Види та операції комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ І. Основні види комерційних банків, операції та послуги сучасного універсального комерційного банку

Розділ ІІ. Кредитні операції комерційних банків

Розділ ІІІ. Депозитні і ощадні операції комерційних банків

Розділ ІV. Розрахункова частина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Україна переживає нелегкий час перехідного періоду до регульованої ринкової економіки, що зумовлює появу нових економічних явищ, відносин, інституцій, типових для країн з розвинутою економікою.

Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

Складова частина банківської системи представлена мережею комерційних банків i квазiбанкiвських установ, яка покликана задовольняти потреби населення, держави та народного господарства у банківських послугах i створити умови для стабiлiзацiї та поступового зростання економіки.

Сучасний комерційний банк - це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями.

Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" банк - це "юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб".

З огляду на це, визначення головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв'язання є надзвичайно актуальним завданням сучасної економічної науки, від успішного виконання якого значною мірою залежить подальший розвиток реального та фінансового секторів господарства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти фінансової науки, зокрема тієї її частини, яка торкається діяльності сучасних комерційних банків.

Предметом дослідження курсової роботи є види та операції комерційних банків.

Метою курсової роботи є дослідження видів та операцій комерційних банків та їх ролі у ринковому господарстві.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

– з'ясувати зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві;

– дослідити комерційні банки, їх типи та функції: види комерційних банків, функції комерційних банків, визначити проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі.

Курсова робота містить 3 розділи, розрахункову частину, висновки, список використаних джерел.

Розділ І. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку

Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. [1]

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів та інших джерел [2].

З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками [3]

Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для власної діяльності та захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від Національного банку України.

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися на основу кредитної системи в Україні. За умов жорсткої фіскальної політики практично відсутнє державне інвестування економіки. У цих умовах цю функцію беруть на себе комерційні банки [4; с. 103-104].

В Україні комерційні банки ще мають певні обмеження у своїй кредитній діяльності. Це обумовлене політикою антиінфляційних заходів, з одного боку, і стримуванням зростання процентних ставок в умовах інфляції для кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності -- з іншого.

Станом на 1 серпня 2012 року в Україні, за даними Нацбанку України, налічується 176 діючих комерційних банків.[5]

Існують різні види комерційних банків, які відрізняються формою власності, своїми функціями, організаційною структурою.

Отже, комерційні банки класифікуються за такими критеріями:

· за формою власності;

· залежно від організаційно-правової форми діяльності;

· від величини активів банку

· за розміром статутного капіталу;

· за секторами ринку банку

· міжфілійною мережею;

· залежно від діапазону операцій.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто засновані на принципах єдиновладдя;

- колективної форми власності.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави. В Україні функціонує два унітарних комерційних банки з державною формою власності: Український ощадний банк і Український експортно-імпортний банк. Статутні капітали цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів.

Інші комерційні банки мають колективну форму власності. Приватними банками вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена - 35% статутного капіталу банку [7].

Залежно від організаційної форми комерційні банки організаційно-правової форми діяльності поділяються на акціонерні банки відкритого і закритого типу, на пайові та кооперативні банки.

Акціонерні банки - це об'єднання декількох громадян або підприємств, компаній і акціонерів, що формує свій капітал шляхом випуску і розміщення акцій банку.

Акціонерний банк закритого типу поширює свої акції у формі закритої підписки за рішенням засновників.

Акціонерний, банк відкритого типу розподіляє свої акції за допомогою відкритого продажу. Акціонери не мають права чекати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими. Акціонерні банки відкритого і закритого типу формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу [8].

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на:

· малі (з активами до 50 млн. грн);

· середні (з активами з 50 млн. грн. до 100 млн. грн);

· великі (з активами від 1100 млн. грн до1 млрд. грн);

· найбільші (з активами понад 3 млрд. грн).

На банківському ринку України більшість банків - середні. Наприкладі найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, Ощадбанк тощо. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від міжфілійної мережі комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

Залежно від сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють:

· міжнародні, які здійснюють свою діяльність в Україні та за її межами;

· міжрегіональними, що здійснюють свою діяльність на території України;

· регіональні, що обслуговують, як правло клієнтів одного регіону.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки:

Ш універсальні (багатоопераційні) банки;

Ш спеціалізовані: банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією;

Ш банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій.

У цілому класифікацію видів комерційних банків можна поділити за такими параметрами (Рис.1):

Рисунок 1. Класифікація видів комерційних банків

Класифікація видів комерційних банків
Залежно від здійснюваних операцій	За формами власності	За організаційно-правовою формою діяльності	За належністю до країн	За територію діяльності	За розміром статутного капіталу
Універсальні Спеціалізовані	Державні Акціонерні Приватні Муніципальні Змішані Міждержавні	Пайові Акціонерні товариства	Національні Іноземні Спільні	Регіональні Міжрегіональні Загально-національні Міжнародні	Малі Середні Великі Найбільші

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

· пасивні операції;

· активні операції;

· послуги.

