Банківське кредитування в Україні

Роздрібний клієнтський кредитний портфель протягом 2014 року збільшився на 6,72% (11?267 млн. грн.) та станом на 01 січня 2015 року складав 179?040 млн. грн. Збільшення обсягу роздрібного клієнтського кредитного портфеля відбулось внаслідок значної девальвації національної валюти, в результаті чого балансова вартість залишків за кредитами значно зросла. При цьому, обсяги роздрібного кредитування в національній валюта та іноземній (в доларовому еквіваленті) значно скоротились. Основною складовою роздрібного клієнтського кредитного портфеля є споживчі кредити (в т.ч. «кешові» кредити). Обсяг іпотечних кредитів, наданих фізичним особам протягом 2014 року, збільшився на 1/3 (15?886 млн. грн.), що зумовлено виключно девальвацією національної валюти. При цьому, обсяги іпотечного кредитування в національній валюті з початку року зменшились. В цілому, низькі темпи розвитку іпотечного кредитування обумовлені доволі низькими темпами відновлення будівельної галузі, обмеженість довгострокового ресурсу, а також достатньо низьким платоспроможним попитом населення на довгострокове кредитування.

Обсяг зобов'язань БСУ збільшувався з початку року завдяки суттєвій девальвації національної валюти та станом на 01.01.2015 р. складає 1?144,56 млрд. грн. При цьому, частка валютних зобов'язань станом на 01.01.2015 р. складає 49,93% сукупних зобов'язань.

Динаміку та структуру зобов'язань БСУ представлено на рис. 2.8.

Рис. 2.8. Динаміка та структура зобов'язань БСУ за 2012-2014рр.



Впродовж 2014 року обсяг портфеля коштів клієнтів збільшився на 9,07 млрд. грн. та станом на початок січня 2015 року складав 677,74 млрд. грн., що зумовлено значною девальвацією національної валюти. За строковим характером переважали короткострокові депозитні вклади строком до 1 року . Середні відсоткові ставки за депозитами в національній та іноземній валюті станом на 01.01.2015 р. складають 12,8% та 8,6% відповідно (13,2% та 7,2% на початку року). При цьому, відсоткові ставки за вкладами банківських установ, що мають дефіцит ліквідності та обмежений доступ до кредитів рефінансування зі сторони НБУ, значно підвищували відсоткові ставки (особливо за вкладними рахунками фізичних осіб), що негативно впливало на загальну ефективність роботи банку.

Протягом 2014?року як з боку суб'єктів господарювання, так і з боку населення активно вилучались строкові кошти, в той час як залишки коштів на поточних рахунках збільшувались. Причинами вилучення строкового ресурсу з боку суб'єктів господарської діяльності є економічна та політична нестабільність в державі, що зумовила виникнення фінансових труднощів, а також обмеженість доступу до кредитних ресурсів. Таким чином, підприємства змушені були вилучати власні депозити для фінансування поточної діяльності. У випадку ж з фізичними особами - вилучення строкових депозитів відбувалась на фоні зниження реальних доходів населення за одночасного підвищення рівня інфляції, а також зростання недовіри до банківської системи. Загалом, зниження реального обсягу середньої з/п склало 13,6% в грудні 2014?року по відношенню до аналогічного місяця 2013 року, в той самий час інфляція зросла до 24,9%10 з початку року, що, в свою чергу, збільшує витрати на споживання.

Депозитний портфель в регіональному розрізі представлено на рис.?2.9.



Рис. 2.9. Депозитний портфель в регіональному розрізі за 2012-2014рр.

Обсяг готівки, що перебуває поза банківською системою, протягом 2014 року збільшився на 18,9% - до 282,8 млрд. грн. Обсяг грошової маси з початку року збільшився на 4,9% - до 953,8 млрд. грн.

Адекватність регулятивного капіталу станом на 01.01.2015 р. складає 15,6%, що перевищує з достатнім запасом мінімальне допустиме значення (10%).

Протягом 2014 року 37 банківських установ збільшили статутний капітал на загальну суму 9,15 млрд. грн., з них 7 банків належать до І групи, 7 - до ІІ групи, 2 - до ІІІ групи та 21 - до ІV групи (див. табл. 2.5). Слід зазначити, що банки усіх груп збільшували статутний капітал переважно з метою розширення діяльності або підтримки бізнесу у випадку необхідності, за винятком деяких банків IV групи, які нарощували капіталізацію з метою виконання законодавчо встановлених вимог щодо мінімального розміру статутного та регулятивного капіталів.

Таблиця 2.5 - Банки, які збільшили статутний капітал протягом 2012-2014рр., тис. грн.

№ п/п	Назва банку	2012	2013	2013-2012	2014	2014-2013
1 група
1	ПРИВАТБАНК	14897556	16352079	1454523	18100740	1748661
2	УКРЕКСІМБАНК	16446818	16514051	67233	16689042	174991
3	ОЩАДБАНК	15537900	15829632	291732	18302480	2472848
4	УКРСОЦБАНК	1270000	1813727	543727	2468023	654296
5	ПРОМІНВЕСТБАНК	5298715	8199297	2900582	8217092	17795
6	ДЕЛЬТА БАНК	2120000	2327000	207000	3727000	1400000
7	БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ	2100000	2300000	200000	2800000	500000
2 група
8	"ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА"	1350000	1850000	500000	2000000	150000
9	ІМЕКСБАНК	1140000	1290000	150000	1440000	150000
10	ПІВДЕНКОМБАНК	230000	300000	70000	550000	250000
11	УКРІНБАНК	234160	305000	70840	405000	100000
12	ЗЛАТОБАНК	352500	452500	100000	532500	80000
3 група
13	ЄВРОГАЗБАНК	230000	270000	40000	290000	20000
4 група
14	БАНК ДЕМАРК	66000	176000	110000	206000	30000
15	МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК	99825	110080	10255	121424	11344
16	АВТОКРАЗБАНК	155000	185000	30000	265000	80000
17	БАНК ЮНІСОН	82800	123331	40531	335146	211815
18	"АКСІОМА"	230000	266000	36000	316000	50000
19	КОМІНВЕСТБАНК	106000	115000	9000	125000	10000
20	СТАРОКИЇВСЬКИЙ БАНК	42632	51356	8724	52906	1550
21	АКОРДБАНК	53620	91753	38133	96400	4647
22	БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ	260000	300000	40000	500000	200000
23	"ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ"	60407	95221	34814	106221	11000
24	"УКООПСПІЛКА"	42626	72626	30000	321724	249098
25	ВЕРНУМ БАНК	110000	131000	21000	169500	38500
26	МЕТАБАНК	35967	107349	71382	110216	2867
27	АПЕКС-БАНК	160000	190000	30000	205000	15000
28	БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ	113960	171961	58001	208311	36350
29	ІДЕЯ БАНК	160000	180500	20500	186181	5681
ВСЬОГО:	8676443

