Національний банк України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Центральний банк є головною ланкою банківської системи країни. Без його результативної діяльності неможливий її розвиток, оскільки він значною мірою несе відповідальність за її функціонування, безпеку та стабільність, організовуючи та контролюючи її діяльність. Саме центральний банк захищає інтереси як вкладників, так і кредиторів, безпосередньо впливаючи на раціональне використання вільних грошових ресурсів та спрямування їх у необхідному напрямку, що створює підґрунтя економічного розвитку.

Актуальність дослідження Національного банку України, його організації і діяльності полягає у необхідності пошуку нових регулюючих методів та інструментів, які здатні забезпечити цінову стабільність і підвищити довіру населення до банківської системи України.

Об'єктом дослідження є Національний банк України.

Предметом дослідження є процес організації діяльності Національного банку України.

У процесі написання роботи використовувалися такі методи досліджень: аналіз і синтез (при дослідженні сутності Національного банку України); узагальнення і групування (при дослідженні елементів організаційної структури і функцій Національного банку України, ); історичний метод (при дослідженні тенденцій розвитку центрального банку України); метод порівняння (при вивченні організаційних основ діяльності України та інших країн); методи графічного зображення даних (таблиці, діаграми); метод системної оцінки (при визначенні інфляційного таргетування як нової монетарної стратегії).

Отже, метою даної роботи є з'ясування сутності Національного банку України, дослідження принципів побудови та оцінка його функціонування, розгляд організації обліку основних операцій банку.

Реалізація даної мети зумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

- визначення сутності Національного банку України та його становлення;

характеристика організаційної структури НБУ;

- визначення напрямів діяльності НБУ;

- вивчення світового досвіду організації і діяльності центрального банку;

- аналіз діяльності НБУ на кожному з етапів його розвитку;

- визначення перспективних напрямів діяльності Національного банку України.

Теоретико-інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти (Закон України "Про Національний банк України", Конституція України та інші), монографічні роботи і статті вітчизняних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково-практичних конференцій з питань стратегії монетарної політики та проблем і перспектив розвитку банківської системи України, дані Національного банку України, аналітичні та статистичні дані економічних періодичних видань тощо.

Отже, ми бачимо, що в роботі досліджено роль Національного банку України, його функції, завдання, проаналізовано основні показники діяльності банку за останні роки та розглянуто організацію обліку основних операцій Національного банку України.

Розділ 1. Роль національного банку України в економіці країни

1.1 Національний банк України: його створення, завдання та функції

Суть та основні завдання центрального банку розглядалися багатьма вченими, тому існує велика кількість різноманітних поглядів на дану тему і визначень щодо центрального банку. Як зазначав Демківський А. В.: "Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави" [2, С. 336].

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України, правовий статус якого розглядається з двох точок зору: конституційної і спеціально законодавчої.

Згідно ст. 99 Конституції України Національний банк України - це центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці [3].

Згідно із Законом України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України [3].

За часів Російської імперії в Україні не було особистого центрального банку, деякі його функції виконувала Київська контора Державного банку Російської імперії, що була третьою за важливістю у Росії. Протягом тривалого часу її головою був М. Х. Бунге. Після проголошення у 1917 р. Української народної республіки (УНР) було створено Державний банк УНР. Після втрати Україною державності даний банк функціонував у еміграції. За роки громадянської війни (1918-1920 рр.) банківська система в Україні не діяла і почала функціонувати тільки із запровадженням нової економічної політики Радянської Росії. 12 грудня 1921 р. було розпочато діяльність Всеукраїнської контори Держбанку у Харкові. Система Держбанку розвивалась завдяки створенню у великих містах й обласних центрах відділень і контор . Після утворення СРСР вони почали функціонувати як філії Держбанку УРСР. Пізніше, у 1955 р., була створено Українську республіканську контору Держбанку СРСР. Вона виконувала функції, пов'язані із управлінням регіональними банківськими установами України і підпорядковувалась Держбанку СРСР.

Республіканська контора згодом була перейменована на Український республіканський банк. За статусом вона мала ознаки центрального банку і діяла до створення Національного банку України.

Розпад СРСР став причиною створення Національного банку України і централізованої банківської системи в цілому. В липні 1990 р. Верховною Радою України було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України, згідно якої Україна, як незалежна держава, мала політичну та економічну самостійність. Реалізація такої самостійності передбачала існування власної банківської і грошової систем. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність", що був прийнятий у березні 1991 р., Україна самостійно організовує банківську систему, яка визначається як дворівнева і складається з Національного банку України (перший рівень) і інших банківських установ (другий рівень) [15, ст..156].

