Банківське кредитування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

Економічний факультет

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

Пояснювальна записка

до кваліфікаційної роботи бакалавра на тему:

Банківське кредитування в Україні

Виконала: студентка

ІV курсу, групи Е-42

напряму підготовки

6.030508 «Фінанси і кредит»

Гульчук Ю.В.

Керівник Козак Л.В.

Рецензент Кривицька О.Р.

Острог, 2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження банківського кредитування

1.1 Сутність, принципи та форми банківського кредитування

1.2 Механізм здійснення банківського кредитування

1.3 Іпотечне кредитування та його роль в сучасних умовах

Розділ 2. Сучасні тенденції та ефективність банківського кредитування в Україні

2.1 Структурно-динамічний аналіз банківського кредитування в Україні за 2012-2014 роки

2.2 Оцінка сучасного стану та перспектив розвитку іпотечного кредитування

2.3 Ефективність банківського кредитування в Україні

Розділ 3 напрямки розвитку та підвищення ефективності банківського кредитування в Україні

3.1 Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні

3.2 Підвищення ефективності банківського кредитування

3.3 Активізація іпотечного кредитування в Україні

Висновки

Список використаних джерел

макроекономічний активізація банківський кредитування



Вступ

За роки незалежності України банківська система стала домінуючою ланкою фінансової системи. Але динамічний розвиток банківської діяльності в Україні відбувався переважно екстенсивним шляхом, тобто за рахунок збільшення кількості банків. Тепер, закономірно, розвиток повинен відбуватись інтенсивним шляхом, тобто за рахунок підвищення якості послуг та операцій, які здійснюють банки. В таких умовах постає необхідність перегляду та вдосконалення кількості та спектра надання традиційних та нетрадиційних банківських послуг, механізмів їх здійснення, системи ризик-менеджменту.

Кредитування займає центральне місце у здійсненні активних операцій. Позитивні тенденції розвитку ринку кредитування значною мірою залежать від можливості адекватної оцінки кредитного ризику та формування достатнього власного капіталу для того, щоб можливі ризики не загрожували стабільності банку. Побудова ринку ефективного банківського кредитування потребує визначення основних проблем та шляхів їх вирішення. Тенденції розвитку банківської діяльності, зокрема ринку кредитування.

Незважаючи на те, що з розвитком банківської системи банки освоюють дедалі нові види діяльності (наприклад, надають консультаційні, трастові послуги з управління нерухомістю), проникають у страховий бізнес (що є характерним для банківських систем країн Заходу), все ж основною їх функцією є кредитування діяльності клієнтів.

Надання кредитів - не тільки важлива функція банку, що виділяє його як особливий вид капіталотворчого підприємства, а й основне джерело прибутку. Отже, кредитування було і є важливим попри всі зміни в економічному житті країни.

Загалом, прехід до ринкової економіки, розвиток комерційних відносин справляють позитивний вплив на основи функціонування банківського кредиту в господарстві нашої країни. В сучасних умовах основними макроекономічними завданнями кредитного процесу є сприяння раціональній організації виробництва і збуту, збільшенню обсягів необхідної на ринку продукції, одержанню максимального прибутку при мінімальних затратах.

Одним із найважливіших моментів на шляху до вирішення цих завдань є визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких виникають виникають і розвиваються відносини між банком і позичальником. Аналіз ситуації, що склалася сьогодні в банківській системі України показує, що нині вона дещо призупинила свій розвиток, про що свідчить мала питома вага кредитів, що були надані суб'єктам господарювання в Україні по відношенню до внутрішнього валового продукту.

Однак, незважаючи на досить високий рівень досліджень тенденцій кредитування, зміни відбуваються щодня, тому необхідність аналізу кредитного ринку та динаміки його розвитку залишаються в полі зору дослідників постійно і становлять практичний інтерес для вивчення.

Актуальність теми дипломної роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції. Тому сучасний стан банківського кредитування є важливим як для національної економіки так і для суб'єктів господарювання.

Метою дипломної роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому напрямку.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність комплексу завдань:

1) розкрито сутність та зміст банківського кредитування;

2) охарактеризовано види банківського кредиту та принципи кредитування;

3) проаналізовано сучасний стан кредитування в Україні;

4) виявлено проблеми та обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення кредитного механізму.

Предметом дослiдження роботи є тi економiчнi вiдносини, що виникають мiж суб`єктами господарювання, населенням та комерцiйними банками з приводу надання кредитiв на принципах повернення, строковостi i платностi.

Об`єкт дослідження - саме принципи та умови кредитування в сучасних умовах.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: аналізу, синтезу (для розкриття економічного змісту поняття банківського кредиту та банківського кредитування); класифікації та типології; статистичні методи, прийоми графічного представлення результатів дослідження.



Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження банківського кредитування

1.1 Сутність, принципи та форми банківського кредитування

Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Кредит - важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним їх використанням. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою.

Відповідно до завдань дипломної роботи, необхідно дослідити сутність поняття «банківське кредитування».

