Одна з найбільш серйозних проблем, з якою добре знайомий вітчизняний підприємець - фінансове забезпечення функціонування власного бізнесу або започаткування нової справи. У сфері малого бізнесу, питання щодо отримання кредитних ресурсів гостро постало досить давно. Характерною його рисою є складність у вирішенні. Недостатність оборотних засобів інколи може зруйнувати існуюче підприємство, і таких випадків чимало.

Однією з основних функцій банківської системи є забезпечення суб'єктів господарювання будь-якої форми власності фінансовими ресурсами. Однак сьогодні, банківські установи працюють в умовах складного, часто змінюваного законодавчого поля, жорсткого регулювання та регламентування фінансово-кредитної сфери яке здійснюється НБУ Таким чином, вітчизняні банки вимушені вимагати від потенційних позичальників дотримання достатньо високих вимог, які стосуються надання кредиту будь-якого розміру [23, с. 346].

Чинне законодавство України у фінансово-кредитній сфері передбачає наявність різних не банківських фінансово-кредитних інституцій, найбільш поширеними різновидами яких в Україні є страхові компанії, благодійні фонди та кредитні спілки. Діяльність останніх спрямована на забезпечення коштами сектору малого та середнього бізнесу. Головним позитивним моментом у діяльності кредитних спілок є можливість часткового вирішення проблеми забезпечення позички, що виявляється у можливості отримати кредитні ресурси під солідарну відповідальність поручителів позичальника. Вирішення проблеми легке і зрозуміле, але такій формі забезпечення притаманні недоліки. В умовах недосконалого законодавчого забезпечення та кризової ситуації у судовій системі повернення кредиту може бути проблематичним.

Хоча кредитні спілки являють собою найкращий інструмент вирішення проблеми кредитування, вони залишаються не досить популярними.

Спробуємо проаналізувати які фінансово-кредитні інститути діють на ринку фінансових ресурсів, і наскільки вдало вони вирішують питання щодо забезпечення підприємств та підприємців кредитами.

Сьогодні, необхідні кошти для отримання мікрокредиту під розвиток власної справи дуже часто залучаються на неофіційному ринку. При цьому відсоток на такий капітал включає не тільки безпосередню ціну грошей, але й високу плату за ризик і досягає 10-20% за місяць. Однак невеликі підприємства та підприємці не мають альтернатив. Тисячі зарахованих до когорти безробітних під тиском економічної кризи беруть такий кредит, з надією на реалізацію своїх здібностей і підприємницьких ідей. Від таких операцій держава не отримує жодної копійки, таким чином формуючи розгалужений і потужний тіньовий ринок. Існує напівлегальна форма фінансово-кредитної підтримки підприємництва через благодійні фонди, що функціонують при об'єднаннях підприємців. Позика, зазвичай, надається у вигляді допомоги чи поворотного фінансування, на умовах поруки, значно рідше - застави. Сума позики, як правило не має певних обмежень і залежить від стану майна або бізнесу позичальника, відсотки в середньому становлять 15% річних. Ця схема, хоч і має вигляд певної легальності (кошти перераховуються через банківські рахунки) передбачає готівкове повернення відсотків, що призводить до виведення цих коштів з бази оподаткування. Повернення позик, зазвичай становить 100% через те, що власниками коштів є так звані „неформальні фінансово-силові структури”. Нажаль, на сьогодні цей механізм є найбільш ефективним особливо у депресивних регіонах і становить найбільшу конкуренцію існуючому небанківському фінансовому сектору.

Разом з тим, у легальній сфері існує ціла низка інституцій що здійснюють саме фінансово-кредитну підтримку розвитку підприємництва [52, c. 16]:

кредитні спілки,

програма мікрокредитування в Україні по лінії ЄБРР,

програма Німецько-Українського Фонду,

Мікрофінансовий Банк (МФБ),

ЗАТ Кредитно-гарантійна установа,

Український фонд підтримки підприємництва і т.д.

