Управління комерційними банками

27

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Реформування економічної системи України неможливо без існування й сталого розвитку її фінансового сектора, у якому значна роль відводиться системі комерційних банків. Це обумовлено тим, що саме комерційні банки в умовах ринку є одним із найважливіших елементів структури економіки щодо організації руху грошових і капітальних ресурсів.

Утім, останні роки є періодом значних змін у процесі формування та перерозподілу фінансових ресурсів, зростання обсягів банківського обслуговування внутрішньогосподарських і зовнішньоекономічних зв'язків. Поряд із цим прийоми та методи банківської діяльності ускладнюються і набувають нових рис, з'являються нові види операцій та послуг. Крім того, усі ці зміни відбуваються на фоні порушення відтворення фінансових процесів. Тому, незважаючи на певний позитивний досвід роботи, накопичений у банківській сфері, продовжують залишатися невирішеними багато питань функціонування банківського сектора. Перш за все це стосується формування певної ресурсної бази банківських установ, що пов'язано з залученням від юридичних та фізичних осіб коштів та ефективним їх розміщенням. Одночасно виникає низка завдань стосовно вдосконалення управління банківськими ресурсами, як тими, що безпосередньо знаходяться у розпорядженні банку, так і тими, що можуть бути потенційно залученими до банківських установ. Таким чином, управління ресурсним потенціалом комерційного банку набуває особливого значення.

Подальше поглиблення теоретичних і методичних досліджень пов'язано з необхідністю визначення сутності поняття «ресурсний потенціал комерційного банку», обґрунтуванням стратегічного підходу щодо його управління, удосконаленням збалансованого проведення активно-пасивних операцій банку, формуванням кредитних та депозитних відсотків комерційного банку. Наукова і практична актуальність зазначених питань зумовила вибір теми дипломної роботи, визначила мету і задачі дослідження.

Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами комерційних банків за рахунок збалансованого проведення активно-пасивних операцій банку та відповідного формування кредитних і депозитних відсотків комерційного банку.

Відповідно до поставленої мети вирішені наступні задачі:

- проведено теоретичний аналіз змісту й сутності понять «банківські ресурси» та «ресурсний потенціал комерційного банку»;

- проаналізовано методичні основи управління активами та пасивами банку;

- узагальнено особливості управління ресурсним потенціалом комерційного банку;

- визначено тенденцію розвитку комерційних банків в Україні;

- обґрунтовано основні напрями вдосконалення механізму управління ресурсним потенціалом комерційного банку;

- розроблено методичні підходи щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку.

Об'єкт дослідження - діяльність вітчизняних комерційних банків на ринку залучення та розміщення банківських ресурсів.

Предмет дослідження - ресурсний потенціал вітчизняних комерційних банків.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, закони України, укази Президента України, постанови й рішення Кабінету Міністрів України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених і фахівців у сфері управління банківськими ресурсами, залучення та розміщення коштів, державного регулювання діяльності комерційних банків з боку Центрального банку.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи дослідження: теоретичного узагальнення і порівняння - для розкриття змісту і сутності понять «банківські ресурси» та «ресурсний потенціал комерційного банку»; статистичного і графічного аналізу - для вивчення, угрупування, порівняння і наочного відображення емпіричних даних з метою визначення тенденції розвитку комерційних банків України в умовах трансформаційної економіки, аналізу залучення коштів до банківських установ та їх розміщення; системного та комплексного підходу - для визначення основних напрямків удосконалення механізму управління ресурсним потенціалом комерційного банку та розробки відповідного стратегічного підходу.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у наступному:

1. Поглиблено сутність та зміст поняття «ресурсний потенціал комерційного банку» на основі теоретичного узагальнення існуючих уявлень щодо поняття «банківські ресурси» та визначення границі розмежування між цими поняттями, яка знаходиться у часовій площині.

2. Уточнено зміст стратегії управління ресурсним потенціалом комерційного.

3. Обґрунтовано та розроблено підхід щодо проведення активно-пасивних операцій комерційного банку та вибору джерел залучення коштів під час позитивних тенденцій у зміні обсягів залучених ресурсів та наданих кредитів на підставі введених у розгляд критеріальних обмежень часткової та загальної умовної прибутковості банку та набули подальшого розвитку методичні рекомендації щодо планування проведення активно-пасивних операцій банку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що впровадження розроблених методичних підходів та рекомендацій по вдосконаленню механізму управління ресурсним потенціалом комерційного банку в їх практичну діяльність дозволяє: створювати дійову систему управління банківськими ресурсами завдяки визначенню сутності та змісту стратегії управління ресурсним потенціалом комерційного банку; забезпечити ефективне залучення та використання банківських ресурсів за рахунок збалансованого проведення активно-пасивних операцій банку та методичних рекомендацій щодо відповідного планування; оптимізувати діяльність банківської установи на ринку фінансових послуг на основі використання підходу стосовно формування певного рівня кредитних і депозитних ставок та використання нових критеріїв оцінки доцільності проведення активно-пасивних операцій банку.

Логіка дослідження зумовила структуру дипломної роботи: вступ, розділ 1. Теоретичні основи управління ресурсним потенціалом комерційного банку, розділ 2. Стан формування та розміщення ресурсів комерційних банків, розділ 3. Методичні аспекти вдосконалення механізму управління ресурсним потенціалом комерційного банку,висновки, список використаних джерел із 91 наіменувань, 7 додатків. Загальний обсяг 148 сторінок.

банк фінансовий комерційний кредитний депозитний

Розділ 1. Теоретичні основи управління ресурсним потеНЦІАлом комерційного банку

1.1 Сутність та зміст ресурсного потенціалу комерційного банку

Комерційні банки є одним із складових елементів банківської системи, найбільш значимим учасником грошового ринку, найважливішим елементом відтворювальної структури економіки. Втім, комерційний банк - це юридична особа, якій на підставі ліцензії та діючого законодавства надане право здійснювати банківські операції на комерційній основі [20]. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право «...на підставі ліцензії Національного банку здійснювати в сукупності наступні операції: залучення до внесків коштів фізичних й юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб» [1, с. 3]. Одночасно через банки здійснюється фінансування різних галузей економіки, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди, управління майном. При цьому комерційний банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності та спеціалізацію за окремими видами операцій. Тому ефективне використання ресурсного потенціалу банку багато в чому визначає стабільність і динамічність розвитку всієї національної економіки.

Здатність банківської системи створювати гроші базується на умові, відповідно до якої комерційні банки в змозі використовувати свої можливості щодо створення грошей за допомогою кредитування, а юридичні й фізичні особи готові надавати та займати гроші. Поряд із цим можливість комерційних банків надавати позики циклічно змінюється, і в цьому також полягає ще одна з причин необхідності визначення ресурсного потенціалу банку.

Широке коло питань, пов'язаних з дослідженням ефективності управління банківськими ресурсами, залученням коштів до банківських установ та визначенням раціональних підходів щодо їх розміщення висвітлено в роботах зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Бицької Н. З, Бланка І.О., Васюренка О.В., Долана Е.Дж., Заруби О.Д., Кемпбелла Р. Дж., Лаврушина О.І., Лукаша С.І., Луціва Б.Л., Міщенка В.І, Мороза А.М., Роуза П.С., Савлука М.І., Сало І.В., Усоскіна В.М., Шіллера Р.І. та ін.

Вивчення й аналіз опублікованих з даного питання робіт дозволили зробити висновок про те, що значна частка задач стосовно забезпечення банківських установ необхідним обсягом ресурсів залишається недостатньо розробленою як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах, особливо в умовах транзитивної економіки.

В економічній літературі ресурсний потенціал суб'єкта господарювання, у тому числі й такого специфічного підприємства як комерційний банк, характеризується «як складна система ресурсів, що знаходяться у взаємозв'язку та взаємозалежності» [60, с. 6]. Традиційно в ресурсне забезпечення включали матеріальні, трудові, фінансові та технічні ресурси. Треба зазначити, що матеріальні й технічні ресурси у купі становлять собою робочі місця та предмети праці, які необхідні для здійснення відповідної діяльності банку. У сучасних умовах у систему ресурсів додатково включені такі елементи як інформаційні (тобто наявність відповідних даних щодо внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на ефективне проведення банківської діяльності), організаційні і просторові ресурси (які відповідно становлять собою наявність заходів щодо організації банківської діяльності, наявність відповідної мережі банківських установ та філій) (рис. 1.1).

Разом з цим, як показано на рис. 1.1. в ієрархічній структурі ресурсного потенціалу першорядна роль відведена фінансовим ресурсам, оскільки від їхньої наявності чи відсутності залежить можливість здійснення діяльності комерційного банку в повному обсязі та тому що основним продуктом комерційного банку в сфері послуг є надання кредиту.

27

Размещено на http://www.allbest.ru/

Всі інші види ресурсів (див. рис.1.1), які необхідні банку для його діяльності, можуть бути придбані при достатньому обсязі фінансових ресурсів. Необхідно також враховувати і той факт, що єдиним видом ресурсів, який трансформується безпосередньо і з мінімальним часовим лагом у будь-який інший вид ресурсів, у ринковій економіці є фінансові ресурси. Таким чином, можна зазначити, що формування фінансових ресурсів, їх одержання та розподіл між різними суб'єктами економіки є основою діяльності комерційного банку.

Значну роль в ефективному використанні ресурсного потенціалу комерційного банку визначають також інформаційні ресурси. Дане твердження засноване на тім, що сучасні системи управління фінансовими ресурсами можуть успішно функціонувати лише за умови належного інформаційного забезпечення, основу якого утворюють два компоненти [56]:

- інформація фінансового характеру;

- інформаційні технології.

Поряд із цим вимоги до якості фінансової інформації постійно зростають. В даний час, в умовах транзитивної економіки, цінується точність, повнота змісту та достатність інформації для прийняття управлінського рішення, вірогідність, схоронність та економічність відповідних даних, тобто обумовленість витрат пов'язаних з придбанням інформації. У виграші, як правило, бувають ті банки, у яких усім суб'єктам управління фінансовими ресурсами надана можливість доступу до інформації в реальному часі з єдиної інформаційної бази. Досягти цього можливо у результаті впровадження сучасних інформаційних технологій, які дозволяють формувати бази даних як про стан фінансових ресурсів окремого комерційного банку, так і за допомогою зовнішніх телекомунікаційних систем одержувати дані про зміни в зовнішнім середовищі, оперативно обмінюватися інформацією зі структурними підрозділами незалежно від їхнього територіального розміщення. Широке застосування таких технологій дозволяє також забезпечити реалізацію комплексу нових управлінських принципів у практиці роботи комерційних банків, що знаменує перехід від індустріальної економіки до економіки інформаційної.

Таким чином, основу ресурсного потенціалу комерційного банку складають фінансові ресурси. Одночасно належне застосування інформаційного ресурсу створює відповідні умови ефективного використання фінансових ресурсів. Тому, на думку автора, при визначенні сутності поняття «ресурсний потенціал комерційного банку» доцільно виходити з тих факторів, що істотно впливають на формування його фінансових ресурсів з урахуванням наявної інформаційної бази.

Разом із цим вивчення спеціалізованої літератури з даного питання показало, що в теорії банківського менеджменту терміна «ресурсний потенціал комерційного банку» немає. Однак, на думку автора, важливість трактування даного поняття обумовлена тим, що,

по-перше, для успішної роботи комерційного банку необхідно знати не тільки сукупність наявних коштів, але й оцінити потенційні можливості по залученню необхідних фінансових ресурсів. У сучасних умовах змінився економічний світогляд стосовно банківської діяльності і, насамперед, ролі збалансованого управління активними та пасивними операціями комерційного банку [24, 25, 49]. Тому питання, пов'язані з визначенням сутності ресурсного потенціалу комерційного банку, забезпечення його стабільності за допомогою ефективного управління активами та пасивами, набувають особливого значення;

по-друге, найбільш актуальною є задача по формуванню ресурсної бази, ефективному розміщенню залучених коштів в умовах зниження рівня інфляції, стабілізації національної валюти та жорстких вимог органів, які регулюють банківську сферу для регіональних комерційних банків. Слід зазначити що економічний потенціал регіонів, ступінь дисбалансів й асиметрії в їхньому розвитку знаходяться під впливом ряду важливих факторів. Територіальний аспект ринку капіталів - один із них. Якщо фінансовий ринок, забезпечуючи вільне переміщення мобільних капіталів у сфери найбільш ефективного їх використання, набагато менше залежить від тиску зовнішніх суб'єктивних факторів, то територіальна нерівномірність розміщення банківських установ супроводжується значною територіальною асиметрією - серйозними розходженнями в забезпеченні банків ресурсами. Наприклад, Ощадбанк й інші столичні банки вільно або мимоволі підсилюють асиметрію в територіальному розподілі банківських ресурсів, завдяки більшій доступності фінансових ресурсів;

по-третє, розуміння сутності ресурсного потенціалу комерційного банку нерозривно пов'язане з такими питаннями як:

а) позичковий потенціал комерційного банку - розмір суми, на яку окремий комерційний банк може без ризику для себе збільшити надання нових позик громадянам та суб'єктам господарювання (або придбати у них цінні папери);

б) позичковий потенціал банківської системи - розмір суми, на яку система комерційних банків може без ризику для себе збільшити надання нових позик громадянам та суб'єктам господарювання (чи придбати у них цінні папери);

по-четверте, розв'язання деяких питань відносно сутності ресурсного потенціалу комерційного банку також буде сприяти:

- успішній оцінці наявних й потенційних можливостей в сфері надання банківських послуг;

- адекватному аналізу наявності факторів, необхідних для здійснення повномасштабної банківської діяльності та забезпеченості комерційних банків визначальними видами ресурсів (їх кількості, джерел формування й поповнення, можливості використання, доступності та раціональності одержання).

У той же час у процесі аналізу ресурсного потенціалу всіх комерційних банків регіону може бути визначено наявні ресурси в регіоні.

При цьому, як показав аналіз, найбільш розповсюдженим у банківській практиці та теорії банківського менеджменту є термін «банківські ресурси» [12, 13, 14, 16, 17, 33, 35, 52, 64, 84]. Однак проведені дослідження свідчать, що й у цьому питанні є досить багато розбіжностей.

Наприклад, О.М. Островська визначає поняття «банківські ресурси» через сукупність ресурсів, які складаються з власних та залучених коштів банку [52]. Аналогічне визначення знаходимо й у О.І. Лаврушина [16]. Як видно у такому підході щодо визначення ресурсів банку в основному дається структура банківських ресурсів, але не вказуються безпосередньо їх джерела. З цього визначення не ясно також, хто безпосередньо здійснює управління банківськими ресурсами.

У великому економічному та фінансово-кредитному словнику [20, 81], дається наступне визначення: «банківські ресурси - це сукупність коштів, які знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для кредитування й інших активних операцій». У цьому визначенні вже вказується на те, що розпоряджається банківськими ресурсами безпосередньо банк, у відомі якого вони знаходяться. Але недоліком даного визначення є те, що в ньому не звертається увага на джерела формування банківських ресурсів, а серед напрямків використання банківських ресурсів підкреслюється кредитування.

Банківська енциклопедія за редакцією С.І Лукаша і Л.А. Малютіної [14], банківська енциклопедія за редакцією А.М. Мороза [12] та дослідники О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко [35] розглядають тлумачення поняття «банківські ресурси» через сукупність коштів банку, що знаходяться в його розпорядженні та використовуються для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Також підкреслюється й інвестиційна спрямованість використання банківських ресурсів. У той же час напрямки використання банківських ресурсів треба розглядати значно ширше. Так, на думку автора, при достатньому обсязі банківських ресурсів відбувається також опосередкований вплив і на ефективність проведення пасивних операцій. Наприклад, у плані зміцнення іміджу комерційного банку з метою розширення кола потенційних клієнтів.

Тому для розуміння терміна «банківські ресурси» й визначення поняття «ресурсний потенціал комерційного банку» розглянемо форми утворення фінансових ресурсів [ 53, 80, 82], серед яких виділяють: грошовий ринок і ринок капіталів.

Грошовий ринок - це частина ринку позичкового капіталу, де здійснюються, в основному, короткострокові депозитно-позичкові операції, які обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу суб'єктів господарювання, короткострокових ресурсів банків, установ, держави та приватних осіб. Грошовий ринок поєднує мережу інститутів, які забезпечують взаємодію пропозиції та попиту на гроші. На ринку грошей операції здійснюють комерційні банки та дилери, що працюють з цінними паперами. В якості інструментів грошового ринку можна вказати, наприклад, казначейські векселі, короткостроковий вексель, банківські акцепти.

Ринок капіталів - це частина ринку позичкового капіталу, де формується попит та пропозиція на середньо- та довгостроковий позичковий капітал. Ринки капіталу більш мінливі, ніж грошові ринки, оскільки на них обертаються цінні папери, які значно розрізняються за багатьма показниками. Інструментами цього ринку є - казначейські векселі, облігації, муніципальні цінні папери й т. ін.

Тоді рух грошових потоків, у результаті яких утворяться фінансові ресурси комерційних банків, можна представити у вигляді схеми, яка зображена на рис. 1.2.

Ще одним недоліком вищенаведених визначень є відсутність взаємозв'язку поняття «банківські ресурси» зі спеціалізацією конкретного банку, що, на думку автора, істотно у вирішенні даного питання. Деякою мірі цей аспект питання знайшов відображення лише в пізнішій роботі за редакцією А.М. Мороза [13], де використовується термін «ресурси комерційного банку».

27

Размещено на http://www.allbest.ru/

Однак спеціалізація банку, на думку автора, є однією з найбільш суттєвих ознак при визначенні його ресурсної бази. Наприклад, принциповою є відмінність ресурсів комерційних банків і Національного банку, тому що до ресурсів останнього відносяться такі специфічні джерела як емісія грошей, гроші в обігу, кошти включені у валютний і золотий запас.

Відрізняється ресурсна база, спрямованість її використання, наприклад, і таких банків як інвестиційні, інноваційні, ощадні, агропромислові.

У цілому комерційні банки надають своїм клієнтам широкий набір послуг щодо ведення поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позик і таке інше. Основними клієнтами комерційних банків є приватні особи та підприємства, що здійснюють поточну виробничу, торгову й іншу комерційну діяльність. При цьому:

інвестиційні банки акумулюють кошти з різних джерел і використовують їх для фінансування промислових й інших компаній і підприємств [43]. Інвестиційні банки беруть участь у випуску і розміщенні боргових зобов'язань своїх клієнтів, виступають в якості гарантів розміщення цінних паперів і виконують інші функції комерційних банків;

- основними операціями інноваційного банку є операції по кредитуванню венчурного капіталу, новітніх розробок, технічного й технологічного прогресу. Основні ресурси банк формує за рахунок власних коштів і внесків клієнтів. Кредити такого банку носять, в основному, довгостроковий характер;

- ощадні банки акумулюють вільні кошти населення у формі вкладів до запитання, строкових вкладів чи зобов'язань по облігаціях. Використовують накопичені ресурси для надання переважно короткострокових кредитів та в інших операціях, які забезпечують збереження визначеного рівня ліквідності;

- агропромислові банки здійснюють фінансування та кредитування капіталовкладень, організацію й проведення розрахунків в агропромисловому комплексі та споживчій кооперації.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити деякі висновки щодо розуміння сутності поняття «банківські ресурси»:

- при визначенні терміна «банківські ресурси» необхідно виходити зі спеціалізації конкретного банку. Тому в рамках даного дослідження будемо дотримуватися терміна «ресурси комерційного банку»;

- ресурси комерційного банку по своїй суті є фінансовими ресурсами.

Разом із цим для того, щоб сформулювати уточнене поняття «ресурси комерційного банку» та визначити сутність поняття «ресурсний потенціал комерційного банку», зупинимося на розгляді структури фінансових ресурсів комерційного банку (яка формується у разі здійснення пасивних операцій банку) та напрямках їх розміщення (яке пов'язане з активними операціями) й використання.

Як показують дослідження, практично всі автори виділяють у структурі ресурсів комерційних банків власні та залучені кошти. У табл. 1.1 представлена структура фінансових ресурсів системи комерційних банків України, яка перероблена автором за даними балансів банків, що офіційно оприлюднили свої звіти [91].

Таблиця 1.1

Загальна структура фінансових ресурсів системи комерційних банків України

Показники	станом на 01.01.04	станом на 01.01.06
	млн. грн.	%	млн. грн.	%
1. Власні ресурси	6742,3	18,1	9983,0	15,6
2. Залучені ресурси у тому числі: кошти юридичних осіб кошти фізичних осіб кошти банків кошти НБУ кошти бюджетних установ цінні папери власного боргу інші зобов'язання	30529,9 12242,5 6838,7 4487,9 1618,1 1373,8 641,1 3327,8	81,9 32,8 18,4 12,0 4,4 3,7 1,7 8,9	53912,6 19702,9 19092,4 1090,3 1302,2 1749,4 743,3 9243,3	84,4 30,8 29,9 3,3 2,0 2,7 1,2 14,5

Як видно з табл. 1.1, основу фінансових ресурсів комерційного банку складають залучені кошти. Однак, незважаючи на це, первісну роль у ефективній діяльності комерційного банку відіграють власні ресурси: нерозподілений прибуток поточного року та різноманітні фонди комерційного банку. Найважливіша роль при цьому відводиться формуванню власного капіталу банку, який використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» структура капіталу банку складається з основного та додаткового капіталу [1]. Основний капітал включає: фактично сплачений зареєстрований статутний фонд, розкриті резерви, емісійні різниці, нерозподілені прибутки минулих років за мінусом нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями. Додатковий капітал складається із: резервів для відшкодування можливих втрат за наданими кредитами; загальних резервів, резерву переоцінки основних засобів, резервів під стандартну заборгованість інших банків.

У той же час велика частина фінансових ресурсів комерційного банку утворюється за рахунок депозитних ресурсів - коштів, розміщених у банку для збереження й використання з наступною виплатою відсотків вкладникам [13, 21, 54, 62]. Як видно з табл. 1.1, одним із видів фінансових ресурсів комерційного банку також є кошти НБУ й інших комерційних банків, які за своєю економічною природою є кредитними ресурсами. Таким чином, у момент використання кредитних ресурсів вони перестають бути ресурсом для одного банку, тому що вони вже не запас (повернення кредиту - ризикова операція), а стають його вкладеними кредитними ресурсами, для іншого банку цей вид ресурсів трансформується в залучені фінансові ресурси. Інакше кажучи, відбувається трансформація ресурсів з одного виду в іншій.

Поряд із цим основним напрямком використання фінансових ресурсів комерційного банку є надання кредиту. При цьому варто враховувати, що частина кредитів комерційного банку - це проблемні кредити. Отже, існує імовірність не повернення деякої частини фінансових ресурсів комерційного банку. Це у свою чергу може вплинути на загальний обсяг фінансових ресурсів комерційного банку в майбутньому, наприклад, унаслідок утрати довіри з боку вкладників й потенційних клієнтів. У даному випадку мова повинна йти вже не стільки про фінансові ресурси комерційного банку (тобто про ті фінансові кошти, що вже знаходяться в управлінні комерційного банку), скільки про його ресурсний потенціал.

Таким чином, різниця в поняттях «ресурси комерційного банку» і «ресурсний потенціал комерційного банку» полягає в часовому характері управління фінансовими ресурсами, з одного боку. З іншого, - банківські ресурси комерційного банку - це реально існуючі фінансові ресурси, ресурсний потенціал комерційного банку - це реально існуючі (і які можна або приростити, або втратити) і потенційно можливі фінансові ресурси комерційного банку.

Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати наступне визначення ресурсів комерційного банку. Ресурси комерційного банку - це сукупність власних, залучених і цільових фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності. Схема, що пояснює дане визначення, представлена на додатку А.

Під терміном «ресурсний потенціал комерційного банку» пропонується розуміти сукупність усіх фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні, і коштів, які можуть бути потенційно залучені банком у результаті проведення ефективної повномасштабної банківської діяльності або прирощені чи втрачені в разі проведення активних операцій. Тут під ефективною діяльністю банку варто розуміти таку діяльність, у результаті якої збільшується коло клієнтів, обсяг і якість послуг, наданих комерційним банком.

Деякою мірою близьким до терміна «ресурсний потенціал комерційного банку» є поняття банківського портфеля ресурсів, яке розглядає активи і зобов'язання банку у сукупності. Але такий підхід, на думку автора, є обмеженим, бо він повністю не дає уявлення щодо динаміки формування ресурсної бази комерційного банку.

Разом з тим наведені вище визначення дозволяють ввести в розгляд такі поняття як:

а) поточний ресурсний потенціал комерційного банку, який ми будемо ототожнювати із сутністю терміна «ресурси комерційного банка» та тими коштами, які можуть бути прирощені або втрачені в разі проведення активних операцій банку відповідно до фіксованого моменту часу;

б) загальний ресурсний потенціал комерційного банку, який ми будемо ототожнювати з терміном «ресурсний потенціал комерційного банку» стосовно до невизначеного моменту часу.

Таке трактування, на думку автора, сприяє конкретизації суті стратегічних і тактичних задач у сфері банківської діяльності, і зокрема в сфері управління фінансовими ресурсами комерційного банку, які зводяться до управління його активними та пасивними операціями на різних часових інтервалах.

У той же час для того, щоб конкретизувати ці задачі необхідно розглянути методичні основи управління активами та пасивами комерційного банку, особливості управління ресурсним потенціалом комерційного банку в умовах транзитивної економіки.

1.2 Методичні основи управління активами та пасивами банку

Сутність сучасних уявлень щодо управління активами й пасивами комерційного банку полягає у формуванні стратегій та здійсненні заходів, які приводять структуру балансу банку у відповідність його програмним цілям [24, 25, 38, 57]. Однак банки не завжди розглядали свої активи й пасиви в їхній нерозривній єдності.

При цьому основна мета стратегії управління пасивами полягала у встановленні контролю над джерелами фінансових ресурсів банку аналогічно тому, як банкіри довгий час контролювали активи.

Головним важелем управління були: ставка відсотка й інші умови, які банк пропонував своїм депозиторам та кредиторам, аби забезпечити бажаний обсяг, структуру та витрати своїх фондів. Поряд із цим банк, перенасичений фондами, але такий що володів деякими прибутковими напрямками їхнього використання, міг зберегти свою депозитну ставку незмінною або навіть знизити її, даючи конкурентам переваги по залученню коштів на грошовому ринку.

Однак, розвиток техніки управління пасивами, а разом з тим збільшення ризику та мінливості ставок по відсотках, у кінцевому рахунку, обумовили появу інтегрованого підходу щодо управління фондами.

У рамках даного підходу виділяються наступні ключові задачі [25, 62, 64]:

1. Для досягнення банком довгострокових і короткострокових цілей, його керівництво повинне в максимально можливій мірі контролювати обсяги та структуру, прибуток і витрати як активів, так і пасивів.

2. Контроль керівництва банку над активами повинний бути скоординований з контролем над пасивами таким чином, щоб управління активами та пасивами характеризувалося внутрішньою єдністю та взаємною несуперечністю.

3. Витрати та доход породжуються обома частинами балансу (тобто і активної, і пасивної). Тому політика банку повинна розроблятися таким чином, щоб максимізувати доход і мінімізувати вартість банківських послуг як по активах, так і по пасивах.

Разом із тим розвиток способів управління активами та пасивами призвів до створення нового методу розподілу коштів - методу поділу фондів. Якщо фонди банку формуються в основному за рахунок короткострокових відносно непостійних джерел (наприклад, вклади до запитання або короткострокові кредити на грошовому ринку), то велика частка коштів повинна вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери (цінні папери грошового ринку та кредити для поповнення оборотних коштів). Навпаки, якщо банк формує свої фінансові ресурси за рахунок довгострокових коштів, то він може ризикувати та використовувати їх для надання довгострокових позик як споживачеві (включаючи кредити під заставу нерухомості), так і суб'єктам господарювання.

Одночасно політика стратегії й тактики управління активами та пасивами полягала в [40]:

- стабілізації чи збільшенні чистого доходу у вигляді відсотків;

- стабілізації чи збільшенні ринкової вартості банку;

- одержанні доходів, не пов'язаних з відсотками;

- контролі за витратами, не пов'язаними з виплатою відсотків;

- зниженні податків;

- підтримці якості банківських позичок;

- забезпеченні вимог щодо ліквідності;

- придбанні достатнього капіталу.

У сучасній практиці управління пасивами набули поширення, наприклад, такі підходи як [55]: управління резервною позицією, яке передбачає врахування обсягів відкритих на комерційний банк позичкових обмежень в якості резервів другої черги. Однак таке управління пов'язане з ризиком або щодо підвищенням цін на ресурси, або з можливістю не отримати необхідний обсяг ресурсів; управління позичковою позицією, яке враховує обсяги звільнених коштів з позичкових вкладень.

Разом із тим, незважаючи на таку розмаїтість підходів до управління активами та пасивами банку, слід зазначити, що жоден з них повною мірою не дає оптимального вирішення задачі остаточного зба-лансування кредитних ресурсів і внесків по термінах і сумах. Це пов'язано з тим, що всі розглянуті підходи, як правило, орієнтовані на середній, а не граничний рівень ліквідності. При цьому розглядаються фактичні фінансові ресурси банку, а не його ресурсний потенціал. Іншими словами динамічна задача, якою по своїй суті є управління ресурсним потенціалом банку, розв'язувалась як статична в переломленні до фіксованих проміжків часу. Однак правильним був би розгляд стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку, який враховує фактор часу в явному вигляді.

Розглянуті вище підходи не враховували також у відповідній мірі інформаційні ресурси банку, що у свою чергу було пов'язано з відсутністю належної техніки та технологій. Тому актуальною і такою, що потребує детальної розробки, на думку автора, є задача раціонального використання інформаційних ресурсів у сфері управління активами та пасивами комерційного банку.

Основна мета управління активами та пасивами полягає в максимізації або в стабілізації маржі банку - різниці між процентними надходженнями та процентними витратами при прийнятному рівні ризику. Іншими словами головна мета управління активами та пасивами комерційного банку може бути сформульована або у вигляді максимізації прибутку банку при припустимому рівні ризику на проведення його операцій, або - в мінімізації загального ризику проведення активно-пасивних операцій за умов одержання стабільного прибутку заданого рівня. Для досягнення цих цілей у практиці банківського менеджменту розроблено цілу низку моделей, основними серед яких є [40, 57]:

- модель GAP. Ця модель заснована на аналізі різниці в чутливих до ставки активах і чутливих до ставки пасивах для кожного проміжку часу. Така модель дозволяє провести аналіз можливої зміни прибутку банку залежно від динаміки процентних ставок у кожному досліджуваному періоді часу;

- модель часового проміжку. За допомогою цієї моделі визначають зміни в ринковій вартості капіталу банку на основі змін у вартості активів щодо змін у вартості пасивів.

Обидві моделі доповнюють одна одну, але вони розрізняються за метою, визначенням ступеня ризику та рекомендаціями.

У той же час основними недоліками моделі GAP є недостатня гнучкість у варіюванні процентних ставок, що пов'язано з неточністю такої оцінки. Разом з тим слід зазначити, що дана модель ігнорує вартість грошей з урахуванням доходу майбутнього періоду та кумулятивного впливу змін процентних ставок на стан банку в області ризику.

Недоліком моделі часового проміжку є труднощі розрахунку прогнозних змін базових ставок, їхнього рівня в часі майбутніх рухів коштів. Це, у свою чергу, пов'язано з необхідністю вибору обґрунтованого часового інтервалу для проведення досліджень.

Поряд з цим логічним продовженням розглянутих вище підходів і моделей щодо управління активами та пасивами банку є структурування загальної задачі на ряд окремих завдань (додаток Б), серед яких виділяють [25, 40]:

- управління ризиком ліквідності, що спонукає банк оцінювати потенційні відтоки депозитів і попит на нові позички;

- управління кредитним ризиком;

- управління портфелем цінних паперів;

- забезпечення раціональних співвідношень між обсягами депозитних, позичкових і власних коштів;

- управління депозитними та процентними ставками;

- оцінку потреби в капіталі;

- планування оподатковування;

- управління чистими накладними витратами при веденні активних та пасивних операцій.

Таке розв'язання задачі, на думку автора, найбільш прийнятне, тому що застосування достатньо формалізованих й уніфікованих процедур спрямоване на здійснення швидких й адекватних мір, а також:

по-перше, дає комерційному банку аналітичну базу для порівняння різних підходів щодо прийняття рішень у сфері управління його активами і пасивами;

по-друге, дозволяє деталізувати процес розв'язання загальної задачі, організувати обмін інформацією між окремими завданнями з метою підвищення ефективності остаточного рішення.

При цьому особливе місце серед теоретичних і практичних питань у сфері управління активами та пасивами комерційного банку займає розв'язання задачі про ризики. Її сутність полягає в тому, що вартість банківських активів і зобов'язань піддається коливанням під впливом безлічі факторів найрізноманітнішої природи, причому ступінь і напрямок цього впливу практично неможливо врахувати заздалегідь. Наявність такої невизначеності впливає на поводження банків, змушуючи їх прибігати до різних методів захисту від негативних наслідків ризиків.

До основних видів ризиків, характерних для активних операцій банку, відносяться:

- кредитний ризик, пов'язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань;

- процентний ризик, пов'язаний з можливими коливаннями ринкових процентних ставок;

- ринковий ризик, пов'язаний з можливим знеціненням цінних паперів.

Разом з тим еволюція банківської теорії й практики призвела до розуміння того, що в багатьох своїх проявах ризик є величина керована, у тому смислі, що банк сам може встановлювати прийнятний для себе рівень ризику [62]. В якості такого прикладу можна навести механізм раціонування кредитів, який є інструментом, що дозволяє банку регулювати кредитний ризик [64]. Тут необхідно відзначити, що кредитний ризик має найбільше значення серед ризиків, пов'язаних з активними операціями банку.

Разом з тим необхідно враховувати, що недоліки процесу управління кредитами (які обумовлені неповною обробкою наявної інформації про позичальника) виявляються у слабості кредитного портфеля, надмірній концентрації кредитів, наданих в одній галузі чи секторі господарства. Це усе в цілому веде до збільшення непрацюючої частини кредитного портфеля, збитківм по кредитах, зниження платоспроможності та ліквідності.

Рішенню зазначених завдань деякою мірою сприяють уніфіковані заходи щодо управління тією чи іншою діяльністю банку, які використовують великий арсенал підходів і методів, що включають формальні, напівформальні та неформальні процедури оцінки кредитних ризиків. В основі одного з таких підходів лежить комплексний аналіз кредитоспроможності позичальників - виявлення перспективних фінансово-стійких клієнтів, оцінка кредитоспроможності клієнтів, оптимізація структури кредиту для зменшення ризику для банку і досягнення поставлених цілей позичальником.

Однак, як показує аналіз теоретичних і практичних робіт у цій сфері, застосування стандартних підходів не завжди прийнятне для існуючих умов господарювання в Україні й у ряді випадків може навіть дезорієнтувати банківських фахівців. При цьому основні труднощі знаходяться в змістовній площині. Наприклад, наскільки очікувані величини інвестицій, терміни їхнього здійснення, доходи та витрати близькі до реальних? У той же час здійснення інвестицій, як показує практика, ґрунтується не стільки на відповідності заданим формальним параметрам, скільки на довірі до ініціаторів, керівників і виконавців прийнятого до здійснення проекту, що, загалом, є слабко формалізованим фактором, здатним дати й негативні результати.

Одним із класичних способів мінімізації кредитних ризиків є внесення позичальником застави. Однак такий шлях також не гарантує успіху кредитній політиці банку, тому що в цьому випадку при управлінні кредитними ризиками виникає рефлексивний взаємозв'язок між позикою та заставою [35, 39]. Це пов'язано з тим, що при визначенні вартості застави необхідно враховувати її ринкову ціну, яка є такою величиною, що плаває, і залежить від фази економічного циклу. При цьому сильна економіка з високою кредитною активністю, як правило, піднімає оцінки активів і збільшує обсяги доходів, що надходять, і які служать для визначення кредитоспроможності позичальника, і, навпаки, в умовах економічного спаду цінність заставних активів стрімко падає. Це призводить до необхідності рішення такої задачі як визначення оптимального періоду, на який видається позичка, що в умовах перехідної економіки зробити досить важко.

Не менш актуальною і важливою задачею для комерційного банку є відповідь на запитання: які кошти залучати для видачі кредитів, іншими словами, які зобов'язання приймати на себе? При цьому зміст задач, з якими приходиться зіштовхуватися банку в даному випадку є встановлення прийнятної процентної ставки по залученню коштів і оцінки імовірності відтоку залучених коштів у будь-який момент часу. Таким чином, можна виділити наступні ключові напрямки в стратегії банку по залученню позикових коштів:

- створення вигідних умов для залучення позикових фінансових ресурсів у необхідному обсязі;

- мінімізація процентних витрат банку. Найбільш розповсюдженою стратегією хеджування ризику процентних ставок, яка використовується комерційними банками є управління дисбалансами [30].

Розв'язання першого питання більшою мірою пов'язане зі страхуванням залучених коштів, тому що відсутність гарно розробленої системи захисту депозитів створює атмосферу невизначеності в сфері депозитної діяльності, відштовхує потенційних вкладників. При цьому основна мета системи страхування депозитів - уникнути банківської кризи або розв'язати ту кризу, що відбувається, як правило, виявляється складно реалізованою. Міжнародний досвід страхування банківських депозитів показує, що всі рекомендації мають сенс тільки у відношенні окремих проблемних банків при стабільному й ефективному функціонуванні системи в цілому. У випадку системної банківської кризи необхідно виводити з неї всю банківську систему, після чого, у міру стабілізації, поступово вводити систему страхування знову. Така невідповідність виникає через те, що під час системної кризи виявляються необхідними повні гарантії, що суперечить стимулам, необхідним для підтримки здорової банківської системи в довгостроковому аспекті.

Отже, в практиці банківського менеджменту розрізняють два підходи щодо побудови системи страхування депозитів [34, 47]:

1) некодифіковане страхування, яке ґрунтується на практиці, коли держава виступала гарантом банківської системи. Основною перевагою некодифікованої системи страхування є те, що великі і дрібні вкладники захищені в однаковій мірі. Як недоліки такої системи варто вказати наступне:

- відсутність систематизації управління ризиками після їх усунення;

- рішення про санацію банку залежить від частки державної участі в даному банку;

- платники податків несуть основні витрати на відновлення ліквідності банківської системи;

2) кодифіковане страхування, тобто законодавчо описана система захисту депозитів. При цьому регламентуються:

- типи інститутів, що беруть участь у системі страхування;

- види зобов'язань, що підлягають захисту;

- границі страхування, у тому числі: ліміти страхових внесків та ліміти страхових виплат;

- процедура страхових виплат;

- право управління фондом страхування депозитів;

- порядок фінансування фонду страхування депозитів;

- визначення моменту неплатоспроможності банку;

- процедура банкрутства банків.

Разом з тим вирішення ряду питань, що стосується обслуговування депозитів, пов'язане з такою задачею як вибором схеми нарахування відсотків. Наприклад, нарахування на залишки по депозитних рахунках (у міжнародній практиці) має кілька варіантів [83]:

- нарахування на залишок без обліку його знаку, тобто не розрізняються активні та пасивні залишки;

- нарахування на пасивний залишок;

- нарахування на активний залишок;

- нарахування на обмежений залишок;

- нарахування на постійний залишок;

- нарахування на обороти.

Ускладненням даних процедур є розгляд функції від залишків, які виходять із залишків у результаті простого арифметичного перетворення, з обліком накладених на залишки деяких умов чи обмежень.

При цьому вибір того чи іншого варіанта розрахунку багато в чому залежить від часового фактора, взаємозв'язку можливих дій клієнта, який бере короткостроковий кредит з наступним списанням коштів з його депозитного рахунку та т. ін.

Таким чином, із наведеного вище аналізу різних підходів, методів і моделей, пов'язаних з вирішенням питань ефективного управління активами та пасивами банку видно, що більшість окремих завдань виникає в разі необхідності правильного врахування часового фактора. У теорії менеджменту, і зокрема у теорії банківського менеджменту, розв'язання даної задачі можливо на основі розгляду однієї з функцій управління, а саме функції планування. Тобто, можна стверджувати, що планування є ключем до управління активами та пасивами комерційного банку.

При цьому фінансове планування, як один з економічних методів управління, сприяє не тільки раціональному й ефективному використанню наявних ресурсів, але й оптимальній побудові системи управління цими ресурсами, з урахуванням як наявних, тобто тих, що знаходяться у безпосереднім розпорядженні комерційного банку, так і тих, котрі можуть бути потенційно залучені. Іншими словами не менш важливою задачею в сфері управління ресурсним потенціалом комерційного банку є збалансоване планування проведення його активних та пасивних операцій.

У той же час для уточнення окремих завдань, поставлених у даному підрозділі, необхідно розглянути особливості управління ресурсним потенціалом комерційного банку.

1.3 Управління ресурсним потенціалом комерційного банку як особлива складова частина фінансового менеджменту

Управління фінансовими ресурсами комерційного банку - це складний і багатогранний процес, сутність якого полягає в пошуку та реалізації на практиці найбільш ефективних рішень по формуванню, розподілу й використанню фінансових ресурсів. У теорії банківського менеджменту [25, 64] управління фінансовими ресурсами банку розглядається через сукупність таких компонентів менеджменту як:

- управління активами;

- управління пасивами;

- управління ліквідністю;

- ризик-менеджмент;

- управління валютними ресурсами;

- інформаційний менеджмент.

При цьому ефективність управління фінансовими ресурсами комерційного банку взаємозалежна з ефективною діяльністю банку в цілому, яка у свою чергу знаходиться у взаємозв'язку з тією політикою, яку банк проводить на ринку фінансових послуг.

У той же час банківський менеджмент є складовою частиною фінансового менеджменту, має свої специфічні властивості, що виявляються в особливостях постановки досягнення цілей банку, ряді кількісних і якісних показників проведення тих чи інших банківських операцій [25]. Поряд з цим управління ресурсним потенціалом комерційного банку також можна розглядати як специфічну складову частину фінансового менеджменту. Необхідність обґрунтування цього твердження пов'язана з тим, що ресурсний потенціал комерційного банку ширше, ніж ресурси комерційного банку. Разом з тим наведене вище твердження базується на наступному:

по-перше, фінансовий менеджмент являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів [18];

по-друге, розширення поняття «ресурси комерційного банку» до терміна «ресурсний потенціал комерційного банку» ґрунтується на розгляді фінансових ресурсів суб'єктів господарювання як потенційних фінансових ресурсів комерційного банку. При цьому управління ресурсами комерційного банку є окремим завданням управління його ресурсним потенціалом. У той же час управління фінансовими ресурсами розглядається як одна з функцій фінансового менеджменту [18, 36, 51];

по-третє, в якості основних задач фінансового менеджменту в економічній літературі виділяють [36]: фінансовий аналіз і фінансове планування; забезпечення фінансовими ресурсами (або інакше управління джерелами фінансових ресурсів); розподіл фінансових ресурсів.

Разом із цим, як показав аналіз методичних основ управління активами і пасивами банку, ці задачі подібні окремим завданням управління ресурсним потенціалом комерційного банку.

Одночасно треба зазначити, що переосмислення ролі та значення окремих функцій фінансового менеджменту є наслідком корінних змін умов господарювання. Це, у свою чергу, викликало практичну потребу переоцінки відношення до задач формування і використання фінансових ресурсів комерційними банками і, відповідно, призвело до підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління банком. Таким чином, на думку автора, досить обґрунтованим вважається висновок про необхідність розгляду управління ресурсним потенціалом комерційного банку як найважливішої складової частини фінансового менеджменту. При цьому управління ресурсним потенціалом комерційного банку може бути розглянуто і як самостійний механізм (додаток 3). Необхідно також особливо підкреслити різноманіття сфери управління ресурсним потенціалом комерційного банку, до якої відносяться: грошовий обіг й кредитні відносини на макро- і мікрорівнях, наявність істотних ризиків при виконанні банківських операцій.

Разом з тим сутність управління ресурсним потенціалом комерційного банку може бути сформульована у такий спосіб:

управління ресурсним потенціалом комерційного банку - це система підходів, методів та інструментів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із процесами формування, організації залучення й обґрунтування різних напрямків вкладення та використання фінансових ресурсів комерційного банку, для досягнення головної мети управління банком у рамках ефективної повномасштабної банківської діяльності на тривалому часовому інтервалі. При цьому слід зазначити, що досягнення головної мети на тривалому часовому інтервалі можливо лише при належному контролі. Отже, дане визначення містить у собі всі основні функції, властиві будь-якій системі управління: планування, організація, облік і аналіз, контроль. Однак реалізація кожної з функцій у сфері управління ресурсним потенціалом комерційного банку має свою специфіку.

Як видно в даному визначенні особливе місце приділяється організації управління. Це обумовлено тим, що в умовах переходу до ринку сфера організації управління фінансовими ресурсами значно розширюється. Тепер вона розглядається не тільки усередині системи, але і при взаємодії комерційного банку з зовнішнім середовищем (додаток В).

У той же час значне ускладнення ринкової ситуації призвело фахівців з управління до необхідності розглядати банк як відкриту систему [25]. Тому у банківському менеджменті сформувався і закріпився системний підхід, зміст якого полягає в об'єднанні сукупності управлінських впливів на багаторівневу взаємозалежну систему всіх організаційних елементів банку. Однак тут принциповою задачею є виділення ключових факторів, що впливають на ефективність управління ресурсним потенціалом комерційного банку. Як інтегральні параметри таких факторів повинні виступати ліквідність й суперпозиція різних фінансових потоків. Немаловажним питанням у даному аспекті є також обґрунтування стратегії банку по залученню потенційних вкладників, яка повинна бути пов'язана з загальною концепцією управління банком. Таким чином, управління ресурсним потенціалом комерційного банку повинне здійснюватися на основі комплексної стратегії і системного підходу, розробленого з урахуванням усіх факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.