За підсумками 2014 року фінансовий результат БСУ був від'ємним та становив (-)?52?966 млн. грн. Від'ємний фінансовий результат БСУ за підсумками 2014 року зумовлений в першу чергу погіршенням якості активів банків, що, в свою чергу, зумовлює необхідність подальшого доформування резервів. Так, обсяг сформованих резервів за підсумками 2014?року порівняно з підсумками 2013?року збільшився на 269,25% (75?322?млн.?грн.) та станом на 01.01.2015?р. складає 103?297?млн.?грн. Враховуючи значну питому вагу валютних кредитів в клієнтському кредитному портфелі та деяке погіршення якості обслуговування позичальниками кредитів (в?т.ч., що були надані позичальникам в Донецькій та Луганській областях), цілком ймовірно, що банки будуть вимушені доформовувати резерви, що, в свою чергу, негативно впливатиме як на показники дохідності, так і на рівень капіталізації БСУ. (див. табл. 2.6.).

Таблиця 2.6 - Основні показники результатів діяльності банківської системи України за 2012-2014рр, млн. грн.

Показник	Роки	Темп росту	Темп приросту
	2012	2013	2014	2013-2012	2014-2013	2013/2012	2014/2013
Чистий процентний дохід	49343	49051	54086	-292	5035	0,99	1,10
Чистий комісійний дохід	18081	20999	23387	2918	2388	1,16	1,11
Результати від торгівельних операцій	3231	3304	15511	73	12207	1,02	4,69
Чистий операційний дохід від основної д-сті	70655	73354	92984	2699	19630	1,04	1,27
Чистий інший операційний дохід	-7401	-7207	-5486	194	1721	0,97	0,76
Чистий операційний дохід	63254	66147	87498	2893	21351	1,05	1,32
Інший дохід	2712	5566	5064	2854	-502	2,05	0,91
Загальні адміністративні витрати	37265	40672	44614	3407	3942	1,09	1,10
Відрахування в резерви	23423	27975	103297	4552	75322	1,19	3,69
Податок на прибуток	379	160	-2383	-219	-2543	0,42	-14,89
Фінансові результати поточного року	4899	1436	-52966	-3463	-54402	0,29	-36,88
Коефіціент ефективності діяльності	140,01%	138,43%	154,48%	-0,0158	0,1605
Загальні адміністративні витрати/валовий дохід	24,77%	24,08%	21,22%	-0,0069	-0,0286
ROA	0,45%	0,12%	-4,07%	-0,0033	-0,0419
ROE	3,03%	0,81%	-30,46%	-0,0222	-0,3127

Кредитна діяльність банку є ключовим елементом формування його доходності та ефективності функціонування загалом. Тому, крім аналізу головних умов надання кредитів, важливо також визначити показники, які визначають ефективність банківського кредитування на макрорівні. Серед них, найбільше уваги приділяється відношенню кредитів до рівня ВВП, частці кредитів у загальних активах, дохідності, рентабельності кредитних операцій та динаміці чистої процентної маржі.

Таблиця 2.7 - Рівень наданих кредитів по відношенню до ВВП України протягом 2012-2014 рр.

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що найвищий рівень кредитів щодо ВВП становив у 2012 році 61,68%. У 2013 році їх рівень зменшився до 57,86%. Проте, в 2014 році ця величина знову зросла і становила уже 59,27%. Причиною зростаючої тенденції є те, що протягом останнього аналізованого року кредити зростали швидшими темпами, порівняно з темпами ВВП.

2.2 Оцінка сучасного стану та перспектив розвитку іпотечного кредитування

Розвиток житлового будівництва суттєво залежить від рівня розвитку іпотечного кредитування, оскільки саме таким чином сектор житлового будівництва може отримати додаткові кошти для подальшого розвитку. Крім того, для великої кількості вітчизняних підприємств фінансові ресурси можуть бути отримані під заставу нерухомого майна, таким чином інвестуючи національну економіку. Отже, розвиток іпотечного кредитування в країні може служити одним з індикаторів розвитку економіки.

Іпотечний ринок являє собою систему економіко-правових відносин, що виникають між суб'єктами суспільного відтворення на фінансовому ринку на основі певних економічних принципів і правових норм з приводу акумулювання вільних грошових ресурсів, їх розміщення у формі іпотечних кредитів та рефінансування іпотечних активів з метою досягнення економічного чи соціального ефекту.

Активний розвиток ринку іпотечного кредитування відбувався до кінця 2008 року. Причинами цього були швидкі темпи економічного зростання в країні, вихід на український ринок таких міжнародних фінансових установ, як Unicredit, OTP. Raiffeisen Group та ін. Крім того, у передкризовий період банки активно кредитували купівлю житла як в національній валюті, так і в іноземній. Отримати кредит було не важко. Завдяки цьому відбувалося зростання попиту на житлові кредити. Після початку фінансової кризи, яка розпочалася з падіння іпотечного ринку США, велика кількість договорів по іпотечних кредитах в Україні було розірвано, внаслідок чого на початок 2010 р. обсяги іпотечного кредитування за даними НБУ скоротилися на 14,204 млрд грн, або на 6,38% відносно початку попереднього року. Скорочення обсягів кредитування продовжувалося до початку 2012 р.