На сьогоднішній день, для малого бізнесу в Україні, чи не єдиною реальною можливістю дійсно отримати фінансово-кредитну підтримку є звернення до кредитних спілок. Однак, така можливість має певні законодавчі обмеження. Чинне законодавство України фактично виключає можливість прямого небанківського кредитування суб'єктів господарювання. Отримати позичку чи кредит може фізична особа, та й то у разі, коли вона є членом кредитної спілки і сплачує відповідні внески. Видача кредитів на впровадження бізнесу в кредитній спілці дуже тісно пов'язана із наявністю високоліквідної застави і часто комбінується із елементами поруки інших членів спілки. Максимальний термін подібного кредитування становить 12 місяців. Отримати кредит у кредитній спілці можна протягом 1-2 днів, які потрібні на оформлення документів застави. Можна отримати кредит, починаючи від 100 гривень за відсотковою ставкою близькою до ринкової але трохи нижчою від банківської.

Програма мікрокредитування в Україні існує з 1997р. та послідовно нарощує обсяги наданих кредитів. Так, станом на 31 грудня 2004 р. мікро- та малі підприємства України отримали 122000 кредитів на загальну суму 655 млн. доларів США. У 2005 році планується збільшити цю цифру ще на 450 млн. доларів та довести кількість кредитів, наданих малому бізнесу, до 250000.

Основними напрямками діяльності програми у 2004 році було збільшення обсягу наданих кредитів та зменшення середньої суми кредиту. Результатом цієї діяльності стало покращення доступу до кредитування для найнижчих сегментів ринку та підвищення рівня зацікавленості у цій цільовій групі з боку банків-партнерів.

Протягом 2004 року банками-партнерами було надано майже 60000 кредитів на суму близько 300 млн. доларів США. Кількість кредитів щомісяця зросла до 6400 кредитів, порівняно з 65 кредитами щомісяця у 1999 році. Середній розмір кредиту було зменшено до 4900 доларів США порівняно з 14500 доларів США у 1999 році.

У 2004 році також була розширена кількість банків-партнерів - до Програми приєднався „Кредитпромбанк”. На сьогодні партнерами ПМКУ є шість провідних банків країни: „Аваль”, „Кредитпромбанк”, „Надра”, „Приватбанк”, ”ПроКредитБанк”, „Форум”. Кожен банк - партнер має свою стратегію розвитку малого бізнесу та прагнення працювати з цим сегментом ринку.

Поточний кредитний портфель Програми станом на 31 грудня 2004 року становив 49000 кредитів на суму 191 млн.доларів США. Порівняно з 2004 роком на кінець 2005 року планується зростання кредитного портфеля до 430 млн. доларів США, а також збільшення кількості поточних кредитів удвічі. Протягом 2005 року в рамках Програми планується надати 130000 кредитів. Також планується збільшення кількості кредитних експертів, які працюють по Програмі у банках - партнерах до 1400 осіб, порівняно з 860 особами у 2004 році, та залучення до роботи по Програмі ще 130 відділів мікрокредитування (ВМК), що додадуться до вже існуючих 206 ВМК у регіональних відділеннях та філіях банків - партнерів по всій Україні. Таким чином, у 2005 році загальна кількість ВМК, що працюють по всій Україні, сягне 336.

„Робота по мікрокредитуванню у банках - партнерах на сьогоднішній день організована настільки професійно, що дозволяє задовольнити прогнозоване у 2005 році зростання попиту на мікрокредити з боку приватного сектора. Це, безумовно, суттєво вплине на подальший розвиток малого бізнесу, а отже економіку України в цілому.” - відзначив Керівник Програми мікрокредитування в Україні, пан Фолькер Шпайхер. Програма мікрокредитування в Україні є продуктом спільних зусиль Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Німецько - українського Фонду (НУФ). Фінансування НУФ здійснюється за рахунок коштів НБУ, Кредитної Установи для відбудови (KfW) та Міністерства фінансів України.

Кредитна Установа для Відновлення (KfW) і Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) в 2005 р. планують збільшити загальну суму кредитів, наданих малому бізнесу україни, до 1 млрд. доларів США. (По матеріалам пресс - реліза компанії „Кредит -Рейтінг” 03.03.2005 р.)

