Ринок страхових послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

страхування ринок державний

Страхування виступає як елемент інституціональної системи держави та відображає загальні закономірності фінансових відносин, які сприяють більш ефективному використанню всіх ресурсів.

Страховий ринок забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах не задоволено. На страховому ринку є серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому розвитку, зокрема це недосконала законодавча нормативно-правова база, недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страхових компаній, використання в неповному обсязі інвестиційних можливостей страхових компаній, зволікання страховими компаніями з виплатами страхових сум і страхового відшкодування, неправомірна відмова від виплати та порушення страхового законодавства тощо. Саме ці обставини роблять страховий ринок популярним об'єктом досліджень як серед науковців, так і серед практиків-фінансистів.

Варто зазначити, що сьогодні вітчизняний страховий ринок значно відстає від страхових ринків розвинених країн. Інвестиційна діяльність страхових компаній знаходиться теж не на найкращому рівні, адже нерозвиненість фінансових інструментів, занепад фондового ринку суттєво впливають на розвиток страхування, оскільки знижують його інвестиційні можливості. Сьогодні інвестиційна діяльність страхових компаній фактично зводиться до утримання страхових резервів на депозитних рахунках в банках, що в умовах фінансової кризи загострює проблему своєчасної сплати страхового відшкодування.

В Україні основні проблеми теорії та практики страхування в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші.

Основною метоюданої роботи є визначення теоретичних засад, обґрунтування основних напрямів формування та розвитку страхового ринку України та визначення засобів реалізації цього процесу.

Для досягнення мети необхідно вирішити ряд завдань, а саме:

– розкрити теоретичні засади функціонування ринку страхових послуг;

– дослідити сучасний стан ринку страхових послуг України та ефективність його функціонування;

– визначити основні проблеми функціонування ринку страхових послуг України та перспективи його розвитку.

Об'єктом дослідження роботи виступають соціально-економічні взаємовідносини суб'єктів ринку, що виникають при наданні страхових послуг та пов'язані з процесом формування ринку страхових послуг.

Предметом дослідження ринок страхових послуг в Україні.

При написанні роботи були використанні наукові розробки провідних вчених, нормативно-правові акти та офіційні статистичні дані Держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Національного банку України.



1. Сутність страхових ризиків

1.1 Поняття та економічна суть страхових ризиків

Несьогоднішній день актуальною проблемою являється страхування, як рівень обмеженості рівня ризикованості. Фінансова криза, що відбувається по всьому світу, загострила багато проблем та змусила уряди всіх країн застосовувати нестандартні заходи з метою її подолання. Кризові явище в економіці та суспільстві сприяють зростанню ролі страхування як елементу соціального захисту населення та засобу компенсації матеріальних збитків від підприємницьких, техногенних та екологічних ризиків. Страхування виступає як елемент інституціональної системи держави та відображає загальні закономірності фінансових відносин, які сприяють більш ефективному використанню всіх ресурсів.

Варто зазначити, що сьогодні вітчизняний страховий ринок значно відстає від страхових ринків розвинених країн. Інвестиційна діяльність страхових компаній знаходиться теж не на найкращому рівні, адже нерозвиненість фінансових інструментів, занепад фондового ринку суттєво впливають на розвиток страхування, оскільки знижують його інвестиційні можливості. Сьогодні інвестиційна діяльність страхових компаній фактично зводиться до утримання страхових резервів на депозитних рахунках в банках, що в умовах фінансової кризи загострює проблему своєчасної сплати страхового відшкодування.

В Україні основні проблеми теорії та практики страхування в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші.

Існує безліч визначень страхових ризиків (Дод.Г, табл.1), але на нашу думку більш повним являється саме це пояснення.

Страхування ризиків - це дієвий захист від некоректних рішень і правильний спосіб підвищення відповідальності осіб, які їх приймають. Адже факт наявності страхового поліса вже стимулює до більш серйозного відношення щодо процесу прийняття рішень та проведення профілактичних дій, як і приписує договір страхування ризиків. Існує безліч класифікацій ризиків: Вони можуть класифікуватися за причинами виникнення, часом виникнення, характером і ступенем тяжкості наслідків, сфері створення і т.д.

Термін "ризик" походить від грецьких слів ridsikon, ridsa, що означає "стрімчак", "скеля". Окремі дослідники вважають, що слово "ризик" прийшло в європейські мови з іспанської або португальської, адже саме так давні мореплавці називали підводні скелі, які загрожували загибеллю їхнім кораблям.