Розвиток Національного банку України як центрального банку держави визначався такими подіями:

- надання йому права на емісію національної одиниці України;

- розробка та реалізація теоретично-методологічних засад грошово-кредитної політики;

- створення у 1995 р. ринку державних цінних паперів надало права НБУ проводити операції на відкритому ринку;

- запровадження національної платіжної системи, міжбанківських розрахунків з використанням новітніх технологій переказу коштів на основі електронних платежів, механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів;

- розмежування емісійної діяльності Національного банку України і бюджетного процесу Міністерства фінансів і надання їх взаємовідносинам чіткої визначеності і прозорості;

- введення дієвого механізму регулювання валютного ринку, яке ґрунтується на використанні валютних інтервенцій, формування золотовалютних резервів, введення валютного ліцензування й контролю та лібералізації валютного ринку України;

- відкриття Банкнотно-монетного двору в 1994 р., який буде спроможним забезпечувати особистими силами потреби економіки в готівці;

- проведення в 1996 р. грошової реформи, яка передбачала запровадження гривні і створення механізму державного нагляду за діяльністю банківських установ.

Визначною подією в розвитку Національного банку України стало прийняття Верховною Радою України в 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Цим, по суті, було завершено інституційне становлення Національного банку України як центрального банку, законодавчо затверджено його роль в економічній системі, чітко охарактеризовано його статус, функції і механізми управління.

Національний банк України за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Здійснює свою діяльність на підставах незалежності та економічної самостійності. Однак НБУ є залежним від Верховної Ради України з ряду питань, перед якою і звітує про свою діяльність [3].

Функції Національного банку України:

- забезпечення стабільності грошової одиниці України відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

- здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України [3].

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;

- формування статутного капіталу банку першого рівня;

- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

- порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Отже, центральним банком України є Національний банк України, який був створений після проголошення Україною незалежності в 1991 році, законодавчим шляхом, тобто через прийняття у 1999 р. Закону України "Про Національний банк України", що закріпив інституційне становлення Національного банку України як центрального банку. На сьогодні він здійснює свою діяльність на підставах незалежності та економічної самостійності. Ефективне виконання покладених на Національний банк функцій і завдань здійснюється через функціонування організаційної структури НБУ, яка включає в себе центральний апарат, установи і територіальні управління.

1.2 Організаційні основи діяльності Національного банку України

Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності.

Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов'язків осіб, що їх обіймають.

Організаційна структура НБУ-- це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії (Додаток А).

Структура центрального апарату НБУ. Налагодити функціонування системи управління тим складніше, чим вона більша. Управляючі, котрі володіють мистецтвом управління, не випадково віддають перевагу співпраці з нечисленним, але висококваліфікованим апаратом і не підтримують тенденцію до розширення управлінського апарату. Зростання апарату управління в арифметичній прогресії тягне за собою збільшення чисельності внутрішніх взаємозв'язків у геометричній прогресії.

Питанням структури центрального апарату управління НБУ, як і управлінського апарату будь-якого іншого державного органу, присвячено чимало праць у юридичній та економічній літературі. Узагальнюючи пропоновані там дефініції, можна сформулювати поняття структури центрального апарату управління НБУ. Під структурою центрального апарату управління Національного банку слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій і повноважень, покладених на банк, і систему взаємовідносин цих підрозділів.

Структура НБУ та його центрального апарату є чинником, від якого значною мірою залежить як прийняття, так і виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти. Звичайно, в реалізації цих завдань відповідна роль належить також мережі Національного банку, до якої, крім центрального апарату, входять філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Національний банк України в межах чинного законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних підрозділів та одиниць, а також затверджувати їхні статути і положення [24, ст..28].

Нинішня структура центрального апарату НБУ була затверджена, як про це згадувалося, постановою правління Національного банку від 5 вересня 1996 р. До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредитний, банківського нагляду, бухгалтерського обліку, інформації, готівково-грошового обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних підрозділів. В основному їхні функції полягають у виробленні політики центрального банку, проведенні дослідно-аналітичної роботи, здійсненні операцій на кредитному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адміністративного характеру.

Поліпшення структури центрального апарату банку у вересні 1996 р. дало можливість удосконалити управлінський процес. Він набув більш системного характеру, підвищилася виконавська дисципліна працівників, що, у свою чергу, позитивно вплинуло на діяльність банківської системи України в цілому [16, ст.32].

Функціонування всіх структурних підрозділів центрального апарату НБУ та діяльність їхніх працівників регламентується відповідними положеннями, посадовими інструкціями тощо.

Рада Національного банку. Це -- вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конституції України (ст. 84, п. 18; ст. 106, п.12). Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, призначається Верховною Радою України, а друга -- Президентом України.

Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної Ради чи Президента України залежно від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку України очолює Голова НБУ. Строк повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голови НБУ органом, що їх призначив, у таких випадках:

- за власним бажанням, у разі подання письмової заяви про це;

- за неможливості виконання своїх обов'язків (у тому числі й за станом здоров'я);

- якщо вчинено злочин, установлений вироком суду, що набув чинності;

- у разі звільнення з посад осіб, які входять до складу Ради НБУ за посадою.

