Банківське кредитування

13. Аналіз ринкового положення позичальника

Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва, структури споживачів та постачальників конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства.

Таблиця - Аналіз ринкового становища позичальника:

Привабливість продукту	Визначається його ціною, якістю, асортиментом та іміджем товарів чи послуг підприємства.
Фактори виробництва	Включають кваліфікацію працівників, стан виробничих приміщень та обладнання, наявність комунікацій та місце розташування підприємства. Кваліфікація - це не лише наявність відповідного диплома, а й досвід роботи, мотивація та стабільність робочої сили ( ротація - плинність кадрів). Застарілі або такі, що втратили виробничі якості приміщення та обладнання, свідчать про дефіцит ресурсів, що не сприяє створенню належних умов праці. Фактор місцезнаходження - також важливий. Підприємство повинно знаходитися поблизу ринків збуту або ресурсної бази, бути легко доступним для своїх постачальників.
Структура споживачів	Ризики для підприємства зростають, коли кількість клієнтів невелика. Клієнтська структура має бути добре розвинутою.
Структура постачальників	Чим ширша база постачальників, тим менша вірогідність, що підприємство зіткнеться з порушенням з боку постачальників, та вища вірогідність стабільності руху грошових коштів.
Конкуренція	Скільки аналогічних виробників або постачальників конкурують із нашим клієнтом? Наскільки конкурентоспроможний клієнт за цінами та рівнем послуг, які він надає?
Термін діяльності	Свідчення того, що клієнт буде платоспроможним незалежно від сезонних та економічних циклів. Кредитування підприємства, яке працює у даному бізнесі понад два роки та краще інформоване про ринок, його фінансову динаміку та менеджмент, а також має сталі відносини з постачальниками та споживачами, менш ризикове, ніж кредитування нового бізнесу.
Загальний рейтинг аналізу ринкового становища	Загальна оцінка не дорівнює середньому значенню оцінок відповідних критеріїв: її визначає кредитний спеціаліст, відповідним чином враховуючи оцінки критеріїв. Тому критерії, які відіграють більшу роль на даному підприємстві, більше впливають на загальну оцінку порівняно з іншими. Після того, як визначені рейтингові оцінки економічного стану підприємства, стану менеджменту та ринку, виставляють загальний рейтинг підприємства та визначають категорію кредиту.

Також на аналіз ринкового становища позичальника впливають такі фактори, як:

Еластичність - коли позичальник займає ринкову позицію адекватно реагувати на зміну ринкових умов. Прикладом можуть бути:

Спроможність адекватного підняття цін при збільшенні вартості ресурсів;

Спроможність адекватного підняття цін при виникненні дефіциту на ринку (під адекватним мається на увазі рівень націнки, яка дозволить нівелювати зниження об'ємів продаж);

Інертність ринку - період за який зміна ринкових факторів призводить до зміни ринкових умов (ринкової середи). Даний критерій є параметром еластичності. Інертність формується під дією низки факторів:

Недовіра учасників - наприклад, при певних діях продавця покупці отримають низку негативних наслідків, відтворення ринку іншим продавцем буде проходити послідовно за рахунок сформованої недовіри к даному продукту;

Інформованість учасників - коли один із учасників не в змозі оцінити наявні процеси, і формує свою цінову позицію на основі історичних параметрів. Наприклад - учасники ринку нерухомості (як покупці факторів зниження цін діючих на той час, знизились), очікування значної девальвації, очікування збільшення пропозиції за рахунок реалізації заставної нерухомості).

Вичікуючи позиція учасників - як правило при наявності альтернативних шляхів зміни ринкової середи, учасники не приймають складені умови на ринку.

Особливо небезпечним для інертного ринку є проведення демпінгової політики, оскільки при зниженні цін (тимчасовим, як того передбачує демпінгова стратегія) продавець може «деформувати попит» ( коли покупець уже відмовляється купляти по пружнім цінам). Для відновлення природної кон'юнктури в такому випадку може знадобитись тривалий час.

Аналіз ринкового становища позичальника здійснюється наступним чином:

- аналіз попиту;

- аналіз пропозиції;

- аналіз конкурентного середовища;

- ціноутворення та структура витрат;

- аналіз позитивних та негативних факторів, які впливають на розвиток ринку;

- правове регулювання;

- висновки.

Для вивчення (аналізу чи прогнозу) кон'юнктури ринку використовується широкий перелік показників, які можна класифікувати за такими групами:

- показники виробництва;

- показники внутрішнього товарообігу;

- показники зовнішньої торгівлі;

- показники рівня цін;

- фінансові показники.

Аналіз попиту передбачає процес дослідження та вивчення потреб споживачів у певних товарах чи послугах, що виробляються чи постачаються підприємством-позичальником. Насамперед, з усієї сукупності факторів і показників виділяються складові елементи, окремі оцінки, статистичні показники. Потім порівнюється інформація по кожному показнику у динаміці, що дає змогу відобразити дії відповідного фактора в минулому, сьогоденні та майбутньому.

Аналіз пропозиції слід проводити, розглядаючи динаміку виробництва, внутрішнього товарообігу, експорту/імпорту тощо. Цей процес передбачає аналіз наступних показників :

1. показників виробництва:

· індекс виробництва ( застосовується для аналізу стану виробництва по галузі, тобто оцінка динаміки галузевого виробництва в порівнянні зі сформованими умовами на ринку);

· обсяг і динаміка випуску продукції по галузі і в цілому;

· темпи відновлення продукції;

· обсяг і динаміка капітальних вкладень;

· інформація про портфель замовлень( відомості про постачальників і ринки збуту).

2. Показників внутрішнього товарообігу, що описують динаміку і напрям змін кон'юнктури внутрішнього ринку і містить обіг оптової і роздрібної торгівлі, обсяги продажів, інформацію про рух товарних запасів тощо.

3. Показників зовнішньої торгівлі, які включають:

· натуральний та вартісний обсяг зовнішньоторговельного обороту та його індекси;

· натуральний та вартісний обсяг експорту/імпорту, їх індекси, географічний розподіл, товарна структура;

· частка експорту та імпорту у виробництві та споживанні продукції, їх питома вага у світовому ринку.

Аналіз конкурентного середовища служить для формування більш повного і точного уявлення про ринкове становище позичальника серед конкурентів.

Найбільш типовими є виділення трьох агрегованих факторів, що визначають інтенсивність конкуренції:

- розподіл ринкових часток між конкурентами;

- темпи зростання місткості ринку;

- рентабельність ринку.

Цей напрям зовнішньої діагностики безпосереднього оточення підприємства здійснюється з метою ідентифікації сприятливих можливостей і небезпеки, з якими може зустрітися позичальник в галузі.

Ціноутворення та структура витрат.

Аналіз ціноутворення здійснюється за допомогою показників динаміки та рівня цін. Зокрема: темпи приросту, індекс оптових/роздрібних цін тощо.

У деяких випадках доцільно порівнювати динаміку цін і витрат виробництва по окремих підприємствах - найбільшим виробникам аналізованих груп товарів.

Для цих цілей розраховуються індекси собівартості продукції.

Аналіз факторів, які впливають на розвиток ринку, в якому працює підприємство-позичальник, необхідний для виявлення його слабких і сильних сторін у ринковій сфері.

При цьому аналізі здійснюється вивчення зовнішніх чинників, від результату впливу яких підприємство може зазнати як позитивних, так і негативних змін у виробництві продукції, що, в сою чергу веде до зменшення/збільшення прибутку.

Сфера регулювання. Зовнішнє середовище підприємства є єдиною ринковою системою з приватними ринками: споживання, науково-технічної, економічної інформації, капіталу, робочої сили, сировини та матеріалів. Ці ринки і сама фірма у своєму внутрішньому середовищі повинні підпорядковуватися певним «правилам гри» - законодавчим положення та обмеженням, які прямо чи опосередковано здійснюють вплив на підприємство, його виробництво і прибутковість.

Висновок є заключною частиною комплексного аналізу ринкового становища позичальника, а тому має містити результати цього аналізу та оцінки потенційних можливостей підприємства і його позицій на конкретному ринку чи його сегменті.

Також дану частину аналізу можна подати у вигляді переліку позитивних чи негативних факторів, які слід враховувати при прийнятті рішення щодо кредитування підприємства-позичальника.

14. Аналіз операційних ризиків банку

Операційний ризик - це ризик, що виявляється у втратах через недоліки в інформаційній системі або внутрішньому контролі. Ризик асоціюється з людськими помилками, недоліками систем і неадекватними процесами і контролем.

Згідно комітету Базеля з банківського нагляду, операційний ризик - це ризик прямих і непрямих втрат як результат неадекватності або помилковості процесів персоналу, систем або зовнішніх подій.

Операційний ризик контролюється на основі впровадження належних управлінських процедур внутрішнього контролю, розподілення функцій бізнесу і обліку. Згідно з даним підходом визначення операційних ризиків їх можна розподілити на 5 основних груп в таблиці.

Таблиця-класифікація основних видів операційних ризиків:

Найменування групи	Види операційних ризиків
Група 1. Ризики, пов'язані з людським чинником	1) Неправомірні дії персоналу (що мають намір і ненавмисні), помилки або шахрайські дії персоналу.
	2) Порушення технології персоналом або ризики здійснення операцій, що призводять до порушення встановлених процедур, прав клієнтів. Ризик затримок і відповідного збільшення часу виробничого циклу.
	3) Неадекватне управління персоналом або ризики неефективного використання кадрових ресурсів.
Група 2. Ризики, пов'язані з взаєминами з третіми особами	1) Ризик втрати клієнта внаслідок йог незадоволення спектром, якістю і вартістю послуг, що надаються
	2) Скандали, пов'язані з керівництвом і персоналом компанії або ризик порушення зобов'язань компанії перед клієнтами, кредиторами, акціонерами.
	3) Ризик, пов'язаний із взаєминами з регулюючими органами.
Група 3. Технологічні ризики і ризики організації процесу	1) Помилки системи внутрішнього контролю і ризики, пов'язані з його організацією.
	2) Управлінські ризики або ризики неузгодженості або помилок при управлінні банком.
	3) Ризик помилок ведення бухгалтерського обліку.
	4) Використання і крадіжка конфіденційної інформації.
	5) Ризик порушення системи безпеки.
Група 4. Матеріальні (фізичні) ризики	1) Ризик, пов'язаний з втратою, пошкодженням матеріального майна банку.
	2) Ризик розкрадання майна, враховуючи крадіжку грошей.
Група 5. Інші зовнішні ризики	1) Ризик помилок податкового планерування.
	2) Правовий ризик
	3) Політико-економічний ризик
	4) Ризик втрати репутації, що виражається у втраті довіри клієнтів і партнерів до банку і що виявляється зниженням кількості клієнтів.
	5) Ризик виникнення форс-мажорних обставин.

Для мінімізації операційно-технологічних ризиків банки використовують різноманітні заходи:

1) Упровадження систем ідентифікації та авторизованого доступу до серверів, баз даних, програм, засобів зв'язку та передання інформації, платіжних систем.

2) Створення системи резервування та дублювання основних та локальних баз даних, прикладних програм.

3) Упровадження систем захисту від комп'ютерних вірусів.

4) Жорстке дотримання стандартів обліку за всіма операціями відповідно до встановлених НБУ вимог.

5) Жорстке дотримання внутрішньобанківських процедур та стандартів управлінського обліку, їх постійна актуалізація.

6) Визнання міри відповідальності за порушення чинних внутрішніх правил, норм, стандартів та положень.

Оцінювання якості управління операційним ризиком залежить від низки факторів:

- існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази щодо управління операційно-технологічним ризиком;

- кількість та складність обробки операцій порівняно з рівнем розвитку і потужністю операційних та контрольних систем;

- імовірність технологічних та операційних збоїв, перевищення повноважень персоналом, недоліки в попередньому аналізі операцій;

- наявність та дотримання банком технологічних карт здійснення операцій;

- потенційна можливість фінансових збитків;

- історія та характер скарг і звернень клієнтів до банку у зв'язку з недоліками роботи операційних систем та реакція на них банку;

- рівень кваліфікації та навичок менеджерів і працівників та інше.

15. Описати фінансові показники, які використовуються при здійсненні оцінки фінансового стану позичальника згідно Кредитної політики Банку

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати тощо.

Окрім основних критеріїв, які є обов'язковими, банк може при визначенні фінансового стану позичальника додати власні суб'єктивні критерії, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Оцінку фінансового стану позичальника/контрагента банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для банків-не рідше одного разу на місяць; інших юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці; фізичних осіб - періодичність оцінки їх фінансового стану визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше ніж один раз у рік. Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то оцінка фінансового стану позичальника - фізичної особи має відбуватися постійно (щомісяця) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу - крім випадків, пов'язаних з поважними причинами.

Банк перевіряє кредитоспроможність позичальника, заборгованість за кредитом якого включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, за власною методикою. Зазначені вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта, ліквідності балансу, становища на ринку.

Банк визначає клас позичальника за результатами оцінки фінансового стану позичальника на підставі загальної суми балів за основними та додатковими показниками.

Питома вага суми балів за додатковими показниками не може перевищувати 30% від визначеної банком загальної суми балів за результатами оцінки фінансового стану позичальника.

Для оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

- платоспроможність: коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;

- фінансова стійкість: коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів;

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками;

- склад ти динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- собівартість продукції;

- прибутки та збитки;

- кредитна історія.

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками: коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав/Зп

Де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал/Зп

Де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао/Зп

Де Ао - оборотні активи, Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк-Ан)/Вк

Де Вк - власний капітал підприємства, Ан - необоротні активи.

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк/Вк

Де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання), Вк - власний капітал.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- рентабельність активів:

Ра = Пч/А

Де Пч - чистий прибуток, А - активи;

- рентабельність продажу:

Рп = Пч/Ор

Де Пч - чистий прибуток, Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватисяз урахуванням такого показника: співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди, а для суб'єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті - з урахуванням зміни валютного курсу:

(Нсм x n) - (Зм x n) - Зі К = Ск

Де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу),

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди.

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців. Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць з використанням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій банківській практиці, у тому числі з урахуванням: інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

- аналізу якості активів і пасивів;

- аналізу прибутків і збитків;

- інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

- інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

- щорічного аудиторського висновку.

16. Проведення позовної роботи, реалізація заставного майна

Проведення претензійно-позовної роботи.

Право пред'явлення позову про стягнення боргів за кредитом та процентами до позичальника виникає у Банку коли його права і законні інтереси порушено, тобто мають місце факти неповернення кредиту та/або несплати процентів у розмірах та строки, встановлені кредитним договором, невиконання інших умов кредитного договору. При цьому слід враховувати, що Банк має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань, наприклад щодо подальшого кредитування, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Порядок пред'явлення позовних заяв Банком, розподіл обов'язків між структурними підрозділами при проведенні позовної роботи визначаються “Методичними рекомендаціями про порядок ведення претензійно-позовної роботи при вирішенні спорів для системи Банку” (затверджені рішенням Правління Банку від 28.05.03 №534), якими необхідно користуватися в практичній діяльності.

У разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором Банк вправі задовольнити свої вимоги за цим договором шляхом:

· стягнення заборгованості за кредитним договором (на підставі рішення суду);

· звернення стягнення на предмет застави та/або іпотеки (на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором іпотеки, що містить відповідне застереження).

При відсутності коштів на рахунку боржника та при непогашенні заборгованості протягом трьох місяців від дня виставлення до рахунку платіжної вимоги в передбачених законодавством випадках є підстави для звернення до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство боржника (виходячи із ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”). Філії Банку порушують справу про банкрутство боржників тільки з дозволу Правління Банку після представлення бізнес-плану банкрутства та доказів того, що інші правові заходи не зможуть призвести до погашення боргу.

Реалізація заставного майна:

У випадку неповернення кредиту та/або несплати процентів за користування ним, несплати пені за несвоєчасне виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору Банк має право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його.

У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

За законом Банк також має право вимагати дострокового повернення кредиту, забезпеченого заставою, у разі:

· передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

· порушення заставодавцем вимог щодо заміни предмета застави;

· втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, має право звернути стягнення на предмет застави:

· у разі порушення заставодавцем вимог щодо наступної застави;

· у разі порушення заставодавцем правил щодо розпоряджання предметом застави.

Робота по зверненню стягнення на заставлене майно та його подальшій реалізації може проводитись одночасно із здійсненням позовної роботи.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлене договором або законом.

Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства та відкритого акціонерного товариства, частка держави у статутному капіталі якого не менше 50 відсотків, здійснюється виключно за рішенням господарського суду.

При цьому, реалізація заставленого майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, проводиться виключно з аукціонів. Початкова ціна предмету застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателю за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо перший аукціон (публічні торги) оголошений таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. Початковою ціною другого і наступних аукціонів вважається ціна, зменшена на суму не більше 30 відсотків по відношенню до початкової ціни попереднього аукціону.

Якщо другий і наступні аукціони (публічні торги) оголошені такими, що не відбулися, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собі за початковою ціною, яка була запропонована на останньому аукціоні (публічних торгах). В разі відмови заставодержателя залишити заставлене майно за собою, це майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачене договором.

Якщо після проведення аукціону реалізація застави не здійснена, приймаються заходи по вирішенню з позичальником питання щодо можливості перегляду вартості майна (уцінки) або заміни його на більш ліквідне.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

При недостатності коштів після реалізації застави Банк має право звернути стягнення на інше майно боржника, крім передбачених законодавством випадків.

Список використаної літератури

1. «Кредитна політика ПАТ Банка» затверджена протоколом Правління від 28.01.2011р. № 38.

2. Положення “Про порядок кредитування в філіях банку” від 24.07.2006р. № 1475 із змінами і доповненнями.

3. «Регламент взаємодії підрозділів при прийнятті рішень з кредитування корпоративних клієнтів в ПАТ банк», затверджений протоколом правління від 08.09.2010р. № 334.

4. «Регламент оформлення і адміністрування кредитних операцій» затверджений протокол Правління від 8.09.2010р. № 334.

5. Постанова НБУ № 279 «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» від 06.07.2000р. (зі змінами).

6. "Методика оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника - юридичної особи" затверджена протоколом Правління № 178 від 10.05.2011р.

7. Положення «Про організацію бухгалтерського обліку в філіях банку».

8. „Бухгалтерській моделі обліку кредитів, наданих суб'єктам господарювання”.

9. «Порядок відображення в бухгалтерському обліку процентних та комісійних доходів i витрат в ПАТ банк» затверджений рішенням комітету методології від 16.02.2011р. № 42.

10. ЗУ «Про банки та банківську діяльність».

11. Конспект лекцій з предмету «Кредитування та контроль».

Размещено на Allbest.ru