Банківське кредитування потенційно є найефективнішим легальним джерелом ресурсів для малого бізнесу. Типи кредитних продуктів, які банки пропонують малим підприємствам, залежать від видів їх господарської діяльності, а саме:

Виробництво: овердрафт; операції РЕПО з товарами; кредитна лінія; інвестиційне кредитування.

Роздрібна торгівля: овердрафт; факторинг.

Послуги: овердрафт; факторинг; проектне фінансування.

Транспорт: інвестиційне кредитування.

Сільське господарство: терміновий кредит; операції РЕПО з товарами; проектне фінансування.

Таблиця 1.8 Загальні характеристики послуг банків з кредитування малих підприємств

Зручною формою поточного кредитування підприємств, які є клієнтами банку та ведуть активну комерційну діяльність, є овердрафт. Ця банківська послуга використовується підприємствами для погашення невідкладних вимог (своєчасних розрахунків з постачальниками, сплати податків тощо) в разі відсутності потрібних сум залишку рахунку. Овердрафт надається клієнтам у межах 15-40% від суми середньомісячного обороту. Угода про надання овердрафту не підлягає пролонгації і для його отримання не потрібна застава - забезпеченням цього кредиту є обороти за рахунком позичальника. Овердрафт - зручна форма короткострокового кредиту, але для його отримання треба бути постійним клієнтом банку і мати гарну репутацію. Такий кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку, тому надається за дещо вищою процентною ставкою порівняно з іншими видами кредитів, причому відсоткова ставка залежить від терміну неперерваного від'ємного сальдо за розрахунковим рахунком клієнта.

Факторінг вигідний підприємцям, які є постачальниками товару і прагнуть швидше отримати обігові кошти, попри тимчасову неплатоспроможність покупця. Факторинг - це банківська операція, в якій банк є посередником у розрахунках між постачальником та покупцем і бере на себе ризики, що супроводжують операцію купівлі - продажу. Для підприємства - постачальника факторинг вигідно відрізняється від кредиту, оскільки не потребує забезпечення. При факторингу банк проводить рефінансування товарного кредиту постачальника, повернення якого здійснює покупець. Вартість факторингу вища, ніж традиційного кредитування: вона включає проценти, які клієнти платять за фінансові ресурси, та факторингову комісію.

Для покриття строкових потреб підприємства у коштах банки пропонують терміновий кредит. Вартість його порівняно низька, але для такого кредиту характерний фіксований термін погашення, змінити який у разі форсмажорних обставин складно. Терміновий кредит застосовується у поєднанні з іншими режимами короткострокового фінансування - овердрафтом, кредитною лінією. Банк залишає за собою право контролювати цільове використання термінового кредиту.

Вивільнити оборотні кошти підприємства, заблоковані в товарних залишках, придбаних у період мінімальних цін, дають змогу операції РЕПО з товарами. Це форма кредитування, за якої банк укладає угоду щодо купівлі товару за ціною, нижчою від ринкової, з обов'язковою умовою зворотного викупу за фіксованою ціною через визначений термін. Подібні угоди застосовуються, коли йдеться, скажімо, про зернові на елеваторі, інші товари, що зазнають вартісних сезонних коливань. Такий вид фінансування формально не є кредитом, і основна проблема переноситься у площину формування ліквідної вартості товару, який купується, та забезпечення його збереження.

Ще одним варіантом задоволення потреб підприємства в оборотних коштах є банківська позика у вигляді кредитної лінії в національній чи іноземній валюті. Позичка надається лише за умови забезпечення її заставою (товарно-матеріальними цінностями, нерухомістю). Заставодавцем може бути як саме підприємство - позичальник, так і інші підприємства або приватні особи.

