Аналіз ефективності діяльності банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Курсова робота

За темою "Аналіз ефективності діяльності банків"

Спеціальність "Міжнародна економіка і банківська справа"

Білошицька Марина Володимирівна

Науковий керівник

доцент Петренко К.В.

Київ

Зміст

Вступ

1. Еволюція банківської системи в України

2. Значення та сутність аналізу ефективності діяльності банку

2.1 Аналіз доходів і витрат комерційного банку

2.2 Сутність аналізу прибутку і рентабельності банку

3. Аналіз діяльності банків України за 2004 рік

3.1 Аналіз прибутковості та рентабельності банків України

3.2 Аналіз доходів і витрат банків України

Додатки

Вступ

На сьогоднішній день Україна є країною з перехідною економікою , але прагне отримати статус "країни з ринковою економікою". Власне для цього необхідно сформувати дієву, стабільну економіку , основою якої являється банківська система , тому надзвичайно важливо мати повну картину її розвитку для своєчасного виявлення проблемних банків та стабілізації ситуації, чим і займається "аналіз банківської діяльності ".

Об'єктом дослідження може бути як окрема банківська установа так і банківська система вцілому. Предмет аналізу - це результативні показники діяльності банківської системи.

В даній курсовій роботі використовуються такі законодавчі акти : Закон України " Про банки і банківську діяльність ", Інструкція Національного банку України " Про регулювання банківської діяльності ", Положення про порядок резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами, затверджено Постановою Правління Національного банку України , Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджена Постановою Правління Національного банку України .

Аналіз здійснюється на базі основних показників діяльності банків України , що друкуються у Віснику Національного банку України. Також використовуються підручники " Аналіз діяльності комерційного банку " за редакцією Ф.Ф. Бутинця , А.М. Герасимовича , " Основи банківської справи " Т.П. Остапишина, " Банківські операції " А.М. Мороза , М.І. Савлука, М.Ф. Пуховкіної та ін.

Курсова робота складається з наступних розділів :

1. Еволюція банківською справи в Україні .

2. Значення та сутність аналізу ефективності діяльності банку .

Сутність аналізу доходів і витрат комерційного банку ;

Сутність аналізу прибутку і рентабельності банку

3. Аналіз діяльності банків України за 2004 рік .

в яких поступово розкривається повна картина результатів діяльності комерційних банків України за 2004 рік.

1. Еволюція банківської системи в Україні

банк кредитний рентабельність

На початку XVIІІ ст. промисловість у Росії розвивалася головним чином за рахунок коштів держави. Тому порівняно із Західною Європою розвиток комерційного кредиту суттєво запізнився. Першими, хто брав позики, були уряд та землевласники, а кредиторами виступали одноосібні підприємці-лихварі. За умови переважно натурального поміщицького господарства існувала можливість безконтрольно підвищувати відсотки за кредитами (у 50-ті роки XVIII ст. вони досягли 72% річних). Такий кабальний відсоток приватних підприємців був одним зі стимулюючих факторів створення казенних банків.

Попередницею казенних банків була створена у 1733 р. в Петербурзі Монетна канцелярія. Вона призначалася для видачі позичок "всем без различия состояния людям" під заставу золота і срібла з розрахунку 8% річних. Згодом значну роль у веденні вексельно-перекладних та інших кредитно-грошових операцій між Петербургом, Москвою та губернськими містами відігравали "Соляная контора", "сохранные казны" при Петербурзькому і Московському виховних домах, "приказы общественного призрения", Санкт-Петербурзька і Московська банківські контори вексельного виробництва для обігу мідних грошей. За часів правління Єлизавети у 1754 р. було створено два станових банки: Дворянський та Комерційний. Банк для дворянства мав основний капітал у 750 тис. руб. і власні контори в Петербурзі та Москві. Сферою його діяльності було в основному надання поземельного кредиту, позик поміщикам під заставу маєтків, виходячи з кількості кріпаків. Клієнт-поміщик міг брати під заставу нерухомого майна позики до 10 тис. руб. під 6% з виплатою протягом 3 років. Це були вигідні умови, оскільки сплата за особистий кредит нерідко доходила до 20%.

У 1769 р. в Петербурзі та Москві створюються банки "для вымена госу-дарственных ассигнаций", які у 1786 р. перетворюються на Державний асигнаційний банк. Йому доручається функція емісії паперових грошей. У 1797 р. при цьому банку було засновано три облікові контори: вексельна, для видачі позик під товари і страхова.

Контори Санкт-Петербурзького асигнаційного банку 1781 року було засновано в Києві, Харкові, Ніжині та інших містах імперії.

