Удосконалення кредитної політики в банках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сільське господарство будь-якої країни було і залишається основною продовольчою галуззю народного господарства. Сільське господарство - це сфера виробництва, де кредитні відносини відіграють вирішальну роль.

Багато вчених займаються дослідженням банківського кредитування сільського господарства: М. Бодрецький, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем'яненко, С.М. Колотуха, Ю.А. Лузан, О.О. Непочатенко, та інші. Але це питання й досі залишається невирішеним, незважаючи на численні наукові розробки, і потребує досконалого аналізу.

Дослідження фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі аграрно-промислових підприємств, свідчить про те, що вони в основному працюють за рахунок власних ресурсів, які нині за питомою вагою є значними, проте недостатніми для самофінансування. Обмеженість власних коштів змушує аграрні підприємства сподіватися на підтримку з боку держави і зумовлює необхідність розвивати як банківські, так і партнерські форми кредитування. Тому, на мою думку, обрана мною тема курсової роботи: «Удосконалення кредитної політики в банках на прикладі ТОВ «Агротера Колос» Уманського району Черкаської області» є актуальною в даний час. Об'єктом дослідження виступає ТОВ «Агротера Колос» Уманського району Черкаської області.

Незважаючи на політику сприяння кредитуванню, відсутність доступу до кредитних ресурсів у сільській місцевості, особливо для великої кількості власників землі, які щойно отримали права на неї, та дрібних і середніх фермерських господарств, які з'явилися протягом останніх років, загально визнана одним з основних факторів, який перешкоджає розвитку сільського господарства України. Потреба невеликих сільськогосподарських виробників у кредитних ресурсах не задовольняється в повному обсязі.

Метою даної роботи є зазначення головних напрямків і надання конкретних пропозицій з питання удосконалення здійснення кредитних операцій комерційними банками на основі систематизації теоретичних матеріалів, розкриття діючої практики з організації процесу кредитування в банках і виконаного аналізу.

Сільське господарство є кредитомісткою галуззю і її нормальне функціонування без кредитних ресурсів у сучасних умовах неможливе. Найефективнішим інструментом підвищення доступності кредитних ресурсів для аграрної галузі є створення механізму часткового або повного державного гарантування повернення позик.

Ситуація, яка склалася в агропромисловому комплексі, свідчить про те, що кредитування ще не відіграє важливої ролі у фінансуванні сільськогосподарських товаровиробників. Тобто, банки повинні стати рівноправними партнерами у кредитуванні аграрних підприємств.

Для удосконалення кредитування в аграрній сфері потрібно зробити багато кроків, насамперед це:

- запровадження іпотеки на землю;

- безперешкодне одержання сільськогосподарськими товаровиробниками кредитів;

- запровадження системи сільськогосподарських субсидій для підтримки виробництва;

- застосування диференційованих відсоткових ставок за користування кредитом.

1. Теоретичні аспекти кредитування та проблеми банківського кредитування

кредитування операція банківський фінансовий

Сільськогосподарським підприємствам порівняно з підприємствами інших галузей важче отримати доступ до кредитних ресурсів. Найбільшою проблемою є загальна слабкість та обмежений характер фінансового ринку України. В Україні лише зараз починає розвиватися інститут комерційної іпотеки, іпотеки під заставу житла, і пройде ще певний час, поки з'явиться земельна іпотека [12, С. 144].

Комерційні банки надають сільськогосподарським підприємствам в основному короткострокові кредити, які використовуються для поточного операційного забезпечення господарської діяльності. Недостатня доступність короткотермінових кредитів протягом усього виробничого циклу, особливо позик, які надаються без забезпечення або позик на придбання оборотних засобів, перешкоджає належному ресурсному забезпеченню багатьох товаровиробників, що є причиною низької врожайності культур в українських сільськогосподарських підприємствах, невисокого рівня їх доходів, низької якості продукції.

Для сільськогосподарських підприємств доступні споживчі кредити на придбання матеріально-технічних ресурсів, однак кількість таких кредитів значно зменшилась порівняно з 90-ми роками, тому що уряд відмінив бартерні розрахунки. Однак урядом на зміну цій системі не було запроваджено іншу, за допомогою якої підприємства могли б отримати у постачальника необхідні ресурси під заставу майбутнього врожаю. Україна тільки зараз починає розвивати систему складських розписок, що уможливить використання зібраного врожаю виробниками зернових та насіння соняшника як забезпечення. Інша проблема сільськогосподарських виробників в Україні - відсутність лізингу техніки та обладнання як альтернативи їх придбання за рахунок банківських кредитів. Також Україна, на відміну від інших країн з перехідною економікою, поки що не запровадила систему сільськогосподарських субсидій для підтримки виробництва, підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств. Стримуючим фактором подальшого розвитку є недостатня взаємодія сільського господарства з ринком фінансових ресурсів.