Серед науковців немає однозначного тлумачення сутності ризику, що пояснюється декількома причинами. По-перше, в радянській економічній науці ризик як економічна категорія взагалі не знаходив визначення; по-друге, в умовах формування ринкової економіки трактування економічних категорій окремими науковцями дістало довільну форму.

Найбільш універсальним і структурованим за складовими ризику є його визначення як комбінації трьох елементів: певної події, її ймовірності та наслідків, оскільки:

1) будь-який ризик можливий лише за певної події;

2) має бути певна ймовірність виникнення події; сама ймовірність виникнення ризику служить методологічною базою управління ризиками;

3) від настання ризику мають бути наслідки, які можуть мати як негативний, так і позитивний характер.

Ризик є передумовою виникнення страхових відносин, без нього не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу. Ризик визначає межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можуть виникнути в майбутньому в будь-який момент у невідомих масштабах. Власне фактор ризику і необхідність покриття можливої шкоди в результаті його прояву викликають потребу в страхуванні. Через страхування будь-яка людська діяльність захищена від випадковостей.

У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями.

По-перше, ризик -- це конкретне явище або сукупність явищ (подія чи декілька подій), на випадок яких проводиться страхування й які має ознаки ймовірності та випадковості настання. Таке визначення наведено в Законі України "Про страхування" (2001). Виражає потенційну можливість виплати страхового відшкодування (страхової суми).

По-друге, ризик пов'язаний з конкретним об'єктом, щодо якого визначаються чинники ризику.

По-третє, ризик -- це розподіл між страховиком і страхувальником негативних економічних наслідків у страховому випадку.

Рис.

1.2 Класифікація та характеристика ризиків у страхуванні

Загалом ризики класифікують на дві великі групи:

1) страхові;

2) нестрахові (не включені в договір страхування).

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. Щоб встановити, чи є певний ризик страховим, застосовують такі критерії:

-- ризик, що включається в розмір відповідальності страховика, має бути з високим рівнем ймовірності;

-- ризик має виступати як випадковий, тобто небезпека не повинна бути відома ні в просторі, ні у часі, ні за розміром;

-- настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб;

- страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об'єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки.

Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, переважно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або у відсотках до її абсолютної величини.

Варто пам'ятати, що страхується ризик, а не те, що повинно неминуче статися. Перелік ризиків, охоплених страхуванням, повинен бути суворо зумовлений у правилах страхування.

При ймовірності -- існує стовідсоткова гарантія того, що певна подія станеться, а при ймовірності 0 -- можна стверджувати про неможливість її настання, а отже, і про неможливість у такому випадку страхування. Чим менше вірогідність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Значна ймовірність ризику передбачає дорогий страховий захист.

Умовами здійснення будь-якого ризику є ризикові обставини. Усі вони, в єдності та взаємодії, визначають ситуацію ризику, що характеризує природний стан об'єкта страхування й оточення, в якому він знаходиться.

Ризикові обставини дозволяють оцінити можливість настання певної події у майбутньому. Проте тільки одна або декілька ризикових обставин призводять до реалізації ризику, що означає настання страхового випадку.

Страховий випадок -- подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або третій особі.Страховий випадок може мати місце стосовно одного або безлічі об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності (призводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик).

Основними характеристиками ризику, які мають велике значення для страхування, є:

-- частота настання події щодо місця та часу -- визначає ступінь настання страхових випадків за тим чи іншим видом страхування. Розраховується як відношення кількості страхових випадків до кількості договорів страхування або кількості застрахованих об'єктів за певним видом страхування. Об'єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки. На практиці спостерігаються періоди часу різкого підвищення страхового ризику, коли значно зростає кількість несприятливих подій із негативними наслідками;

-- важкість наслідків (величина збитку) -- визначається як матеріальний збиток, нанесений страхувальнику внаслідок страхового випадку. На основі величини збитку (з урахуванням системи страхового забезпечення) виконуються розрахунки страхового відшкодування.

Ризик як складне багатогранне явище можна охарактеризувати за допомогою різних критеріїв, які пов'язані з походженням, місцем, величиною, особливостями прояву та іншими обставинами ризиків. Насамперед, потрібно врахувати, що страхування розповсюджується тільки на страхові ризики і такі, які можна виміряти у фінансовому відношенні. З огляду на це, ризики поділяють на:

1) чисті;

2) спекулятивні.

Такий поділ має важливе практичне значення, оскільки страхове відшкодування стосується лише чистих ризиків, при яких наслідок випадкової події завжди альтернативний -- збитки або їх відсутність. Спекулятивні ризики переважно виникають при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, адже передбачають як втрати, так і прибутки (виграш).

Залежно від джерела небезпеки (походження) ризики класифікують на:

-- природні (об'єктивні) -- зумовлені проявом стихійних сил природи. Природне походження ризиків характеризується цілковитою незалежністю причин їх виникнення від суб'єкта (випадкова подія, стихійне явище);

-- антропогенні (суб'єктивні) -- виникають як наслідок діяльності людей. Вони є похідною економічних, технологічних та організаційних змін, що являють собою необхідну умову розвитку суспільства.

З огляду на ризикогенні об'єкти ризики поділяють на:

-- майнові -- виявляються на майнових об'єктах та у майнових інтересах власників певних видів майна;

-- особисті -- притаманні людям. Це ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяють на:

-- індивідуальні -- характерні для окремих особливих предметів, таких як антикваріат, твори мистецтва тощо;

- універсальні -- входять до обсягу відповідальності страховика за більшістю договорів страхування.

За кількісними параметрами (величиною збитку) ризики можуть утворювати певний ряд і поділятися на: катастрофічні, великі, середні, малі, незначні, а також звичайні ризики. Поділ ризиків за їх величиною має важливе практичне значення з точки зору єдиної методології обслуговування ризиків різних категорій. Особливістю катастрофічних ризиків є велика кількість негативних наслідків, неможливість їх передбачення та розрахунку. Причинами катастрофічних ризиків можуть бути як прояви природних катаклізмів (землетруси, циклони, виверження вулканів, повені та інші стихійні лиха), так і різні види людської діяльності (політичної, економічної, винахідницької та ін.). Великі ризики є менш відчутними економічно, але виявляються з більшою закономірністю, піддаються точнішому передбаченню та розрахунку. З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих та катастрофічних ризиків усі ризики умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масові -- це ті ризики, які немає підстави відносити до великих. До великих ризиків належать ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності, а саме -- транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту та застави, майнові ризики, що виявляються на великих підприємствах.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють такі їх групи: політичні, екологічні, транспортні й технічні.

Політичні ризики пов'язані з непередбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади, іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємств або приватних осіб цієї держави.

Екологічні ризики пов'язані зі забрудненням довкілля і зумовлені діяльністю людини у виробництві.

Транспортні ризики поділяють на ризики каско (страхуванні! різноманітних транспортних засобів) і карго (страхування вантажів, що перевозяться різними видами транспортних засобів).

Технічні ризики проявляються як аварії внаслідок раптового виходу з ладу машин, обладнання, збою в технології виробництва. Вони мають універсальний характер, можуть нанести збитки майну, життю, здоров'ю людей та майновим інтересам юридичних осіб. Технічні ризики можуть проявлятися як промислові ризики, будівельно-монтажні тощо.

В окрему групу об'єднують ризики, які рідко трапляються і мають, як правило, високу вартість. Вони отримали назву спеціальні (унікальні) ризики (наприклад, ризики, які супроводжують перевезення особливо цінних вантажів, грошей, творів мистецтва тощо). В окремих випадках виділяють групові ризики, які страхуються одночасно.

Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю самого страхування.

Страхова компанія мас постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією мстою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка включає низку різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати.

У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етани (Дод. Г, табл.2):

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Управління ризиком необхідне на стадії вивчення ймовірних страхових послуг, при встановленні договірних відносин між страховиком та страхувальником. Воно направлене:

-- на попередження та мінімізацію збитку;

-- забезпечення відповідності ймовірності ризику та розміру страхових тарифів;

-- створення фондів для гарантованого повного відшкодування збитку.

1. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) -- систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують.

2. Аналіз ризику -- комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуальних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками;

2) метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу;

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

3. Контроль за ризиком -- призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.



2. Оцінка ефективності діяльності ринку ризику страхових послуг

2.1 Аналіз розвитку ринку страхових послуг України

У сучасних економічних умовах страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років мала стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Так, за даними Держфінпослуг України, у ІІІ кварталі 2009р. кількість зареєстрованих страхових компаній склала 475, в тому числі тих, які займались страхуванням життя -- 73, а в І кварталі 2009 р. в Україні було зареєстровано 458 страхових компаній (СК). Тобто їх кількість протягом ІІІ кварталів зросла на 17 одиниці. Водночас реально протягом року на ринку працювало не більше 200 компаній, так як частка валових премій з усіх видів страхування, що належить першим трьом компаніям, складає 10,3% (у 2008 цей показник складав 11,7%), першим 50 страховим компаніям належить 69,9% зібраних премій (у 2008-- 67,1%)[19, с.146-150].

У порівнянні з 2008 роком обсяги валових страхових премій збільшилися на 876,4 млн. грн. (7,6%)[26,с.83].

Загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками від страхування та перестрахування ризиків за 9 місяців 2009 року становила 17 379,3 млн. грн., з них: 5 538,9 млн. грн. (31,8%) становило внутрішнє перестрахування та 227,6 млн. грн. (1,3%) - премії, які надійшли від іноземних страховиків (перестрахувальників), решта - 11 612,8 млн.грн. (66,8%) становили премії від страхувальників (рис. 1.).



Рис.1. Динаміка валових та чистих премій у 2008-2009рр. [25]

Від страхувальників-фізичних осіб надійшло 5 726,7 млн.грн. (32,95% від валових премій та 49,3% від премій, отриманих від страхувальників). Більше половини всіх премій від громадян (54,2%) становили премії від страхування наземного транспорту (3 102,5 млн.грн.), від страхування обов`язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) надійшло 643,1 млн.грн. (11,22% відповідно), а також сукупно за видами добровільного особистого страхування - 610,5 млн.грн. (10,7% відповідно).

Сума чистих страхових премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) складає 11 840,3 млн.грн., що становить 68,1% від валових страхових премій.

Ринок страхування життя в Україні є досить монополізованим, на перші три компанії припадає майже 54% страхових премій, а на перші десять компаній - 87%, що свідчить про те, що на ринку реально працює не більше 20 компаній із 73 зареєстрованих. Не дивним є той факт, що першу трійку страховиків, становлять страхові компанії AIG, PZU, Grawe, адже, всі ці три страховика представлені по всьому світі, їх активи розміщенні за кордоном, на що дуже сильно акцентують увагу страхові агенти даних страховиків при спілкуванні з потенційними клієнтами. Також слід зазначити, що AIG та Grawe є стратегічними партнерами. Щодо рівня монополізації на ринку ризикового страхування то він нижчий ніж на ринку страхування життя: так на перші три компанії припадає лише 13,5% страхових премій, а на перші 50 - 75%, тобто рівень конкуренції досить високий. У той же час, слід зазначити що на ринку зареєстровано більш ніж 350 компаній, тому враховуючи рівень монополізації можна сказати, що кількість реально працюючих з них не перевищує 150-170 компаній.

Аналізуючи рівень страхових виплат за ІІІ квартал 2009 року слід зазначити, що загальна (валова) сума страхових виплат за підсумками ІІІ кварталу 2009 року за договорами страхування та перестрахування становила 5080,9 млн. грн., з них страхувальникам-фізичним особам було виплачено 2261,2 млн. грн. та перестрахувальникам-резидентам 979,2 млн. грн.. У порівнянні з 2008 роком валові страхові виплати зросли на 1105,4 млн. грн., а виплати страхувальникам-фізичним особам на 473,3 млн. грн.. Обсяг страхових платежів, сплачених перестраховиками становив 6254,1 млн.грн. та, зменшився на 6,4% (на 169,8 млн. грн.) порівняно з минулим роком[20, с.88-90].Варто зауважити, що рівень розвитку страхового ринку окрім абсолютних показників характеризує рівень страхових виплат, що розраховується як співвідношення страхових виплат та страхових премій. У розвинених країнах цей показник становить 35-50%, що свідчить про використання страхування з відповідною метою, а не у цілях уникнення оподаткування. В той же час високе значення цього показника може свідчити про прийняття на страхування необґрунтованих ризиків

На рис. 2. представлені рівні страхових виплат, розраховані як відношення страхових виплат до страхових премій.

Рівень валових виплат (відношення валових виплат до валових премій) за результатами ІІІ квартал 2009 року досяг 29,2% є продовженням тенденції до збільшення рівня страхових виплат, що свідчить про поступовий якісний розвиток страхових резервів.



Рис 2. Рівні страхових виплат у 2007 - 2009рр.[20, 26,с.90]

Разом з тим, валові показники премій та виплат по своїй суті є комбінованими показниками, тобто мають у своєму складі подвійний рахунок, який утворюється за операціями з перестрахування на внутрішньому ринку. Види страхування за якими частка перестрахування у перестраховиків-нерезидентів становила більше 20% від валових премій отриманих за такими видами:

-страхування повітряного транспорту - сплачено 2,98 млн.грн. (ВП 9,5 млн.грн.), що становило 31,3%;

- страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) - 9,5 млн.грн. (ВП 29,9 млн.грн.), що становило 31,8%;

- страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) - 20,3 млн.грн. (ВП 63,3 млн.грн.), що становило 32,1%;

- страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) - 3,2 млн.грн. (ВП 8,5 млн.грн.), що становило 37,0%;

-обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації - 76,1%,

- обов'язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту 20,7%.

На рис.3 представлено структуру перестрахування ризиків у нерезидентів станом на 30.09.2009 року. Від загальної суми сплачених часток страхових премій на перестрахування (715,2 млн.грн.), найбільше сплачено до Сполученого королівства Великобританії (34,1%, або 244,1 млн.грн.); Німеччини (19,5%, або 139,7 млн.грн.), Російської Федерації (15,6% або 111,6 млн.грн.).

Рис. 3. Країни перестрахування ризиків у нерезидентів станом на 30.09.2009р.[25]

Рис. 3.

Загальна сума виплат отримана українськими страховиками, які передавали свої ризики в перестрахування становила 396,3 млн.грн. (15,2% від всіх валових страхових виплат), в тому числі отримано від:

-перестраховиків-нерезидентів -122,8 млн. грн. (4,7% від валових страхових виплат),

-перестраховиків-резидентів - 273,4 млн. грн. (10,5% від валових страхових виплат).

В порівнянні із 2008 роком, пропорційність страхових виплат у розрізі внутрішнього перестрахування і зовнішнього не значно змінилась у обсягах компенсаційних виплат та у пропорціях: у 2008 році від перестраховиків надійшло 409,6 млн.грн. (21,6% від всіх валових страхових виплат), в тому числі від перестраховиків-нерезидентів 65,3 млн.грн. (3,45% відповідно) та від перестраховиків-резидентів - 344,3 млн.грн. (18,2%)[30,с. 26].

Зростання обсягів страхової діяльності стало одним із факторів росту страхових резервів та активів (рис.4). Так, на кінець 2009 року величина активів становила:

- загальних активів - 41,9 млрд. грн.., що на 9,7 млрд.грн. перевищує показник 2008 року:

- активів, які визначені статтею 31 Закону України Про страхування, - 23,9 млрд. грн.., що на 4,6 млрд.грн. перевищує показник 2008 року.

Рис.4. Динаміка активів та обсягів страхових резервів за 2007-2009рр.[20]

Важливою проблемою для страховиків залишається недостатність ліквідних фінансових інструментів для проведення ефективної політики інвестування коштів. Особливо гострою є проблема забезпечення довгострокових зобов'язань за договорами страхування життя.

Єдиним джерелом інвестування половини обсягу страхових резервів залишаються банківські депозити, які мають постійну дохідність та відносну забезпеченість. Інші активи, що вільні від зобов'язань, найчастіше вкладаються в цінні папери ( як правило, акції), які переважно не котуються ПФТС. Зниження банківської ставки за депозитами, яке спостерігалось у свій час в центральноєвропейських державах, може негативно відобразитись на інвестиційній складовій в страхових резервах, враховуючи високу частку неліквідних акцій в портфелях страхових компаній[10].

Таким чином, за результатами проведеного аналізу можна зробити загальний висновок, що український страховий ринок, став більш класичним, поступово набирають темпи так звані соціальні види страхування (медичне страхування, страхування життя), але недостатньо розвинута законодавча база не дає змогу вийти цим видам страхування на перші позиції.

2.2 Державне регулювання ринку страхових послуг

Державне регулювання -- це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що вс

державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; -- це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень [10,с. 17].

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

- створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

- недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

- дотримання вимог законодавства України про страхування.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності, а саме:

- загального законодавства;

- спеціалізованого страхового законодавства;

- підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні), Закон України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року (зі змінами та доповненнями) [5,с.12].

Нормативними документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.[6,с.9]

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.



3. Перспективи розвитку ринку страхових послуг в Україні

3.1 Напрямки удосконалення регулювання страхових послуг

Із переходом України на ринкові страхові засади розвитку господарського життя формуються об'єктивні умови розвитку нових видів страхування. До пріоритетних напрямів розвитку національного ринку страхування належать такі види: медичне й пенсійне страхування, обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування професійної відповідальності, страхування відповідальності виробника за якість продукції, страхування екологічних ризиків, страхування космічних ризиків та деякі інші види.

Закон України "Про страхування" повинен забезпечити правове підґрунтя для визначення прибутку страхових компаній. Цей Закон у чинній редакції не має навіть вичерпного переліку статей витрат, на які поширюється термін "витрати на страхування", зазначений у тексті Закону. У попередніх редакціях цього Закону, на відміну від чинної редакції, у відповідних статтях витрат завжди відображалися конкретні дані про собівартість надання послуг із страхування.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, витрати автостраховиків (у тому числі комісійні) стали зростати, як тільки почав знижуватися потік страхових платежів. За таких умов страховики змушені вдаватися до демпінгу - знижувати свої тарифи (деякі на 30%) та збільшувати розміри агентських винагород. В результаті усе більше компаній стають неплатоспроможними і залишають цей ринок[8, с.32-33].

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, розмір валових страхових виплат зі страхування життя за січень-березень 2010 року склав 13,6 млн. грн., що на 15,0% менше у порівнянні з відповідним періодом 2009 року.

У цілому темпи приросту виплат зі страхування життя у 2009 р. перевищили 66%. У поточному ж році аналітики прогнозують майже подвійне зростання обсягів відшкодувань з цього виду страхування.

Правові методи передбачають формування нормативно-правової бази, яка визначає «правила гри» на ринку страхових послуг. У сучасних умовах жодна форма прямого чи непрямого впливу на об'єкт регулювання з боку держави не може існувати поза правовим полем. Фінансова природа страхування обумовлює правове оформлення більшості грошових відносин, які виникають у цій сфері. Законодавчо регламентовані норми поведінки суб'єктів ринку включають вимоги, встановлені у вигляді певних економічних нормативів, виконання яких контролюється державою із застосуванням інструментів адміністративного впливу на фоні формування громадської думки щодо інституту страхування. Таким чином, правове регулювання поєднує в собі всі можливі інструменти впливу, отже - є найважливішим методом державного регулювання ринку, оскільки воно забезпечує створення законодавчої і нормативної бази діяльності як ринку в цілому, так і окремих його суб'єктів.

Співвідношення прямих і непрямих методів державного регулювання визначається національними, історичними, інституційними, галузевими та іншими чинниками. Протягом усього періоду розвитку ринкових процесів у сфері вітчизняного страхування держава віддавала перевагу прямим методам державного регулювання ринку, тобто таким методам, де об'єктом впливу виступала діяльність страхових компаній. Практично поза увагою перебувало непряме регулювання самого ринку страхових послуг, метою якого мало б бути створення конкурентного і прозорого ринкового середовища.

У Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 р. зауважується на негативних чинниках, які перешкоджають розвитку національного ринку страхових послуг:

- недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

- низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданим на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продукту, незначна клієнтська база страховиків,

також зосередження страхової діяльності переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

- нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

- недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

- велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

- використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

- недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення ринку;

- низький рівень страхової культури населення[6,с.18].

На жаль, слід констатувати: наведений перелік із восьми пунктів не можна вважати таким, що охоплює увесь комплекс проблем вітчизняного страхування. Фахівці схильні виокремлювати не декілька пунктів, а декілька груп чинників, котрі заважають розвитку вітчизняного ринку страхових послуг. Так, О.Залєтов [9,c.97-99] налічує п'ять груп проблем: економічного, законодавчого, соціально-економічного і психологічного, структурного характеру та такі, що випливають з відносин держави зі страховими компаніями. О. Барановський [10, c.10] вважає, що такими проблемами є: економічні, організаційно-правові, функціональні, інформаційно-аналітичні, соціально-психологічні - тобто так само виокремлює п'ять груп («блоків»), але дещо інакше їх структурує. В.Фурман в якості таких груп розглядає: економічні проблеми; проблеми нормативно-правового забезпечення; проблеми організаційно-методологічного забезпечення; проблеми наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення; проблеми кадрового забезпечення.

Наведені позиції, на нашу думку, є глибокими та взаємодоповнюючими. Ми погоджуємося з цими авторами стосовно необхідності застосування комплексного підходу щодо характеристики перешкод розвитку вітчизняного ринку страхування і побудови відповідного державного регулювання, спрямованого на подолання цих перешкод, а отже - використання відповідних методів впливу, здебільшого - непрямих.

Захист економічної конкуренції на ринку слід проводити за підсумками та контролі за рівнем страхових тарифів.

Не потребує доказів, що ситуація на вітчизняному ринку страхових послуг є прямим наслідком негативних макроекономічних процесів. Розвиток ринку реального страхування в Україні ускладнюється через наявність домінуючого попиту на псевдострахові операції у порівнянні з попитом на страховий захист; через слабке залучення населення до страхових процесів; через відсутність достовірної інформації щодо макроекономічних показників розвитку ринку; через непрозору конкуренцію в окремих сегментах ринку. Проте дія більшості з перелічених негативних макроекономічних чинників може бути суттєво пом'якшена завдяки адекватному державному регуляторному впливу із застосуванням не тільки звичних для вітчизняного ринку прямих адміністративно-правових методів, але переважно - непрямих методів, спрямованих на створення повноцінного і здорового ринкового середовища.

Отже, в умовах кризи клієнти почали масово розривати договори довгострокового накопичувального страхування життя і компанії вимушені були активізувати продаж коротких ризикових договорів. Відповідно збільшилася і кількість страхових випадків і виплат. Причина - збільшення виплат по коротких ризикових договорах, продаж яких компанії наростили минулого року у декілька разів.



3.2 Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

Становлення України як незалежної, демократичної країни з ринковою економікою створило умови для виходу країни на міжнародний ринок страхових послуг. Формування нової системи господарювання в Україні вносить принципові зміни в організацію страхової справи.

Варто зазначити, що у сучасних економічних умовах страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Але, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту.

Динаміка основних параметрів за останні роки свідчить про зміцнення тенденцій до зростання обсягів страхового ринку. Серед позитивних чинників - стійке зростання капіталу та обсягів активів, що є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку страхового ринку.

До позитивних результатів розвитку також можна віднести реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування, структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів, підвищення показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за їх участю. Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України. Збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів.

Позитивною тенденцією є зростання величини сформованих страхових резервів. Страховики здійснюють інвестиції власних коштів, у тому числі коштів страхових резервів, головним чином через розміщення їх у цінні папери, грошові кошти на рахунках у банках, у банківські метали, в економіку України за визначеними законодавством напрямами.

Високий потенціал росту страхового ринку України викликає інтерес у іноземних страховиків - потенційних покупців, число яких постійно зростає.

Прихід іноземних компаній здійснюється шляхом створення нових страховиків або придбання значної частки вже існуючих, очікуючи прибутки від зростання компанії.

Вагомою перешкодою розвитку страхового ринку України буде світова фінансова криза, що негативно впливає на усі сфери життя суспільства. Переважно її вплив виявлятиметься в скороченні обсягів страхування заставного майна, автострахуванні, страхуванні будмонтажу та інших угод, де кредитне фінансування відіграє істотну роль.

Формування стабільного страхового ринку потребує об'єктивного інформування всіх його власників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Формування в Україні сучасної соціально орієнтованої страхової індустрії дозволить державі:

1. Зменшити навантаження на державний бюджет в частині відшкодування непередбачених втрат, зумовлених факторами природно-техногенного характеру, за рахунок грошових ресурсів страхових резервних фондів страхових організацій;

2. Вирішити окремі проблеми соціального забезпечення (виплата пенсійних накопичень, утримання в зв'язку із втратою працездатності чи смертю годувальника, із безробіття, компенсація медичних витрат) в умовах ринкової економіки;

3. Залучити збереження населення та організацій до обігу національної економіки на довгостроковій основі.

Таким чином, основною метою страхового співтовариства є формування повноцінної, стійкої, функціональної національної страхової індустрії, здатної стати реальним інструментом захисту інтересів громадян, економічних агентів та держави.

Державна політика розвитку вітчизняної страхової індустрії має базуватися на зміцненні ринкових основ діяльності її учасників і використанні безпосередньо непрямих методів впливу на процеси, які відбуваються в сфері страхування, шляхом вдосконалення нормативно-правової бази і впровадження пруденційного нагляду, міжнародних принципів і стандартів державного регулювання. При цьому важливим є створення умов для розширення спектру страхових послуг і інвестиційної політики, сприяння концентрації страхового ринку.

Для подальшого розвитку вітчизняної страхової індустрії необхідно укріпити національний перестраховий ринок і вдосконалити нагляд за перестраховою діяльністю.

Додатковим механізмом гарантування фінансової стабільності страховиків є співстрахування - страхування того ж ризику спільно декількома страховиками (страховий пул). За допомогою співстрахування забезпечується страхування великих чи малознайомих і нових ризиків. Враховуючи це, необхідно розробити нормативно-правову базу, яка б регламентувала умови здійснення співстрахування страховими (перестраховими) пулами, в тому числі порядок укладення договору співстрахування, визначення розміру страхового ризику, розподілу відповідальності, організації взаєморозрахунків тощо.

Одними із пріоритетних напрямів розвитку вітчизняного страхового ринку є масові види страхування: страхування життя і пенсійне страхування, автострахування, страхування майна громадян, медичне страхування, страхування подорожуючих і ін.

Тому найважливішим завданням держави на даному етапі є вдосконалення нормативно-правової бази з ціллю захисту інтересів споживачів страхових послуг, розвиток інфраструктури і підвищення фінансової надійності страховиків. Це можна здійснити за рахунок розвитку на страховому ринку незалежного страхового посередництва, банкассюранс, асистуючи послуг, нових інформаційних технологій управління, міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, систем внутрішнього і зовнішнього контролю страхової і фінансової діяльності, сприяння становлення прозорої системи корпоративного управління. Враховуючи те, що діяльність інвестиційних суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення є ринковою, держава також має забезпечити конкурентний ринок цих послуг, в тому числі, визначити умови участі в ньому компаній по страхуванню життя.

Демографічна ситуація, зі збільшеною часткою в населенні старших вікових груп, скороченням чисельності населення, переходу на накопичувальну систему в пенсійному забезпеченні, включаючи самостійне формування громадянами пенсійних накопичень, потребує активного залучення страхових компаній в систему додаткового пенсійного забезпечення шляхом розвитку колективного і індивідуального пенсійного страхування. Створення стимулів для розвитку довгострокового страхування життя, включаючи пенсійне страхування, має передбачати створення системи гарантій застрахованим і їх спадкоємцям в отриманні накопичених коштів. Розвиток страхування життя веде не тільки до спеціалізації страховиків, але і до створення інституту актуаріїв і появи законодавчих основ, які б регулювали їх діяльність, пов'язану з розрахунками страхових тарифів, страхових резервів і страхових обов'язків, аналізу і прогнозуванню інвестиційних програм.

Тому розвиток системи страхування життя має стати одним із основних завдань держави.

По-перше, проблема вилучення інвестиційних засобів і ресурсів для реалізації процесу ведення особистого страхування, включаючи страхування життя є першочерговою проблемою.

По-друге, особисте страхування компенсує дефіцит державних соціальних гарантій. Довгострокове особисте страхування (в тому числі пенсійні ануїтети) гарантує отримання додаткового доходу, незалежного від розміру державних виплат, в тому числі із старості та із інвалідності. Ринок страхування життя знижує навантаження на витратну частину бюджету, зменшуючи витрати держави на соціальне забезпечення громадян. Завдяки цьому держава отримує можливість сконцентровувати ресурси на захист соціально вразливих щаблів суспільства.

По-третє, розвиток особистого страхування потребує великих людських ресурсів і глибоких наукових досліджень, веде до створення нових робочих місць.

З цією метою повинна бути проведена класифікація видів страхування і визначені особливості організації і здійснення страхування життя і пенсій.

Потребує розгляду питання щодо створення сприятливих умов для сплати страхових внесків громадянами і роботодавцями, а також страховими організаціями, які здійснюють страхування життя, відповідно практики країн з розвиненою системою страхування.

Поряд з цим необхідно розробити заходи по розширенню сфери і об'ємів добровільного медичного страхування, добровільного страхування від нещасних випадків. Ці види страхування мають стати важливим елементом «соціального пакету», який надається роботодавцем своїм робітникам, за рахунок вдосконалення правового регулювання і включення витрат із страхування (їх частини) до собівартості товарів і послуг. Визначаючим фактором розвитку страхових організацій, які займаються діяльністю із особистого страхування, є наявність повноцінного вітчизняного ринку довгострокових цінних паперів.

Існуюча система оподаткування споживачів страхових продуктів, в тому числі послуг по страхуванню життя, практично не стимулює використання населенням послуг страхового ринку. Тому необхідно розглянути питання перенесення витрат, в повному чи фіксованому розмірі, пов'язаних із особистим страхуванням, яке здійснюється як населенням, так і роботодавцями.

Досвід країн Європейського Союзу показує, що, не дивлячись на достатньо високий рівень розвитку ринку страхування життя і розуміння населенням необхідності укладення договорів страхування, механізми розвитку страхування життя в цих країнах встановлені законом.

У деяких європейських країнах із оподаткованої бази фізичної чи юридичної особи (роботодавця) можуть виключатися такі види витрат:

- страхові внески, які виплачуються за договором, що передбачає виплати довічних ануїтетів і за договору, укладеному роботодавцем на користь робітників;

- страхові внески, що виплачуються за індивідуальним договором ануїтетом, при страхуванні від нещасних випадків, страхуванні здоров'я, якщо річний прибуток страхувальників менший раніше встановленої суми чи встановленого ліміту витрат із страхування, який буде відніматися від оподаткованого прибутку;

- страхові внески, які виплачуються за договором індивідуального страхування життя, страхування здоров'я та від нещасних випадків.[20, c. 19]

В умовах, коли страхування для більшості економічних агентів є одним із основних механізмів гарантії захисту від різних видів ризиків, наявність податкових обмежень, пов'язаних з виплатою страхових внесків (включаючи внески на соціальне страхування), негативно впливає як на розвиток страхового ринку в цілому, так і на економічних агентів, які потребують страхового захисту.