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти складають переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій в його діяльності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви.

До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

1) прийом вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб;

2) відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них;

3) розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту [9; с. 94].

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

1) операцiї з валютними цінностями;

2) емісію власних цiнних паперiв;

3) організацію купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клiєнтiв;

4) операцiї на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій доручень та iнших зобов'язань вiд третiх осiб, якi передбачають х виконання у грошовiй форми;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовiй формi за поставленi товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежiв (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберiгання та надання в оренду сейфів для зберiгання цiнностей і документiв;

9) випуск, купівлю, продаж, обслуговування чекiв, векселiв та інших оборотних платіжних iнструментiв;

10) випуск банкiвських платіжних карток i здiйснення операцiй з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцiй.

Операцїi приймання вкладів (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб, вiдкриття та ведення поточних рахункiв, розміщення залучених коштів належать виключно до банкiвських операцiй, здійснювати якi в сукупностi дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську лiцензiю. Iншi юридичнi особи мають право здiйснювати тiльки двi останні операцiї на пiдставi ліцензії на здійснення окремих банкiвських операцiй, а iншi операції та угоди, передбаченi цiєю статтею, можуть здiйснювати у порядку, визначеному законами України [10; с. 54].

За умови отримання письмового дозволу Нацiонального банку України банки також мають право на такi операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акцiї iнших юридичних осiб;

2) здійснення випуску, обiгу, погашення державно та iншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цiнностей та iнкасацiю коштiв;

4) операції за дорученням клiєнтiв або вiд свого iменi:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з фінансовими ф'ючерсними та опціонами.

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність i діяльність із ведення реєстрів власників iменних цінних паперiв.

Комерцiйнi банки самостiйно встановлюють відсоткові ставки та комiсiйну винагороду за свої операцiй.

Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично без ризиковим видом діяльності.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин.

Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, показано на рис. 2.

Розділ ІІ. Кредитні операції комерційних банків

Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 1 грудня 2007 р. кредитні вкладення становили 79,0 % від загальних активів.

Банкiвська система сьогоднi - це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Iсторично розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, котрi вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капiталу. Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк, без якого банк не може iснувати та нормально функцiонувати. До таких фундаментальних операцiй банку властиво вiдносять:

Ш приймання депозитiв;

Ш здiйснення грошових платежiв та розрахункiв;

Ш надання кредитiв.

Законодавством України встановлено, що банки - це установи, функцiєю яких є кредитування суб'єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй, передбачених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".

Основу активної дiяльностi комерцiйного банку - надання позичальнику кредиту, позаяк найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредит - це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання.

Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу.

Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну.

Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу.

Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.

З iншого боку, кредит - це економiчнi вiдносини мiж юридичними, фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.

Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди -- позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника -- покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Загалом кредит застосовується у таких формах:

1) банкiвський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит - характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит - вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (з можливим наступним викупом клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

4) iпотечний кредит - надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит - його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) консорцiумний кредит - надається кiлькома банками.

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:

1. Найпоширенiшi - кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента -- Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

- за призначенням та характером використання позикових коштiв;

- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;

- за строками використання кредиту;

- за методами надання та способами повернення кредиту;

- за характером та способом сплати процента;

- за числом кредиторiв;

- за ступiнню ризику тощо.

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні.

Таблиця 1.

Кредитні операції

Активні операції	Пасивні операції
Кредитування клієнтів. Кредитування інших банків. Депозити в інших банках. Кошти на резервному корсчете в центральному банку. Кошти на коррахунках в інших банках.	Депозити клієнтів. Депозити банків. Кредити банків, у тому числі центрального.

Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.

Позичкові операції- це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.

Основний предмет позичкових операцій- кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.[11]

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2. Визначення строку користування позичальником кредитом.

Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

4. Визначення виду забезпечення кредиту.

5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.

8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цiнностей чи витрат), котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.

Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентів кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.

Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника (в окремих випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй формi для розрахункiв iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).

На даному етапi розвитку банкiвської системи України при наданнi позики банк може вiдкривати для облiку кредиту такi види позичкових рахункiв:

1. Простий позичковий рахунок.

2. Спецiальний позичковий рахунок.

3. Окремий позичковий рахунок.

4. Контокорент.

Цi рахунки дають змогу вести облiк утворення та погашання заборгованостi позичальника за кожною окремою позикою. Вiдмiнними рисами рахункiв є особливостi кредитування за оборотом i за залишком.

Кредитування за простим позичковим рахунком у бiльшостi випадкiв передбачає кредитування за залишком. Грошовi засоби тут надаються для покриття здiйснених витрат та пiд фактично накопиченi запаси (залишки) товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник в мiру накопичення запасiв повинен заявляти про свою потребу у позичцi та подавати у банк вiдомостi про понаднормовi оплаченi залишки кредитованих цiнностей для визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки за наявностi цих даних банк може встановити реальну потребу у позичцi та величину залишку матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню. Оформлення кредиту у такому разi вiдображається у дебетi позичкового та у кредитi розрахункового рахункiв. Кiлькiсть простих позичкових рахункiв одного суб'єкта господарської дiяльностi як правило вiдповiдає числу об'єктiв кредитування, тобто кожен новий кредит вiдноситься на окремий простий позичковий рахунок. Погашання кредитiв, що облiковуються на простому (сальдовому) позичковому рахунку, переважно вiдбувається шляхом списання грошових засобiв з розрахункового або поточного рахунку позичальника. Тобто це є рахунок разових позик.

Кредитування за спецiальним позичковим рахунком вiдображає кредитування за оборотом. Позики надаються у виглядi оплати розрахункових документiв за товари та послуги, що надсилаються позичальником у банк. Тому в даному випадку для виконання кредитної операцiї дебетується тiльки позичковий рахунок. Також при використаннi даного методу кредитування немає необхiдностi подавати у банк кiлька строкових зобов'язань про повернення кредиту, а позичальником надсилається одне таке загальне зобов'язання про виконання всiх умов i правил кредитування. Тобто спецiальний позичковий рахунок вiдображає надання позичальнику кредитної лiнiї. Вiн сприяє своєчасному задоволенню потреб пiдприємств у додаткових грошових ресурсах. Погашання кредиту на спецiальному позичковому рахунку вiдбувається таким чином, коли грошовi засоби перераховуються на цей рахунок, нерiдко оминаючи розрахунковий рахунок позичальника. У деяких випадках погашання проводиться шляхом списання грошових сум з розрахункового рахунку.

Окремий позичковий рахунок поєднує риси простого та спецiального позичкових рахункiв i є оборотно-сальдовим. Вiн застосовується тiльки у тому разi, якщо у пiдприємства немає грошей на розрахунковому рахунку.

Специфiчним видом розрахункових та кредитних операцiй банку є вiдкриття контокоренту. Це єдиний загальний активно-пасивний рахунок, на якому вiдображаються всi господарськi операцiї позичальника, оскiльки за наявностi контокорентного розрахунковий рахунок пiдприємства як самостiйний особовий рахунок закривається. Платежi та грошовi надходження на даний рахунок, як правило, неоднаковi, тому сальдо контокоренту може бути як кредитовим (тодi вiн вважається депозитом), так i дебетовим. Дебетове сальдо контокорентного рахунку клiєнта свiдчить про недостатнiсть в останнього у даний момент часу власних засобiв для забезпечення поточних виплат, тому банк надає клiєнту кредит в межах вiд'ємного сальдо (овердрафта), якщо воно не перевищує встановленого лiмiту (величини кредитної лiнiї). Сальдування контокоренту вiдбувається через визначенi промiжки часу, проценти за овердрафт нараховуються щоденно на непогашений залишок.

Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:

1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв. комерційний банк ринок

2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.

3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.

4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.

5. Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.

6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.

У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей. [12]

Розділ ІІІ. Депозитні і ощадні операції комерційних банків

Суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) -- це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

На процес формування заощаджень впливають різноманітні фактори, їх можна систематизувати, поділивши на п'ять груп:

-- основним фактором першої групи є державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку і підприємництва;

-- фактори другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

-- третя група факторів стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

-- четверта -- довіри до комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

-- п'ята група факторів визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Вклад - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, що передані банку власниками, або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.

Принципи організації депозитних операцій:

· депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

· у процесі організації забезпечується різноманітність суб'єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;

· у процесі здійснення банківських операцій забезпечується взаємозв'язок і взаємоузгодження між депозитними і кредитними операціями за термінами і сумами;

· особлива увага в процесі організації депозитних операцій приділяється
строковим депозитам, які сприяють підтримці ліквідності балансу банку;

· у процесі організації депозитних операцій з метою забезпечення
ліквідності діяльності банку щодо залучених коштів юридичних та
фізичних осіб формуються обов'язкові резерви згідно з чинним
законодавством (банки прагнуть, щоб резерви вільних коштів були мінімальними);

· прагнення розширення спектра банківських послуг, підвищення якості й культури обслуговування клієнтів, що має сприяти залученню депозитів. [13]

Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та характеристика )

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

1. вид та статус вкладника;

2. термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи -- депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банком кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банками для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов'язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України. Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банку на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банком, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банк отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банку обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром у 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити).

Строкові вклади (депозити) -- це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів. Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча розмір процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.

Комерційні банки в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат -- це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти.

Ощадний сертифікат -- це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження процентної ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.

Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади -- це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів.

Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка -- це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив'язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило -- за декілька днів) про цей намір. Але в останні роки внаслідок НТП і запровадження електронних карток більша перевага віддається депозитним карткам.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити не можуть бути використані для поточних розрахунків, а виступають лише як заощадження та засіб отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Оформлення ощадної книжки може бути замінене періодичними виписками з рахунку, які надсилаються клієнту поштою.

Окремим видом ощадних вкладів є депозитні рахунки грошового ринку, що почали відкриватися комерційними банками США у 1982 р. Процентні ставки за цими рахунками щотижня коригуються відповідно до змін ринкової норми проценту. При цьому ощадна книжка не використовується, а також практично відсутні обмеження щодо вилучення коштів вкладниками.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні для комерційних банків, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення коштів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладенням цих коштів у довгострокові активи. [14]

Як було зазначено вище, визначальними чинниками при встановленні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента.

При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Так, при використанні схеми простих процентів базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основна сума строкового вкладу.

При використанні схеми складних процентів дохід за кожний період обчислюється не з первісної суми вкладу, а із загальної суми, яка включає основну (первісну) суму та проценти, що були нараховані за всі попередні періоди.

Таким чином, використання складних процентів (за інших однакових умов) однозначно є вигідним для вкладників банку, оскільки забезпечує їм більший дохід.

Поряд із наведеними варіантами нарахування процентів значний вплив на рівень доходу вкладників справляє періодичність процентних нарахувань у межах встановленого терміну зберігання грошей на рахунку. Чим частіше здійснюється нарахування складних процентів, тим більшою буде остаточна сума вкладу на кінець терміну його використання.

Це треба добре розуміти вкладникам і депозиторам, щоб орієнтуватись у різних схемах, які використовуються банками при залученні строкових владів.

В останній час все більшої актуальності набуває розвиток системи страхування депозитів у комерційних банках, необхідність якої визнана більшістю країн світу.

Сьогодні не існує єдиної універсальної схеми страхування депозитів для всіх країн, тому що, незважаючи на процес уніфікації банківського законодавства, національні особливості різноманітних типів банківських систем ще досить значні. Особливості страхування депозитів у кожній країні залежність від структури національної банківської системи, порядку функціонування системи контролю і нагляду, відносин держави з комерційними банками. Прийняті системи страхування депозитів підрозділяються на гарантовані та системи з законодавчо невизначеними гарантіями.

Системи визначених гарантій застосовуються в тих випадках, коли обов'язок держави щодо захисту банківської системи юридично не закріплюється і базується на основі минулого досвіду. Система визначних гарантій властива країнам, у яких офіційна процедура гарантування депозитів відображена в державних і спеціалізованих банківських і фінансових законах, або в затверджених статутах фондів страхування депозитів.

Системи із невизначеними гарантіями характеризує відсутність:

-- спеціального закону у вигляді юридичного зобов'язання щодо збереження вкладів у банках. На оцінювання можливої допомоги вкладникам впливають суб'єктивні чинники;

-- правил, які регламентують ліміти відшкодування і форми компенсацій, що дає можливість державі у випадку банкрутства провести фінансування на власний розсуд;

-- повноцінних фондів компенсації.

Схема законодавчо закріплених гарантій, як правило, властива банківським системам із сильною залежністю банків від держави.

У свою чергу, система визначних гарантій означає, що у випадку виникнення банківської кризи усі збитки будуть відшкодовуватися за рахунок засобів спеціально заснованих для цих цілей фондів. У практиці розвинутих країн діють різноманітні форми і види цієї системи, основу якої завжди складає фонд страхування депозитів.

Система виражених гарантій може:

-- бути заснована на державній власності й знаходитися в державному керуванні;

-- керуватися державою, а фінансуватися як державою, так і банками;

-- спільно керуватися державою і банками за умови фінансування банками;

-- керуватися самими банками, коли депозитні інститути страхують один одного.

Системи виражених гарантій можуть відрізнятись за охопленням застрахованих депозитів, характером і лімітами відшкодування. Основна ж відмінність усіх перерахованих форм від не виражених прямо систем страхування полягає в детальному викладі порядку їх утворення, функціонування в національному законодавстві.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується система виражених гарантій страхування депозитів. Положення "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Основними завданнями фонду є:

-- забезпечення захисту прав фізичних осіб -- вкладників банків -- учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування за рахунок його коштів вкладів, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів;

-- здійснення організаційно-управлінський заходів з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат;

-- забезпечення надходження та акумуляції сум зборів з банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат;

-- забезпечення цільового використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку -- учаснику (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів у сумі, визначеній відповідно до закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", величину відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.