Однією з основних проблем у сфері кредитування залишається обмежена кількість об'єктів, які можуть надати позичальники в заставу, та обмежені кредитні ресурси кредитних установ. Першу проблему можна вирішити шляхом активного запровадження нових фінансових інструментів, таких як прості векселі, складські розписки тощо. Проблему наявності довгострокових позик буде вирішено тоді, коли буде запроваджено іпотеку на землю сільськогосподарського призначення та надійні механізми захисту прав землевласників, проведено оцінку землі тощо.

Без забезпечення доступу до середньо та довгострокових кредитів на прийнятних умовах, як сільськогосподарські, так і переробні підприємства матимуть проблеми з капітальними вкладеннями, необхідними для підвищення ефективності діяльності, збільшення обсягів виробництва і покращання якості продукції.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операційрепо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

У Положенні Національного банку України «Про кредитування» [18] визначені поняття кредиту, суб'єктів кредитних відносин.

Кредит це позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Кредитор суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Згідно з п. 2 Положення НБУ «Про кредитування» такими формами кредитів можуть користуватися об'єкти господарської діяльності. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів за кредитною угодою між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений строк. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на фінансовий. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та інше) майно.

Суб'єктом лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та користування об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарноматеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки і таке інше, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається фізичним особамрезидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

З метою забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення рівня ризику при кредитуванні програм, які потребують значних кредитних вкладень, використовується консорціумне кредитування.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

- шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

- шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

- шляхом зміни гарантованих банкамиучасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Рішення про участь у консорціумному кредитуванні приймає Правління банку.

Банківський кредит це кредит, який надається банками у грошовій формі на умовах платності, строковості, повернення, забезпеченості і цільового використання.

Принципи повернення, строковості і платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Суб'єктами кредитних відносин в області банківського кредиту є господарчі органи, населення, держава і самі банки. Як відомо, у кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитор і позичальники. У банківській практиці існують найрізноманітніші різновиди кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам, їх можна класифікувати за певними ознаками.

Процес кредитування будь-яким комерційним банком базується на єдиних принципах і підходах. Хоча кожен банк здійснює його з визначеними індивідуальними особливостями (найчастіше складового ноухау банку) сформованими, як правило «історично» під впливом попередньої кредитної історії і цілого ряду різних факторів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

У сучасній термінології поняття терміна кредитна політика охоплює як безпосередньо сферу кредитування, включаючи методи й основні процедури здійснення кредитних операцій, форму і види кредитів, оцінку і керування ризиками, так і «суміжні» області, безпосередньо до кредитування не стосовні - керування пасивами, у частині узгодження їх із кредитними операціями, здійснення планування кредитної діяльності, оцінки кредитного портфеля підрозділів та інше.

Кредитна політика банку будується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, основними з яких є наступні [16, С. 70-76]:

а) зовнішні фактори:

1) вартість і наявність на ринку кредитних ресурсів;

2) рівень дисконтної ставки і рівень інфляції;

3) конкуренція;

4) законодавчі та інші регулюючі норми.

б) внутрішні фактори:

1) наявність і розвиненість клієнтської бази;

2) величина власних капіталів і можливості залучення ресурсів;

3) наявність і рівень кваліфікації персоналу;

4) досвід проведення кредитування;

5) філіальна структура і її характеристики;

6) зв'язок і взаємодія з холдинговими структурами та ін.

Сукупний вплив цих факторів і визнає наступні основні складові елементи кредитної політики:

- порядок установлення процентної ставки;

- регламентація процесу кредитування (кредитні процедури), що встановлює порядок проходження документів, вимоги до певних дій, які не передбачають свободи прийняття рішень, рівень прийняття рішень і ліміти відповідальності, оцінку ризиків і методику їхнього зниження, оформлення забезпечення, взаємодія підрозділів і структур;

- обсяг і перелік кредитних послуг (кредитних продуктів), пропонованих банком своїм клієнтам;

- аналіз, оцінка і коректування якості кредитного портфеля, кредитної політики структурних підрозділів і стратегії банку на ринку кредитування.

Існує цілий набір макроекономічних факторів, що роблять безпосередній вплив на рівень і порядок установлення процентних ставок банком.

Поперше, масштаб виробництва, або ВВП.

Подруге, розмір грошових нагромаджень.

Потретє, циклічне коливання виробництва.

Почетверте, темп інфляції. При посиленні інфляції процентні ставки збільшуються. Існують номінальні і реальні (за мінусом знецінювання грошей) процентні ставки. Якщо темп інфляцій обганяє ріст відсотків, то виграє позичальник, оскільки борг повертається «дешевими» грішми.

Поп'яте, державне регулювання процентних ставок. Держава диференціює процентні ставки, виходячи з задач регулювання економіки, програм економічного розвитку і політичних цілей. У 1981-1984 р. США проводили політику високих процентних ставок з метою стримати інфляцію, підвищити курс долара, залучити капітали. Це викликало підвищення відсотка й у Західній Європі, що стала жертвою протекціонізму США. Із середини 80х років, навпаки, з метою заохочення експорту товарів і зменшення дефіциту торгівельного балансу стимулювалося зниження процентних ставок.

На мікрорівні процентні ставки встановлюються через:

- ступінь ризику (чим більше імовірність неповернення позички, тим вище відсоток з метою компенсації ризику);

- термін кредиту (при довгостроковому кредитуванні вище ризик зміни економічних умов і появи поставлених витрат);

- розмір позички (менша за розміром позичка йде під більший відсоток, тому що витрати на її оформлення однакові з великою позичкою);

- особистість клієнта (самим великим і надійним позичальникам забезпечується найнижча ставка);

- монополізація ринку (банк, що має монопольне положення в регіоні, може стягувати більш високі ставки, оскільки клієнтам незручно обслуговуватися в іншому місці).

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Установи банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб'єкт підприємництва або фізичній особі.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їх солідарної відповідальності по зобов'язаннях підприємств усім своїм майном.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет та комітет по активах і пасивах визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

- поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з урахуванням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

- обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля;

- граничні розміри кредиту на одного позичальника, в межах яких можуть надавати кредити установи банку;

- методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Кредити видаються виключно на комерційних засадах з обов'язковим додержанням таких умов:

- кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги), та акредитивній формі;

- кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особливі рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою у рахунок наданого кредиту;

- використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

- кредит надається тільки для цільового використання, на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність з урахуванням економічної кон'юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденції розвитку ринку;

- сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для підрозділу банку;

- проведення установою банку всебічного комплексного аналізу фінансово-господарської діяльності позичальника для оцінки його кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

- здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом позичальника;

- кредит повинен бути забезпечений заставою майна, яке належить позичальнику, та на яке, відповідно до чинного законодавства, може бути звернене стягнення, або іншими видами забезпечення, які застосовуються в банківській практиці (гарантія, поручительство, страхування);

- платності, повернення та цільової спрямованості.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути [14, С. 128-133]:

- забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

- репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

- оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

- економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Забороняється надання кредитів на:

- покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність» [19], нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів і мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.

2. Фінансово-економічна характеристика ТОВ «Агротера - колос» та удосконалення кредитної політики

2.1 Фінансово-економічна характеристика ТОВ «Агротера - Колос»

кредитування операція банківський фінансовий

ТОВ «Агротера - Колос» зареєстроване та знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, село Коржова, вулиця Праці 3. Господарство офіційно зареєстроване 3 лютого 2002 року. Основним видом діяльності є вирощування зернових та технічних культур.

Середньорічна температура повітря у зоні розташування господарства +16,7 градусів, максимальна температура досягає +35 градусів, мінімальна -36 градусів за Цельсієм Тривалість вегетаційного періоду в середньому 205 днів.

Найдовша тривалість снігового покриву 105 днів при середній висоті його 15 см. В цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.

У ТОВ «Агротера - Колос» найбільш поширені ґрунти - чорноземи типові мало гумусні, сприятливі для механізованого обробітку землі. Порівняно великі запаси азоту, фосфору, калію, але для одержання запланованої урожайності сільськогосподарських культур рухомих форм цих елементів недостатньо.

Господарство розташоване за 21 км до районного центру - міста Умані, та за 194 км від обласного центру - міста Черкас.

Земля - основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, одне з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрних формувань, який крім землі включає трудові ресурси, основні засоби та оборотні. Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів. Раціональне використання землі є і буде одним з найважливіших народногосподарських завдань.

Проаналізуємо більш детально склад земельних угідь на таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Склад та динаміка земельних угідь ТОВ «Агротера Колос»

Показник	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення, 2010 від 2008 рр. (+,-)
Площа сільськогосподарських угідь, га	1125	1125	1124	-1
в т.ч. рілля, га	1125	1125	1114	-9
пасовища, га	-	-	10	10

Як видно із таблиці 2.1 площа сільськогосподарських угідь у 2010 році становила 1124 га, що всього на1 га менше від рівня 2008 року. А площа ріллі у даному році становить 1114 га, пасовищ 10 га. Відзначимо що площа ріллі зменшилася протягом досліджуваного періоду на 9 га, а пасовищ навпаки збільшилася на 10 га.

Розглянемо склад та структуру товарної продукції у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Склад та структура товарної продукції ТОВ «Агротера Колос»

Види культур	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення, 2010 від 2008 рр. (+,-)
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Озима пшениця	564,9	35,3	1996,9	36,9	1499	27,1	564,9
Кукурудза	-	-	721,6	13,3	758	13,7	-
Ячмінь	260,5	16,3	487,6	9,0	233	4,2	260,5
Горох	229,4	14,3	31,9	0,6	333	6,0	229,4
Соняшник	545,8	34,1	1121,2	20,7	1777	32,1	545,8
Соя	-	-	1054,9	19,5	932	16,8	-
Разом	1600,6	100	5414,1	100	5532	100	1600,6

Вартість товарної продукції у ТОВ «Агротера Колос» у 2010 році склала 5532 тис. грн. Ми бачимо що найбільше реалізовувався соняшник - 32,1%, озима пшениця 27,1% та соя 16,8%. А найменше продали ячменю - 4,2%. Варто відмітити, що господарство має технічно-зерновий напрям спеціалізації.

Розглянемо забезпеченість господарства оборотними ресурсами, без яких неможливе обслуговування виробничого процесу. Дані представлені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Склад та структура оборотних засобів ТОВ «Агротера Колос»

Група фондів	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення, 2010 від 2008 рр. (+,-)
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
Виробничі запаси	1068,6	51,1	801	53,9	551	10,9	-517,6
Незавершене виробництво	553,3	26,4	564	38,0	713	14,1	159,7
Готова продукція	62,7	3,0	59	4,0	63	1,3	0,3
Товари	-	-	-	-	5	0,1	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	275,3	13,2	26	1,7	3327	66,0	3051,7
Дебіторська заборгованість за розрахунками · з бюджетом	22	1,1	-	-	127	2,5	105
· за авансами	85,9	4,1	30	2,0	241	4,8	155,1
Інша поточна дебіторська заборгованість	3,8	0,2	2	0,1	4	0,1	0,2
Грошові кошти	21,3	1,0	4	0,3	9	0,2	-12,3
Разом	2092,9	100	1486	100	5040	100	2947,1

В ТОВ «Агротера Колос» у 2010 році в структурі оборотних засобів 66% склала дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, 14,1% незавершене виробництво, 10,9% виробничі запаси, 4,8% дебіторська заборгованість по розрахунках з авансами виданими і т.д. Варто відзначити, що загальна вартість оборотних засобів збільшилася протягом 20008-2010 років на 2947,1 тис. грн., та склала 5040 тис. грн.

Забезпеченість трудовими ресурсами є одним із головних завдань для ефективного ведення господарства. Розглянемо у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Склад трудових ресурсів у ТОВ «Агротера Колос»

Чисельність працюючих	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення, 2010 від 2008 рр. (+,-)
всього у господарстві	17	41	43	26
в т.ч. у рослинництві	15	22	43	28
у тваринництві	2	19	-	-
Припадає на 100 га угідь робітників, чол.	2	4	4	2

Отже, виходячи з даних таблиці 2.4 не важко зробити висновок, що чисельність працюючих у 2010 році становила 43 працівника, котрі повністю зайняті у рослинництві. Забезпеченість працівниками у розрахунку на 100 га склала у 2010 році 4 робітника.

На сам кінець розглянемо склад та динаміку короткострокової кредиторської заборгованості ТОВ «Агротера Колос» в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Склад та динаміка поточної заборгованості ТОВ «Агротера Колос»

Показник, тис. грн.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 від 2009 рр. (+,-)
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	483	400	980	497
Поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів	2499	158	2	-2497
- з бюджетом	22	2	2	-20
- з страхування	-	-	3	-
- з оплати праці	-	-	12	-
- із внутрішніх розрахунків	10	4	-	-
Разом	3014	564	999	-2015

Поточна заборгованість ТОВ «Агротера Колос» у 2010 році зменшилася на 2015 тис. грн., та склала 999 тис. грн. в першу чергу це заборгованість за товари, роботи та послуги (980 тис. грн.), а також є певна заборгованість по заробітній платі - 12 тис. грн., по страхуванню 3 тис. грн., та ін.

2.2 Аналіз кредитоспроможності позичальника

Банки з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може ґрунтуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнта.

Національним банком України рекомендується наступний підхід до фінансової оцінки банками позичальників по кредитних операціях.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, згідно внутрішніх положень про проведення активних операцій (кредитних) і методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», у яких повинні бути встановлені обґрунтовані, технічно вивірені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на основі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати в динаміку.

Оцінку фінансового стану позичальника / контрагента банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником / контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для:

а) банків - не рідше ніж один раз на місяць;

б) інших юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці;

в) фізичних осіб - періодичність оцінки їх фінансового стану визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше ніж один раз у рік (або за результатами фінансового року). Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то оцінка фінансового стану позичальника - фізичної особи має відбуватися постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу - крім випадків, пов'язаних з поважними причинами (документально підтверджені факти відрядження, хвороба тощо).

Визначені в Положенні [18] вимоги до оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до позичальників по показниках, з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення і звітні бали для кожного показника в залежності від його ваги (значимості) серед інших показників, що можуть визначати найбільшу імовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань по кредитних операціях.

Вагомість кожного показника встановлюється індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) у залежності від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборот засобів і т.д.), ліквідності балансу, стану на ринку і т.д.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників і коректується з обліком додаткових (суб'єктивних) показників.

Для проведення оцінки фінансового становища позичальника - юридичної особи банк повинен враховувати такі основні економічні показники його діяльності [12, С. 144-147]:

а) платоспроможність (коефіцієнти миттєвої ліквідності, поточної ліквідності, загальної ліквідності);

б) фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, відношення позикових і власних коштів);

в) обсяг реалізації;

г) обороти по рахунках (відношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

д) склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний і поточний роки);

е) собівартість продукції (у динаміці);

є) прибуток і збитки (у динаміці);

ж) рентабельність (у динаміці);

з) кредитну історію (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

а) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами за формулою (2.1):

Ав

КЛ1 = -, (2.1)

Зп

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 не менше ніж 0,2;

б) коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлений термін за формулою (2.2):

Ал

КЛ2 = -, (2.2)

Зп

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів отриманих.

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 не менше 0,5;

в) коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів за формулою (2.3):

Ао

КП = -, (2.3)

Зп

деАо - оборотні активи;

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП не менше 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається такими показниками:

а) коефіцієнт маневреності власних засобів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних засобів за формулою (2.4):

ВкАн

КМ = ---------, (2.4)

Вк

де Вк - власний капітал підприємства;

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ не менше чим 0,5;

б) коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику за формулою (2.5):

Зк

КН = -, (2.5)

Вк

де Зк - позиковий капітал (довгострокові і поточні зобов'язання);

Вк - власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН не більш 1,0.

Рентабельність позичальника визначається такими показниками:

а) рентабельність активів за формулою (2.6):

Пч

Р = -, (2.6)

А

де Пч - прибуток чистий;

А - активи.

б) рентабельність продажів за формулою (2.7):

 Пч

Р = --------, (2.7)

Ор

кредитування операція банківський фінансовий

де Пч - прибуток чистий;

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника повинен проводитись з урахуванням такого показника:

а) співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу по кредитній операції і відсотками по ній з урахуванням терміну дії кредитного договору (для короткострокових кредитів) за формулою (2.8):

(Нсм * n) - (Зм * n) - Зі

К = ----------------------------------, (2.8)

Ск

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника в плані трьох останніх місяців (без обліку кредитних засобів);

n - число місяців дії кредитного договору;

Зм - щомісячні умовнопостійні зобов'язання позичальника (адміністративногосподарські витрати, податкові платежі і т.д.);

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що повинні бути виконані в грошовій формі з рахунка позичальника, крім суми зобов'язань, термін погашення яких перевищує термін дії кредитного договору (за даними останнього балансу);

Ск - сума кредиту і відсотків по ньому.

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких зв'язана із сезонним характером виробництва середньомісячна сума надходжень визначається за річний період.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше ніж 1,5.

Також повинні бути враховані суб'єктивні фактори, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність керування позичальника;

- професіоналізм керівництва і ділова репутація;

- інша інформація.

2.3 Механізм надання кредиту на прикладі ТОВ «Агротера - Колос»

Специфіка сучасного аграрного сектора України полягає також у тому, що переважна більшість сільськогосподарської продукції виробляється не на аграрних підприємствах, а у підсобних господарствах громадян, які поряд з фермерськими господарствами вважаються найефективнішими формами аграрного підприємництва на етапі перехідного періоду. До підсобних господарствах громадян належать господарства, виробництво продукції в яких перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, а надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. Критерієм підприємницького характеру їх господарювання є перевищення дванадцятивідсоткового рівня товарності. Підсобні господарства громадян демонструють випереджаючу динаміку виробництва порівняно з іншими формами аграрного підприємництва. Господарства населення стали основними виробниками картоплі, овочів, плодово-ягідних культур і тваринної продукції.

Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють розробку та впровадження організаційно-економічного механізму кредитування в аграрній сфері, який представляє собою систему організаційних, економічних, правових, управлінських і регулюючих дій, способів і процесів, що формують і впливають на ефективність кредитних відносин. Організаційно-економічний механізм кредитування в умовах ринкових відносин повинен враховувати як інтереси сільськогосподарських підприємств, так і інтереси банку. На рисунку 2.1 схематично зображено взаємодію всіх складових організаційно-економічного механізму кредитування аграрної сфери: суб'єктів та об'єктів кредитування; умов та етапів процесу кредитування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Організаційно-економічний механізм кредитування сільськогосподарських підприємств

Технологія надання кредиту залежить від цільової спрямованості позики, від мети, для реалізації якої вона надається: виробництво, інвестиції, комерційна (торговельна) діяльність тощо [2, С. 56].

У разі короткострокового кредитування ТОВ «Агротера Колос» позика може надаватися під поточну виробничу діяльність, на закупівлю сировини, матеріалів, оплату робіт (послуг) тощо. У разі довгострокового кредитування ТОВ «Агротера Колос», позика береться на цілі, пов'язані з підвищенням технічного рівня виробництва, стимулюванням випуску нових видів продукції, витратами, пов'язаними з капітальним будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого призначення тощо. При довгостроковому кредитуванні використовуються інші способи надання кредиту порівняно з короткостроковими позиками. Довгостроковий кредит зараховується позичальникові на кредитний рахунок і використовується ним на оплату платіжних документів за поставку обладнання, машин, приладів, матеріалів, виконані будівельно-монтажні, проектні та інші роботи. Для цільового довгострокового кредитування відкривається кредитна лінія.

Специфічне місце серед способів надання кредиту посідає форфейтинг. Форфейтинг (від англ. - відмова від прав) - це банківська операція з придбання комерційного зобов'язання позичальника (покупця) перед кредитором (продавцем). Операція «форфейтинг» подібна за своїм змістом до операції «факторинг». Проте, на відміну від факторингу, форфейтинг є одноразовою операцією, що пов'язана із стягненням грошових коштів на основі набуття прав на товари і послуги. Форфейтинг є комерційним зобов'язанням, що забезпечене простим або переказним векселем (тратою) без права власника трати або векселя звернутися за відшкодуванням до попереднього власника зобов'язання.

Форфейтинг як механізм обліку зовнішнього торговельного боргу з використанням переказних векселів забезпечує експортерові отримання кредиту від банку-форфейтера.

3. Напрямки удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, якіумовно поділяються на 2 основні частини [1, С. 30-32]:

а) заходи від упровадження якихможе бутирозрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:

1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об'єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);

2) розширення об'ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);

3) зниження витрат напроцес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;

4) оптимізація структури кредитного портфеля.

б) заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і можепрогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:

1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);

2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);

3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).

Також подібними заходами - є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.

Так можна рекомендувати:

а) застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;

б) виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;

в) залучення нових груп позичальників не клієнтів банку;

г) розвиток перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб. А саме:

1) нерухомість у кредит;

2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);

3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп'ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).

Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об'єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.

Технологічними особливостямиданих програм є обов'язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25-30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов'язковим у даній технології є щомісячне рівно-часткове погашення тіла кредиту та відсотків.

До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.

Слід також зазначити нерозвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази і відсутність практичного досвіду варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв'язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися «нетрадиційні» форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг це зручна форма фінансування споживача

Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.