Аналогічні банки уже створені в сімох інших східноєвропейських країнах, зокрема, в Росії, Грузії, Боснії. Німецькою фірмою IPC GmbH була надана спеціальна технологія кредитування малих підприємств. Бізнесова ідея Мікрофінансового банку базується на переконанні, згідно з яким - як висловився один з представників засновників - малі підприємства є "становим хребтом пульсуючої економіки". І дійсно, щодо фінансування малих приватних підприємств в Україні існує велика прогалина. Як і раніше, українські комерційні банки проявляють дуже невеликий інтерес до цієї категорії підприємств, зокрема, через відсутність достатнього забезпечення кредитів.

Засновники Мікрофінансового банку впевнені в тому, що банк буде ефективним з економічної точки зору і що також і в українських банках незабаром розпочнеться процес переосмислення. Опитування, проведене серед 1200 українських малих підприємств, засвідчило наявність непокритої потреби в кредитах. Воно показало, що одна з головних причин низького рівня інвестування у малі підприємства полягає у недостатньому доступі до кредитів. Для тих же, хто спромігся здійснити інвестування, кредити українських банків відігравали лише другорядну роль.

МФБ застосовує унікальну кредитну технологію, яка дозволяє суттєво спростити порядок надання кредитів. Банк гарантує своїм клієнтам:

оперативне прийняття рішень про видачу кредитів (протягом 2-14 днів після подачі заяви й надання необхідної документації);

вигідні умови кредитування: низькі відсотки за користування кредитом та строки до 24 місяців;

надання допомоги у підготовці документів;

зручні схеми погашення кредитів: кредити погашаються щомісячно рівними частинами (відсотки нараховуються тільки на залишкову суму боргу);

гнучкий підхід до вибору й оцінки забезпечення кредитів;

довгострокові партнерські відношення між Банком і надійними клієнтами.

Кредитні продукти, які пропонує МФБ, максимально враховують потреби клієнтів. Тим самим, банк намагається сприяти розвитку малого бізнесу в Україні.

Мікрофінансовий банк надає кредити за такими видами та за таких умов:

Мікрокредити : до $20 000 (або еквівалент у гривнях, євро). Відсоткова ставка від 1.33 % на місяць. Рішення про надання кредиту приймається за 24 години з моменту проведення фінансового аналізу.

Мінікредити : від $20 000 до $300 000 (або еквівалент у євро, гривнях). Відсоткова ставка від 1.25 % на місяць.

Рішення про надання кредиту приймається за 48 годин з моменту проведення фінансового аналізу.

Крім того, з 20 листопада 2002 року Мікрофінансовий Банк пропонує приватним підприємцям нову послугу - експрес-кредити. Особливістю нового виду кредитів є швидкість надання грошей для підприємців та простота оформлення кредиту.

Звернувшись до банку підприємці зможуть отримати кредитні ресурси для розвитку власної справи за добу.

Умови надання експрес кредитів подано у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Умови надання експрес-кредитів

Сума кредиту	до 5500 гривень
Строк кредиту	до 12 місяців
Відсоткова ставка	2,75% на місяць
Застава	побутова техніка, меблі, особисті речі, коштовності, товар в обороті, торгівельне обладнання

Експрес-кредити надаються по всій мережі Мікрофінансового Банку в Україні.

За прогнозами фахівців банку очікується, що додатково близько 1000 підприємців по всій Україні кожного місяця будуть використовувати кредитні кошти за цією програмою на поповнення обігових коштів, на придбання товарів, обладнання.

У Мікрофінансовому банку існує така технологія надання кредитів [24, c. 16].

На початковій стадії кредитного процесу економіст кредитного відділу банку розглядає заяву клієнта (додаток 1), особисто знайомиться з ним, вивчає всю необхідну документацію із загальною метою - сформувати об'єктивну характеристику даного потенційного позичальника. Важливе значення для банку має репутація клієнта, його чесність і порядність. Кредит може бути наданий лише на основі достатнього знання клієнта і впевненості в його кредитоспроможності.

У перелік обов'язкових документів, що надаються банкові для отримання кредиту, входять наступні документи:

Для юридичних осіб:

Квартальний звіт (баланс, форма №2) за останній звітний період.

Копії установчих документів (статут, установчий договір), документів про реєстрацію (свідоцтво про реєстрацію, довідка з міністерства статистики) та перереєстрацію, довідка про взяття на податковий облік (форма 4 - ОПП) чи про сплату єдиного податку.

Документ, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, яка буде займатися оформленням документів, та здійснювати інші дії, пов'язані з отриманням кредиту (рішення зборів засновників, довіреності і т.і.), а також копію паспорту даної особи.

Копії ліцензій на право займатися видами діяльності, які підлягають ліцензуванню, а також патентів та дозволів, якщо останні передбачені чинним законодавством.

Довідка від обслуговуючого банку про відсутність/наявність кредитів.

Копії договорів оренди на приміщення, що орендуються, та інші активи, якщо вони існують.

Копії документів, що підтверджують право власності на можливий предмет застави.

Для підприємців:

Копію паспорту підприємця.

Копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємця.

Копію довідки про надання ідентифікаційного коду підприємця, довідка про взяття на податковий облік (форма 4 - ОПП) чи про сплату єдиного податку.

Копії ліцензій на право займатися видами діяльності, які підлягають ліцензуванню, а також патентів та дозволів, якщо останні передбачені чинним законодавством.

Копії договорів оренди на приміщення, що орендуються, та інші активи, якщо вони існують.

Копії документів, що підтверджують право власності на можливий предмет застави.

Економістам кредитного відділу сенс навести довідки про позики, отримані клієнтом в інших банках. Йдеться про залишки коштів на позичкових рахунках клієнта, строки погашення позик, прострочену заборгованість, а також залишок коштів на поточному рахунку.

Новий для банку клієнт подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами. Економісти банку повинні впевнитися у тому, що клієнт зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації.

Головне завдання початкового етапу кредитування - здійснення аналізу і попередній відбір заявок клієнтів на отримання кредиту. Це можливо тільки за умови ефективної обробки отриманої інформації. Обов'язковим є складання, кредитної історії позичальника.

Після ознайомлення з документами економіст кредитного відділу банку проводить особисту бесіду з майбутнім позичальником.

Кредитному працівникові банку необхідно знати не лише наявний економічний стан підприємства-клієнта, а й результати діяльності даного підприємства за попередні роки. Йдеться про визначення передумов для одержання позики, спроможності своєчасно й повністю її погасити разом із відсотками, здатності потенційного позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги, роботи) та ін. Економісти кредитного відділу комерційного банку повинні провести збір інформації, що відноситься до оцінки економічного стану клієнтів, обробку та аналіз зібраної інформації, її узагальнення і збереження для використання в майбутньому. Значне прискорення аналітичної економічної роботи досягається використанням спеціальних комп'ютерних програм з визначення рівня ефективності діяльності підприємства - потенційного позичальника.

Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит працівника банку на підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на місці має бути детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного відділу подає у формі висновку на заяву клієнта. В ньому обґрунтовується згода на видачу позики або доцільність утримання від її надання.

Кредити надаються за таким забезпеченням:

нерухомість (житлова та нежитлова);

обладнання (яке є або буде придбане);

(виробниче, торговельне та ін.);

автотранспорт (наявний, або буде придбаний);

товари;

особисте майно.

Строки кредитування :

поповнення обігових коштів - до 18 міс.

придбання основних засобів - до 36 міс.

Кредити погашаються рівними частинами щомісячно (відсотки нараховуються тільки на залишкову суму боргу)

Обмеження по кредитуванню :

Виробництво тютюну, алкоголю, зброї

Екологічно шкідливе виробництво

Торгівля цінними паперами

Гральний бізнес

Мікрофінансовий Банк щомісяця надає близько 900 кредитів для підприємців, та підприємств малого та середнього бізнесу на суму понад 3,5 млн. доларів США. Приблизно 68,5 % кредитного портфелю (за кількістю) складають кредити розміром до 5000 доларів США, 29 % - кредити розміром від 5000 до 50000 доларів США та біля 2 % - кредити понад 50000 доларів США.

2.2 Проведення оцінки фінансового становища та кредитоспроможність позичальника-малого підприємства

Банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.

Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність - поняття більш вузьке, ніж платоспроможність, адже погашення позики - це лише один з видів заборгованості, яку може мати підприємство (фірма).

Комерційні банки західних країн використовують на практиці складні системи різноманітних фінансових показників для оцінки кредитоспроможності своїх клієнтів. В Україні НБУ також розробляє для комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників [27, c. 40].

Застосовувані в даний час способи оцінки кредитоспроможності можливих клієнтів Мікрофінансового банку опираються головним чином на аналіз діяльності позичальників у попередньому періоді і орієнтовані, в основному, на розв'язання розрахункових (рутинних) завдань. При всьому значенні такої оцінки вона не може вичерпно характеризувати кредитоспроможності позичальника в наступному періоді.

На відміну від діючих в інших банках методів визначення кредитоспроможності зазначений метод, зачіпаючи практично всі сторони діяльності позичальника, не вимагає трудомістких і об'ємних розрахунків. Крім того, названий метод дозволяє оперувати не тільки даними фінансової звітності за минулий період, які мало що кажуть про зміст роботи позичальника при використанні кредиту, але й базується на показниках, що характеризують перспективи його діяльності.

В основі методу лежить використання інформації, що надходить при аналізі кредитоспроможності від спеціалістів-експертів. Справа в тому, що в своїх судженнях про кредитоспроможність спеціалісти покладаються на суб'єктивні оцінки та свої інтуїтивні прийоми аналізу. Робота з визначення кредитоспроможності значною мірою є творчим, не механічним процесом, вимагає від працівників банку глибоких знань економіки, специфіки галузі та підприємства, навичок збирання, систематизації та всебічного аналізу фактичного матеріалу.

Крім того, працівник банку в своїх судженнях часто оперує якісними оцінками, котрі не піддаються формальному описанню та документальному оформленню. Відомо, що джерелом інформації для банківського аналізу служить як офіційна (бухгалтерські, фінансові, статистичні звіти і т.п.), так і різноманітна неформальна інформація про клієнтів. Неформальна інформація представлена, в основному, якісними показниками, такими, як якість управління та діяльність правління, репутація керівників, аж до їхнього морального обличчя, надійність внутріфірмового контролю, обґрунтованість рішень, що приймаються, і дотримання законів, питання маркетингу, дотримання договірних зобов'язань, стан платіжної дисципліни, обліку та звітності, перспективи розвитку підприємства та багато іншого.

Процес прийняття рішень про надання кредитів складний і багатогранний. Проте реальність господарської ситуації не дає значного резерву часу для прийняття подібних рішень. Цим зумовлено необхідність автоматизації вказаної процедури прийняття банківських рішень, найбільш раціональною реалізацією якої здається розробка експертної системи підтримки прийняття рішень про кредитування. Й вирішальною перевагою є агрегування та математична обробка всебічної інформації про клієнта.

Загалом процедура прийняття рішення передбачає виконання таких дій:

- відбір значущих факторів, що впливають на прийняття рішень;

- формування вирішального правила на основі значущих факторів;

- оцінка значимості факторів і прийняття рішень за допомогою одержаного вирішального правила.

Відповідно до поданого алгоритму побудовано експертну систему "ЕХРЕRТ", яка реалізує пропонований метод підтримки прийняття рішень про кредитування. Система дозволяє виконувати такі дії:

- вибір показників кредитоспроможності;

- побудова моделі вирішального правила під час експерименту в думці;

- визначення ризику неповернення кредиту.

Вивчення діючих методик визначення кредитоспроможності дозволило зробити висновок про те, що численні показники кредитоспроможності характеризують такі сторони діяльності позичальника [27, c. 41]:

а) дієздатність;

б) репутацію;

в) капітал;

г) наявність забезпечення позики;

д) стан економічної кон'юнктури.

Кожний показник, що розглядається окремо, характеризує різні грані одного чи групи визначених факторів кредитоспроможності.

Ці показники дуже корельовані між собою. Суворої відповідності пари показник - фактор немає. Тому для грамотного й ефективного аналізу кредитоспроможності необхідний скрупульозний відбір застосовуваних показників. Крім того, число їх не може бути великим ще й тому, що, по-перше, оперування великим числом складне для людського сприйняття й аналізу, і, по-друге, збір та обробка великої кількості показників пов'язані зі значними витратами часу і праці, а це призводить до подорожчання процесу підготовки прийняття рішень про надання кредитів.

Вибір показників кредитоспроможності проводиться залежно від кількості експертів методами рангової кореляції та парних порівнянь.

На підставі викладеного пропонується система показників кредитоспроможності, головну увагу в якій приділено показникам, що характеризують перспективи роботи підприємств позикопозичальників. При цьому дослідження проводиться за двома напрямками - аналіз балансу на ліквідність та розрахунок очікуваних доходів, котрий доповнюється оцінкою можливості їх одержання.

Аналіз балансу на ліквідність полягає в оцінці його стану з погляду здатності господарських організацій без порушення нормальної роботи виробництва здійснювати термінові платежі за рахунок відповідних їм за терміновістю надходжень від реалізації цінностей. Включення показників ліквідності в групу показників, які характеризують перспективи розвитку підприємства, пояснюється тим, що вони дозволяють оцінити платоспроможність позичальника на найближчий час. Серед показників ліквідності вимогам визначення найближчих перспектив розвитку підприємства найповніше відповідає коефіцієнт ліквідності балансу. Він визначається як відношення обсягу першокласних ліквідних засобів до загальної суми заборгованості, що підлягає погашенню за найближчі три місяці.

Характер діяльності позичальника, його фінансова стійкість визначаються насамперед величиною капіталу, основними складниками якого є статутний фонд і прибуток.

Одним з показників, що характеризують позичальника з цього боку, є коефіцієнт незалежності. Він дозволяє оцінити долю власників у загальній вартості майна підприємства і обчислюється як відношення величини джерел власних засобів до загальної суми балансу. У більшості індустріальне розвинутих країн вважається, якщо цей коефіцієнт вищий 0,5 (тобто 50% і більше), то ризик кредиторів зведено до мінімуму: продавши половину майна, сформовану за рахунок власних засобів, підприємство може погасити свої боргові зобов'язання.

Включення коефіцієнта незалежності в перелік показників, які характеризують прибутковість позичальника на перспективу, пояснюється тим, що він дає якісну картину фінансової сталості й солідності досліджуваного підприємства. В умовах катастрофічного стану договірної дисципліни, наявності багатьох фіктивних, бездіяльних підприємств фірми, які володіють солідним статутним капіталом і одержують достатній прибуток, мають значні переваги в стосунках з банком з погляду їхньої здатності одержувати доход у подальшому.

Використання інших показників, що ґрунтуються на даних звітності, в т.ч. бухгалтерського балансу, не видається доцільним, оскільки вони не можуть вичерпно характеризувати кредитоспроможність позичальника в наступному періоді. Крім того, використання даних, котрі стосуються вартісної оцінки основних фондів, товарних запасів, іншого майна має приводитися з великою обережністю, що в умовах інфляції їхня ринкова вартість і вартість, вказана в балансі, можуть істотно відрізнятися.

Важливим є аналіз рентабельності підприємства, обчислений як відношення прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, до собівартості реалізованої продукції. На базі зіставлення такого показника з середнім рівнем рентабельності підприємницької діяльності можна оцінити вигідність підприємництва. Цей показник широко застосовується в практиці банківського аналізу капіталістичних країн. Для нашої економіки він поки що незастосовний, оскільки в нас не робиться розрахунок рентабельності підприємницької діяльності взагалі і внутрігалузевої зокрема.

Здатність позичальника одержувати в майбутньому доход, достатній для погашення кредиту та сплати процентів, може бути оцінена на базі попередніх розрахунків очікуваних доходів.

В економічній літературі немає єдиної методики оцінки ефективності інвестицій і достатності очікуваних доходів в умовах нестабільності економіки та інфляційних процесів. Виникає необхідність запропонувати метод розрахунку достатності очікуваних доходів, інформаційною базою для якого служить потік платежів. Цей потік (послідовність у часі) формується з показників чистого доходу та інвестиційних витрат. Під чистим доходом розуміється загальний доход (виручка), одержаний за кожний часовий проміжок, з відрахуванням платежів, пов'язаних з його одержанням. У ці платежі входять усі дійсні витрати, прямі й непрямі, з оплати праці та матеріалів, Податки (амортизація як витрати тут не враховуються). Інвестиційні витрати (в т.ч. кредит і плата за нього) включаються в потік платежів з від'ємним знаком.

Динамічність і складність економічного розвитку вимагає зведення інвестиційних витрат і доходів від капіталовкладень до одного моменту часу. Тут важливий вибір рівня ставки процентів, за якою проводиться дисконтування (ставки порівняння) і котра має, окрім усіх інших фактів, враховувати ступінь ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі поза залежністю від його конкретних форм в остаточному підсумку постає у вигляді можливого зменшення реальної віддачі інвестицій порівняно з очікуваною, то для обліку ризику (від скорочення віддачі, інфляційного знецінення грошей і т.ін.) вводять поправку до рівня процентної ставки. Ця поправка додає деяку "ризикову премію", що враховує як специфічний ризик, пов'язаний з несталістю одержання доходу від конкретного капіталовкладення, так і ринковий ризик, пов'язаний з кон'юнктурою.

Яку ставку порівняння належить прийняти в даній конкретній ситуації - справа економічного судження та прогнозу. У зарубіжній практиці при виборі ставки порівняння в принципі орієнтуються на діючий або очікуваний усереднений рівень позичкового процента. Обирають і більш конкретні орієнтири - доходність певних видів пінних паперів, банківських операцій і т.ін. Так, у вітчизняній періодичній пресі публікуються значення і прогнози L та S індексів, що характеризують зміни цін скупки та продажу цінних паперів на фондових ринках України, КБ-індексу, котрий будується як середнє індивідуальних індексів курсових цін акцій, зважене за обсягом продажів і скориговане на індекс інфляції, середніх процентних ставок на кредити, котирувальних цін ф'ючерсних контрактів і т.п., дозволяє використовувати подібну інформацію при виборі рівня ставки порівняння.

Чиста зведена величина доходу W характеризує загальний абсолютний результат інвестиційної діяльності. Нехай характеристики доходів та капіталовкладень подані у вигляді потоку платежів, тоді дорівнює сучасній величині цього потоку, тобто сумі всіх його членів, дисконтованих на деякий момент часу.

Якщо капіталовкладення повністю здійснюються за рахунок позикових коштів, причому позику надано під ставку і, то чиста зведена величина доходу є реальним доходом від інвестиційного процесу.

У разі, коли віддачі від інвестицій чи самі інвестиції становлять деякі впорядковані послідовності платежів з відомими закономірностями зміни їх у чaсі, де проводиться прямий підрахунок сучасних величин, належить застосовувати формули сучасних величин відповідних рент.

Банк може зажадати від клієнта подання таких розрахунків на період, відповідний термінові кредиту. На основі таких розрахунків оцінюється достатність передбачуваних доходів для вчасного виконання умов договору, а також ефективність роботи підприємства на базі аналізу величини прибутку, що залишається в його розпорядженні.

Враховуючи викладене, правомірно запропонувати показник достатності очікуваних доходів для виконання своїх зобов'язань, котрий може варіюватись у межах від 0 (недостатній) до 1 (повністю достатній). Проміжних значень цей показник може набирати у випадках, коли експерт не зовсім упевнений у можливості досягнення аналізованим підприємством намічених результатів.

У зв'язку з цим постає питання про достовірність інформації, яку подає позичальник, причому виділяються два аспекти проблеми, що розглядається, - реальність запропонованих розрахунків та компетентність виконання їх. З приводу реальності, достовірності розрахунків, інакше кажучи, ступеня довіри до клієнта необхідно дослідити такий показник, як репутація позичальника. Для врахування компетентності, під якою в даному разі розуміється правомірність передбачень позичальника перспектив свого розвитку, пропонується такий універсальний показник, як конкурентоспроможність продукції, що випускається позичальником.

Для визначення показника конкурентоспроможності продукції необхідно враховувати її відповідність світовим стандартам якості, співвідношення попиту і пропозиції, що склалося на подібні види продукції на ринку, а також можливість її реалізації з врахуванням намічуваного рівня цін і наступних змін платоспроможного попиту на відповідні види продукції. Цей показник також можна оцінювати з допомогою функції приналежності в межах від 0 (незатребувана продукція) до 1 (дефіцитна продукція). Проміжні значення свідчать про рівень цього показника, що склався для всіх видів продукції, яка випускається аналізованим підприємством.

У підсумку, запропоновано примірний перелік показників, які можуть бути використані для оцінки кредитоспроможності

1 Коефіцієнт ліквідності балансу 0....1

2 Коефіцієнт незалежності 0....1

3 Достатність доходів 0....1

4 Репутація позичальника 0....1

5 Конкурентоспроможність продукції 0....1

У загальному вигляді математична модель вирішального правила записується як функція, що пов'язує виходи "чорної скриньки" та його входи (в даному разі - показники кредитоспроможності). Під "чорною скринькою" тут розуміється аналізоване підприємство як об'єкт дослідження.

Побудова моделі кредитоспроможності відбувається під час експерименту в думці.

В економічних дослідженнях реальний експеримент дорогий, а часто й неможливий, крім того, для прийняття рішень у подібних ситуаціях немає значного резерву часу. Тому проводиться експеримент у думці, а не реальний, з кількома (від 2 до 4) ретельно відібраними під час попередньої стадії показниками. Вибір більшої кількості показників нераціональний, оскільки експертові складно оперувати одночасно багатьма показниками. Крім того, вже у випадку 4-х рівнозначних значущих показників їхній внесок у розв'язання проблеми буде близько 25%, що сумісно з помилкою експерименту в думці.

Експеримент у думці формує узагальнену оцінку кредитоспроможності, використовуючи якісні лінгвістичні описання, що надходять від експертів, і чітку числову інформацію фінансової звітності. Відбувається це таким чином. Генерується повний перелік потенційно можливих ситуацій для вибраних 2-4 показників (повний факторний експеримент), тобто показникам почергово приписуються їхні граничні значення (для зручності вони записуються -1 і +1). Експертам пропонується імпровізувати і передбачати свою поведінку в умовах ситуації, що змінюється в думці. Для кожного набору станів показників кредитоспроможності експертами має бути сформульовано висновок про те, чи допускає він надання кредиту в даній конкретній ситуації. Можливі варіанти відповідей - „Так”, „Ні”.

Параметром виходу в моделі вирішального правила служить частота відповідей „так” на запитання про поведінку експертів у кожній із ситуацій, що розглядаються, тобто при даному поєднанні рівнів вибраних показників.

Результати експертизи фіксуються і обробляються з допомогою спеціального математичного апарату. В результаті будується модель кредитоспроможності, що визначає залежність можливості надання кредиту від рівня вибраних показників.

Ризик неповернення кредиту визначається шляхом підставлення значень вибраних показників для конкретного позичальника (що визначається часто суб'єктивними якісними методами) в одержану модель.

Остаточний результат роботи системи "ЕХРЕRТ" подано у вигляді рекомендації особі, яка приймає рішення, з певною ймовірністю прийняти рішення про видачу позики чи відхилити його.

Для зручності вибору умов кредитування залежно від рівня неповернення кредиту пропонується формування і використання таблиць прийняття рішень про кредитування.

Таблиці прийняття рішень про кредитування є засобом компактного описання логічних правил, що використовуються для вибору дій, котрі необхідно виконати при розв'язанні конкретних завдань надання кредитів. Такі таблиці мають розроблятися для кожного банку залежно від характеру його роботи та особливостей клієнтури.

Таблиця прийняття рішень складається з трьох компонентів:

- умов прийняття рішень;

- дій, що здійснюються відповідно до умов кредитування;

- правил прийняття рішень про кредитування.

Умови прийняття рішень представлені:

- двома некорельованими між собою показниками і показником, що є залежним від перших двох;

- сумою запрошуваного кредиту, вираженою в процентному відношенні до величини власних коштів банку;

-- ризиком неповернення кредиту, що визначається в результаті роботи експертної системи "ЕХРЕRТ";

рівнем прийняття рішень.

Дії, здійснювані відповідно до порядку кредитування, включають:

-- умови кредитування, під якими в даному разі розуміється рівень процентної ставки, порядок надання кредиту, і погашення процентів та основного боргу і т.п.;

-- вимога забезпечення кредиту, застави або його страхування.

Надання кредиту, що перевищує 40% нормативного рівня ризику на одного позичальника, заборонено відповідно до діючих інструкцій НБУ. Теоретично видача подібного кредиту можлива при наданні особливих гарантій (наприклад, уряду) або за умови спільної діяльності банку та позичальника з метою одержання спільного прибутку. Для вироблення умов подібного кредиту може бути побудована відповідна таблиця прийняття рішень.

На завершення необхідно зазначити, що система підтримки прийняття рішень "ЕХРЕRТ" програмно реалізована засобами мови СІ і доступна для використання на персональних комп'ютерах, сумісних з ІВМ РС. Робота з нею не вимагає від працівників банку спеціальних машинних знань. Передбачено зручний інтерфейс з користувачем, режими вставки, коригування та допомоги.

2.3 Процес надання кредитів під реалізацію проектів приватними підприємствами та їх погашення

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики - одна з центральних складових технології банківського кредитування.

При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв'язку з цим є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розроблення заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної кредитної операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банку.

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями, має підтримуватися в банківській практиці на належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичальниками, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможністю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укладання договору застави на майно, цінні папери позичальника; надання позичальником поручительств, гарантій інших організацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоби звести ризик до мінімуму. Оцінка ризику - першочергова справа за розробки умов майбутньої позики. Забезпечивши правильну оцінку ризику під час розробки змісту кредитної угоди, банк може значно поліпшити перспективу реалізації самої кредитної операції, скоротити ймовірність появи боргів. Ані банк, ані позичальники не повинні вважати само собою зрозумілим, що будь-які заяви на отримання позики можуть бути правомірними для умов кредитору. Потенційні позичальники не повинні розглядатися банком в однаковому "рожевому" кольорі.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних кредитів.

У кредитному договорі (додаток 2) передбачена чітка процедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснює кредитний комітет Мікрофінансового банку.

Умови кредитних договорів органічно взаємозв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють [54, c. 61]:

рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства;

частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю;

прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо.

Підготовка кредитного договору - це творчий процес, який вимагає від банківських працівників знань, аналітичного мислення, гнучкості в оцінці, вміння прогнозувати хід економічних подій тощо. Оптимальність умов кредиту визначається на основі співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.

Одне з найскладніших завдань для банку - правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'язку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.

Для банку важливою є проблема гарантій повернення кредиту. Тому банківські працівники мають отримати від позичальників найбільш точну інформацію про джерела погашення позики.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "ліберальних" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно раціонального використання.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляються кредитний договір і термінове зобов'язання.

Термінове зобов'язання за позичкою банку - це документ, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу, Термінове зобов'язання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанні зазначаються: найменування і код позичальника, найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.

Кредитний договір підписує Голова Правління Мікрофінансового банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом рішення.

Як уже зазначалося Мікрофінансовий банк використовує такі основні форми забезпечення кредиту:

нерухомість (житлова та нежитлова);

обладнання (яке є або буде придбане);

(виробниче, торговельне та ін.);

автотранспорт (наявний, або буде придбаний);

товари;

особисте майно.

Як і для будь-якої кредитно-фінансової установи, для Мікрофінансового банку забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава - це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. У договорі застави зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.

У разі надання кредиту під заставу майна банк враховує низку важливих чинників і передумов кредитної операції. По-перше, позичальник має бути власником заставленого майна або мати право оперативного управління ним, яке визначено статутом або дорученням. По-друге, позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б потверджувала, що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов'язаннями. По-третє, предмет застави має бути правильно оформлений як власність. По-четверте, предмет застави має мати визначену ціну, потверджену документально (для нерухомості - довідка фірми, що має ліцензію на оцінку та документ про право власності). Очевидно, що предмет застави має мати цінність та користуватися попитом у разі його реалізації. Для банку головною вимогою до вибору предмета застави є рівень його ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предмет застави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місці має бути проведений огляд та оцінка майна.

Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша ця різниця, тим, в принципі, й вище забезпеченість позики.

Кредитор повинен мати реальну можливість погасити з вартості заставленого майна після його реалізації основну суму боргу, відсотки, всі витрати, пов'язані із здійсненням кредитної операції (включаючи зберігання предмета застави), і, крім того, відшкодувати так званий втрачений прибуток.

Видача кредиту відбувається шляхом оплати з кредитного рахунка платіжних документів за об'єкти кредитування чи перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на підставі розпорядження кредитного відділу. Використання окремих кредитних рахунків та оплата з них розрахунково-платіжних документів, виставлених клієнтові, дають банку можливість здійснювати належний контроль за цільовим використанням позик і процедурою їх погашення. Якщо кредит надається шляхом перерахування на поточний рахунок клієнта, банку важче проконтролювати, на які цілі використовуються надані кредити, особливо якщо рахунок позичальника знаходиться в іншому банку.

Кредитний рахунок відкривається на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якому відділенні Мікрофінансового банку. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитного договору. Сума боргу позичальника фіксується за дебетом кредитного рахунка, а погашення заборгованості відображається за кредитом.

Кредитні рахунки є активними рахунками: при наданні кредиту вони дебетуються, а при погашенні - кредитуються.

Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування позикою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики передбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі фінансової неспроможності позичальника джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставленого майна. Позика може бути відшкодована також шляхом продажу активів позичальника, отримання позики в іншого кредитора тощо.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання перед банком. Погашення позики здійснюється в день настання терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При погашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку.

Крім добровільного може бути примусовий спосіб погашення позик. Сума боргу в цьому випадку списується з банківського рахунка позичальника без його згоди (примусово) за виконавчими документами судів.

• Для Мікрофінансового банку більш характерне надання короткострокових кредитів. У разі надання короткострокових кредитів, як правило, використовується порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів, як правило, погашення позики здійснюється рівними частками протягом усього терміну кредитної операції. Для банку вигідним є регресивний механізм, погашення кредиту, коли на початку погашення позики вноситься більша частина коштів, а потім - менша. Протилежним є дегресивний механізм погашення кредиту, коли спочатку погашається менша сума, а потім - більша.
• Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями позичальника, а за умови невизнання боргу позичальником - платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку.
• Як відомо, кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім - простроченої заборгованості; сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту.
• Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється Мікрофінансовим банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
• В умовах платіжно-фінансової кризи в кредитній сфері завжди виникають труднощі з погашенням наданих позик. В Україні загальний обсяг проблемних (прострочених та сумнівних) кредитів у першому кварталі 2003 р. становив 9,6% кредитного портфеля комерційних банків. Це досить високий показник, особливо зважаючи на недостатність капіталу вітчизняних банків на покриття втрат за кредитами. У світовій банківській практиці частка проблемних кредитів, більша за 8-10% вважається суттєвим негативним чинником, здатним спровокувати загальну банківську кризу.
• Випадки непогашення кредиту регулярно і постійно аналізуються банком.
• Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи є завершальним етапом кредитного процесу.

Розділ 3. Перспективи кредитування і обслуговування малого та середнього бізнесу в Україні

3.1 Перспективи кредитування малого та середнього бізнесу в Україні

Кредит є важливим фінансовим інструментом в ринковій економіці. За своєю економічною суттю він служить формою руху позичкового капіталу, який, в свою чергу, представляє відособлену форму промислового капіталу в ринковій економіці. Відомо, що існують два основних види кредиту: комерційний та банківський. Особливостями комерційного кредиту є те, що він обмежений як кількісно так і якісно. Кожний підприємець може надати кредит іншому лише в розмірі вартості своїх товарів та послуг. Окрім того, комерційний кредит, як правило, є короткостроковим, і що особливо важливо, він не може бути використаним для виплати заробітної плати. Тому об'єктивно виникає необхідність у появі інших форм кредиту, які могли б подолати вузькі межі комерційного. Як результат цього виникає і розвивається банківський кредит, який в розвинутій ринковій економіці є основною формою позичкового капіталу. Сьогодні позичковий капітал конче необхідне джерело фінансування, рівнозначно як і власний капітал. Інколи він складає більшу частину капіталу.

В розвинутих країнах механізм кредитних відносин відпрацьовано і відбувається процес його вдосконалення. Проте, в Україні перехід на ринкові принципи кредитування проходить дуже важко і проблематично. Ефективність кредиту знаходиться в прямій залежності від сили і міцності національного капіталу, які, в свою чергу, є наслідком ефективності продуктового капіталу.

В Україні функціонує система комерційних банків, які вирішують основні проблеми кредитного обслуговування економіки країни, хоча, з іншого боку, потреби в банківських послугах задовольняються повною мірою.

Головними проблемами банківської системи є недосконале законодавче забезпечення у сфері кредитно-фінансових відносин, високий рівень проблемних кредитів, обмеженість кредитних ресурсів та незадовільний фінансовий стан позичальників.

Обсяг кредитних ресурсів, які можуть бути надані комерційними банками на фінансування підприємницьких проектів за наявності забезпечення гарантій, в середньому в 2-3 рази більший за обсяг коштів, які виділяються державою за гарантійними програмами. А з урахуванням того, що державні гарантії повинні надаватися лише на певну частину кредиту, то фактичний обсяг кредитних ресурсів для фінансування може у 4-5 разів перевищувати кошти, які виділяються на це державою.

Кредитні можливості української банківської системи залишаються досить обмеженими. Найбільш гостра та складна проблема - неповернення кредитів. Це є наслідком вкрай тяжкого фінансового становища реальної економіки.

Неповернення кредитів з точки зору суті ринкової економіки - це нонсенс, оскільки це несумісно з природою позичкового капіталу, який функціонує на принципах терміновості, зворотності, платності, забезпеченості. Якщо порушуються ці принципи, то деформується весь ринковий механізм функціонування економіки, порушуються об'єктивні пропорції та господарські зв'язки. Тому формування кредитного механізму, адекватного вимогам ринкової економіки, є вкрай важливою і актуальною проблемою, яка стосується усіх сфер та галузей економіки.

Основними умовами зростання банківського кредитування економіки має бути [32, c. 56]:

* наявність у комерційних банків достатніх кредитних ресурсів; реальний попит суб'єктів господарювання на банківський кредит;

* наявність організаційно-правового механізму захисту банків-кредиторів;

* забезпечення доходності за кредитними операціями банків на рівні, достатньому для підтримки їх належної прибутковості.

Однак, в Україні ще не створено дієвої системи кредитування малого бізнесу. Обмеженість фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів зумовлює потребу розвивати франчайзингову систему співробітництва малого і великого підприємництва з метою формування договірних взаємовідносин між ними, відродження виробництва, торгівлі та сфери обслуговування, залучення матеріально-фінансових ресурсів і використання навичок роботи кваліфікованих спеціалістів.

Але на жаль в Україні на сьогодні відсутній закон "Про франчайзинг", який належним чином регулював би договірні відносини, які побудовані на основі принципів цивілізованого франчайзингу, тобто з використанням пакету договорів: угоди про наміри, ліцензійний договір про передачу права користування певним об'єктом промислової власності, договору про передачу ноу-хау, технічної інформації тощо. Звідси - відсутність можливості в повній мірі застосовувати дуже популярну в світі систему співробітництва малих підприємств з великими і відомими компаніями, враховуючи потенційні ресурси (в т. ч. і фінансові) для малого бізнесу.

Вивчення досвіду малого підприємництва в зарубіжних країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна шляхом комбінування різних форм і методів, засобів регулювання і підтримки, головними серед яких є фінансово-кредитна підтримка, яка передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, пільгове кредитування, гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створення різних кредитно-фінансових та інвестиційних організацій.

Реалізацією ефективної фінансової підтримки сектору підприємництва з боку держави потрібно починати з вибору найбільш оптимального методу чи групи методів. Для цього потрібно детально розглянути кожний із них, визначити його недоліки та переваги і на основі цього окреслити специфічні умови використання. В напрямі кредитування передбачається надання кредитів на пільгових умовах. Суб'єктами кредитування можуть бути малі підприємства та підприємці, які не в змозі отримати кошти на фінансовому ринку чи використати власні накопичення. Такими суб'єктами державного кредитування можуть бути перш за все:

суб'єкти малого бізнесу, які започатковують свою діяльність;

підприємства, які реалізують інноваційні проекти;

підприємства, які орієнтовані на експорт та імпорт своєї продукції.

Державна фінансова підтримка малого бізнесу повинна здійснюватися в різних формах, але в умовах України це, перш за все, має бути пайове фінансування, надання гарантій за позиками і контрактними зобов'язаннями. Все це буде сприяти розширенню зовнішнього фінансування суб'єктів малого підприємництва на сприятливих умовах затих же державних витрат, що і безпосереднє кредитування цього сектора.

Законом України „Про державний бюджет на 2005 рік”, з урахуванням внесених змін, на програму „Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” передбачені асигнування в обсязі 1 мільйон 800 тисяч гривень.У січні-червні профінансовані видатки у сумі 522 тис.грн., що становить сто відсотків від плану на цей період, передає пресслужба Мінфіну. Кошти були використані на проведення нарад, семінарів, конференцій, „круглих столів” з проблем реалізації державної регуляторної політики та політики розвитку підприємництва, запровадження освітньої програми з питань підприємницької діяльності для широких верств населення. На кінець червня використано 484,4 тис.грн. із зазначеної суми. За рахунок цих коштів в рамках запровадження освітньої програми з питань підприємницької діяльності для широких верств населення проведено ряд семінарів в регіонах України за темами: „Управління продуктивністю та якістю на малих та середніх підприємствах”, „Як запобігти зловживанням з боку контролюючих органів під час перевірки малих підприємств”. Також проведено форуми - з питань розвитку підприємництва та запровадження єдиної державної регуляторної політики за участю Президента України, Прем?єр-міністра України та широкого кола представників бізнесу.

Програми кредитування малого підприємництва повинні тісно взаємодіяти з програмами структурної перебудови економіки, адміністративної реформи як один з елементів створення нових робочих місць та використання науково-технічного та кадрового потенціалу, що звільняється в результаті здійснення відповідних програм.

Сьогодні регулювання кредитних правовідносин здійснюється на основі чисельної кількості нормативних актів, що регулюють господарсько-майнові правовідносини між економічними суб'єктами; нормативно-правових актів НБУ (Положення "Про кредитування", 1995 року); положень Цивільного кодексу України. Норми багатьох із них давно застаріли, а нормативне регулювання відносин з боку Національного банку не має системного характеру і необхідного статусу. На сторінках спеціальних видань поводиться обговорення нового законопроекту "Про банківський кредит". Із нововведень цікавим та значимим може бути пріоритет, мораторій (заявляється одночасно з подачею позову до суду шляхом публікації повідомлення про виникнення заборгованості в офіційних виданнях Кабінету Міністрів України чи Верховної Ради); реєстр (єдиний реєстр ненадійних позичальників). В цілому ж, на думку банкірів, цей закон встановлює більше обмежень банкам у здійсненні кредитних операцій.