Формування та розвиток банківської системи в Україні

2.5 Банківська система України на фоні світових тенденцій

Зміни в політичній ситуації нашої держави, заяви її лідерів щодо остаточної орієнтації на євроінтеграцію, підвищення інвестиційного рейтингу призвели до значної активізації іноземних інвесторів, їхньої зацікавленості українською банківською системою, національним фінансовим ринком.

Якщо взяти 15 найбільших банків України та порівняти за станом на 1 жовтня 2007 року статутний капітал, яким вони володіють разом (16 448 млн. грн., або 3 257 млн. доларів США) зі статутним капіталом лідерів світових банків (розмір статутного капіталу банку США Bank of America Corp - 91 065 млн. доларів), то побачимо, що порівняння не на користь банків України.

Виникає питання: чи зможе банківська система України протистояти іноземним банкам? Зрозуміло, що ні, оскільки всі 173 діючих (за станом на 01.10.2007) банки України мали статутний капітал у сумі 36 809 млн. грн.., або 7 289 млн. доларів США, а весь їх власний капітал становив 58 208 млн. грн.., або 11 526 млн. доларів США. Логічно припустити, що надмірна лібералізація доступу на український фінансовий ринок може призвести до домінування іноземних банків. До того ж малі і середні банки, як правило, є регіональними, забезпечують кредитними ресурсами області, міста, а з приходом іноземних банків вони можуть бути витиснуті.

Отже, переваги міжнародної конкуренції можуть стати їхньою протилежністю: зниження капіталізації національної банківської системи й «виродження» національних банків, відведення внутрішніх інвестиційних ресурсів на міжнародні фінансові ринки, падіння ефективності банківського нагляду, зниження конкуренції тощо.

Якщо звернутися до прикладів захисту фінансових ринків країн - членів Світової організації торгівлі, то побачимо, що сьогодні зі 151 країни члена СОТ тільки близько 30 не має обмежень у фінансовому та кредитному секторах. У США, скажімо, діє закон про регіональні реінвестиції, що змушує всіх учасників ринку фінансувати різні програми регіонального розвитку, кредитування відстаючих регіонів.

У Китаї іноземні банки можуть відкривати філії, засновуючи дочірні банки лише в 24 містах та спеціальних економічних зонах і тільки при дотриманні суворих умов.

Для України повчально й доцільно скористатися міжнародним досвідом. Крім того, важливо усвідомити, що основним тактичним завданням нашої країни на шляху інтеграційних процесів є поетапна лібералізація національного ринку фінансових, у тому числі й банківських, послуг. Щодо стратегічних завдань необхідно усвідомити, що процеси концентрації банківського капіталу повинні набути в Україні більш активної форми. Адже саме ці процеси дають змогу підсилити конкурентоспроможність банківського сектору економіки країни, сприятимуть розвитку банків, адекватних національній економіці й потребам клієнтів, а також новим умовам діяльності світових ринків капіталу в сучасних умовах.

Сьогодні завдання полягає у відпрацюванні заходів, які б сприяли зростанню кредитної системи України, розвитку фондового ринку, інвестиційних фондів, якості страхових послуг, рівня концентрації національного банківського капіталу. Все це допоможе перетворити процеси розвитку глобалізації на користь наших громадян. Адже кредитна система - це ключ до всієї економіки країни.

Як свідчить практика функціонування іноземного капіталу в банківській системі України, нині його вплив на вітчизняний ринок не є вельми помітним. На 01.12.2007 р. частка банків з іноземним капіталом становила 44% в загальній кількості діючих банків. Значну частку в зобов'язаннях банків з іноземним капіталом становлять міжбанківські кредити й депозити. Основною причиною такого явища є те, що більшість із них є дочірніми структурами міжнародних банків і формують ресурсну базу за рахунок ресурсів, отриманих від материнських банків. Банки з іноземним капіталом є основними каналами, через які надходять іноземні інвестиції в економіку України.

Після купівлі за останні роки іноземцями банків, орієнтованих на роздрібного споживача, зокрема таких, як «Аваль», «Ажіо», ТАС-комерцбанк, ТАС-інвестбанк, «Престиж», Укрсиббанк тощо, зміниться орієнтир цих банків у бік комплексного банківського обслуговування.

Водночас зміна політичної ситуації в країні, заяви щодо остаточної орієнтації на євроінтеграцію, підвищення інвестиційного рейтингу привело до значної активізації іноземних інвесторів - вивчаються питання щодо придбання найбільших банків України, розроблено законодавство щодо можливості відкриття філій іноземних банків, відкриваються нові дочірні банки і представництва іноземних банків, експерти говорять про формування фондів для інвестицій в Україну. У зв'язку з цим постає питання: що слід зробити, аби приплив іноземного банківського капіталу став максимально корисним для реального сектору української економіки і не створював ризиків для вітчизняної банківської системи?

Існують різні причини входження іноземних банків на національні ринки, а також стратегії їх діяльності. Вони можуть слідувати за традиційними клієнтами, не цікавлячись внутрішнім ринком країни перебування (як японські та корейські банки); розширювати клієнтську базу за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств(Дойчебанк); максимально інтегруватись у внутрішній ринок країни перебування (Сітібанк, Райффайзенбанк).

До позитивних результатів приходу іноземного капіталу можна віднести такі:

істотне збільшення обсягів інвестицій у національну економіку - як безпосередньо у банківський, так і в реальний сектор економіки;

здешевлення вартості кредитних коштів;

розвиток банківської системи через впровадження новітніх технологій, розширення кола послуг, посилення конкуренції;

підвищення внутрішньої стабільності банківської системи.

Приплив до країни іноземного капіталу в значних обсягах має і свої недоліки, серед яких:

залежність як від зовнішніх загальноекономічних потрясінь, так і від фінансового становища транснаціональних «гравців»;

тиск на вітчизняні банки, втрата найпривабливіших клієнтів та ринків, зниження якості їх кредитних портфелів;

ускладнення банківського нагляду;

підвищення можливості відпливу вітчизняного капіталу до зарубіжних країн.

Світовий досвід свідчить, що, як правило, плюси та мінуси впливання іноземного капіталу до внутрішніх банківських систем є збалансованими за умов продовження активної діяльності вітчизняних банків та збереження за ними значної частки банківської системи країни. І тут вирішального значення набуває поняття конкурентоспроможності місцевих банків - як можливості успішно боротися за місце на ринку, реалізовуючи власні конкурентні переваги та враховуючи переваги іноземних банківських груп.

Українська банківська система перебуває у процесі активного становлення. Про це свідчить той факт, що за останні п'ять років вона є одним із лідерів серед систем інших країн за темпами приросту банківських активів ( у середньому до 40% за рік). Збільшення відбувалося в основному за рахунок нарощування кредитної активності банків. Загальна сума виданих ними кредитів збільшилася майже на половину (49,9%).

Проте високі темпи збільшення банківських активів неминуче призводить до серйозного погіршення їх якості. Неприємний нюанс - майже дворазове відставання темпів зростання капіталу банківської системи від темпів накопичення її активів ( у середньому за останні п'ять років активи зростали в 1,3 рази швидше за капітал). У результаті помітно знизилася адекватність регулятивного капіталу банківської системи, яка є основним показником її стійкості. У випадку появи кризових явищ на внутрішніх ринках нам навряд чи вдасться уникнути банкрутств, причому серед неплатоспроможних цілком можуть опинитися й досить великі банки.

В опублікованому огляді Європейського банку реконструкції та розвитку зазначено: цілій низці країн колишнього СРСР загрожує повномасштабна криза, якщо темпи зростання їхніх економік у майбутньому сповільняться. Експерти банку вважають, що майже всі 12 країн СНД мають нерозвинуті банківські системи й усім їм загрожують різноманітні ризики, починаючи з відсутності фінансової прозорості й закінчуючи надмірною сконцентрованістю клієнтської бази. А ось до ризику комбінування слабкої банківської системи й макроекономічної кризи найбільш схильні Україна та Молдова.

Приблизно таку оцінку українській банківській системі дали й аналітики Мооdу's. У своєму звіті агентство назвало українські банки слабкими й недостатньо ліквідними, аби самостійно витримати зовнішні шоки. Основними проблемами вітчизняної банківської системи агентство визначило непрозорість структури власників, невміле корпоративне управління та значну потребу в додатковому капіталі, яка змушує багато банків завищувати його за рахунок непрозорих схем. Крім того, непокоїть значна частка операцій банків із пов'язаними структурами, що здійснюються в обхід установлених обмежень.

Таким чином, українські банки швидко розвиваються, але їм бракує внутрішньої стійкості - тому будь-які кризові явища в економіці можуть призвести до нестабільності в банківській системі.

Крім того, на сьогодні у прямій конкурентній боротьбі українські банки навряд чи можуть протистояти іноземним. Тоді чому ж іноземні банки давно вже не захопили банківський сектор України?

На сьогодні доступ іноземного капіталу на ринок банківських послуг достатньо лібералізований, існуючі обмеження стосуються лише видів комерційної присутності іноземних банків, але для серйозного гравця -- це не перешкода. Можна виділити дві основні причини відносно повільного темпу зростання присутності іноземних банків в Україні:

економічні ризики;

політичні ризики.

Якщо говорити про економічні ризики, то тут, мабуть, головним стало практично повне витіснення економіки України в тінь. Більшість розробок провідних іноземних банків спрямована на роботу з першокласним клієнтом, клієнтом, звітність якого відображає реальний стан речей. Як не дивно, тіньовий режим нашої економіки залишається головною конкурентною перевагою вітчизняних банків і головною перешкодою для іноземних. У них немає ані методів, ані бажання працювати з такими клієнтами, тим більше на тлі посилення міжнародної боротьби з відмиванням капіталу.

Іншою перешкодою для роботи іноземних банків (хоча й українських також) є дуже специфічна робота української бюрократії та податкових органів.

Серед політичних ризиків варто виділити невизначеність із подальшим розвитком країни, "багатовекторність", відсутність чіткої стратегії щодо розвитку банківської системи. Тобто іноземні банкіри остерігалися вкладати гроші в країну, де раптом могли заборонити діяльність зарубіжних банків узагалі.

Така дивна ситуація, мабуть, допомогла українській банківській системі на початковому етапі формування залишитись національною, але сьогодні становить небезпеку для функціонування всієї економіки в цілому. Саме тому такими необхідними стали заходи щодо підвищення ефективності діяльності українських банків та їх підготовки до серйозної конкурентної боротьби. Але розробляючи подібні заходи, потрібно пам'ятати: все ж для країни головною є не конкурентоспроможність вітчизняних банків, а конкурентоспроможність і стабільність банківської системи у цілому.

Розширення присутності банків з іноземним капіталом на українському банківському ринку сприяє подальшому впровадженню сучасних банківських технологій; міжнародного досвіду ведення банківської справи; високого рівня обслуговування клієнтів; якісних послуг, комплексного підходу до обслуговування клієнтів; впровадження принципів корпоративного управління в банківську практику.

Присутність їх прискорює розвиток банківської системи України внаслідок посилення міжбанківської конкуренції. Активізація процесів інтеграції, яка спостерігається в Європі, обов'язково торкнеться банківського сектору України. Активізацію роботи іноземних банків на вітчизняному банківському ринку можна очікувати після приведення всього внутрішнього законодавства України до європейських правил ведення бізнесу взагалі та банківського зокрема. Основним вектором у реформуванні законодавства має стати стимулювання припливу іноземного капіталу в Україну, а не навпаки.

Саме тому найдоцільнішими заходами є такі:

1. Розроблення чіткої стратегії послідовного введення іноземних банків і їх капіталів на український ринок та визначення бажаної частки їх
присутності. Це,зі свого боку, стане дієвим стимулом для вітчизняних банків щодо активізації розроблення новітніх принципів депозитно-кредитної політики, впровадження світових принципів роботи, нових послуг та продуктів, а також підвищення якості обслуговування. Адже і на сьогодні багато українських банкірів спрямовує свої зусилля не на підвищення ефективності роботи, а на лобіювання законодавчого обмеження діяльності іноземних конкурентів;

