Управління кредитним портфелем ПАТ "Альфабанк"

Нині методика оцінки якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (далі -- Положення № 279), затвердженого постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 р., з наступними змінами та доповненнями. Особливістю запропонованого Національним банком України Положення є те, що об'єктом резервування є не лише кредитні, а й інші активні операції банку, обтяжені кредитним ризиком (хоч у назві задекларовано лише кредитні операції). Оскільки в процесі аналізу банківської діяльності слід спиратися насамперед на чинне законодавство, то для опрацювання методики аналізу кредитного ризику банку за основу було взято назване Положення, на розгляді якого варто спинитися докладніше.

За економічним змістом усі операції, що підлягають класифікації та резервуванню, поділяються на групи:

­ кредитні операції та сумнівна заборгованість за ними;

­ інші активні операції банку, обтяжені кредитним ризиком.

До першої групи належать: кредити, надані іншим банкам; кредити, надані суб'єктам господарської діяльності, включаючи овердрафти, обліковані векселі, факторинг; кредити, надані державним та місцевим органам управління; кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, надані фізичним особам; позабалансові операції кредитного характеру та сумнівна заборгованість за ними: гарантії, акцепти та авалі, надані банкам (№ 9000, 9002, 9003); гарантії та авалі, надані клієнтам (№ 9020, 9023); сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам (№ 9090, 9091); зобов'язання з кредитування, надані банкам та клієнтам (№ 9100, 9129). Другу групу створюють такі активи: коррахунки в інших банках; депозити до запитання, розміщені в інших банках; строкові депозити, розмішені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними; операції репо.

Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов'язані здійснити протягом місяця, в якому проведено кредитну операцію або укладено угоду про її проведення (наприклад, угода про надання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фактичної кредитної заборгованості за групами ризику щомісяця (станом на перше число місяця, наступного за звітним) у повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями.

З погляду методики аналізу кредитного ризику виокремлюють такі види об'єктів резервування:

­ кредитні операції;

­ обліковані векселі;

­ факторинг, надані зобов'язання (аваль), гарантії і поручництва;

­ кошти на кореспондентських рахунках та депозити до запитання в інших банках;

­ прострочені доходи за кредитними операціями.

Класифікація операцій та розрахунок суми резерву за кожною з названих груп здійснюються за спеціально розробленими критеріями та методиками, в яких ураховано особливості тих чи інших банківських операцій. Зазначимо, що операції за облікованими векселями та операції за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями і поручництвами, хоч за економічним змістом і належать до кредитних операцій, але виокремлюються з цієї групи і утворюють самостійні об'єкти резервування, оскільки до них застосовується інша методика оцінювання кредитного ризику. Проаналізуємо кожний з підходів докладніше.

Першим етапом аналізу ризику кредитного портфеля є класифікація всіх операцій, що входять до його складу. Рівень ризикованості кредитних операцій банку оцінюється за такими трьома параметрами:

­ фінансовий стан позичальника (контрагента банку);

­ стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотками (комісії чи інші платежі), а також спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

­ рівень та якість забезпечення кредитної операції.

Національним банком України централізовано розроблено методику аналізу фінансового стану позичальника, якою обов'язково мають користуватися всі банки. Однак наведені в Положенні вимоги є тільки мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Так, у Положенні № 279 зазначено, що кожен банк "має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними". Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів. Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід'ємною частиною його кредитної політики.

У Положенні № 279 сформовано також перелік основних економічних показників діяльності позичальника, які підлягають урахуванню під час визначення його фінансового стану: платоспроможність, фінансова стійкість, обсяг реалізації, обороти на рахунках, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції, прибутки і збитки, рентабельність та кредитна історія позичальника.

Фінансовий стан позичальника є точкою в багатовимірному просторі, параметрами якого є названі вище (або ще й додаткові) показники. Оскільки працювати з такою кількістю оцінок досить складно, то на наступному етапі проводиться агрегування і за певними критеріями визначається належність кожного позичальника до одного з п'яти класів, позначених літерами А, Б, В, Г, Д. Треба спеціально наголосити, що в процесі ідентифікації класу позичальника беруть до уваги не тільки його фактичний фінансовий стан, а й оцінюють перспективи (поліпшення, погіршання чи стабільність фінансового стану).

Також запропоновано дотримуватися відповідності між класом позичальника та якістю забезпечення кредиту, хоч це призводить до певного дублювання, адже оцінка забезпечення є третім і окремим індикатором кредитного ризику

Класифікація позичальників банку здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятих значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо).

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятим значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою.

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена кредитною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, ймовірність виконання зобов'язання з точки зору позичальника / контрагента банку практично відсутня.

