Банківський кредит, проблеми розвитку кредитних відносин в Україні

Слід також зазначити, що за умов фінансової нестабільності основними складовими кредитно-інвестиційної стратегії повинні бути: консервативна, інноваційна, стратегія мінімізації витрат і диверсифікації. Крім того, прийняття банком рішень щодо здійснення кредитно-інвестиційних операцій, за складних економічних умов, повинно бути орієнтовано на досягнення оптимального співвідношення між обсягом і структурою інвестиційних вкладень та їх ресурсним забезпеченням із позицій максимальної дохідності і мінімального ризику.

Ефективно та правильно організована кредитно-інвестиційна стратегія (як одна з основних стратегій розвитку банку) має стати визначальним для забезпечення фінансової стабільності, надійності та прибутковості банку.

Необхідно зазначити, що ризики інвестиційного кредитування реального сектору економіки залишаються надто високими. Для їх зниження на початковому етапі розвитку інвестиційних кредитних відносин, як свідчить міжнародна практика, доцільно створити гарантійно-страхову структуру.

Банківське інвестиційне кредитування в змозі забезпечити сталий розвиток України, шляхом активізації банківських установ до фінансування економіки. Ключовим фактором в цьому напрямі має стати обґрунтована державна інвестиційна політика щодо податкової системи, тобто зниження ставки податку щодо інвестиційного кредиту, спрямованого на фінансування банком таких галузей, як машинобудування, сільського господарства та інших кредитомістких галузей.

Запропонована державна інвестиційна політика, спрямована на перетворення вітчизняних банків в активних інвесторів української економіки, забезпечить мобілізацію достатніх обсягів інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки.

Особливості сучасної світової фінансово-економічної кризи проявляються в тому, що вона деформує структуру еномічних систем. Для нашої країни важливим є розгляд тих головних проблем, які потрібно було б вирішувати задля зменшення деформації фінансового простору на національному рівні. Серед них найактуальніші такі: слабкість ресурсної бази банківських установ і брак належного обсягу грошових ресурсів для довгострокового кредитування реального сектору, без чого неможливою є повномасштабна модернізація економіки; недостатньо ефективна кредитна політика та недоліки в управлінні ризиками банківської діяльності і, як наслідок, переобтяженість банків проблемними активами; недостатній рівень капіталізації банківського сектору, а відтак його надмірна вразливість перед ризиками .

Світова історія і міжнародна практика організації та функціонування національних кредитних інститутів свідчать, що успішна реалізація стратегічної мети грошово-кредитної політики залежить не стільки від активності окремих великих банків, скільки від функціонування спеціалізованих банків, значного числа кредитних організацій, діяльність яких заснована на принципах взаємності та довіри. В першу чергу йдеться про такі інститути громадянського суспільства, як будівельні товариства Великобританії та кредитні союзи США, народні банки та сільські кооперативи Франції, кредитні кооперативи та будівельно-ощадні асоціації Німеччини, кредитну кооперацію та поштово-ощадні асоціації Японії. Дані кредитні організації, маючи безпосереднє відношення до цінової стабільності та стійкого розвитку реальної економіки, здатні протистояти негативним проявам фінансової або економічної кризи. Так, наприклад, спеціалізовані банки вийшли з кризи з прибутками, в той час як великі універсальні банки мали збитки.[27, ст. 89]

Тому необхідно припинити політику заохочення створення нових універсальних банків і перейти до політики розвитку спеціалізованих банків.

Вони мають кредитувати функціонування та розвиток налагодження бізнесів, а також взяти на себе ризики кредитування інвестиційних проектів (так звані проекти "Зелене поле" ("Green field"). Можливо, з часом в Україні, як і у розвинутих країнах, стратегічний розвиток економіки фінансуватимуть переважно інвестиційні фонди й інвестиційні банки. Але сьогодні для вирішення цього завдання необхідно орієнтуватися на систему комерційних банків. Водночас для того, щоб комерційні банки перетворити на структури, які фінансуватимуть стратегічний розвиток та інвестиції, необхідно змінити систему економічних нормативів, яка б забезпечувала більш м'який режим регулювання їх діяльності. Досвід свідчить, що стратегічний розвиток економіки, фінансування довгострокових проектів, збалансування галузевого та регіонального розвитку на макрорівні неможливі уразі застосування стандартних, універсальних інструментів банківського регулювання.