Незважаючи на те, що загальні обсяги кредитування в Україні з 2010 р. неухильно зростають, частка іпотечних кредитів протягом останніх п'яти років скорочується: якщо на 1 січня 2009 р. цей показник дорівнював 30,3%, то на 1 січня 2014 р.- 18,0 %, на 1 березня цього ж року - лише 17,7%.(рис. 2.10).



Рис.2.10. Динаміка розвитку іпотечного кредитування в Україні за 2012-2014рр.

У зв'язку з фінансовою кризою постановою НБУ № 458 від 17 грудня 2007 р., яке набуло чинності 13 лютого 2008 р., Нацбанк зобов'язав банки при розрахунку показника достатності загального регулятивного капіталу включати в активи, зважені з урахуванням ризику, сукупну відкриту валютну позицію (з 100% зважуванням) і довгострокові позитивні розриви терміновості активів і пасивів (з 50% зважуванням). До того ж у цей період Державною іпотечною установою було прийнято стандарт, на основі якого іпотечні кредити повинні було погашати тільки в національній валюті. Це істотно ускладнило видачу та повернення іпотечних кредитів. Більшою мірою це торкнулося саме фізичних осіб. Якщо іпотечні кредити нефінансовим корпораціям з 2012 р. почали поступово зростати, то обсяг кредитів домашнім господарствам зменшувався. (рис. 2.11.)

Рис.2.11. Обсяги іпотечного кредитування, надані нефінансовим корпораціям і домашнім господарствам за 2012-2014рр.

На 1 січня 2014 р. обсяг кредитів домашнім господарствам дорівнює 55,147 млрд грн, що на 88,269 млрд грн, або в 2,6 разу, менше значення кінця 2008 р. Це свідчить про недостатні можливості фізичних осіб щодо отримання та обслуговування боргу. За строками погашення боргу у нефінансових корпорацій найбільшу долю займають кредити, видані на строк від 1 до 5 років - 42,5% станом на 1 січня 2014 р., на строк до 1 року - 30,9%, більше 5 років - 26,6% (рис. 2.12).

Рис.2.12. Обсяги іпотечного кредитування, надані нефінансовим корпораціям, залежно від строків погашення за 2012-2014рр.

За два місяці поточного року структура кредитів дещо змінилася: зросла частка короткострокових кредитів (на 1,9 процентних пункти), кредитів строком від 1 до 5 років (на 3,3 процентних пункти) за рахунок зменшення довгострокових кредитів (на 5,2 процентних пункти). Загалом, за останні роки структура іпотечних кредитів нефінансовим корпораціям змінилася наступним чином: починаючи з 2009 р. відбувалося постійне зростання долі короткострокових та довгострокових кредитів. Що стосується кредитування домашніх господарств, то основну частку складають кредити терміном від 5 років, (рис. 2.13).



Рис.2.13. Обсяги іпотечного кредитування, надані домашнім господарствам, залежно від строків погашення за 2012-2014рр.

З початку 2008 р. їх частка зростала з 81,4% до 88,2%. станом на 1 січня 2011 р. Після цього спостерігається зменшення довгострокових кредитів, і на початок 2014 р. цей показник складає 84,4%. Кредити строком до 1 року складають на початок 2014 р. лише 4,6%. Загалом структура іпотечних кредитів домашнім господарствам за термінами кредитування є достатньо стабільною.

З метою забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов». Однак за 2013 р. обсяги пільгового іпотечного кредитування невеликі: з виділених 300 мільйонів гривень у 2013 р. використовували тільки 65 мільйонів, інші кошти пішли на фінансування інших житлових програм. Причина цього - низький попит. Замість запланованих 4000 кредитів позичальники не оформили і 2000. Причинами цього є невеликий вибір житлових об'єктів і високі вимоги до позичальників. Крім того, проблемою іпотечного кредитування в Україні є високий рівень валютизації (рис. 2.14).



Рис.2.14. Структура іпотечних кредитів, наданих нефінансовим корпораціям і домашнім господарствам у розрізі валюти за 2012-2014рр.

Частка кредитів нефінансовим корпораціям в іноземній валюті, за даними НБУ, на 1 січня 2014 р. Складає 44,8%, на 1 березня 2014 р. спостерігається зростання до 53,1%. Частка іпотечних кредитів домашнім господарствам в іноземній валюті суттєво вища: на 1 січня 2014 р. цей показник складає 66,3%, на 1 березня цього ж року - 72,2%.У післякризовий період, починаючи з 2009 р., спостерігається поступове зниження частки доларових кредитів фізичних особам впритул до початку 2014 р. Якщо їх частка в 2008 р. у загальній кількості наданих іпотечних кредитів дорівнювала 81,0%, то на початок 2014 р.- лише 62,9% (зменшення склало 18,1 процентних пункти). Доля кредитів в інших валютах - 3,4%. Нинішнього, 2014, року тенденції змінилися, і всього за два місяці частка доларових кредитів зросла на 5,8 процентних пункти і на 1 березня 2014 р. досягла значення 68,7%. Це свідчить про значний і поступово зростаючий в поточному році рівень доларизації іпотечних кредитів фізичних осіб.

Що стосується іпотечних кредитів нефінансовим установам, то найбільша частка кредитів, наданих в іноземній валюті, також належить долару США - 37,7% на 1 січня 2014 р., в інших валютах - 7,1%. За два місяці їх частка суттєво зросла - на 9,1 процентних пункти і на 1 березня цього року дорівнює 46,8%. Це зростання пояснюється зменшенням долі гривневих кредитів на 8,3 процентних пункти, або на 6067 млн грн, що є наслідком недостатньої довіри до національної валюти.

Найвищі процентні ставки за останні роки спостерігалися на початку 2013 р. Середня процентна ставка за винному ринку знизилася з 33% до 25% реальних річних, а мінімальна - з 18% до 11% .Проте середня ставка за іпотекою у квітні 2008 р. дорівнювала приблизно 15% річних, що на 5-6 процентних пункти нижче, ніж на початок 2014 р., таким чином залишаючись на сьогоднішній день недостатньо привабливою для споживачів.