Кошти на реалізацію інвестиційного проекту доцільно брати в банку у вигляді інвестиційного кредиту. Це довгострокове кредитування під майбутні доходи від реалізації інвестиційного проекту, за рахунок яких забезпечуватиметься сплата відсотків та повернення кредиту. Інвестиційне кредитування передбачає аналіз банком інвестиційного пректу щодо його фінансової самоокупності і практичної реалізації, тобто спроможності позичальника ефективно його реалізувати і досягти запланованих результатів, надійності і стабільності бізнесу протягом часу, необхідного для завершення проекту і повернення кредиту, врахувати всі можливі під час кредитування ризики.

Одним із пріоритетних напрямів кредитування малого бізнесу є проектне фінансування, що здійснюється як у формі прямого фінансування банком підприємства, так і за рахунок ресурсів міжнародних фінансових організацій: Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку, Німецько-українського фонду, фонду „Євразія” та інших. Серед основних переваг- довгострокове користування коштами, низькі процентні ставки, відсторчки при погашенні позички, гнучкий та зручний графік погашення з максимальним пільговим періодом (до двох років), протягом якого сплачуються лише відсотки, можливість фінансування як засобів виробництва, так і витрат на сировину, запасні частини, фінансування лізингу, короткострокового фінансування експортних контрактів.Кредитні лінії ЄБРР відрізняються жорстокими критеріями, яким повинно відповідати підприємство - позичальник, щоб скористатися коштами: кількість працюючих - понад 500 осіб, стабільний фінансовий стан, співвідношення власних та залучених коштів не менш як 30:70, обов'язкова участь підприємства у інвестиційному проекті власними коштами у розмірі щонайменше 30%, наявність перспективного бізнес-плану. Кредитна лінія ЄБРР не фінансує підтримку торгівлі (перепродажу), проекти, пов'язані з азартними іграми, виробництвом міцних напоїв, військового спорядження тощо. Строк видачі таких кредитів (з урахуванням тривалості всіх етапів узгодження і проходження документів) не може бути меншим, ніж 2,5-3 місяці. [16, c. 31].

Метою діяльності Німецьке-Українського Фонду (НУФ) є поліпшення доступу до кредитів для малих і середніх підприємств в Україні. Кредитування проходить у гривнях або німецьких марках за ставкою до 18,5% для мікро- та малих кредитів (100 євро - 100000 євро). При цьому існує принцип: чим більше німецька частка власності, тим нижче відсотки для позичальників. Щодо застави, то ця програма впроваджується в Україні через комерційні банки, тож застава відповідно становить 150-200% від суми кредиту.

Мікрофінансовий банк (МФБ) розпочав свою діяльність у 2001 році і називає себе „єдиним в Україні банком, повністю орієнтованим на потреби малого бізнесу”. Засновники банку: ЄБРР, Міжнародна Фінансова корпорація (МФК), НУФ, Американський державний фонд WNIS, Нідерландський фонд DOEN, Німецька інвестиційна компанія IМІ. Дійсно, МФБ пропонує досить привабливі умови для кредитування малого бізнесу України, як для банку, на сьогоднішній день, хоч ці умови не дуже відрізняються від загальних умов банківського кредитування. Можна отримати кредит від $100 або еквівалент у гривнях і євровалюті, за наявності застави що становить 120 % кредиту.

На початку червня 2004 року Кабмін затвердив заходи заходи із забезпечення державного кредитування малого бізнесу (доручення від 02.06.2004 № 15562/13/1-04). Причому гарантом повернення кредитів виступає Український Фонд підтримки підприємництва (УФПП). Саме цей документ запровадив Нацпрограму розвитку підприємництва, відповідно до якої УФПП надає кредити підприємцям на пільгових умовах. Утім, до недавнього часу кредитування малого бізнесу Фондом мало випадковий характер. Приміром, 2001 року на реалізацію програми в держбюджеті було передбачено 27 млн.грн., але профінансовано ...0 грн.,на 2002 рік виділили 2 млн.грн.,а профінансовано ...306 тис.грн. Лише у 2003 році на заходи програми держкомпідприємництва вдалося вибити 52 млн.грн. однак 20% цієї суми (близько 10,4 млн.грн.) було перераховано в останній декаді грудня, що не дозволило оформити документи на використання коштів, відтак ці кошти було списано до держбюджету. У 2004 році до УФПП та держбюджету повернено 9,2 млн., наданих СПД. До кінця 2005 року від підприємців, які отримали кредит торік, очікується надходження ще близько 15 млн. грн., з яких 2,34 млн. грн. - погашення фінансової підтримки, 540 тис.грн. - погашення відсотків. Ще 12,1 млн.грн. власники профінансованих фондом нових бізнес - проектів перерахують до бюджетів різних рівнів і цільових фондів у вигляді податків та зборів. Отже, станом на 01.01.2006 року загальна сума „повернених” СПД коштів становитиме близько 24 млн. грн. На вкладені УФПП 8,82 млн.грн.