У такий спосіб здійснюється перехід від багатовимірного простору до одновимірного (вектора). Належність до одного з перелічених класів визначається за результатами порівняння фактичних значень показників з їхніми теоретичними чи середньогалузевими значеннями та наступного коригування з огляду на суб'єктивні чинники. Отже, цю процедуру формалізовано лише до певної міри і вона не виключає певних елементів суб'єктивізму.

Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за укладання кредитної угоди, а далі -- не рідше одного разу на три місяці (для банків-позичальників -- одного разу на місяць). Але аналіз фінансового стану позичальника -- лише один із трьох параметрів оцінки кредитного ризику.

Наступним кроком є аналіз якості кредитної операції, який визначається за станом обслуговування боргу позичальником. За цією ознакою виокремлюють три групи кредитів: з добрим, слабким і незадовільним обслуговуванням боргу. Належність до однієї із цих груп визначається за такими критеріями, як термін простроченої заборгованості та термін затримки платежів. Оцінка стану обслуговування боргу банки зобов'язані здійснювати щомісяця. За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається:

1. добрим, якщо заборгованість і відсотки/комісії за кредитом сплачуються у встановлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів;

­ або кредит пролонговано без зниження класу позичальника та відсотків/комісії за ним сплачується в установлені строки чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

­ або кредит пролонговано із зниженням класу позичальника до 90 днів і відсотки/комісії за ним сплачуються вчасно чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

2. слабким, якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів і відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

­ або кредит пролонговано зі зниженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк чи з максимальною затримкою до 30 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції, не виконується, то така операція зараховується до групи на один рівень нижче.

Зобов'язання за наданими гарантіями, поручительством та авалями за станом обслуговування боргу вважається "добрим" до часу їх виконання.

Третій параметр оцінки кредитного ризику -- рівень забезпечення кредитної операції. Категорія кредитної операції за ступенем ризику визначається в результаті комбінації результатів класифікації позичальників та оцінки стану обслуговування заборгованості за кредитом (таблиця 1.1)

Таблиця 1.3

Комбінації результатів класифікації позичальників та оцінки стану обслуговування заборгованості за кредитом

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу (група) позичальником
	"добре"	"слабке"	"незадовільне"
"А"	"стандартна"	"під контролем"	"субстандартна"
"Б"	"під контролем"	"субстандартна"	"сумнівна"
"В"	"субстандартна"	"сумнівна"	"безнадійна"
"Г"	"сумнівна"	"безнадійна"	"безнадійна"
"Д"	"безнадійна"	"безнадійна"	"безнадійна"

При класифікації операцій за врахованими векселями враховується тільки строк погашення боржником заборгованості, а саме:

­ "стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений векселем, ще не настав;

­ "сумнівна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення не більше ніж 30 днів;

­ "безнадійна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів.

При класифікації кредитних операцій за ступенем ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

­ "стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов'язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

­ "сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями та поруками (у т.ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання, передбаченого договірними умовами (векселем);

­ "безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями та поруками (у т.ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань зі строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).

У процесі класифікації кредитного портфеля виділяють поняття негативно класифікованих активів. Негативно класифіковані активи - це "сумнівна" та "безнадійна" заборгованість за основною сумою боргу, прострочені понад 31 день та сумнівні відсотки.

Для обчислення суми резерву застосовуються загальні коефіцієнти резервування за названими групами.

Інший методичний підхід застосовується до резервування коштів, розміщених на кореспондентських рахунках та депозитах до запитання в інших банках (рах. № 1500, 1580). Ці кошти є об'єктом резервування в трьох випадках:

­ якщо їх розміщено в банках-нерезидентах;

­ якщо банк-кореспондент зареєстровано в офшорній зоні;

­ якщо банки-кореспонденти (резиденти і нерезиденти) визнано банкрутами або піддано процесу ліквідації з рішення вповноважених органів.

Зауважимо, що такі погляди на методику визначення величини ризику кредитного портфеля поділяють і інші автори.

На третьому етапі аналітичного процесу досліджується ефективність управління кредитним портфелем банку. У даному разі під ефективністю розуміємо співвідношення між такими параметрами кредитного портфеля, як рівень дохідності та величина кредитного ризику.

