Размещено на http://www.allbest.ru/

Послуги банківських систем

Зміст

Вступ

1. Фінансовий ринок, його суть та значення

2. Суб'єкти фінансового ринку

2.1 Ринок кредитних ресурсів. Кредит та його види

2.2 Ринок цінних паперів. Види цінних паперів

2.3 Фондова біржа

3. Послуги банківських систем

3.1 Перспективні напрямки розвитку фінансового ринку

Висновки

Використана література

Вступ

Фінансові ресурси - складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функцією і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних , економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов`язаних зі створення, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різними. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного призначення.

Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну частину фінансових ресурсів, що створюються в її народно-господарчому комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи формування фінансових ресурсів та витрат держави має велике значення.

Обсяг утворення фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки відображається у балансі фінансових ресурсів і витрат держави. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропозицій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропозиції розподілу її валового внутрішнього продукту. Державі необхідно прийняття рішень з метою підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел.

Однією із задач фінансової політики країни є: визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі, і які можуть бути використані для здійснення заходів по економічному і соціальному розвитку країни;- встановлення збалансованості доходів і витрат держави, а також обґрунтування використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери і розвиток економіки, оборону та управління; виходячи із програми економічного і соціального розвитку держави.

1. Фінансовий ринок, його суть та значення

Сучасний фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками - фінансовими посередниками. На цьому ринку теж є продавці та покупці і є товар. Цим товаром є гроші, які можуть продаватися або надаватися у використання на певний час. Ті, хто має тимчасові вільні кошти, надають їх у користування тим, хто цього потребує і може повернути позику в обумовлений термін. Позичена сума має бути повернута з оплатою позичкового відсотка.

Власник грошей може вкласти їх у справу й отримати за це право власності на частину прибутку підприємства. Ця частина пропорційна сумі вкладених грошей. Власник, який отримав таке право власності, стає співвласником фірми. Угода на право власності оформляється документом, який після цього стає цінним папером.

Функції ринку:

1. Через фінансовий ринок відбувається переміщення коштів у просторі і часі. Наприклад, родина має власні заощадження і може покласти ці кошти в банк і отримувати за певний відсоток. Банк надасть позику фірмі. Отже, перша функція переміщення коштів.

2. Перерозподіл ризиків. Припустимо, що ви як власник коштів позичили своєму сусідові на товариських засадах певну суму. Він обіцяв повернути їх через 1 рік з урахуванням річної ставки 12%. У визначений термін ці кошти не були повернені, оскільки бізнес у сусіда не вдався. Ви, як власник грошей, витратили можливість самостійно використати ваші кошти, тримати дохід на грошовий капітал і втратили сам капітал.

3. Фінансовий ринок забезпечує здійснення розрахунково-платіжних операцій між окремими суб'єктами і між країнами. Це було б неможливо без паперових грошей, чеків, кредитних карток.

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках.

Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментальну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах.

Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі.

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль.

На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості.

Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта - грошей.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У зв'язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо- та довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо.

Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі три групи: позичкові угоди, включаючи й депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

Як зазначалося вище, інструменти грошового ринку самі набувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки - цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов'язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю - здатністю приносити покупцю додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі.

В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі грошей - ті самі економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники - банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Усі вони спочатку акумулюють у себе грошові кошти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям.

Особливе місце серед суб'єктів грошового ринку займають центральні банки. Будучи банками банків, вони можуть обслуговувати міжбанківські відносини на грошовому ринку, наприклад здійснювати операції рефінансування, регулювати міжбанківські операції, валютні операції тощо. Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі.

У радянській літературі грошовий ринок ототожнювали або з ринком позичкових капіталів, або з ринком короткострокових фінансових активів. У західній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком.

З таким підходом можна погодитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко - як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а значить, і на гроші.

Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, який ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку. Цей підхід поступово утверджується й у вітчизняній літературі. Так, А. Гальчинський розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, за допомогою якого урівноважуються попит і пропозиція на гроші. Як і Л. Харріс, А. Гальчинський основну увагу приділяє механізму формування попиту і пропозиції на гроші.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші е загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром -- грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна -- це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін був долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць (гр. од.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлювала держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконували об'єктивно. Масштаб цін не залежав від зміни вартості грошового металу, бо він був фіксованою ваговою кількістю металу.

Нині функцію міри вартості виконує так званий споживчий кошик, який має реальну вартість.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою:

Т--Г--Т,

де Т -- товар,

Г -- гроші.

Цей процес включає два протилежних акти -- продаж товару за гроші (Т -- Г) і купівлю товару на гроші (Г-- Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т -- Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т -- Г--Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі також стає, непотрібним. На одержані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені зі шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В ХІІІ ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені з перетвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори -- паперу. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая -- онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише наприкінці XVII -- на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716--1721 p. p. Багато випускалось так званих асигнатів під час Французької революції та в перші роки після неї (1789-- 1797 pp.).

Паперові гроші функціонували у США у вигляді "континентальних" грошей з 1775 по 1780 p.; в Англії у вигляді так званих грінбеків -- у 1861 -- 1879 p. p., не розмінюваних на золото банкнот -- у 1797--1815 pp. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 p., в Росії -- з 1769, в Італії -- з 1866, в Пруссії -- з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

У результаті низки етапів перетворень відповідно до змін у світовій економіці в XX ст. золото спочатку було вилучено з внутрішнього обігу. Це сталось у першій половині XX ст. Золото спершу було замінено національними валютами, до яких потім додалися електронні картки-гроші тощо.

Оскільки гроші -- це такий особливий товар, за який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники намагаються нагромадити.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні й, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх зі сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більше розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, я з другого -- створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналом для циркулюючої грошової, маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Як засіб нагромадження золото лишається найбільш надійним і бажаним. Водночас цю функцію дедалі більше виконують і так звані вільно конвертовані валюти (ВКВ), насамперед долар США, а з 1 січня 1999 р. і євро як єдина валюта країн ЄС, базована на валютах 11 країн, що вилучаються зі вжитку з 1 січня 2002 р., у тому числі німецькій марці, французькому франку тощо. Проте саме в цій якості золото зберегло за собою функцію грошей, яку воно втратило в інших якостях.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель -- це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу за ним. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не зазначається, за що видано грошове зобов'язання. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота -- це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності. Кредитні гроші, векселі, банкноти -- важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні -- з функції платежу.

Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби.

Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

У цілому функція засобу платежу розвивалася та видозмінювалася в тісному зв'язку з функцією засобу обігу. Як і останню, золото практично втратило цю функцію в першій половині XX ст. Воно було замінено, поряд з національною валютою, різного роду кредитними грошима. Внаслідок розвитку кредитних грошей товарно-грошовий обіг дедалі більше перетворювався на товарно-кредитний і посилювалася кредитна природа сучасних грошей.

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості -- золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, євро, єни тощо) посіли місце золота у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається бажаним для всіх країн надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є важливою складовою резервного фонду світових грошей. Основна роль у цій функції закріплена за національними резервними валютами та іншими різновидами валютних коштів.

У першій чверті другої половини XX ст. функцію світових грошей, поряд із золотом, усе частіше виконували ВКВ, насамперед долар США, що було офіційно визнано й встановлено. З 70-х років XX ст. золото разом зі своєю демонетизацією пішло з обслуговування світових платежів. Ця функція закріпилася за ВКВ провідних держав світу та їх об'єднань (США, ЄС, Японія) та SDR як міжнародним вільно конвертованим засобом МВФ.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, металокарбований і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше -- і з металами. Металокарбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний -- різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

2. Суб'єкти фінансового ринку

банківський кредит акція вексель лізинг

Фінансовий посередник - це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать:

- банки;

- інвестиційні та страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- довірчі товариства;

- торговці цінними паперами.

