Банківські кризи: причини виникнення та шляхи подолання
Основні ознаки процесу фінансової глобалізації сучасного світового господарства. Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання. Програма подолання наслідків світової банківської кризи в Україні.
Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 02.09.2012 |
Размер файла | 604,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана
Центр магістерської підготовки
Реферат на тему:
«Банківські кризи: причини виникнення та шляхи подолання»
Київ-2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1 Основні ознаки процесу фінансової глобалізації сучасного світового господарства
1.2 Світова фінансова система та сутність світових фінансових банківських криз
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання
2.2 Дослідження банківської фінансової кризи в Україні в сучасних умовах: стан та причини
РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ В УКРАЇНІ
3.1 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в світі
3.2 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ
банківська криза
ВСТУП
Глобальна світова фінансова криза початку 2007 року -- це глибока фінансова криза, яка, розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, швидко розрослась у глобальну кризу, призвела до банкрутства декількох великих європейських банків, падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій і товарів по всьому світу.
Негативні події на світових ринках суттєво вплинули і на економіку та фінансовий сектор України. Хоча Національний банк докладав чимало зусиль, країна отримала підтримку з боку МВФ, було створено стабілізаційний фонд та вжито цілу низку інших заходів, але остаточно вітчизняна банківська система з наслідками кризи не впоралася, хоча в цілому вже подолала наслідки світової фінансової кризи і, зберігши ліквідні позиції, має непогані шанси продемонструвати позитивну динаміку розвитку.
Об'єктом даної роботи є фінансово-банківські кризи, в тому числі, в Україні.
Предметом цієї роботи є фінансові характеристики діяльності банківської системи України у період початку та поточного розвитку наслідків світової фінансової кризи в фінансовій системі України.
Завданнями магістерської роботи є дослідження:
Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;
Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;
Історії та причин виникнення світових фінансово-банківських криз;
Розвитку світової фінансової кризи 2007 року в розвинених країнах та в Україні;
Заходів та інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи на макрорівні України і її банківської системи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1 Основні ознаки процесу фінансової глобалізації сучасного світового господарства
Розгортання процесів глобалізації є однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
На мою думку, під глобалізацією світового господарства доцільно розуміти процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.
І хоча глобалізація є новітньою тенденцією у суспільному житті, дехто з фахівців вважає, що наприкінці XX століття розпочалася Друга ера глобалізації [2, с.42] - фінансова глобалізація.
Складовими фінансової глобалізації є [2, с.43]: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТАНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).
При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація -- це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого -- супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діє дві супротивні тенденції -- тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого -- породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи [2, с.45].
Сутність глобалізації прояснюється в наступних причинах формування глобалізаційних процесів [3, с.78]:
процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки (зниження витрат на трансакції);
загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.
У сучасному світі розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від її участі в міжнародних відносинах. Цей підхід є цілком зрозумілим, адже як свідчить світовий досвід, економіка жодної країни не спромоглася повноцінно функціонувати, ізолювавши себе від світової економічної системи. Дослідження показують, що лише взаємопроникнення окремих національних економік через механізми іноземних інвестицій, створення спільних підприємств або транснаціональних корпорацій і становлять основу явища, яке ми називаємо глобалізацією світової економіки. Проте найактивніше відбувається фінансова глобалізація, що проявляється у вільному переливанні фінансового капіталу між національними та регіональними ринками капіталу, що призведе до того, що великі потоки іноземного капіталу опиняться на вітчизняному фінансовому ринку. А це може мати неоднозначний вплив на внутрішній фінансовий ринок. Саме тому сьогодні науковці, банкіри, політики все більше уваги приділяють такому явищу як фінансова глобалізація, шукають нові шляхи організації фінансової системи України та надають рекомендації щодо її вдосконалення.
Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, можна зробити висновок, що в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій [8,c.85]:
фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;
фінансова глобалізація це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;
фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення "світовими грошима", функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;
фінансова глобалізація це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;
Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації важко, адже це дуже складний процес. Але в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу.
В табл.1.1 наведені інформаційні дані Національного банку України про сьогоднішніх мажоритарних власників-нерезидентів в перших 60 найбільших комерційних банках України станом на 01.06.2010 [11].
Як показує аналіз даних, наведених в табл.1.1:
питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України становить 96, 34% від загальної суми активів банківської системи України;
питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України, які знаходяться під управлінням власників-нерезидентів, становить 54,48% від загальної суми активів банківської системи України;
з перших 60 комерційних банків банківської системи України - 30 комерційних банків є власністю нерезидентів;
сумарна частка активів в інших
в комерційних банках України не перевищує 3,7% від загальної суми активів в банківській системі України.
Таблиця 1.1
Мажоритарні власники-нерезиденти в перших 60 найбільших комерційних банках України [11]
Таким чином, станом на 01.06.2010 року, за рахунок привабливого для нерезидентів рівня прибутковості діяльності банків в Україні, більше 54% фінансового потоку в Україні приватизовано та управляється нерезидентами, а також інтегровано в глобальний міжнародний рух фінансових ресурсів, який не може регулюватися тільки урядом держави, на території якої діють банки.