Багатоаспектні проблеми управління кредитним портфелем комерційного банку досліджувались як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. Теоретичні, методологічні й методичні аспекти управління кредитним портфелем відображені в роботах провідних вітчизняних вчених у галузі банківської справи, теорії кредиту, банківського менеджменту, аналізу кредитного ризику та кредитного портфеля, теорії економічного ризику: І.А. Бланка, А.М. Герасимовича, В.М. Голуба, О.В. Дзюблюка, Г.Т. Карчевої, І.М. Лазепка, О.М. Левченко, А.М. Мороза, С.В. Мочерного, І.М. Парасій-Вергуленко, А.А. Пересади, О.В. Пернарівського, Л.О. Примостки, М.І. Савлука, В.М. Суторміної, та ін. Серед відомих західних авторів, які займалися проблемами сучасної портфельної теорії, банківського менеджменту, економетрії необхідно відзначити Л. Гітмана, Б. Едварда, Г. Марковіца, Дж. Маршалла, П. Роуза, Дж. Сінкі, Ф. Фабоцці, У. Шарпа та багато інших. Однак їх теоретичні досягнення і прикладні розробки не повною мірою відповідають специфічним умовам перехідного періоду української економіки. Досліджувані проблеми вивчалися у наукових працях таких російських учених, як: І.Т. Балабанова, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, В.М. Усоскіна, Н.Е. Соколінської та багатьох інших.

Вивчення опублікованих за даною проблематикою робіт, методологічних концепцій, методичних підходів та практичних розробок дозволили зробити висновок про те, що питання пошуку й формування концептуальних і методологічних підходів до вирішення завдання ефективного управління кредитним портфелем комерційного банку недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-методологічному аспектах при порівнянні, наприклад, з інвестиційним портфелем. Це негативно впливає на дохідність банківських установ і взагалі на стабільність функціонування кредитної системи.

1.3 Законодавче регулювання кредитних операцій

Національна економіка України має своєрідні умови розвитку та національні надбання. Тому для періодизації варто звернутися до політичних подій, що суттєво впливали на стан економічного розвитку України. Зважаючи на вищенаведені аргументи, на мій погляд, доцільно розглядати основні етапи розвитку системи регулювання кредитної діяльності комерційного банку згідно з такими періодами:

­ Період до Київської Русі (до IX ст.).

­ Київська Русь (IX -- середина XIV ст.).

­ Гетьманщина (середина XVII -- середина XVIII ст.),

­ Період після Першої світової війни.

­ Незалежність України.

Період до ІХ ст. характеризується розвитком грошово-кредитного обігу та виникненням елементів регулювання кредитної діяльності в різних країнах. У багатьох первісних народів активно використовувалися система позик під роботу і навіть рабство за борги.

У Київській Русі кредит існував нарівні з готівковими грошима, але не набув значного поширення. В ті часи відсотки мали назву рези, рости, лихва, взвиття. Зведення законів, що формувало та регулювало систему майнових відносин, мало назву Руська правда. Руська правда поповнювалась з часом новими вимогами щодо правил надання кредиту. Окрім кредитних відносин та правил, що їх регулювали, в Київській Русі вже існували в початковому вигляді банківські установи. У ХІІІ ст. з розвитком торгівлі в балтійський містах виникають кредитні відносини між русичами та балтійцям. У XIV ст. в Київській Русі зберігся стародавній звичай брати в борг у князів. Монастирі та приватні особи давали гроші в позику під заставу маєтків з умовою викупу у встановлений термін.

Гетьманщина характеризується поновленням економічної діяльності в Україні. Після здобуття самостійності за Богдана Хмельницького Україна почала створювати власні інституції.

Перші кредитні операції в Росії відносять до XVIII ст. В цей період починають зароджуватись два основних види кредитування: іпотечне та комерційне. Першою кредитною установою в Росії вважають Державну монетну контору (1729 р.), а вже у 1754 р. з'явились перші державні банки. Державне регулювання поширилось на губернії, де у всіх губернських містах були створені "Приказы общественного призрения". Вони мали виконувати благодійні функції та разом з тим надавали позики під нерухоме майно.

У 1817 р., після закінчення війни з Наполеоном, був утворений Державний комерційний банк на основі Облікових контор для надання короткострокових кредитів на потреби торгівлі. Вперше для управління та регулювання кредитними установами була утворена Рада державних кредитних установ. Під наглядом цієї Ради перебували три державні банки -- Асигнаційний (емісійний), Позичковий (іпотечний), Комерційний (короткострокового кредитування) -- та Комісія погашення боргів.

Після скасування кріпацтва в умовах промислового зростання в Російський імперії (60-70 роки ХІХ ст.) почали з'являтися перші акціонерні комерційні банки як необхідність у задоволенні потреб виробництва. На державному рівні відбулась повна реорганізація системи регулювання кредитної діяльності.

