Інформаційні системи і технології в економіці

Якщо для згаданих реквізитів задати значення, яких вони можуть набувати, та присвоїти їм відповідні ідентифікатори, то стане можливим машинне подання інформації, її введення в ЕОМ, а отже, і її машинна обробка.

Розглянемо приклад формалізованого подання показника, котрий задається документом «Платіжне доручення» і визначає суму, яка перераховується з рахунку клієнта (платника) відповідного банку на рахунок іншого клієнта (отримувача) того самого чи іншого банку (як оплата за куплені товари або надані послуги). Опишемо реквізити цього показника за допомогою табл. 1.2.

Таблиця 1.2 Реквізити платіжного доручення

№ п/п	Назва реквізиту	Позначення	Тип	Довжина символів	Знаків після коми	Індетифікатор
1	Сума платежу	W	Кількісний	16	2	SUM
2	Номер рахунку платника	a	Якісний	14	-	NRP
3	Код рахунку платника	p	Якісний	6	-	KBP
4	Номер рахунку одержувача	b	Якісний	14	-	NRO
5	Код банку одержувача	o	Якісний	6	-	KBO
6	Номер платіжного доручення	h	Якісний	5	-	NPD
7	Дата документа	d	Якісний	6	-	DPD

Якщо використати для реквізитів відповідні позначення і визначити їх тип (графи 3, 4), то первинний показник можна записати у вигляді сукупності символів Wapbohd, що визначає суму W, яка була перерахована з рахунку а в банку р на рахунок b в банку o згідно з документом «Платіжне доручення» за номером h від дати d.

Виконавши у формалізованому запису первинного показника Wapbohd підсумовування за реквізитом h (номер документа), дістанемо новий - він буде похідним - показник такого вигляду:

Wapbod=

Він визначатиме суму, що її перераховано з рахунку а на рахунок b за всіма документами (дорученнями) даного дня d.

Ще один похідний показник - суму коштів, що їх було перераховано з рахунку а на рахунок b за період від d₁ до d₂ - дістаємо в результаті підсумовування за атрибутом d, тобто визначення загальної суми всіх платіжних доручень з датою, яка потрапляє в зазначений проміжок. Цей показник матиме такий вигляд:

Wapbod=

Підсумовуванням останнього показника (Wapbod) за d визначаємо суми коштів (Wapo), які були перераховані з рахунку а в банку р на всірахунки банку о. Зрозуміло, що підсумовування показника Wapo за а визначить суму коштів, що їх було перераховано з банку р до банку о за розглядуваний період (Wpo = У Wapo). І, нарешті, кінцевий (результативний) показник Wp=SWpo визначить суму, яка була перерахована з банку р в усі інші банки за всіма рахунками протягом розглядуваного періоду.

Якщо для реквізитів визначити їх довжину і проставити в таблиці значення довжини та ідентифікатори (графи 5-7), що відповідають цим реквізитам, то можна говорити про введення даних у ЕОМ, формування масивів, зберігання даних на машинних носіях і їх подальшу обробку.

Оскільки записи масиву є сукупністю реквізитів, то набір реквізитів (W,a,p,b,o,h,d) також можна розглядати як запис інформаційного масиву «оплачених доручень» з іменем, наприклад MAPLD. Кожний запис такого масиву визначатиме одне конкретне значення показника «сума коштів W, перерахованих за даним дорученням d». Довжина запису такого масиву дорівнюватиме сумі довжин реквізитів, які входять до нього, і становитиме 67 знаків (символів). Умовно структуру такого масиву можна подати у вигляді:

W (SUM)	a (NRP)	p (KBP)	b (NRO)	o (KBO)	h (NPD)	d (DPD)

Множину значень будь-якого проміжного показника, наприклад Wapbo, можна подати також як масив, утворений сумами, перерахованими з рахунку а в банку р на рахунок b в банку о за період від d_l до d₂ з іменем, наприклад MAPL. Його структуру можна записати у вигляді:

W (SUM)	a (NRP)	p (KBP)	b (NRO)	o (KBO)

Масив MAPL має 5 полів (реквізити), а довжина його запису - 56 знаків. Такими діями задачу отримання множини значень проміжного показника Wapbo з множини значень первинного показника Wapbohd можна звести до задачі побудови масиву MAPL із первинного масиву MAPLD. Загальна схема перетворення має такий вигляд:

Зауважимо, що ці масиви можуть бути створені на машинних носіях і в ЕОМ, оскільки визначено реквізити, які входять до їх записів, тобто задано ідентифікатори, тип і довжину (кількість символів) реквізитів. Питання безпосереднього перетворення вхідних масивів на вихідні - це, по суті, питання організації автоматизованої обробки використанням тих чи інших програмних і технічних засобів.



3.Класифікація та кодування економічної інформації

3.1 Поняття та основні системи класифікації

Для того, щоб забезпечити організацію та формалізоване подання ЕКІ, її пошук і обробку, а також для скорочення обсягів оброблюваних даних, потрібна їх попередня класифікація і кодування.

Класифікація - це поділ множини об'єктів на підмножини за їх схожістю або згідно з певними методами. Сукупність методів і правил класифікації та її результат становлять систему класифікації.

Об'єкт класифікації - це елемент класифікаційної множини, що має ті чи інші властивості, так звані ознаки класифікації, за якими класифікуються об'єкти.

До основних систем класифікації ЕКІ належать ієрархічна, фасетна і змішана.

Ієрархічна система класифікації (ІСК) - це система, в якій поділ множини об'єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими ознаками. Тобто первинна множина об'єктів спочатку поділяється на підмножини, утворені за однією ознакою, котра може набувати різних значень. Далі кожна здобута підмножина поділяється на групи за значеннями наступної ознаки. Ці групи, у свою чергу, поділяються на підгрупи за наступними ознаками і т.д. Отже, між виділеними групами об'єктів встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підмножина (і об'єкт) належить лише одній вищій множині.

ІСК характеризується глибиною, тобто кількістю ступенів поділу первинної множини, або, що те ж саме, кількістю заданих ознак класифікації. ІСК притаманні простота, наочність, логічність побудови, добра пристосованість до ручної обробки. Проте ця система не позбавлена й недоліків. Насамперед це жорсткість структури (через фіксованість ознак і порядку їх розміщення), складність включення нових ознак, необхідність великого резерву місткості.

Фасетна класифікація полягає в паралельному поділі множини об'єктів на незалежні підмножини (класифікаційні угруповання). Послідовність створення класифікаційних угруповань задається фасетною формулою Ф = (ф1, ф2, ... фn). Об'єкти відбирають у підмножини згідно з наявністю ознак, заданих фасетною формулою, тому одні й ті самі об'єкти можуть входити до різних підмножин Хі.

Наприклад:

Х1 = (Ф1,Ф2, ...,Фr);

Х2 = (Ф1,...,Фr-1);

Хn = (Ф1,Ф2).

Переваги фасетної системи класифікації полягають у гнучкості її структури, можливості включення нових фасет і виключення старих. До недоліків такої системи можна віднести не традиційність і складність її використання в разі ручної обробки даних і недостатньо повне використання місткості з огляду на те, що багато можливих комбінацій фасет не мають практичного застосування.

Змішана система класифікації передбачає використання обох згаданих щойно систем. Зауважимо, що в ієрархічній системі класифікації на будь-якому рівні підмножини елементів не повинні перетинатися, а сума елементів усіх множин кожного рівня дорівнює кількості елементів первинної (початкової) множини. Для фасетної системи обов'язковим є неповторюваність ознак.



3.2 Кодування економічної інформації

Основні методи кодування. У процесі кодування об'єктам класифікації та їх групам присвоюють цифрові, буквені або цифро- буквені позначення - так звані коди. Отже, код - це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення об'єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об'єктів класифікації даної множини становить систему кодування.

Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт коду - це сукупність знаків, використовуваних для його створення. Основа коду - це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.

Існують чотири системи кодування економічної інформації.

1. Порядкова, або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0,1,...,9; основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину l, можна визначити за формулою Е = a**l.

2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій (діапазонів) кодів за об'єктами з однаковими ознаками.

3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у разі застосування фасетної класифікації.

Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об'єкти, а й самі процеси та операції обробки, технології, моделі і т. ін.

У разі внутрішньомашинної обробки маніпулюють, як правило, кодами, і лише тоді, коли дані видаються користувачеві, інформація подається в розшифрованому вигляді. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх обробки.

Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації), але не з метою спростити їх обробку (шифрування як технологічна операція під час обробки даних у цілому ускладнює процес обробки і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування даних), а для того, аби приховати зміст інформації.

Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають забезпечувати:

• розв'язання всіх задач за мінімальної довжини коду;

• єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління;

• інформаційні зв'язки для взаємопов'язаних систем;

• можливість автоматичного контролю за його правильністю.

3.3 Розробка кодів, методи контролю їх правильності

У процесі проектування й створення АІС розробляється спеціальний документ «Опис системи класифікації та кодування», який містить усі відомості про об'єкти, що класифікуються і кодуються, про застосовувані системи класифікації та кодування, про структуру кодів і т. ін.

Кодувати об'єкти та їх угруповання, тобто створювати й проставляти коди, можна різними способами: вручну, друкарським способом, автоматизовано (з допомогою ЕОМ), за допомогою спеціального обладнання.

Щоб спроектувати код, достатньо:

• визначити сукупність об'єктів, які мають кодуватися;

• вибрати системи класифікації та кодування;

• визначити довжину (значність) коду та описати його структуру.

Під час автоматизованої обробки ЕКІ, особливо в системах обробки фінансово-кредитної інформації, важливо контролювати правильність кодів, коли дані передаються, вводяться з первинних документів та обробляються.

Тому в АІС намагаються забезпечити автоматизований та автоматичний контроль правильності кодів.

Автоматизація контролю правильності кодів базується здебільшого на використанні методу контрольних чисел або, точніше, контрольних розрядів. Суть цього методу полягає в тому, що до контрольованого коду включають додаткове число (розряд), значення якого можна обчислити за певним алгоритмом, знаючи решту розрядів цього самого коду. Тобто цей розряд є певною функцією інших розрядів коду Кр = Ф (Х1, Х2, … Хn).

Автоматичне обчислення значення контрольного розряду і його порівняння з переданим або введеним значенням і забезпечує контроль правильності передачі або вводу інших розрядів коду.

Зауважимо, що фактично на цьому самому принципі ґрунтується система контролю правильності вводу документів із використанням контрольних сум. Контрольна сума документа під час його підготовки до вводу обчислюється простим арифметичним підсумовуванням усіх числових даних, які вводитимуться в ЕОМ, і вводиться в ЕОМ поряд з іншими даними. Після вводу всіх даних документа ЕОМ автоматично обчислює контрольну суму введених даних і порівнює її із уведеною контрольною сумою. У разі, коли введена та обчислена контрольні суми збігаються, документ вважається введеним правильно. У противному разі при вводі даних документа або його контрольної суми припустилися помилки; можливо також, що при підготовці документа до вводу зазначену суму було обчислено неправильно. Аналогія з використанням контрольного розряду тут очевидна.

Фактично на цьому самому принципі побудовано систему контролю правильності «електронних повідомлень» у разі їх передавання з використанням «електронно-цифрового підпису» (ЕЦП). ЕЦП також являє собою певну функцію від даних самого повідомлення (останнє може містити й текстову інформацію) і від додаткового параметра - «ключа», який задається при накладанні підпису.

Переданий разом із повідомленням ЕЦП дає змогу в пункті його прийому організувати перевірку цілості повідомлення: «обчислити» новий ЕЦП і порівняти його з отриманим підписом. При цьому вважається, що так само, як і в разі з контрольним числом, отримувач повідомлення знає не лише функцію (алгоритм) «обчислення» підпису, а й значення ключа. (Зрозуміло, що коли алгоритм один і той самий, а ключі різні, різними будуть і ЕЦП).

Часто контрольне число К визначають, використовуючи модуль простого числа:

Зауважимо, що на практиці контрольне число визначають за складнішими формулами і вміщують не в кінець коду. Крім того, вагу В_і визначають як розряд деякого нескінченного числа.



3.4 Класифікатори економічної інформації

Успішне створення єдиної інформаційної бази істотно залежить від процесів уніфікації та стандартизації її складових. Схему перетворення інформації в дані можна представити через процедури класифікації, кодування та моделювання елементів даних.

Класифікації та кодуванню техніко-економічної інформації відводиться особлива роль, оскільки вони забезпечують взаємний обмін інформацією між людиною й ЕОМ. Кодування техніко-економічної інформації на основі системи класифікації дозволяє безпосередньо за кодом об'єкта стверджувати про його характеристики (конструкційні, технологічні, експлуатаційні).

Класифікація і кодування - це дві взаємодоповнювані частини одного процесу - перетворення різноманітної економічної інформації з природної на формалізовану мову ЕОМ. У процесі цього перетворення вони виконують різні функції. Для їх поглибленого вивчення слід розкрити основні терміни й поняття, що використовуються в цій сфері.

Класифікація - поділ множини об'єктів на під множини за їх подібністю або відмінністю згідно з прийнятими методами і підходами.

У процесі класифікації використовуються такі поняття:

• система класифікації - сукупність методів і правил класифікації та їхній результат;

• об'єкт класифікації - елемент множини класифікації;

• ознака класифікації - властивість або характеристика об'єкта, за якою здійснюється класифікація;

• значення ознаки - якісне або кількісне вираження ознаки класифікації;

• класифікаційне угруповання - частина об'єктів, виділена під час класифікації.

Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Ступінь класифікації - етап класифікації при ієрархічному методі, у результаті якого формується сукупність класифікаційних угруповань (або результат чергового поділу об'єктів одного класифікаційного угруповання). Глибина класифікації - кількість ступенів класифікації. Класифікація використовується для упорядкування змісту і взаємозв'язку економічних показників.

Засобом вираження результатів класифікації є кодування. Кодування - процес присвоєння об'єкту певного коду. Код - знак або сукупність знаків, узятих для позначення класифікаційного угруповання і об'єкта класифікації.

Алфавіт коду - система знаків, узятих для створення коду. Основа коду - кількість знаків у алфавіті коду. Цифровий алфавіт коду - алфавіт коду, знаками якого є цифри. Буквений алфавіт коду - алфавіт коду знаками якого є літери природних мов. Буквено-цифровий алфавіт коду - алфавіт, знаками якого є літери природних мов та цифри. Розряд коду - позиція знака в коді. Довжина коду - кількість символів алфавіту, що використовуються для кодування об'єкта.

Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому. Кожний код має: алфавіт, основу, довжину, структуру. Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.

Місткість коду Е, якщо задано його довжину/та основу а, можна визначити за формулою Е = а.

Можна виділити дві групи методів, що використовуються у системі кодування:

• класифікаційну систему кодування, орієнтовану на проведення попередньої класифікації об'єктів на основі ієрархічної або фасетної систем;

• реєстраційну систему кодування, що не потребує попередньої класифікації об'єктів.

Контрольне число - розрахункове число, яке використовується для перевірки істинності запису коду. Перекодування - присвоєння закодованому об'єкту нового коду.

Для впровадження системи класифікації і кодування використовують класифікатор. Класифікатор - це документ, що становить систематизований перелік назв і кодів класифікаційних угруповань або об'єктів класифікації. Позиція класифікатора - назва і код класифікаційного угруповання або об'єкта класифікації. Місткість класифікатора - найбільша кількість позицій, яку може містити класифікатор.

Впровадження класифікатора - проведення комплексу заходів, що забезпечують застосування класифікатора у певній ПРО.

Ведення класифікатора - підтримка класифікатора в актуальному стані. Буває автоматизованою, ручною. Система ведення класифікатора - сукупність служб, методів і засобів, що забезпечують ведення класифікатора та інформаційне обслуговування.

Еталон класифікатора - оригінал класифікатора, який ведеться відповідальною за його ведення установою.

Категорія класифікатора - ознака, що вказує на належність класифікатора до відповідної групи і залежність від рівня його затвердження та сфери застосування (загальнодержавний, галузевий). Реєстрація класифікатора - присвоєння затвердженому класифікатору реєстраційного номера і запис необхідних відомостей про нього до реєстру (державного, галузевого).

Класифікатори техніко-економічної інформації можуть створюватися системним або локальним способом. За системним способом інформація класифікується з урахуванням вимог різних рівнів управління (підприємство, міністерство, відомство тощо), за локальним - у межах одного підприємства, організації або установи.

Класифікатори, розроблені за локальним способом, містять інформацію, достатню для діяльності лише одного об'єкта управління (підприємства, установи). Такі класифікатори характеризуються й відносно легкою розробкою, й простотою внесення змін та доповнень. До їх недоліків належить необхідність перекодування інформації при передаванні на вищі рівні управління.

Класифікатори, розроблені за системним способом, містять повну інформацію, що використовується на різних рівнях управління, проте структура класифікатора громіздка, а код багатозначний. Ці класифікатори забезпечують інформаційний обмін між ІС різних рівнів.

Нині поширені основні національні статистичні класифікації України: класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД), класифікатор професій (КП), класифікатор продукції (КПр), класифікатор держав світу (КДС), класифікатор валют (КВ), класифікатор послуг зовнішньоекономічної діяльності (КПЗЕД), класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності (КТЗЕД), класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), класифікатор основних фондів (КОФ), класифікатор органів управління, класифікатор організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ), класифікатор форм власності (КФВ).

При виборі способу класифікації слід ураховувати економічні фактори, пов'язані з кодуванням, зберіганням, передачею та обробкою інформації, і порівнювати витрати на обробку інформації при використанні цих класифікаторів.

Метою класифікації і кодування є впорядкування і взаємоузгодження різних предметів, понять, властивостей елементів інформації. Використанням кодів можна значно скоротити обсяги інформації та трудомісткість її обробки на всіх етапах технологічного процесу автоматизованої обробки даних.

Питанням розробки класифікаторів під час проектування ІС приділяється велика увага. Розробка класифікаторів базується на врахуванні низки принципів. Найважливішими з них є такі:

• забезпечення в класифікаторі виділення галузевого, відомчого і регіонального аспектів управління;

• зміст назв одиниць інформації, яка вноситься до класифікаторів, має відповідати вимогам національних чи міжнародних стандартів або керівних технічних документів;

• класифікатор має забезпечити розв'язування всіх задач у ІС при мінімальній значності кодів;

• класифікація номенклатур має бути єдиною, тобто номенклатуру можна розмістити або в порядку зростання класифікаційних ознак, або за технологічним принципом.

Метод класифікації - це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх взаємозв'язків. Найбільше поширені такі методи класифікації об'єктів: ієрархічний, фасетний, дескрипторний. Вони відрізняються стратегією застосування класифікаційних ознак.

Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів техніко-економічної інформації послідовно поділяється на класи першого рівня поділу, потім - на угруповання наступного рівня та ін. Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого графа, вузлами якого є угруповання. Найбільш суттєвими і складними питаннями, що постають при використанні ієрархічного методу класифікації, є вибір системи ознак, що стануть основою поділу, а також їх послідовність.

Ієрархічна система класифікації будується в такий спосіб: початкова множина елементів (0-й рівень) поділяється залежно від обраної класифікаційної ознаки на класи, що утворюють 1-й рівень; кожен клас 1-го рівня відповідно до власної класифікаційної ознаки поділяється на підкласи, що утворюють 2-й рівень, і т.д.

Переваги ієрархічної системи класифікації:

• простота побудови;

• використання незалежних класифікаційних ознак у різних гілках ієрархічної структури.

Недоліки:

• жорстка структура, що спричинює складнощі при внесенні змін;

• неможливість групувати об'єкти за непередбаченим заздалегідь поєднанням ознак.

Фасетний метод класифікації на відміну від ієрархічного дозволяє вибирати ознаки класифікації, не враховуючи семантику об'єкта класифікації. Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, тобто списку значень найменованої ознаки класифікації. Ознаки класифікації називаються фасетами (facet). Для кожного об'єкта задається множина фасет - підмножина класифікаційних ознак, значення яких для нього визначені.

При застосуванні фасетного методу класифікації слід додержуватися таких основних правил:

• ознаки, які використовуються в різних фасетах, не повинні повторюватися;

• із усіх ознак, що характеризують множину об'єктів класифікації, відбираються і фіксуються лише суттєві, які забезпечують розв'язування економічних задач.

Переваги фасетної системи класифікації:

• можливість використання великої кількості ознак класифікації;

• можливість простої модифікації всієї системи класифікації без зміни структури наявних угруповань.

Недоліком фасетної системи класифікації є складність її будови.

Дескрипторна (описова) система класифікації використовує мову опису інформаційних об'єктів (наприклад тезаурусів), яка схожа на природну мову. Особливо широко вона використовується в бібліотечній системі пошуку. Суть цієї системи класифікації полягає в тому, що:

• відбирається сукупність ключових слів або словосполучень, що описують конкретну ПРО або сукупність інформаційних об'єктів. Серед ключових слів можуть бути синоніми. Вибрані ключові слова і словосполучення підлягають нормалізації, тобто із сукупності синонімів вибирається найбільш вживаний;

• створюється словник дескрипторів - ключових слів і словосполучень, відібраних у результаті процедури нормалізації. Між дескрипторами встановлюються зв'язки, які дають змогу розширяти межі пошуку інформації.

Зв'язки можуть бути трьох типів:

1. Синонімічні - визначають сукупності близьких за значеннями ключових слів;

2. Родові - відображають включення певного класу об'єктів до іншого як підмножини;

3. Асоціативні - мають спільні властивості. Приклад синонімічного зв'язку: студент <-> учень <-> школяр. Родовий зв'язок: університет <-> факультет <-> кафедра. Асоціативний зв'язок: студент <-> іспит <-> професор «-» «-» аудиторія.

3.5 Методика проведення семінарського заняття

Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо. Семінари у формі дискусій, учасниками яких були вчені з різних країн світу, були дуже поширені в Києво-Могилянській академії.

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

• оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

• розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

• формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

• забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

• формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

• здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

• навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

• розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

• виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

• діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:

• до семінарських занять висуваються загально дидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв'язку, проблемність та ін.);

• при виборі методики проведення семінарських занять слід ураховувати особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни та психолого-педагогічних особливостей студентської групи;

• необхідно забезпечувати високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів (вивчення теми слід розпочинати із з'ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

• необхідно дотримуватися принципу професійної спрямованості навчання у вищій школі та здійснювати різнорівневі міжпредметні зв'язки з іншими дисциплінами, практичним навчанням, що забезпечує формування єдиної системи знань, умінь та навичок студентів;

• важливим завданням є також формування професійної культури і мислення, вмінь самоосвіти;

• у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідно-експериментального пізнання;

• семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як:

• просемінари;

• традиційні (тематичні) семінари;

• підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

• спецсемінари.

Просемінар проводиться зі студентами - першокурсниками з метою їх адаптації до лекційно-семінарської форми навчання у ВНЗ. Головним завданням просемінарських занять є формування у студентів умінь працювати з підручниками, першоджерелами, виконувати реферативні дослідження, готувати тези, доповіді та наукові виступи. Тобто, просемінари є своєрідними практикумами для підготовки першокурсників до навчально-пізнавальної діяльності на лекціях, у процесі практичних занять та самостійної роботи. Слід також продемонструвати першокурсникам види записів, використання яких допоможе їм приймати участь у обговоренні конкретних проблем:

• виписки, цитати - дослівні, точні записи конкретного тексту з посиланням на джерело інформації та його автора;

• план виступу - сукупність чітко сформульованих, послідовно викладених думок, які відбивають основний зміст прочитаного;

• тези - основні положення тексту без додаткових пояснень;

• конспект - короткий послідовний виклад інформації з першоджерела.

На перших просемінарах студентам слід запропонувати рекомендації, які оптимізують їх самостійну роботу і підвищать ефективність інтелектуальної праці. Наприклад, першокурсникам можна надати такі поради:

1. Працюйте самостійно щоденно в один і той же час. Формуйте у собі звичку до постійної розумової праці. Якщо спочатку буде важко, згадайте прислів'я: «Ученье и труд все перетрут».

2. Плануйте розумову працю і дозвілля, це дозволяє працювати чітко і ритмічно.

3. Ритмічність та чергування розумової праці і відпочинку сприяє підвищенню працездатності.

4. Визначайте конкретно, що потрібно зробити сьогодні, але не забувайте про перспективу. Виконання складної роботи можна здійснювати окремими частинами.

5. У період відпочинку намагайтесь активно рухатися, займатися фізичною працею, спортом.

6. Забезпечуйте собі повноцінний сон, адже це біологічна потреба організму.

7. Правильна організація робочого місця, звичний для вас порядок - поліпшать вашу працездатність.

8. Не забувайте щодня підводити підсумки виконаного, вносити корективи у щотижневий план.

9. Кожен результат розумової праці повинен бути чітко оформлений у вигляді запису або усного вислову. Пам'ятайте, що «незаписана думка - втрачений скарб» (Д.І.Менделєєв).

Традиційний (тематичний) семінар орієнтований на обговорення групи проблем, які вивчались студентами самостійно або опрацьовувалися на лекції. Серед тематичних семінарів найчастіше використовуються такі різновиди:

• семінар - бесіда (обговорення заздалегідь підготовлених студентами доповідей, рефератів, творчих робіт);

• семінар-дискусія;

• семінар-конференція;

• семінар - «круглий стіл»;

• семінар-симпозіум та ін.

На семінарах студентам слід пропонувати запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, наприклад: «Як Ви вважаєте, чому ...?», «Аргументуйте свою точку зору...», «Порівняйте наукові факти і життєві уявлення про ...», «Чим можна пояснити, що ...?» і т.п. У процесі дискусії, «круглого столу», «конференції», «симпозіуму», які мають елементи інтерактивного навчання, студентів слід стимулювати до обміну думками, дебатів, що привчає самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, умінь захисту власної точки зору, виваженої аргументації, поваги до думки інших.

На старших курсах студентів залучають до участі в спецсемінарах, спеціально організованому спілкуванню дослідників-початківців з провідними фахівцями в певній науковій галузі чи професійній сфері. Спецсемінар найчастіше набуває характеру залучення студентів до наукової школи, привчає студентів до науково-професійної творчості.

Залежно від типу структура семінару може бути різною, однак викладачеві слід знати, що при його підготовці навчально-пізнавальну діяльність студентів слід організувати наступним чином:

1. Повідомити тему і план семінару.

2. Запропонувати для самостійного вивчення основну і додаткову літературу.

3. Надати усні чи письмові (у вигляді «Методичних рекомендацій») поради щодо підготовки до семінарів.

4. Надати студентам індивідуальні завдання та за необхідності провести консультацію з теми семінару.