Фінансова глобалізація має певні небезпеки як для розвинутих країн, так і для країн, що мають невисокий економічний рівень розвитку. Існують реальні небезпеки фінансової глобалізації [10, c.27]:
по-перше, небезпека глобальних фінансових криз;
по-друге, небезпека підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку з причин боргової і іншої фінансової залежності;
по-третє, розрив рівня фінансового і, в цілому економічного, розвитку окремих країн;
по-четверте, фінансове підпорядкування країн з невисоким рівнем розвитку з боку розвинутих країн;
1.2 Світова фінансова система та сутність світових банківських криз
На даний момент не існує єдиного визначення світової фінансової системи. Наприклад, Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал» [6, c. 53]. Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків - це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу» . Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.
Предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Мозгового О.М. [ 7, c.123], під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал.
Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу).
Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.
Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків. Валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи [36, c. 12].
Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.
Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо - спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу.
Фінансові кризи показали, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це -- вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов'язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше -- це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об'єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.
Банківська криза - це одна з видів фінансових криз. Роблема визначення банківської кризи включають в себе розкриття її поняття та виділення критеріїв, на базі яких ситуація в банківській сфері може вважатися банківською кризою. А за їх відсутності неможливий і сам аналіз банківських криз.. Сучасні економісти не дають чіткого та однозначного визначення поняття банківської кризи. В цілому можна сформулювати, що таківська криза - це одна з видів фінансових криз, що виявляться в порушенні збалансованості гроово-кредитної системи, що виражається в масовому вилучення вкладів, різкому скороченні комерційного і банківського кредиту, банківських резервів,зростанні банкрутств банків, підвищення норми процента внаслідок підвищення попиту на гроші, неспроможність банку виконувати власні зобов'язання в результаті невиконання зобов'язань позичальниками або в результаті безцінювання банківських активів.
Банківськи кризи поділяють на типи.
Десять років тому МБР визначив, за якими ознаками можна ідентифікувати банківські кризи:
1) якщо проблемні активи банків складають більше 2% ВВП країни;
2) в банківському секторі націоналізація набула масового характеру, банківські депозити заморожені;
3) центральний банк країни гарантує виплати населення по всіх банківських депозитах, не забезпечуючи своїх гарантій матеріально.
А МВФ класифікують ситуацію по-іншому. Спеціалісти МВФ вважають, що банківська криза наступає, якщо виконується хоча б одна з умов: 1) відношення безнадійних боргів до стягення активів до загальних активів в банківській системі перевищило 10%;
2) затрати державних органів на здійснення підтримки проблемних банків складає не менше 2% ВВП;
3) проводилася націоналізація проблемних банків;
4) банками були вжиті надзвичайні заходи, такі як заморожування вкладів, призупинення роботи.
Банківські кризи можна поділити на кілька типів:
1. Криза, що діє на мікроекономічному рівні (США (1984-1991 рр.), Швеція (1991-1993рр.), незалежно від бюджетних витрат. В таких випадках банкротство обмеженої кількості банків не викликало масштабного загальноекономічного спаду.
2. Тип кризи, яки розповсюджується на макроекономічному рівні (Чілі (1982-1983 рр.) банківська криза викликала 13% спад ВВП). В Чілі значна частина банківської сфери була націоналізована. Витрати на реструктуризацію від таких криз можуть досягати 15-20% ВВП.
3. Тип банківської кризи, яка призводить до повномасштабної бюджетно-фіннасової дестабілізації, інфляції і демонетизації економіки (світова криза 2007 року).
Історична необхідність виникнення банків була викликана економічною потребою в акумуляції тимчасово вільних коштів і надання їх у вигляді кредитних ресурсів. Тобто, основною функцією банківської системи є здійснення посередництва в кредиті. Однак під час банківської кризи виконання цієї функції в повній мірі не відбувається - спостерігається відтік коштів із банків і скорочення обсягів кредитування.
Ще одна важлива функція банківської системи - це здійснення розрахунків і платежів в господарстві. Однак у випадку, коли відбувається відтік коштів із банківської системи, банки втрачають ліквідність, в результаті чого виникають проблеми з платоспроможністю. Під загрозою опиняється виконання банками функції здійснення розрахунків - банк не може здійснювати платежі.
Економічна криза 2007 року, яку переживає світ, восьма за останніх сто років.
Історія банківсько-фінансових криз [10, c. 27]:
1890 рік. Криза банку Baring. Найстаріший англійський банк Baring - кредитор залізниць та інших інфраструктурних проектів - збанкрутував. Банк Франції та Російський центральний банк надали Англії великий кредит, що допоміг країні впоратися з валютною кризою і провести санацію банку.
1907 рік. Криза фондової біржі в Нью-Йорку. Банк Англії підняв дисконтну ставку з 3,5 до 6% для поповнення золотих резервів. Це призвело до відпливу капіталу з США - інвестори охоче вкладали у держпапери Королівства. Акції на Нью-Йоркській фондовій біржі обвалилися.