Правління Олександра І позначено в історії банківської справи розвитком облікових контор та їх поширенням у країні. Але у зв'язку зі слабким розвитком вексельного обігу і відсутністю достатніх засобів вони суттєво не позначилися на торгівлі та промисловості тогочасної Росії. У 1818 р. замість них було відкрито державний Комерційний банк, який проіснував до 1860 р. Він був реорганізований у перший в Росії Державний банк, що підпорядковувався Міністерству фінансів. Згідно зі статутом 1860 р. основними його завданнями були "пожвавлення торговельних оборотів і зміцнення грошової кредитної системи". Банк став важливим інструментом реформування суспільно-економічного життя країни.

На території України контори Держбанку у 1860 р. засновано в Києві, Харкові та Одесі і відділення в Полтаві. У 1914 р. на українських землях існувало 3 контори Держбанку (загалом у Росії - 9) і 19 його відділень в усіх губерніях (у Катеринославській, Полтавській і Херсонській губерніях функціонувало навіть по 3 відділення, а в Таврійській - 4).

На Західній Україні, яка до 1918 р. Перебувала у складі Австро-Угорської імперії, перші 18 ощадних кас заявляються у Східній Галичині у другій половині XVIII ст. (1783 р.). Їх головна мета - обслуговування селян та міщан. 1826 року у Львові було організовано Австрійську ощадну касу, у 1843 р. -Галицьку як своєрідний іпотечний банк для надання позик шляхті. На початку XX ст. у Східній Галичині функціонувала широка мережа ощадних кас: Галицька ощадна каса, Галицька поштово-ощадна каса, Центральна ощадна каса рільничих спілок, Українська щадниця, Львівська міська ощадна каса та інші.

Встановлення та розвиток фінансово-кредитної системи в Західній Україні відбувалося під пильною опікою цісарського уряду та за допомогою іноземного капіталу. Так, у Львові були відкриті філії: у 1853 р. - Австрійського національного банку, у 1862 р. - Австрійського кредитного банку, у 1865 р. - Англо-Австрійського банку. Центральною кредитною установою всієї Австро-Угорщини був емісійний Австро-Угорський банк (1853). Першими місцевими банками були Галицький іпотечний (1867) і Селянський (1868) банки.

У 1863 р. затверджено статут першого в Росії товариства взаємного короткострокового кредиту (Санкт-Петербург). Однак основним типом іпотечних установ у Росії стали акціонерні земельні банки. У 1871 р. створено Харківський земельний банк - перший акціонерний земельний банк Росії. Він був покликаний надавати позички під заставу також і міської нерухомості в Харківській, Курській, Воронезькій, Катеринославській, Полтавській та інших губерніях. Початковий капітал банку становив 1 млн. руб. Довгострокові позички під заставу землі надавалися на 34.5 року, піл заставу будівель - на 18 років і 7 місяців. У 1872 р. затверджено статут Київського земельного банку. Сфера його діяльності обмежувалася наданням позичок під заставу землі і міського майна. Короткострокові позички надавалися на термін до З років, довгострокові під заставу землі - до 66 років і 2 місяців, під заставу міської нерухомості - до 38 років і 4 місяців. Діяльність банку була досить успішною, і в 1910 р. його баланс становив понад 113 млн. руб.

Крім згаданих вище Земського банку Херсонської губернії, основний капітал якого становив 8 млн. руб., Київського та Харківського земельних банків (основний капітал - відповідно 5 і 8 млн. руб.) в Україні функціонували ще два місцевих іпотечних акціонерних банки - Бесарабсько-Таврійський земельний банк в Одесі (6.5 млн. руб.) і Полтавський земельний банк (основний капітал -4 млн. руб.). До системи установ довгострокового кредиту входили також 2 казенних іпотечних банки - Селянський поземельний банк і Державний дворянський земельний банк, які мали свої відділення в Україні. Селянський поземельний банк заснований у 1882 р. з метою "влаштування доступного селянам кредиту для купівлі землі". Наступного року в 11 губерніях Росії (у тому числі у Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській та Херсонській) відкрито його перші відділення. Послугами банку користувалися як сільські товариства, так і окремі селяни. Позички надавалися спершу на 24.5 року (під 8.5%) або 34.5 року (7.5% річних), згодом максимальний термін позички збільшився до 55.5 року. Розмір кредиту не повинен був перевищувати 75% від вартості землі (згідно з правилами від 1908 р. при придбанні землі відрубною ділянкою в одноосібну власність позика надавалася в розмірі до 95% від оцінної вартості землі, а при переселенні на ділянку -- до 100% від оцінної вартості). Покупець мусив заплатити, як правило, не менше 10% від вартості ціни продажу. Серед губерній, у яких діяльність банку отримала найбільший розвиток, була Київська. У 1885 р. створено Державний дворянський земельний банк для надання на пільгових умовах довгострокових позик потомственим дворянам під заставу їхньої земельної власності. Позики надавалися під заставу цілих маєтків або їх окремих частин на період від 11 до 66.5 року. Однак діяльність багатьох українських відділень банку була пасивною. Так, на 01.01.1910 р. його Київським відділенням із часу заснування банку було закладено всього 699 маєтків.

Успіхи кооперативного руху на початку XX ст. у Західній Україні супроводжувалися появою майже 500 кредитних крамниць, спілок для продажу сільськогосподарських продуктів. Координували і підтримували кооперативний рух українських товариств банк "Дністер" (1895 р.), Центральний кооперативний банк (1898 р.). Земельний іпотечний банк (1910 р.).

Успішна діяльність перших комерційних банків слугувала поштовхом до масового закладання банків. Засновниками стають професіонали - банкірські доми, біржові ділки, які приваблювали у своє середовище впливових осіб чи осіб, що мали гучні імена та зв'язки у вищих сферах. Група засновників зазвичай входила в угоду з окремими підприємцями, які бажали вигідно розмістити свої капітали, чи з місцевими жителями, зацікавленими у відкритті банку, або з іноземними кореспондентами. Таким чином збирався початковий капітал, потім засновники добивалися реєстрації статуту і пускали акції на біржу в продаж.

Доволі швидке зростання кількості банків призвело до конкуренції між ними, що негативно позначилося на їх діяльності та фінансовому стані закладників. Щоб стримати відплив вкладів, банки почали підвищувати відсотки за вкладами та поточними рахунками, у зв'язку з чим порушувалася їх ліквідність, і вони стали неспроможними надавати промисловості і торгівлі позики за низькими відсотками. В гонитві за високим прибутком банки часто здійснювали ризикові операції, що призводило до банкрутства.

До того ж унаслідок економічної кризи та застою у торгівлі 1873 р. і російсько-турецької війни 1877- 1878 рр. банки різко згортали свої операції. У 1875 р. збанкрутував Московський комерційний позиковий банк через сумнівні операції з деякими ненадійними іноземними торговельними фірмами. Все це призвело до різкого падіння курсу цінних паперів, великого відпливу вкладів із банків, значного знецінення грошей. Крах банку не тільки призвів до паніки серед вкладників, а й підірвав довіру банків один до одного. За 1876-1879 рр. ліквідовано ще 7 банків. Створення нових банків було припинено до 1882 р.

Після першого банківського краху - банкрутства Московського комерційного позикового банку - така ж доля спіткала й окремі провінційні кредитові установи, у тому числі Харківський торговельний банк.

На перших порах заснування комерційних банків носило місцевий характер. Вони створювалися для обслуговування певного невеликого регіону. До 1880-х рр. акціонерні комерційні банки посідали в кредитній системі скромне місце, поступаючись за обсягом своїх операцій малим місцевим банкам (товариствам взаємного кредиту і міським банкам). Домінував же в кредитній системі і за обсягом операцій, і за мережею своїх філіалів Держбанк. Лише на початку 1890-х рр. акціонерні комерційні банки посідали у кредитній системі скромне місце, поступаючись за обсягом своїх операцій малим місцевим банкам. Домінував же в кредитній системі і за обсягом операцій і за мережею своїх філіалів Держбанк. Лише на початку 1890-х рр.. акціонерні комерційні банки починають відігравати провідну роль у кредитній системі, особливо в провінції . Створюються банки (в основному столичні) з широким діапазоном діяльності з великою кількістю філіалів.Наприкінці XIX ст. в провінційних губерніях Росії (у тому числі й в Україні) функціонувало багато приватних банкірських контор, після 1900 р. їх кількість неухильно зменшується. Зокрема, в Києві у 1913 р. існувало 8 банкірських контор. Позичково-ощадні каси (кін. XIX - поч. XX ст.) акумулювали кошти ремісників, крамарів, заможних селян. Вони набули значного поширення у Східній Україні і відіграли певну роль у розвитку капіталізму на селі. Одночасно з приватними банківськими установами розвивалася і мережа міських громадських банків. Згідно з положенням 1862 р. вони створювалися при міських думах або закладах, що їх замінювали, перебували під їхнім контролем і були їм підзвітні. Такі банки кредитували дрібну клієнтуру, до якої не проявляли інтересу комерційні банки, міщан, цехових майстрів, а іноді й купців. У 1914 р. у Східній Україні існувало близько 70 міських громадських банків. Крім приймання вкладів і надання позичок, вони проводили також облік векселів, ведення спеціальних поточних рахунків, купівлю і продаж за дорученнями клієнтів цінних паперів, тобто виконували всі основні банківські операції. Основний капітал кожного міського банку повинен був становити на час заснування не менше 10 тис. руб. Складався він із громадських коштів, а також внесків і пожертв приватних осіб. До початку 1890-х рр. саме міські громадські банки, товариства взаємного кредиту, а також приватні комерційні банки і відділення Державного банку домінували в обслуговуванні провінції. Із розвитком мережі акціонерних банків вони відійшли на другий план і зайняли хоча й другорядне, але надійне місце в кредитуванні господарства.

Крім згаданих кредитних установ, на території Східної України у 1913 р. функціонувало 4 ломбарди, земські каси, близько 100 казначейств. Існували в Україні також дисконтні доми - кредитні установи, які займалися короткостроковими кредитними операціями та обліком векселів.

Західна Україна з 1918 р. перебувала у складі Польщі. Тут у 1920--30-х рр. функціонувала розвинута мережа різних українських ощадних товариств, кооперативних та акціонерних банків. Бурхливий розвиток промисловості, транспорту, виникнення значної кількості великих і дрібних підприємств на території Західної України сприяло створенню широкої мережі банківських структур. Функції Анстро-Угорського банку перебрав Банк Польський у Варшаві. Діяли також Банківській дім Уляма (1909- 1939 рр.), Італійський страховий банк (1915-1930 рр.), Малопольськиіі купецький банк (1922 р.). Вірменський банк(1922р). Польський промисловий банк (1922-1933 р.). Варшавський дисконтний банк (1922-1933 рр.), Земельний банк (1927 р.), Загальний кредитний банк (1927-1939 рр.) та багато інших. У Львові у 1918 р. було створено Український банк, але в ході українсько-польської війни він збанкрутував. В умовах польської окупації пошук коштів для розвитку української кооперації, приватного підприємництва був особливо гострою проблемою, розв'язання якої можна було досягти через створення і розвиток власних кредитних установ. Характерною рисою цього періоду є поширення українського кооперативного руху. Ветерани Української Армії вважали кооперативи засобом продовження боротьби за українську справу, прагнули створити власні установи на противагу іноземному економічному впливу.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. банківська система зазнала суттєвих перетворень.

20 листопада 1917 р. Україну проголошено Українською Народною Республікою на правах федерації Російської Республіки. Київську контору Державного банку перетворено в Український Державний Банк (з основним капіталом у 100 млн. крб. і запасним - 10 млн. крб.), який мав тимчасово керуватися статутом Російського державного банку. У 1918 р. Радою міністрів ухвалено Статут Державного банку.

23 серпня 1918 р. було засновано Державний земельний банк, який видавав позички під заставу землі, купував землю за рахунок банку, а також розпродував її, видавав позички під заставу землі на меліорацію. Розмір позички не повинен був перевищувати 60% від оцінної вартості землі і не повинен був перевищувати ціну продажу землі, обумовленої між продавцем і покупцем. Позички надавалися на строк від 14 років до 66 років і 6 місяців. Державному земельному банку було передано все нерухоме майно і всі справи відділень Всеросійського дворянського земельного банку, Селянського поземельного банку, а також Особливого відділу дворянського земельного банку, скасованих на території України. Осередок банку був у Києві з філіями у провінції.

22 січня 1919 р. всі приватні кредитні установи у Києві були націоналізовані радянською владою. Відтоді зміст і напрям діяльності всіх банків України визначався ідеологічними та економічними концепціями партії більшовиків. Згідно з декретом про націоналізацію банків банківська справа оголошувалася державною монополією, а всі існуючі приватні банки і банківські контори підлягати об'єднанню з Державним банком, який став називатися Народним банком РРСР, своєрідним "єдиним банком", який проіснував із січня 1918 р. по січень 1920 р.

У період непу у жовтні 1921 р. було прийнято рішення про створення Державного банку. Поступово збільшуючи мережу своїх установ, через рік Держбанк мав уже 116 філій. Наприкінці 1922 р. приймається рішення про створення спеціальних, допоміжних банків - галузевих, територіальних, а також банків за участю іноземного капіталу.

З'явившись разом із Держбанком СРСР, спеціальні банки були по суті комерційними. Необхідність у такій структурі банківської системи обумовлювалася особливостями ринкових відносин періоду непу.

Однак у другій половині 1920-х років у зв'язку з відмовою від непу й переходом до формування командно-адміністративної системи управління економікою знову реанімовано ідею "єдиного банку". Таким чином подальший розвиток банків було підпорядковано саме цій ідеї.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 15 червня 1927 р. було реалізовано принцип "Один клієнт -- один банк". Малося на увазі, що клієнт повинен був користуватися короткостроковим кредитом та зосередити свої вільні кошти в одному певному банку відповідно до характеру свого підприємства та господарської діяльності.