Розмір мінімального авансу на купівлю житла на вторинному ринку в більшості банків складає 30% і більше від вартості іпотеки. Менший мінімальний розмір первісного внеску пропонують лише декілька банків: Ощадбанк (10%), Укрінбанк (15%), Київська Русь та Укргазбанк (20%), Авант-Банк і Ощадбанк (25%). Для порівняння, у 2008 р. мінімальний внесок в більшості банків складав від 0 до 15% вартості житла. Така ситуація не сприяє підвищенню обсягів іпотечного кредитування, зокрема, фізичним особам. Незважаючи на великий попит населення на іпотечні кредити, банки не в змозі задовольнити цілком цей попит через відсутність у фінансових установ довгострокових кредитних ресурсів. Крім того, спостерігається зниження рівня розвитку будівельної галузі. Обсяги виконаних будівельних робіт свідчать про їх значне скорочення, починаючи з 2008 р. У 2008 р. будівельні роботи скоротилися на 15,8%, у 2009 р. на 48,2%, тобто майже вдвічі. У 2013 р. Спостерігається подальше зменшення обсягів виконаних будівельних робіт на 6,48% . Це також негативно впливає на розвиток іпотечного кредитування в країні.

Причинами стагнації іпотечного кредитування є:

- зниження рівня довгострокової ліквідності банківської системи;

- зниження рівня платоспроможності позичальників;

- зростання вартості кредитів у національній валюті;

- недостатній рівень технічного забезпечення процесу іпотечного кредитування (відсутність стабільних і довгострокових ресурсів фінансування іпотеки; низький рівень капіталізації та розвитку інвестування інвесторів в структуровані іпотечні цінні папери; відсутність об'єктивних індексів зміни вартості нерухомості);

- недостатній рівень розвитку нормативно-законодавчої бази (слабка процедура звернення стягнення; недостатня прозорість участі у прилюдних торгах);

- неврегульованість колекторської сфери;

- відсутність гарантійних фондів іпотечного страхування;

- нерозвиненість інфраструктури ринку житла та житлового будівництва;

- недовіра населення до українських банків та побоювання щодо втрати свого житла у разі банкрутства банка-кредитора;

- низька ефективність ринку житлового будівництва;

- неспроможність банківської системи працювати за міжнародними схемами реінвестування;

- відсутність розуміння населенням процесів іпотечного фінансування;

- наявність на ринку іпотечного кредитування в Україні універсальних банків, коли в багатьох розвинених країнах працюють спеціалізовані іпотечні банки;

- досить жорсткі умови надання іпотечних кредитів, особливо щодо першого внеску близько 30 -50% вартості житла та високі ставки за цими кредитами .

Крім того, на розвиток іпотечного кредитування негативно впливає недостатня практика обміну кредитними історіями позичальників між банками, висока вартість ресурсної бази - депозитних коштів, посилення вимог до оцінки платоспроможності потенційного позичальника, недостатній рівень інформованості суспільства відносно системи кредитування покупки житла та ін.

Для стабільного розвитку іпотечного кредитування в Україні необхідно забезпечення розвитку нормативно-законодавчої бази щодо кредитування як фізичних, так і юридичних осіб; уповільнення інфляційних коливань; стимулювання житлового кредитування окремим верствам суспільства шляхом рефінансування іпотеки урядом. Для цього в країні повинні працювати державні програми будівництва та кредитування житла. Створення умов для зниження процентних ставок за депозитами створить можливість для здешевлення ресурсної бази для кредитування. Нестабільність ринку праці на сьогоднішній день також позначається гальмуванням розвитку ринку іпотечного кредитування.

2.3 Ефективність банківського кредитування в Україні

З розвитком банківської системи відбувається стрімке зростання рівня банківського кредитування. Не дивлячись на зростання обсягів кредитування, збільшується й частка проблемних кредитів в портфелях банків. Тому, так як, кредитна діяльність є однією з ключових, виникає необхідність дати оцінку ефективності здійснення банківського кредитування в Україні на сучасному етапі.

Таблиця 2.8 - Показники ефективності банківського кредитування в Україні 2012-2014рр.

Аналізуючи частку кредитів в загальних активах банків, можна зробити висновок, що їх частка щороку зменшується, тобто обсяг надання кредитів зростав меншими темпами, ніж зростала сума загальних активів, що є досить негативно. В 2013 році частка кредитів в активах зменшилась на 3,74%, а у 2014 році - на 4,85%.

Оскільки, кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити, головним питанням є встановлення допустимого для банку рівня таких кредитів у загальній вартості кредитного портфеля. Як показує світова практика, коли рівень проблемної заборгованості клієнтів в кредитному портфелі банку перевищує 10%, то виникає загроза економічній безпеці банку. Згідно з основних показників діяльності банків України, частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів протягом 2012 - 2014 років зменшується. У 2012 році їх частка становила 11,2%, тобто перевищувала граничний рівень, у 2013 - 9,6%, у 2014 році - 8,9%.

На початку 2014 року показник відношення обсягу резервів під активні операції банків до обсягу наданих кредитів зменшився до рівня 17,3 %, за перший квартал цього ж року ще зменшився до рівня 17 % на фоні зростання обсягів виданих кредитів від 815,3 млрд. грн., до 818,5 млрд. грн. Така тенденція зменшення сум відрахованих резервів на тлі зростання обсягів кредитного портфеля банків свідчить про незначне покращення якості кредитів.

Протягом 2013 року за статистикою НБУ, найбільше позичальники заборгували за кредитами строком від 1 до 5 років - 56,8% від усієї суми прострочення, за кредитами до одного року - 34,6%, понад п'ять років - 8,7%. При цьому більш високими темпами за сім місяців скорочувалася заборгованість за довгими кредитами (понад п'ять років) - мінус 11%. А ось за кредитами від 1 до 5 років заборгованість, навпаки, навіть зросла - на 0,9%.

За інформацією Національного банку, частка недіючих кредитів до кредитного портфеля у 2012 році становила 16%, у 2013 році - 15,8%, у 2014 році - 20%. Така негативна тенденція може бути спричинена зростання безнадійної та сумнівної заборгованості. На 2014 рік найбільший обсяг безнадійних кредитів мав UniCredit Bank 14951 млн. грн. через надмірну кредитну активність на ринку іпотечних та корпоративних позик в докризовий період, а найбільший обсяг недіючих кредитів - Приватбанк 31903 млн.

Розглянемо також показник дохідності кредитів, наданих комерційними банками України. Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції. Аналізуючи дохідність кредитів протягом 2012 - 2014 років, наведених у таблиці 2.6, можна сказати, що зростала загальна дохідність кредитних операцій, що було спричинено зростанням доходу від даного виду банківських операцій. У 2013 році дохідність наданих кредитів становила 170,92 грн., а це більше ніж у 2012 році. В 2014 році вона зросла вже до 180,27 грн. Така тенденція є позитивною для діяльності банків.

Показник чистої процентної маржі є одним з головних показників діяльності банку, що визначає ефективність надання кредитів банком. Аналізуючи дані таблиці 2, ми бачимо, що найвищий рівень процентної маржі був у 2012 році і становив 0,066%. У 2014 році це значення знизилось до 0,055%. Тобто, спостерігається негативна тенденція. Зниження рівня процентної маржі підвищує ризикованість банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління.

Визначальна роль у формуванні та успішному розвитку ринку іпотечного кредитування належить державі, її участі в ньому процесі.

Для успішного становлення іпотечного ринку в Україні на перших порах його розвитку виключно важливою є державна підтримка, її основними формами можуть бути:

- цільове субсидіювання малозабезпечених верств населення при отриманні кредиту на придбання житла, в тому числі й шляхом зниження ставок по іпотечних кредитах;

- надання податкових пільг позичальникам;

- встановлення прозорих механізмів ціноутворення на ринку житла;

- підвищення реальних доходів населення;

- стимулювання розвитку вторинного іпотечного ринку;

- створення механізму, який страхуватиме ризики, зокрема шляхом надання державних гарантій по іпотечних цінних паперах;

- забезпечення реальної оцінки заставленого нерухомого майна;

- запровадження системи державної реєстрації права власності та обтяжень на нерухоме майно.

Виключно важливим напрямом, який значною мірою визначатиме перспективи іпотечного кредитування в Україні та сприятиме забезпеченню сільського господарства довгостроковими ресурсами для оновлення та розвитку його матеріально-технічної бази, має стати кредитування під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Це дасть можливість банкам розширити свій кредитний портфель за рахунок забезпечених реальними активами кредитів, а також запровадити (наряду з прямим субсидіюванням) більш цивілізовані форми підтримки сільського господарства. Отже, для успішного розвитку даних проблем, та забезпечення подальшого ефективного розвитку іпотечного кредитування в Україні можна знайти оптимальні шляхи вирішення основних проблем, а саме:

- розширити доступ населення до довгострокових кредитів за рахунок певних пільг та субсидування деяких категорій громадян по кредитним відсотковим ставкам та депозитним внескам;

- стимулювати фінансово-кредитні установи в напрямку збільшення їх інвестицій в житлову сферу економіки, яка здійснюються як по лінії кредитора так і по лінії інвестора шляхом державних гарантій та наданих пільг;

- оптимізувати функціонування спеціального державного органа, який буде забезпечувати керування ризиками житлового іпотечного капіталу.

Ще одним важливим показником визначення ефективності здійснення кредитної діяльності є рентабельність кредитних операцій. Зростання показника є позитивним, адже характеризує швидкість окупності витрат на здійснення кредитних операцій.

Аналізуючи дані таблиці 2.8, найвища рентабельність спостерігалася у 2012 році 210,54%, найменша - у 2014 році. Тобто, можна сказати, що рентабельність кредитів протягом 2012 - 2014 років зменшується, це є негативною тенденцією, що свідчить про погіршення діяльності кредитування комерційних банків України. Це спричинено зменшенням доходів за кредитні операції комерційних банків та зростанням витрат за кредитні операції.

Для подальшого розвитку банківського кредитування необхідно вжити таких заходів:

- сприяти розвитку довгострокового кредитування;

- розширити спектр методів надання та погашення кредитів;

- удосконалити управління проблемними кредитами банку (активізація претензійно-позовної роботи банку по даному кредиту, реструктуризація, списання кредиту, продаж проблемного кредиту третій особі);

- налагодити ефективну систему кредитного моніторингу;

- запровадити в Україні іноземний досвід у сфері мінімізації кредитних ризиків

Отже, банківське кредитування відіграє досить важливу роль в функціонуванні всіх сфер за умов розвитку ринкової економіки, що зумовлює необхідність реалізації усіх можливих заходів задля забезпечення ефективності організації, надання та повернення банківських кредитів.



Розділ 3. Напрямки розвитку та підвищення ефективності банківського кредитування в Україні

3.1 Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні

Економіка України потребує дієвої системи стимулювання кредитної діяльності в інноваційній сфері, яка б підвищувала дохідність та знижувала рівень ризикованості операцій банків.

Основними напрямами інвестиційного кредитування підприємств залишаються сфера комерційної нерухомості (офісні та торговельно-розважальні центри, складські приміщення), розширення вже наявного бізнесу або проекти, пов'язані з вертикальною інтеграцією. Розширення інструментарію кредитування банками модернізації економіки та оновлення виробництва потребує вдосконалення. З метою збільшення обсягів кредитування інноваційного розвитку економіки потрібно запровадити такі заходи:

? організацію державного страхування кредитів, призначених для фінансування інноваційних проектів;

? державну гарантію щодо фінансування модернізації ключових галузей економіки;

? здійснення НБУ пільгового довготермінового рефінансування банків, які мають у своєму кредитному портфелі інвестиційно-інноваційні проекти;

? механізм відшкодування державою процентних ставок за кредитами на проекти, внаслідок реалізації яких підвищується конкурентоспроможність української продукції та відбувається процес товарного імпортозаміщення.

Специфікою інвестиційного кредитування в Україні є спрямування понад 85 % довготермінових кредитів на фінансування поточної діяльності позичальників, що суперечить самому визначенню інвестиційного кредиту, який за визначенням НБУ є довготерміновим кредитом, наданим для реалізації інвестиційного проекту (крім інвестування кредитних коштів у такі об'єкти інвестиційної діяль- ності, як: цінні папери, цільові грошові вклади, інтелектуальні цінності, майнові права), майбутні доходи за яким будуть джерелом повернення кредиту.

Нестабільна економічна ситуація, інфляційні процеси, курсові коливання національної валюти, складність формування банками довготермінових ресурсів, низький рівень зацікавленості банків у здійсненні інвестиційного кредитування та недосконала законодавча база стримують розвиток інноваційно-інвестиційного кредитування в Україні. Саме зміна цих факторів має створити підґрунтя для зростання обсягів інвестиційно-інноваційних кредитів. Для стимулювання розвитку інвестиційного кредитування пропонується впровадити нову політику НБУ щодо встановлення норм резервування та формування банками страхових резервів. Основним недоліком наявної системи резервування є те, що норми резервування залежать від видів та терміновості ресурсів банків, не враховуючи при цьому капіталізацію банку, стратегічне спрямування його кредитного портфелю та його якість. До того ж сформовані банками резерви, обсяги яких становлять 12-19 % від залучених банківською системою ресурсів, не виконують інвестиційних функцій в економіці країни, зменшуючи лише наслідки реалізації ризику послаблення платоспроможності банківської системи.

Підхід до встановлення нормативних значень з урахуванням наведених вище факторів буде стимулювати банки підвищувати якісні показники діяльності, приділяти більше уваги питанням капіталізації банку та зростанню обсягів ресурсів для інвестиційного кредитування позичальників. Необхідно також внести зміни до наявної системи резервування, враховувати обсяги інвестиційних кредитів, надані банком у реальний сектор економіки.

Для подолання суперечності між значним, іноді важкопрогнозованим, часовим інтервалом, потрібним для впровадження інвестиційного проекту та відсутністю достатнього та надійного заставного забезпечення у реципієнта кредитних ресурсів потрібна відмова від класичної схеми оцінки необхідного обсягу резервів, з урахуванням фінансового стану позичальника, терміну кредитування та наявного заставного майна.

Кредитна діяльність банків у сфері надання послуг не фінансовим корпораціям є найбільш динамічним сегментом банківської діяльності в Україні, що сприяє формуванню інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання. Виокремлені проблемні аспекти в активізації довготермінового кредитування суб'єктів господарювання потребують подальших розробок щодо вдосконалення наявної нормативної та законодавчої бази, розробки ефективних методів управління кредитним потенціалом банківської системи як на макрорівні, так і на рівні окремих банківських установ.

3.2 Підвищення ефективності банківського кредитування

На сьогоднішній день у зв'язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти (близько 17 млрд. доларів), які вже роздані як довгострокові кредити, через відсутність інших джерел фінансування примушує банки і саму державу вживати заходів для забезпечення фінансової спроможності української банківської системи. Вчасно не скоригувавши свою політику та не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави і власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами.

Очевидно, що найбільш значними проблемами банківського кредитування підприємств в Україні є нестабільність фінансової та політичної системи, недосконале та непостійне законодавство, надто високі кредитні відсотки, невигідні умови кредитних угод для позичальників, надзвичайно довга процедура розгляду можливості отримання кредиту тощо.

Для сільськогосподарських підприємств проблема банківського кредитування стоїть ще гостріше, адже на кредитному ринку аграрного сектора виникла кризова ситуація, яка мала негативні наслідки і для сільського господарства - (надходження кредитів в аграрний сектор припинились), - і для банків - (втрачали потенційно кредитомісткий сегмент економіки).

Першочергового вирішення потребує проблема забезпечення можливості кредитування аграрних підприємств, оскільки тут йдеться уже про їх виживання.

З метою удосконалення кредитних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами, а також підтримки сільськогосподарського виробництва доцільно на державному рівні створити аграрну кредитну корпорацію, яка б сприяла удосконалення кредитної політики; підтримки сільськогосподарських та інших видів діяльності; підвищила ефективність функціонування сільськогосподарських товаровиробників.

На макроекономічному рівні заходи щодо оптимізації кредитної діяльності банківської системи країни мають бути спрямовані на забезпечення її стабільної роботи і недопущення підриву ліквідності, а також на стимулювання кредитних відносин із різними групами позичальників. До числа таких заходів необхідно, передусім, віднести наступні.

По-перше, потрібно пам'ятати, що все ще слабкими залишаються капітальні позиції комерційних банків, що обмежує можливості розширення їх присутності на кредитному ринку, а відтак потребує вжиття заходів із стимулювання з боку державних регулятивних органів щодо нарощування капіталізації банківських установ. Йдеться, передусім, про заохочення процесів злиття банківських капіталів, встановлення спрощених порядків збільшення статутного капіталу за рахунок коштів акціонерів банку та інвесторів і реорганізації банків за рішенням власників, розширення можливостей капіталізації банків за участю держави.

По-друге, з метою підвищення доступності банківського кредитування для підприємств реального сектора, котрі потребують поповнення за рахунок кредиту оборотних коштів, урядом можуть бути вжиті заходи щодо спрощення процедури надання державних гарантій, а також субсидування процентних ставок для пріоритетних галузей економіки - сільського господарства, машинобудування, транспортної інфраструктури, малого бізнесу. Необхідно також забезпечити поступове зниження ставки рефінансування за кредитами Національного банку, що мало б підвищити доступність кредитів для реального сектора економіки і населення, стимулювати виробництво і внутрішній попит, а також сприяло б реструктуризації уже виданих позичок, перспективи погашення яких нині є сумнівними.

З метою забезпечення стійкості фінансового ринку потрібно розробити чіткі процедури санації комерційних банків, що відчувають труднощі, однак стійкість яких є важливою з огляду на забезпечення стабільності усієї банківської системи країни. При цьому потрібно розуміти, що коштами мають забезпечуватись життєздатні банки, проблеми в яких виникли не через надмірно ризиковані операції і усілякі невиробничі витрати, а внаслідок глобального погіршення ринкової кон'юнктури. Тому усіляко потрібно підтримувати саме ті банки, кредитна політика яких спрямована на фінансування виробництв і технологій, які забезпечують розвиток економіки на інноваційних засадах.