Банки акумулюють грошові кошти та інші цінності (золото, цінні папери), надають кредити господарювання, випускають в обіг цінні папери, проводять операції з дорогоцінними металами і валютою. Банки бувають національні і комерційні. Національні банки мають право випускати в обіг гроші.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди акумулюють кошти приватних осіб або компаній, випускаючи власні цінні папери. Отримані кошти вони з метою одержання прибутків вкладають в а акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами.

Трестові (довірчі) товариства здійснюють управління майном підприємств або приватних осіб. Вони вкладають кошти клієнта (за їх дорученням) у цінні папери, продаючи одні та купуючи інші з метою одержання прибутків.

Страхові компанії надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливо типу - страхових полісів. Страховий бізнес групується на природному прагненні людини убезпечити себе і свою власність від різних непередбачуваних ситуацій. Такі установи акумулюють страхові внески громадян та організацій з умовою, що в раз сила вони сплатять постраждалому зазначену суму. Найбільші страхові компанії: “Оранта”, “ТАС” і інші.

Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Діяльність цих фондів також дещо подібна до страхового бізнесу. На залучені кошти фонди купують цін6ні папери, надають кредити з метою одержання прибутку.

Ощадні установи залучають порівняно невеликі заощадження багатьох громадян. Акумульовані кошти ці установи розміщують у інших ринкових організація, щоб одержати прибуток.

Брокерські фірми - це посередники між продавцями та покупцями цінних паперів на біржі. Крім того, вони надають клієнтам додаткові послуги, зокрема, у вигляді інформації про кон'юнктуру ринку, рекламу.

Кредитні спілки - це неприбуткова організація, шанована фізичними особами на неоперативних засадах із метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

2.1 Ринок кредитних ресурсів. Кредит та його види

Важливою складовою фінансового ринку є ринок кредитних ресурсів.

Кредит - це система економічних відносин, яка виражається в формуванні позитивного фонду товариства і наданні його ресурсів юридичним і фізичним особам у тимчасове у користування на умовах повернення.

Форми кредиту:

- комерційний - має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем;

- банківський - надається володарем грошових позик. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства, кредитором - володар грошових коштів (банк);

- споживчий - надається приватним особам. Його об'єктом є товари довгострокового користування (меблі, автомобіль), різноманітні послуги;

- державний - сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони позичать кошти на ринку позичкових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи. Цей кредит може виступати у вигляді натуральних позик, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань і інших документів кредиту;

- міжнародний - це рух і функціонування позичкового капталу між країнами, одна із форм міжнародного руху капіталу.

Найпростішими є банківські кредити. Їх класифікують:

а) за призначенням:

- позики торговельним і промисловим підприємством під нерухомість, будівництво;

- позики приватним особам;

- позики фінансовим установам;

б) за терміном погашення:

- короткострокові (надані на 1 рік і менше);

- середньострокові (від 1 до 5 років в Україні і 7-8- років в світі);

- довгострокові (понад 5 років чи 7-8 років);

в) за методами погашення:

- ті, що погашаються одночасно (це робиться на кінцеву дату);

- у розстрочку (щомісячні, щоквартальні).

2.2 Ринок цінних паперів. Види цінних паперів

Важливе значення належить ринку цінних паперів (фондовому) ринку. Цінні папери - це оформлені документ, що виражають майнові (найчастіше - боргові) відносини між членами суспільства і підтверджують право на майно або грошову суму, які не можуть бути реалізовані або передані іншій особі без наявності відповідного документа.

Види цінних паперів:

- акції;

- облігації;

- державні казначейства зобов'язаних;

- векселі.

Акція - цінний папір, який свідчить про внесення певного пю в капітал акціонерного товариства і дає право її власнику на отримання доходу в формі дивіденду. Розмір дивіденду залежить від рівня доходності підприємства.