Таких банків було чотири:

- банк фінансування капітального будівництва промисловості та електрогосподарства - Промбанк;

- банк фінансування соціалістичного землеробства - Сільгоспбанк (до 1959 р.);

- банк фінансування капітального будівництва кооперацій - Всяко-банк (із 1936 р. - Торгбанк. Проіснував до 1957 р.)

- банк фінансування комунального та житлового будівництва - Це комбанк (до 1959 р.).

У середині 1980-х років почали здійснюватися намагання реорганізації банківської системи. Виникли спеціалізовані банки: Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк та Зовнішекономбанк. В Україні було створено відповідні республіканські банки.

У серпні 1991 року Україна вийшла зі складу СРСР і проголосила себе незалежною Українською демократичною державою.

20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла Закон "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якого на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР утворено Національний банк України [№7,ст.116].

2. Значення та суть аналізу ефективності діяльності комерційного банку

2.1 Аналіз доходів та витрат банку

Аналіз доходів і витрат комерційного банку здійснюється з метою визначення напрямків та можливостей збільшення його прибутку та підвищення рентабельності на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже, значення аналізу доходів та витрат полягає у тому, що він є необхідною умовою ефективного управління фінансовою діяльністю і може розглядатися як допоміжна функція системи управління доходами, витратами і прибутком комерційного банку.

Завдання аналізу доходів та витрат визначаються його метою і місцем у системі управління діяльністю банку. Основними завданнями аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

· оцінка виконання плану доходів;

· аналіз структури доходів;

· аналіз динаміки доходів в цілому, за складом та структурою;

· оцінка впливу факторів на формування доходів в цілому та за видами доходів;

· аналіз доходності активів банку;

· визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури та рівня доходів за тривалий період;

· оцінка виконання кошторису витрат;

· аналіз динаміки витрат в цілому, за складом та структурою;

· аналіз структури витрат;

· оцінка впливу факторів на утворення витрат в цілому та за видами витрат;

· аналіз рівня витрат комерційного банку;

· визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури і рівня витрат за тривалий період;

· оцінка співвідношення доходів та витрат комерційного банку і визначення прибутку ( збитку ) комерційного банку до оподаткування.

Інформаційне забезпечення аналізу доходів і витрат формується відповідно до завдань , які належить вирішити. Побудова інформаційної бази аналізу доходів і витрат ґрунтується на класифікації економічної інформації за джерелами її утворення.

Правова інформація міститься у законах України, які регламентують діяльність банківської системи ( наприклад, Закон України ? Про банки і банківську діяльність ? ), а також у законах, що визначають загальні правові засади регулювання діяльності суб?єктів економічних відносин України ( наприклад, Закон України ? Про оподаткування прибутку підприємств ? ).

Джерелом директивної інформації є постанови Кабінету Міністрів України, постанови і накази Міністерства фінансів України, Національного банку України, інших міністерств ти відомств, виконання яких є обов?язковим для комерційних банків ( наприклад, Інструкція НБУ ? Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків ? ).

Доходи комерційного банку складають сукупний ( валовий ) доход, який залежить від обсягів та вартості наданих банком послуг.

У загальному визначенні доход - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов?язань, які призводять до зростання капіталу ( крім зростання капіталу за рахунок внесків власників ).

Доход банку є необхідною умовою отримання прибутку і забезпечення рентабельної діяльності банку. Як фактор утворення прибутку, доход, у свою чергу, також перебуває під впливом різноманітних факторів. Аналіз доходу як окремого виду фінансових результатів є необхідною умовою забезпечення ефективного управління доходом з метою збільшення його та підвищення рівня доходності банківських операцій.

Аналіз доходу банку здійснюється за наступними напрямками:

· загальний аналіз доходів;

· факторний аналіз доходів;

· аналіз доходності банку.

Загальний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами утворення. Згідно з класифікацією, запропонованою НБУ для складання Звіту про прибутки та збитки, доход банку поділяється на операційний доход і не- операційний доход.

Операційний доход включає процентний доход, комісійний доход, доход від торговельних операцій, інші банківські та небанківські операційні доходи.

Процентний доход складається з доходів за коштами, розміщеними в інших банках, кредитами суб'єктам господарської діяльності і фізичним особам, іншими кредитами та доходу за цінними паперами, одержаному у вигляді відсотків.

Комісійний доход утворюється внаслідок розрахунково-касового та кредитного обслуговування банків і інших клієнтів як результат операцій на фондовому та валютному ринках, які не спричиняють отримання доходу і стосуються, перш за все, купівлі-продажу цінних паперів та іноземної валюти за дорученням інших банків або клієнтів.