1914 рік. Міжнародна фінансова криза. Була викликана початком Першої світової війни. Причина - тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування воєнних дій. Руїна та окупація України и 1920-1922 - Світова економічна криза. Післявоєнна дефляція і рецесія. Явище було пов'язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США та Великій Британії. Голод в Україні в 1929-1933 Велика депресія. 29 жовтня 1929 року (Чорний четвер) обрушилися всі фондові індекси на американських біржах. Кризі передувало скорочення виробництва у країнах, що розвиваються: бум фондового ринку в США у 19271928 роках призвів до відпливу капіталу з Європи та Латинської Америки, спровокував кілька валютних криз в Австралії, Аргентині, Бразилії, Уругваї. Голодомор.
1933 рік. Криза долара. Президент США Теодор Рузвельт вирішив припинити дію золотого стандарту в США. На той момент запаси золота у ФРС не покривали обсягу грошової маси в країні. Побоюючись втілення планів Рузвельта, іноземні інвестори почали скуповувати долари, обмінювати їх на золото і вивозити дорогоцінний метал з країни. У підсумку Рузвельт здійснив задумане: скасував прив'язку долара до золота.
1987 рік. Чорний понеділок. 19 жовтня 1987 року американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським провалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Катастрофу на світових фондових майданчиках біржовики вважають містикою: події не передували економічні чи політичні потрясіння. Можлива причина кризи - стадний ефект: відплив інвесторів з ринків після істотного зниження капіталізації двох-трьох великих компаній.
1994 - 1995 роки. Мексиканська криза. Наприкінці 80х мексиканський уряд провадив політику залучення інвестицій у країну. Зокрема, чиновники відкрили фондову біржу, вивели на майданчик більшість мексиканських держкомпаній. У 19891994 роках у країну хлинув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи - втеча капіталу з Мексики: іноземці почали побоюватися економічної кризи. У 1995 році з країни «пішли» $10 млрд. Почалася криза банківської системи.
1997 рік Азійська криза. Наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни. Криза стала наслідком відходу іноземних інвесторів з країн Південно-Східної Азії. Причина - девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн ПСА. За підрахунками економістів, азійська криза знизила світовий ВВП на $2 трлн.
Світова фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній [9, c.75].
Які ж головні причини виникнення іпотечної кризи у США? По-перше, це обвал на ринку житла. В 2001 - 2005 р. у багатьох частинах США спостерігалося швидке зростання цін на нерухомість, викликане низькими процентними ставками по кредитах, «м'яким» підходом кредиторів до оцінки платоспроможності позичальників і високою схильністю домогосподарств до придбання житла у власність. У другій половині 2005 р. на ринку почалося падіння цін на житло й збільшення термінів експозиції об'єктів. Для позичальників, що отримали кредити нещодавно й практично на всю вартість житла падіння вартості нерухомості - істотний стимул для відмови платити по кредитах, особливо, з огляду на той факт, що нестандартні кредити видавалися позичальникам, що мали проблеми із платоспроможністю в минулому. Збільшення пропозиції житла на ринку й жорсткості умов видачі нових кредитів поряд із зростанням процентних ставок спричинило подальше падіння цін на житло [9, c.76].
По-друге, зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків іпотечних операцій. Наприкінці 2005 р. відбулася несподівана й ледь помітна зміна в стратегіях кредиторів: від конкуренції за ціною (зниження процентної ставки) кредитори перейшли до конкуренції за умовами кредитування (спрощення стандартів кредитування). Протягом 2005 р. кредитори, що працюють на ринку нестандартних кредитів, конкурували між собою шляхом зниження процентних ставок. Ця війна призвела до збільшення якості їхніх кредитних портфелів, тому що низькі ставки по кредитах залучали людей з гарною кредитною історією, які могли б отримати й стандартні кредити. Проблема, однак, полягала в тому, що такі кредити не приносили достатньо прибутку (до кінця 2005 р. різниця між процентною ставкою по кредитах і вартістю залучених коштів знизилися до 3 процентних пунктів у порівнянні з 6 процентними пунктами в 2003 р.) [32, c.6].
Для збільшення прибутку кредитори почали підвищувати процентні ставки, що природно спричинило зменшення кількості нових клієнтів і обсягів виданих кредитів. Ряд економістів вважають, що кредитори були орієнтовані більше на збереження й збільшення показника «обсяг виданих кредитів», по якому інвестори оцінюють потенціали росту компанії й зміна якого впливає на ринкову вартість акцій. Для цього кредитори почали робити винятки зі стандартів кредитування, чому сприяла й відсутність державного контролю за портфелями нестандартних кредитів. У міру розвитку кризи на ринку житла стала збільшуватися кількість дефолтів по таких високо-ризикових кредитах, що означало збитки для компаній-кредиторів.
В умовах конкуренції на ринку нестандартних кредитів, ряд «молодих» кредиторів, що не мають достатнього досвіду оцінки кредитних ризиків нестандартних позичальників, вивели на ринок нові продукти, які дозволяли отримати кредит позичальникові, що не має документації на житло, початкового внеску, з низьким кредитним рейтингом, непідтвердженим доходом. [5, c.7].
Третя причина іпотечної кризи у США - відсутність власних коштів у кредиторів для покриття збитків. На відміну від традиційних банків, у кредиторів, що працюють на ринку нестандартних кредитів, як правило відсутня можливість використовувати кошти депозитів для видачі кредитів. Замість цього кредитори користуються банківською кредитною лінією. В умовах стагнуючого ринку привабливість даного сегмента кредитування зникла, відповідно в кредиторів виникли проблеми з одержанням кредитних ліній, а поточний прибуток від операцій виявився недостатнім для покриття збитків від збільшеного рівня дефолтів і прострочень платежів [5, c.7].
Четвертою причиною є загострення проблеми кредитоспроможності домогосподарств. В 2007 р., за оцінками деяких експертів, у США відбулося вповільнення росту споживчих витрат населення. До 2006 р. ріст споживчого попиту підтримувався за рахунок дешевих і все більш доступних споживчих кредитів і постійного зростання цін на всі активи, у тому числі й на житло.
Починаючи з 2006 р. обидва позитивні для споживача фактори практично зникли: вартість грошей піднялася, а ціни на житло стали знижуватися, тоді як борги та фінансові зобов'язання нікуди не ділися. Рівень прямих видатків на обслуговування іпотечних і споживчих кредитів у використовуваному доході родин піднявся до історичного максимуму - 14,5%, а з урахуванням зобов'язань по оплаті оренди, страхування й оподатковування житла й оренди автомобілів ці виплати наблизилися до 20%.
Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [4,c. 116].
Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків не тільки в США, а і всьому світі (ефект світової фінансової глобалізації). За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США.
В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки до 2,6% на рік.
Отже, формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо - спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992- 1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 року й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 2007 року, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.
Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Господарюючі суб'єкти опинилися в непередбачуваній ситуації, що було пов'язано, передусім, зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка в нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а згодом, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, перетворилася на економічну.
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання
Глобальна фінансова криза, джерела якої знаходяться у процесах 2006 року в кредитно-банківській системі США, почала демонструвати свій руйнівний ефект у всьому світі тільки з середини 2007 року (перша «хвиля» фінансової кризи).
Надзвичайно щільна і переплетена взаємопов'язаність фінансових установ на ринку призвела до того, що криза, яка мала б стосуватися лише кредитних установ, що працюють на ринку високо-ризикованих позичок, вплинула спочатку на американську фінансову систему, а потім і на загальносвітову. Під час стрімкого зростання ринку високо-ризикованих позик, банки, які до цього працювали лише з надійними позичальникам, почали вкладати свої активи у компанії, що працювали на вищезазначеному ринку. Фактично, більшість найбільших американських та світових банків (Merrill Lynch, Citigroup, Bank of America, UBS, Barclays, HSBC, Northern Rock, BNP Paribas, Deutsche Bank, JP Morgan) тривалий час кредитували та мали у власності акції компаній, що працювали на ринку високо-ризикованих кредитів. Відповідно, банкрутство цих компаній призвело до того, що банки були змушені списувати заборгованості. Так, наприклад, банк Merrill Lynch заявив про списання 15 млрд. дол.. заборгованості, Citygroup - 18 млрд. дол., а швейцарський банк UBS - про рекордну суму в 37 млрд. дол. заборгованості (18,4 млрд. у 2007 році та 19 млрд. у 2008) [10 c.26].
Світова фінансова криза 2007 року привела до суттєвого перерозподілу відносного курсу валют основних країн світу (обмінний крос-курс):
курс долар США на протязі 2007 - 2 кварталів 2008 року падав відносно курсу євро, а після активного піку кризи у другій половині 2008 року - знов різко зріс (рис.2.1), що свідчить про свідому регуляцію цього процесу з боку США, оскільки зміцнення курсу при негативному тренді росту ВВП не має економічних пояснень, враховуючи аналогічний процес регулювання по крос-курсу фунта стерлінга Великобританії);
курс японської йени відносно долару США постійно зростає, що свідчить про менший вплив світової фінансові кризи на Японію ніж на США;
курс найбільш стабільного швейцарського франку відносно євро, падаючи на протязі 2007 - 1 половини 2008 року , зріс з другої половини 2008 року, тобто процеси укріплення швейцарського франку та долара відносно євро з розпочатком активної фази «другої хвилі» фінансової кризи показують вхід Євросоюзу у 2008 році слідом за США в фінансову кризу глобалізації.
З метою подолання світової фінансово-економічної кризи Центральний банк Японії, Європейський центральний банк, Центральний банк Англії і центральні банки інших європейських країн, а також ФРС вживали заходи для збільшення ліквідності банків. У якості основних антикризових заходів використано скорочення процентних ставок та зниження податків, однак це не зупинило уповільнення розвитку світової економіки.
На практиці антикризові заходи, можна узагальнити за такими напрямками [9 c.78]:
1. Порятунок банківської системи.
Основне завдання -- уникнути банківської паніки і дестабілізації (зупинки) національних кредитно-банківських систем. Відповідні заходи включають:
а) рекапіталізацію банків (США, Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр);
б) надання стабілізаційних кредитів (США, Євросоюз, Франція, Іспанія, Італія, Швеція, Норвегія, Великобританія, Угорщина);
в) заходи по реструктуризації банківської системи, включаючи сприяння об'єднанню банків або їх націоналізації (Бельгія, Нідерланди, Португалія, Ісландія, Швеція, Великобританія, Ірландія);
г) зниження процентної ставки практично до нуля;
д) різке розширення до 100% гарантій по внесках фізичних осіб в банках;
е) заходи по покращенню балансів банків, включаючи надання держгарантій по проблемних активах (США, Канада, Німеччина, Іспанія, Італія, Великобританія, Данія, Швеція).
2. Грошово-кредитна політика.
Основні антикризові дії направлені на перехід від антиінфляційної до стимулюючої політики шляхом:
стимулювання економічного зростання і розширення доступу до кредитних ресурсів;
прагнення не допустити дефляції (боротьба з інфляцією відходить на задній план);
стабілізації внутрішнього ринку (через процентну ставку);
стабілізації платіжного балансу (через девальвацію);
підвищення ефективності економічної політики.
Відповідні заходи включають:
а) зниження більшістю країн процентних ставок з побоювання дефляції (США, Канада, Євросоюз);
б) підвищення в деяких країнах процентних ставок (Угорщина, Ісландія, Білорусія, Росія);
в) зниження курсу національної валюти (Ісландія, Угорщина, Польща, В'єтнам, Корея, Бразилія, Мексика, Україна, Білорусія);
г) зниження норм резервування (Китай, Бразилія, Болгарія);
д) поява нових інструментів кредитування економіки, аж до прямого фінансування центробанками державних бюджетів.
3. Підтримка реального сектору (стимулювання попиту).
Мається на увазі підтримка галузей, що орієнтовані на внутрішній попит і забезпечують внутрішню зайнятість. Для такої економічної політики характерні заходи дії на попит, включаючи антициклічну фіскальну політику. Відповідні заходи включають:
а) підтримку окремих галузей: автомобілебудування (США, Канада, Франція); «нова» енергетика і енергозбереження (США, Франція, Швейцарія); транспортна інфраструктура (Канада, Франція, Китай, Гонконг, Казахстан, Італія, Швейцарія, Тайвань);
б) зниження податків -- пряме або непряме (Німеччина, Франція, Швейцарія, Японія, Китай, Індія);
в) підвищення податків (Литва);
г) підтримку малого і середнього бізнесу (Німеччина, Греція, Італія, Великобританія, Японія, Китай, Казахстан, Угорщина);
д) створення спеціальних бюджетних фондів (Франція, Бразилія, Гонконг, Кувейт);
е) збільшення держзапозичень (Німеччина, Франція, Норвегія, Японія).
4. Підтримка населення.
Відповідні заходи направлені на недопущення втечі населення з банків, стимулювання заощаджень:
а) підвищення суми гарантій по внесках (США, Канада, Бельгія, Іспанія, Італія);
б) 100 відсоткові гарантії по внесках (Німеччина, Австрія, Греція, Ірландія, Португалія, Данія, Гонконг, Йорданія, Кувейт, ОАЕ,);
в) ухвалення програм перенавчання і адаптації тих, хто втратив роботу (США, Канада, Греція, Італія);
г) націоналізація пенсійних фондів (Аргентина);
д) досягнення домовленості з бізнесом про не скорочення робочих місць (Німеччина, Франція);
е) збільшення інвестицій в освіту (Франція, Китай).
2.2 Дослідження банківської фінансової кризи в Україні в сучасних умовах: стан та причини
Криза на світовому фінансовому ринку викликала, у свою чергу, масштабний обвал українського фінансового ринку.
Першою подією була основна новина кінця вересня 2008 року. Нею стала так звана «рейдерська атака» на один із найбільших українських банків Промінвестбанк, що у рейтингу по величині загальних активів (дані НБУ) на 01.07.08 займав 6 місце в списку 178 банків України. Одночасно у трьох газетах вийшли статті про проблеми Промінвестбанку, що спровокувало масовий відтік коштів і повинно було призвести до банкрутства банку і негайного продажу його «за безцінь». За даними банку, підприємства та вкладники вилучили зі своїх рахунків понад 3 млрд. грн. Для стабілізації ситуації Національний Банк України прийняв рішення підтримати ПІБ, виділивши йому 5 млрд. дол. для рефінансування ліквідності банку [11].
На фоні відтоку грошових коштів нерезидентів та кризи довіри до українських банків, на міжбанківському валютному ринку переважали панічні настрої, що призвело до подорожчання долара у жовтні 2008 року до рівня 5,25 грн/дол. (рис.2.11)
Підвищений попит на долар і заява Нацбанку про те, що держорган не має наміру підтримувати стрімко падаючу гривню та спустошувати свої золотовалютні резерви ще більше дестабілізувало ситуацію на міжбанківському ринку і підштовхнуло ринок до росту.
Підвищений попит та дефіцит долару з 31 вересня на 1 жовтня 2008 спровокували стрибок ставок на кредит «овернайт» у доларах до 2030%. У п'ятницю 03.10.08 Нацбанк так вийшов на торги, виділивши 342 млн. дол. інтервенцій, запропонувавши долар за курсом 5,0. Цей крок призвів до тимчасового зміцнення національної валюти. Так, ринкові котирування на початку торгів знаходилися на рівні 5,195,27 грн/дол., пізніше знизилися до рівня 5,115,18 закінчивши день з котируванням 5,215,25 грн./дол.
Рис.2.11. Динаміка офіційного курсу національної валюти України у 2008- 2009 роках [11]
Згідно заяви Нацбанку, п'ятничний (3.10.2008) продаж валюти не означав, що Нацбанк буде присутній на торгах щодня, та має намір далі дотримуватися більш гнучкого курсоутворення. Однак, про послаблення ситуації на валютному ринку не було мови, оскільки згідно графіку погашення українськими банками синдикованих кредитів та єврооблігацій у 4 кварталі 2008 року, сума до погашення складала 1,2 млрд. дол. (табл.2.1) [11].
В умовах високого попиту на валюту та неоднозначної позиції Нацбанку щодо участі у торгах, про зниження курсу долара і стабілізацію гривні говорити не доводилось.
Звісно, за чергового стрибка курсу долара сплеску ажіотажного попиту на долар уникнути не вдалося. Найбільший стрибок долара був у грудні 2008 року, коли його готівковий курс перевищував 10 грн.
Тоді за зростанням курсу пішли різкі заяви прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, яка звинуватила керівництво Нацбанку у валютних спекуляціях, депутатів Верховної ради, які створили комісію з розслідування діяльності НБУ, і представників Секретаріату Президента. дав керівництву Національного банку України декілька днів для стабілізації курсової політики. Після цього НБУ здійснив інтервенцію, продавши валюту на $ 197,5 млн з і курс долара вдалося зменшити до 7,5 - 8,0 грн / $.
Каталізатором старту банківської кризи в Україні на мою думку, стала ситуація з Промінвестбанком - одним із найбільших банків країни, який займав шосте місце за активами (близько 27,5 млрд. грн.).
Для порятунку Промінвестбанку НБУ наприкінці вересня 2008 року відкрив кредитну лінію в розмірі 5 млрд. грн. А вже 7 жовтня в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію, оскільки кошти були банком направлені не за приналежністю на валютний ринок для спекуляцій. Ситуація навколо Промінвестбанку спровокувала кризу довіри до банківської системи України загалом. Коли ж міжнародні рейтингові агентства знизили кредитні позиції більшості українських банків, це стало додатковим поштовхом для паніки серед вкладників.
В Україні протягом 2008 р. темп приросту активів банків уповільнився до 41,9%, балансового капіталу до 44,2%, кредитного портфеля до 49,9%, регулятивного капіталу до 48,6%, сальдо від результатів фінансової діяльності до 11,8%. З початку 2008 р. загальний обсяг проблемних кредитів банків зріс у 2,4 рази. Приріст депозитів банківської системи уповільнився до 27,7%, приріст кредитів зменшився до 71,9%. З метою підвищення ліквідності банківської системі у жовтні-листопаді 2008 р. НБУ надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 74,7 млрд. грн. Найбільший обсяг рефінансування отримали: банк „Надра" (7,1 млрд. грн.), „Промінвестбанк" (5,85 млрд. грн.), „Ощадбанк" (4,6 млрд. грн.).
Для підтримки банківської системи НБУ ввів заборону на дострокове повернення строкових депозитів; комерційним банкам рекомендовано здійснювати заходи по забезпеченню позитивної динаміки зростання депозитів з метою недопущення дострокового зняття коштів вкладниками; банкам дозволено видавати кредити лише в обсягах погашення раніше виданих позик; внесено зміни до нормативно-правових актів НБУ в частині встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу в сумі 10 млн. євро для банків, що створюються, і поетапного збільшення до цієї суми розміру регулятивного капіталу діючих банків.
Стан банківської системи України за результатами першої «української хвилі кризи» 2008 року характеризується наступними показниками [11].
За станом на 1 січня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 184 банки, у тому числі: 155 банків.
У стані ліквідації перебуває 13 банків, з них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів.
Тимчасове (антикризове) правління введено Національним банком в 1 комерційному банку.
За станом на 01.01.2009 власний капітал банків склав 121,4 млрд. грн. або 13,1% пасивів банків.
Зобов'язання банків за станом на 01.01.2009 становили 805,8 млрд. грн.
Кошти фізичних осіб складають 213,2 млрд. грн. , кошти суб'єктів господарювання -143,9 млрд. грн., або 17,9%.
Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 175,2 млрд. грн., або 82,1% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу - 38,1 млрд. грн., або 17,9%.
За станом на 01.01.2009 активи банків становили 927,2 млрд. грн., загальні активи - 971,8 млрд. грн.
Більшу частину загальних активів складають кредитні операції - 81,5%.
Доходи банків склали 120,6 млрд. грн., в т.ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи - 19,6 млрд. грн. (16,2%).
Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати - 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати - 2,2 млрд. грн. (2,0%).
Стан банківської системи станом на 01.07.2009 року характеризується наступними показниками [12].
За станом на 1 липня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 185 банків, у тому числі: 158 банків (85,4% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) - акціонерні товариства (з них: 125 банків (67,6%) - відкриті акціонерні товариства, 33 банки (17,8%) - закриті акціонерні товариства), 27 банків (14,6%) - товариства з обмеженою відповідальністю.
У стані ліквідації перебуває 10 банків, з них 7 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів.
Тимчасове (антикризове) правління введено Національним банком в 15 комерційних банках.
За станом на 01.05.2009 власний капітал банків склав 119,8 млрд. грн. або 13,7% пасивів банків.
Зобов'язання банків за станом на 01.05.2009 становили 753,7 млрд. грн.
Кошти фізичних осіб складають 190,0 млрд. грн., або 25,2% загального обсягу зобов'язань, кошти суб'єктів господарювання - 119,3 млрд. грн., або 15,8%.
Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 149,5 млрд. грн., або 78,6% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу - 40,6 млрд. грн., або 21,4%.
За станом на 01.05.2009 активи банків становили 873,4 млрд. грн., загальні активи - 939,1 млрд. грн.
Як показують результати проведеного аналізу - фактична «глибина» кризи банківської системи України характеризується не зниженням обсягів гривневого еквіваленту валюти балансів з максимуму за грудень 2008 року - 892,5 млрд. грн. до поточного рівня 809,8 млрд. грн. станом на 01.07.2009 року, а зниженням обсягів доларового еквіваленту валюти балансів з максимуму за вересень 2008 року 148,6 млрд.$ до поточного рівня 105,2 млрд.$ (тобто відтік коштів складає - 43,4 млрд. $);
За даними НБУ в Україні станом на 1 листопада 2010 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стадії ліквідації перебуває 18 банків (17 - за рішенням НБУ, 1 - за рішенням суду).
Станом на 1 листопада 2010 р. обсяг активів банківської системи становив 917,6 млрд. грн., приріст з початку року склав 37,3 млрд. грн., та в основному він відбувся за рахунок зростання вкладень у цінні папери, яке становило 37,5 млрд. грн. або 95,4%.
З початку 2010 року зобов'язання банків зросли на 19,6 млрд. грн. і на 01.10.2010 року становили 784,8 млрд. грн. При цьому зростання коштів клієнтів банків склало 66,3 млрд. грн.
Власний капітал банківської системи України зріс на 17,6 млрд. грн. і за станом на 01.10.2010 року становив 132,8 млрд. грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 20,77 млрд. грн. (на 17,4%).
За перше півріччя 2010 року банки отримали збиток у розмірі 10,0 млрд. грн. (у 2009 році збиток склав 20,9 млрд. грн.).
Облікова ставка НБУ з початку року зменшилася на 2,5% та складає 7,75% річних. Кредитні ставки банків у національній валюті з початку року зменшилися з 19,6% до 13,0% річних. За цей же період обсяг кредитів, наданих суб'єктам господарювання, зріс на 5,3%, а фізичним особам зменшився на 9,3%.
Отже, порівнюючи підсумки діяльності банків в Україні за 2009 рік та за 10 місяців 2010 року можна зробити висновки, що:
банківська система України, відновивши ліквідні позиції, хоч і має непогані шанси показати позитивну динаміку розвитку але ще не зовсім впоралася з наслідками банківської кризи, оскільки залишається високим обсяг неповернених кредитів, ще досі є група з 30-50 банків, які знаходяться у переддефолтному стані. Іншими словами, «хворіють» 20-30% установ;
вітчизняні банки знов мають досить високий рівень довіри з боку клієнтів;
відсутність сильних потрясінь в банківській системі дозволила кредитним установам у поточному році рекордно наростити обсяг депозитів населення і підприємств - на 53 млрд грн. Зайва ліквідність змусила банки зменшити процентні ставки за гривневими депозитами в середньому на 7%, але це не зупинило припливу коштів. Багато банків зараз переживають надлишок ліквідності, додаткові ресурси їм просто не потрібні. Але такий масштабний приріст депозитів не викликав буму кредитування економіки. За останні вісім місяців кредитний портфель банків навіть скоротився - на 7,54 млрд грн. Масштабного відновлення кредитування не відбувалося тому, що за час кризи кредитна якість позичальників серйозно постраждала, і банки, ставши обережнішими, кредитували дуже вибірково, крім того, продовжує діяти Постанова НБУ про заборону кредитування в іноземній валюті, що робить депозити в іноземній валюті для банків зовсім не вигідними, оскільки інструментів розміщення цих грошей у фінустанов небагато
Можна виділити шість основних аспектів, в яких проявилися наслідки світової фінансової кризи для української банківської системи [5, c. 8]:
Підсумовуючи, можемо класифікувати причини банківської кризи в Україні за сферою їх виникнення на внутрішні та зовнішні. До першої групи відносяться: низька якість активів, обумовлена високим кредитним ризиком; збитковість внаслідок втрат від банківських ризиків; скорочення капіталу через вилучення вкладниками коштів та хронічну збитковість; породження розривів ліквідності внаслідок неефективного управління активами та пасивами банку; непрофесіоналізм у різних сферах банківської діяльності, в тому числі і ризик-менеджменті.
В свою чергу, зовнішні фактори банківської кризи в Україні можна класифікувати за змістом на економічні, політичні та соціальні. До економічних причини відносяться: світова фінансова криза, рівень впливу якої корелюється рівнем інтегрованості вітчизняної економіки у світове господарство; падіння на світовому ринку попиту на експортовані товари, що обмежує приплив валютного капіталу у банківську систему; «комплекс валютної неповноцінності» обумовлює доларизацію економіки, яка несе велику загрозу збитків від валютного ризику, а при розривах ліквідності спроможна породити неплатоспроможність банку; економічна криза підприємств-позичальників банківських кредитів; високий рівень споживчого та іпотечного кредитування - фактично означає «проїдання» та тривалу іммобілізацію кредитних ресурсів, а не довгострокове їх інвестування, яке й окреслює майбутні перспективи економічного зростання.
Сукупність політичних причин кризи банківської системи складають «погані політичні рішення» або, як це формулюють спеціалісти МВФ - «несумісні політичні рішення в галузі економіки та права».
Найвпливовішим серед соціальних факторів банківської кризи є підрив довіри вкладників до банків внаслідок банкрутства навіть одного з них, непрозорості банківської діяльності, низької поінформованість або навіть дезінформації клієнтів. Все це може спровокувати паніку вкладників - масове зняття коштів з депозитних рахунків. Такий фактор спроможний породити системну кризу банківської системи.
РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ
3.1 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в світі
Антикризові заходи, що застосовуються розвиненими країнами на національному рівні, спрямовані на [1,c. 39]:
пом'якшення монетарної політики і стабілізацію кредитних ринків шляхом зниження центральними банками облікових ставок та норми резервування для комерційних банків;
стабілізацію фінансової системи, відновлення кредитування та забезпечення доступу реальної економіки до кредитних ресурсів, надання державної допомоги системним банкам і фінансовим установам, що перебувають у скрутному становищі, (рефінансування, рекапіталізація), підтримка міжбанківського кредитування, викуп проблемних активів, удосконалення регуляторних норм ;
підтримку реального сектору і стимулювання внутрішнього попиту, проведення антициклічної фіскальної політики. Здебільшого забезпечується підтримка окремих галузей, зменшення податкового тиску для підприємств і населення, а також збільшення державних інвестицій в реалізацію масштабних інфраструктурних проектів, полегшення доступу до кредитних ресурсів для бізнесу через здешевлення кредитів і надання держгарантій;
соціальну підтримку населення в умовах кризи, в першу чергу найменш забезпечених, надання допомоги безробітним, збереження і стимулювання зайнятості, підтримку малого та середнього бізнесу, підвищення кваліфікації працівників.
Серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, можна виділити, зокрема:
часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;
Подобные документы
Вивчення норм банківського і фінансового права України та країн світу, що регулюють відносини у сфері банківських правовідносин. Аналіз впливу світової фінансової кризи на банківську систему і економіку нашої країни. Огляд шляхів подолання кризових явищ.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 22.05.2012Банки як складова фінансової системи України. Новітній підхід до визначення оцінки фінансової стабільності розвитку банку. Фінансова стійкість банківських установ в період економічної кризи. Чинники гнучкого менеджменту як запорука подолання банкрутства.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 03.02.2011Сутність і значення грошово-кредитної політики, її основні інструменти та шляхи вдосконалення. Аналіз реалізації грошово-кредитної та валютно-курсової політики Національного банку України. Причини виникнення і засоби подолання фінансово-економічної кризи.
курсовая работа [757,0 K], добавлен 01.11.2012Сутність і механізми національно-регіональних фінансових криз в світовій економіці, основні чинники їх впливу на світові банківські системи та наслідки (на прикладі Росії, США, Європи). Застосування світового досвіду антикризових заходів в Україні.
дипломная работа [6,1 M], добавлен 16.06.2013Несвоєчасне реагування на причини виникнення банківської нестабільності як привід виникнення банківської паніки та кризи. Залежність банківської системи від політичної ситуації в країні. Сумарний збиток комерційних банків України в квітні 2014 року.
реферат [14,6 K], добавлен 23.10.2014Кредитна житлова політика в європейських розвинених країнах. Основні чинники, що впливають на розвиток іпотечного ринку, передумови для його розвитку. Стан іпотечного кредитування в України в умовах світової фінансової кризи. Перспективи розвитку іпотеки.
реферат [22,3 K], добавлен 24.03.2010Економічна сутність іпотеки та іпотечного кредиту. Види іпотечного кредитування, особливості його функціонування. Розвиток іпотечного кредитування в Україні. Регулювання ринку іпотечних послуг в умовах подолання наслідків фінансово-економічної кризи.
курсовая работа [686,9 K], добавлен 28.04.2016Регулювання відсоткових ставок грошового ринку як складова державної економічної політики з приводу подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи. Проблема процентної політики Центрального банку України. Аналітичний огляд наукових публікацій.
статья [19,9 K], добавлен 05.05.2011Теоретичні основи іпотеки та іпотечного кредитування. Аналіз стану іпотечного ринку та його ролі в розвитку народного господарства України. Характеристика діяльності Державної іпотечної установи. Основні проблеми іпотеки в Україні та шляхи їх подолання.
дипломная работа [92,9 K], добавлен 25.04.2012Нормативні показники платоспроможності, ліквідності та ризикованості діяльності банку. Аналіз причин зниження рентабельності банків України в умовах наслідків світової фінансової кризи, пропозиції по перспективам її підвищення в умовах ПАТ КБ "Акордбанк".
дипломная работа [5,3 M], добавлен 07.07.2011