Банківський кредит, проблеми розвитку кредитних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Гроші відіграють важливу роль у господарській діяльності підприємств, у функціонуванні органів держави, у посиленні зацікавленості людей у розвитку і підвищенні ефективності виробництва, ощадливому використанні ресурсів. Значну роль у цьому процесі відіграють гроші - невід'ємна складова частина фінансових зв'язків, фундамент та ціль роботи будь-якого підприємства чи організації. Кредит - це те до чого звертаються організації у скрутний час, або надають його з метою отримання прибутку у майбутньому.

Кредит у перекладі з латинської означає "будинок", "позичка", "довіра". Кредит є історико-економічною категорією, оскільки її виникнення пов'язані з розшаруванням первісного суспільства до багатих і незаможних і встановленням товарно-грошових відносин. Спочатку кредит давався у натуральній формі багатими верствами населення селянам і ремісникам для задоволення споживчих потреб та сплати боргів. З розвитком товарно-грошових відносин кредит придбав грошову форму.

З погляду теорії до кредиту ставляться неоднозначно. Одними фахівцями вважається, що кредит виникає від бідності, від браку майна та ресурсів, наявних у розпорядженні суб'єктів господарства. Кредит, на думку інших фахівців, руйнує економіку, адже кредит підриває фінансове становище позичальника і призводить до банкрутства. Настільки різнопланове розуміння впливу кредиту на економіку багато в чому пов'язана з відсутністю про неї чіткого уявлення.

Тема дослідження "Банківський кредит, проблеми розвитку кредитних відносин в Україні" є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Наше сьогодення в фінансовому плані і політичному є досить екстремальним тому присутність кредиту у фінансовому благополуччі нашої країни є раціональним. Це пояснюється висотою цін на товари і

послуги та низьким прожитковим мінімумом в сукупності з війною у східній та південній частині України, що потребує не малих затрат з бюджету і веде до дефіциту державних коштів. Разом з тим практика потребує досконалого вивчення цього питання з метою підвищення ефективності, як кредитування так і раціонального розподілення боргу, і його погашення у подальшому.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних відомостей та розробка практичних рекомендацій щодо організації кредитних відносин у сучасних фінансових системах, обґрунтування значимості кредиту в умовах становлення фінансових відносин та криз в економіці України. У відповідності до мети були поставлені такі завдання:

обґрунтувати зміст економічної сутності "кредит" та визначити його місце в фінансовій системі;

розглянути структуру кредитних зв'язків;

проаналізувати структуру та динаміку кредитування в державі;

розглянути нормативно-правову базу регулювання кредитних відносин в Україні.

Об'єкт дослідження - процес кредитування, його місце та значення у житті держави та громадян.

Теоретичною основою роботи стали законодавчі акти, нормативно-правові документи, навчальні посібники, періодична література, а також офіційні матеріали органів державної статистики, що відображають процес кредитування в Україні, боргові документи.



1. Теоретичні основи банківського кредиту

1.1 Необхідність, сутність та функції кредиту

Банківський кредит - один з найпоширеніших видів кредиту в економіці. Цей вид кредиту являє собою рух позичкового капіталу, що надається банками у позичку на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності.

Він відображає економічні відносини, що складаються між кредиторами (банками) і суб'єктами кредитування (позичальниками). Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Об'єктом банківського кредиту виступають грошові кошти, тобто позичка відбувається в грошовій формі. Банки надають кредити в національній та іноземній валюті.

Банки найчастіше надають свої позички суб'єктам, які мають потребу в тимчасовій фінансовій допомозі. Це зумовлено тим, що банк у ринковій економіці виступає як особливий суб'єкт, одним з головних функцій якого є надання кредитів. Він здійснює багаторазовий кругообіг грошових коштів на поворотній основі.

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення таких основних завдань:

збільшення основного та оборотного капіталу господарюючих суб'єктів;

при незбіганні надходжень і платежів у процесі кругообороту власного капіталу;

задоволення споживчих потреб населення.

Система банківського кредитування спирається на його принципи, охоплює об'єкти кредитування, механізми надання і повернення позички, а також контроль у процесі кредитування. Банківські кредити надаються кожному позичальникові після укладання відповідного кредитного договору.[1, ст. 65]

Банківський кредит як вид кредиту має певні особливості. Перша особливість банківського кредиту пов'язана з тим, що банк для надання позичок своїм клієнтам використовує не стільки свій капітал, скільки залучені ресурси інших суб'єктів, які їм тимчасово не потрібні. Він позичає гроші в одних суб'єктів, а потім надає позички іншим юридичним і фізичним особам. Тим самим завдяки банківському кредиту грошові капітали, що вивільнилися в одній галузі економіки чи певному регіоні, спрямовуються в інші галузі чи регіони.

Звідси, наступна особливість банківського кредиту пов'язана з тим, що банк позичає незайнятий капітал, тимчосово вільні грошові кошти, які передаються банку господарюючими суб'єктами нарахунки чи у вклади. Але банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, завдяки чому також створюються додаткові кошти для обігу.

Ще одна, третя, особливість банківського кредиту характерна тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Тому позичальник мусить так використати цей капітал, щоб мати можливість не тільки повернути позичку, а й отримати прибуток, частину якого треба використати для сплати позичкового відсотка.

Виступаючи як позичка капіталу, банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу та обігу капіталу, а й його нагромадженню. З позиції відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей.

Цей поділ визначається характером використання банківського кредиту позичальником. Якщо в результаті позички збільшується дійсний капітал - має місце позичка капіталу. Якщо ж наслідком позички є забезпечення руху грошей як платіжного засобу, що не приводить до розширення виробництва, то має місце позичка грошей.

Отже, банк виступає посередником між різними суб'єктами ринку. У функції посередника банк у кредитуванні виступає як позичальник.



1.2 Позичковий капітал та форми кредиту

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже і кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит -- кредит, який надається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим у формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем.

Надається з метою прискорення реалізації товарів, ціна яких зростає на суму відсотка.

Банківський кредит -- кредит, який надається кредитно-фінансовими установами (насамперед банками) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

При цьому він може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може надаватися за нижчу ціну (відсоток).

Споживчий кредит -- кредит, який надається банками, спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами та торговими компаніями приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

Виступає у формі комерційного кредиту (у разі продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредиту (у разі надання позик на придбання споживчих товарів) і надається, як правило, до трьох років. Ціна за користування споживчим кредитом досягає 30%, внаслідок чого населення витрачає на оплату цього кредиту до 20% своїх доходів (про що йшлося при розгляді реальної заробітної плати).

Іпотечний кредит -- кредит, який надається банками та спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Державний кредит -- кредит, який надається державі (в тому числі місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами.

Існує у формі державних позик, про що йшлося у попередній темі.

Міжнародний кредит -- кредит, який надається у формі валютних та товарних цінностей підприємствами (в тому числі банками та державою) однієї країни підприємствам та урядам інших країн.

Міжнародний кредит надають також міжнародні та регіональні фінансово-кредитні установи.[3, ст 26]

Щоб з'ясувати, за допомогою яких інститутів здійснюється акумулювання вільних грошових коштів та їх перетворення на позичковий капітал, необхідно визначити сутність банківської системи, зокрема банків.

Банки -- фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін.

Банківська система -- сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.

До неї також входять спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які здійснюють кредитування окремих сфер і галузей народного господарства, інвестиційні, взаємоощадні банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін.

Основними елементами банківської системи є центральний банк, комерційні банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.

Позичковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

грошові доходи і заощадження населення;

грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу.

Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; продається і купується за специфічною ціною.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ), що зображено на (рис. 1.1):

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.

З метою захисту позичкового відсотка від знецінення в умовах інфляції державами встановлюються відсоткові ставки.

Отже, відсоткова ставка тримає баланс між позичльнкиом і кредитором, захищає позичковий капітал від знецінення, і є унікальним важелем в кредитній сфері.[4, ст. 52]

1.3 Позичальники і кредитори

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Суб'єктами кредиту є кредитори і позичальники, а об'єком - грошові кошти. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.

Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів. Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.

Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Наприклад, за даними НБУ у 2015 р., приріст залучених коштів від приватних осіб-склав 90,0 млрд. грн або 14,7 %, при цьому приріст кредитів, які надані приватним особам, -- 44,6 млрд. грн, що вище ніж 2014р. та вище динаміки по депозитам.

Особливу роль серед позичальників виконують банки -- вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах. Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань. Наприклад, заборгованість юридичних осіб за невиплаченою заробітною платою. Це примусове залучення юридичними особами у свій обіг коштів фізичних осіб, яке за зовнішніми ознаками нагадує кредит. Але між цими сторонами не було добровільної угоди, інтереси кредиторів виявилися ІОУШ не захищеними, вони зазнають збитків (через інфляцію та неодержання плати за користування їх коштами).

Тому цих суб'єктів не можна вважати суб'єктами кредиту, тобто кредиторами і позичальниками. Це скоріше фінансові відносини, хоч теж у деформованому вигляді. До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути: юридично самостійними особами; здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати прибуток як гарантію виконання своїх зобов'язань; взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди. Рух суб'єктів кредиту має особливість: статус кредитора чи позичальника економічний суб'єкт набуває не назавжди, а систематично його змінює.

Він періодично буває то позичальником, то кредитором залежно від особливостей руху його ресурсів. Він також може бути одночасно і кредитором, і позичальником, або ні тим, ні другим з тих же причин. Дещо відмінне положення щодо цього займають банки -- вони є постійними кредиторами і позичальниками.

Це зумовлено їх особливим призначенням як посередників у кредиті і тому не суперечить ознаці рухливості суб'єктів кредиту. Основними ознаками відносин між кредитором та позичальником є такі:

Учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними.

Бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися.

Функціонувати на основі самодостатності та самоокупності.

Нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями; кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають.

Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей); нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, що називається процентом, має подвійне призначення: компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

Стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

Класифікація позичальників банку здійснюється за результатами оцінки їх кредитоспроможності. Банки на підставі рекомендацій Національного банку самостійно визначають перелік показників і встановлюють критерії оцінки кредитоспроможності позичальника. За результатами оцінки кредитоспроможності позичальника відносять до певного класу - "А", "Б", "В", "Г" або "Д", як це зображено у Додатку А.

Так, за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників - юридичних осіб відносять:

До класу "А", якщо фінансова діяльність позичальника добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної заборгованості та відсотків за кредитом відповідно до умов кредитного договору; економічні показники перебувають у межах встановлених банком критеріїв; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна.

Класу "Б", якщо фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримання її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які належать до цього класу, потребують більшої уваги внаслідок потенційних недоліків, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування заборгованості за кредитом і стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника, віднесеного до класу "Б", може свідчити про негативні тенденції в його діяльності, але виявлені недоліки мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника знижується.

Класу "В", якщо фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю; надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом у повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації та поліпшення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення договорів застави, гарантії, поручительства тощо.

Класу Т", якщо фінансова діяльність позичальника незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим банком критеріям), і спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення заборгованості та відсотків/комісій за кредитом є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про його наявність (схоронність) і ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника або рівня забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче. До класу "Г" також відносять позичальника, проти якого порушено справу про банкрутство.

Класу "Д", якщо фінансова діяльність позичальника незадовільна і збиткова; показники не відповідають встановленим банком значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником практично немає. До цього класу також відносять позичальника, визнаного банкрутом у встановленому чинним законодавством порядку.

Клас позичальника - фізичної особи за операціями з фінансового лізингу визначається без урахування забезпечення за кредитом.

Позичальників - фізичних осіб відносять:

До класу "А", якщо сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення заборгованості та відсотків/комісій за кредитом, імовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди є високою; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк понад один рік, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/ комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.

Класу "Б", якщо основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак імовірність їх підтримання на такому самому рівні є низькою, або наявна тенденція (чи інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк понад один рік, достатні для погашення в повному обсязі заборгованості та відсотків/комісій за кредитом.

Класу "В", якщо сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного або в неповній сумі погашення заборгованості та відсотків/комісій за кредитом. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк понад один рік, достатні для погашення в повному обсязі заборгованості та відсотків/комісій за кредитом.

Класу "Г" якщо фінансовий стан позичальника нестабільний, періодично виникають проблеми зі своєчасною сплатою заборгованості та відсотків/комісій за кредитом у зв'язку з нестабільністю доходів позичальника або зростання витрат і зобов'язань. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує сплати заборгованості та відсотків/комісій за кредитом. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень ліквідності, недостатній розмір тощо).

Класу "Д" якщо фінансовий стан позичальника незадовільний, доходи не забезпечують погашення заборгованості та відсотків/комісій за кредитом. Забезпечення за кредитом неліквідне. Практично немає можливості погасити заборгованість і відсотки/комісії за кредитом, у тому числі за рахунок забезпечення.

Клас позичальника - фізичної особи за операціями з фінансового лізингу визначається без урахування забезпечення за кредитом.

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки кредитоспроможності фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу Т".

Якщо на час укладання договору пролонгації кредитної операції з кредитоспроможним і надійним позичальником - юридичною особою, якого віднесено до класу "А" або "Б", не спостерігається погіршення його фінансового стану і відсотки сплачуються своєчасно, відповідно до встановленого графіка, то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без зниження класу позичальника. При цьому надходження (крім кредитних коштів) на рахунки позичальника протягом первісного строку користування кредитними коштами згідно з кредитним договором мають перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше ніж у два рази та засвідчуватися документально.

Пролонговані кредити, надані позичальникам - фізичним особам на придбання та вдосконалення нерухомості, автотранспорту, товарів довгострокового користування, вважаються пролонгованими без зниження класу позичальника, якщо на час укладання угоди про пролонгацію кредитного договору позичальники-фізичні особи віднесені до класу "А" або "Б" і відсотки, комісії та інші платежі сплачуються своєчасно.

Пролонгація кредитів за інших умов розглядається як пролонгація зі зниженням класу позичальника.



2. Аналіз попиту та пропозиції грошей в Україні

2.1 Чинники впливу на попит грошей в Україні

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цимособливого значення набуває вивчення механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ грошового ринку.

В Україні тільки формується цей ринок, вивчається попит і пропозиція грошей, опановуються нові методи реалізації грошово-кредитної політики.

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. У працях Дж. Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші - це лише одна з різноманітних форм багатства.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про ту частку багатства, яку індивідууми мають намір зберігати у грошовій, найбільш ліквідній, формі. Це означає, що попит на гроші слід розглядати як попит на запас грошей у певний, фіксований у часі, момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати за них необхідні товари і послуги. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується як вартість втрачених можливостей: ті, хто тримають гроші "на руках", відмовляються від процентного доходу, дивідендів тощо. Тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції (мотиви споживання) і на бажання володіти активами у майбутньому, тобто притримувати гроші як засіб нагромадження вартості. Крім того, дослідники називають ще такі мотиви попиту на гроші, як мотив обережності і спекулятивний.

Зупинимось на двох основних мотивах сукупного попиту на гроші:

попит на гроші для трансакцій (створення запасу купівельних і платіжних коштів;

попит на гроші як на активи (накопичення грошей як капіталу, що може дати його власнику прибуток).

Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідууми потребують готівки чи депозитних грошей, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Ці потреби в грошах забезпечуються через запаси готівкових грошей або грошей на вкладах у банках, які легко зняти. Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей і прагнуть тримати гроші як активи.

Попит на гроші як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття портфеля. "Портфель" (набір цінних паперів або інших ліквідних акти вів. показує, як (у яких формах) раціональні інвестори вкладають своє багатство в економіку.

Теорія портфеля ґрунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади і тільки тоді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що приносять однакові прибутки, індивідууми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідуумів від малоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні повинні забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диверсифікація портфеля між різними видами активів. "Не складайте усі яйця в один кошик" - одне з правил. Тому не дивно, що багатство індивідууми тримають не тільки у грошовій формі для трансакцій, а й здійснюють стратегію розміщення багатства у різних формах.[6, ст. 35]

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визначають такі фактори впливу на попит грошей, як:

зміни обсягу виробництва (зміни валового національного продукту (ВНП);

зміни обсягу національного доходу (НД).

Цей вплив зумовлено трансакційним мотивом накопичення грошей. Чим більший обсяг виробництва ВНП і НД, тим більшими можуть бути обсяг операцій щодо їх реалізації і потрібний запас грошей для проведення цих операцій.

Ця залежність виражається формулою:

де МD - обсяг попиту на гроші;

Q - номінальний обсяг ВНП.

Зміна номінального обсягу ВНП (Q) визначається двома показниками:

·динамікою рівня цін;

·рівнем реального обсягу виробництва.

Вплив кожного з цих показників на попит грошей є прямо пропорційним: по мірі зростання цін або збільшення фізичного обсягу виробництва збільшується Q, а відповідно і МD. Це можна виразити математично:

де V - фізичний обсяг ВНП;

Р - рівень цін.

Сучасні концепції попиту на гроші виділяють такі чинники впливу на нього:

швидкість обігу грошей. Цей фактор діє з обернено пропорційною залежністю. Чим повільніше обертатимуться гроші, тим більшою буде потреба в них, а отже, і попит;

зміна норми відсотка, що виражається формулою:

де R - норма доходу на капіталізовані активи, що в основному залежать від норми процента, яка, у свою чергу, залежить від:

показника накопичення багатства;

інфляції.

З урахуванням сучасних показників впливу на попит існує така формула визначення попиту на гроші:

де V - реальний обсяг ВНП;

Р - середній рівень цін;

R - рівень очікуваного доходу за альтернативними грошовими активами;

В- обсяг багатства;

І - рівень інфляції;

О - очікувані зміни ринкової кон'юнктури: (+) - пряма залежність; (-) - обернена залежність.[9, ст. 58]

За спрощеного підходу розглядають такі економічні змінні, як рівень цін (Р), що залежить від інфляції, реальні доходи (Y) і норми відсотка (Г..

Функціональну залежність попиту на гроші тоді можна записати так:



Отже, попит на гроші формується, як на одну з модливих форм багатства. Йдеться про ту частку, яку люди хочуть зберігати у найбільш ліквідній формі. Це означає, що попит на гроші слід розглядати як попит на запас грошей у певний, фіксований у часі, момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу.

2.2 Чинники впливу на пропозицію грошей в Україні

У переважній більшої сучасних національних економік проблема розвитку пропозиції грошей і попиту на гроші не лише традиційно обіймає одну з основних позицій.

НБУ створює так звані "сильні гроші", або грошову базу, через готівку та кредитну емісію. Грошова база - сукупність зобов'язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки.

Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база включає готівкові кошти, випущені в обіг Національним банком України, і переказні депозити в національній валюті в Національному банку України. До готівкових коштів в обігу належать банкноти і монети, емітовані Національним банком України, за винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і банкоматах установ Національного банку України.

До переказних депозитів належать зобов'язання Національного банку України за коштами на кореспондентських рахунках, коштами обов'язкових резервів та іншими коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках державних нефінансових корпорацій та домашніх господарств (працівників Національного банку) у національній валюті в Національному банку України.[7, ст. 105]

Фінансові корпорації - корпорації, які спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності: Національний банк України, інші депозитні корпорації (банки, що створені і діють на території України) та інші фінансові корпорації (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні установи, фінансові компанії тощо). До підсектора інших депозитних корпорацій (банків) належать фінансові корпорації, основною функцією яких є фінансове посередництво і які емітують зобов'язання у формі депозитів чи інших інструментів залучення фінансових ресурсів, що включаються до грошових агрегатів.

Грошові агрегати - зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, не фінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговоють домашні господарства. Залежно від зниження ступення ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати МО, М1, М2 та М3.

МО - включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

М1 - включаєгрошовий агрегат МО та переказні депозити в національній валюті.

М2 - включає грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

МЗ (грошова маса) - включає грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Комерційні банки створюють гроші в процесі депозитно-кредитної експансії, коли приріст депозитів в одному з банків призводить до му-льтиплікативного збільшення сукупної грошової пропозиції в масштабах усієї економіки.[8, ст. 25]

Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб'єктів (Д) за необхідності може користуватися й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою.

Грошова пропозиція визначається:

Так, готівка в обігу - це безпосередня частина і грошової бази, і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви є складовою грошової бази. Обидві величини пов'язані між собою через грошовий мультиплікатор - відношенням грошової пропозиції до грошової бази:

Коефіцієнт депонування грошей (сг) визначається переважно поведінкою населення, котре вирішує, в якій пропозиції воно триматиме гроші готівкою та на депозитах:

Норма резервування (rr):

визначається за двома частинками:

залежить від норми обов'язкових резервів комерційних банків;

залежить від величини надлишкових резервів, тобто резервів, які комерційні банки мають намір тримати понад обов'язкові резерви.

Надлишкові резерви необхідні банкам для задоволення потреби клієнтів у готівці та можливості здійснювати платежі між банками, розширювати свої активні операції.

Слід зазначити, що банки можуть задовольняти попит на резерви з різних джерел: за рахунок позичкових резервів, які комерційні банки беруть у кредит у центральному банку; за рахунок не позичкових резервів - резервів банківської системи, які створюються переважно центральним банком через операції на відкритому ринку за допомогою скупки цінних паперів.

Отже, грошовий мультиплікатор можна визначити за формулою, якщо поділити чисельник і знаменник першої формули на депозити:

Грошовий мультиплікатор залежить від багатьох факторів.

Загалом слід визначити фактори, що спричиняють зростання грошової пропозиції: зростання грошової бази, резервів банків, добробуту населення; покупка цінних паперів центральним банком; зменшення обов'язкового і надлишкового резервного співвідношення, рівня податків, відтоку депозитів.

Отже, пропозиція грошей я одним з перших чинників який піддається державному контролю і в той же час він є надзвичайно хитким. Пропозиція грошей безпосередньо залежить від низки факторів, наприклад державного устрою, політичної ситуації у країні чи країні партнері, від ВВП і прожиткового мінімума.

2.3 НБУ та облікова ставка

Націонамльний банк України (НБУ) -- центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України. Він є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України -- гривні.[11, ст. 120]

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні. На її виконання Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі цінової стабільності.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.

Національний банк виконує такі функції:

відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;

регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

створює Засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб'єктами переказу коштів;

видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;

веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури;

здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;

здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Організаційна структура НБУ складається:

Керівництво Національного банку України

Рада Національного банку України

Правління Національного банку України



3. Основні проблеми розвитку кредитних відносин в Україні

економічний кредитний фінансовий правовий

За сучасних економічних умов банківські установи повинні не тільки підтримувати високі показники діяльності, а й забезпечувати своє ефективне функціонування на ринку банківських послуг. Саме тому банки особливо гостро потребують розробки ефективної стратегії розвитку, яка визначатиме основні пріоритети діяльності банку відповідно до етапу розвитку банківської системи України.[15, ст. 111]

Упродовж 2011 року відбувалася активізація діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування. Процеси відновлення в економіку країни, що відбулись у 2010 році, створювали значний потенціал для збільшення обсягів фінансових потоків між секторами економіки. Зростання надходжень виручки від реалізації продукції корпорацій та доходів населення сприяли нарощуванню обсягів депозитів резидентів (у тому числі довгострокових), що надавало банкам ресурси для кредитування. Поліпшення кредитоспроможності клієнтів розширювало коло позичальників, спроможних обслуговувати свої боргові зобов'язання. Національний банк України, проводячи гнучку політику підтримки цінової стабільності, водночас створював стимули для розширення кредитування реального сектору економіки.[16, ст. 98]

Розвиток і реформування вітчизняної банківської системи в наступні роки має бути спрямований на розроблення заходів щодо попередження фінансової нестабільності в майбутньому та подолання наслідків фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. Світова фінансова нестабільність обумовила жорсткі вимоги до якості кредитно-інвестиційного портфеля та поліпшення управління кредитно-інвестиційною діяльністю банків.

За умов фінансової нестабільності та кризи слід приділити особливу увагу правильному вибору стратегії розвитку банку. Науковці виділяють кілька можливих варіантів:

Пошук і виявлення незначного ринкового сегмента, що розвивається в межах стагнуючого сектору. Основне в цьому підході - правильне визначення і прогноз розвитку ринкового сегмента.

Диверсифікація діяльності банку на основі постійної роботи з підвищення якості існуючих і впровадження нових банківських інформаційних технологій. Така стратегія має перспективу, якщо вдале нововведення або суттєве підвищення якості сприяє росту клієнтської бази.

Орієнтація на зниження витрат, і це, передусім, відмова від нерентабельних бізнес-одиниць і структурних підрозділів, скорочення операційних витрат за рахунок оптимізації внутрішніх технологічних процесів, що дозволить за конкурентоздатних цін досягти високої дохідності.

Головним фактором у виборі банком одного з напрямів розвитку, за умов фінансової нестабільності, є поєднання перспективи отримання максимального прибутку за мінімального рівня ризику для банку.

Так, на прикладі найбільш динамічних банків України за період з вересня 2008 року до вересня 2010-го визначимо, якою була кредитно-інвестиційна стратегія банку під час фінансової нестабільності та кризи.

Починаючи з ІV кварталу 2008 року і до кінця 2010-го всі банківські установи, що здійснювали свою діяльність в Україні, змушені були корегувати прорахунки у кредитно-інвестиційній стратегії відповідно до сучасних вимог функціонування за умов існування фінансової нестабільності.[18, cт. 89]

За проаналізований період можемо прослідкувати посилення вимог до кредитно-інвестиційної стратегії банків за умов фінансової нестабільності. В основному увага при формуванні та реалізації стратегії акцентувалася на ефективності збору кредиторської заборгованості, оптимізації витрат тощо. Фінансові установи припиняли або взагалі закривали малоприбуткові довгострокові програми кредитування земельних ділянок та іпотеки, посилили вимоги до умов надання споживчих позик, зменшили терміни надання кредитів.

Слід зазначити, що стратегії цих банків за складних економічних умов 2008-2010 рр. базувалися на таких принципах:

розроблення інноваційних банківських продуктів і вдосконалення вже існуючих, що враховують сучасні потреби ринку;

упровадження нових послуг, використовуючи сучасні інформаційні банківські технології;

вивчення та максимальне задоволення потреб клієнтів завдяки узгодженню інтересів клієнтів і банку;

наближення банківських послуг до безпосередніх клієнтів шляхом розвитку системи дистанційного обслуговування;

визначення гнучкої тарифної політики на послуги банку, що змінюється відповідно до зовнішніх умов.

За умов фінансової нестабільності найуспішніші банки показали найкращі результати на ринку банківських послуг завдяки врахуванню у своїх стратегіях не тільки умов зовнішнього середовища, внутрішніх складностей банку, а й особливостей взаємодії клієнта і банку, різноманітності потреб клієнта і розвитку довгострокових взаємовигідних партнерських відносин між клієнтом і банком.

Щодо кредитно-інвестиційної стратегії банку, то її реалізація пов'язана із загальними проблемами функціонування вітчизняної економіки, основними з яких є внутрішня макроекономічна стабілізація, подолання фінансово-економічної кризи, забезпечення умов для розвитку ефективних банків, створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняного та іноземного капіталу.

Отже, під впливом перерахованих проблем і формуються особливості реалізації кредитно-інвестиційної стратегії банку:

обмеженість джерел і складність методів формування кредитних ресурсів;

непередбачуваність і можливість різких коливань відсоткових ставок;

низька якість і складність аналізу об'єктів кредитування;

наявність передумов для відмови банку вкладати кошти в реальний сектор економіки, на користь фінансового, який є більш привабливим відповідно до критерію "ризик - прибутковість";

складність прогнозування, унаслідок наявності мультивалютної фінансової системи та інфляції тощо.

Слід звернути увагу, що однією з головних проблем стратегічного управління кредитно-інвестиційною діяльністю є неякісна диверсифікація кредитно-інвестиційного портфеля, що і стало причиною залежності банків від крупних позичальників і високих фінансових ризиків.

Проаналізувавши кредитно-інвестиційну стратегію найбільш динамічних банків України, в умовах фінансової нестабільності (з вересня 2008 року до вересня 2010-го), можемо зробити висновок, що кредитно-інвестиційна стратегія банку маєбути направлена на збереження кількісних показників кредитно-інвестиційного портфеля і недопущення погіршення його якості, що може бути здійснено шляхом:

докладання зусиль до утримання вже існуючих клієнтів, підтримки оптимального рівня банківських ризиків та забезпечення високих показників діяльності (консервативна стратегія);

оптимізації рівня відсоткових ставок за депозитами та кредитами з метою зміцнення позиції на кредитно-інвестиційному ринку (стратегія мінімізації витрат);

упровадження закордонного досвіду чи власної розробки нових банківських послуг з метою використання на існуючих сегментах ринку та залучення додаткових клієнтів (інноваційна стратегія);

диверсифікації кредитно-інвестиційних вкладень за галузевим і географічним принципами (стратегія диверсифікації).

Результатом формування та реалізації ефективної кредитно-інвестиційної стратегії банківських установ має стати:

підвищення ефективності здійснення кредитно-інвестиційної діяльності;

поліпшення якості кредитно-інвестиційного портфеля;

розширення асортименту банківських послуг і підвищення якості їх надання;

збільшення частки ринку, підвищення конкурентоспроможності банку;

сприяння реструктуризації промисловості та розвитку економіки;

створення умов для підвищення продуктивності праці та рівня заробітної плати на підприємствах і організаціях;

прискорення інноваційних процесів.

У 2013 році фінансово-кредитні установи, на мою думку, зможуть по-новому оцінити свою кредитно-інвестиційну стратегію. Аже саме ефективна кредитно-інвестиційна стратегія сприяє диверсифікації та мінімізації ризиків банківської діяльності та отриманню максимального прибутку банків. Крім того, на думку експертів, фінансово-економічна криза підходить до свого завершення, економіка держави буде відновлюватися та активізується кредитування юридичних осіб.

Щодо перспективних стратегій розвитку банків у 2013 році, то, на мою думку, вони будуть спрямовані:

на оптимізацію витрат на персонал (через економічні складності, неможливість надавати кредити населенню - банківські установи поступово скорочують роздрібний бізнес, де була задіяна найбільша частка персоналу, та переорієнтовуються на корпоративний сегмент ринку);

реорганізацію філійної мережі (банки готові закривати нерентабельні точки продажів і відкривати нові відділення, що, на думку експертів, дозволить наростити клієнтську базу);

роботу з проблемною заборгованістю (банки продовжать здійснювати реструктуризацію боргів позичальникам);

відновлення кредитування (банки будуть надавати кредити, але тільки позичальникам преміум-класу, тобто компаніям засновників та дочірнім організаціям).

Саме за складних економічних умов банкам потрібно впроваджувати чітко налагоджену, продуману та виважену систему стратегічного управління, що буде спрямована на вирішення протиріч їх розвитку, за обмеженості внутрішніх ресурсів банку та мінливості зовнішнього середовища. Адже саме обрана банком стратегія управління визначає ефективність його поведінки за умов фінансової нестабільності та відіграє роль координуючого засобу всіх підсистем і процесів.

Отже, проведене дослідження відповідності стратегії банку та етапу розвитку вітчизняної банківської системи, починаючи з 1991 року та закінчуючи прогнозованими стратегіями на 2012 рік, що дозволить банківським установам ураховувати недоліки попередніх періодів та особливості здійснення основних видів діяльності під час фінансової нестабільності та кризи.[20, ст. 63]