Вакансії в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України.

Оскільки створення Ради НБУ має конституційні засади, її діяльність регламентовано в Законі "Про Національний банк України".

Правління Національного банку України. Діяльність цього органу передбачена Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 10) і Статутом НБУ (ст. 21). Члени Правління призначаються Верховною Радою України за поданням Голови Національного банку. Правління НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Так, цей орган розглядає питання організації і здійснення єдиної політики в галузі кредитування, розрахунків, грошового обігу, обліку й звітності, банківського контролю та інші питання діяльності банків. Правління НБУ розробляє проекти основних напрямів грошово-кредитної політики, прогнози касових оборотів, зведений валютний план, координує діяльність управлінь НБУ на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій [2].

До повноважень правління НБУ належать також: підбір, розстановка, виховання, підготовка і перепідготовка кадрів; розгляд проектів, постанов та інших нормативних актів НБУ, річного звіту й балансу НБУ, річних звітів про роботу системи банків і зведеного балансу банків України, звітів керівників установ НБУ, структурних підрозділів центрального апарату НБУ. Рішення Правління НБУ з розглянутих питань ухвалюються простою більшістю голосів і оформляються відповідними постановами.

Порядок призначення на посаду Голови НБУ визначено Конституцією України (ст. 85, п. 18). Про це також ідеться в Законі України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 10), а також у Статуті Національного банку України (ст. 20).

Відповідно до Статуту Національного банку до обов'язків його Голови входить насамперед керівництво всією діяльністю банку. У зв'язку з цим на Голову покладено персональну відповідальність за виконання поставлених перед Національним банком завдань. Він має право видавати накази та інші локальні правові акти з питань діяльності НБУ. Голова Національного банку розпоряджається згідно з чинним законодавством усім його майном, дає доручення, встановлює порядок підписання зобов'язань і видання доручень від імені НБУ, а також здійснює представництво за кордоном з усіх питань діяльності Національного банку.

Статутом НБУ передбачено, що Голова вносить зміни в структуру банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату. Він же затверджує штатний розпис центрального апарату, типову структуру управлінь на місцях; призначає посадових осіб НБУ згідно із затвердженою номенклатурою та звільняє їх, установлює посадові оклади, заохочує працівників, які відзначилися своєю працею, накладає дисциплінарні стягнення.

До повноважень Голови Національного банку входить також затвердження положень про структурні підрозділи центрального апарату і про установи НБУ, розподіл обов'язків між заступниками, керівництво всією поточною діяльністю. У разі необхідності Голова Національного банку доручає розгляд окремих питань, які входять до його компетенції, своїм заступникам, керівникам структурних підрозділів центрального апарату, а також керівникам установ НБУ на місцях [31, ст.145].

Таким чином, посада Голови НБУ, як видно з аналізу його повноважень, поєднує єдино начальництво щодо вирішення важливих питань щоденної діяльності "банку банків" незалежної України з одночасною колегіальністю при вирішенні проблем, які входять у компетенцію НБУ.

Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній території. їхні діяльність та обсяг повноважень регламентуються "Положенням про регіональне управління Національного банку України", затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.

Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.

У своїй діяльності регіональні управління керуються законодавчими актами України, Статутом НБУ, постановами правління, наказами, іншими нормативними актами НБУ та "Положенням про регіональне управління Національного банку України".

Регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах.

Національний банк України забезпечує регіональні управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні управління розпоряджаються цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України.

Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.

Згадане Положення покладає на регіональні управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування [15, ст.16].

Серед основних завдань регіональних управлінь можна виділити здійснення розрахунків між банківськими установами через кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням банківськими установами банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.

З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональні управління мають певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності банківських установ, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.

Регіональні управління складають зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначають плановий прибуток, проводять роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснюють господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності вони також зобов'язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.

Важливими є повноваження регіональних управлінь у сфері правової діяльності. Зокрема, вони повинні вивчати й узагальнювати практику застосування чинного законодавства, давати банкам кореспондентам роз'яснення щодо нормативних актів НБУ, давати юридичному департаменту НБУ пропозиції стосовно внесення необхідних змін та доповнень у чинні нормативні акти.

За дорученням Національного банку України регіональні управління можуть брати участь у розробленні проектів правових актів, перевірці відповідності вимогам чинного законодавства проектів, угод та інших документів правового характеру. Діяльність регіональних управлінь може бути припинена за рішенням НБУ, яким одночасно визначається порядок використання їхнього майна.

Розглянуті питання дають змогу зробити певні висновки. Ефективна, злагоджена й чітка діяльність банківського апарату значною мірою залежить від точного визначення завдань, функцій і компетенції як усієї системи, так і кожного структурного підрозділу.

Кожний структурний підрозділ чи ланка управлінської системи НБУ повинні так організовувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними правовими актами.

Згідно із Законом України "Про Національний банк України" структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Організаційна структура Національного банку України

1.3 Грошово-кредитна політика Національного банку України

Однією з функцій Національного банку України є грошово-кредитне регулювання економіки країни, насамперед грошової маси. Грошово-кредитне регулювання здійснюється на підставі грошово-кредитної політики центрального банку, яку він розробляє на довгостроковий період як стратегічний план бачення розвитку країни через 5, 10 чи навіть 25 років.

Серед відомих сучасних дослідників, що займаються проблемою розроблення та реалізації монетарної політики є: М.Кінг, У.Мак, С.Мілорд, А.Гриценко, А. Савченко, Д.Львов, В. Міщенко.

Грошово-кредитна політика - це розроблений Національним банком України комплекс стратегічних цілей розвитку грошово-кредитних відносин в Україні на довгострокову перспективу.

Грошово -кредитне регулювання - це регулювання обсягу грошової маси з метою росту сукупного обсягу виробництва та зайнятості при стабільному рівні цін. Об'єктом грошово-кредитного регулювання є насамперед грошова пропозиція, регулювання якої створює умови для стабільності цін і досягнення кінцевої мети - стабільного зростання національного доходу, тобто багатства нації [21, ст.. 87].

Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки за допомогою регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки. В Україні сьогодні є багато проблем, які пов'язані з проведенням грошово-кредитної політики та її впливом на економічні процеси. Тому вважаємо за необхідне здійснити аналіз основних показників, які характеризують динаміку сучасної грошово-кредитної політики України, зокрема належать структура грошової маси, рівень дефіциту державного бюджету та темп інфляції.

Велику роль у формуванні й прогнозуванні грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Вони дають змогу чітко визначити особливості грошової системи України. Сучасна вітчизняна грошова система характеризується високою питомою вагою готівки, низьким обсягом власної частки вищого грошового агрегату М3(М3-М2) (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Агрегатна структура грошової маси України у відсотках

Отже, частка готівки в сукупній грошовій масі М3 мала тенденцію до зниження в 2002-2007 роках, зростала в кризові 2008-2009 роки, та знову знизилась в 2010-2011 роках майже до докризового рівня.

Сучасна грошово-кредитна політика взаємодіє із бюджетно-фіскальною політикою. У ринкових економіках грошово-кредитна політика поряд з бюджетно-фіскальною політикою визначає та формує основні параметри функціонування національних економік, тому своєрідним індикатором стану грошово-кредитної політики є дефіцит державного бюджету (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1 Розмір дефіциту державного бюджету України в 2002-2011 роках

Отже, Україна має відносно невисокий рівень дефіциту державного бюджету, який в кризовий (2008-2009 рр.) та посткризовий (2010 р.) періоди досить суттєво зростав, але зменшився в 2011 році до 4,99% від ВВП.

Оскільки основною метою діяльності Національного банку України є підтримка стабільного рівня цін, то узагальнюючим показником стану грошово-кредитної політики є темп інфляції (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Темп інфляції в Україні впродовж 2002-2011 рр.

Отже, за результатами представленого дослідження можна зробити висновок, що рівень інфляції в Україні можна вважати прийнятним, особливо зважаючи на те, що у 2011 році він за офіційними даними становив лише 4,6%.

Підводячи загальний підсумок щодо динаміки основних показників, які характеризують грошово-кредитну політику в Україні, її можна охарактеризувати як задовільну.

Для стабілізації грошово-кредитної системи України Національному банку України варто використовувати такі методи і механізми:

- поступово перетворювати короткострокові кредити в середньострокові і довгострокові;

- спрямувати майбутні іноземні кредити на інвестиції в імпорто-замінюючі й експорто-орієнтовані виробництва;

- брати зовнішні кредитні ресурси з метою фінансування платіжного балансу (своєчасного виконання зобов'язань з виплати зовнішнього боргу);

- добиватися незв'язаного характеру іноземних кредитів, щоб вони служили національному виробнику, а не експорту товарів з країн позичальників кредитів;

- подальше залучення зв'язаних товарних кредитів може здійснюватися лише на умовах визначення критеріїв і проведення ретельної оцінки ефективності залучення і використання кредитних ресурсів, забезпечення чіткої керованості процесом залучення, використання і повернення зовнішніх запозичень;

- для широкої громадськості істотно підвищити прозорість системи залучення і використання іноземних кредитів, які залучаються як державою так і підприємствами під державні гарантії;

- поступово знижувати кількість зовнішніх кредитів;

- брати тільки ті кредити які можна обслужити;

- Нацбанком встановити жорсткіші вимоги до формування банківських резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій в іноземній валюті з фізичними і з юридичними особами, що не мають джерел валютних надходжень;

- нормативно обмежити споживче кредитування, впровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури кредитного портфеля, забезпечити позичальника інформацією про реальну ціну кредиту.

Розділ 2. Облік основних операцій та аналіз діяльності національного банку України

2.1 Організація обліку основних операцій Національного банку України

Бухгалтерський облік у банківській системі України організується Національним банком з урахуванням діючих у міжнародній практиці принципів та стандартів бухгалтерського обліку та чинного національного законодавства. Найбільш жорстко регулює Національний банк України фінансовий облік. Управлінський облік, як зазначалося, банки організують самостійно, залежно від особливостей діяльності, структури, потреб управління.

Облік основних операцій Національного банку України здійснюється за допомогою Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України табл.. 2.1 (Додаток Б).

Балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України класифікуються за:

- активами й зобов'язаннями;

- типом операцій;

- ступенем зниження ліквідності.

План рахунків ділиться на три логічних частини:

- баланс активів і пасивів;

- доходи й видатки;

- меморандні й позабалансові рахунки.

Активні й пасивні рахунки відображаються окремо в чіткій послідовності за балансовими рахунками - у розрізі рахунків ІV порядку, ІІІ, ІІ й І порядку. Кожний рахунок першого порядку - клас, розподілений на рахунки ІІ порядку (вони двозначні і є розділами плану), ІІІ порядку (вони тризначні і являють собою групу рахунків) і ІV порядку (вони чотиризначні й служать як балансові рахунки).

Рахунку доходів ( 6-і клас) і видатків ( 7-і клас) закриваються один раз наприкінці року.

Рахунку класу 8 "Меморандні рахунки" до балансу не включаються. Меморандні рахунки використовуються з метою забезпечення оперативною інформацією для здійснення контролю за окремими операціями НБУ і як технічні для здійснення розрахунків і т.п.. Позабалансові рахунки відображаються в розрізі балансових рахунків (рахунків IV порядку) і груп.

Інформація про господарські операції банку за звітний період з облікових регістрів переноситься до звітності банку. Залежно від цілі використання показників звітність банків розділяють на:

- державну статистичну звітність;

- банківську звітність.

Державна статистична звітність подається банками всіх видів і форм власності, включаючи Національний банк України, місцевим статистичним органам за формами й у порядку, установленому Державним комітетом статистики України відповідно до діючому законодавству з питань державної статистики. Ця звітність містить інформацію, що є типовою для будь-якого суб'єкта господарювання і яка узагальнюється органом державної статистики в цілому по народному господарству для розробки статистики національних рахунків з розподілом за секторами економіки. Банк має спеціальну звітність, що подається окремим користувачам і містить цільову інформацію.

2.2 Аналіз основних показників діяльності Національного банку України

Доходи НБУ станом на 01.01.2012 становлять 23 152 млн. грн., що майже на 88% або 10845 млн. грн. більше порівняно з початком періоду дослідження табл.. 2.2. (Додаток В).

Головним джерелом є процентні доходи, що збільшились на 12995 млн. грн. або в 2,53 рази і склали 18 134 млн. грн. (їх питома вага зросла з 41,76% до 78,33% тобто на 36,57 пп.). Динаміка основних складових процентних доходів НБУ представлена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1. - Динаміка основних складових процентних доходів НБУ за 2009-2011 рр., млн.. грн.

Як свідчать наведені на рисунку 2.5 дані, у розмірах процентних доходів за їх видами протягом періоду дослідження відбувались значні зміни.

Зменшення абсолютних розмірів доходів за коштами та депозитами в іноземній валюті на 3124 млн. грн.. або на 88,57% призвело до зменшення їх питомої ваги з 68,63% до 2,24%.

Доходи за кредитами банкам та іншим позичальникам протягом періоду мали значні відхилення в обсягах, що призводило до коливань їх питомої ваги в процентних доходах. За період дослідження їх обсяги зросли на 7723 млн. грн. або в 5,23 рази, що призвело до їх збільшення в структурі активів з 28,41% до 51,12%.

Зростання доходів НБУ у 2010 році відбулося, насамперед, за рахунок збільшення на 10322 млн. грн. процентних доходів за кредитами, наданими банкам для підтримання їх ліквідності.

Зменшення обсягів кредитів, наданих банкам для підтримання їх ліквідності, призвело до зменшення на 21,0%, або на 2430 млн. грн. процентних доходів за наданими кредитами. У структурі доходів значних змін не відбулось.

Найбільшими темпами зростали доходи за цінними паперами України - на 8225 млн. грн. або в 55,57 рази, відповідно, їх частка в процентних доходах НБУ зросла з 2,88% до 46,61%. У 2010 році суттєвий вплив на збільшення доходів мало також і зростання на 3495 млн. грн. процентних доходів за придбаними НБУ облігаціями внутрішньої державної позики України та облігаціями Державної іпотечної установи. У 2011 році зростання поточних доходів НБУ на 3 130 млн. грн. до 23 152 млн. грн. також відбулося за рахунок збільшення на 4 730 млн. грн. процентних доходів за борговими цінними паперами.

Другою за значущістю в доходах НБУ є стаття "Результати від операцій з борговими цінними паперами, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах", яка за період дослідження зменшилась на 3704 млн. грн.. або 40,45%. Значне зменшення обсягів доходів за цією статтею призвело до скорочення їх частки в доходах з 52,19% до 11,74% [44, ст.. 13].

У 2010 році зменшився обсяг портфеля цінних паперів у іноземній валюті, а також дохідність портфеля в цілому, що призвело до скорочення на 3543 млн. грн. доходів від операцій з борговими цінними паперами.

У 2011 році НБУ отримав доходи за такою статтею, як результати від операцій з фінансовими інструментами, крім боргових цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах, розмір якої становив 1 678 млн. грн. і склала 7,25% доходів НБУ.

Комісійні доходи в структурі доходів НБУ займають незначну частку, яка за період дослідження зменшилась з 4,16% до 1,75%. За період дослідження обсяги комісійних доходів зменшились на 106 млн. грн. або на 2,41%.

Витрати НБУ станом на 01.01.12 становлять 6 068 млн. грн., що на 3108 млн. грн.. або на 105% більше за величину витрат станом на початок період дослідження табл.. 2.3. (Додаток Д).

Найбільшу частку у витратах банку станом на 01.01.2012 займали процентні витрати - 33%. Протягом періоду, що аналізується, процентні витрати зросли на 1646 млн. грн. або в 4,65 рази, відповідно їх частка в загальній сумі витрат зросла на 21 пп. (рис. 2.2.).

Рисунок 2.2. - Динаміка складових процентних витрат НБУ за 2009-2011 рр., млн. грн.

Найбільшу частку у процентних витратах НБУ протягом періоду дослідження займали витрати за операціями з МВФ, які зросли на 968 млн. грн.. або 6,13 рази, їх частка у процентних витратах зросла з 44,6% до 64%.

Другою за значущістю є стаття "процентні витрати за депозитними сертифікатами НБУ", обсяг якої зріс на 452 млн. грн.. або 4,91 рази, а їх частка зросла з 26% станом на 01.01.2010 до 27,2% станом на 01.01.2012.

Процентні витрати за коштами банків зросли на 173 млн. грн.. або в 15,7 рази. Відповідно, їх частка у процентних витратах зросла з 3,11% до 9,2%.

Значними темпами за період дослідження зростали чисті витрати на формування резервів (на 8,85% або 876 млн. грн.), що було пов'язано з погіршенням якості портфелю активів, та необхідності збільшення страхових резервів для компенсації можливих втрат. Зростання їх частки з 11% на 01.01.2010 до 77,3% станом на 01.01.2010 було зумовлене зростанням на 12926 млн. грн. витрат на формування резервів під знецінення фінансових активів, пов'язаних із підвищенням фінансових ризиків. У 2011 році поступова стабілізація економічної ситуації в Україні, а також заходи НБУ, спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи та поліпшення фінансового стану як банків, так і позичальників, зумовили зменшення обсягів кредитів, наданих банкам для підтримання їх ліквідності. Унаслідок цього у 2011 році витрати на формування резервів під кредитні ризики скоротилися на 91,0%, або на 12 053 млн. грн. Зменшення цих витрат мало переважний вплив на зменшення загального обсягу поточних витрат НБУ до 6 068,0 млн. грн. порівняно з 17 145,0 млн. грн. за 2010 рік. Відповідно, у структурі витрат НБУ частка витрат на формування резервів під кредитні ризики зменшилася з 77,3% станом на 01.01.2011 до 19,8% станом на 01.01.2012.

Витрати, пов'язані з виготовленням банкнот, монет сувенірної та іншої продукції за період дослідження зросли на 105 млн. грн.. або на 19,85%. Унаслідок випереджаючих темпів зростання інших статей витрат порівняно з даною статтею відбулося зменшення їх частки в загальній сумі витрат з 17,9% станом на 01.01.2010 до 10,5% станом на 01.01.2001.

Значні витрати НБУ несе на оплату праці персоналу, обсяг яких за період дослідження зросли на 379 млн. грн. або на 32,3%. Оскільки інші статті витрат зростали більшими темпами, то частка даної складової у загальному обсязі витрат зменшилась з 40% станом на 01.01.2009 до 25,6% станом на 01.01.2012.

У витратах НБУ наявна значна частка адміністративних та інших операційних витрат, яка на останню звітну дату склала 9,84%. За період дослідження величина цих витрат збільшилась на 153 млн. грн., або на 34,5%.

Другими за питомою вагою є процентні витрати банку, які в абсолютному значенні зросли з 301124 тис. грн. до 96 075 тис. грн., тобто на 32 % або на 96 075 тис. грн. Зростання процентних доходів відбувалося меншими темпами порівняно з іншими статтями витрат, відповідно їх частка у загальних витратах зменшилась з 29,7 % до 21,4 %.

Питома вага комісійних витрат станом на останню звітну дату є незначною (1,04%) та суттєво не впливає на фінансовий результат НБУ.

Зазначені зміни в окремих складових доходах та витратах призвели до наступної динаміки загальної суми доходів, витрат, прибутку НБУ (рис. 2.3.).

За період дослідження прибуток від поточної діяльності НБУ збільшився на 7 737 млн. грн. або на 83% і становив 17 084 млн. грн. За цей же період доходи НБУ зросли на 10845 млн. грн. або на 88% і в підсумку склали 23152 млн. грн. Витрати НБУ зросли на 3108 млн. грн. або на 105% і в підсумку склали 6068 млн. грн.

Рисунок 2.3. - Динаміка доходів, витрат та прибутку НБУ з 01.01.2010 по 01.01.2012, млн. грн.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про Національний банк України" [3], чинного до 19 жовтня 2009 року, НБУ за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету. З часу набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та деяких інших законів України" внесено зміни до статті 5 Закону України "Про Національний банк України", згідно з якими НБУ має перераховувати до Державного бюджету України суму перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками кожного кварталу поточного року.

У 2010 році НБУ перерахував до Державного бюджету України залишок суми перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за 2008 рік у сумі 4 455 мільйонів гривень та на виконання Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" щодо фінансування заходів по боротьбі з епідемією грипу" здійснив авансове перерахування перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками ІІІ кварталу в сумі 608 мільйонів гривень (у 2009 році сума перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, яка підлягала перерахуванню до Державного бюджету України, становила 7 955 мільйонів гривень). Сума амортизації результатів коригування вартості державних цінних паперів до їх справедливої вартості під час первісного визнання за 2010 рік у розмірі 401 мільйон гривень була віднесена до відповідного резерву у складі капіталу згідно з обліковою політикою НБУ.

У 2011 році НБУ перерахував до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за 2010 рік у сумі 1 000 мільйон гривень та 14 547 мільйонів гривень перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за 2011 рік.

Сума перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами НБУ на 2011 рік, який Рада НБУ затвердила у вересні 2010 року, становила 4 294 мільйони гривень. Сума перевищення доходів над витратами кошторису доходів і витрат НБУ на 2011 рік зі змінами становить 14 547 мільйони гривень.

Сума амортизації результатів коригування вартості державних цінних паперів до їх справедливої вартості під час первісного визнання за 2011 рік у розмірі 1 188 мільйонів гривень була віднесена до відповідного резерву в складі капіталу згідно з обліковою політикою НБУ.

Розділ 3. Напрями та перспективи розвитку національного банку України

3.1 Запровадження гнучкої системи економічних нормативів регулювання діяльності банківських установ України

Основними методами, що застосовуються Національним банком України для регулювання діяльності банків, є превентивні (нормативні) методи.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" передбачає необхідність дотримання банками економічних нормативів, що їх встановлює Національний банк України. Національний банк України як орган регулювання та нагляду за банківською діяльністю дотримується рекомендацій Базельського комітету з урахуванням національної специфіки розвитку банківської системи та економіки. Відповідно до чинного законодавства та інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, НБУ встановив ряд обов'язкових економічних нормативів, які за напрямом регулювання групують таким чином:

група 1 -- нормативи капіталу;

група 2 -- нормативи ліквідності;

група 3 -- нормативи кредитного ризику;

група 4 -- нормативи інвестування.

Незважаючи на відносно значну кількість нормативів, які використовує НБУ для регулювання діяльності банків, фінансовий стан багатьох із них до цього часу залишається незадовільним, що свідчить про необхідність удосконалення діючої системи нормативів [31, ст..23].

Під час аналізу нормативів капіталу доцільно звернути увагу на те, що власний капітал банку є першою і основною лінією захисту його фінансової стійкості від негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, тому його розмір використовується при розрахунку більшості нормативів. Особливого значення при цьому набуває якість капіталу, оскільки окремі банки намагаються приховувати проблеми щодо здійснення капіталізації. Проблема якості капіталу вітчизняних банків пов'язана також із практикою врахування в його складі субординованого боргу, що призвело до того, що в останні роки нарощування банківського капіталу відбувалось, в основному, за рахунок цього джерела, а не шляхом залучення нових акціонерів. Одночасно це призвело до зростання витрат банків і негативно вплинуло на фінансовий результат їх діяльності [15, ст.29].

Слід також зауважити, що субординований капітал, по суті, є строковим депозитом, за яким банки сплачують проценти, що, як відомо, не оподатковуються. Однак це питання є дискусійним, оскільки податкові органи ототожнюють кошти, внесені до банку на умовах субординованого боргу з акціонерним капіталом, дивідендні виплати за яким оподатковуються податком на прибуток.

Важливе місце у складі капіталу банку посідає статутний капітал, мінімальний розмір якого встановлюється в євро на момент реєстрації. Закон "Про банки і банківську діяльність" [2] вимагає, щоб банки коригували суму їх статутного капіталу раз на рік, відповідно до змін валютного курсу (вартості євро в гривнях) на підставі даних річної фінансової звітності. Це щорічне коригування повинно відображатись в обліку на рахунках доходів і витрат та обмежуватися розмірами валового доходу або валових витрат за рік.

Необхідність такого коригування викликає сумнів. Якщо воно здійснюється заради того, щоб статутний капітал, якщо його вимірювати в євро, залишався незмінним, ця вимога непотрібна, оскільки стаття 35 Закону вже вказує на те, що регулятивний капітал банку не може бути менше суми статутного капіталу.

Крім того, відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, компонентами капіталу (включаючи статутний капітал) вважаються "не грошові суми", що ніколи не переоцінюються відповідно до змін валютного курсу. Тому, якщо дотримуватись вимог міжнародних стандартів, коригування сум статутного капіталу у вітчизняній практиці повинно здійснюватись у формі або випуску додаткових акцій, або виплати дивідендів акціями. Тоді відповідні бухгалтерські записи взагалі не будуть стосуватися рахунків доходів і витрат, що позитивно позначається на прибутковості банку.

Нарешті не зрозуміло, чому коригування обмежене сумою валового доходу або валових витрат за рік. По-перше, валові доходи та витрати не є важливими показниками результатів роботи банківської установи. Прибуток, як різниця між валовим доходом і валовими витратами, набагато важливіший. Крім того, валовий дохід та валові витрати набагато перевищують статутний капітал типового банку. Тобто ці обмеження, яка б не була їх мета, навряд чи виконуватимуть обмежувальні функції.

Усі ці проблеми засвідчують те, що складно, якщо взагалі можливо, встановити методи коригування, які б мали економічний сенс і відповідали б міжнародним стандартам. Якщо ж дійсно потрібне підтримання відповідного рівня статутного капіталу банку незалежно від змін валютного курсу, то єдиний шлях це зробити - вимагати (або дозволити) самим банкам захистити вартість статутного капіталу шляхом підтримання довгої валютної позиції в євро у сумі, яка дорівнює статутному капіталу.

Особливої уваги заслуговують нормативи щодо інсайдерських позик. У законодавстві розвинених країн Заходу не передбачаються особливі умови кредитування інсайдерів. Засновники (акціонери, учасники) банку отримують дивіденди, і наскільки успішніша діяльність банку, настільки вони більші. Оскільки інсайдерські позики, як правило, надаються на пільгових умовах, то це призводить до погіршення фінансових результатів діяльності банку.

Враховуючи те, що цим нормативом передбачено можливість надання інсайдерам кредитів, гарантій та поручительств до 40 % капіталу банку, і ці позики, переважно, є бланковими (тобто спочатку кошти вносяться засновниками до статутного капіталу, а потім значну їх частину ці ж особи забирають назад у вигляді кредиту), то очевидною стає шкода від такого „регулювання" фінансової стійкості банків. Інакше кажучи, Національний банк України спочатку одним нормативом встановлює вимоги щодо необхідного розміру капіталу банку як основи його фінансової стійкості, а іншим допускає можливе зниження його рівня до 40 %, що призводить до погіршення фінансового стану банку. Як бачимо, існуюча система обов'язкових економічних нормативів містить суперечності з боку забезпечення фінансової стабільності банківських установ. З одного боку стверджується, що умови надання кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов кредитування, а з іншого - дозволяється надавати позички, акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення (бланкові), у розмірі до 50 % його внеску до статутного фонду банку [41, ст. 221].

Враховуючи ситуацію, яка на сьогодні склалася в банках, а також беручи до уваги те, що значна кількість банків перейшли до категорії проблемних внаслідок недотримання саме нормативів, які регулюють інсайдерські операції, доцільно було б взагалі не використовувати ці нормативи для регулювання фінансової стійкості банків, а позики (як і депозити) надавати (залучати) інсайдерам на загальних умовах.

Проведений аналіз економічних нормативів, які використовує НБУ для регулювання фінансової стійкості банків, дозволяє стверджувати, що незважаючи на значну їх кількість, вони не охоплюють регулювання усіх видів ризиків, що призводить до значного рівня проблемності в діяльності банків, і що є однією з причин несвоєчасного застосування процедури фінансового оздоровлення або прийняття рішення про ліквідацію банку на тій стадії, коли банк ще мав ресурси для розрахунків із вкладниками і кредиторами.

У зв'язку з цим доцільно було б удосконалити діючу систему обов'язкових економічних нормативів шляхом:

- запровадження таких нормативів, як допустимий обсяг проблемних позик (прострочені та безнадійні до повернення), допустимий рівень бланкових кредитів, рівень неробочих активів тощо, що спонукатиме банки до менш ризикової і більш поміркованої діяльності;