Банківська система України дедалі більше має бути зорієнтована на розвиток спеціалізованих банків. Комерційні банки, що фінансують триваліші, інноваційні та перспективні проекти, повинні мати гнучкіший режим роботи, бути винагородженні за здійснення ризикових проектів фінансування. І також єдину систему економічних нормативів доцільно замінити гнучкою системою. Для комерційних банків, які здійснюють фінансування довгострокових, пріоритетних і стратегічних інвестицій, необхідно передбачити м'який режим резервування. Нормативи резервування доцільно диференціювати.

Потрібно відзначити, що подальший розвиток кредитного ринку в Україні пов'язаний із недостатністю розвитку фінансової системи. До головних проблем, вирішення яких потребує першочергових дій, можливо віднести такі:

Недостатня розвиненість банківської системи. Головною метою існування банків є отримання прибутку за рахунок акумуляції тимчасово вільних грошових коштів від юридичних та фізичних осіб та передача їх іншим особам. Така передача здійснюється переважно при видачі кредиту. Але більшість комерційних банків при видачі кредиту застосовує такі умови, які не дають можливості швидко отримати грошові ресурси для використання. Одним із таких недоліків є також великий відсоток за користування кредитом, який досягає рівня вищого, ніж ставка рефінансування НБУ на 10-12 %. (У розвинутих країнах світу маржа комерційних банків по поточному кредитуванню встановлюється на рівні 3-4%).

Остатньо складна організація видачі кредиту. Головною умовою видачі кредиту є її гарантованість, в основному за допомогою застави або гарантії третьої особи. У більшості випадків при оцінці вартості майна його вартість установлюється на рівні 50-60 % від ринкової вартості, що ставить кредитоотримувача в достатньо скрутні умови.

Недовіра до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб. Одним із джерел грошових коштів, які надаються в позику, є грошові ресурси клієнтів банку. Постійна зміна валютних курсів, умов зберігання та видачі депозитів призводить до відтоку грошових ресурсів із вітчизняних банків і викликає недовіру в цілому до існуючої банківської системи.

Незважаючи на достатньо жорсткі умови надання кредитів, залишається великий ризик їх неповернення. Здебільшого причиною є неефективна праця кредитних бюро та об'єднання їх у єдину мережу. Крім того, не достатньо застосовуються можливості системи страхування діяльності банків, у тому числі і з надання позики.

При наданні кредитів кредитори мають на меті отримання швидких грошей, і тому переважно надаються короткострокові кредити. Як правило, вони застосовуються для кредитування обігових ресурсів і надаються підприємствам торгівлі, масового харчування й туристичного бізнесу. Це дає комерційним банкам тимчасову вигоду, але загальнодержавний економічний ефект недостатньо великий.

Існують проблеми і в кредитуванні малого та середнього бізнесу, фізичних осіб. Крім вищезазначених труднощів в отриманні кредиту потрібно відзначити наявність головної умови - наявність застави у вигляді нерухомого майна, незалежно від розмірів кредиту. У більшості випадків бажаючі отримати кредит у цих підприємств такої застави не мають.

Отже, за результами представленного дослідження можна зробити висновок, що існують достатньо серйозні проблеми в розвитку кредитної системи України, які гальмують розвиток кредитних відносин держави. Вирішення цих проблем дасть змогу покращати не тільки стан кредитної системи, розвиток окремих підприємств, а й розвиток окремих галузей та в цілому економіки держави.

Висновки

Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов'язаний з конкретною характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми кредиту -- грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти (фінанси, торгівля), проте це не суперечить сутності форми як найбільш загального, контурного прояву економічного явища. Такий контур можуть мати й інші вартісні явища.

Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них є комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критеріями, то одна й та сама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту і до виробничого або споживчого кредиту залежно від цільового її спрямування.

Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через механізм кредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.

Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але у формулюванні її мають місце істотні розбіжності -- від емісійної до заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту краще зводити до створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потреб оборогу в платіжних засобах.

Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.

У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль. У перші роки існування України як незалежної держави кредитні відносини в ній розвивались суперечливо і поки що не відповідають суспільним потребам.

Размещено на Allbest.ru