Види акцій:

- привілейовані - гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у фінансових процесах до номінальної вартості акцій. Забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Водночас власники цих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів;

- прості - дають право участі їх власнику в справах акціонерного товариства (брати участь у зборах акціонерів. Бути обраним до складу правління);

- іменні - вказується повне ім'я власника.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власника певних коштів і підтверджує зобов'язання опонента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений строк з виплатою фінансового відсотка.

Види облігації:

- іменні;

- на пред'явника.

Державне казначейське зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, який засвідчує внесення його власником коштів до бюджету держави й дає право на одержання фінансового доходу. Їх випускають терміном на 5-25 років (довгострокові), від 1 до 5 років (середньої тривалості) і короткострокові - до 1 року.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після певного терміну визначену суму грошей власникові векселя.

Фінансовий ринок поділяють на:

- первинний - купують і продають цінні папери нових випусків;

- вторинний - перепродують раніше випущені.

2.3 Фондова біржа

Фондова біржа - це установа, організаційний ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.

Купівля продаж біржі здійснюється за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищою ціною, то його називають дилером.

Якщо ж посередник купує цінні папери за кошти клієнта і від його імені, його називають брокером.

Акції та облігації продаються за цінами, що визначаються у процесі котирування акцій.

Котирування - це встановлення курсів цінних паперів шляхом зіставлення застосувань на купівлю і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни (курсу дня), за якою виконується найбільша кількість замовлень.

Фондовий ринок в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, майнових та компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, інвестиційних сертифікатів, облігацій зовнішньої позики.

Суб'єктами фондового ринку на сьогодні виступають:

- емітенти;

- депозитарії;

- реєстратори власників іменних цінних паперів;

- зберігачі цінних паперів;

- організатори торгівлі цінними паперами;

- фінансові посередники;

- торговці цінними паперами;

- інвестори.

Однак сьогодні доводиться констатувати, що фондового ринку в загальновизнаному в світі розумінні в Україні поки що не існує. Це обумовлено численними як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази. Ще тільки закладаються підвалини для розбудови депозитарної системи. Не вирішено проблем надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації.

Однією з умов ефективного функціонування ринку цінних паперів в Україні є наявність розвинутої інфраструктури, яка включає систему незалежних реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, інвестиційні фонди та компанії, центри сертифікатних аукціонів, торговців цінними паперами, саморегульовані організації. Ці інститути покликані забезпечити прискорення обігу цінних паперів, реєстрацію прав власності на них, активізацію інвестиційних та приватизаційних процесів в Україні.

3. Послуги банківських систем

У більшості випадків учасники фінансового ринку діють на ринку не безпосередньо, а через своїх агентів -- фінансових посередників. Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять операції на фінансовому ринку й отримують за це винагороду. Агентами на фінансовому ринку виступають брокери, що виконують заявки клієнтів на купівлю-продаж цінних паперів, фінансові посередники, що управляють майном фізичних або юридичних осіб, комерційні банки, які купують валюту для клієнтів від свого імені. Агентами вітчизняних комерційних банків на валютному ринку виступають юридичні особи, організовуючи на основі відповідної агентської угоди пункти з обміну валюти.

Відносини між агентом -- фінансовим посередником та клієнтом регулюються відповідною агентською угодою. Договір про надання агентських послуг є договором-дорученням між довірителем і агентом, за яким довіритель доручає агенту виконання частини своїх функцій та повноважень за рахунок і від імені довірителя за певну винагороду. Згідно з агентською угодою одна особа (агент) здійснює певні юридичні чи фактичні дії за дорученням, за рахунок і в інтересах іншої особи (принципала).

Можна виділити два основних види агентських угод: договір доручення (трастовий договір) та договір комісії, в яких агент бере на себе зобов'язання виконувати певні юридичні дії, у тому числі укладати угоди в інтересах клієнта. В договорі доручення агент (повірений, довірена особа) приймає на себе зобов'язання укладати від імені та за рахунок принципала (довірителя) угоди з третіми особами. Часто це не тільки укладання угод, а й виконання певних юридичних дій. Зокрема, довірче товариство є довіреною особою для своїх довірителів.

Договір доручення є однією з основ представництва. Він регулює лише взаємовідносини між довірителем та повіреним і не регулює їх взаємовідносини з третіми особами. Представництво від імені іншої сторони є однією з основних ознак, що дають змогу відрізнити договір доручення від договору комісії та договору підряду, в яких агент діє від свого імені.

У договорі комісії агент (комісіонер) зобов'язується укладати угоди від свого імені, але за рахунок принципала (комітента). Таку форму широко використовують у торгівлі цінними паперами, в діяльності банків з обслуговування клієнтів. Як правило, комісіонер не відповідає за виконання умов угоди третьою стороною. Якщо за певну винагороду комісіонер приймає на себе зобов'язання перед комітентом щодо виконання умов угоди третьою особою, угода має назву делькредере. У договорі комісії набуває прав і залишається зобов'язаним перед третьою стороною агент на відміну від договору доручення, в якому права та обов'язки виникають безпосередньо у принципала.

Агентські послуги надаються як корпоративним, так і індивідуальним клієнтам. Основні види трастових операцій для фізичних осіб -- управління майном на довірчій основі і попечительство, розпорядження майном після смерті власника. Управління майном на довірчій основі може бути у вигляді довічного трасту, коли клієнт надає майно в довічне управління з передачею після смерті майна та доходу спадкоємцям. Страховий траст полягає в призначенні банка або іншої довіреної особи довірителем за страховим полісом.

Розпорядження майном після смерті власника -- також поширений вид довірчих послуг. При цьому проводиться докладний опис майна, сплачуються всі борги клієнта, а сума, що залишається, розподіляється серед нащадків.

Корпоративний траст засновується у формі майна, переданого банку в забезпечення випуску цінних паперів. Траст на користь найманих працівників може набувати форми пенсійного плану або плану участі в прибутках. У першому випадку підприємець вносить кошти за затвердженою схемою у фонд, що перебуває в управлінні банком, для здійснення в подальшому пенсійних виплат співробітникам підприємства. В другому випадку підприємець передає час від часу частину прибутку в фонд на користь робітників підприємства по досягненні ними пенсійного віку або на іншу дату.

До агентських функцій належить також зберігання цінностей у сейфі. Банк здійснює зберігання та видачу в разі потреби цінностей за дорученням клієнта без прийняття самостійних рішень щодо управління цінностями. Іншим різновидом агентських функцій є зберігання, купівля-продаж цінностей, а також виплата доходу згідно з інструкцією довірителя. Найповніший набір агентських функцій включає не тільки зберігання, а й активне управління майном довірителя.

Існують також угоди, за якими агент займається не укладанням угод для клієнта, а виконує певні фактичні дії в інтересах клієнта. Прикладами таких угод є угоди, в яких агент займається оформленням певних документів, пошуком контрагентів для проведення операцій тощо.

Слід зауважити, що агентська угода в СІЛА, Англії та ряді інших країн призначена для регулювання відносин, які в більшості європейських країн визначаються угодами доручення та комісії.

Перед підприємницькою структурою, що прийняла рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, завжди постає проблема пошуку і використання найбільш дешевих способів фінансування капітальних вкладень. Якщо в країні поряд з ринком банківського кредиту, ринком акціонерного та позикового капіталу існує розвинений ринок лізингових послуг, альтернатива використання лізингу для фінансування капітальних вкладень завжди розглядається менеджментом підприємства. Оптимальний спосіб фінансування має забезпечити підприємству мінімізацію витрат із придбання та використання обладнання протягом терміну інвестиційного проекту з урахуванням часового чинника та механізму оподаткування. У разі існування в країні розвиненого конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу фінансування перевага часто надається лізингу.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою -- лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає арендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу.

Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, предметом лізингу виступають будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання.