На мікроекономічному рівні, що визначає організацію кредитної діяльності комерційних банків, основними заходами щодо оптимізації кредитного процесу можуть стати, зокрема, такі: розширення об'єкту аналізу кредитоспроможності потенційних позичальників з урахуванням їх виробничого потенціалу на основі оцінки внутрішніх систем і структури підприємства, його персоналу, контролю за якістю продукції, системи менеджменту, в т.ч. ризик-менеджменту; забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками; скорочення адміністративних витрат та обмеження виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівникам банків.

Одним із найважливіших чинників підвищення ефективності діяльності банківських установ в Україні є розробка та запровадження у діючу практику нових кредитних продуктів. Втім, основними проблемами, що перешкоджають просуванню на кредитний ринок нових кредитних продуктів для виробництва є: втрата довіри до банківської системи, що веде до зменшення ресурсної бази комерційних банків; неможливість забезпечення стовідсоткової безпеки для електронних продуктів; відсутність кваліфікованих спеціалістів; відсутність механізму організації ефективної побудови і фінансування інноваційної діяльності в банківській сфері.

Найбільший ефект від нового кредитного продукту дотягатиметься через додаткові переваги для суб'єкта господарювання - пільги. Більший інтерес для суб'єктів господарювання має саме набір супутніх послуг і переваг, які забезпечують кредиту неповторність і цільовий характер, що відрізнятиме його від кредитів, наданих на загальних умовах. Надання певних пільг стимулюватиме зацікавленість суб'єктів господарювання до кредитів, зробивши їх доступнішими. Це сприятиме підвищенню ефективності кредитних взаємин як суб'єктів господарювання, так і банків. Збільшення обсягів кредитування забезпечить виробничий сектор економіки необхідними ресурсами, що приведе до збільшення не тільки обсягів виробництва, а й до зростання прибутків банків, та сприятиме формуванню і збереженню тісних довгострокових відносин на взаємовигідних умовах суб'єктів господарювання і банків. Відповідно, банкам потрібно звернути увагу на розробку не тільки масових нових кредитних продуктів, а й надавати поодинокі нові кредитні продукти, як це роблять, зокрема, банки Канади. Кредитні продукти вони розробляють під потреби та можливості конкретного клієнта.

Значну увагу в процесі кредитування зарубіжні банки приділяють процентним ставкам за кредит. Вони використовують фіксовані та плаваючі процентні ставки. Видача кредитів за фіксованою процентною ставкою страхує позичальника від можливих втрат при підвищенні процентних ставок на кредитному ринку підвищує ризик втрат для банку. При видачі кредитів за плаваючою процентною ставкою, кредитна ставка переглядається і встановлюється відповідно до ринкової. Видача кредитів при цьому мінімізує ризик втрат для банку, однак збільшує його для позичальника.

3.3 Активізація іпотечного кредитування в Україні

Складність проблеми іпотечного кредитування полягає у тому, що воно може бути і причиною покращення інвестиційного клімату країни, і чинником глибокої кризи. Незважаючи на те, що іпотечне кредитування -- це сфера довгострокового вкладення капіталу або його інвестування, проте такий кредит не завжди має інвестиційну природу (наприклад, кредит на об`єкти житлової та аграрної іпотеки), що ускладнює функціонування іпотечного ринку за складовими його сегментів. До того ж, на практиці в процесі іпотечного кредитування часто виникають проблеми з реалізацією нерухомості, оскільки вона не відноситься до розряду високоліквідних активів. Проте нерухомість як об'єкт іпотечного кредиту має ряд суттєвих переваг. Вона майже ніколи не втрачає повністю своєї вартості (цінності), а з часом, як свідчить господарська практика, ціна її навіть зростає. Також іпотечне кредитування впливає на ризики банківської діяльності, а тому вимагає від персоналу комерційних банків спеціальних знань і високої фахової кваліфікації. Особливого значення цей фактор набуває через необхідність правильної оцінки кредитоспроможності позичальника, а також вартості нерухомого майна.

В перспективі іпотечне кредитування має стати одним із найважливіших засобів забезпечення зобов'язань, пов'язаних із довгостроковими інвестиціями, але існує ряд проблем, які перешкоджають цьому.

Основними проблемами іпотечного кредитування в Україні є:

1) відсутність гарантійних фондів іпотечного страхування

2) нерозвиненість інфраструктури ринку житла і житлового будівництва;

3) недосконалість правової бази, які полягають, зокрема, у недіючому реєстрі іпотек, недосконалому законодавчому регулюванні процедур звернення щодо стягнення на предмети іпотеки, які підвищують ризикованість іпотечних угод.

4) недовіра населення до українських банків та побоювання щодо втрати свого житла у разі банкрутства банка-кредитора;

5) низька ефективність ринку житлового будівництва;

6) неспроможність банківської системи працювати за міжнародними схемами реінвестування;

7) відсутністю розуміння населенням процесів іпотечного фінансування;

8) наявність на ринку іпотечного кредитування в Україні універсальних банків, коли в багатьох розвинених країнах, працюють спеціалізовані іпотечні банки.

9) досить жорсткі умови надання іпотечних кредитів, особливо щодо першого внеску близько 30-50% вартості житла та високі ставки за цими кредитами.

10) окремі інші вимоги до позичальників: наявність додаткового забезпечення, високої офіційної зарплатні, кредитної історії - також залишаються суттєвими в іпотечних угодах.

11) обмежений платоспроможний попит населення. Грошові витрати та заощадження населення України є надзвичайно низькими.

Напрямами антикризової політики на ринку іпотечного кредитування з метою підвищення конкурентоспроможності банків мають бути:

- визначення моделі, за якою розвиватиметься банківська установа;

- підвищення рівня капіталізації банків шляхом залучення до них додаткового акціонерного капіталу, стимулювання капіталізації прибутку, впровадження обов'язкового котирування та продажу фінансово-кредитними установами власних акцій на фондовій біржі;

- посилення відповідальності керівників і власників за її безпечність і стабільність;

- підвищення відповідності міжнародним стандартам корпоративного управління шляхом розробки власної концепції (стратегії) розвитку та управління банківською установою;

- посилення вимог до кваліфікаційного (професійного) рівня членів спостережних (наглядових) рад банківських установ і запобігання конфлікту інтересів;

- підвищення ефективності системи внутрішнього контролю, якості внутрішнього та зовнішнього аудиту;

- продовження роботи щодо адаптації нормативно-правової бази України з питань діяльності банківських установ до вимог законодавства ЄС;

- впровадження та розвиток ризик-менеджменту шляхом удосконалення систем управління ризиками;

- вдосконалення правових засад функціонування ринку похідних фінансових інструментів;

- забезпечення захисту прав інвесторів на ринках фінансових послуг;

- забезпечення сприятливих умов для розвитку сучасних форм фінансових послуг;

- сприяння становленню широкої мережі рейтингових агентств як незалежних оцінювачів фінансового стану банківських установ;

- впровадження нагляду за діяльністю фінансових інституцій на консолідованій основі.

Для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних банків необхідно підсилити ринкову концентрацію, понизити процентну маржу між ціною на банківські продукти і витратами на них, укріпити стратегічний потенціал банку і його ресурсне наповнення, підвищити якість обслуговування клієнтів і надійність банків.

Активізацію іпотечного ринку з метою забезпечення конкурентоспроможності банків треба розпочати з вироблення державної довгострокової концепції будівництва житла в країні та розвитку інструментів іпотечного кредитування для різних верств населення; програми державної участі в розвитку іпотечного кредитування (з визначенням схем державної підтримки, можливих напрямів використання бюджетних коштів); концепції розвитку вторинного ринку цінних паперів; законодавчого закріплення контролю за введенням та дотриманням державних стандартів при оцінці майна, яке виходить на іпотечний ринок.

Для розвитку іпотечного кредитування необхідно:

- запровадити однакові механізми оподаткування коштів, що їх вкладають у цінні папери й на банківські депозити;

- максимально спростити процедури видачі кредитів;

- врегулювати процедури кредитування в іноземній валюті;

- забезпечити формування банками підвищених резервів;

- здійснити заходи, які б відновили довіру населення до ринку житла та сформували попит у цій сфері;

- знизити відсоткові ставки за кредитами;

- створити систему мобілізації вільних фінансових ресурсів та пошуку інвесторів .

Крім того, слід активізувати подальший розвиток іпотечного кредитування через поширення діяльності Агенства з рефінансування іпотечних кредитів, на яке покладено функцію випуску середньо- і довгострокових іпотечних облігацій, покупцями яких мають бути страхові компанії, інвестиційні та недержавні пенсійні фонди. Світовий досвід доводить, що таке стимулювання банківської системи державою мінімізує ризики держави та банків, з одного боку, та полегшує умови фінансування житлового будівництва для забудовників та населення, з іншого.

Передумовами подальшого розвитку іпотечного кредитування як форми залучення фінансових ресурсів є те, що активізація процесу іпотечного кредитування дозволить вирішити цілий ряд соціально-економічних проблем країни. По-перше, забезпечить розвиток довгострокового житлового будівництва. По-друге, вирішить проблему кредитування підприємств агропромислового комплексу. По-третє, сприятиме реформуванню економіки держави загалом.

Таблиця 2.9.

Аналізуючи дані таблиці 2.9,спостерігаємо,що основною перешкодою, щодо забезпечення широкого доступу клієнтів до іпотечних кредитів в першу чергу виступає ціна кредиту та значний обсяг першого внеску за даними кредитами.

Система управління ризиком репутації банку складається з регламентних документів, положень, процедур, процесів, які затверджуються відповідно до обраної форми управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій.

Для підвищення ефективності управління ризиком необхідно здійснювати наступні кроки:

- періодично переглядати політику і положення діяльності комерційного банку з метою поліпшення стандартів роботи з клієнтами та іншими зовнішніми сторонами;

- проводити наймання персоналу із відповідною позитивною репутацією;

- здійснювати процес контролю за репутацією клієнтів банку для уникнення контактів з клієнтами із незадовільною репутацією, які можуть негативно вплинути на репутацію самого банку. Крім того, для управління ризиком репутації банк повинен проводити регулярний моніторинг повідомлень засобів масової інформації про банк, пов'язані з ним структури та клієнтів з метою прийняти відповідні заходи, спрямовані на підтримання та відновлення позитивної репутації банку та його іміджу.

Таблиця 2.10 - Методи мінімізації ризиків банків України



Висновки

Система комерційних банків безпосередньо охоплює усі сфери ринкової економіки - виробництво, розподіл, обмін і споживання. Немає практично жодної організації чи підприємства, яке б не було клієнтом кредитної установи. Проникнення банківської системи у всі клітини єдиного господарського організму здійснюються через грошово - кредитні відносини, які опосередковуються банками. Саме кредит є тим фактором , який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в економіці.

Організація кредитних відносин, у яких посередниками є комерційні банки , дозволяє вирішити протиріччя, пов'язані з тим, що утворені в економіці в наслідок різних причини тимчасово вільних грошових коштів та потреба в них і за суб'єктами, і за часом далеко не завжди співпадають. Іншими словами, за допомогою банківського кредиту вирішуються протиріччя між розміром коштів, що вивільняються у кредитора, і розміром потреби у позичальника, а також між тривалістю вивільнення коштів у та тривалістю існування потреби в них у позичальника. На цьому базується величезна роль кредиту та комерційних банків як основних носіїв кредитних відносин для ефективного функціонування і розвитку економіки в цілому.

Отже, на сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні розвитку економіки відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання .Незважаючи на кризові явища в економічній системі , що сильно підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Банки в Україні за своєю суттю стали остаточно комерційними підприємствами, що надає відповідного характеру їх діяльності з кредитування клієнтів - платність кредиту набула більш першочергового значення, а намагання отримати дохід стало основним мотивом діяльності кредитних установ. За подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності клієнтів, акт і до контролю за використанням наданих позичок.

Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити.

Для забезпечення фінансової стабільності банківської системи України та розвитку банківського кредитування у період економічної кризи необхідно:

- підвищити рівень капіталізації банківського сектора шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу;

- удосконалити процедури санації, реорганізації та ліквідації банків;

- підвищити конкурентоспроможність банківських послуг шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти;