Оцінка фінансових інновацій

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка фінансових інновацій

Зміст

Вступ 3

1. Законодавчі особливості здійснення інвестиційної діяльності страховиками на Україні 4

2. Методичні основи оцінки ефективності і вартості фінансових інвестицій 8

2.1 Вибір об'єктів інвестування та стратегія портфельного інвестування 8

2.2 Інвестиційні ризики та їх дослідження стосовно фінансових інвестицій 11

2.3 Методика оцінки економічної ефективності інвестицій та її особливості щодо фінансових інвестицій 15

2.4 Методика оцінки вартості фінансових інвестицій 20

3. Оцінка фінансових інновацій 26

3.1 Економічна оцінка ефективності фінансових інвестицій 26

3.2 Оцінка вартості фінансових інвестицій 29

4. Аналіз фінансового потенціалу 34

Висновки 42

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 43

Вступ

Страхування є об'єктивно необхідною складовою частиною економічної системи держави. В умовах розвинутих товарно-грошових відносин, що властиві сучасному процесу суспільного виробництва, страхове покриття по визначеним ризикам, що надається страховиком страхувальнику у грошовій формі шляхом укладання договору страхування, можна розглядати як специфічний товар.

Слід визначити, що по-перше даний товар виступає у грошовій формі, по-друге при його продажу за рахунок страхової премії утворюється страховий фонд, для якого характерний замкнений перерозподіл фінансових ресурсів - тільки серед страхувальників, потрете плата страхової премії за страхове покриття означає лише право страхувальника на отримання в майбутньому грошового відшкодування за обумовлені наслідки страхового випадку, що стався.

На відмінку від виробництва, де спочатку провадяться затрати капіталу, а потім, при реалізації, проходить їх відшкодування, - у страховій справі страховик спочатку збирає кошти і лише потім - зазнає затрат, що пов'язані з ліквідацією збитків в міру виникнення страхових випадків. При страхуванні життя взагалі утворюється довготерміновий резерв премії під майбутні виплати.

Таким чином, завжди існує проміжок часу, коли страховик має у своєму розпорядженні значні кошти, які мають бути інвестовані в різні галузі економіки і використані як капітал з метою отримання прибутку.

1. Законодавчі особливості здійснення інвестиційної діяльності страховиками на Україні

У зв'язку з розширенням інвестиційної діяльності доцільно визначити її основні джерела. Основними з них є :

Власні кошти ( статутний фонд, резервний фонд, утворений з прибутку, прибуток, цільове фінансування і надходження ).

Залучені кошти ( поточне надходження страхових премій, резерви внесків і відшкодувань, фонд запобіжних заходів ).

При інвестування коштів страхової компанії в Україні керуються Законом України “ Про страхування “. Відповідно до статті 30 цього Закону, “ Страхові резерви повинні розміщуватись з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

Перший принцип розміщення активів - принцип безпечності. Його дія повною мірою розповсюджується як на активи, що покривають страхові резерви так і на вільні активи. Даний принцип передбачає максимально надійне розміщення активів що забезпечує їх повернення у повному обсязі.

Другий принцип - прибутковість вкладень. Відповідно до нього активи повинні приносити постійні і достатньо високі доходи.

Третій принцип - ліквідність вкладів. Страхова компанія повинна у будь-який час мати у розпорядженні суму грошей, яка б забезпечувала страхувальникам виплату обумовлених договором сум у встановлені терміни.

Четвертий принцип - диверсифікація вкладів. Він служить розподілу інвестиційних ризиків серед різних видів вкладів, що в свою чергу забезпечує фінансову стійкість інвестиційного портфеля страховика.

З урахуванням вище наведеного і спираючись на Закон України “ Про страхування “ можна визначити такі напрямки інвестування для страхових компаній:

Банківські вклади та депозити.

Нерухоме майно.

Цінні папери, що передбачають одержання доходів.

Цінні папери, що емітуються державою.

Права вимоги до перестраховиків.

Довгострокові інвестиційні кредити.

Згідно з “ Тимчасовим положенням про порядок формування і розміщення страхових резервів “, при визначенні рівня покриття до заліку приймаються в обмежених обсягах такі активи ( у відсотках до суми наявних технічних резервів і 50 % сформованого Статутного фонду ) :

Банківські вклади (депозити ) не більше 30 % в одному банку.

Нерухоме майно не більше 10 %.

Іноземна валюта у вигляді платіжних документів та інших цінних паперів не більше 40 %, в тому числі :

а ) акції які не котуються на фондовій біржі - не більше 15, з них акції одного емітента не більше - 2 %.

б ) акції які котуються на фондовій біржі - не більше 5 % одного емітента.

в ) облігації - не більше 5 % .

4. Грошові позики юридичним та фізичним особам - страхувальникам - не більше 30 %, втч :

а ) позики юридичним особам незабезпечені банківськими гарантіями або гарантіями інших страховиків - не більше 5 %, з них розмір позики окремому позикоодержувачу не повинен перевищувати 1 %.

б ) позики юридичним особам забезпечені банківськими гарантіями або гарантіями інших страховиків не повинні перевищувати 5 % окремому позикоодержувачу.

5. Права вимоги до перестрахувальників - не більше 50 % обсягів страхових зобов'язань, переданих до перестрахування.

Як бачимо, наведені вище обмеження при формуванні інвестиційного портфеля страховика спрямовані в першу чергу на диверсифікацію ризику втрати інвестиції чи отримання збитків від інвестиційної діяльності. На мій погляд це дуже правильне рішення в умовах економічної нестабільності в нашій країні. Однак, в цих обмеженнях, я вважаю є певні недоліки. Наприклад, обмеження по нерухомому майну - 10 %. Виділивши у складі нерухомого майна житлові будинки і піднявши ліміт наприклад до 30-40 % можна було б досягти значних залучень капіталу в сферу будівництва житла, яке на даний момент і необхідне і досить прибуткове. Така форма інвестицій ( і будівництво в цілому ) є найбільш привабливою особливо для компаній, що займаються довгостроковим страхуванням.

Для підняття авторитету і цінності національної валюти треба також обмежити ще більше обсяги вкладень коштів страховиками в іноземну валюту до 1-2 % .

В Україні в силу нерозвинутості деяких видів вкладень основний доход українські страхові компанії отримали від банківських депозитів ( в 1994 році 75 % ). Зниження відсотку по банківських депозитах спонукало страховиків до переорієнтації інвестиційних портфелів в напрямку відносно більш доходних, але й одночасно менш ліквідних активів.

Лише 5-10 % всіх активів склали цінні папери банків та підприємств. Це пояснюється насамперед фактором невизначеності, що домінує в економіці.

Великий інтерес у галузі інвестиційної політики представляє досвід країн ринкової економіки.

Так у Великобританії страхові компанії не тримають, як правило, на поточних рахунках коштів більше ніж це потребують повсякденні розрахунки. Проте в силу специфіки страхової справи може виникнути ситуація, коли страховикові негайно знадобляться кошти . Тому певну частину, в середньому 4 - 5 % всіх активів компанії, що займаються страхуванням життя та 10 - 13 % активів компаній, що займаються ризиковими видами страхування, складають високоліквідні короткотермінові інвестиції ( депозити, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання ), що порівняно швидко перетворюються в гроші.

Середньо та довго термінові інвестиції можна розділити на такі групи : цінні папери з фіксованим доходом. акції, нерухомість та іпотечний кредит.

Цінні папери з фіксованим доходом є основним об'єктом інвестування страхових компаній Великобританії . Вони є надійним капіталовкладенням, яке забезпечує стійкий доход і в той самий час можуть бути швидко реалізовані на ринку.

Одночасно страхові компанії інвестують кошти в звичайні акції компаній та фірм різних галузей господарства. Це пояснюється намаганням отримати більш високий доход. Також через володіння акціями певних компаній страхові компанії намагаються впливати на галузі в яких вони мають свої інтереси.

Нерухомість, як об'єкт інвестування, є дуже привабливою для страхових компаній, бо надійно захищає вкладені кошти від інфляції. Разом з тим цей вид інвестицій є дуже низьколіквідним і їх реалізація за короткий час може бути проблематичною для інвестора.

В Великобританії є дуже розповсюдженим іпотечне кредитування. Воно здійснюється в сумі, що не перевищує 2 / 3 від суми яка може бути отримана від продажу майна. Даний вид інвестицій носить довготерміновий та низьколіквідний характер.

Останнім часом набуває популярності такий вид інвестицій, як купівля творів мистецтва, антикваріату, різних цінних колекцій. Це не дає стабільного прибутку, а доход залежить виключно від підвищення цін на данні предмети.

2. Методичні основи оцінки ефективності та вартості фінансових інвестицій

2.1 Вибір об'єктів інвестування та стратегія портфельного інвестування

Первинний ринок цінних паперів -- це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. В Україні поступовий процес його становлення почався у зв'язку з акціонуванням державних підприємств. Крім того, на ринку з'явилися акції корпорацій, створених на основі приватного капіталу.

Отже, постають запитання, куди вкласти свій приватизаційний сертифікат, а може, і "зайві" гроші? Акції яких компаній краще придбати?

Для того щоб відповісти на ці запитання, треба вирішити, чого ви чекаєте від своїх інвестицій. Стабільних, регулярних дивідендів як постійної надбавки до поточного споживання чи збільшення через певний період часу їх вартості з метою подальшої реалізації?

Зараз кожний з нас чітко знає, що дивіденди виплачуються з прибутку, розмір платежу встановлюють збори акціонерів, форми виплати дивідендів можуть бути різні, але навіть за наявності прибутку платити дивіденди зовсім не обов'язково.

Доходи інвестора можуть бути забезпечені не тільки за рахунок дивідендів, а й за рахунок підвищення ринкової ціни акції на момент її продажу порівняно з моментом придбання. У цьому разі загальний дохід інвестора формується як різниця між виручкою від продажу і затратами при купівлі плюс дивіденди. Якщо ви бажаєте більш-менш застрахувати свої заощадження від інфляції або ваша мета -- швидко "заробити" гроші, наступним запитанням, що потребує відповіді, буде таке: акції яких компаній купувати?

Для цього треба навчитися класифікувати акції за ступенем очікуваного ризику і розміром дохідності. Майбутні прибутки компанії залежать від компетентності її менеджерів і галузі національної економіки, де вона функціонує. Світова практика засвідчує, що найдохіднішими є акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо- та електропостачання, а також інших комунальних підприємств. Це пояснюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають джерела доходів, що добре прогнозуються. Однак в умовах України найближчим часом такі підприємства, цілком імовірно, не будуть приватизовуватися. їх акціонування -- у майбутньому.

Досить ефективним у розвинених країнах вважається вкладення коштів у компанії, доходи і прибуток яких вищі за середній рівень, але сума виплат за дивідендами відносно невелика (до 35 % прибутку). Така дивідендна політика свідчить про те, що підприємство працює на перспективу, прагне фінансувати наукові та інші дослідження, думає про розширення масштабів виробництва і ринку збуту.

Якщо ви визначилися, у яку галузь зробити вкладення, на наступному етапі слід вибрати конкретну компанію виходячи з оцінки її фінансового стану, прибутковості продукції, динаміки затрат на виробництво, перспективності попиту. Це повинен робити кожний інвестор. Як це здійснити? На підставі якої інформації можна прийняти таке рішення?

Водночас емітент (підприємство, чиї акції випущено) заінтересований у залученні коштів потенційних інвесторів для здійснення програми розвитку виробництва. Ще під час першої емісії, коли акції тільки з'явилися на ринку, він має переконати майбутніх акціонерів у привабливості вкладення коштів саме в це підприємство, у надійності вкладень і фірми. Як це зробити? Де взяти таку інформацію?

І інвестор, і емітент можуть вирішити ці проблеми на основі аналізу даних фінансової звітності, вимоги до якої досить жорстко законодавчо визначені в усіх країнах з розвиненим фондовим ринком. Зокрема, у Звіті концепцій фінансової звітності США зазначається, що фінансова звітність має відповідати таким вимогам:

* давати інформацію, яка була б корисною нинішнім і потенційним вкладникам та підприємствам для прийняття рішень про інвестиції і кредити. Звіти мають бути складені у формі, доступній для розуміння не тільки спеціалістам у галузі бухгалтерського обліку, а й усім, хто прагне розібратися в економічному становищі підприємства;

* давати інформацію, яка допомогла б нинішнім і потенційним інвесторам, а також кредиторам скласти думку про суму, термін і ризик при вкладеннях у фірму;

* давати інформацію, яка б допомагала оцінити частку власного (акціонерного) капіталу, можливий курс акцій, стабільність фірми в перспективі.

Цим вимогам також відповідають дані балансу, звіту про прибуток, звіту про рух грошових коштів і звіту про акціонерний капітал. Необхідна для підготовки таких звітів інформація у наведеній нижче формі, прийнятній для аналізу, повною мірою міститься в різноманітних документах звітності вітчизняних підприємств. Завдання фінансистів і бухгалтерів підприємства -- виконати цю важливу роботу, що потребує терпіння, кваліфікації та розуміння мети розвитку компанії. Питання про те, як це робити, потребує спеціального розгляду. Однак наголосимо, що його суть не в агрегуванні якихось даних, а у підготовці інформації, на основі якої приймають рішення кредитори та інвестори, тобто ті, хто дасть гроші на розвиток.

Як відомо, баланс підприємства розкриває зміст трьох найважливіших категорій: активів, зобов'язань продавця, власного (акціонерного) капіталу. Зобов'язання продавця (позичені кошти) та власний (акціонерний) капітал характеризують джерела грошових коштів і відображаються в пасивах балансу. Напрями використання цих коштів формують активи балансу. Основне балансове рівняння пов'язує ці елементи так:

В основі розміщення статей активів балансу лежить критерій ліквідності: від більш до менш ліквідних (як, наприклад, у США) або, навпаки, від менш до більш ліквідних (як у країнах Західної Європи). Прийнята в Україні структура балансу ближча до європейської.

2.2 Інвестиційні ризики та їх дослідження стосовно фінансових інвестицій

Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризик. Суть інвестиційного ризику полягає у ризику, по-перше, втрати вкладеного (інвестованого) капіталу і, по-друге, втрати (неодержання) очікуваного доходу.

Здійснюючи інвестування, розумний інвестор насамперед виходить з міркувань безпеки і лише потім -- з розрахунку на одержання майбутнього прибутку. Ринковий ризик якраз і пов'язується з можливою втратою первісного капіталу, що є наслідком несприятливого руху ринкових цін на ринку цінних паперів. Специфіка ринкового ризику полягає в тому, що він, як правило, не пов'язаний безпосередньо з економічною ситуацією на підприємстві. Серед факторів, що впливають на ринкову вартість акцій підприємства, можна виокремити як пов'язані з ним, так і незалежні: дивідендна політика і розмір відсоткової ставки, страйк і біржова спекуляція, зміна цін на золото і нерухомість, оголошення результатів виборів у країні, хвороба президента тощо.

Покупцями фінансових інструментів на ринку цінних паперів можуть бути інвестори, спекулянти (арбітражери) або гравці. Інвестор, як правило, вкладає гроші на тривалий час і розраховує на одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а тому намагається максимально зменшити ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти (арбітражери) -- як правило, юридичні особи -- торгівці цінними паперами, інвестиційні банки та інші інститути, що розраховують на одержання доходу внаслідок одноразових угод на різноманітних сегментах ринку. Маючи повну інформацію про стан ринку, вони практично виключають ризик.

Гравці ризикують, сподіваючись угадати тенденції зміни курсу фінансових інструментів, і збільшують на цьому суми вкладених грошей.

За такої різноманітності формалізованих і неформалізованих факторів та умов доходимо висновку, що коливання ринкових курсів цінних паперів, у принципі, є випадковим процесом. А така випадковість означає, що ніхто не може "перемогти" ринок, за винятком щасливої випадковості або наявності конфіденційної, важливої для емітента інформації.

Загалом, будь-які інвестиції містять елементи ризику. Однак він неоднаковий при купівлі різних видів цінних паперів і прямо пов'язується з розміром очікуваних доходів. У табл. З наведено інформацію про співвідношення ризику і доходу за видами цінних паперів або вкладів на основі досвіду США.

Як бачимо, ризик втрати капіталу безпосередньо залежить від ринкового ризику і бізнес-ризику, а ризик втрати очікуваного доходу -- від відсоткового ризику і ризику зміни купівельної спроможності грошей.

Бізнес-ризик виявляється у спроможності підприємства підтримувати рівень доходу на вкладений капітал. В умовах акціонерного товариства -- це можливість підтримувати дохід на акцію на незмінному рівні.