ЗАТ Кредитно-гарантійна установа - недержавна комерційна організація, створена Указом Президента України від 20.05.1999р. № 540/99 з метою розвитку малого та середнього бізнесу. Серед засновників - 11 комерційних банків, дві громадські і більше ніж ЗО комерційних організацій. Схема роботи приблизно така: позичальник приносить бізнес-план до кредитно-гарантійної установи, де цей план за короткий строк розглядається і у випадку позитивного рішення організація сама підбирає банк для кредитування. За ці послуги кредитно-гарантійна установа бере мінімум 4%. Застава, хоч і в завуальованій формі, має місце, і становить, орієнтовно, 130% від суми кредиту.

Підсумовуючи вищезазначене, хочеться наголосити, що реальну кредитно-фінансову підтримку малого бізнесу здійснює, переважно, населення через власні заощадження, кредитні спілки, „неформальні фінансово-силові структури” та ломбарди. Хочеться також зауважити, що підприємництво в Україні досягло тієї межі, коли по аналогії з західними традиціями, нематеріальні цінності бізнесмена порівнюються по своїй значущості до фінансових. Добре ім'я підприємця дуже часто є не меншим капіталом ніж його фінансові можливості, а ділова репутація індикатором перспективності бізнесу, основним стимулом ділових інтересів зі сторони потенційних інвесторів і партнерів. Цьому свідчення і те, що на тіньовому ринку не обманюють, а тримають „марку”, і це поважається.

Крім того, у світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

1. Фінансова допомога.

2. Система державних закупівель (як правило - на контрактній основі).

3. Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в себе:

використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;

страхування комерційних ризиків;

пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

кофінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;

падання обладнання в лізинг;

франчайзинг;

венчурне фінансування малих підприємств;

підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;

розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат малих підприємств;

централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.

Слід відзначити, що суб'єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств, а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:

надання інформації про форми та методи державної підтримки малого та середнього бізнесу;

консультації з питань законодавства;

забезпечення спрощених режимів звітності;

забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;

підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;

підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;

розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);

регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.

1.3 Особливості банківського обслуговування малого та середнього бізнесу

Як уже було зазначено у попередньому розділі головним джерелом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу є банківське кредитування.

Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом [46, c. 298].

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи (малі та середні підприємства). При переході до ринкової економіки принципово змінюється об'єктно-суб'єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб'ектного до прямого кредитування господарських суб'єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об'єкта, а оцінка суб'єкта кредитної угоди.

У розвинутій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів. Позичальник самостійно вільно вибирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Господарський суб'єкт має право одночасно брати позики в різних банках.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власних кредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

У ринковій економіці основною формою кредиту для малих підприємств є банківський кредит. Інвестиційне кредитування господарських суб'єктів і громадян - одна з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. У сучасних умовах необхідно навчитися правильно і ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Банківський кредит можуть надавати як спеціалізовані - інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні - комерційні банки. Проте специфіка завдань, що постають перед ними при кредитуванні, однакова:

1) розробка і здійснення комплексу заходів щодо кредитування інвестиційних проекті;

а) залучення коштів для кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних і вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та приватних осіб;

б) експертна оцінка інвестиційних проектів, розробка методів і критеріїв відбору об'єктів кредитування;

в) розробка разом із позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів і вибір оптимальних форм кредитування;

г) розробка механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;

2) співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації кредитування;

3) розробка і здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором.

Організація процесу банківського кредитування підприємств малого та середнього бізнесу базується на загальних принципах кредитування, до яких належать: строковість, цільовий характер, платність і забезпеченість. Проте вони мають свої особливості, які відрізняють банківський кредит від інших видів банківського кредиту.

Наприклад, принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Економічною основою строковості кредиту, наданого позичальнику з метою основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу основних та обігових виробничих фондів. Специфікою є те, що кредити на технічне переозброєння та розширення діючих підприємств надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування та окупності об'єкта. Конкретний строк повернення інвестиційної позички залежить від форми кредитування, окупності витрат, платоспроможності та фінансового стану позичальника, кредитного та проектного ризику тощо.

Сьогодні в Україні строк кредиту для малих та середніх підприємств залежить від ряду факторів [42, c. 136]:

цільове призначення кредиту;

«довжини» кредитних ресурсів;

співвідношення попиту та пропонування аналогічних кредитів; розміру проекту;

рівня інфляції;

національного законодавства та традиційної практики кредитування.

Проте, в будь-якому випадку він не може бути коротшим, ніж строк окупності інвестицій.

У процесі кредитування підприємств банк вимагає не тільки своєчасно повернути позичку, а й сплатити відповідний відсоток за користування нею. Таким чином, обов'язковим є принцип платності. Рівень ставок за інвестиційними кредитами, що встановлюється комерційними банками, залежить від відсотка за депозит, терміну користування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Чим більший термін, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, тим більша відсоткова ставка за кредит. У свою чергу вона може бути як фіксованою, так і регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання (зниження) залежно від умов ринку, зміни відсотків за депозити, офіційно оголошеного індексу інфляції та інших факторів.

Сума відсотків, яку належить виплатити за період користування таким кредитом, може бути утримана одночасно або частинами, а також виплачена боржником у міру їх нарахування в строки, передбачені кредитним договором.

Наступним принципом є цільовий характер кредитування. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, цільовий характер інвестиційних кредитів залишається. Основними об'єктами при кредитуванні є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства. Перевага надається заходам щодо створення, освоєння і впровадження принципово нових видів техніки, устаткування, товарів народного споживання, що користуються попитом.

І останній принцип - це принцип забезпеченості, який має на меті захист інтересів банку від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Специфікою кредиту для малих ті середніх підприємств є те, що, по-перше, він не може бути бланковим (незабезпеченим); і по-друге, банки вимагають від фірм, компаній або організацій забезпечення кредиту реальними активами проекту, до яких можуть належати лише:

застава на нерухоме майно (земля, механізми, будови)

застава на рухоме майно (обладнання та інші виробничі активи).

Усі інші види забезпечення можуть бути прийняті банком лише як додаткові.

Крім основних принципів організації банківського кредитування підприємств малого та середнього бізнесу вирізняють і особливі принципи, які визначають специфіку кредитування:

обґрунтування життєдіяльності об'єкта кредитування;

облік і розподіл усіх ризиків проекту (мати на увазі, що кредитний ризик вище ризику);

урегулювання правових аспектів і розробка конкретних скоригованих дій реалізації кредитування.

Дотримання цих принципів - необхідна умова успішної реалізації банківського кредитування.

Особливі принципи банківського кредитування не є незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування, які стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Інвестиційні кредити, які надаються банками малим та середнім підприємствам, можна класифікувати за різними ознаками (рис. 1.1.). Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати їх. Така класифікація є загальною для всіх кредитів, тому більш детально зупинимося на тих видах, що найкраще характеризують кредит та надаються саме малим та середнім підприємств. Не будемо розглядати таки види кредиту, як андеррайтинг та консорціумний кредит - вони використовуються для великих підприємств.

Рис. 1.1. Класифікація кредитів, які надаються банками підприємствам [46, c. 103]