Формування та розвиток банківської системи в Україні

321

Размещено на http://www.allbest.ru/

39

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти розвитку банківської системи

1.1 Види банків та їх функції

1.2 Історичні етапи розвитку банківської системи

2. Аналіз стану сучасної банківської системи України

2.1 Структура банківської системи України

2.2 Національний банк як головний елемент банківської системи України

2.3 Комерційні банки, їх функції

2.4 Стан розвитку банківської системи України

2.5 Банківська система України на фоні світових тенденцій

3. Шляхи вдосконалення вітчизняної банківської системи

3.1 Модель банківської системи України з мінімальною кількістю банків

3.2 Основні тенденції та проблеми розвитку банківської системи України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема розвитку банківської системи є актуальною, так як невід'ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином організована банківська система. На сучасному етапі економічного розвитку нашої країни банки стають найважливішою складовою, яка забезпечує народне господарство додатковими грошовими ресурсами, вони перетворюються в єдине джерело прискорення виробництва.

В Україні банківська система знаходиться в умовах динамічно зростаючого ринку. Намагаючись підвищити економічну ефективність і покращити механізм розподілу ресурсів, Верховна Рада та Уряд працюють в напрямі створення в економіці атмосфери відкритості, конкуренції і ринкової дисципліни. Для того, щоб досягти успіху банкіри повинні відкинути бюрократичні традиції і стати підприємцями, які швидко реагують на зміни і пристосовуються до них.

В період радикальних економічних перетворень в Україні спостерігається інтенсивна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому проходить формування багатьох основних положень банківського законодавства, що об'єктивно обумовлює потребу у вдосконаленні теоретичної бази банківської справи, яка зараз активно розвивається.

Стабільному розвитку банківської системи сприяв новий Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 11 січня 2001 року. Зміни, що відбуваються у банківській системі фіксуються банківським законодавствам, розробка якого здійснюється на основі міжнародного досвіду перших років економічних реформ на Україні, сучасних уявлень про суть та призначення банківських установ.

Завданнями моєї курсової роботи є:

розгляд етапів формування та розвитку банківської системи України;

здійснення аналізу її сучасного стану;

порівняння вітчизняних банків з іноземними;

висвітлення проблем розвитку та шляхів удосконалення банківської системи України.

Знання кожним працівником банку реального стану банківської системи допоможе йому правильно організувати свою працю, взаємовідносини з клієнтами банку, а також, вплине на швидке реформування банківської системи.

Досить важко зазначити, як і коли виникли перші банки. Справа в тому, що сьогодні банки - це універсальні фінансові заклади, які виконують до 300 видів різноманітних послуг. Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цим займались або церковні заклади, або приватні особи. Слід зазначити, що в деяких випадках вже в давньому світі нараховувались відсотки за внесені гроші або власність.

Окремо виникла потреба в обігу грошей. Гарним прикладом може бути Європа. В середині століття не існувало єдиної системи монет. Торгівля велась монетами різних країн, міст і навіть приватних осіб. Всі монети мали різну вагу, форму і номінал. Тому потрібні були спеціалісти, які мали б вести обіг. Ці спеціалісти розміщувались зі своїми столами обігу там, де торгівля мала велику швидкість.

Люди, які займались операціями збереження та обігом грошей, розуміли, що зібрані багатства не використовуються. Якщо хоча б деяку частину від цих коштів віддавати в тимчасове використання, тоді можна вилучати з цього користь. Таким чином виникли позикові (кредитні) операції, в основі яких лежала видача грошей на строк з обов'язковим поверненням та сплаті відсотка. Заставою при цьому були будинки, кораблі, дорогоцінні речі та інше.

Всі ці операції спочатку існували окремо, а тільки поступово вони об'єднувались в організації, які ми звикли називати банками. Слово “банк” в перекладі з італійського “banco” означає стіл. В Англії капіталістична банківська система виникла в ХVІ столітті, до речі банкіри вийшли з середовища майстрів золотих справ або купців.

В нашому суспільстві банки виконують різноманітні види операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівлі, продаж цінних паперів, а у деяких випадках управління власністю та посередницькі послуги.

Банки - це кредитно-фінансові заклади, які виконують операції щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів, короткострокове та довгострокове кредитування.

Вчорашнє уявлення про банк: це частина апарату управління, головна мета якого здійснювати контроль за діяльністю господарчих організацій. Розвиток банків стримувався і стримується зараз бідністю населення та бідністю значної кількості підприємств.

Командна система поступово знищувала поняття населення про банк, як міцний комерційний інститут, обмежувала його призначення, перетворювала в розрахунково-касові центри, які розподіляють кредити за призначеними лімітами “картками”. Але сучасні комерційні банки і зараз відчувають велику нестачу коштів для кредитування підприємницької діяльності.

Крім того, банк - це автономне, незалежне, комерційне підприємство. Банк - не завод, не фабрика, але у нього, як і у любого підприємства, є свій продукт. Продуктом банка є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів, гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльністю банку несе виробничий характер. Ринок висуває банк в число основних, ключових елементів економічного регулювання. Як зазначив голова Ради Національного Банку України Петро ПОРОШЕНКО, добре розвинутий банківський сектор має велике значення для всієї економіки. Банки є основним гравцем на вітчизняному ринку фінансових послуг.

1. Теоретичні аспекти розвитку банківської системи

1.1 Види банків та їх функції

В залежності від того, кому належать кредитні та кредитно-фінансові заклади, в країнах з ринковою економікою розрізняються:

державні кредитні та кредитно-фінансові заклади;

приватні кредитні та кредитно-фінансові заклади.

Перша група - це центральні банки, які мають монопольне право випуску банкнот, окремі комерційні банки, поштово-ощадні каси, деякі заклади, які виконують спеціальні функції по кредитуванню тієї чи іншої галузі господарства.

Розвиток державно-монополістичного капіталізму супроводжується зростом державної власності в різних сферах, в тому числі в сфері кредиту. За характером діяльності банки розділяються на:

емісійні;

комерційні;

інвестиційні;

іпотечні;

ощадні;

спеціалізовані (наприклад, торговельні).

Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе положення та являються “банками банків”.

Комерційні банки являють собою банки, які здійснюють кредитування промислових, торговельних та інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді вкладів. За формою власності вони розділяються на:

- приватні акціонерні;

- кооперативні;

- державні.

На початкових ступенях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але з розвитком капіталізму і особливо в епоху імперіалізму деяка частина віх банківських ресурсів зосередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшло вираження в одержавленні деяких комерційних банків.

Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі та транспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб промислових та інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї складової кредитної системи характерно для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків інвестиційні мобілізують частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій та облігацій, а також отримання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та інших компаній.

Іпотечні банки пропонують довгострокові позики під заставу нерухомості - землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів - закладних паперів, забезпеченням яких є закладена в банках нерухомість. Клієнтами є фермери, населення, а в деяких випадках - підприємці. Іпотечний кредит фермери часто використовують для купівлі землі. Частково іпотечні позики використовуються для купівлі машин, добрива та інших засобів виробництва. Крім того, купівлі землі дає цим фермерам можливість розширити своє господарство.

Спеціалізовані банківські заклади включають банки, які спеціально займаються зазначеним видом кредитування. Таким чином, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів.

Особливістю сучасної банківської справи в Україні є швидко зростаючий спектр пропонованих клієнтам послуг.

Нині банки є найбільш важливими фінансовими інститутами в ринковій економіці, які виконують чисельні функції в суспільстві за схемою клієнт-банк-клієнт.

Складові банківської послуги (servicе):

Діяльність з надання клієнтові допомоги чи сприяння в отриманні прибутку.

Система, яка задовольняє певні потреби.

Кваліфікована допомога або порада, орієнтовані на практичне використання.

Банківські послуги - це комплексна діяльність банку із задоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій або із залученням тимчасово вільних ресурсів, спрямована на одержання прибутку.

Особливість банківських послуг полягає в тому, що вони носять не стільки грошовий відтінок, скільки мають властивість самозростаючої вартості. Визнана суспільно необхідною послуга банку може бути способом задоволення певних потреб клієнтів банку, тобто мати статус товару. Діяльність банку не пов'язана з виробництвом матеріальних цінностей, але витрати на банківські продукти (bank product) можна трактувати як суспільно корисні дії, які задовольняють специфічні потреби суспільства.

Головним критерієм, який відрізняє продукт праці від товару, є те, що другий має суспільно корисні властивості, завдяки яким він здатний задовольнити суспільні потреби, тобто має споживчу вартість.

1.2 Історичні етапи розвитку банківської системи

Банки як основа кредитної системи є головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин різних суб'єктів ринкової економіки. Процес виникнення і розвитку банків був об'єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин і став важливим етапом економічного прогресу суспільства.

На думку істориків, ще 2300 років до нашої ери у халдеїв були торгові компанії, які поряд з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики. Згадки про перші відокремлені кредитні операції відносяться до 4 століття до нашої ери.

Банк як економічно-правове явище відомий з давніх часів. У давнину існували деякі установи, які виконували функції банків. В історичній літературі є вказівки на те, що банки функціонували у Вавилоні, Давній Греції, Єгипті, Римі. Вони виконували різноманітні операції - від комісійних операцій до купівлі, продажу та платежів за рахунок клієнтів до видачі кредитів та виступу в особі поручителя та довіреної особи при здійсненні різноманітних актів та угод. Наприклад, у 8 ст. до нашої ери Вавілонський банк приймав процентні вклади, видавав позики під письмові зобов'язання і під заставу різних цінностей, здійснював платежі за рахунок клієнтів, виступав поручителем за різноманітними угодами, брав участь у торговельній справі на пайових засадах, виконував роль радника та довіреної особи за укладання різних угод.

Значного розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції, де початкова банківські операції здійснювали храми, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі інші. Унаслідок інтенсивного розвитку ремісництва й торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що поступово спонукало і приватних осіб до здійснення банківських операцій. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецької “трапеза»- стіл), оскільки початкова банківська діяльність полягала у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. В епоху надзвичайної різноманітності грошових знаків такі операції потребували високої кваліфікації, що породжувало довіру до міняйл та забезпечувало можливість передавання їм на збереження й у розпорядження чужих коштів. Передані трапезиту гроші він, як правило, надавав у кредит під заставу рухомого майна, рабів, будівель, земель та вантажів на кораблях і самих кораблів. Рівень процентних ставок при цьому був досить високим - від 10 до 36% річних, що пов'язано зі значним попитом на вільні капітали, а також із високими прибутками від торговельних оборотів. Усі отримані вклади заносилися трапезитами в особливий реєстр із зазначенням суми та імені вкладника, які могли доручати отримання своїх грошей іншим особам, що сприяло поширенню такого способу платежів, як списання коштів у книгах банкіра.

У стародавньому Римі банківська діяльність хоч і була схожа на грецьку, однак досягла вищого рівня діловодства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. “менса” - стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти на зберігання, використовуючи їх для видачі кредитів під заставу рухомого та нерухомого майна та морських вантажів. Провідна роль Риму, як центру економічного життя велетенської імперії, що охоплювала майже всі відомі на той час у Європі, Африці та на Близькому Сході території, сприяла бурхливому розвитку банківської справи, концентрації в руках банкірів капіталів підкорених країн та видачею цих коштів у позику в різних частинах великої імперії.

У період раннього середньовіччя банківська справа тимчасово занепала, що пояснюється натуралізацією господарства і відповідним зменшенням ролі товарно-грошових відносин.

Однак феодальна роздробленість європейських країн, велика кількість грошових знаків, які перебували в обігу, стримували розвиток торгівлі, що знов, як і в античні часи, зумовило необхідність у здійсненні міняльних операцій. Найбільшого поширення ці операції спочатку набули в Італії, великі міста якої вже у 10 ст. стали світовими центрами торгівлі, куди надходили товари і гроші з різних країн.

Розширення мануфактурного виробництва й торгівлі сприяло розвитку банківської справи. Банкірські доми та комерційні банки стали з'являтися у провідних торговельних центрах Європи 16-17 ст. - у Нідерландах, Німеччині, північній Італії. Особливе місце належало спеціальним жиробанкам, що створювались купецькими гільдіями багатьох міст для здійснення безготівкових розрахунків між своїми постійними клієнтами. Зокрема, у 1609 році було засновано вкладно-розмінний банк в Амстердамі, а в 1619 році- такий самий банк у Гамбурзі.

Жиробанки приймали вклади в монетах чи зливках дорогоцінних металів і здійснювали розрахунки згідно з наказами, одержаного від власника коштів. При цьому банк самостійно встановлював власні одиниці розрахунку, виходячи з ваги монет державної чеканки. Однак кредитні операції жиробанків мали обмежений характер через постійну нестабільність політичної ситуації та незадовільні умови грошового обігу в Європі, у зв'язку з чим необхідно було дотримуватися практично 100%-го забезпечення клієнтських внесків дорогоцінними металами.

Збільшення торгових оборотів сприяло подальшому розвитку й концентрації банківських операцій, що знайшло відображення у створенні акціонерних банків, які активно займалися кредитуванням промисловості і торгівлі. З перших установ такого типа можна назвати засновані у 1694 році Банк Англії і Банк Шотландії. Промисловий переворот, що спершу стався в Англії, а згодом і в інших країнах Європи, зумовив швидке зростання кількості банків, які акумулювали значні грошові ресурси та через розрахункові й кредитні операції почали обслуговувати весь процес суспільного виробництва.

Історія розвитку банків в Україні має свої особливості. Перші кредитні установи в Україні з'явилися значно пізніше, ніж в Європі, приблизно в середині 18 ст. Якщо в європейських країнах спочатку стали комерційні банки, а тільки потім з'явились державні, то в Україні процес був оберненим. Організація перших комерційних банків в Україні відноситься до кінця 19 ст. Таке становище було пов'язано, перш за все, із централізацією влади в Україні, яка відбивалася на всіх аспектах суспільного розвитку. В умовах довготривалого існування кріпосного права нові відносини не могли одержати відповідного розвитку, отже, не було і об'єктивної необхідності створення банківської системи недержавного типу.

Після відміни кріпосного права, внаслідок проведення цілого комплексу економічних реформ в останні десятиріччя 19 ст., масштаби ринку товарів та послуг в Україні різко розширилися. Це позитивно відобразилося на розвитку банківської системи. Як відомо, попит породжує пропозицію, і останні роки 19 ст. позначені бурхливим розвитком вітчизняної банківської системи.

Як правило, банки створювалися на акціонерній основі, залучаючи капітал із всіх прошарків суспільства. При цьому суттєва увага приділялася стійкості та ліквідності банків. З цією метою банками створювалися значні резервні фонди. Крім того банки надавали суттєві пільги тим клієнтам, які вносили великі суми грошей.

Серед банківських операцій того часу особливо популярними були позички під заставу товарів. Значну увагу банки приділяли обліку векселів функціонуючих підприємств. Операції з векселями приносили комерційним банкам чималий прибуток. Ріст популярності та курсів акцій банків на цей час був досить значним.

З 1917 року починається новий етап розвитку банківської системи України.

Декретом ВЦВК “Про націоналізацію банків” від 27 грудня 1917 року банківська система була, по суті, ліквідована. Відповідно до цього Декрету:

банківська справа оголошувалася державною монополією;

приватні акціонерні банки та банківські контори, які існували в той час, об'єднувалися із Державним банком;

активи і пасиви підприємств, які ліквідувалися, переймалися Державним банком;

тимчасове управління справами приватних банків передавалося раді Державного банку.

Нова економічна політика дещо пожвавила національну банківську систему, проте комерційні принципи її організації були поступово замінені адміністративними, заборонялись вексельні операції, були закриті товарні і фондові біржі. З кінця 20-х років і до 1987 року у країні існувала гіпертрофована банківська система, основним завданням якої був механічний перерозподіл позичкового фонду між різними ланками національної економічної системи на неекономічних принципах.

Банківська система в умовах державної монополії банківської справи являла собою систему державних установ. Банки були виключно власністю держави і знаходилися у повній залежності від органів державної влади. Відсутність банківського законодавства призвела до того, що діяльність банківської системи регулювалась інструкціями і розпорядженнями державних органів та Державного банку, який, по суті, функціонував як “Міністерство банків”. Держбанк керував банківською системою в основному адміністративними методами і формально ніс разом з Урядом СРСР, Урядом союзних республік, їх центральними і місцевими органами влади відповідальність по зобов'язаннях всіх підлеглих йому кредитних установ. До 1987 року банківська система включала в себе три банки монополісти: Держбанк, Будбанк та Зовнішторгбанк. Держбанк, будучи емісійним інститутом, в той же час був центром короткострокового кредитування, здійснення касового і розрахункового обслуговування господарства. Поєднання емісійних функцій та функцій по розрахунково-касовому та кредитному обслуговуванню клієнтури, монопольне закріплення їх за одним банком перетворювало Держбанк в орган державного управління і контролю.

В умовах адміністративно-командної системи управління економікою кредитні відносини носили формальний характер. Держбанк володів практично необмеженою монополією на кредитні ресурси. На його рахунках автоматично акумулювались всі вільні грошові кошти, створюючи загальнодержавний кредитний фонд, кошти якого розподілялися централізовано, відповідно до затверджених кредитних планів.

Децентралізація управління економікою і перші кроки до ринку потребували змін ролі банківської системи у механізмі управління економікою. Її реорганізація розпочалася в 1987 році. Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів від 17 липня 1987 року «Про вдосконалення системи банків у країні та посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» № 821 була створена нова система банків, реорганізовані діючі та утворені спеціалізовані банки, визначені основні напрямки та сфери її діяльності. До числа найважливіших завдань банків держави були віднесені:

радикальні вдосконалення кредитного механізму;

економічні стимулювання досягнення високих кінцевих результатів діяльності всіх ланок народного господарства;

забезпечення науково-технічного процесу;

впровадження у банківську роботу прогресивних форм кредитування та розрахунків, автоматизованих систем управління банківськими операціями;

розвиток економічних форм контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств.

У постанові спеціально підкреслювалось, що банки повинні всебічно сприяти розвитку ініціативи та господарської підприємливості підприємств та організацій, яким надаються кредити, не допускати дріб'язкового втручання до їх виробничої діяльності.

Але перебудова взагалі та банківська реформа, що розпочалася, не дали очікуваних результатів.

Особливе значення, як за силою впливу на суспільну думку, так і за наслідками у реальному процесі економічних реформ, мав прийнятий 26 травня 1988 року Закон СРСР “Про кооперацію в СРСР”. Відповідно до цього закону кооперативний банк - кредитна установа, яка на демократичних принципах забезпечує грошовими коштами розвиток кооперативів. Кооперативний банк проводить касово-розрахункове обслуговування, представляє інтереси кооперативів у господарських та фінансових органах. Банк мобілізує вільні грошові кошти кооперативів на договірних умовах. Статут кооперативного банку відповідно до цього закону реєструється у Державному банку.

Правовою основою виникнення акціонерних комерційних банків стала Постанова Ради Міністрів СРСР від 1 вересня 1988 року “Про затвердження Статуту Держбанку СРСР” №1061 у якій вперше акціонерні комерційні банки були включені до переліку кредитно-банківських установ держави.

Створення кооперативних та акціонерних комерційних банків було обумовлено також природним бажанням багатьох громадян опанувати нову підприємницьку нішу в економіці країни - банківську діяльність. Крім кооперативів, банки почали створюватися й іншими господарськими суб'єктами, у тому числі і державними підприємствами. В практику стали швидко входити нові форми обслуговування банківських клієнтів.

У міру поглиблення банківської реформи, посилення ринкових відносин, зросту чисельності комерційних банків та підвищення їх ролі у господарстві країни стали все більш вірогідними:

недосконалість існуючої в країні державної системи спеціалізованих банків, а отже, необхідність якісного вдосконалення існуючої банківської системи;

необхідність створення спеціалізованого банківського законодавства.

Вирішення цих завдань стало змістом нового етапу банківської реформи, який розпочався з прийняттям Верховною Радою України постанови “Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким відбувся поділ банківської системи на два рівні.

2. Аналіз стану сучасної банківської системи України

2.1 Структура банківської системи України

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Схематично банківська система представлена на рис. 1.1.

321

Размещено на http://www.allbest.ru/

39

рис. 1.1 Структура банківської системи України

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого ощадного банку України.

Емісійний банк -- це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни;

Комерційні банки -- це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку - капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:

пов'язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

пов'язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система - це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

трансформаційну, яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;

функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;

забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порівняти з відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число комерційних банків до кінця 1991 року перевищило 90. У 1992 році їх було вже 130, а у 1993 році - 207. Протягом трьох наступник років, кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні. «Фінанси України» - 1999. - № 10, с. 102 Водночас три із п'яти великих державних банків - “Промбудбанк”, “Житлосоцбанк”, “Агропромбанк” - були перетворені в акціонерні компанії - “Промінвестбанк”, “Укрсоцбанк”, а також банк “Україна”. 1992-1993 роки характеризуються як період створення банків “нової хвилі”. У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних компаній створюються банки із значною часткою приватного капіталу.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутство), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкрутство). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 - визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій.

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними вадами банківської системи України залишалися:

недостатність запасів капіталу у більшості банків;

контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

доступ держави до безкоштовних кредитів;

привілейований режим роботи для окремих комерційних банків;

недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

недостатність конкуренції у кредитній сфері.

2.2 Національний банк як головний елемент банківської системи України

Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося у 1991 році з прийняттям Закону України “Про банки та банківську діяльність”, згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також визначено, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене була прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було створено Національний банк України (далі НБУ). Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не мали зобов'язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і НБУ став центральним банком.

Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції.

НБУ - це банк першого рівня. Він є незалежним, підпорядковується Верховній Раді та Кабінету Міністрів України.

З прийняттям закону “Про Національний банк України” (травень 1999 року) у нас чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функції від функцій комерційних банків.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Основними функціями Національного банку України , що визначають його місце і роль в банківській системі є:

емісія готівки й організація грошового обігу;

функція “банку банків“;

функція банку уряду;

реалізація грошово-кредитної політики;

представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Національний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країни.

Банкнотна емісія здійснюється у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ.

Функція “банку банків” передбачає діяльність Національного банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Крім цього ця функція передбачає обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Національний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ.

Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу.

Операції Національного банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду Національний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримки курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Механізм грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів здійснюється Національним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання зайнятості робочої сили.

На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства з банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків і кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює для них єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів.

Однак стратегічною метою і найважливішим обов'язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:

1). захист і забезпечення стабільності валюти України;

2). розвиток і зміцнення банківської системи;

3). забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних і фізичних осіб у безпечному й ефективному переказі коштів - передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5). стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

Значним досягненням стало запровадження системи електронних міжбанківських платежів. Ще одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.

2.3 Комерційні банки, їх функції

Повноцінне здійснення НБУ своїх базових функцій резервної системи неможливе без забезпечення повної його самостійності у прийнятності рішень щодо проведення грошово-кредитної політики в рамках своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Без врахування зазначених моментів неможливе ефективне функціонування кредитної системи країни в цілому, яка, окрім центрального банку, включає в себе й інші ланки, на які поширюються його безпосередній вплив, регулювання, контрольні й наглядові функції. Однією з таких ланок є комерційні банки, що належать до другого типу банківських установ, які, безпосередньо виконуючи функції кредитно-фінансового обслуговування економіки, є основою кредитної системи.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних та фінансових операцій, пов'язаних з обслуговування господарської діяльності своїх клієнтів. Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, які потребують тимчасового додаткового капіталу. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами. Здатність комерційних банків створювати в процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. У даному випадку йдеться про депозитно-чекову емісію, що здійснюється комерційними банками через виконання позичкових операцій. Така емісія відіграє важливу роль у забезпеченні еластичності грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів росту економіки. Комерційні банки можуть виконувати операції з купівлі і продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням; надавати консультативні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності; здійснювати зберігання грошових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

В історичному плані комерційні банки виникли раніше, ніж інші типи фінансово-кредитних інститутів, а тому розвиток кредитної системи розпочинається саме з виникнення і розвитку комерційних банків. Сам термін “комерційний банк” походить ще з середніх віків, коли установи такого роду займалися обслуговуванням переважно торговельних організацій, пов'язаних в основному з товарним обміном - “комерцією”.

Комерційний банк у сучасному розумінні - цілком самостійний суб'єкт господарювання, діяльність якого спрямована на задоволення певних економічних інтересів так само, як і діяльність будь-якого іншого суб'єкта ринкових відносин. Це означає, що діяльність комерційного банку повинна приносити прибуток, що є основним принципом комерційного розрахунку, на засадах якого функціонують підприємства у ринковій економіці.

Таким чином, діяльність комерційних банків має виробничий характер, хоча вона є і специфічною у своїй основі, що відрізняє банківські установи від інших суб'єктів господарювання, визначаючи їх особливе місце в економічній системі.

Основними функціями комерційних банків є:

посередництво в кредиті;

акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал;

посередництво в платежах;

створення кредитних засобів обігу.

Функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу капіталів підприємств і доходів населення. Банки виконують роль посередників між тими суб'єктами ринку, які нагромаджують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. При цьому розв'язується суперечність між розмірами коштів, що пропонується як позика, та попитом на ці кошти, а також між строком вивільнення коштів у кредитора та строком, на який ці кошти потрібні позичальнику.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стримують процес нагромадження в господарстві. Стимули для нагромадження й заощадження грошових ресурсів формується гнучкою політикою банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які дають дохід у вигляді процента. Сконцентровані в такий спосіб ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Функція посередництва у платежах полягає в організації банками безготівкових розрахунків між суб'єктами ринку переказуванням коштів з рахунку на рахунок або заліком взаємних вимог.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне й повне виконання доручень своїх клієнтів щодо здійснення платежів. З цією метою застосовуються найсучасніші форми обчислювальної техніки й комунікацій, які дають змогу в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Створення кредитних засобів обігу полягає в тім, що банки своїми кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського обороту належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних грошей. Ця функція банків сприяє підтримуванню належної еластичності грошової системи країни, пристосовуючи грошову масу до потреб господарського обороту.

2.4 Стан розвитку банківської системи України

За словами виконавчого директора, директора дирекції з банківського регулювання та нагляду Національного банку України Олександра Кірєєва, банківська система України є досить врегульованою та має належне нормативне і законодавче забезпечення.

За станом на 1 січня 2008 року в Державному реєстрі банків України було зареєстровано 198 банків. Серед них вилучено з Державного реєстру банків (з початку року) - 1, у стадії ліквідації перебуває 19 банків. Кількість діючих банків становить 175, з них з іноземним капіталом - 47 банків, у т.ч. зі 100-відсотковим іноземним капіталом - 17.

Станом на 1 січня 2007 року було зареєстровано 193 банки, ліцензію Національного банку мали 170 банків. Кількість банків з іноземним капіталом становила 35 банків, з них 13 - зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Таким чином, спостерігається позитивна динаміка кількості банків на Україні, в т.ч. збільшується кількість банків з іноземним капіталом. У цілому частка іноземного капіталу в банківському секторі України становить 35%. Основними інвесторами в цій сфері є Австрія, Кіпр, Франція, Нідерланди та Росія.

Сумарний прибуток банківської системи України за 2007 рік становив 6620 млн. грн. При тому, що за результатами 2006 року банки країни мали прибуток у розмірі 4144 млн. грн.

Не зважаючи на те, що були ствердження про те, що банківській системі України вистачило б 30-40 банків ми бачимо, що банківський сектор держави розвивається найбільш динамічно. Близько 80 відсотків є акціонерними товариствами та 20 відсотків - товариствами з обмеженою відповідальністю. Останніми роками в Україні спостерігається істотне економічне зростання. Торік ВВП країни зріс у порівнянні з 2005 р. на 7%, а реальні доходи населення збільшились на 16%. При цьому за минулий рік українські банки майже вдвічі збільшили прибутки (до $0,8 млрд.), що спричинило зростання власного капіталу банківського сектору на 13,5%. На думку експертів, одним з основних чинників приросту чистого прибутку банківського сектору стало створення групи банків, які поглибили діяльність у секторі роздрібних послуг і поліпшили прозорість внаслідок масової зміни власників на користь іноземних інвесторів. Значне зростання попиту на роздрібні банківські послуги привело до розширення частки цього сегмента українського банківського сектору до рівня інших країн Центральної та Східної Європи, однак у цій сфері досі зберігається значне відставання від провідних західноєвропейських країн. Як зазначив голова Ради Національного Банку України Петро Порошенко, добре розвинутий банківський сектор має велике значення для всієї економіки. Банківські активи майже у 9 разів більше за активи інших небанківських фінансових установ. На банківський сектор припадає понад 90% загального обсягу фінансового ринку України.

Активи банків і небанківських фінансових установ України, 01.01.2007

	Загальний обсяг, млрд.грн.	Питома вага, %
Недержавні пенсійні фонди	0.05	0.01
Фінансові компанії	1.90	0.5
Кредитні спілки	2.90	0.8
Страхові компанії	24.00	6.5
Банківська система	340.18	92.2

Але це є занадто позитивна характеристика через не розвинення системи недержавних пенсійних фондів, не проведення страхової реформи, реформи грошових послуг і, фактично, не розвинення страхових компаній - банківська система позбавлена довгих дешевих ресурсів, якими вона могла б підпитувати економіку. На найближчі роки головним завданням парламенту і уряду буде проведення реформ, які б сприяли становленню фондового ринку, поновленню та розвитку страхового фонду та розвитку системи недержавних пенсійних фондів.

Аналіз стану та тенденцій розвитку банківської системи України дає підстави стверджувати, що вона є цілком сформованою і відповідає вимогам часу. Основні показники банківської системи (зокрема балансовий капітал, активи та зобов'язання банків) перевищують темпи зростання ВВП.

За останні два роки значно зросли активи банків, передусім за рахунок збільшення обсягів кредитів, наданих банками (загальні активи станом на 01.01.2006 становили 223 024 млн. грн., а на початку 2008 року - 619 004 млн. грн.). З метою розподілу наглядових функцій і обов'язків між центральним апаратом і територіальними управліннями Національного банку України, здійснення порівняльного аналізу діяльності банків Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків прийнято рішення від 21 грудня 2007 року № 340 про розподіл банків на групи за розміром регулятивного капіталу і активів на 2008 рік.

Були визначені такі граничні межі розміру регулятивного капіталу і активів для окремих груп банків на 2008 рік:

група І: регулятивний капітал - більше 1000 млн.грн.;

активи - більше 10000 млн.грн.;

група II:регулятивний капітал - більше 300 млн.грн.;

активи - більше 3000 млн.грн.;

група III: регулятивний капітал - більше 100 млн.грн.;

активи - більше 1000 млн.грн.;

група IV: регулятивний капітал - менше 100 млн.грн.;

активи - менше 1000 млн.грн.

Група І налічує 17 банків (ПРИВАТБАНК, РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ, УКРСИББАНК, УКРСОЦБАНК, УКРЕКСІМБАНК, ОЩАДБАНК та ін.)

Група ІІ налічує також 17 банків (УКРГАЗБАНК, ВIEЙБI БАНК, ПРАВЕКС-БАНК, УНIКРЕДИТ БАНК, IМЕКСБАНК, "ХРЕЩАТИК" та ін.)

Група ІІІ налічує 34 банки (УНІВЕРСАЛ БАНК, МЕГАБАНК, ЕКСПРЕС-БАНК, "ТАВРИКА", "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ", ФАКТОРІАЛ-БАНК та ін.)

Група ІV налічує 105 банків (ЄВРОБАНК, УКРГАЗПРОМБАНК, "ЗОЛОТІ ВОРОТА", "МЕРКУРІЙ", "БАЗИС", МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК та ін.)

Ефективність банківської системи України зростає та наближається до відповідних показників країн Європейського Союзу. Поряд із цим підвищується інвестиційна привабливість вітчизняного банківського сектору.

Потенціалом розвитку банківської системи є темпи зростання внутрішнього валового продукту. За показником зростання ВВП Україна наближається до показників країн - нових членів ЄС, зокрема Болгарії і Румунії. Останнім часом в Україні забезпечено макроекономічну та фінансову стабільність. При цьому політичні процеси, які відбуваються зараз у країні, суттєво не впливають на загальний розвиток вітчизняної економіки.

За словами пана Порошенка, в розвитку української банківської системи України можна виділити такі позитивні тенденції:

поліпшення її кількісних і якісних показників;

гнучкість та ефективність;

зростання частки іноземного капіталу;

подальший розвиток банківських технологій;

ефективна взаємодія з іншими сегментами фінансового ринку;

доступ до фінансових ринків капіталу;

підвищення конкурентоспроможності;

зростання інформаційно-аналітичної складової;

посилення консалтингової складової.

Разом із тим зростаюче навантаження на банківську систему є причиною зростання ризиків. Найбільшими з них є кредитні ризики, пов'язані з високими темпами кредитування населення та окремих галузей економіки України. Так, у 2006 р. обсяги кредитів зросли на 72%, а за січень-вересень 2007 р. - на 46,2%. До інших ризиків слід віднести посилення зовнішньої конкуренції, залежність від нестабільного зовнішнього фінансового середовища в умовах відносної слабкості внутрішніх фінансових інститутів тощо.

Сьогодні спостерігається висока зацікавленість в українському банківському секторі з боку іноземних інвесторів. Так, за останні два роки частка іноземного капіталу в банківському секторі України зросла з 9,6 до 30,2% (за станом на 1 вересня 2007 р.). Така тенденція сприяє вступу України до СОТ. Діяльність банків за таких умов сприяє диверсифікації джерел залучення коштів, якщо раніше основним джерелом були депозити фізичних та юридичних осіб (які на початок 2006 року разом становили 71 % та на початок вересня 2007 р. скоротились до 54,6 % у зобов'язаннях), то за останній рік значно підвищилась частка коштів, отриманих від інших банків (з 14,7 до 26,2 % у зобов'язаннях), а також кредитів, отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій. Це зумовлює зростання зовнішнього боргу України та підвищення у ньому частки банківських зобов'язань, зокрема довгострокових зобов'язань у вигляді кредитів, а також цінних паперів.

Переформатування українського банківського сектору вже відбувалось і у 2006-2007 рр., і не тільки під впливом приходу іноземного банківського капіталу, але й за рахунок активного виходу українських банків на міжнародні фінансові ринки. Завдяки цьому вперше за всі роки економічного зростання в Україні приріст банківських активів суттєво перевищив приріст грошової маси, тобто склався суттєвий розрив між цими показниками. Якщо у 2002 році приріст грошової маси на 8 % випереджав приріст банківських активів, то у 2006 р. - активи на 24,5 % перевищили приріст грошової маси, а станом на 1 жовтня 2007 р. - на 13,5%. Монетарне забезпечення економічного зростання перестає залежати лише від внутрішньої емісії коштів.

Банки з іноземним капіталом мають свої особливості у діяльності, зокрема, мають схильність до більш ризикової діяльності, часто оперують на межі нормативів, відчуваючи підтримку з боку материнських компаній. У формуванні зобов'язань деякі з них взагалі не залучають депозити від фізичних осіб, вважаючи це занадто дорогим ресурсом. Українські ж банки найчастіше вважають цей ресурс основним.

Актуальним питанням є поточний стан валютного курсу та перспективи запровадження плаваючого валютного курсу. На думку Петра Порошенка, стратегічне значення стабільності національної грошової одиниці найближчим часом зростатиме. Одним з основних завдань грошово-кредитної політики визначено забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу. Згідно з прогнозами Національного банку України, різких змін щодо курсу національної валюти не передбачається, курс гривні до долара не виходитиме за межі діапазону 4,95-5,25 грн. за $1.

Реалізація політики стримування темпів інфляції передбачає низку макроекономічних та фінансових умов. По-перше, необхідно мати бездефіцитні бюджет і платіжний баланс. Уряд повинен орієнтуватися на фінансові показники 2005 р., які були найбільш успішними. У поточних умовах, маючи дефіцит торговельного балансу, ризиковану структуру платіжного балансу та дефіцит бюджету, передчасно говорити про такий засіб боротьби з інфляцією, як зміцнення курсу національної валюти.

По-друге, потрібно здійснити демонополізацію економіки. При цьому уряд повинен мати важелі впливу і на природні монополії, і на комунальну систему.

По-третє, доцільно негайно провести аграрну реформу і відповідно сприяти розвитку іпотечного кредитування.

По-четверте, важливою умовою є розвиток пенсійних фондів, страхового і фондового ринків, які дозволять Національному банку впливати на певні інституційні показники. Таким чином, для процесу стримування темпів інфляції в Україні є необхідним певний перехідний період, який може тривати два-три роки.