Вирішення проблеми узгодженості банківського законодавства України зі світовими нормами;

Підвищення надійності та фінансової стійкості банків. Але для зростання обсягів капіталу банків, для її капіталізації необхідно створити належне законодавче та економічне середовище. Тут можливі кілька напрямів:

- оптимізація податкового законодавства. Головним джерелом капіталу для банків залишається прибуток, але через недосконалу систему оподаткування більшість банків максимально занижує його рівень. У підсумку виходить дивна ситуація: аналітики називають фінансову сферу найприбутковішою в Україні, а рентабельність капіталу в ній -- лише 9--10%. Тому й на підвищення капіталізації залишається зовсім небагато;

- розвиток іпотечного, фондового ринків. Слід зазначити, що, за даними МВФ, Україна має одну з найбільш кредитоорієнтованих банківських систем серед країн Європи (у 2002році 78.5% від активів становлять кредити в економіку, вищий показник тільки у Португалії -- 83.4%). Основна причина цього -- певна обмеженість сфер вкладання капіталів. Йдеться про нерозвинутість, недосконалість або відсутність механізмів та інструментів лізингу, іпотечного та фондового ринків. Унаслідок цього банки не можуть належно диверсифікувати свої портфелі активів і,зрозуміло, знизити ризикованість власного бізнесу.

3. Шляхи вдосконалення вітчизняної банківської системи

3.1 Модель банківської системи України з мінімальною кількістю банків

банк кредитний фінансовий

Відомо, що стан банківської системи істотно залежить від стану економіки країни, і фактична кількість банків не завжди є оптимальною для існуючого економічного стану. Володимир Сухотеплий (заступник декана факультету міжнародної економіки Дніпропетровського національного університету), проаналізувавши структуру та ефективність власного капіталу вітчизняного банківського сектору за період з 01.01.2000 по 01.01.2007р., встановив: причиною зниження загальної прибутковості банківського сектору економіки за станом на 01.01.2007 р. є присутність у банківській системі України банків із власним капіталом менше 280 млн. грн.

У праці показано, що наявність у банківській системі України за станом на 01.01.2007 р. банків з власним капіталом, меншим 280 млн. грн. (0.0066 від загального власного капіталу системи), і прибутковістю власного капіталу, яка не перевищує 0.08, призводить до зниження ефективності всієї банківської системи. Також із високою мірою вірогідності можна стверджувати, що на зазначену дату теоретично оптимальну кількість становили б 65--70 банків. Щодо мінімально можливої кількості банків у банківському секторі України, то її визначення потребує застосування спеціальних методів. Відносна складність методів компенсується результатом, оскільки в Європі та світі у більшості національних банківських систем налічується від 12 до 142 банків, і це свідчить про те, що кількість діючих банків України може бути меншою. За результатами спеціального дослідження, проведеного 2001 року щодо країн із перехідними економіками, Україна була перенасичена банками на 46%, Болгарія - на 64, Казахстан -- на 71, Росія - на 83, Вірменія - на 90% .

Теоретичне визначення нижньої межі кількості банків у економіці країни має важливе значення і для інвесторів, і для регулюючих органів.

За допомогою математичного моделювання дослідивши особливості структури вітчизняної банківської системи залежно від кількості діючих банків, Володимир Сухотеплий зробив висновок, що:

1.Структуру власного капіталу найефективнішої частини реальної банківської системи України, яка за станом на 01.01.2007 р. мала 169 діючих банків, можна математично реконструювати так, що модель банківської системи налічуватиме від 35 до 70 банків.

2.Прибутковість власного капіталу найефективнішої частини реальної банківської системи України за станом на 01.01.2007 р. може бути математично реконструйована так, що весь прибуток, зароблений 169 банками України за 2006 рік, може бути розподілений між 35--70 банками моделі галузі.

3.Банківська система України з максимально можливим значенням показника конкурентного потенціалу за станом на 01.01.2007 р. могла б складатися із 46-70 банків.

Зіставляючи прибутковість власного капіталу і кумулятивної прибутковості власного капіталу українських банків за станом на 2000, 2003, 2007 р., можна дійти висновку: маючи приблизно однакову загальногалузеву прибутковість власного капіталу на 01.01.2000 і 01.01.2007 рр., банківська галузь України на ці дати мала істотні якісні відмінності:

1.Якщо в 2000 році найбільші банки України як підгалузь не були безперечними лідерами системи в термінах прибутковості капіталу, то на початку 2007 року вони такими стали.

2.Якщо на 01.01.2000 р. підгалузь, у якій окремі банки мали прибутковість більшу, ніж кумулятивна прибутковість усієї банківської системи України, включала більше 40 на той час великих банків, то на 01.01.2007 р. така підгалузь включала лише 5--6 найбільших банків: висока прибутковість стає досяжною вже тільки для великих банків.

3.Якщо на 01.01.2000р. значну економію на масштабах операцій демонстрували не лише великі банки (близько 30), а й банки (приблизно 40) із капіталом від 17 до 10 млн. грн., то за станом на 01.01.2007 р. банків із зазначеним капіталом практично не залишилось і суттєву економію на масштабах операцій демонструють тільки найбільші банки. Невелику економію на масштабах операцій явно демонструє група банків із капіталом від 73 до 52 млн. грн. при загальній їх кількості не більше 30. Однак при цьому абсолютне значення прибутковості їх власного капіталу в 2.0--2.5 рази менше від прибутковості капіталу найбільших банків.

4.Із 01.01.2000 р. по 01.01.2006 р. у банківській системі України було чимало банків, для яких значення прибутковості власного капіталу (ROE) перевищувало значення кумулятивної прибутковості активів галузі (СRОIЕ) незалежно від обсягу власного капіталу. Однак у 2007 році прибутковість власного капіталу більшості окремих банків України стала меншою від прибутковості лідируючої підгалузі. Іншими словами, з'явилися безумовні лідери (найбільші банки), які практично залишили без надії на високі прибутки банки з капіталом менше 240--280 млн. грн.

Цікаво, що, вивчаючи питання економії на масштабах операцій американських банків, дослідники з'ясували: найефективніші американські банки, які одержували вигоди від масштабу операцій, за станом на кінець 1980-х і початок 1990-х рр. мали активи на рівні 2--10 млрд. доларів США. Якщо зіставити ці цифри з розмірами активів провідних банків України за станом на 01.01.2007 р., можемо зауважити, що перші дев'ять банків України вже перейшли позначку 2 млрд. доларів для активів і навіть з урахуванням відмінностей у структурі витрат американських та українських банків можна сказати, що найближчими роками найбільші банки країни перебуватимуть у зоні максимальної ефективності.

Щодо середніх і дрібних українських банків, то розташувавши банки за зменшенням їх власного капіталу, можна встановити, що останні 128 банків (75.7% від їх загальної кількості) сумарно отримали за 2006 рік лише 534млн. 681 тис. грн. прибутків, або всього 12.38% від сумарного прибутку банків України за даний період.

Мало того, якби всі середні та дрібні банки працювали приблизно з такою ж ефективністю як і великі (RОЕ ? 0.08), то для забезпечення 534 млн. 681 тис. грн. прибутку досить було б обмежитися 6 млрд. 683 млн. 513 тис. грн. власного капіталу, тоді як дрібні банки (після 40-го) сумарно мають 10 млрд. 598 млн. 973 тис. грн. власного капіталу. Таким чином, понад 3.9 млрд. грн. власного капіталу "очікують" на свої пасиви і за умови зростання ділової активності реального сектору економіки та фінансового зміцнення домогосподарств зможуть додати до загальної ефективності банківського сектору України. Стосовно банків із 41-го по орієнтовно 100-й (на які припадають раніше вказані 6 млрд. 683 млн. 513 тис. гри.), то пам'ятаючи, що обсяг власного капіталу, який забезпечує сьогодні стійку роботу одного банку, становить 240--280 млн. грн., можна стверджувати: ці приблизно 60 банків теоретично можуть бути реорганізовані у 25 банків, які працюватимуть стабільно й високоефективно.

Таким чином, в Україні почали створюватися всі умови для формування олігопольної банківської галузі.

За 16 років існування банківська система України з галузі з рівними для всіх можливостями трансформувалася в галузь, у якій достатньо високу ефективність і стабільність мають лише банки з власним капіталом не менше 240--280 млн. грн.

Явно визначився діапазон власного капіталу (приблизно від 60 до 100 млн. грн.), що дає мінімальну прибутковість; банкам із таким капіталом можна порекомендувати якнайшвидше вдатися до заходів щодо підвищення обсягів власного капіталу.

Якщо за станом на 01.01.2006р. актуальною була рекомендація щодо злиття дрібних банків у великі та середні з власним капіталом не менш як 200--220млн. грн., то за станом на 01.01.2007 р. поглинання і злиття банків України доцільні лише за умови, що результуючий власний капітал становитиме не менше 300 млн. грн.

Перед близько 130 банками України з власним капіталом кожного, що не перевищує 300--240 млн. грн., які мають прибутковість власного капіталу менше 0.08, може постати непроста проблема значних злиттів і поглинань для зміцнення свого становища на банківському ринку України.

3.2 Основні тенденції та проблеми розвитку банківської системи України

Оцінюючи реальний стан сучасної банківської системи країни, директор Дирекції з банківського регулювання та нагляду НБУ Кірєєв О.І. виділив основні позитивні тенденції, які необхідно закріпити й розвивати у перспективі. Зокрема слід докладати зусиль для збереження стабільного розвитку і тенденції до зростання банківських активів, які за три квартали 2007 зросли на 49% і сягнули обсягу 509 млрд. грн. (71 млрд. євро). Високих темпів зростання досягнуто завдяки збільшенню обсягів кредитування економіки та населення.

Кредитний портфель банків системи за зазначений період зріс на 56% і на 1 жовтня 2007 року становив 410 млрд. грн. (57 млрд. євро), в тому числі обсяги кредитів, наданих суб'єктам господарювання, збільшилися на 44% і становили 59% від загальної суми кредитного портфеля; кредити, надані фізичним особам, зросли на 65% і дорівнювати 31 % від зазначеного вище показника. За сім останніх років кредитний портфель банків України збільшився у 17 разів.

Стійкою є тенденція і до зростання банківських зобов'язань: за 9 місяців 2007 року вони збільшилися на 54%, сягнувши суми 450 млрд. грн. (63 млрд. євро). Зокрема кошти суб'єктів господарювання зросли на 35% (до 105 млрд. грн., або до 15 млрд. євро); кошти фізичних осіб -- на 74% (до 140 млрд. грн., або до 20 млрд. євро); кошти, отримані на міжбанківському ринку, на 76% (до 120 млрд. грн., або 17 млрд. євро). За сім років зобов'язання банків збільшилися у 15 разів, а депозити фізичних осіб -- у 21 раз.

Неухильно поліпшується такий важливий для банківської сфери показник, як рівень регулятивного капіталу. За станом на 1 жовтня 2007 року його обсяг по системі в цілому досяг суми 61 млрд. грн. (9 млрд. євро), тобто зріс порівняно з початком року на 49%. Причому темпи приросту регулятивного капіталу збігалися з темпами приросту активів банків. За сім останніх років регулятивний капітал банків України збільшився у 12 разів.

Зростає й прибутковість банківської системи. З початку 2007 року банки отримали прибуток у розмірі 4.2 млрд. грн., що в 1.4 рази більше, ніж за відповідний період минулого року.

Позитивною є загальна динаміка відношення основних показників діяльності банківської системи до валового внутрішнього продукту.

Серед тривожних тенденцій, які потребують активних запобіжних дій, -- зростання ризиків, пов'язане зі стрімким збільшенням обсягів кредитування, насамперед споживчих позичок, та кредитування в іноземній валюті; недостатній рівень концентрації банківського капіталу та його розпорошеність між значною кількістю невеликих банків; наявність суттєвих ризиків, пов'язаних із розбалансуванням активів та пасивів за строками погашення; недостатній рівень корпоративного управління, що спричиняє наявність недоліків у системах ризик-менеджменту, внутрішнього контролю, випадки порушення законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України; недостатня прозорість банківського сектору.

В останні роки роль іноземного капіталу в розвитку банківської системи України суттєво посилилася. За станом на 1 жовтня 2007 року кількість діючих банків з іноземним капіталом збільшилася до 44 (25.4 %). Серед них 16 банків (9.2%) -- зі 100-відсотковим іноземним капіталом .

До переліку країн, що інвестують капітал у банківську систему України, лише протягом 9 місяців 2007 року долучилися: Люксембург (ВАТ "Банк Універсальний"), Кіпр (ЗАТ "Банк НРБ"), Австрія (ВАТ "Ерсте Банк"; ВАТ "Електрон Банк"), Польща (ВАТ АКБ "Прикарпаття"), Швеція (АКБ "ТАС-Комерцбанк"), Грузія (ВАТ "Універсальний банк розвитку та партнерства"), Греція (ВАТ "Міжнародний комерційний банк"), Кіпр (АК "Київська Русь").

За результатами 9 місяців 2007 року сума іноземного капіталу в зареєстрованому статутному капіталі банків України збільшилася на 5 614.2 млн. грн., або на 76.3%, і на 01.10.2007 р. становила 12 974.4 млн. грн.

А в цілому прихід іноземних банків на національний банківський ринок може стати вагомим фактором прискорення процесів розвитку банківського сектору.

З метою пом'якшення можливих негативних наслідків створення в Україні філій іноземних банків і максимального використання їх потужного фінансового потенціалу доцільним є посилення вимог щодо надійності новостворюваних іноземних банківських установ шляхом встановлення відповідних критеріїв їх допуску на український ринок.

Висновки

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність”, банк - це юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки бувають різних видів: центральні, комерційні, державні, акціонерні. Сукупність різноманітних банків і банківських установ у їх взаємозв'язку становить банківську систему.

Перші кредитні установи в Україні з'явилися приблизно у 18 столітті, а організація перших комерційних банків в Україні відноситься до кінця 19 століття. Національна банківська система України пройшла тривалий шлях розвитку, до того як у 1991 році була створена дворівнева банківська система, яка добре зарекомендувала себе в країнах із ринковою економікою і передбачає чітке розмежування сфер діяльності Центрального банку та комерційних банків. До першого рівня належить Національний банк України, що являє собою “банк банків”, центральний банк країни, а до другого - система комерційних банків.

Донедавна правовою основою банківської діяльності в Україні був Закон “Про банки і банківську діяльність”, прийнятий у 1991 році. На етапі встановлення вітчизняної банківської системи він задовольняв потреби перехідного періоду від планової до ринкової економік, від монобанківської до дворівневої банківської системи, домінуючою складовою якої є недержавні банки, що функціонують на комерційних засадах. Зазначений Закон значною мірою вичерпав себе і фактично стримував подальший розвиток банківської системи нашої держави. Про це свідчили численні зміни й доповнення, які були внесенні до нього і які тепер знайшли відображення у новому Законі України “Про банки і банківську діяльність” від 11.01.2001 року.

В основі нового Закону - систематизований підхід до створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків з урахуванням положень Закону “Про Національний банк України”, чинного вітчизняного законодавства, міжнародних стандартів і практики регулювання банківської діяльності. Він містить низку нових принципів правового регулювання діяльності банків. Ці принципи в основному стосуються організаційно-правових засад, порядку ліцензування діяльності банків, банківської таємниці, запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювання і нагляду за діяльністю банків та застосування до них відповідних заходів впливу.

Закон має сприяти стабільному розвитку вітчизняної банківської системи, створенню належного конкурентного середовища, забезпеченню захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, зниженню комерційних ризиків у банківській діяльності, поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, створенню сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Завдання, які зараз стоять перед сучасною банківською системою можна сформулювати так:

зміцнення національних грошей;

орієнтація банків на потреби економіки шляхом нарощування обсягів кредитування та банківських інвестицій у розвиток вітчизняної економіки;

зміцнення надійності банків;

можливість виходу з локальних криз із найменшими витратами; запобігання системним банківським кризам;

посилення довіри до комерційних банків;

очищення кредитних портфелів банків від безнадійних боргів, а банківської системи - від слабких, неплатоспроможних банків, не здатних своєчасно виконувати доручення своїх клієнтів.

Без сумніву, банківська система України - один із найважливіших елементів фінансової системи. Як і уся економіка України, банківська система сьогодні зазнає кардинальних змін, які торкаються структурної і функціональної її частини, що спонукає нас, майбутніх працівників банківських установ ретельно слідкувати за її розвитком.

Рівень конкурентоспроможності українських банків нині досить низький. Тіньова економіка та значні політичні ризики стримували прихід транснаціональних банків в Україну. Але сьогодні ситуація поступово змінюється, тому збереження балансу іноземного й вітчизняного капіталів на фінансовому ринку потребує активних дій з боку держави. Головними напрямами роботи у цій сфері є вдосконалення відповідного податкового законодавства, пожвавлення фондового ринку, розроблення чіткої стратегії щодо іноземних банків.

Модель стійкості банківської системи в Україні повинна будуватися на комплексному підході та враховувати як макроекономічні, так і мікро-економічні чинники. Тільки динамічний аналіз тенденцій визначеного комплексу факторів може дати реальну оцінку ситуації. Крім того, необхідне постійне запровадження передових тенденцій щодо регулювання банківської діяльності, зміцнення державного контролю банків, а також відпрацювання системи страхування депозитів, яка б стимулювала моніторинг ризику.

В умовах високих темпів зростання обсягів діяльності банки України не змогли забезпечити адекватне нарощування обсягів капіталу, внаслідок чого відновилася негативна тенденція відставання темпів зростання капіталу від темпів зростання активів банків, підвищився ризик диспропорцій у розвитку банківської системи. Незбалансованість темпів зростання капіталу та обсягів активно-пасивних операцій свідчить як про зростання ризиків у діяльності банків, загрозу зниження фінансової стійкості банків, так і про обмежені можливості для стабільного розвитку банків та позитивного впливу на структурні перетворення в економіці.

З метою недопущення зниження рівня капіталізації та підвищення їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках банкам необхідно:

- забезпечити пропорційне зростання регулятивного капіталу та його складових обсягів активно-пасивних операцій;

- розробити план заходів щодо підвищення рівня капіталізації, якщо значення нормативу адекватності регулятивного капіталу наближається до граничного значення;

- підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення необгрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов'язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;

- активніше застосовувати процедуру реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризації банків шляхом закриття (продажу) збиткових філій (безбалансових відділень).

Список використаної літератури

1. А. Андреєв. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні. Банківська справа. - 1999 - № 4, с. 85

2. Н.І. Версаль. Передумови та проблеми регулювання банківською діяльністю. Фінанси України. - 1999 - № 9, с. 60-62

3. О.Д. Вовчак. Роль банків в економіці України. Фінанси України. - 1999 - № 10, с. 96-112

4. І. Гуцал Банківська система України. Банківська справа. - 1998 - № 2, с. 16-18

5. О.В. Дзюблюк. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. Тернопіль. - 1996, ст. 81-102

6. І. Д'яконова.Пошук стратегії розвитку банківської системи України в умовах глобалізації фінансових ринків. Вісник НБУ. - 2008 - № 2, с.26-31.

7. О.Е. Колосов. Інвестиційні банки. Фінанси України. - 1999 - № 5, с. 15

8. А.Н. Мороз. Посібник “Гроші та кредит”. Київ. - 1992, с. 123-140.

9. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2008 року. Вісник НБУ. - 2008 - № 2, с.25.

10. А. Папуша. Перспективи розвитку. Погляд практиків і науковців. Вісник НБУ. - 2008 - № 1, с.43-45.

11. В. Сухотеплий. Аналіз динаміки структури банківської галузі за період 1999-2006 рр. Вісник НБУ. - 2007 - № 10, с. 16-19

12. В. Сухотеплий. Модель банківської системи України з мінімальною кількістю банків. Вісник НБУ. - 2008 - № 1, с. 32-34.

13. Н. Сушко, Т. Плісак. Проблеми становелння банківської системи. Банківська справа. - 1999 - № 3, с. 30-33

Размещено на Allbest.ru