Бізнес-ризик виникає тоді, коли комерційна і господарська діяльність компанії виявилася менш успішною, ніж була раніше або очікувалася. Наприклад, може зменшитись обсяг реалізації через те, що конкуренти знизили ціни або запропонували на ринку конкурентний товар. До цього можуть призвести прорахунки у внутрішньогосподарському плануванні, в організації виробництва, у маркетинговій стратегії, збуті продукції тощо. Отже, одним з основних завдань менеджменту є зведення бізнес-ризику до мінімуму через забезпечення ефективного функціонування виробництва, детального вивчення ринку збуту продукції, послуг і гнучкого реагування на зміни, що відбуваються. У разі придбання цінних паперів компанії, що працює неефективно, інвестор ризикує втратити не тільки очікуваний дохід, а й інвестований капітал. Відсотковий ризик пов'язаний з борговими цінними паперами (інструментами позики) і виникає через підвищення відсоткової ставки. Наприклад, якщо внаслідок політики держави відсоткова ставка підвищується, то вартість облігації підприємства знижується, і навпаки. Однак якщо вартість облігації підприємства збільшується, акціонерне товариство може випустити нові облігації з нижчою купонною ставкою.

Таблиця 2.1 - Характеристика ризику і доходу за видами цінних паперів або вкладів США

Цінний папір або вид вкладу	Дохід на інвестиції, %	Ризик втрати інвестованого капіталу	Ризик втрати очікуваного доходу
		Ринковий	Бізнес-ризик	Відсотковий	Зміни купівельної спроможності грошей
Спекулятивні прості акції	15-20	В	В	Н	Н
Акції підвищення	10-12	В	В	Н	Н
Акції "з блакитними корінцями"	8-10	С	С	Н	Н
Сертифікати інвестиційних фондів	8-10	С	С	Н	Н
Дохідні акції	7-8	С-Н	С-Н	С	С
Конвертовані привілейовані акції	6-10	В-С	В-С	Н	Н
Конвертовані облігації	5-10	В-С	В-С	Н	Н
Облігації підприємства	5-8	С-Н	С-Н	В-С	В
Муніципальні облігації	4-5	Н	Н	В	С
Державні облігації	4-6	Н	Н	В	В
Рахунок в ощадному або комерційному банку	4-5	Н	Н	Н	В
Рахунок у швейцарському банку	0	Н	Н	Н	В
Заощадження в сейфі або "панчосі"	0	Н	Н	Н	В

Ризик зміни купівельної спроможності грошей зумовлюється переважно темпами інфляції у країні. Цей вид ризику позначається на заощадженнях громадян, що зберігаються на рахунку в банках або в "панчохах", а також на вартості цінних паперів з фіксованим доходом. Прості акції, дивіденди за якими не є постійними, застраховані від інфляції, бо з підвищенням темпів інфляції збільшуються й розміри прибутку, з якого виплачують дивіденди. Крім того, дієвим засобом страхування (хеджирування) проти інфляції є виплата дивідендів акціями.

Таким чином, облігації заощадження (див. табл. 2.1) на рахунку в банках мають менший дохід порівняно з простими акціями, однак і значно менший ризик втрати первісного капіталу. Водночас ризик зменшення купівельної спроможності грошей внаслідок інфляційного впливу для цих видів інвестицій надто високий.

Як зменшити інвестиційний ризик без істотного зменшення сприятливих інвестиційних можливостей? Досвід показує, що серйозних проблем зазнавали інвестори, які, по-перше, здійснювали інвестування, не маючи чіткого фінансового плану; по-друге, виявляли жадібність, бо купували цінні папери, що обіцяли надприбутки, не враховуючи при цьому наявність надризику; по-третє, здійснювали інвестування, не маючи жодної інформації про об'єкт інвестування, і у своїх рішеннях сліпо покладалися або на випадок, або на рекламні оголошення; по-четверте, не диверсифікували власний інвестиційний портфель, тобто "клали усі яйця до одного кошика". (Звичайно під інвестиційним портфелем розуміють "колекцію" цінних паперів, доходи за якими не залежать один від одного. Диверсифікація фінансових вкладень -- це і є формування такого портфеля.) Розглянемо, як здійснювати вибір, якщо ви вперше купуєте цінні папери на первинному або вторинному ринку цінних паперів.

2.3 Методика оцінки економічної ефективності інвестицій та її особливості щодо фінансових інвестицій

Акція - цінний папір, що засвідчує право її власника на частину майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Визначення реальної оцінки акцій здійснюється з урахуванням їх виду.

Розрізняють привілейовані та звичайні (прості) акції.

За привілейованими акціями сплачуються фіксовані дивіденди. Оскільки за акціями не існує терміну погашення, то їхня реальна вартість визначається за формулою

де Д- сталий дивіденд, грн.;

d - ставка дисконту (у вигляді десяткового дробу).

Таким чином, незважаючи на те, що річні дивіденди за привілейованими акціями сталі, реальна вартість таких акцій може змінюватись. Це пояснюється дією факторів ризику, які враховує дисконтна ставка. Якщо дисконтна ставка зменшується (відбувається при зменшенні ризиків), то зростає реальна вартість привілейованої акції. І, навпаки, чим вище дисконтна ставка (свідчить про високий ризик), тим нижча реальна вартість привілейованої акції.

При визначенні реальної вартості звичайних акцій необхідно мати на увазі, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивідендна політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей щодо розвитку свого підприємства. Дивіденди, які сплачуються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі, ніж дивіденди, сплачені за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть бути не виплачені. На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів, ставка дисконту. Ставку, за якою дисконтуються майбутні дивіденди, називають необхідною ставкою доходу. Якщо товариство-емітент таких акцій має високий рівень ризику, інвестори сподіваються на високу необхідну ставку доходу, яка має компенсувати цей ризик. Реальна вартість звичайних акцій зі сталими дивідендами визначається за формулою:

де Д - сталий річний дивіденд, грн.;

d - необхідна ставка доходу, яка залежить від ризикованості саме цих акцій (у вигляді десяткового дробу). Якщо дивіденди за акціями зростають щорічно високими темпами, то реальна вартість таких звичайних акцій визначається за формулою



або

де До - останній сплачений дивіденд по акціях, грн.;

Дх - сподіваний дивіденд на акцію через рік, грн.;

d - необхідна ставка доходу (у вигляді десяткового дробу);

g - темпи приросту дивідендів (у вигляді десяткового дробу).

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визначення їх реальної вартості необхідно обчислити майбутні дивіденди окремо за кожен період, а потім, за допомогою дисконтної ставки, визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу у цінні папери, а також в інші фінансові інструменти визначається як різниця між реальною вартістю фінансового активу та початковими інвестиціями в такі активи. Якщо реальна вартість вища за початкові інвестиції, то підприємство має прибуток, що означає ефективність вкладення коштів підприємства. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься діленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

В умовах інфляції, якщо акції підприємства продаються за надто низьким курсом, адміністрація фірми може вдатися до консолідації (протилежно спліту). Наприклад, якщо коефіцієнт консолідації дорівнює 3, то за кожні 3 акції по 50 тис. грн акціонеру дається одна акція номіналом 150 тис. грн.

Виконуючи зобов'язання перед акціонерами, підприємство може практикувати скрип дивіденду, тобто виплачувати дивіденди не у грошовій формі, а новими акціями. Це дає підприємству можливість розвиватися. Скрип дивіденду дозволяється законодавством і на перший погляд здається, що його можна використовувати на практиці. Однак до цього потрібно мати економічний інтерес. А він виявляється в інвестора тільки за наявності законних податкових вигод, бо у противному разі акціонери вважають за краще одержати дивіденди грошима. Отже, без відповідної зміни податкового законодавства з цього питання можливість залишиться нереалізованою або в дію вступить командний, а не економічний механізм.

Ринкова вартість акції залежить від очікуваних дивідендів, що їх розраховує одержати інвестор, та очікуваної ціни продажу акції після завершення року.

Якщо тримати акцію один рік, то очікувана ринкова ціна її становитиме

де ОД1 -- очікуваний дивіденд за рік;

Ке -- необхідна ставка прибутковості;

ОЦП1 -- очікувана ціна продажу акції наприкінці року. Якщо акцію тримати два роки, то

Якщо акцію тримати п років, то

Отже, можна сказати, що ціна акції-- це сьогоднішня вартість майбутніх дивідендів. Навіть за порівняно високих відсотків доходів на акції доходи, що очікуються через 40-50 років, сьогодні коштують мізерно мало і ними можна знехтувати.

Тому формула для обчислення дійсної (сьогоднішньої) вартості акції, що приносить щорічно постійний дохід за необхідного для акціонера рівня прибутковості, може бути спрощена і зведена до вигляду

де ОД -- очікуваний дивіденд;

К-- потрібний для інвестора рівень рентабельності.

За допомогою останньої формули можна розрахувати дійсну вартість акції без урахування можливого збільшення дивідендів у майбутньому. На практиці її широко використовують для розрахунку ціни привілейованих акцій.

Ми розглянули розрахунок дійсної вартості акцій за нульових темпів збільшення дивіденду. Однак найчастіше дивіденди більшості підприємств за простими акціями щорічно збільшуються. У середньому ці темпи збігаються з темпами збільшення валового суспільного продукту. У такому разі темпи зростання називають нормальними.

Якщо підприємство у попередній рік виплатило дивіденди на суму Д,,, то прогнозувати суму дивідендіву першому році можна за формулою

де q -- очікуваний темп зростання дивіденду.

2.4 Методика оцінки вартості фінансових інвестицій

інвестиція страховик збиток

Одним із найважливіших показників ефективності інвестиційного проекту є чиста поточна вартість, яка характеризує абсолютний результат інвестиційного проекту.

Чиста поточна вартість (NPV) -- це різниця між поточною вартістю потоку майбутнього виторгу і поточною вартістю потоку майбутніх

витрат на реалізацію і функціонування проекту впродовж усього циклу

його життя. Це виражає таке рівняння:

де В, -- вигода (виторг) від проекту в році ґ;

Сі -- витрати на проект в році і;

і -- процентна ставка;

n -- кількість років життя проекту.

Додатне значення чистої поточної вартості від певного проекту дає підстави для його реалізації. Цей показник дає змогу також порівнювати ефективність різних інвестиційних проектів.

Ще одним показником їхньої ефективності є внутрішній рівень віддачі.

Внутрішній рівень віддачі (IRR) -- це така процентна ставка, за якої доходи (виторг) від проекту дорівнюють витратам на проект, тобто внутрішній рівень віддачі можна визначити як процентну ставку, за якої чиста поточна вартість дорівнює нулю. Інакше кажучи, внутрішній рівень віддачі -- це той максимальний процент, який інвестор може заплатити для мобілізації капіталовкладень.

Показник внутрішнього рівня віддачі обчислюють на комп'ютері за спеціальною програмою. Серед альтернативних проектів найви-гіднішим є інвестиційний проект із найвищим внутрішнім рівнем віддачі.

До важливих показників ефективності інвестицій належать показники найменших витрат, рентабельності, строку окупності тощо.

Є чимало випадків, коли вигоди від інвестиційних проектів відомі заздалегідь, але їх важко оцінити в грошах. У цьому разі доцільно використовувати правило найменших витрат. Наприклад, припустімо, що уряд розглядає три проекти контролю за повенями, аби не допустити їх у певному регіоні країни. Усі три протиповеневі об'єкти -- будівництво дамби на ріці, середнього водосховища і великого водосховища -- захистять регіон від повеней. Вигода від трьох альтернативних проектів однакова, але витрати на їхню реалізацію різні. Наприклад, будівництво і підтримання у належному стані дамби потребуватиме 20 млн грн, середнього водосховища -- 14 млн, а великого водосховища -- 23 млн грн. Отже, у нашому прикладі найменш дорогим, а отже найефективнішим проектом, є будівництво середнього водосховища.

Рентабельність проекту -- це відношення між всіма дисконтованими доходами від проекту і всіма дисконтованими витратами на проект. Що вищий показник рентабельності, то вигідніший є інвестиційний проект.

Строк окупності проекту -- це період часу, за який проект окуповується. Його здебільшого обчислюють на підставі недисконтованих доходів. Недолік цього показника полягає в тому, що він не віддзеркалює неоднаковий рівень віддачі на капіталовкладення у різні роки.

Серед показників ефективності інвестування основними є показники чистої поточної вартості і внутрішнього рівня віддачі. Річ у тім, що рентабельність є відображенням NPV, строк окупності як показник має істотні вади, а правило найменших витрат використовують лише в окремих випадках.

У кращого проекту здебільшого максимальна NPV, і водночас його IRR вищий, ніж в альтернативних проектів. Інколи бувають і протилежні ситуації. У такому разі рекомендують орієнтуватися на показник NPV, який найточніше відображає ефективність проекту з позиції максимізації прибутку. Правда, якщо фірма стикається з фінансовими обмеженнями -- граничними сумами коштів, які вона може мобілізувати на фінансових ринках, то ці обмеження не дозволяють їй здійснити прибуткові інвестиції. У цьому разі головним показником ефективності проектів буде внутрішній рівень віддачі.

На відміну від видатків на споживання інвестиційні видатки дуже нестабільні. Найважливіші чинники мінливості інвестицій у ринковій економіці такі.

1. Тривалий термін використання. Капітальні блага використовують упродовж досить невизначеного строку. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати та використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може вести до дуже незначного обсягу інвестування.

2. Нерегулярність нововведень. Одним із основних чинників інвестицій є технічний прогрес. Нові продукти і нові технології стимулюють інвестування. Проте великі нововведення -- залізниці, електрика, автомобілі, комп'ютери -- здійснюються нерегулярно. І коли вони справді трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються. Так, поширення автомобілів викликало значне зростання інвестицій не тільки у саму автомобільну промисловість, а й у суміжні галузі, такі як сталеливарна, нафтопереробна, хімічна, не кажучи вже про державні інвестиції на будівництво доріг.

3. Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни чи країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших чинників.

Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі. Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, е також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинутих країн.

У вітчизняній економіці у 90-х роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3 % у 1993 р. до менш ніж 3 % у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні інвестиційного процесу.

Упродовж 90-х років уряд у прихованих формах субсидував державні підприємства, що послабило зв'язок між ефективністю їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов'язкових платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України, що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню інвестиційного спаду.

У нашій економіці амортизаційні відрахування практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків, що викликано головно їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася найчастіше на ремонт наявних капітальних благ.

Ще одним чинником, що негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція. Намагання уряду пом'якшити її згубні впливи на фінансові ресурси підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху не мали.

Податкове законодавство пов'язане з інвестиційним процесом у кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з найсиль-ніших депресантів інвестицій. Податковий режим -- рівень податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та інші податкові пільги -- помітно впливає на інвестиційну поведінку ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки, викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у вигідніїиу форму заощаджень.

У вітчизняній економіці складається проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві структури -- аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не є оптимальним.

Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно передовсім змінити фіскальну політику -- знизити податковий тягар та відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.

3. Оцінка фінансових інновацій

3.1 Економічна оцінка ефективності фінансових інвестицій

В умовах ринкової економіки вирішальною умовою розвитку і стійкої життєздатності підприємства будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу в той чи інший інвестиційний проект. Прийняття підприємством рішення щодо інвестування зумовлено цілями, які воно ставить перед собою. Ієрархічно їх можна представити таким чином.

1. Прибутковість інвестиційного заходу, що визначається як норма прибутку на інвестиції. Капітальні вкладення здійснюються лише у тому випадку, якщо прибуток від них досягає певного, раніше заданого мінімуму.

2. Зростання виробництва як наслідок щорічного збільшення торгового обороту і частки ринку, що ним контролюється.

3. Підтримка високої репутації підприємства серед споживачів і збереження контрольованої частки ринку.

4. Досягнення високої продуктивності праці.

5. Виробництво нової продукції.

Для досягнення вибраної підприємством мети розробляються інвестиційні проекти можливих варіантів вкладання коштів в операції з реальними активами. За всіх інших сприятливих характеристик інвестиційного проекту останній ніколи не буде затверджений і не підлягатиме реалізації, якщо не забезпечить:

* відшкодування вкладених коштів за рахунок доходів від реалізації чи послуг;

* отримання прибутку, що забезпечить рентабельність інвестицій, не нижчу за бажаний для фірми рівень;

* окупність інвестицій

Оцінка реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є ключовим завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладання коштів у реальні активи.

Для розробки і реалізації інвестиційного проекту (насамперед виробничого) необхідний тривалий час.

Визначення економічної ефективності проекту -- це досить складний і відповідальний етап доінвестиційних досліджень, що містить детальний аналіз та інтегральну оцінку всієї техніко-економічної і фінансової інформації, зібраної і підготовленої на підставі проведених на попередніх етапах досліджень робіт.

З позицій фінансового аналізу реалізацію інвестиційного проекту доцільно розглядати як низку взаємопов'язаних процесів: вкладання коштів у створення виробничого об'єкту (чи накопичення капіталу) з подальшим отриманням доходів. Вони можуть здійснюватися послідовно чи паралельно на певному часовому відрізку. В останньому випадку можна передбачити, що віддача від інвестицій почнеться ще до моменту завершення процесу вкладання. Обидві процедури можуть мати різні рівні інтенсивності за критерієм часу, що значною мірою визначає ефективність інвестування.

Безпосереднім об'єктом фінансового аналізу є потоки платежів, що характеризують процеси як одну сумісну послідовність. За умови виробничих інвестицій інтенсивність результативного потоку платежів формується як різниця між інтенсивністю (витратами за одиницю часу) інвестицій та чистого доходу від реалізації проекту.

Під чистим доходом слід розуміти доход, отриманий у кожному часовому інтервалі від виробничої діяльності, за вирахуванням усіх платежів, пов'язаних з його отриманням (поточними витратами на оплату праці, сировину, енергію, податки тощо). При цьому амортизацію не відносять до поточних витрат. Оцінку ефективності передбачається здійснювати за допомогою визначення системи показників, чи критеріїв ефективності інвестиційного проекту, які будуть розглянуті далі. Проте всі вони мають одну важливу особливість, а саме: витрати та доходи, рознесені у часі, мають бути зведені до одного (базового) моменту, оскільки вартість грошових коштів змінюється з плином часу. Таким моментом, як правило, є дата початку реалізації проекту чи виробництва продукції. Але ним може бути й умовна дата, яка наближена до часу проведення розрахунків ефективності проекту.

Економічний зміст зведення різночасових платежів до базового моменту (дисконтування) розглянемо на прикладі. Нехай задана певна ставка позичкового процента d і потік платежів (вони можуть бути додатні чи від'ємні) P(t), початок якого співпадає з базовим моментом часу зведення. Тоді дисконтована величина платежу P(t), здійсненого в момент, що відстає від базового на якусь величину І (місяців чи років), дорівнюватиме певній величині Pd(t), яка, як надана під позичковий процент d, забезпечить в момент t величину P(t). Таким чином, Pd(t)(1+d)'= P(t), а звідси дисконтована величина платежу P(t) дорівнюватиме

При виборі ставки дисконтування d слід спиратися на існуючий чи очікуваний середні рівні позичкового процента. У літературі рекомендується застосовувати так звану мінімальну привабливу ставку доходності. Проте лишається незрозумілим питання щодо її рівня. За реальних умов доцільно обирати конкретні орієнтири (доходність певних видів цінних паперів, банківських операцій тощо) з урахуванням умов діяльності відповідних підприємств та інвесторів. Ставка дисконтування, яка використовуватиметься у ринковій економіці, значною мірою залежатиме від господарської кон'юнктури, перспектив економічного розвитку нашої країни і буде предметом серйозних досліджень та прогнозів.

Іншим важливим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є ризик. Оскільки він незалежно від конкретних форм зрештою виступає у вигляді можливого зменшення реальної віддачі від капіталу порівняно з очікуваною, то для його врахування необхідно вводити поправку до рівня процентної ставки, яка характеризує доходність по без ризикових вкладеннях.

3.2 Оцінка вартості фінансових інвестицій

В умовах формування ринкових відносин у нашій країні потрібний принципово новий підхід до визначення ефективності інвестицій, зумовлений появою різних інвесторів, власників капіталу, які в процесі його вкладання керуються об'єктивним законом додаткової вартості і не залежать від державного і адміністративного тиску.

До недавнього часу, за умов командно-адміністративного регулювання економікою, якість методичного забезпечення управління інвестиційними процесами на різних рівнях господарювання була дуже низькою і далеко не повною мірою відповідала вимогам, пов'язаним з трансформацією економіки на ринкові відносини. Тому застосування методик, розглянутих у першому розділі монографії, робить неможливим і недостатнім їх використання на практиці.

Як зазначалось при аналізі методик у техніко-економічних обґрунтуваннях можна без особливих ускладнень «підігнати» розрахунковий коефіцієнт ефективності до нормального рівня. Інформаційна база, що використовується для розрахунків, досить ненадійна, вона, як правило, ґрунтується на статичних даних. Крім того, вона, звичайно, не повна, що дозволяє маніпулювати змінними величинами так, щоб одержати на папері бажаний результат, «підігнати» під затратну ідеологію формування цін та одержання безповоротних кредитів.

Виходячи з того, що діючі методики і нормативи не виражають нічиїх інтересів, в умовах державної власності формальним є і зміст розрахунків ефективності капітальних вкладень. Якби підприємець, який має свою власність, намагався керуватися принциповими положеннями методик соціалістичного періоду, то він би не став використовувати їх для прийняття обґрунтованого рішення, яке ніби розчиняється у загальній величезній державній власності. Таким чином, ані кількісно, ані якісно офіційні методики не відповідають потребам інвесторів в умовах ринку.

Зрозуміло, що внаслідок можливих помилкових рішень в інвестиційній діяльності суб'єктів власності слід очікувати низьку ефективність капітальних вкладень, що, безумовно, вплине насамперед на результати господарської діяльності підприємств-інвесторів. Не кращими будуть і відповідні наслідки у вигляді податків з прибутку цих підприємств, а також структурних змін в економіці. Можна передбачати, що підприємства, які не впевнені в ефективності інвестицій, будуть уникати вкладень у довгострокові програми, де результат менш надійний.

У перехідний до ринку період передбачається освоїти нові методи прогнозування і планування наслідків інвестицій, навчити цього власників, сформувати ринок капіталу інвестицій, а також відповідну постійно поновлювану інформаційну базу. І лише на цих засадах проводити не формальні, а науково обґрунтовані розрахунки ефективності інвестицій у процесі прийняття рішень.

Перейдемо тепер до з'ясування суті нового підходу щодо визначення ефективності інвестицій, яка випливає з особливостей ринкової економіки.

На його початку інвестор робить витрати, пов'язані з купівлею землі (ми розглядаємо умови розвинутого ринку), потім -- витрати, пов'язані з передпроектними і власне проектними роботами; далі -- з проведенням будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт. На останньому етапі настає період експлуатації.

Рис. 2.1. Інвестиційний цикл

Головна відмінність ринкового підходу у визначенні ефективності полягає ще й в урахуванні додаткових витрат, пов'язаних з інфляцією, без передбачення якої ризик вкладання коштів у справу є досить високим. Значну статтю у структурі витрат інвестора складають податки. На всіх стадіях інвестиційного процесу вони зменшують чистий прибуток, за рахунок якого інвестор передбачає повертати вкладені у справу кошти.

На перший погляд великі витрати виступають як певний негативний, небажаний фактор в інвестиційній діяльності, а більший прибуток характеризується як позитивний фактор. Слід зазначити, що прибуток і витрати хоч і тісно, але далеко не в усіх випадках взаємопов'язані. Було б невірним вважати, що чим менші витрати, тим більший прибуток. В умовах планової економіки на рівні суб'єктів господарювання це було ілюзією. Дійсно, при плановому обсязі виробництва продукції і фіксованих цінах достатньо знизити власні витрати, щоб зріс прибуток.

Такий підхід щодо одержання більшого прибутку має деякі недоліки: він не стимулює покращення якості продукції і порушує природний зв'язок виробника із споживачем, роблячи виробництво самоціллю. Доцільність з точки зору вищих інтересів відчувається досить слабо, тим паче, що результативність системи є невисокою.

У ринковій економіці кожний суб'єкт підприємницької діяльності, прагнучи до високого прибутку, повинен виробляти продукцію з найкращими споживчими властивостями, з урахуванням того, від чого можуть змінитися обсяг реалізації, ціна і репутація товару на ринку.

Споживчі властивості знаходять свій прояв у можливостях виробництва і збуту продукції більш високої якості або у повному задоволенні безпосередніх потреб людини протягом всього терміну експлуатації об'єкту (споруди, будівель тощо). Оскільки успіх на ринку залежить від споживача, виробник зацікавлений у виробництві такої продукції, яка б найкращим чином співвідносила, з одного боку, витрати на її виготовлення, а з іншого -- ціну чи витрати споживача на експлуатацію, використання продукції у своїх цілях.

Природно, що двосторонність економічної оцінки продукції примушує розглядати проекти з урахуванням щонайменше таких положень:

* деякі додаткові вкладення у будівництво дозволяють знизити виробничі витрати споживача при експлуатації об'єкту в майбутньому. Обґрунтувавши доцільність цього, можна розраховувати не лише на компенсацію збільшення додаткових одноразових витрат, але й на додатковий прибуток як результат економії у споживача;

* додаткові витрати при будівництві здатні забезпечувати великі доходи і прибуток замовника (споживача). У цьому випадку передбачається також розраховувати за його згодою і на додатковий прибуток підрядчика за рахунок потенційного прибутку замовника;

* деяке подорожчання з метою підвищення якості будівництва дає можливість знизити витрати при експлуатації, реконструкції і модернізації споруд як виробничого, так і невиробничого призначення.

Прикладні питання теорії капіталу в економіці пов'язані з цілою низкою специфічних (існуючих в умовах ринку) методів розрахунку, що оперують кількісними співвідношеннями, а саме залежністю між капіталом і часом.

Якщо відома норма прибутку сі, то нинішня вартість Р капіталу /-го року К, дорівнюватиме

Величину d називають також коефіцієнтом дисконтування, коефіцієнтом ефективності, процентною ставкою або просто процентом залежно від контексту того чи іншого завдання

Якщо формулу (2.12) використати для визначення суми, яку необхідно мати сьогодні для покриття протягом періоду Т усіх належних витрат кожного з t років, то одержимо

При оцінці капіталу сучасна теорія передбачає, що як початкові, так і поточні інвестиції однаково беруть участь в інвестиційному процесі. їх кількісний вплив на сукупний інвестиційний капітал обумовлений розподілом капіталу за роками і коефіцієнтами дисконтування.

4. Аналіз фінансового потенціалу

Для аналізу фінансової стійкості за абсолютними показниками складемо наступну розрахункову таблицю (табл. 3.1):

Таблиця 3.1. Оцінка відповідності джерел формування величини запасів та витрат

	Показники	2005 рік	2006 рік	2007 рік	Зміна
					2004	2005
1	Власний капітал	1,0	2,0	108,7	+1,0	+106,7
2	Необоротні активи	0,9	22,0	112,1	+21,1	+90,1
3	Власні оборотні кошти	0,1	-20,0	-3,4	-20,1	+16,6
4	Довгострокові зобов'язання	0	0	0	-	-
5	Поточні зобов'язання	1,3	24,2	11,4	+22,9	-12,8
6	Загальна величина джерел формування запасів та витрат (ЗД)	1,4	4,2	8	+2,8	+3,8
7	Запаси та витрати	0,5	4,0	4,5	+3,5	+0,5
8	Надлишок (нестача) ВОК	-0,4	-24,0	-7,9	-23,6	+16,1
9	Надлишок (нестача) ЗД	+0,9	+0,2	+3,5	-0,7	+3,3

Отримані показники дають змогу оцінити фінансову стійкість фірми:

за наведені роки фінансовий стан характеризувався як нестійкий, при якому відчувалась нестача власних оборотних коштів та формування запасів та витрат забезпечувалось за рахунок усіх джерел фінансування. Також, у 2006 році відмічались тенденції до погіршення: ВОК<0 та ЗД<0; проте вже в наступному році аналогічні показники мали додатні значення, що свідчить про тенденцію відновлення платоспроможності фірми.

Фінансові коефіцієнти змальовують фінансові пропорції між різними статтями звітності. Суть методу полягає у розрахунку відповідного показника і у порівнянні цього показника з якою-небудь базою, наприклад:

загальноприйнятими стандартними параметрами; середньо галузевими показниками;