На початку ХХ ст. після Першої світової війни в Україні відбувалось активне формування фінансового капіталу. Радянський період кредитної діяльності в Україні характеризується в першу чергу націоналізацією банківської системи, нехтуванням принципів кредитування та спотворенням кредитного механізму, що спричинило неефективне використання кредитних ресурсів та значне їх збільшення. Жовтнева революція в Росії стала причиною розладу її банківської системи, що вплинуло на банківську систему України як її складової. Розподілення прибутку підприємств, що залишався в їх розпорядженні, жорстко регламентувалося системою індивідуальних економічних нормативів за фондами економічного стимулювання цільового спрямування. Було виключено перетікання грошових нагромаджень між підприємствами за власною ініціативою. Повністю обмежувалося внутрігосподарське маневрування фінансовими ресурсами підприємств. При цьому нестача реальних нагромаджень в державному бюджеті компенсувалася за рахунок кредитних ресурсів, тобто держава безоплатно і в великих обсягах позичала у колишнього Держбанку СРСР кредитні ресурси для покриття бюджетного дефіциту. Вітчизняні економісти заперечували регулюючу функцію кредиту. В результаті кредитний регулятор був деформований, що призвело до перенасичення народного господарства кредитними ресурсами. Держбанком було повністю виключено зі сфери регулювання грошового обігу процес обігу безготівкових грошей, тобто оцінювання кредитних ресурсів банківської системи.

Тому перед радянським урядом постало завдання реформувати фінансово-кредитну систему в рамках реформування всієї економічної системи, а також поновити регулювання кредитної діяльності. З метою реалізації цієї задачі був введений в дію новий документ, що мав сприяти значному підвищенню ролі кредиту через встановлення жорстких лімітів кредитування: 1 січня 1987 р. були введені "Правила кредитування об'єднань та підприємств за сукупністю матеріальних запасів та виробничих витрат", затверджені Правлінням Держбанку СРСР.

У період незалежності України після 1991 р. нові комерційні банки почали здійснювати як короткострокове, так і довгострокове кредитування діяльності підприємств різних форм власності. Окрім того, підприємства отримали право фінансувати витрати капітального характеру з розрахункового рахунку. Комерційні банки стали здійснювати кредитну емісію та перекази вимог на гроші безготівковим шляхом в інші банки-кореспонденти, що виплачували готівкові гроші за дорученням клієнтів. Перед центральним банком постало головне питання про регулювання всього грошового обороту як основної умови становлення ринкових відносин та регулювання кредитної діяльності як його складової.

Правовою основою регулювання кредитної діяльності комерційних банків в Україні є Інструкція Національного банку України "Про порядок регулювання діяльності банків України" (від 28.08.2001 р., № 368), що базується на таких нормативних документах:

­ Закон України "Про банки і банківську діяльність" (від 07.12.2000 р., №2121-III) зі змінами; Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом "Про банки і банківську діяльність». Тобто, норма має відсильний характер та направляє нас до норм спеціального (банківського) законодавства.

­ Закон України "Про Національний банк України" (від 20.05.1999 № 679-XIV) зі змінами;

­ Закон України "Про заставу" (від 07.09.1998 № 1388) із змінами;

­ Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" (від 23.02.2006 № 3480-IV) зі змінами;

­ Постанова Кабінету Міністрів України "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" (від 05.05.1997 р., № 414) зі змінами;

­ Постанова Правління Національного банку України "Про встановлення тимчасового порядку кредитування в іноземній валюті" (від 20.11.1998 р., № 489) зі змінами;

­ Положення Національного банку України "Про кредитування" (від 28.09.1995 р., № 246) зі змінами;

­ Цивільній кодекс України (2003, №№ 40-44, ст. 380-385) зі змінами;

­ Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" ( від 14.04.1998 р., № 141) зі змінами. Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 79 від 17.02.2009;

­ Постанова Правління Національного банку України "Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства" (від 26.05.2000 р., № 215) зі змінами;

­ Указ Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України" (від 14.07.2000 р., №893) зі змінами;

­ Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (від 06.07.2000 р., №279) зі змінами;

­ Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (2004, № 1) зі змінами;

­ Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (2004, №11) зі змінами;

­ Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (2005, № 32) зі змінами;

­ Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (від 15.02.2011 р., № 3024-VI)

­ Податковий кодекс України зі змінами 07.05.2011 р.

­ Господарський кодекс України зі змінами 15.01.2011 р., в якому врегульовані господарсько-правові аспекти банківських кредитних відносин. Зокрема, у статті 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

­ клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею

­ техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації

­ інші необхідні документи

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
У статті 347 Господарського кодексу України визначені форми та види банківського кредиту. Згідно з цією статтею у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Відповідно до статті 348 Господарського кодексу України банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Згідно зі статтею 349 Господарського кодексу України банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються Господарським кодексом та іншими законами.

­ Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року із змінами. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. В ньому подається визначення ряду термінів, сфери дії, цілі, принципи обліку тощо. Основи нової системи бухгалтерського обліку закладені в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та конкретизовані у відповідних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Наведені вище дані є підставою для таких висновків.