Методика управління семінаром залежить від багатьох чинників: дидактичної мети, педагогічної майстерності викладача, рівня готовності і активності студентів та ін. У найбільш загальному вигляді типова структура семінарського заняття має наступний вигляд (табл. 3).



Таблиця 3. Структура семінарського заняття

Етапи семінару	Зміст і характеристика етапу
Організаційна частина	Мета - мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття. Етап містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття (можливе коротке фронтальне опитування, короткий тест і т.п.)
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань семінару. Мотивація сприяє чіткому усвідомленню мети семінару, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача і студентів
Обговорення проблем, винесених на семінарське заняття	Полягає у обговоренні і керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення і розуміння студентами вивченої навчальної інформації
Діагностика правильності засвоєння студентами знань	Полягає у з'ясуванні причин нерозуміння певного елементу змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу (за необхідності з використанням комп'ютерної техніки)
Підведення підсумків	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, якість діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Організація поза аудиторної самостійної роботи студентів	Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, коротку анотацію рекомендованих джерел інформації, пропозиції щодо виконання індивідуальних завдань

Викладач повинен звернути увагу студентів на необхідність глибокого ознайомлення з проблематикою семінару, неприпустимість механічного переписування матеріалу з одного - двох джерел, використання чужих конспектів чи плагіату Internet інформації. Слід підкреслити, що критичне осмислення матеріалу, різних поглядів на наукову проблему, побудова доказових, аргументованих виступів сприяє формуванню самостійного творчого мислення, вкрай необхідного сучасному висококваліфікованому фахівцю, орієнтованому на діяльність в умовах високої конкуренції.

Викладач повинен бути взірцем для студентів у підготовці до семінару. Він сам повинен глибоко і досконало опрацювати всю літературу, рекомендовану студентам, зробити необхідні нотатки, ретельно сформулювати основні, додаткові, допоміжні запитання, які необхідно і можна поставити студентам; чітко сформулювати вступне і заключне слово семінару. Ми поділяємо точку зору М.М. Фіцули, щодо необхідності проведення лекцій і семінарів одним викладачем, адже «за таких умов можливі єдиний підхід до вивчення окремих тем чи питань курсу, здійснення систематичного контролю за самостійною роботою студентів».

Студентові магістратури, молодому викладачеві слід знати основні критерії оцінювання якості семінарського заняття, зокрема:

1. Цілеспрямованість - чітке і аргументоване висунення наукової проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з Його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування - виокремлення і повідомлення студентам головних питань, пов'язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури.

3. Організація семінару - уміння розпочинати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, оптимальна інформативність і наповненість навчального часу обговоренням проблем.

4. Стиль проведення семінару - пожвавлений, з постановкою актуальних питань, наявність елементів дискусії, або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів - поважне, урівноважене, толерантне, справедливо вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до заняття - зацікавлене чи байдуже, конструктивно критичне чи негативне.

7. Якість управління групою - викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, викладач робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача - кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі змістовних рекомендацій; якість оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.

9. Якість організації самостійної поза аудиторної роботи студентів і визначення теми наступного заняття та рекомендації щодо підготовки, вивчення основних та додаткових джерел, Інтернет-ресурсів і т.п.

Знання студентів, виявлені на семінарах та інших практичних заняттях, повинні коментуватися та обов'язково оцінюватися. Оцінки заносяться до журналу і враховуються при виставленні підсумкової (чи модульної) оцінки з навчальної дисципліни.

3.6 Контрольні питання та завдання

Тема 1. Моделі фондових ринків:

Варіант 1

1. Фондовий ринок - це:

а) ринок обороту фінансових активів у вигляді цінних паперів;

б) механізм залучення грошових коштів;

в) місце, де зустрічаються ті, хто має гроші, і ті, хто їх шукає;

г) ринок, де здійснюється обмін валюти.

2. Інструменти фондового ринку - це:

а) нерухомість;

б) різноманітні активи;

в) активи у вигляді цінних паперів;

г) корпоративні цінні папери.

3. Залучення коштів компаній на фондовий ринок здійснюється шляхом:

а) прямого фінансування;

б) продажу-купівлі фінансових активів;

в) надання позичок;

г) продажу цінних паперів.

4. Інвестиційна привабливість звичайних акцій пов'язана:

а) з умовами фондової біржі;

б) фінансовим станом компанії;

в) політикою Комісії по цінних паперах і фондових біржах;

г) дивідендами.

5. Найважливіші характеристики облігацій - це:

а) рейтинг емітента;

б) купон або процент;

в) номінальна вартість.

6. Опціони - це цінні папери, які:

а) зобов'язують поставити визначену кількість цінних паперів на визначену дату;

б) зобов'язують купити визначену кількість цінних паперів на визначену дату;

в) дають право на продаж або купівлю визначеної кількості цінних паперів за визначеною ціною, на визначену дату;

г) дають право на продаж визначеної кількості цінних паперів, за визначеною ціною.

7. Метод визначення ризику за допомогою коефіцієнта «бета» базується на використанні:

а) співвідношення дохідності ринку і дохідності цінного паперу;

б) співвідношення дохідності цінного паперу і дохідності ринку;

в) ризику і дохідності цінного паперу;

г) дохідності й ризику цінного паперу.

8. Органи регулювання фондового ринку в Україні:

а) Антимонопольний комітет;

б) фондові біржі;

в) комісія по цінних паперах і фондових біржах;

г) Верховна Рада.

9. Акціонерні товариства в Україні можуть випускати облігації на суму не більше:

а) 15 % від розміру статутного фонду;

б) 20 % від розміру статутного фонду;

в) 25 % від розміру статутного фонду;

г) 30 % від розміру статутного фонду.

10. Фондову біржу в Україні можуть створити:

а) не менше 10 будь-яких засновників;

б) не менше 10 торговців ЦП, які мають відповідну ліцензію;

в) не менше 20 торговців ЦП, які мають відповідну ліцензію;

г) не менше 20 будь-яких засновників.

Відповіді: а, в, г, а, б, в, б, б, в, в.

Варіант 2

1. Для того щоб цінні папери потрапили на біржовий фондовий ринок, достатньо:

а) здійснити емісію цінних паперів;

б) пройти процедуру лістингу;

в) здійснити емісію цінних паперів, її зареєструвати й пройти процедуру лістингу;

г) зареєструвати емісію цінних паперів.

2. Акція - це:

а) борговий фінансовий інструмент;

б) пайовий фінансовий інструмент;

в) похідний фінансовий інструмент;

г) цінний папір, який дає право на отримання дивідендів.

3. Макрофактори, що зумовлюють коливання курсу акцій, - це:

а) кон'юнктурні тенденції на ринках;

б) коливання розміру позиково-ринкового процента, динаміка виплати дивідендів, коливання валютного курсу, кредитно-фінансова політика;

в) номінальна вартість акції;

г) коливання розміру позиково-ринкового процента, коливання валютного курсу, кредитно-фінансова політика, величина ринкового позичкового процента.

4. Види емісії акцій - це:

а) емісія з зобов'язаннями виплачувати дивіденди;

б) емісія з зобов'язаннями викупу акцій;

в) емісія з переважним правом купівлі;

г) емісія з зобов'язаннями погасити номінальну вартість.

5. Забезпечені облігації - це облігації, за якими:

а) отримується прибуток;

б) емісія гарантується ліквідними активами;

в) здійснюються виплати купонних платежів;

г) змінюється процентна ставка.

6. Опціон «колл» - це цінний папір, який дає його власнику право:

а) продати визначену кількість ЦП за визначеною ціною, протягом володіння;

б) купити 100 акцій за визначеною ціною, протягом визначеного часу;

в) продати чи купити 100 акцій за визначеною ціною, протягом визначеного часу;

г) купити визначену кількість цінних паперів, за визначеною ціною.

7. Фінансовий ризик пов'язаний з:

а) коливанням процентної ставки;

б) коливанням валютного курсу;

в) місцем здійснення купівлі-продажу цінних паперів;

г) необачним вибором інвестора.

8. Інститути фондового ринку України:

а) торговці цінними паперами;

б) інституціональні інвестори;

в) фондові біржі;

г) усі перелічені інститути.

9. Дохід по облігаціях усіх видів в Україні виплачується:

а) щопівроку;

б) наприкінці кожного року;

в) відповідно до умов їх випуску;

г) щомісяця.

10. Акціонерним товариством в Україні визнається:

а) корпорація;

б) товариство, яке має статутний фонд;

в) товариство, в якого статутний фонд поділений на визначену кількість акцій;

г) корпорація і товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій.

Відповіді: в, г, г, б, б, г, а, в, б, г.

Варіант 3

1. Учасниками фондового ринку є:

а) урядові органи;

б) держава, юридичні особи будь-якої форми власності;

в) юридичні особи будь-якої власності;

г) держава, юридичні особи будь-якої форми власності, фізичні особи.

2. Основні ознаки облігації - це:

а) строк купівлі;

б) купонна ставка;

в) строк погашення;

г) номінальна вартість.

3. Мікрофактори, що зумовлюють коливання курсу акцій, - це:

а) величина ринкового позичкового капіталу;

б) дивідендна політика;

в) фінансове становище компанії;

г) попит і пропозиція на ринку продукції конкретної компанії.

4. Вартість звичайних акцій буває:

а) балансовою;

б) залишковою;

в) ліквідаційною;

г) ринковою.

5. Єврооблігації - це облігації, які емітуються:

а) в Європі;

б) міжнародним синдикатом андеррайтерів;

в) Європейським співтовариством (ЄС);

г) при випуску пропонується в кількох країнах.

6. Втрати при здійсненні операцій з опціонами можуть бути:

а) обмеженими;

б) необмеженими;

в) обмеженими сумою авансового платежу;

г) втрат не буває.

7. Ризики інвестування в цінні папери - це:

а) вірогідність втрати дивідендів;

б) вірогідність втрат, пов'язаних з невизначеністю інвестицій у цінні папери;

в) вірогідність того, що цінний папір буде проданий нижче за ціну купівлі;

г) вірогідність втрати дивідендів і курсової вартості.

8. На фондовому ринку України можна здійснювати:

а) усі види операцій з усіма існуючими видами цінних паперів;

б) усі види операцій з обмеженими законом видами цінних паперів;

в) усі види операцій з акціями;

г) усі види операцій з облігаціями.

9. Рішення про випуск акцій в Україні приймається:

а) засновниками акціонерного товариства;

б) правлінням акціонерного товариства;

в) зборами акціонерів;

г) Державною Комісією по цінних паперах і фондових біржах.

10. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства в Україні здійснюється:

а) через фондову біржу;

б) через торговців цінними паперами;

в) синдикатом андеррайтерів;

г) засновниками.

Відповіді: г, б, г, г, б, а, в, а, в, б.

Варіант 4

1. Роль держави в забезпечені ефективності фондового ринку полягає:

а) в адміністративному регулюванні;

б) у створенні ефективного нормативного поля для учасників фондового ринку;

в) у функціях нагляду та в адміністративно-правовому регулюванні фондового ринку;

г) у функціях нагляду.

2. Похідні інструменти дають право:

а) на отримання дивідендів;

б) отримання процентів;

в) купівлю чи продаж відповідної кількості фінансових активів;

г) отримання права голосу в управлінні компанією.

3. Ринкові середні індикатори акцій - це:

а) поточний курс репрезентативної групи акцій відносно їх базового значення, розрахованого на більш ранню дату;

б) середнє арифметичне курсів репрезентативної групи акцій на визначену дату;

в) поточний курс усіх цінних паперів відносно їх базового значення, розрахованого на більш ранню дату;

г) середнє арифметичне курсів усіх цінних паперів на визначену дату.

4. Рішення про сплату дивідендів приймають:

а) збори акціонерів;

б) правління компанії;

в) виконавча дирекція;

г) кредитори.

5. Фундаментальна властивість облігації в тому, що її ціна:

а) залежить від переваг інвесторів;

б) змінюється в напрямку, протилежному зміні відповідної дохідності;

в) змінюється в напрямку, однаковому зі зміною відповідної дохідності;

г) залежить від політики кредитно-фінансових установ.

6. Прибутки від здійснення операцій з опціонами можуть бути:

а) обмеженими;

б) необмеженими;

в) обмеженими премією;

г) обмеженими біржею.

7. Ризики інвестування в цінні папери - це:

а) ціновий ризик і ризик неплатоспроможності;

б) ризики обмінних курсів і дострокового відзиву;

в) ризик ліквідності, інфляційний ризик і реінвестиційний ризик;

г) усі перелічені ризики.

8. Казначейські зобов'язання України - це:

а) довгострокові цінні папери;

б) цінні папери будь-якої строковості;

в) вид цінних паперів на пред'явника, які поширюють тільки між юридичними особами;

г) вид цінних паперів на пред'явника, які поширюють тільки між фізичними особами.

9. Рішення про емісію акцій в Україні оформляється:

а) у вигляді проспекту;

б) протоколом;

в) у вигляді проспекту чи протоколом;

г) у вигляді проспекту і протоколом.

10. Для того щоб акціонерне товариство в Україні було визнане заснованим, необхідно здійснити:

а) не менше 50 % підписки на його акції;

б) 60 % підписки на його акції;

в) не менше 80 % підписки на його акції;

г) не менше 100 % підписки на його акції.

Відповіді: б, в, б, а, б, в, а, а, б, б.

Тема 2. Фінансово-кредитна інформація як об'єкт автоматизованої обробки:

Варіант 1

1. Види методів кодування:

а) ієрархічний;

б) порядковий;

в) фасетний;

г) послідовний;

д) серійно-порядковий

2. Реквізити текстового типу:

а) характеризують кількісні властивості об'єкта, що їх дістають у результаті обчислень або вимірювань.

б) виражають, як правило, якісні властивості й характеризують обставини, за яких відбувався той чи інший процес або було здобуто ті чи інші значення кількісних атрибутів.

в) відбивають такі властивості об'єкта, які по суті можна поділити на дві протилежні групи.

3. За участю у функціях управління розрізняють інформацію:

а) первинну і вторинну, або похідну.

б) вхідну, проміжну та вихідну.

в) постійну, умовно постійну та змінну.

г)фактичну, планово-договірну, нормативно-розрахункову,довідкову.

4. Серійно-порядкова система кодування економічної інформації:

а) створення коду з чисел натурального ряду.

б) створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій кодів за об'єктами з однаковими ознаками.

в) утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у разі застосування фасетної класифікації.

5. Інформація - це:

а) критичний ресурс;

б) будь - яка діяльність людини;

в) відомості про навколишній світ.

6. Структура реквізиту

а) це спосіб завдання його значень, котрий визначається довжиною, типом і форматом подання значень.

б) число знаків, якими подається його значення. Вона може бути сталою або змінною.

в) визначається тим, які властивості об'єкта він може відбивати.

7. За технологією обробки ЕКІ може поділятися

а) первинну і вторинну, або похідну.

в) вхідну, проміжну та вихідну.

г) постійну, умовно постійну та змінну.

д) фактичну, планово-договірну, нормативно-розрахункову, довідкову.

8. Довжина реквізиту

а) це спосіб завдання його значень, котрий визначається довжиною, типом і форматом подання значень.

б) число знаків, якими подається його значення. Вона може бути сталою або змінною.

в) визначається тим, які властивості об'єкта він може відбивати.

9. Фасетна класифікація

а) це система, в якій поділ множини об'єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими ознаками.

б) полягає в паралельному поділі множини об'єктів на незалежні підмножини.

10. Структура коду

а) сукупність знаків, використовуваних для його створення.

б) число знаків у цьому алфавіті.

в) визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Відповіді: а, б, а, б, а, а, в, б, б, в.

Варіант 2

1. Класифікатор являє собою:

а) систему групувань;

б) кодування техніко-економічної інформації;

в) документ.

2. Фасетна класифікація

а) це система, в якій поділ множини об'єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими ознаками.

б) полягає в паралельному поділі множини об'єктів на незалежні підмножини.

3. Формула для утворення економічного показника:

а) P = ;

б) P = ;

в) P = .

4. Структура коду

а) сукупність знаків, використовуваних для його створення.

б) число знаків у цьому алфавіті.

в) визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.