К.е.н. А. П. Бут запропонував визначати банківське кредитування як «…систему економіко-культурних відносин між кредитором та позичальником, до якої належать не лише економічні, але й правові, етичні, організаційні та інші відносини» .На думку науковця, доцільність такого визначення базується на тому, що «сучасне банківське кредитування як процес є комплексом взаємопов'язаних організаційно-культурних, техніко-технологічних, інформаційних, фінансових, юридичних та інших операцій, які становлять цілісну систему дій спеціалізованого підрозділу банківської інституції щодо надання фінансової послуги як засобу задоволення потреби клієнта в досягненні ним економічного ефекту, в тому числі через реалізацію інноваційних проектів» .

Д.е.н., професор О. І. Лаврушин визначає банківське кредитування як «метод финансирования потребностей предприятия на условиях платности, срочности и возвратности» . Недоліком даного підходу, на нашу думку, є звуження кола позичальників лише до підприємств та неповний перелік принципів банківського кредитування.

К. е. н. Д. Буркальцева визначила, що банківське кредитування - це кредитування учасників ринку як вид відокремленої (професійної) комерційної діяльності банку, або це кредитування з боку банку за кредитним договором. Дохід від такого виду кредитування є процентним. Надається такий кредит у грошовій формі .

Д. е. н., професор І. В. Топровер визначає банківське кредитування як «самостійну ліцензовану підприємницьку діяльність банків, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах оплатності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов'язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування» .

Д. е. н., професор М. П. Денисенко надає визначення банківського кредитування через ті принципи на яких воно будується і формулює його наступним чином: «Банківське кредитування - це особливий вид підприємницької діяльності, яка базується на наступних принципах: по-перше, організація кредитної справи здійснюється в межах і на базі залучених банками ресурсів (депозитів клієнтів та кредитів інших банків); по-друге, кредитні взаємовідносини будуються на комерційних принципах: банки прагнуть як найдешевше придбати ресурси і якнайдорожче їх продати (процентна політика банків); по-третє, кредитні взаємовідносини мають ринковий характер, тобто будуються суто на партнерських засадах .

К. е. н. І. М. Михайловська не надає визначення поняття «банківське кредитування», а використовує поняття «система банківського кредитування», яку вона пропонує визначати як «модель, що відповідає характеру ринкових відносин, що охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення кредитів, а також банківський контроль у процесі кредитування».

Узагальнивши напрацювання науковців та законодавче розуміння поняття «банківський кредит», під поняттям «банківське кредитування» варто розуміти діяльність банків, яка здійснюється на підставі банківської ліцензії, і передбачає надання певної суми грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми з дотриманням принципів банківського кредитування та всіх вимог, які забезпечують права учасників кредитування.

З точки зору елементного складу, пропонуємо визначати банківське кредитування як систему, до складу якої входять принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення кредитів, а також банківський контроль у процесі кредитування.

Пунктом 10 Положення НБУ “Про кредитування” передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитивні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами відображення у балансах кредитора та позичальника.

Кредит як інститут, що включається у фінансову систему держави, характеризується розподільчою і контрольною функціями. Ці функції взаємозалежні і мають при суб'єктами господарської діяльності.

Кредит в Україні становить один із видів економічних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державною кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та платності підприємствами, організаціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб господарювання.

В залежності від строку користування, позики діляться на короткострокові, середньострокові і довгострокові. До короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими не перевищує одного року. Середньострокові - це ті, які надаються до 5 років, а довгострокові - більше 5 років.

Виділяються такі два види кредиту - забезпечені і незабезпечені.

Забезпечені кредити допускають наявність тої чи іншої заставки. Більшість кредиторів, що надаються банками, мають забезпечення. Головна причина, виходячи з якої банки вимагають забезпечення - це ризик понести збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням банківського кредиту.

Надання незабезпечених кредитів - це виявлення особливої довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання економічного становища клієнта. Незабезпеченими є кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів. У банківській практиці існує різна класифікація кредитів. Так, кредит розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток.

Товарний кредит - це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених таким дебітором облігацій або депозитивних сертифікатів.

При характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифікація кредитних операцій залежно від кредитора, у зв'язку з цим розрізняють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи фізичним особам. При державному кредиті позичальником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади. Формати державного кредиту є натуральні позики, державні позики та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розраховуватися з кредиторами. Призначення державного кредиту є мобілізація державною коштів для фінансування державних видатків та покриття частки державного боргу.

Банківський кредит надається суб'єктом господарської діяльності усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Банківський кредит - це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитивних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів. Банківський кредит є основною формою кредиту, при якій грошові кошти надаються банком у тимчасове користування. Банківський кредит - це надання банком грошей в позику юридичним та фізичним особам, державі. Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав. Зокрема, зважаючи на економічну сферу застосування, кредит розподіляється на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит комерційних банків. Залежно від позичальників та мети використання кредити поділяються на виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні.

Комерційний кредит надається одним суб'єктом господарської діяльності другому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселями і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування дозволено відповідно до Закону України від 27 березня 1991 р. „Про підприємства в Україні” і буде застосовуватися в міру розвитку в державі ринкової економіки.

