бельгія, DE - Німеччина, ІТ - Італія, AT - Австрія, PT - Португалія, CY - Кіпр, ES - Іспанія, FI - Фінляндія, SI - Словенія, SK - Словаччина, EE - Естонія, КУ - Латвія, LT - Литва, GR - Греція., %

Джерело: Report on financial structures. European Central Bank, 2016. URL: https://www.ecb.europa.eu/pub/pdf/other/report on financial structures 201610. en.pdf.

Разом із тим темпи та характер розвитку недержавного пенсійного забезпечення передусім залежатимуть від мотивації двох ключових категорій вкладників недержавних пенсійних фондів - домашніх господарств та корпорацій.

Як уже зазначалося вище, звітні дані недержавних пенсійних фондів свідчать, що участь фізичних осіб (населення) як вкладників у недержавному пенсійному забезпеченні є та, очевидно, ще тривалий час залишатиметься номінальною. Пасивне ставлення населення до участі у недержавному пенсійному забезпеченні пояснюється як відсутністю коштів, які можна було б переорієнтувати з поточного споживання на накопичення, так і інвестиційними пріоритетами тієї частки домогосподарств, які здійснюють накопичення. Зокрема, як зазначається в монографії "Моделі ідентифікації макроекономічних дисбалансів в Україні", за того рівня середньодушового доходу, який був в Україні впродовж 2011-2013 рр., близько 40 % домогосподарств змушені були всі отримані доходи спрямовувати на задоволення поточних потреб та, на противагу їм, лише 10-10,5 % домогосподарств фактично заощаджували (але - за умови збільшення доходів - висловлювали наміри спрямовувати на накопичення вже 27,9 % домогосподарств) [20, с. 315, 321]. При цьому підвищення схильності домогосподарств до заощадження у цей період, яке спостерігалося після гострої фази фінансової кризи 20082009 рр., пов'язується зі зростанням депозитних відсоткових ставок у банках [20, с. 315], що означає, що, розміщуючи власні заощадження, домогосподарства орієнтуються на короткострокові вкладення. Така інвестиційна поведінка домогосподарств має цілком логічне пояснення, адже за низького рівня доходів та відсутності значних сум накопичень тимчасово вільні кошти відкладають насамперед про "чорний" день. Вирішальним чином на розширення спектра інвестиційних мотивів населення впливає зростання середньодушового доходу та рівня добробуту загалом. У міру такого зростання частина доходів домогосподарств відкладається для придбання нерухомості та інших дорогих товарів тривалого користування, на освіту, на додаткове пенсійне забезпечення тощо. Як наслідок, поштовх до прискореного розвитку отримують фінансові установи, що пропонують населенню відповідні таким інвестиційним мотивам фінансові інструменти, перш за все - страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. Проте цей процес є тривалим, тому слід визнати, що в осяжній перспективі (у найближчі десятиліття) домогосподарства в основній своїй масі не будуть схильними спрямовувати власні заощадження до недержавних пенсійних фондів та інших фінансових інститутів, які пропонують послуги з довготермінового накопичення коштів.

Натомість, з огляду на гостру демографічну кризу та нерівномірний розподіл робочої сили, можна було б очікувати, що у розвитку недержавного пенсійного забезпечення, на яке покладається виконання двох важливих функцій - соціального (само)забезпечення населення та трансформації тимчасово вільних коштів у довгострокові інвестиційні ресурси, - можуть бути однаково зацікавлені як держава, так і корпоративний сектор. Тож видається, що у цій ситуації завдання держави має полягати у формуванні умов, які б спонукали роботодавців до запровадження корпоративних пенсійних планів.

У літературі, присвяченій питанню корпоративного пенсійного забезпечення, що загалом розглядається як продовження загальної корпоративної стратегії підприємств, зазначаються дві основні причини створення ними власних пенсійних фондів. Перша полягає у бажанні отримати дієвий інструмент кадрової політики через включення пенсійних планів до соціального пакета корпорації. Друга пов'язана із здатністю пенсійних фондів акумулювати значні за обсягом грошові кошти, що можуть бути використані як джерела інвестиційних ресурсів (головним чином для самоінвестування). Про те, наскільки значним є для корпорацій другий із мотивів, свідчить той факт, що деякі експерти, аналізуючи ситуацію, викликану корпоративними скандалами у США на початку нульових років, навіть застерігали: якщо для корпоративних пенсійних фондів будуть законодавчо запроваджені інвестиційні обмеження, компанії можуть узагалі відмовитися від сплати пенсійних внесків [21]. Однак подальший перебіг подій, а саме запровадження у 2003 р. Європейським Союзом на підставі Директиви 2003/41/ЄС про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд за ними обмежень, відповідно до яких "інвестиції [установ трудового пенсійного забезпечення]в підприємство- спонсор не повинні перевищувати 5 % портфеля в цілому, а якщо підприємство- спонсор належить до групи, то інвестиції в підприємства, що належать до тієї самої групи, що й підприємство-спонсор, не повинні перевищувати 10 % портфеля", засвідчив, що такі обмеження не мали суттєвого впливу на розвиток індустрії пенсійного забезпечення. Зокрема, за даними Європейського центрального банку, фінансові активи пенсійних фондів у зоні євро навіть після набрання Директивою 2003/41/ЄС чинності щороку незмінно нарощувалися та станом на кінець 2016 р. досягли 2169 млрд. євро [19].

Отже, не відкидаючи значення інвестиційного мотиву повністю, слід визнати, що запровадження додаткового пенсійного забезпечення, особливо в руслі сучасних тенденцій розвитку корпоративного управління, розглядається корпораціями передусім як прояв соціальної відповідальності бізнесу та як інструмент управління персоналом. У практичній площині це означає, що додаткове пенсійне забезпечення покликане підвищити привабливість (імідж) конкретної корпорації, особливо для потенційних/дійсних працівників у ситуації високої конкуренції на ринку праці, та стати способом альтернативного підвищення рівня загальної винагороди працівника замість підвищення розміру заробітної плати (прямої грошової винагороди) [22].

Вітчизняне та європейське законодавство з питань недержавного пенсійного забезпечення, зокрема Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та Директива 2003/41/ЄС, встановлюють для роботодавців та створених ними інститутів пенсійного забезпечення певні, іноді досить вагомі, обмеження та обов'язки, які загалом спрямовані на захист інтересів тих осіб, на користь яких здійснюються пенсійні внески (найманих працівників). Серед іншого українське законодавство регулює правила інвестування - аж до кількісних обмежень, зобов'язує регулярно надавати учасникам недержавних пенсійних фондів різноманітну інформацію про стан їх індивідуальних пенсійних рахунків та загалом про пенсійний фонд, звітувати перед регуляторами тощо, а також містить додаткові застереження для тих роботодавців, які вирішили припинити здійснювати пенсійні внески на користь своїх працівників. Відповідно м'якою альтернативою таким нормативно закріпленим умовам здійснення недержавного пенсійного забезпечення для роботодавців видається варіант, за якого пенсійний компонент соціального пакета регулювався б не законодавством про недержавне пенсійне забезпечення, а визначався на основі схем облікових резервів або проводився через установи, які не надають найманим працівникам юридичних прав на пенсії (або, іншими словами, дозволяють роботодавцю у будь-який час відмовитися від виконання зобов'язань щодо виплати додаткових пенсій). Як правило, для запровадження такого варіанту пенсійного забезпечення роботодавцю достатньо прийняти відповідні зобов'язання в односторонньому порядку або через інститут колективного договору.

З огляду на зазначене, на прийняття роботодавцем рішення щодо запровадження недержавного пенсійного забезпечення через недержавний пенсійний фонд або іншу установу, що надає послуги з пенсійного забезпечення, вирішальний вплив матиме наявність сприятливого податкового режиму, який включав би як податкові преференції для самого роботодавця, так і недискримінаційні умови оподаткування руху пенсійних коштів для найманих працівників.

Тема податкового стимулювання участі підприємств у системі недержавного пенсійного забезпечення досить добре досліджена у фахових виданнях та фактично знайшла відображення у вітчизняному податковому законодавстві.

У центрі уваги серед усіх заходів податкового стимулювання підприємств зазвичай перебуває надання права платнику податку зменшувати об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств на суму пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів на користь найманих працівників. Крапка в дискусіях у цьому питанні була поставлена після внесення змін до Податкового кодексу України, які набули чинності 01.01.2015 р. [23]. Встановлено, що з цієї дати об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств відповідає прибутку, визначеному у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Оскільки у бухгалтерському обліку - як за національними, так і за міжнародними стандартами - немає поділу на "господарські" та "негосподарські" витрати, наразі жодних обмежень чи застережень щодо включення пенсійних внесків до витрат підприємства та, відповідно, зменшення на цю суму об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства не існує Слід зазначити, що і до 01.01.2015 р. Податковий кодекс України містив досить ліберальну норму, відповідно до якої платник податку мав право включати до витрат підприємства пенсійні внески до недержавних пенсійних фондів у сумі, що не перевищує 25 % заробітної плати найманої особи протягом податкового року (п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу України в редакції від 02.12.2010 р.)..

Іншим заходом податкового стимулювання підприємств вважається часткове чи повне виключення з бази нарахування єдиного соціального внеску пенсійних внесків роботодавця до недержавного пенсійного фонду. Це питання також законодавчо урегульовано: частиною першою ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [24]визначено, що єдиний внесок нараховується на суму основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, а частиною сьомою цієї ж статті - що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. У свою чергу відповідним урядовим документом [25]передбачено, що "платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей" включається до переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок.