Страховий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Страховий ринок

1. Страховий ринок: сутність і функції

Становлення і подальший розвиток ринкової економіки зумовлюють необхідність формування страхового ринку, який частіше за все визначається як особлива сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги, відбувається акт їх купівлі-продажу, а також встановлюється ціна на даний товар (страховий захист).

Страховий ринок є однією з найважливіших складових фінансової безпеки країни. Без розвиненого страхового ринку неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб'єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності.

Сутність категорії «страховий ринок» можна розглядати з позиції:

? системного підходу: як самостійний сегмент фінансової системи країни, який тісно взаємопов'язаний та має точки перетину із фінансовим ринком, ринком фінансових послуг та його складовим елементом - ринком страхових послуг за суб'єктно-об'єктними ознаками;

? інституціонального підходу: як сукупність інститутів і механізмів по створенню, купівлі-продажу і споживанню страхових послуг;

? функціонального підходу: як систему економіко-правових відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), продавцями послуг із страхування та перестрахування і їхніми посередниками,у результаті яких здійснюється мобілізація, розподіл і перерозподіл грошових коштів;

? концепції сталого розвитку: як одну із ланок загальноекономічного механізму реалізації сталого розвитку, яка забезпечує стабільне функціонування суб'єктів господарювання в умовах невизначеності і ризику (у тому числі, ризиків екологічного характеру (екологічних ризиків)) та озброює уповноважені органи інструментами екострахової політики.

У промислово розвинутих країнах страховий ринок розглядається як стратегічний сектор економіки. Це зумовлено тим, що:

по-перше, сам процес страхування є важливим елементом економічного середовища;

по-друге, соціальний аспект страхових процесів впливає на підвищення рівня життя населення за рахунок забезпечення надійного страхового захисту;

по-третє, саме страхування в його розвинутих формах підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації, що сьогодні особливо актуально для української економіки.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:

1) об'єктів страхування, що мають споживну вартість;

2) потреби у страхових продуктах, послугах;

3) можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді;

4) суб'єктів страхових відносин - страховиків, страхувальників, посередників тощо.

Функціональне призначення страхового ринку розкривається через наступні функції:

1) економічну (резервування частки виробленого продукту для заміщення випадкових втрат факторів виробництва);

2) фінансову (акумулювання значних фінансових ресурсів з метою їх подальшого інвестування за певними напрямами; забезпечення зустрічі страховика і страхувальникеа);

3) соціальну (організація страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні страхових випадків, комерційний і соціальний захист, пенсійне забезпечення населення через продаж страхових полісів).

До основних об'єктивних законів, які діють на страховому ринку, належать:

* закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що необхідні споживачеві, та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків;

* закон вартості, який діє через ціну та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

* закон конкуренції, який забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.

Крім того, на страховому ринку діє також велика кількість суб'єктів економічних законів, які створюють правове поле держави та міжнародний правовий режим.

Основними принципами функціонування страхового ринку визначають:

А) свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту;

Б) надійність та гарантія страхового захисту;

В) демонополізація страхової справи;

Г) конкуренція страхових організацій щодо надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди.

Стан і розвиток страхового ринку характеризується такими основними показниками:

* кількістю страхових товариств;

* обсягом зібраних страхових платежів і їх питомою вагою у валовому внутрішньому продукті;

* обсягом виплат страхового відшкодування і їх питомою вагою в обсязі зібраних страхових платежів;

* середнім розміром статутного фонду на одну страхову компанію;

* структурою страхових платежів;

* величиною прибутку страхових компаній та їх рентабельністю;

* сконцентрованістю ринку (кількість компаній, які утримують найбільші частки ринку).

Таким чином, під страховим ринком розуміють сукупність різних інститутів і відповідних їм механізмів, що структурують поведінку економічних агентів з приводу створення, купівлі-продажу і споживання страхових послуг.

2. Класифікація та сегментація страхового ринку

Структура страхового ринку - це співвідношення і пропорції між різними інститутами, суб'єктами (страхові компанії і страхувальники) і об'єктами (види і технології страхування) страхового ринку, які виникають і відтворюються у зв'язку з процесом страхування.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

Елементну структуру страхового ринку визначає характеристика його суб'єктів. Вони є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Відповідно до норм Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” (2001 р.) страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, і одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до чинного страхового законодавства, а також товариства взаємного страхування.

З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені і провадять свою діяльність такі об'єднання як Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та інші.

Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які визначені законодавством та страховим договором.

Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери та страхові агенти.

Страховий ринок представлений професійними оцінювачами ризиків:

5) андерайтер (має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності);

6) сюрвеєр (інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку);

та професійними оцінювачами збитків:

1) аджастер (представляє інтереси страховика у вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника, пов'язаних зі страховим випадком);

2) диспашер (спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем, фрахтом);

3) аварійний комісар (встановлює причини, характер і розмір збитку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП).

Сегментування страхового ринку - розподіл страхового ринку на окремі частини за показниками, які цікавлять страхову компанію, наприклад, за віком, статтю, величиною доходів, професіями та ін. з метою адресного пропонування їм страхових продуктів. Сегментація страхового ринку може бути маркетинговою і технічною.

Маркетингова сегментація - це поділ страхового ринку відповідно до критеріїв, що дозволяють визначати поведінку споживачів при придбанні страхової продукції. Технічна сегментація спрямована на оцінку ризику настання страхової події для страхувальника.

3. Страхові посередники

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про страхування”, посередницька діяльність у страхуванні може здійснюватися страховими агентами та страховими і перестраховими брокерами.

Загалом розрізняють прямих (агентів і брокерів) та непрямих страхових посередників (актуарії, аджастери, аварійні комісари тощо).

Посередників, які надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські тощо послуги називають не страховими.

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Тобто страховими агентами є:

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - виключний вид діяльності (страхові агентства);

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку не виключний вид діяльності (туристичні компанії, консалтингові фірми, транспортні організації, юридичні контори, банки тощо);

- громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;

- фізичні особи, що працюють страховими агентами. Вони можуть входити до штату страхової компанії або займатися продажем страхових продуктів паралельно з їх основною роботою.

Страхові агенти можуть працювати на кілька страхових компаній, у відносинах із страхувальниками представляють інтереси тих страхових компаній, представниками яких вони є. Страхові агенти найбільш ефективні при роботі з фізичними особами, малими і середніми підприємствами.

Страхові агенти мають право:

1) укладати договори страхування;

2) одержувати страхові платежі та виконувати роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань;

3) рекламувати, консультувати та пропонувати страхувальникам страхові продукти конкретного страховика.

Страхові агенти діють в інтересах страховика на підставі агентської угоди, яка визначає права та обов'язки сторін щодо порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування. Страховий агент за свою роботу отримує комісійну винагороду, яка розраховується як певний відсоток від страхового платежу. Як правило, у страхових компаніях існують спеціальні таблиці винагород, що встановлюють їхній розмір з кожного виду страхування. Агентська винагорода, у більшості випадків, підлягає сплаті, коли страховий платіж надходить на поточний рахунок або до каси страховика.

У своїй діяльності страхові агенти мають дотримуватися певних вимог:

1. Зобов'язані перераховувати отримані страхові платежі від страхувальників на рахунок страховика протягом двох робочих днів після одержання страхових платежів, а також оформляти договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу.

2. Зобов'язані щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів.

3. У разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним строку оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Світова практика виділяє певні типи страхових агентів:

-- прості агенти - агент укладає агентську угоду зі страховиком, працює самостійно під контролем штатних працівників компанії. За кожен укладений договір страхування отримує комісійну винагороду;

-- пірамідальна структура агентської мережі застосовується великою кількістю страхових компаній. Страхова компанія укладає договір з генеральним агентом - фізичною особою, яка має право самостійно формувати систему субагентів. Останні також можуть набирати собі субсубагентів тощо. Середня європейська страхова компанія має 4-7 таких рівнів продажу. Комісійна винагорода розподіляється рівномірно за принципом: чим вищий рівень, чим ближче до вершини “піраміди” - тим менша комісійна винагорода. Найбільш висока винагорода в агента, який безпосередньо уклав договір страхування. Генеральний агент отримує досить велику винагороду (заробітну плату) за рахунок підпорядкованої йому мережі продавців - страхових агентів. Недоліком такої системи продажу для страхової компанії є те, що така структура на чолі з генеральним агентом (чи субагентом) у будь-який момент може перейти до іншого страховика;

-- багаторівнева мережа страхових агентів уперше була використана в Європі за схемою реалізації косметичних засобів. Агентами у такій структурі є безпосередньо страхувальники - фізичні особи, які, купуючи страховий поліс, як правило, довгострокового особистого страхування, одночасно отримують право продавати страхові поліси іншим страхувальникам.

У західній практиці поширення страхових продуктів здійснюється через страхових агентів, яких залежно від повноважень та професійності поділяють на:

1) прямих страхових агентів, які перебувають у штаті страхової компанії, продають страхові поліси від імені тільки цієї компанії та мають, крім комісійної винагороди, постійну оплату праці.

Такими страховими агентами легко керувати, як і організовувати їхню роботу, тому що вони мають високий рівень професійної підготовленості. Недолік полягає в тому, що страхова компанія дуже часто має постійні витрати з оплати праці - незалежно від її продуктивності. Крім того, число співробітників важко змінювати залежно від стану ринку;

2) мономандатних страхових агентів - зазвичай, такі страхові агенти спеціалізуються на одному чи кількох видах страхування. Переважно вони пропонують своїм клієнтам такі договори страхування, за які вони одержать більшу комісійну винагороду. Ось чому «молодим» страховим компаніям, які здійснюють експансію на страховому ринку, дуже вигідно користуватися послугами саме таких страхових агентів;

3) багатомандатних страхових агентів, які працюють одночасно на кілька страхових компаній і характерні для канадського страхового ринку;

4) генеральних агентів, завданням яких є укладання договорів страхування та передавання їх до страхової компанії. Генеральний агент не входить до штату страхової компанії - він працює незалежно від неї. Перед генеральними агентами, що працюють у Європі, страхові компанії ставлять такі завдання: «завоювання» клієнта, «управління» клієнтом та управління ризиками.

На відміну від страхового агента, страховий брокер є уповноваженим страхувальника або страхової компанії. Незалежність брокера від страховика (або перестраховика) - головна відмінність страхового брокера від агента.

Посередницька діяльність страхових (перестрахових) брокерів є виключним видом діяльності та передбачає:

· консультування та надання експертно-інформаційних послуг;

· визначення потреби страхувальника в отриманні страхових послуг;

· надання допомоги у розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які відповідають вимогам страхувальника;

· ведення переговорів та укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;

· здійснення розрахунків за договорами страхування;

· підготовку документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

Згідно з законодавством страховими брокерами є юридичні особи або громадяни, зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Тобто страховими брокерами є:

·- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України;

·- громадяни - підприємці, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України. Для страхових брокерів-громадян законодавством встановлено певне обмеження - вони не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування;

·- представництва іноземних страхових брокерів, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Порядок та умови реєстрації страхових (перестрахових) брокерів визначені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

У світі найвідомішими є брокери "Ллойда", де процедура розміщення ризиків є найстарішою, її сутність зводиться до такого. Брокер готує сліп - кілька аркушів паперу формату А4. У цьому сліпі розміщується інформація за такими рубриками: найменування страхувальника/перестрахувальника; предмет страхування/перестрахування; тип; клас (страхові ризики); ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза); дата, період; премія; загальні умови та винятки; спеціальні умови; брокеридж; андеррайтингова інформація.

Брокер показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андерайтеру-лідеру. Після детального вивчення інформації, яка пов'язана з певним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, то лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

На ринку деяких країн функціонують також “кептивні брокери”, які створюються при великих корпораціях і представляють їх інтереси.

В Україні спостерігається певний дисбаланс між кількістю страхових компаній і страхових брокерів. У більшості розвинених країн кількість страхових брокерів у багато разів перевищує кількість самих страховиків. Проте, в Україні все навпаки. Однією з причин такої ситуації на ринку страхових брокерів України є законодавче регулювання цієї сфери діяльності:

-- страховий брокер не може провадити інші види діяльності, крім посередницької, на страховому ринку;

-- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними брокером протягом року;

-- розмір отриманих страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

-- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набуття чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має права отримувати страхові платежі, їх перерахування має здійснюватися безпосередньо страховику;

-- розмір платежів, отримуваних страховим брокером - фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

4. Страхові послуги як об'єкти взаємовідносин страховиків та страхувальників

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність: об'єктів страхування, що мають споживчу вартість; потреби у страхових продуктах, послугах; суб'єктів страхових відносин: страхувальників, страховиків, страхових посередників; можливість прийняття рішень про участь у страховій угоді.

Страхові послуги - це послуги вторинного попиту, які значною мірою залежать від політичної й економічної стабільності, а також від рівня добробуту громадян країни. У законодавстві України послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення належать до фінансових послуг.

У фінансовій науці разом із поняттям “страхова послуга” використовується поняття “страховий продукт” і не має єдиної думки щодо їх визначення. Вважається, що більш загальним поняттям є “страховий продукт”. У зв'язку з цим наукова література виділяє такі підходи до розуміння взаємозв'язку між “страховою послугою” і “страховим продуктом”.

За першим підходом - ці терміни є синонімами.

Страховий продукт (послуга) -- це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.

За другим підходом - страхова послуга включається у страховий продукт.

Страховий продукт - це набір основних і допоміжних послуг, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування.

Третій підхід - конкретизація страхового продукту в послузі.

Страхова послуга є втіленням і практичною реалізацією конкретних продуктів страхової компанії, у зв'язку з чим вона завжди індивідуальна.

Термін “страховий продукт” більше використовується на Заході.

Існують різні концепції “страхового продукту”. Серед них:

компенсаційна концепція, за якої ризик випадкового погіршення матеріального стану страхувальника компенсується можливістю випадкової виплати. Основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика;

інформаційна концепція, її автором є німецький учений В. Мюллер, який уважав, що “страховий продукт” і “страхова послуга” мають різне значення. Страхова послуга, що надається страхувальнику, полягає у наданні гарантії, а будь-який страховий продукт є певним обсягом інформації" що містить умови видачі страхової гарантії;

концепція 3-рівневого продукту за Халлєром, згідно з якою виділяється три підсистеми страхового продукту: фінансова, технічна, соціальна. З фінансової точки зору страховий продукт виражається страховим полісом і діями страховика впродовж терміну чинності договору страхування; із соціальної - страховий продукт дає можливість розпоряджатися страховим забезпеченням; з технічної - страховий продукт забезпечує необхідне співвідношення між преміями та відшкодуванням;

концепція Д. Фарні, за якої страховий продукт є системою, що містить у собі ризикову, нагромаджувальну та забезпечувальну підсистеми. Клієнт усвідомлює корисність страхового продукту на основі досвіду й довіри, тому велика увага має приділятися його реалізації.

Поняття “страховий продукт”, “страхова послуга” є взаємозалежними та невіддільними. Клієнт страхової компанії не може отримати страхової послуги без страхового продукту.

Таким чином, страхові послуги - це кінцевий результат діяльності страхової компанії щодо задоволення потреб клієнтів, пов'язаних із захистом їх майнових та особистих інтересів.

Терміни “страховий продукт”, “страхова послуга” є близькими за своїм економічним змістом, відмінність полягає лише в тому, з позиції страхової компанії (страховика) чи клієнта (страхувальника) їх розглядати.

Характерними ознаками страхових продуктів є:

невідчутність та невіддільність: страховий продукт не набуває безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні, його не можна побачити, відчути (лише через певний період часу при настанні страхового випадку), спробувати чи транспортувати, а виробництво, продаж і споживання відбувається одночасно та всі зазначені стадії взаємопов'язані між собою;

незбереженість: страховий продукт не можна виробляти наперед і зберігати на складах із метою подальшого продажу;

ризиковість: ризик стосується як страховика, так і страхувальника, наприклад, ризик страхувальника полягає у тому, що якщо під час дії договору страхування не настане страховий випадок, то він втрачає страхову премію, яку сплатив;

часова обмеженість: страховий захист діє протягом певного періоду часу, який вказується у договорі страхування;

страховий продукт не можна запатентувати;

страховий продукт майже не можливо заощадити, накопичити, за винятком страхування життя і пенсій;

страховий продукт не можна передати як власність, не має можливості передати право ним скористатися іншому суб'єктові, окрім випадків, передбачених договором страхування.

5. Особливості формування і розвитку страхового ринку в Україні

Становлення України як самостійної та незалежної держави зумовило створення і розвиток страхового ринку.

Перші приватні страхові компанії, які завершили період монополії Держстраху, виникли в Україні на початку 90-х років XX ст. Саме цей період вважають початком створення страхового ринку України.

Етапи розвитку страхового ринку України:

* перший 1990-1993 рр., коли фактично не існувало страхове законодавство (період так званого «стихійного розвитку»);

* другий 1994-1996 рр., коли розвиток ринку регулювався Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10.05.1993 р. (період так званого «декретного розвитку»);

* третій - це період з 1997 р. по 2001 р. Цей період називають «законним розвитком», оскільки ринок регулюється Законом України «Про страхування». Вперше цей закон ухвалено 07.09.1996 р., друга його редакція прийнята 04.10.2001 р.

· четвертий - 2002 р. і до нині. Цей етап характеризується домінуванням недержавних страхових компаній, що функціонують на комерційних засадах. Загалом відбувається інтенсивний розвиток страхового ринку, формуються відповідні державні регулятори та об'єднання страховиків.

Аналіз етапів розвитку сучасного ринку страхових послуг в Україні дозволив виявити низку негативних та позитивних факторів його формування. Зокрема, до негативних факторів доцільно віднести нерівномірне розміщення страхових компаній по території України, переважне їх зосередження в промислових регіонах. Одним з негативних чинників, що стримують розвиток ринку страхових послуг України, є велика кількість на ньому страхових компаній з низьким рівнем капіталізації. Крім того, на ринок страхових послуг впливають негативні фактори, які лежать поза його площиною, зокрема значна частка тіньової економіки, приховані монопольні утворення, збиткова діяльність більшості підприємств.

Загалом ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.09.2012 р. становила 448, у тому числі СК “life” - 64 компаній, СК “non-life” - 384 компаній (станом на 30.09.2010 р. - 451 компанія, у тому числі СК “life” - 70 компаній, СК “non-life” - 381 компанія).

У порівнянні з 9 місяцями 2011 року на 629 млн. грн. (3,8%) зменшився обсяг надходжень валових страхових премій (50% від юридичних осіб, а 32% від фізичних).

У структурі премій: перше місце - Автострахування (КАСКО, Цивілка, Зелена карта) (30%), друге - страхування майна (12,0%), третє - страхування фінансових ризиків (10%). Далі: страхування від вогневих ризиків, страхування життя, медичне страхування тощо.

У порівнянні з 9 місяцями 2011 року на 14,4% зросли валові страхові виплати/відшкодування, обсяг чистих страхових виплат збільшився на 13%.

У структурі виплат переважає автотранспортне страхування (50%), страхування фінансових ризиків (10%), медичне страхування (17%).

Рівень розвитку страхування життя в Україні не відповідає тенденціям світового страхового ринку: частка премій з добровільного страхування життя залишається на вкрай низькому рівні. Таким чином, інвестиційна та заощаджувальна функції страхового ринку, які проявляються саме в сегменті страхування життя, не реалізовані належним чином.

На основі визначення рейтингу страховиків у сфері ризикового страхування за основними показниками діяльності (активи, страхові резерви, власний капітал, страхові премії) встановлено, що лідерами галузі є наступні страхові компанії: “Оранта”, “АХА”, “Лемма”, “Провідна”, “ТАС”, “Аванте”, “Інго Україна”. В сегменті страхування життя 50 % валових премій припадає на трьох страховиків: “Alico AIG Life”, “Grawe Ukraine”, “ТАС-життя”.

Концентрація іноземного капіталу на страховому ринку України має як позитивні, так і негативні наслідки та суттєво впливає на діяльність страховиків, страхувальників та державу в цілому. З погляду споживачів страхових послуг присутність іноземного капіталу має призвести до збільшення кількості нових, якісних продуктів та поступового зменшення їх вартості. З боку страховиків очікується впровадження сучасних технологій страхування, нових страхових продуктів, передових стратегій розвитку, ефективної системи ризик-менеджменту та управління інвестиціями Крім того, присутність інвесторів підвищить рівень конкуренції на страховому ринку, що, у свою чергу, витіснить з ринку невеликі компанії та вплине на зростання капіталізації вітчизняних страховиків.

Страхові посередники відіграють незначну роль на вітчизняному ринку страхування, адже в Україні, на відміну від європейського страхового ринку, переважають прямі методи продажу страхових продуктів. Автором доведено, що на страховому ринку України представлені не всі види страхових агентів, зокрема не набула розвитку система генеральних агентів. Проведений аналіз діяльності брокерів на вітчизняному страховому ринку свідчить про суттєвий дисбаланс між їхньою кількістю та кількістю страхових компаній, що суперечить світовим тенденціям розвитку ринку страхування.

Україна має один з найнижчих показників по інституту брокерів серед європейських держав (один брокер припадає майже на 8 страхових компаній). Крім того, на відміну від зарубіжних країн, де брокери орієнтовані на роботу із фізичними особами, в Україні, вони співпрацюють переважно з юридичними особами у сфері перестрахування, а в структурі страхових премій, отриманих за участю страхового брокера, переважає майнове страхування, найменша частка припадає на страхування життя.

Пріоритети розвитку страхового ринку України:

1) встановлення єдиних вимог і стандартів ведення бізнесу, створення ефективного механізму державного регулювання шляхом розробки уніфікованого кодексу законів про страхування з урахуванням міжнародного досвіду -- грошові кошти громадян, витрачені на страхування життєво важливих майнових інтересів, пов'язаних з їх життям, здоров'ям, майном, відповідальністю, не повинні включатися в сукупний валовий дохід (як це прийнято у всьому світі);

2) запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності виробничих об'єктів стратегічного значення від аварій техногенного характеру; впровадження обов'язкового страхування майна громадян;

3) стимулювання капіталізації страхового ринку шляхом подальшого підвищення мінімального розміру статутних капіталів страхових компаній (у розмірі не менше 5 млн. євро) і підвищення вимог до їх платоспроможності;

4) створення гарантійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками на випадок банкрутства страхової компанії;

5) встановлення нової форми статистичної і бухгалтерської звітності у відповідності з міжнародними стандартами, зокрема з метою її спрощення, створення сучасної національної інформаційної бази страхового ринку України;

6) активізація розвитку інфраструктури ринку (страхових посередників, аварійних комісаріатів і т. д.) та стимулювання створення і розвитку нових саморегульованих організацій ринку (наприклад, Українського союзу аварійних Комісаріатів).

6. Страхові ринки зарубіжних країн

США. Страхування отримало значний розвиток через необхідність зниження економічних ризиків. Його здійснюють приватні страхові компанії, страхові кооперативи, уряд. Приватні страхові компанії - одна з найбільш потужних ланок американської фінансово-кредитної системи. На сьогодні кількість страхових компаній і послуг, що надаються ними, в США просто величезна, до великих відносяться тільки ті фірми, капітал яких перевищує мільярд: Prudential Ins. Co. of America, Equitable Life Assurance Soc. US, Teachers Ins.& Annuity Assoc. America, Metropolitan Life Ins. Co., Aetna Life Ins. Co., New York Life Ins. Co., John Hancock Mutural Life Ins. Co. Northwestern Mutural Life Ins. Co.

У США немає єдиної для держави системи страхування. Кожний штат має власне страхове законодавство. При цьому страхові організації мають широкі повноваження в розробці власної страхової політики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкодування збитків, що є специфічною особливістю американського страхового ринку.

Франція. Страховий ринок орієнтований на страхування життя і автомобільне страхування. Тут виключно сильно розвинене страхування автомобілів і цивільної відповідальності власників автотранспорту. Французький ринок практично не має збитків у автомобільному страхуванні.

У Франції дуже велика роль соціального страхування. Держава вжила ряд заходів по стимулюванню страхування життя, і за 10-15 років.

Франція наздогнала і обігнала в цьому відношенні своїх сусідів. Основна причина - впровадження серйозних податкових пільг зі страхування життя. На сьогодні їх дві. Перша: відсотки, що нараховуються за договором страхування на суму сплачених премій, не оподатковуються. Це означає, що договір страхування вигідніший, ніж банківський внесок. Ця пільга діє при терміні дії договору протягом 8 років. Друга: з капіталу, отриманого за договором страхування, у разі смерті страхувальника не потрібно сплачувати податок на спадок (він може складати від 5 до 60 %). Крім того, страховка не входить до складу успадкованого майна, тобто не підлягає розділу між іншими спадкоємцями. Таким чином, страхування життя - це найкращий законний спосіб передачі грошей своїм спадкоємцям без оподаткування на спадок.

Страховий ринок не має лідера з надання страхових послуг і тому залежить від роботи брокерських об'єднань (7 % страхування життя і 18 % інших видів страхування) і невеличких агентств (17 % страхування життя), за допомогою яких відбувається його розширення.

Особлива увага приділяється маркетингу, що значно розширює можливості розповсюдження послуг.

Великобританія. Історично склалося так, що страховий ринок Британії розділився на дві самостійні частини: Лондонський та ін. Найбільший Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки ряду країн і компаній. Авторитет Лондонського міжнародного страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал фахівців страхового ринку, високорозвинену інфраструктуру та присутність широко відомої страхової корпорації «Ллойд». У Лондоні розташовані дочірні структури найбільших страхових компаній світу, а також деякі структури національного страхового ринку (інститут Лондонських страховиків, інститут дипломованих страховиків і ін.). Тут сконцентровані також центральні офіси всіх найбільших міжнародних страхових і перестрахувальних брокерів. Працюють найстарші (засновані в 1760 р.) і найбільш авторитетні класифікаційні товариства, одним з яких є - Регістр судноплавства «Ллойд». Форми страхових компаній: приватні, спільні.

Страховики не мають права займатися яким-небудь іншим видом бізнесу, окрім страхування. Базова структура Лондонського міжнародного страхового ринку - корпорація «Ллойд» представлена 400 страховими синдикатами, що поєднують фізичних осіб - андеррайтерів, які безпосередньо здійснюють страховий бізнес корпорації. Андеррайтери несуть відповідальність по зобов'язаннях згідно з договорами страхування в рамках синдикату. Динамічні і рухливі структури синдикатів утворюють економічне середовище міжнародного страхового ринку в системі корпорації «Ллойд». Кожен синдикат представлений на цьому ринку через лідируючого андеррайтера, який безпосередньо приймає ризики на страхування в синдикаті від посередника - брокера «Ллойда». Членство корпоративної структури «Ллойда» відкрито для всіх громадян (резидентів) Великобританії та іноземців.

Страхова справа має дві головні ознаки:

-- поширення довгострокового страхування життя;

-- короткостроковий характер загального страхування.

Найліберальніша система страхування. Тут немає спеціальних органів нагляду за страховими компаніями. Нагляд здійснюється промисловим департаментом.

Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. У деяких випадках страхові операції обкладаються гербовим збором, однак обсяг цих операцій дуже обмежений.

Німеччина. Страховий ринок знаходиться під жорстким контролем держави. Його характерна особливість полягає в тісному зв'язку страхового бізнесу з крупним промисловим капіталом. Досить поширена взаємна участь у капіталі і управлінні. Конкуренція існує в основному на рівні збутових мереж.

Страхові послуги традиційні, німецькі страхові компанії не схильні до ризикованих експериментів. Наприклад, Німеччина -- єдина країна в Європі, окрім Росії, де до цих пір продають змішані договори страхування життя, що гарантують 100 % отримання страхової суми на випадок смерті клієнта і на випадок його доживання до встановленого терміну.

Надзвичайно сильно розвинене перестрахування. Це світовий цент перестрахування.

Федеративний пристрій є важливим чинником у розвитку каналів просування страхових послуг безпосереднім споживачам. Регіональні страховики підтримують свою фізичну присутність у всіх федеральних землях Німеччини.

Усі діючі в Німеччині національні й іноземні страхові компанії підлягають обов'язковому державному нагляду з боку Федерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній.

Відсутній спеціальний централізований фонд для відшкодування збитків страхувальників через непередбачуване банкрутство страховиків. Єдиним винятком є гарантійний фонд страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

До обов'язкових видів страхування відносять: страхування роботодавців за збиток найманим працівникам, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, страхування будівель від вогню незалежно від форм їх власності.

Важлива особливість німецького ринку - банкострахування, коли страхова компанія у своїх торговельних точках займається не тільки страхуванням, але і наданням банківських послуг.

Всі іноземні страхові компанії, які мають намір здійснювати операції прямого страхування в Німеччині, повинні пройти процедуру ліцензування.

Доходи від страхової діяльності є об'єктом оподаткування. У цілому застосовується 50% ставка оподаткування прибутку від страхової діяльності. Податком 80% обкладаються страхові премії по всіх укладених договорах страхування, крім страхування життя. Податок на додану вартість щодо сум страхових премій, що надходять на банківський рахунок страховика, не застосовується.

Польща. Більше 40 років Держстрах Польщі «PZU» - Panstwowe Zaktady Ubez. pieczeniowe мав монополію на внутрішньому ринку, у той час як страхування зовнішньоторговельних операцій і громадян, що виїжджають за кордон, було монополізовано AT «Варта» («TU Warta SA.»). Обидва державних страховики не мали дозволу на інвестування своїх коштів. Усі страхові фонди і резерви виплачувалися з держбюджету.

Сучасним етапом розвитку стало прийняття Сеймом нового Закону «Про страхування» в 1990 році. Для узгодження його положень з діючими в Європейському союзі у жовтні 1995 року до нього були прийняті відповідні зміни та виправлення. Послуги зі страхування і перестрахування можуть здійснюватися на основі дозволу міністра фінансів, який видає відповідну ліцензію і який має повноваження щодо її анулювання. Страхові товариства в обов'язковому порядку повинні розділяти послуги зі страхуванню життя та інших видах страхування.

Обов'язкове страхування в Польщі включає: страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, страхування сільськогосподарських будівель від пожеж та інших стихійних лих, страхування цивільної відповідальності працівників села в сільському виробництві. Всі інші види страхування - добровільні. Єдиною дозволеною формою для здійснення страхової діяльності є акціонерні товариства і товариства взаємного страхування.

За прогнозами фахівців: розвиток страхового сектору Польщі у найближчі роки буде знаходитися під істотним впливом ряду факторів, серед яких: рух іноземного капіталу, приватизація «PZU S.A.» і «PZU Life S.A.», зростання пайової участі капіталу найважливіших страхових товариств, а також їхня консолідація і придбання учасниками ринку. Більш міцні зв'язки банківського і страхового секторів зможуть допомогти банкам і страховикам вижити в умовах зростаючої конкуренції. Таким чином, урахування світового досвіду може стати вирішальним у процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, вихід на ринки розвинутих країн світу, здійснення більш радикальних адміністративних та структурних реформ, прискорення інтеграції у світові та європейські економічні і політичні структури.

Міжнародна асоціація по страхуванню кредитів (MACK)

MACK утворена 1946 р. в Цюріху. В асоціацію входить понад 20 страхових компаній розвинених країн (у їх числі: Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія, Франція, ФРН). Найвищий орган - загальні збори, рішення яких ухвалюються більшістю голосів. Засоби MACK складаються зі вступних і щорічних членських внесків. Члени асоціації зобов'язані подати в секретаріат організації зведення по своїх країнах про обсяг валової продукції, експорт і імпорт, індекси промислового виробництва і цін, чисельність робітників, інші економічні показники. Крім того, секретар MACK на запит зацікавленої країни-учасниці MACK - може доручити членові асоціації з'ясувати фінансове становище окремих фірм в країні, що користуються кредитом. Мета MACK, згідно зі статутом, - вивчення актуальних питань страхування кредитів, захист інтересів членів асоціації і розвиток взаємин між ними. MACK проводить велику роботу з обміну досвідом і інформацією, а також встановленню зв'язків між компаніями, що займаються страхуванням короткострокових експортних кредитів (на термін від 3 місяців до 1 року).

Міжнародна спілка страховиків кредитів (MCCK)

МССК займається страхуванням довгострокових кредитів. МССК (Спілка Берна) - неофіційне об'єднання державних урядів страхових суспільств і установ, що знаходяться під контролем, а також приватних страхових компаній розвинених країн, що гарантують платежі за експортними кредитами і прямими іноземними інвестиціями. Створений в 1934 р. в Берні. Найвищий орган - загальні збори, в компетенції яких - ухвалення нових членів і встановлення розмірів членських внесків, перегляд статуту, затвердження річного звіту. До союзу входять близько 40 організацій з 28 країн. Мета спілки - застосування узгоджених умов кредитування міжнародної торгівлі, гарантування експортних кредитів, обмін досвідом і інформацією щодо страхування експортних кредитів, що надаються, як правило, на термін від 1 до 5 років.

Міжнародна спілка з морського страхування (MCMC)

МСМС - об'єднання національних асоціацій страхових компаній, що проводять страхування морських судів, вантажів і фрахту. Заснована в 1874 р. в Берліні при активній участі страхових компаній Росії. Членами союзу є асоціації більшості країн світу. Мета МСМС - захист інтересів компаній-членів і сприяння розвитку їх операцій.

Міжнародна спілка авіаційних страховиків (MCAC).

МСАС - об'єднання страхових компаній, що страхують літаки, вантажі, екіпаж і пасажирів, а також цивільну відповідальність, пов'язану з експлуатацією засобів авіатранспорту. Заснована в 1934 р. в Лондоні з метою сприяння створенню єдиної міжнародної системи авіаційного страхування, встановлення контактів між страховими компаніями. Найвищий орган - загальні збори, що проводяться 1 раз на рік.

Mіжнародна спілка страховиків технічних ризиків (MCCTP)

МССТР - міжнародна організація, що має на меті обмін інформацією і досвідом між страховими компаніями, що проводять страхування технічних ризиків: машин від поломок, гарантійних зобов'язань, страхування будівельно-монтажних ризиків і т. п. Заснована в Німеччині, в Мюнхені.

страхувальник сегментація ринок договір

7. Сутність та завдання маркетингу в страхуванні. Реалізація страхових послуг

Важливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Слово «маркетинг» походить від англ. «Market getting» - завоювання (захоплення, досягнення) ринку.

Уперше застосували його американські фермери в 30-х роках XX ст. Офіційно термін «маркетинг» уперше запровадила Національна асоціація викладачів економіки США (1935 p.). Згодом термін використовується дедалі ширше і на сьогодні є одним із домінуючих і найбільш уживаних в умовах ринкової економіки.

У страхуванні термін «маркетинг» стали застосовувати в 60-х рр. XX ст.

Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме:

а) розробку конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);

б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;

в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Першочергове її завдання - пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.

Сьогодні практичний маркетинг страховика спирається на такі основні принципи:

- глибоке всебічне вивчення кон'юнктури страхового ринку, попиту і вимог споживачів;

- гнучке реагування на запити страхувальників;

- вплив на формування попиту споживачів в інтересах виробництва;

- здійснення інновацій.

Що стосується функцій страхового маркетингу, то вони наступні (див. табл. 1):

Таблиця 1. Функції страхового маркетингу, їх сутність та завдання

Сутність функцій	Завдання функції
1. Дослідницька або аналітична
Вивчення страхового ринку, споживачів, страхових послуг, дослідження їх асортименту, аналіз внутрішнього середовища страхової компанії	Формування маркетингової інформаційної системи, яка є сукупністю процедур та методів, що розроблені з метою створення, аналізу та розповсюдження інформації, необхідної для прийняття виваженого управлінського рішення
2. Управління конкурентоспроможністю страхових послуг
Організація створення нових страхових послуг, модернізація існуючих відповідно до потреб страхувальників, забезпечення якості і конкурентоспроможності страхових послуг	Забезпечення конкурентоспроможності страхової компанії
3. Управління продажем страхових послуг (збутова)
Формування виваженої продуктової і цінової політики, організація каналів розповсюдження страхових послуг, надання високоякісного сервісного обслуговування	Підвищення рівня якості і конкурентоспроможності страхових послуг, конкурентоспроможності страховика
4. Управління рекламою та стимулюванням збуту страхових послуг (комунікаційна)
Формування належного попиту на страхові послуги, його розширення та підтримку на високому рівні, створення стимулюючого попиту у споживачів та підвищення зацікавленості страхових посередників у результатах роботи	Вплив на свідомість споживача шляхом проведення рекламних кампаній, формування потреби у страхових послугах; встановлення партнерських зв'язків зі страховими посередниками

Варто відзначити, що чинниками, які мають вирішальний вплив на формування страхового маркетингу (передусім на попит), є наступні:

1. Покупна здатність населення. Ця величина залежить від структури поживання населення, а вона у свою чергу - від величини національного доходу та валового національного доходу.

2. Обсяг соціального забезпечення, державного патронату (пенсійне забезпечення, побудоване за системою трьох рівнів).

3. Конкуренція на страховому ринку.

4. Доступність страхової послуги завдяки належній інформованості про каталог пропонованих на ринку послуг та можливості скористатися ними: “Майбутнє страхування лежить між інформацією і сервісом”.

В структурі страхового маркетингу виокремлюють дві складові: товарний (ринковий) і структурний (організаційний).

Товарний маркетинг - націлений на удосконалення діяльності страховика і підвищення прибутковості за рахунок аналізу стану зовнішнього середовища і зміни товарного середовища. Він включає:

- вивчення і сегментацію страхового ринку, а також власного страхового портфеля самим страховиком;

- визначення потреб ринку в страхових послугах і концентрацію зусиль на найбільш прибуткових напрямах;

- точніше визначення рівня ризиків для груп клієнтів або кожного страхувальника індивідуально;

- урахування потреб страхувальників при розробці страхового продукту, тобто вдосконалення страхової послуги відповідно до вимог ринку.

Організаційний маркетинг націлений на підвищення ефективності діяльності страхової компанії за рахунок оптимізації її внутрішнього устрою:

- вибору оптимальної системи збуту страхових послуг, виходячи з особливостей споживчої поведінки, властивостей страхового продукту;

- стимулювання збуту;

- удосконалення і розвитку організаційної структури з урахуванням поставлених завдань, особливостей і кваліфікації персоналу.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:

1) орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно відібраних за певними ознаками: видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);

2) орієнтована на окремі види страхування чи груп страхових продуктів: медичне, від нещасних випадків, надання пакету страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, і т. п., або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх реалізації, розслідуванні; страхової події та виплат; страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);

3) орієнтована відносно конкретних каналів реалізації, наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, відібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).