1.2 Механізм здійснення банківського кредитування

Правильна організація процесу банківського кредитування, розроблення ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями є основою фінансової стабільності і ринкової стійкості банківських установ. Забезпечувати управління кредитною діяльністю банку, ефективне використання його кредитного потенціалу, формування оптимального для нього кредитного портфеля, чітку організацію всього кредитного процесу дає можливість кредитна політика банку. Висока роль кредитної політики у забезпеченні ефективної діяльності і високих темпів розвитку банків визначає актуальність як теоретичних, так і практичних питань, пов'язаних з її формуванням.

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо спрямування коштів на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів кредитування. Тобто, кредитна політика є системою засобів банку у сфері кредитування клієнтів та конкретних механізмів здійснення кредитних операцій для реалізації загальної стратегії банку в певний період часу.

Необхідність розроблення кредитної політики та покладення її в основу діяльності банку зумовлено насамперед тим, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

У сучасних умовах не розроблено єдиної кредитної політики для всіх банківських установ. З метою забезпечення найефективнішої організації кредитної діяльності кожен банк визначає та реалізує власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений та які впливають на ефективність його діяльності, а також ставлення керівництва банку до ризику.

Рис. 1.1. Чинники, що впливають на кредитну політику банку

Банківські установи, з огляду на пріоритети грошово-кредитної політики, власні інтереси та потреби позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму кредитного рахунка, порядок видачі та погашення кредиту, методи контролю за цільовим використанням кредиту та засоби регулювання заборгованості.

Метод банківського кредитування - це спосіб та процедура надання банківського кредиту.

У банківській практиці найпоширенішими методами кредитування є кредитна лінія, контокорентний кредит, овердрафт, разовий строковий кредит.

Р и с. 1.2. Методи банківського кредитування

Кредитна лінія - юридично оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту. Надання та погашення кредиту може здійснюватися траншами у межах визначеного максимального рівня. Кредитні лінії в основному надаються для задоволення короткострокових потреб у обігових коштах, таких як фінансування дебіторської заборгованості, придбання сировини й запасів, або купівля готових товарів тощо.

За формою кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником із зазначенням строку та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою.

Загальний строк дії договору кредитної лінії визначається за домовленістю сторін, однак, як правило, кредитні лінії відкриваються на строк не більше одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного залишку (задля підтримки лінії) на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні боргу за рахунок цього резерву сплачувати кредитний процент (один із різновидів дисконтного кредиту).

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим критерієм є ставка процента, що сплачується за кредитні кошти. Ставки процентів за кредитними лініями можуть бути як фіксовані, так і змінні, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія за ризик. Другим критерієм є потреба сплатити комісійні платежі.

Контокорентний кредит - метод кредитування, при якому банківська установа відкриває клієнту єдиний контокорентний (поточно-кредитний) рахунок, через який здійснюються всі поточні та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських кредитів, а за кредитом - грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він стосовно банку є кредитором. І навпаки - дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент - це договір про взаємне кредитування.

Під час надання контокорентного кредиту банком встановлюється ліміт кредитування для кожного позичальника індивідуально, що залежить від його фінансового стану, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах контокорентного рахунка позичальник отримує широку можливість маневрування обіговими коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності.

Овердрафт - метод кредитування, за якого банк у межах заздалегідь узгодженого ліміту допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта. Тобто, за використання цього методу кредитування передбачається надання банком короткострокового кредиту, який реалізується через списання коштів з рахунка клієнта понад залишок на ньому.

Відмінність овердрафту від кредитування за контокорентним рахунком полягає в тому, що при кредитуванні за методом овердрафту поточний рахунок клієнта зберігається й існує можливість появи на такому рахунку дебетового сальдо. Це означає, що, не відкриваючи окремого рахунка, клієнт понад свої залишки на рахунку та надходження на нього, має право на додаткову оплату розрахункових документів за рахунок ресурсів банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на поточний рахунок.

Кредитування за методом овердрафту здійснюється у межах погодженого ліміту. Ліміт овердрафту - це максимально допустимий розмір дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника, що може виникнути протягом визначеного періоду (наприклад, операційного дня) у результаті перевищення суми платіжних доручень клієнта над залишком коштів на його рахунку.

Банківські установи при кредитуванні за методом овердрафту можуть використовувати такі види лімітів:

- ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетового сальдо на рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком на його рахунку;

- ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обігу позичальника;

- ліміт як максимально допустима сума заборгованості, яку може мати позичальник за цим видом кредиту протягом строку дії договору (з урахуванням нарахованих, але не погашених процентів).

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього.

Овердрафт надається лише платоспроможним позичальникам, які мають відповідати таким вимогам:

- наявність поточних рахунків у банку не менше трьох місяців і концентрація платіжного обороту на цих рахунках;

- відсутність на момент укладання угоди прострочених боргів перед бюджетом і позабюджетними фондами;

- наявність позитивної кредитної історії;

- стабільний фінансовий стан;

- стабільні надходження виручки від основної діяльності на рахунки в банку;

- здатність погашати заборгованість за кредитом лише за рахунок поточних надходжень від основної діяльності;

- стабільний, конкурентоспроможний стан на ринку за основним видом діяльності, тривалий період роботи в цій галузі;

- наявність постійних ділових партнерів тощо.

Перевагою овердрафтного методу кредитування є те, що він надає можливість здійснювати видачу кредитів у будь-який час, без додаткового оформлення документів у випадку необхідності здійснення покупок при виникненні тимчасової нестачі коштів на поточному рахунку.

Разовий строковий кредит - це кредит, рішення про надання якого приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта. При цьому надання коштів відбувається однією сумою без траншів.

Метою разового строкового кредиту є цільове кредитування договорів, контрактів, що розраховані на повернення вкладених коштів. Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих кредитних рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають поточних рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обгрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках - угоди з постачальниками й покупцями. В обгрунтуванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення кредиту. Банк відкриває клієнту кредитний рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кредит оформляється строковим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, після закінчення строку користування кредитом, або поступово, періодичними внесками позичальника (щомісяця, щокварталу). Платність за кредитом встановлюється у виді процентної ставки та комісії за оформлення (і розгляд) кредиту.

Найпростішою формою разового кредиту є дисконтний кредит. Його часто надають позичальникам, які бажають започаткувати власний бізнес. За дисконтного кредитування ставка процента є фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму процентів ще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм оплати дисконтного кредиту такий: позичальник одержує кредит з утриманням його ціни, а в кінці періоду сплачує номінальну вартість кредиту.

Здійснювати операції з кредитування господарських суб'єктів і населення банки можуть лише за наявності відповідних кредитних ресурсів, які формуються у процесі діяльності банків. Банківські установи можуть позичати однин в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів тощо. За недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати кредити у Національному банку України.

Однак, із розширенням банківської діяльності, поряд з традиційним джерелом формування банківського капіталу - залученням коштів клієнтів, виникає потреба в пошуках нових шляхів зростання капітальної бази. У випадку, якщо власного та залученого капіталів недостатньо для проведення всіх активних операцій, для банку виникає необхідність у позиченому банківському капіталі.

Позичений капітал банку - складова частина банківського капіталу, яка включає кошти, запозичені у кредиторів та інвесторів на грошовому ринку.

Основними джерелами запозичення коштів для банківських установ є:

- кошти, отримані від емісії та продажу боргових цінних паперів;

- кредити, отримані від НБУ;

- кредити, отримані від інших банків.

1.3 Іпотечне кредитування та його роль в сучасних умовах

Важливу роль в ринковій економіці відіграє іпотечний кредит. Надання позик під нерухомість завжди було однією з головних банківських операцій. Кредитна діяльність, пов'язана з іпотечною, здійснюється, як правило, спеціалізованими банківськими установами -- іпотечними банками. В розвинутих країнах світу сформовані цілісні системи іпотечного кредитування, які відпрацьовувалися протягом багатьох десятиліть і навіть століть.

Іпотечний кредит -- це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна -- землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.

Застава землі і нерухомого майна для отримання в банку довгострокового кредиту називається іпотекою.

Предмет іпотеки -- це заставлене нерухоме майно, яке є предметом кредитного зобов'язання. Таке майно може заставлятися, якщо воно не вилучене з цивільного обігу, може відчужуватися заставодавцем і на нього можливе звернення стягнення.

Предметом іпотеки можуть бути:

- земельна ділянка, частка в праві спільної власності на земельну ділянку;

- жилий будинок, приміщення, квартира, частина жилого будинку;

- дачний будинок, садовий будинок, гараж та будь-яка інша будівля господарського призначення;

- підприємство або його структурний підрозділ як цілісний майновий комплекс;

- інше майно, віднесене законом до нерухомого.

Неподільне майно не підлягає передачі в іпотеку частинами. Частина речі, яка належить до нерухомого майна, передається в іпотеку лише після її виділення із складу нерухомого майна.

Предметами іпотеки можуть бути не лише вже існуючі об'єкти, які перебувають у розпорядженні заставодавця на момент виникнення іпотеки. До них можуть також належати створювані об'єкти або такі, створення (чи придбання) яких передбачається у майбутньому, в зв'язку з чим і виникає потреба в іпотечному кредитуванні. В такому разі має місце застава нерухомості для її купівлі або розвитку.

Предметом іпотеки не можуть бути:

- об'єкти державної та комунальної власності, приватизація яких заборонена законом;

- національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.

Учасниками іпотечних відносин є заставодавець та заставоутримувач.

Заставодавець -- це особа, яка передає майно в іпотеку. Заставодавцем при заставі нерухомого майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно, а також особа, якій власник у встановленому законом порядку передав майно з правом його застави.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа -- майновий поручитель.

Майновий поручитель -- це особа, яка передає в іпотеку належне їй за правом власності майно або інше майно, яким вона має право розпоряджатися та передавати в іпотеку для забезпечення кредитного зобов'язання боржника перед заставоутримувачем (кредитором).

Заставоутримувач -- це особа, якій передається в іпотеку майно для забезпечення кредитного зобов'язання боржника перед нею.

Іпотеки поділяють на: звичайні, об'єднані, спільні, наступні, умовні.

Звичайна іпотека передбачає передачу в заставу одного об'єкта нерухомого майна, який належить заставодавцеві.

Об'єднана іпотека полягає у передачі в заставу двох або більше об'єктів нерухомого майна, які належать заставодавцеві.

Спільна іпотека забезпечується шляхом передачі в заставу двох або більше об'єктів нерухомого майна, які належать різним особам.

Наступна іпотека передбачає заставу нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки вимоги кожного наступного заставоутримувача задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього заставоутримувача.

Умовна іпотека виникає у разі, коли іпотечною угодою встановлено, що вона набирає чинності з моменту виконання передбаченої цією угодою умови.

Іпотечний ринок займає одне з найважливіших місць серед фінансових механізмів економічного стимулювання і стабільного розвитку економіки. Застосування іпотеки дає значний соціально-економічний ефект. За допомогою іпотечних фінансових інструментів значно збільшуються активи різних суб'єктів ринку - від окремого громадянина і сім'ї до держави в цілому. За рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та збільшення його капіталу і внаслідок цього забезпечується стабільне зростання доходів у різних галузях економіки.

Високоорганізована ринкова економіка неможлива без широкого використання іпотеки, зокрема застави земельних ділянок та іншого нерухомого майна з метою забезпечення зобов'язань боржників. Іпотечні відносини міцно пов'язані з інвестиціями і відіграють особливо велику роль у будівництві та сільському господарстві. Отже, іпотека - це довгостроковий кредит, що видається фізичній особі під певний відсоток банком або кредитною спілкою для будівництва або купівлі житла.

Іпотечне кредитування в сучасних умовах розвитку економічних відносин в Україні є одним з найбільш мобільним сегментів фінансового ринку. На сьогодні на довгострокові фінансові ресурси спостерігається значний попит.

На сучасному етапі розвиток іпотечного кредитування в Україні стримується внаслідок низки проблем, серед яких варто виділити: інфляційні ризики, істотний рівень валютизації, високий рівень ризику дефолту позичальника та політико-економічного ризику країни, недосконалість механізму ціноутворення на ринку нерухомості, відсутність довгострокових фінансових ресурсів, незначна роль ДІУ та відсутність гарантійних фондів іпотечного кредитування, загальна недовіра населення до українських банків.

Іпотечне кредитування є ефективним засобом акумулювання та перерозподілу грошових коштів, трансформації приватних заощаджень в інвестиційні ресурси, вирішення актуальної соціальної проблеми забезпечення населення житлом, підвищення ефективності державної економічної політики в цілому.

Основними чинниками, які впливатимуть на розвиток іпотечного кредитування в Україні є: відсутність стабільних та довготермінових ресурсів фінансування іпотеки; низький рівень капіталізації та розвитку інституційних інвесторів; спад виробництва, зниження доходів юридичних і фізичних осіб; обмежений платоспроможний попит населення; висока динаміка зростання вартості нерухомості, що значно перевищує зростання доходів населення; нестабільна економічна та політична ситуація в країні.



Розділ 2. Сучасні тенденції та ефективність банківського кредитування в Україні

2.1 Структурно-динамічний аналіз банківського кредитування у 2012-2014 роки

Протягом 2014?року кредитна активність банківських установ була низькою, що обумовлено скороченням ресурсної бази, погіршенням кредитоспроможності позичальників та високим рівнем невизначеності щодо подальшого економічного розвитку, що, в свою чергу, змушує банківські установи більш прискіпливо відноситись до фінансового стану потенційних позичальників або й взагалі призупинити на деякий час кредитування. Загалом, збільшення обсягу клієнтського кредитного портфеля впродовж 2014 року відбувалось в зв'язку з суттєвою девальвацією національної валюти, що, в свою чергу, відобразилось на збільшенні кредитних залишків в гривневому еквіваленті.

Зниження обороту та обсягів виробництва основних галузей, ведення бойових дій на сході України, а також зниження реальних доходів населення за високої девальвації національної валюти можуть в подальшому призвести до виникнення труднощів з обслуговування позичальниками кредитних зобов'язань (особливо валютних), що, в свою чергу, негативно відобразиться як на ліквідності, так і на капіталізації банківських установ.

Формуючи кредитний портфель, керуються правилом: видавати кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за певним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Існують традиційний та нетрадиційний підходи до управління кредитним портфелем банку. Традиційний підхід визначено як підхід, що ґрунтується на неформалізованих філософських методах пізнання (наукової уяви, інтуїції), використовує в розрахунках коефіцієнтний аналіз, функціонує у будь-якому середовищі, є простим, швидким та дешевим у застосуванні. Нетрадиційний підхід - це підхід, що ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання, використовує в розрахунках теорію ймовірності, статистику, економетрію, функціонує у стабільному ринковому ("ідеальному") середовищі, є складнішим, повільнішим та дорожчим у застосуванні порівняно з традиційним.

Практика демонструє, що успішність управління ефективністю банківських вкладень та формування ефективної структури кредитного портфеля банку багато в чому залежить від можливостей менеджменту банківських установ, що здійснює оптимальне формування, управління кредитним портфелем та забезпечує належну ефективність діяльності при мінімально можливому рівні ризику та отриманні максимального результату.

Отже, можна зробити висновок, що «кредитний портфель» як економічна категорія відтворює три ключові взаємопов'язані між собою показники банківської діяльності - дохідність, ліквідність і ризик. Аналіз кредитного портфелю банків України проведемо за даними таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Характеристика кредитного портфелю банків України за 2012-2014рр.

Показник	01.01.2012	01.01.2013	01.01.2014
Активи, млн. грн.	1054280	1127192	1 278 095
Кредити надані, млн. грн.	825320	815327	911 402
Частка кредитного портфелю в активах,%	78,3	72,3	71,3
Проблемні кредити, млн. грн.	79292	72520	98413
Частка проблемних кредитів, %	9,6	8,9	7,7

Наведені дані свідчать, що частка кредитного портфелю в чистих активах банківської системи (скоригованих на сформовані резерви) протягом періоду дослідження постійно зменшувалось і на 01.01.2014 року склало 71,3 %. Це стало наслідком значного скорочення обсягів кредитування в посткризовий період функціонування банківської системи України.

Оскільки банки надають кредити як юридичним, так і фізичним особам, то доцільно проаналізувати їх динаміку та структуру (рис. 2.1).

Рис.2.1. Динаміка кредитів, наданих банками України, в розрізі позичальників з 01.01.2012 по 01.01.2014, млн. грн.

Як свідчать наведені дані, у кредитному портфелі банків у всі роки переважають кредити, надані суб'єктам господарської діяльності. У 2011 році питома частка кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності, становила приблизно 78 %, у 2012 році - 81 %, у 2013 році - 76,67 %.

Зазначене зростання частки кредитів, наданих суб'єктам господарювання, було обумовлене випереджаючим зростанням обсягів наданих кредитів - на 199964066,72 тис. грн. (темп приросту 1,4 рази) порівняно з загальним приростом кредитного портфелю (245300981,00 тис. грн. або 1,36 рази). Зазначена ситуація обумовлена переорієнтацією кредитної політики банків України на кредитування корпоративного сектору.

У структурі кредитного портфелю юридичних осіб протягом всього періоду дослідження переважають кредити в поточну діяльність (86 % станом на 01.01.2014; 85 % станом на 01.01.2013; 84 % станом на 01.01.2012), відповідно частка інвестиційних кредитів становить лише 14 %.

Зазначена цільова структура наданих кредитів призводить до того, що зростають обсяги короткострокових кредитів (до одного року) та зменшуються обсяги довгострокових кредитів (за рахунок скорочення обсягів кредитів, наданих на строк від одного до 5 років) (рис. 2.2).

Рис.2.2. Динаміка кредитного портфелю юридичних осіб у банках України в розрізі строків погашення за 2011-2014 рр., млн.грн.

Наведені на рисунку дані свідчать, що кредити юридичним особам строком до одного року постійно зростають (за період дослідження їх обсяги зросли на 150 612 млн. грн., або 72 %), у результаті чого їх частка в кредитному портфелі також збільшується (з 42 % до 52 %).

Зазначена тенденція є негативною, оскільки підприємства України потребують довгострокових кредитних ресурсів, які б дозволили оновити їх виробничу базу. Водночас банки, зважаючи на негативний вплив зовнішнього середовища на кредитоспроможність потенційних позичальників та короткостроковий характер ресурсної бази, пропонують позичальникам переважно короткострокові кредитні ресурси.

Розглянемо структуру кредитного портфелю фізичних осіб за строками з урахуванням цільового призначення.

За цілями кредитування переважають кредити, надані на споживчі цілі (частка в 2013 році склала 71 % від загального розміру кредитного портфелю фізичних осіб). Їх структура за строками наведена на рисунку 2.3.

Рис.2.3. Структура споживчих кредитів фізичних осіб у банках України у розрізі строків погашення за 2012-2014 рр.

Наведені на рисунку 2.3 дані свідчать, що строковість споживчих кредитів фізичним особам протягом періоду дослідження зазнавала змін: частка кредитів до одного року зросла з 19 до 37 %, кредитів від одного року до 5 років зросла з 26 до 34,6 %, частка кредитів більше 5 років зменшилася з 55 до 28,3 % (рис. 2.3).

Детальний розподіл сукупних зобов'язань та капіталу банків за групами, згідно з класифікацією НБУ, приведено нижче, в табл. 2.2. та табл. 2.3.

Таблиця 2.2 - Розподіл зобов'язань за групами банків, згідно класифікації НБУ

Група банків	Одиниця вимірювання	Зобов'язання	Темп росту	Темп приросту
		2012	2013	2014	2013-2012	2014-2013	2013/2012	2014/2013
1 група	млн.грн	603,7	611,8	850,8	8,1	239	1,01	1,39
	% до системи	67,2	64,3	72,80	-2,9	8,5	0,96	1,13
2 група	млн.грн	132,5	163,5	175,02	31	11,52	1,23	1,07
	% до системи	14,7	17,2	14,98	2,5	-2,22	1,17	0,87
3 група	млн.грн	72,1	100,6	88,4	28,5	-12,2	1,40	0,88
	% до системи	8	10,6	7,56	2,6	-3,04	1,33	0,71
4 група	млн.грн	90,5	91,6	54,4	1,1	-37,2	1,01	0,59
	% до системи	10,1	9,6	4,65	-0,5	-4,95	0,95	0,48
Всього:	млн.грн	898,8	951,6	1169	52,8	217,4	1,06	1,23
	% до системи	100	100	100

Таблиця 2.3 - Розподіл капіталу за групами банків, згідно класифікації НБУ

Група банків	Одиниця вимірювання	Капітал	Темп росту	Темп приросту
		2012	2013	2014	2013-2012	2014-2013	2013/2012	2014/2013
1 група	млн.грн	101,8	104,4	110,2	2,6	5,8	1,03	1,06
	% до системи	65,5	61,3	74,45	-4,2	13,15	0,94	1,21
2 група	млн.грн	23,2	26,02	15,1	2,82	-10,92	1,12	0,58
	% до системи	14,9	15,6	10,2	0,7	-5,4	1,05	0,65
3 група	млн.грн	9,8	11,5	10,3	1,7	-1,2	1,17	0,90
	% до системи	6,3	6,7	6,93	0,4	0,23	1,06	1,03
4 група	млн.грн	20,7	23,1	12,4	2,4	-10,7	1,12	0,54
	% до системи	13,3	13,6	8,4	0,3	-5,2	1,02	0,62
Всього:	млн.грн	155,5	166,6	148,1	11,1	-18,5	1,07	0,89
	% до системи	100	100	100

За підсумками 2014 року чисті активи банківської системи України збільшились на 3,03% (38?757?млн.?грн.) та станом на 01.01.2015?р. складають 1?316,85?млрд. грн. Варто зазначити, що незважаючи на ліквідацію ряду проблемних банківських установ та значний відтік клієнтських коштів, зростання активів відбувалось внаслідок стрімкої девальвації національної валюти, що також відобразилось на суттєвому збільшенні залишків валютних активів. Станом на 01 січня 2015 року частка валютних активів в сукупних активах складала 43,73%, в той час як 01 січня 2014 року - 36,81%.

Протягом 2014 року обсяг коштів, інвестованих в цінні папери, збільшився на 22,16% (30,64 млрд. грн.), що певною мірою може обумовлено збільшенням номінальної вартості валютних ОВДП, які перебувають у власності банків внаслідок значної девальвації національної валюти. Протягом 2014?року обсяг вкладень в ОВДП збільшився на 12,38 млрд.?грн. та станом на 01 січня 2015 року складає 93,43 млрд. грн. Варто зазначити, що одними з ключових держателів ОВДП є державні банківські установи, а саме: АТ?«Ощадбанк» та АТ?«Укрексімбанк».

Привабливість ОВДП для комерційних банків як і раніше обумовлена можливістю отримувати кредити рефінансування від НБУ та залучати кошти на міжбанківському ринку під їх заставу. При цьому, починаючи з 19.03.2014 р. НБУ відмовився від проведення операцій РЕПО, що ініціюються банками, і надає кошти переважно на щотижневих тендерах із рефінансування. Тобто, якщо раніше банківські установи мали можливість спрямовувати отримані кошти від НБУ на купівлю облігацій внутрішньої державної позики, то зараз в умовах відтоку клієнтських вкладів, кошти, отримані від Регулятора, спрямовуються на підтримання ліквідності та виконання нормативів обов'язкового резервування.

Динаміку активів БСУ представлено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Динаміка активів БСУ, млрд. грн

Показники	Роки	Темп росту	Темп приросту
	2012	2013	2014	2013-2012	2014-2013	2013/2012	2014/2013
Чисті активи	1127,2	1278,1	1316,85	150,9	38,75	1,133872	1,030318
Кредитний портфель	815,33	911,4	1006,36	96,07	94,96	1,11783	1,104191
Вкладення в цінні папери в т.ч. ОВДП	96,34	138,29	168,93	41,95	30,64	1,435437	1,221563
	66,05	81,05	93,43	15	12,38	1,227101	1,152745
Високоліквідні активи	163,56	152,9	155,64	-10,66	2,74	0,934825	1,01792
Середня відсоткова ставка за кредитами в нац.валюті,%	21,4	17,2	18,8	-4,2	1,6	0,803738	1,093023
Середня відсоткова ставка за кредитами в іноземній валюті,%	9,9	8,2	8,3	-1,7	0,1	0,828283	1,012195

З метою абсорбування надлишкової ліквідності та стримання інфляції, НБУ активно нарощувались операції з мобілізації грошових коштів. За підсумками 2014 року обсяг мобілізаційних операцій становив 1 472,7 млрд. грн. за середньозваженою відсотковою ставкою 5,68% річних, операції здійснювались переважно на умовах «овернайт». Вихід українських банків з АР?Крим, значне зменшення обсягу клієнтської бази (особливо в Донецькій та Луганській областях), а також значний відтік строкового ресурсу з початку року вкрай негативно вплинули на ліквідність та платоспроможність банківської системи. Так, протягом 2014 року обсяг високоліквідних активів зменшився на 3,76% (6,08 млрд. грн.) та станом на 01 січня 2015 року складає 155,64 млрд. грн. та був представлений наступним чином: готівкові кошти та банківські метали - 18,21%, кошти в НБУ - 17,7% та коррахунки в інших банках - 64,09%.

Клієнтський кредитний портфель. Протягом 2014?року кредитна активність банківських установ була низькою, що обумовлено скороченням ресурсної бази, погіршенням кредитоспроможності позичальників та високим рівнем невизначеності щодо подальшого економічного розвитку, що, в свою чергу, змушує банківські установи більш прискіпливо відноситись до фінансового стану потенційних позичальників або й взагалі призупинити на деякий час кредитування. Загалом, збільшення обсягу клієнтського кредитного портфеля впродовж 2014 року відбувалось в зв'язку з суттєвою девальвацією національної валюти, що, в свою чергу, відобразилось на збільшенні кредитних залишків в гривневому еквіваленті. Протягом 2014?року обсяг кредитів, наданих в Донецькій та Луганській областях, значно знизився, що обумовлено проведенням АТО в даних областях, що, в свою чергу, вкрай негативно відобразилось на рівні кредитоспроможності позичальників.

Клієнтський кредитний портфель в регіональному розрізі представлений на рис.2.4.



Рис.?2.4. Клієнтський кредитний портфель в регіональному розрізі , млрд.?грн.

При цьому, слід зауважити, що обсяг клієнтського кредитного портфеля в доларовому еквіваленті зменшився на 8?502?млн.?грн. Втім, зважаючи на значну девальвацію національної валюти, частка валютних кредитів в загальному клієнтському кредитному портфелі залишається значною та складає 46,47%. Близько 1/5 валютних кредитів були надані населенню (в?т.ч. значна частка валютних кредитів була надана ще в 2007-2009?рр. на придбання, будівництво нерухомості). Клієнтський кредитний портфель в розрізі позичальників та рівень доларизації кредитів представлено на рисунку 2.5.

Рис. 2.5. Клієнтський кредитний портфель в розрізі позичальників та рівень доларизації кредитів, млрд.?грн., %

Загалом, зниження обороту та обсягів виробництва основних галузей, ведення бойових дій на сході України, а також зниження реальних доходів населення за високої девальвації національної валюти можуть в подальшому призвести до виникнення труднощів з обслуговування позичальниками кредитних зобов'язань (особливо валютних), що, в свою чергу, негативно відобразиться як на ліквідності, так і на капіталізації банківських установ. Вищезазначені фактори спричинили неспроможність багатьох позичальників вчасно виконувати взяті кредитні зобов'язання, що, в свою чергу, сприяло зростанню обсягу простроченої заборгованості впродовж 2014?року. Так, протягом 2014 року обсяг простроченої заборгованості збільшився на 93,59% (65,68 млрд. грн.) та станом на 01.01.2015 р. складає 135?858 млн. грн., що відповідає 13,5% клієнтського кредитного портфеля. Динаміку зміни простроченої заборгованості в клієнтському кредитному портфелі представлено на рисунку 2.6.

Динаміку зміни простроченої заборгованості в клієнтському кредитному портфелі представлено на рисунку 2.6.

Показники	Роки	Темп росту
	2012	2013	2014	2013-2012	2014-2013
Прострочені кредити(Кредитний портфель),%	8,89	7,7	13,5	-1,19	5,8
Прострочені кредити(Регулятивний капітал),%	40,53	34,24	71,9	-6,29	37,66
Резерви під кредити(Прострочена заборгованість),%	182,16	162,82	139,29	-19,34	-23,53

Рис. 2.6. Динаміка зміни простроченої заборгованості в клієнтському кредитному портфелі, %.

Корпоративний клієнтський кредитний портфель представлений переважно коротко- та середньостроковими кредитами в національній валюті нефінансовим корпораціям, за цільовим спрямуванням - інші кредити (в т.ч. кредити в поточну діяльність). Кредитний портфель суб'єктів господарської діяльності за видами економічної діяльності був представлений переважно кредитами, наданими представникам сфери «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» та «Переробна промисловість». Обсяг кредитних операцій з представниками сфери, що працюють в сфері будівництва та нерухомості є також вагомим. Корпоративний клієнтський кредитний портфель за видами економічної діяльності представлено на рисунку?2.7.

Рис.?2.7. Корпоративний клієнтський кредитний портфель за видами економічної діяльності

Обсяг кредитів, наданих підприємствам торгівлі в національній валюті протягом 2014 року зменшився на 17,58% (35?223 млн. грн.), що, в свою чергу, зумовлено складною економічною ситуацією у країні (в т.ч. зменшення платоспроможного попиту та реальних доходів населення, що змушує громадян менше витрачати та орієнтацією підприємств торгівлі переважно на імпорт в умовах девальвації національної валюти, що, в свою чергу, зумовлює подорожчання товарів). При цьому, обсяг валютних кредитів збільшився, що загалом пов'язано з девальвацією національної валюти. Рівень рентабельності операційної діяльності виробництва 7 підприємств сфери «Промисловість» складає (-)?7,4% та «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» - (-) 3,8%. Станом на початок січня 2015 року, середнє значення відсоткової ставки8 за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, складало 18,3% в національній валюті та 8,3% в іноземній валюті (16,3% та 8,2% відповідно на початку січня 2014 року). При цьому, зважаючи на високу конкуренцію за ресурсну базу, що зумовлює збільшення відсоткових ставок, а також зростання облікової ставки НБУ, вартість кредитного ресурсу залишатиметься високою.