По-перше, Суспільний розвиток людства завжди супроводжувався розвитком грошово-кредитних відносин. Давні джерела подають нам відомості про існування банківських установ та застосування елементів регулювання кредитної діяльності як галузі боргового права. В Україні протягом історичного періоду через розвиток торгівлі з багатьма країнами відбулися становлення та розвиток сталого грошового-кредитного обігу, що спричинило формування системи регулювання кредитної діяльності.

По-друге. Існування законодавчого регулювання кредитної діяльності на державному рівні ще за часів Київської Русі та в пізніші періоди розвитку України, а також розвиток банківських установ, що проводили кредитні операції за рахунок власних та позичених грошей, дає впевненість в необхідності розвитку та становлення сучасної системи регулювання кредитної діяльності в нашій країні.

По-третє. Правова база України в сфері регулювання кредитної діяльності постійно вдосконалюється та спонукає до подальших досліджень в цьому напрямку діяльності комерційних банків.

Висновок за розділом 1

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що поглиблення політичної, економічної та фінансової кризи, відповідно і кризові явища в економічній системі України, практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками, які пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Виходячи з цього, надано тлумачення та обґрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту, кредитного портфеля та принципам кредитної політики, на яких побудований процес кредитування.

Отже, ми можемо констатувати, що ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. Розумне управління кредитним портфелем встановлює параметри кредитного портфеля, визначаючи при цьому, яка доля ресурсів банку може бути використана для видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики даного типу, яка допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям.

Якість управління кредитним портфелем прямо пов'язана з прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності.

2. Оцінка ефективності управління кредитним портфелем ПАТ «Альфабанк»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ПАТ «Альфабанк»

Перш ніж надати характеристику банку та оцінити ефективність його функціонування, потрібно вивчити структуру, сутність та основний напрямок діяльності. Необхідно визначити пріоритети та функції банку, його місце на фінансовому ринку та економічну значущість, дати повну характеристику та вивчити динаміку основних показників діяльності ПАТ «Альфабанк» за 2013 - 2014 рр.

ПАТ «Альфабанк» - одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.

Публічне акціонерне товариство «Альфабанк» - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ.

Місія банку - відтворення ідеї тривалого заощадження коштів населення на принципах справедливої дохідності та надзвичайної надійності. «Альфабанк» має на меті відновити довіру населення, як запоруку стабільності національної банківської системи, економічного зростання країни та підвищення добробуту громадян.

Стратегічна мета Банку - залишаючись банком загальнонаціонального рівня, відтворити позиції стабільної, прозорої, конкурентноздатної фінансової установи, яка співпрацює як з системними державними підприємствам, так і на традиційному для банку сегменті бізнесу - роздрібному [34].

АТ «Альфабанк» - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.

«Альфабанк» банк сьогодні - символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

«Альфабанк» - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів та послуг, збільшенні присутності на ринку.

За роки свого існування «Альфабанк» завоював репутацію бездоганного ділового партнера, який спроможний виконувати взяті на себе зобов'язання незалежно від впливу зовнішніх або внутрішніх факторів.

Стратегічна мета розвитку ««Альфабанку»» на період 2012-2015 років - це впровадження сучасних банківських технологій та продуктів як основи підвищення операційної ефективності та забезпечення зваженого і стійкого зростання у довгостроковій перспективі.

Організаційно - правова форма Банку - публічне акціонерне товариство. Засновник - Банку держава в особі Кабінету Міністрів. Відповідно до Статуту органами управління Банку є: Наглядова рада Банку та Правління Банку.

Організаційну структуру банку представлено на рисунку 2.1.

Отже, на рисунку 2.1 представлено організаційну структуру банку, в якому виділено вертикальну підпорядкованість складових системи. Головним органом є Наглядова рада (Додаток А).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 Організаційна структура ПАТ «Альфабанк»

До складу Правління банку входять тендерний та кредитний комітети, комітет з управління активами і пасивами, фінансовий комітет, комітет тарифної та продуктивної політики. Далі - центральний апарат, якому звітують про діяльність філії-обласні управління та Головне управління по м. Києву та Київській області, Кримське республіканське управління. Загальна кількість управлінь складає 25 установ.

Обласні управління контролюють діяльність 240 філій - відділень по Україні. Теріторіально відокремлені безбалансові відділення сягають кількості 5 667 установ, що створює найширшу філійну мережу серед усіх банків держави і надає змогу надавати послуги усім верствам населення.

ПАТ «Альфабанк» є не тільки фундаментом вітчизняної банківської системи, але й активним помічником держави в реалізації програм економічного та соціального розвитку кожного регіону країни. Банк активно працює практично в усіх секторах українського фінансового ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність - головний аргумент на користь того, що клієнтами ««Альфабанку»» сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК “Нафтогаз України”, НАЕК “Енергоатом”, УДППЗ “Укрпошта”, ВАТ «Укртелеком».

Набувши досвіду в умовах зростаючої конкуренції, ПАТ «Альфабанк» переконливо довів, що є цілком конкурентоспроможним банком загальнонаціонального масштабу. Бути клієнтом ПАТ «Альфабанк» сьогодні надійно і престижно. Підтвердження тому - лідируючі позиції ПАТ «Альфабанк» в банківському секторі України, про що свідчать факти, що наведені у Додатку В.

ПАТ «Альфабанк» є економічно самостійною, цілком незалежною від виконавчих та законодавчих органів державної влади установою при прийнятті рішень стосовно його оперативної діяльності. Банк пропонує різноманітні послуги, що надаються фізичним та юридичним особам відповідно до їх вимог.

Основними напрямами діяльності, які здійснював Банк протягом звітного періоду, були наступні:

— розрахунково - касове обслуговування клієнтів;

— кредитування юридичних і фізичних осіб;

— залучення депозитів фізичних та юридичних осіб;

— купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.

На підставі банківської ліцензії від 16.01.2002р. №148 на право здійснювати банківські операції, що визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також Дозволу від 29.04.2002р. №148-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу, банк здійснює такі операції:

— приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

— операції з валютними цінностями;

— операції з банківськими металами на валютному ринку України;

— послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

— випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

— надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;

— перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Пріоритетною є діяльність банку, спрямована на роботу з населенням в області залучення депозитів. У цій сфері банк має стійкі позиції завдяки ефективному поєднанню якості розрахункових послуг з можливостями з управління накопичуваннями. Вкладники ««Альфабанку»» мають змогу вибрати найбільш зручну схему захисту та збільшення своїх заощаджень. «Альфабанк» підтримує кореспондентські відносини з 72 іноземними банками. На правах членства банк входить до Visa International, Europe International, є членом АУБ, одним з засновників УМВБ. Концепція розвитку банку передбачає перетворення його на спеціалізовану кредитно-фінансову установу з оптимальною структурою, високою прибутковістю капіталу, стабільною позицією на різних сегментах фінансового ринку.

Після розглядання організаційної структури ««Альфабанку»», варто приділити не меншу увагу вивченню основних економічних показників діяльності банку за даними балансу (Додатки Б) та звіту про фінансові результати (Додатки В). За даними таблиці 2.1 можна проаналізувати основні економічні показники ПАТ «Альфабанк».

Таблиця 2.1

Основні фінансово-економічні показники ПАТ «Альфабанк» за 2012-2013 рр

Показники	Станом на 01.01.13 р., млн. грн.	Станом на 01.01.14 р., млн. грн.	Зміни за період
			Абс. відх.	Відн. відх., %
1	2	3	4	5
Активи	83415,788	102007,116	18591,33	22,29
Капітал	17756,391	19187,835	1431,44	8,06
Кредити фізичних та юридичних осіб	51337,576	52179,567	841,99	1,64
Депозити юридичних та фізичних осіб	38888,401	46484,263	7595,86	19,53
Основні засоби та нематеріальні активи	2985,175	3450,559	465,38	15,59
Доходи	3900,325	4405,225	504,9	12,95
Витрати	3165,502	3480,697	315,20	9,96
Прибуток до оподаткування	734,823	924,528	189,71	25,82
Витрати з податку на прибуток	72,179	214,426	142,25	197,08
Чистий прибуток	662,644	710,102	47,46	7,16

Отже, за даними таблиці 2.1 спостерігаємо зміни економічних показників ПАТ «Альфабанк» у бік зростання. При цьому найбільша зміна припадає на активи банку і становить 9559,34 млн. грн. за звітний період. Таким чином, на кінець 2013 року загальна сума активів становила 83415,788 млн. грн., що на 12,94% більше, ніж на кінець 2012 року.

Найменший темп змін у збільшенні економічних показників належить до прибутку до оподаткування банку. За звітний період цей показник зменьшився на 675,22 млн. грн. або на 47,89% і на кінець 2013 року становив 734,823 млн. грн.

Таким чином, ПАТ «Альфабанк» є однією з найбільших фінансово-банківських установ, що має чітку організаційну структуру, в якій спостерігається вертикальна підпорядкованість структурних підрозділів. Пріоритетною діяльністю банку є залучення коштів у вклади від населення, адже у ««Альфабанку»» повернення депозитів гарантується державою.

Для забезпечення надійності та стабільності, а також диверсифікації активів з метою зниження ризиків, значна частина залучених банком коштів (16,9%) розміщена в боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України або емітовані Національним банком України.

Для забезпечення своєчасних розрахунків за дорученням клієнтів банк постійно підтримував ліквідність на достатньому рівні. Залишок коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України на 31 грудня 2012 року становив 1 226, 014 млн. грн., готівкові кошти та банківські метали в касах банку - 1 613, 004 млн. грн. З початку року частка коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України та в касах банку в активах зросла на 0,9 в.п., і на 31 грудня 2013 року склала 4,8%.

Обсяг чистого процентного доходу банку становив 874,592 млн. грн., комісійний дохід досягнув 567,595 млн. грн.

При цьому, аналізуючи основні економічні показники банку, спостерігається значне зростання суми активів за рахунок збільшення кредитного портфеля. Це свідчить про те, що банк проводить правильну кредитну політику, розміщуючи у активи порівняно дешеві ресурси, які залучаються від клієнтів.

Банківська стійкість означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банку спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для дотримання. [10]

Найважливіші економічні нормативи, які характеризують фінансову стійкість банку та більшість інших нормативів, наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка змін нормативних показників ПАТ «Альфабанк» за 2012 - 2013 рр

Показники	Станом на 01.01.13 р.	Станом на 01.01.14 р.	Абсол. відхилення
1	2	3	4
Розмір регулятивного капіталу, млн. грн.	2 198,42	15 690,76	13 492,34
Норматив адекватності регулятивного капіталу, %	9	11	2
Норматив адекватності основного капіталу, %	40,8	50,7	9,9
Коефіцієнт достатності капіталу, %	62,5	83,2	20,7

Після розрахунку розміру регулятивного капіталу за даними балансу, отримані суми було порівняно із встановленими нормативами. Отже, наявна сума капіталу значно перевищує встановлену норму НБУ, що надає «Альфабанку» право здійснювати банківську діяльність. У звітному році спостерігається зростання капіталу на 13,49 млрд. грн.

Показники адекватності регулятивного капіталу розраховувалися за попередній та звітний роки. Отримані дані також перевищують визначений мінімальний норматив, що свідчить про змогу банку своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за своїми боргами. Збільшення показника за встановлений період дорівнює 2 %. При оптимальному значенні нормативу адекватності основного капіталу - 40%, розраховані дані за 2012 - 2013 рр. відповідають встановленому нормативу. Отже, «Альфабанк» в змозі захистити своїх клієнтів від непередбачуваних збитків.

Також було розраховано коефіцієнт достатності капіталу. Збільшення показника у звітному році на 20,7% свідчить про те, що суми капіталу банку після відрахування можливих збитків вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів.

2.2 Аналіз стану кредитного портфеля ПАТ «Альфабанк»

Характерною особливістю функціонування банків в Україні є переважання в структурі активних операцій позичкових коштів. При цьому для банку дуже важливо стратегічно оцінити можливості формування кредитного портфеля з тим, щоб забезпечити максимальну ефективність використання залучених депозитних коштів, їх повну віддачу і зростання прибутковості роботи. Цим досягається подвійний ефект: з однієї сторони, банк отримує прибуток, який можна використати для розширеного розвитку або знову ж реінвестувати, при цьому в державний бюджет надходять кошти у вигляді податкових платежів, а з іншого боку, підприємство зацікавлене в якнайефективнішому використанні та швидкому обороті капіталу, знову ж таки, поповнюється державний бюджет і задовольняються суспільні потреби.

Станом на 1 січня 2015 року обсяг кредитних вкладень банківської системи в економіку Дніпропетровської області становить 57,9 млн. гривень. В структурі кредитних вкладень короткострокові кредити складають 86,9% загальної суми кредитних вкладень (50,3 млн. грн), довгострокові 13,1% (7,6 млн. грн.).

Кредитні вкладення в іноземній валюті в гривневому обчисленні - 9,8 млн. гривень

Питома вага гривневих і валютних кредитів у структурі кредитної маси склала 83,1 і 16,9% проти 2013 року відповідно 88,5 і 11,5%.

Станом на 1 січня 2014 року в структурі загальних кредитних установ банків в економіку області, ПАТ «Альфабанк» займає 5,7%, тобто досить незначну частину. Основна маса кредитів надається Укрсоцбанком та Промінвестбанком.

Завдання ефективного формування кредитного портфеля повинне будуватись на принципах залучення фінансових ресурсів на найбільш вигідних умовах і продаж позичкового капіталу та наданих послуг шляхом застосування якомога вищих ставок. Окрім вказаних принципів, в результаті врахування яких досягається ефект від кредитної діяльності в умовах ринку необхідно враховувати фактор ризику втрат, що можуть виникнути внаслідок як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні кредитного портфеля банку є їхня дохідність, і, оскільки позичкові та інвестиційні операції є найбільш прибутковими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів банку.

Як правило, ініціатором кредитної угоди виступає клієнт, коли йому бракує коштів на певний момент для здійснення підприємницької діяльності.

При цьому виникають особисті стосунки між боржником і кредитором, що є особливістю кредитного портфеля, у всіх інших напрямках портфельної теорії діяльність буває відокремленою та знеособленою.

Формуючи кредитний портфель, банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

Основним напрямом мінімізації кредитного ризику банку слід вважати ефективне управління кредитним портфелем банку, що є актуальним завданням вдосконалення усієї системи управління банківським кредитним портфелем.

Кредити та заборгованість клієнтів є головним джерелом отримання доходів банком. За даними таблиці 2.3 можна проаналізувати структуру та динаміку активів ПАТ «Альфабанк».

Таблиця 2.3

Аналіз структури і динаміки активів ПАТ «Альфабанк» за 2013-2014 рр

Показники	Станом на 01.01.14 р.	Станом на 01.01.15 р.	Зміни за період	Зміна питомої ваги,%
	сума	пит.вага,%	сума	пит.вага,%	Абсол. відх.	Віднос. відх.,%
1	2	3	4	5	6	7	8
Грошові кошти	3870,886	4,64	4816,954	4,72	1654,90	74,68	1,64
Кошти в банках	14845,996	17,80	7618,215	7,47	5124,125	52,71	4,64
Інвестиції, наявні для продажу	10073,668	12,08	33569,706	32,91	1416,301	16,36	0,36
Кредити, надані клієнтам	51337,576	61,54	52179,567	51,15	877,644	1,74	-6,78
Основні засоби і нематеріальні активи	2985,175	3,58	3450,559	3,38	519,10	21,05	0,24
Інші активи	251,897	0,36	297,097	0,29	-83,31	-24,85	-0,10
Всього активів	83415,788	100,00	102007,12	100,00	9559,335	12,94	-

За даними таблиці 2.3, активи у 2014 році збільшились на 9559,335 млн. грн., або на 12,94 % за рахунок збільшення суми наданих кредитів на 877,644 млн. грн. Найбільша питома вага у складі активів належить кредитам, що надані клієнтам і складає 61,54 % від загального об'єму активів. Це свідчить про те, що банк проводить правильну кредитну політику.

Необхідно проаналізувати зміни в структурі кредитного портфеля ПАТ «Альфабанк» за період дослідження в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка і структура кредитного портфеля ПАТ «Альфабанк» за період за 2013-2014 рр

Показники	Станом на 01.01.14 р.	Станом на 01.01.15 р.	Зміни за період
	сума	пит.вага,%	сума	пит.вага,%	Абсол. відх.	Віднос. відх.,%
1	2	3	4	5	6	7
Кредити юр. особам	48983,432	95,4	49466,24	94,8	482,81	-0,6
Кредити фіз. особам	2354,144	4,6	2713,33	5,2	359,19	0,6
Усього кредит. портфель, тис. грн.	51337,576	100	52179,567	100	841,99	1,64

Як свідчать дані таблиці 2.4, кредитний портфель банку збільшився на 841,99 тис. грн. або на 1,64 % за рахунок збільшення обсягу кредитів, наданих юридичним особам на 836,94 тис. грн. (або 1,74 %). Кредити фізичним особам також зросли на 1,74 % тобто на 40,704 тис. грн.

Розраховані показники динаміки кредитних операцій банку приведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Динаміка кредитних операцій ПАТ «Альфабанк» за 2013-2014 рр

	Найменування статті	Станом 01.01.2014	Станом на 01.01.2015	Абсолютна зміна, тис.грн.	Темп росту, %	Темп приросту, %
1	Кредити юридичним особам	48146,492	48983,432	836,94	101,74	1,74
2	Кредити фіз. особам - підприємцям	2313,440	2354,144	40,70	101,76	1,76
3	Споживчі кредити фізичним особам	1969,312	1857,883	-111,43	94,34	-5,66
4	Іпотечні кредити фізичних осіб	1105,732	1299,617	193,89	117,53	17,53
5	Автокредити	628,790	531,334	-97,46	84,50	-15,50
6	Інші споживчі кредити	444,919	404,157	-40,76	90,84	-9,16
7	Інші кредити фізичним особам	319,850	471,563	151,71	147,43	47,43
8	Резерв під знецінення кредитів	(2155,163)	(2210,410)	55,247	102,56	2,56

Провівши аналіз динаміки кредитних операцій за даними кредитного портфеля з'ясувалося, що найбільшу питому вагу в кредитному портфелі банку займають у 2012- 2013 р. кредити надані юридичним особам, їх обсяг складає - 48146,492 тис.грн. та 48983,432 тис.грн. відповідно. Найменшу частку займають кредити фізичним особам - підприємцям, лише 2313,440 тис.грн. та 2354,144 тис.грн. відповідно. Резерви під заборгованість по кредитах в звітному році збільшились майже на 2,56%, тоді як обсяг кредитного портфеля збільшився на 1,76%.