У лізинг може передаватись як майно, спеціально придбане лізингодавцем для певної лізингової угоди, так і майно, придбане ним безвідносно до конкретної угоди лізингу. В першому випадку лізинг називають прямим, у другому -- непрямим. Відповідно до Закону України "Про лізинг" у лізинг може передаватись майно, що перебуває у власності держави, але за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном.

Суб'єктами лізингу є лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто продавці предмета лізингу. Останні можуть бути не тільки продавцями, а й безпосередніми виробниками майна, що передається за лізингом. Продавці відчужують відповідне майно лізингодавцю і, якщо це передбачено лізинговою угодою або законодавством, здійснюють поставку та передачу предмета лізингу лізингоодержувачу, виконують його гарантійний ремонт тощо. В угоді, укладеній між продавцем та лізингодавцем про відчуження предмета лізингу, може передбачатись виконання інших послуг з доставки та обслуговування обладнання в інтересах лізингоодержувача. Суб'єктами лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами крім лізингодавця та лізингоодержувача виступають також продавець предмета лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої лізингової угоди.

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі, передбачені договором лізингу.

Існує два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб'єктами лізингу. Оперативний лізинг -- це договір, згідно з яким предмет лізингу передається лізингоодержувачу на термін, менший від терміну повної його амортизації, і завжди повертається лізингодавцю після закінчення обумовленого терміну. Як правило, лізингодавець відповідає за обслуговування й утримання в нормі зданого в оренду обладнання. Період лізингу досить короткий, менший від економічно обгрунтованого терміну служби обладнання, тому лізингодавець може повторно здати в оренду обладнання або продати його за зниженою ціною.

Фінансовий лізинг -- це договір, відповідно до якого предмет лізингу передається лізингоодержувачу для користування на визначений договором термін і може бути придбаний лізингоодержувачем після закінчення терміну користування у разі сплати визначеної договором повної його вартості. Договором фінансового лізингу може передбачатись право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором терміну користування ним.

Згідно зі світовою практикою фінансовий лізинг є угодою, що діє протягом основної частини або всього корисного терміну служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.

Фінансовий лізинг має свій основний період дії, який покриває весь або більшу частину терміну дії предмета лізингу. Як правило, цей період на 1--2 роки менший від очікуваного терміну служби наданого в лізинг обладнання. Надалі це обладнання вже практично неможливо здати в аренду або продати. Тому лізингодавець намагається забезпечити виплату всієї вартості обладнання за час основного періоду. Наприкінці основного періоду арендатору може бути запропоновано оренду на невизначений вторинний період за дуже низькою ціною або можливість продати обладнання на ринку від імені лізингодавця за певну винагороду.

Вітчизняним законодавством передбачено такі форми лізингу: зворотний, пайовий та міжнародний лізинг.

За договором зворотного лізингу предмет лізингу придбавається у власника для наступної передачі йому в лізинг.

При пайовому лізингу до 80% вартості предмета лізингу фінансується за рахунок кредиту, наданого двома і більше кредиторами.

У міжнародному лізингу беруть участь сторони, що перебувають під юрисдикцією різних держав. У цьому разі передбачається перетинання відповідними активами, послугами та лізинговими платежами митних кордонів.

Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

Починаючи з 70-х років ринок факторингових послуг почав інтенсивно розвиватись у країнах Західної Європи. Щорічні обсяги факторингових операцій і на сьогодні в більшості промислово розвинених країн Європи постійно зростають. Для впорядкування ринку факторингових послуг та зменшення ризиків у своїй діяльності факторингові компанії Європи об'єднались у міжнародну організацію факторингових компаній, що дало їм змогу використовувати правові санкції до боржників -- резидентів різних країн.

У багатьох країнах на ринку факторингових послуг основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов'язані з великими комерційними банками. Вітчизняні комерційні банки також мають право надавати факторингові послуги, однак частка факторингу в їх балансах на сьогодні незначна і коливається в межах від 0,5 до 5%.

Поява і розвиток ринку факторингових послуг пов'язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм та методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям та пропорційні сумарним активам стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості.