Банківські кризи: причини виникнення та шляхи подолання

комплексну допомогу малому та середньому бізнесу;

підтримку освітніх програм професійної підготовки молоді та розширення програм перепідготовки некваліфікованих і старших за віком працівників;

зобов'язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

здійснення контролю за цінами на споживчі товари та послуги;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

розвиток національного (внутрішнього) ринку, визначення продукції вітчизняних виробників пріоритетною при здійснені державних закупівель;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;

фінансування програм розвитку інфраструктури та реалізація масштабних інфраструктурних проектів (будівництво автомагістралей, реформування енергетичної та транспортної сфери, модернізація базових галузей промисловості);

ліквідація або суттєве обмеження податкових пільг;

скорочення державних видатків та перенаправлення соціальних витрат на капітальні інвестиції тощо.

Узагальнення цих досліджень дає змогу представити систему міжнародної практики боротьби країн з кризою. З наведених в таблиці даних можна зробити кілька важливих висновків.

Перший. Всі обстежені країни, які найбільше вражені кризою надавали підтримку банківській системі і насамперед ліквідністю, шляхом рефінансування банків тощо.

Другий. Багато країн надавали підтримку клієнтам банків, зокрема вкладникам депозитів шляхом розширення гарантій щодо вкладів та позичальникам щодо спроможності сплати платежів по кредитах, а також гарантування погашення боргів перед третіми сторонами для підтримання платоспроможності.

Третє. Більша половина країн застосовували різні способи рекапіталізації банків.

Четверте. В багатьох країнах практикувався викуп активів банків і компаній, найбільше вражених кризою, посилення цільового спрямування кредитування на підтримку вражених кризою секторів економіки.

За результатами проведеного аналізу, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та були доцільні для застосування в Україні, на нашу думку, можна виділити наступні:

часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

зобов'язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій.

3.2 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в Україні

Національний банк України, реалізуючи програму подолання наслідків світової фінансової кризи, у 2009 році прийняв низку організаційних документів:

1. Постанова Правління НБУ від 2 червня 2009 року N 315 «Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні».

2. Постанова Правління НБУ від 30 квітня 2009 року N 259 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України».

3. Постанова Правління НБУ від 1 грудня 2008 року N 405 «Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків».

Остання постанова № 405 є практичною програмою фінансового оздоровлення банківської системи України, яка з 1 червня 2009 року підкріплена методологічно організаційними постановами № 315 та № 259:

1. Цей Порядок регулює здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків шляхом участі у формуванні та збільшенні статутного капіталу банку (капіталізації) акціонерів (учасників) банку, третіх осіб (далі інвестори), держави або реорганізації банку.

2. Визначає порядок затвердження та погодження плану фінансового оздоровлення

3. Визначає особливості капіталізації банків

4. Описує особливості реорганізації банків за рішенням власників

5. Встановлює особливості процедури капіталізації банків за участю держави.

6. Визначає порядок зменшення статутного капіталу банку та визначення нової номінальної вартості акцій

Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у банківсько-фінансовій сфері спрямовувались на фактичну націоналізацію великої частки банківської системи України за рахунок законодавчо допустимої рекапіталізації (викупу контрольного пакету акцій додаткової емісії, яка в 810 разів перевищує існуючий статутний фонд) банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні, заборону зняття коштів з депозитних рахунків для запобігання їх надмірного та значного відпливу, обмеження кредитування в іноземній валюті, підвищення ставок резервування.

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку.

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції.

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами».

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання.

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ.

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:

механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;

механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;

механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об'єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);

посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов'язаними ризиками;

вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;

розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;

укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:

розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;

створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;

розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);

форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.

3. У сфері валютно-курсової політики:

перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб'єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив'язки» курсу гривні до «кошика валют» - до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

Також, на нашу думку, важливою є коректна інформаційна політика, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ.

Проведений аналіз програм і інструментарію підтримання стійкості банківської системи України на період подолання наслідків фінансової кризи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку.

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції.

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами».

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання.

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;.

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі.

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

ВИСНОВКИ

Глобальний етап розвитку світової фінансової системи призвів до розмежування і початку відносно самостійного існування реального та фінансового секторів світової економіки з наростанням домінування останнього, а також сформував нові параметри світової фінансової системи. Процеси дерегуляції, інтеграції та конвергенції міжнародних фінансових ринків, виникнення фінансових конгломератів, транснаціональних банків та корпорацій, що сприяли подальшій дерегуляції фінансових ринків та зменшенню впливу на них держави заклали основи для використання фінансових ринків розвинутими країнами в якості дієвих механізмів перерозподілу світового багатства та призвели до формування центру та периферії світової фінансової системи. Керуючи фінансовими потоками в певних сегментах світової фінансової системи (рух інвестиційного та позичкового капіталів, валютно-фінансові відносини), розвинуті країни отримують потужні важелі впливу на економіки країн периферії та можливість використання цих важелів з метою нееквівалентного перерозподілу світового багатства.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо - спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20072009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.

Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Господарюючі суб'єкти опинилися в непередбачуваній ситуації, що було пов'язано, передусім, зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка в нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а згодом, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, і перетворилася на економічну.

Основною причиною світової банківської кризи стала іпотечна криза в США в 2007 році, проблеми з поверненням іпотечних кредитів, неконтрольована емісія Федеральною резервною системою доларів США, незадовільне функціонування побудованого на доларі як резервній валюті світового грошово-валютного механізму, гігантський дефіцит торгового балансу США, порушення рівноваги у світовій економіці й утворення у цій країні економічного пузиря, банкрутство найбільших банків США і, як наслідок, їх неспроможність розрахуватися за власними зобов'язаннями, колосальна експансія позичкового капіталу, взаємопереплетіння національних економік та фінансових установ

Підсумовуючи, можемо класифікувати причини банківської кризи в Україні за сферою їх виникнення на внутрішні та зовнішні. До першої групи відносяться: низька якість активів, обумовлена високим кредитним ризиком; збитковість внаслідок втрат від банківських ризиків; скорочення капіталу через вилучення вкладниками коштів та хронічну збитковість; породження розривів ліквідності внаслідок неефективного управління активами та пасивами банку; непрофесіоналізм у різних сферах банківської діяльності, в тому числі і ризик-менеджменті.

В свою чергу, зовнішні фактори банківської кризи в Україні можна класифікувати за змістом на економічні, політичні та соціальні. До економічних причини відносяться: світова фінансова криза, рівень впливу якої корелюється рівнем інтегрованості вітчизняної економіки у світове господарство; падіння на світовому ринку попиту на експортовані товари, що обмежує приплив валютного капіталу у банківську систему; «комплекс валютної неповноцінності» обумовлює доларизацію економіки, яка несе велику загрозу збитків від валютного ризику, а при розривах ліквідності спроможна породити неплатоспроможність банку; економічна криза підприємств-позичальників банківських кредитів; високий рівень споживчого та іпотечного кредитування - фактично означає «проїдання» та тривалу іммобілізацію кредитних ресурсів, а не довгострокове їх інвестування, яке й окреслює майбутні перспективи економічного зростання.

За результатами проведеного аналізу, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, на мою думку,можна виділити наступні:

часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

зобов'язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;

контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;

На мою думку, досягнення цілей антикризової програми в Україні потребує реалізації наступних заходів в сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми.

3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів.

4. У сфері валютно-курсової політики:

перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб'єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням - як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив'язки» курсу гривні до «кошика валют» - до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1. Багратян Г.А. , Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №4, 2009. С. 33-41

2. Боннер, Уильям. Судный день американских финансов. Мягкая депрессия XXI в. / У. Боннер, Э. Уиггин; [пер. с англ. Б. С. Пинскер ; наук. Ред. Ю. В. Кузнецов]. Челябинск: Социум, 2008. 402 с.

3. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник/ С.Я. Боринець. 2ге вид., переробл. і допов.. К.: Знання, 2006. 494 с.

4. Калач Г.М. Вплив фінансової глобалізації на фондовий ринок України// Фінанси України.2009.№1. С.115121

5. Корнєєв В. Криза на фінансових ринках: перші підсумки та прогнози // Фінансовий ринок України. - 2009. №2 (64). - С. 58

6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/ Под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 592 с.

7. Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О.М. Мозговий, Т.Оболенська, Т.В. Мусієць; За заг. ред. дра екон. наук, проф. О.М. Мозгового. -- К.: КНЕУ, 2005 - 600 c.

8. Стукало Н.В. Оцінювання стану розвитку фінансової глобалізації: особливості для України // // Фінансовий ринок України. - 2006. №11. - с. 81100.

9. Уманців Ю.М. Глобальні фінансові виклики: світовий досвід та українські реалії // журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» , №1, 2009. С. 73-85.

10. Якунін С. Джерела сучасної фінансової кризи // Фінансовий ринок України. - 2008. №12 (67). - с. 2629.

11. http://www.bank.gov.ua Офіційний сайт Національного банку України

12. http:/www.ukrstat.gov.ua Офіційний сайт Держкомстату України

1. Размещено на www.allbest.ru