Доход від торговельних операцій є наслідком торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банка і не є виконанням доручень клієнтів.

До інших банківських операційних доходів належіть дивідендний доход, доход від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями.

Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями тощо.

Окремо розглядаються доходи банку від зменшення резервів за заборгованістю.

Ці доходи утворюються за умов зменшення обсягів продуктивних активів та зобов'язань банку або внаслідок зміни структури активів. Зменшення абсолютного розміру продуктивних активів призводить до

скорочення активних операцій банку і потенційного зменшення доходу від цих операцій. Зниження обсягу зобов'язань, за рахунок яких формується значна частка активів, також спричиняє імовірне скорочення числа активних операцій банку та зменшення доходу від них. Тобто, отримання доходу з цього джерела може стати причиною зменшення інших видів операційного доходу. Що стосується зміни структури активів, то утворенню доходів від зменшення резервів сприяє зниження частки ризикових актів. За певних умов, це - позитивне явище, але треба пам'ятати, що між ризиком і доходом існує прямий зв'язок. Це означає, що імовірність зниження доходності активів банку внаслідок зменшення їх ризикованості буде досить високою.

До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій) та інші непередбачені доходи.

Загальний аналіз доходів банку грунтується на використанні методик вертикального та горизонтального економічного аналізу, які дозволяють оцінити структуру об'єкта аналізу (у даному випадку - доходу банку) та визначити динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.

Система показників, які використовуються в загальному аналізі доходу, включає абсолютні вартісні показники, що характеризують обсяг доходу в цілому та за його складовими; відносні показники структури, якими визначається питома вага кожної складової доходу; абсолютні та відносні показники динаміки, які дозволяють оцінити зміну доходу банку: його загального обсягу, за складом та структурою.

Динаміку доходу комерційного банку розглянуто у додатку 1 .

Аналіз даних, що характеризують динаміку доходу, дозволяє дати управлінню доходами вцілому позитивну оцінку.

Загальне збільшення доходу на 23,97 % за звітний рік супроводжувалось зростанням всіх його складових. Це свідчить про те, що керівництво банку у звітному періоді прагнуло розвивати всі види діяльності, які є джерелами утворення доходу.

Разом з тим, різні темпи приросту окремих видів доходу призвели до погіршення його структури. У звітному році спостерігається зменшення питомої ваги операційного доходу порівняно з попереднім роком на 2,16 пп. Причиною цього є випереджаюче зростання непередбаченого доходу, темп приросту якого склав 73,00 % за звітний рік поряд з темпом приросту операційного доходу -21,13%. Досить велику частку непередбаченого доходу не завжди можна пояснити вадами управління доходом. Значною мірою це є наслідком нестабільності економіки, яка впливає на результати діяльності всіх суб'єктів ринкових відносин.

Низький темп приросту процентного доходу (7,48 %) за звітний рік порівняно з середнім темпом приросту доходу (23,97%) зумовив зменшення питомої ваги процентного доходу у загальному обсязі доходів на 6,24 пп. Це характеризує деяке зміщення пріоритетів банку: прискорено зростає комісійний доход, частка якого досить висока у попередньому році (14,98 %), підвищилась на 4,96 пп, склавши у звітному періоді 19,94%. Виходячи з цього, динаміка комісійного доходу за абсолютним розміром та структурою заслуговує на помірковану оцінку, яка залежно від причин зміни комісійного доходу може бути як позитивною, так і негативною.

Збільшення доходу від торговельних операцій з цінними паперами та іноземною валютою є наслідком діяльності банку на фондовому ринку та ринку валютних ресурсів. Беручи до уваги, що брокерська діяльність не є вирішальною для комерційного банку, деяке зменшення питомої ваги доходів від її здійснення не може кардинально змінити загалом позитивну оцінку динаміки доходів.

Коливання питомої ваги іншого доходу пов'язане з конкретною фінансово-господарською ситуацією, яка виникла у процесі діяльності банку. Продаж основних засобів або надходження штрафів не можуть бути стабільними джерелами отримання доходу, тому їх значення у формуванні доходу є другорядним, а оцінка здійснюється за кожним фактом отримання іншого доходу окремо.

Оскільки комерційний банк протягом досліджуваного періоду збільшував обсяги діяльності, що супроводжувалось зростанням зобов'язань, доходів, які утворюються внаслідок зменшення резервів за заборгованістю, немає.

Таким чином, загальна, вцілому позитивна оцінка, потребує уточнення, яке має грунтуватися на аналізі окремих складових доходу, дослідження доходу від окремих операцій, вивченні причин, що обумовили зміну доходу за обсягом, складом і структурою.

Дослідження окремих складових доходу здійснюють, починаючи з тих його видів, питома вага яких переважає у загальному обсязі доходу звітного року. Обов'язково досліджують склад і структуру процентного доходу банку, навіть якщо за питомою вагою він поступається іншим видам доходу.

Кількісна оцінка впливу різноманітних чинників на доход комерційного банку передбачає застосування методик факторного аналізу.

Основою факторного аналізу доходу є побудова факторної моделі, що характеризує зв'язок між чинниками та результатом, яким у даному випадку є доход комерційного банку. Залежно від форми цього зв'язку моделі можуть бути стохастичними або детермінованими.

Стохастичний аналіз спрямовано на дослідження непрямих зв'язків. Він є засобом поглиблення детермінованого аналізу і дозволяє розширити коло досліджуваних чинників, що визначають стан об'єкту аналізу.

Стохастичне моделювання факторних систем грунтується на визначенні закономірностей залежності відповідних характеристик об'єкту аналізу від кількісних характеристик різноманітних факторів за умов відсутності функціональних зв'язків між ними.

Кількісні параметри зв'язку при стохастичному моделюванні визначаються на основі співставлення значень результативних і факторних показників за сукупністю господарських об'єктів або періодів, отриманих емпіричним шляхом. Стохастичний аналіз доходу здійснюється переважно на основі динамічного ряду доходу, побудованого з фактичних значень доходу за ряд періодів (років, кварталів, місяців). Необхідно пам'ятати, що результати стохастичного аналізу будуть тим точніші, чим більше членів включатиметься в динамічний ряд.

Основною особливістю стохастичного факторного аналізу є те, що модель не може бути сконструйована шляхом якісного (теоретичного) аналізу без залучення емпіричних даних.

За методиками стохастичного факторного аналізу досліджується зв'язок доходу з загальними обсягами діяльності банку, сукупними активами, капіталом, зобов'язаннями, визначаються тенденції зміни доходу і доходності у часі тощо.

Найчастіше стохастичні моделі доходу досліджуються за допомогою методів кореляційного і регресивного аналізу.

В основу детермінованого моделювання факторної системи покладено можливість тотожного перетворення первісного алгоритму результативного показника відповідно до теоретично передбачених функціональних зв'язків цього показника з чинниками. Детерміноване моделювання є основою кількісної оцінки впливу окремих чинників на зміну результативного показника. Основні види детермінованих моделей доходу розглянемо на конкретних прикладах.

Детермінований факторний аналіз доходів здійснюється за видами операцій, внаслідок яких вони отримуються.

Доходи від основних операцій, пов'язаних з розміщенням капіталу і зобов'язань в активах банку, складаються з доходів, отриманих від кредитування і аналогічних операцій, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від обліку векселів, доходів від операцій з іноземною валютою, комісійних доходів тощо.

Доходом від кредитних операцій є сума, нарахована у вигляді процентів на суму наданого кредиту (боргу) за відповідний термін. Обсяг доходу від кредитних операцій залежить від суми боргу (кредиту, позики), ставки позикового процента і терміну здійснення операцій. Таким чином сума доходу від кредитування обчислюється за формулою:

Д=t/K*i*P,

де, Д - сума отриманого доходу, грн.,

t - термін здійснення операцій, днів,

К - кількість днів у році,

і - річна ставка позикового проценту, %,

Р - сума наданого кредиту (позики), грн.

Доходи від операції з цінними паперами визначаються відповідно до видів цінних паперів.

Доход від акцій визначається як сума дивідендів, збільшена (або зменшена) на різницю між ціною купівлі та ринковою ціною (або ціною продажу).

Доход від облігацій складається із сплачених за ними відсотків та різниці між ціною придбання і номінальною вартістю, за якою облігації викуповуються емітентом. Якщо проценти за облігаціями не сплачуються, джерелом доходу буде різниця між ціною викупу (номіналом) та ціною купівлі. Ця різниця -дисконт, обумовлює назву таких облігацій - дисконтні облігації. Доход від дисконтних облігацій обчислюється за формулою:

Д= Pn-P=Pn-k*Pn/100, або

Д=Pn(1-k/100),

де, Рn- номінальна вартість облігації (ціна викупу емітентом), грн,

Р - ціна купівлі облігації, грн., k - курс облігацій на фондовому ринку, %. На відміну від курсу цінних паперів, який визначається у відсотках по підношенню до номіналу, валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, визначена у грошових одиницях іншої країни.

Доходи комерційного банку від основних операцій досліджуються в межах загального аналізу доходу, а також за окремою інформацією або групами аналогічних операцій, залежно від їх значимості у діяльності банку. Особлива увага приділяється процентним доходам від кредитних операцій, питома вага яких у обсязі валового доходу за нормальних умов складає близько 60 %, а в деяких випадках і більше. При проведенні аналізу процентні доходи деталізуються за статтями доходів, категоріями позичальників, терміном наданого кредиту, ставками позикового процента тощо. При необхідності відповідна деталізація здійснюється і для аналізу непроцентних доходів від основних операцій.

Подальший аналіз доходів від основних операцій передбачає визначення і кількісну оцінку впливу факторів на суму отриманих доходів.

Факторний аналіз процентних доходів від кредитних операцій може здійснюватись за кожним видом з урахуванням умов конкретної угоди. У цьому випадку застосовується дво-, або трьохфакторна мультиплікативна модель:

Д=r*P, або Д=t/K*i*P,

де r - доходність операції (норма доходу на вкладений капітал), %;

К = 360 днів і є постійною величиною, тому не розглядається як окремий фактор впливу на доход. Показник доходності операцій за першою факторною моделлю обчислюється незалежно від терміну дії угоди:

r=Д/P, або r= Д/Р*100%.

У другій моделі замість показника доходності операцій (r) використано річну процентну ставку (i), яка дозволяє не тільки порівнювати доходність даної операції з аналогічними, але і дає змогу ввести до моделі третій фактор - термін дії угоди (t).

Оскільки зв'язок між факторами та результатом є функціональним, то для обчислення впливу факторів на результат можна використати будь-який з методів детермінованого факторного аналізу.

Якщо аналітик не має даних щодо конкретних операцій, результатом яких є отримання процентних доходів, для факторного аналізу можна використати звітну інформацію, що міститься у Балансі та Звіті про прибутки і збитки. Такий аналіз носить більш загальний характер, але його результати можуть бути надзвичайно цікавими з точки зору інтегральної оцінки впливу на доход динаміки активів, що є джерелом процентного доходу, та середньозваженої процентної ставки за цими активами. Виходячи з цього, факторна модель залежності процентного доходу від залишків на відповідних активних рахунках та середньозваженої процентної ставки має вигляд:

Д=А*Lд,

де А - залишки на рахунках активу балансу, де обліковуються надані банком кредити і позики, грн.,

Lд - середньозважена процентна ставка за даною групою активів, %.

Наприкінці факторного аналізу бажано встановити, за рахунок яких кредитних угод зросли або скоротилися відповідні активи, що призвело до зміни середньої процентної ставки. Причиною підвищення процентної ставки може бути зміна структури активів або загальне подорожчання кредитних ресурсів у регіоні.

Визначення впливу факторів на суму процентного доходу можна здійснити будь-яким методом детермінованого факторного аналізу.

В узагальненому вигляді доцільно розглянути методику факторного аналізу процентного доходу одного з комерційних банків України.

Факторний аналіз процентного доходу складається з наступних етапів:

1. Побудова детермінованої двохфакторної мультиплікативної моделі, яка відображає зв'язок процентного доходу (Д) з залишками відповідних активів (А) і доходністю процентних активів (Lд):

Д = А- Lд.

Факторний аналіз на основі даної моделі доцільно здійснювати методом абсолютних різниць.

2. Визначення абсолютної зміни процентних доходів у звітному періоді (ДД):

ДД = Д1-Д0,

де Д1, Д0 - відповідно процентні доходи звітного і попереднього періодів, грн.

3. Оцінка кількісного впливу чинників на зміну процентного доходу:

ДД(а)= ДА*Lд0, ДД(Lд)=А1*ДLд,

де ДД(а ) , ДД(Lд ) - абсолютна зміна процентного доходу внаслідок зміни відповідних чинників: величин процентних активів (А) та їх доходності ( Lд), тис. грн.;

ДА , ДLд - абсолютна зміна у звітному періоді чинників, що обумовлюють зміну процентного доходу;

Lд - доходність процентних активів у попередньому році, у вигляді десяткового дробу;

А1- величина процентних активів на кінець звітного року, тис. грн.

4. Оцінка сукупного впливу чинників на зміну процентного доходу:

ДД= ДД(а)+ ДД(Lд).

Якщо аналіз проведено правильно, результат обчислень на даному етапі (ДД) має співпадати з абсолютною зміною процентного доходу, яку було обчислено на другому етапі факторного аналізу за формулою:

ДД= Д1-Д0.

Результати факторного аналізу узагальнено у додатку 2.

Як видно з результатів обчислень, наведених у додатку 2, приріст процентного доходу є наслідком позитивного впливу обох чинників: комерційний банк у своєму розвитку гармонічно поєднує екстенсивні (активи) і інтенсивні (доходність) фактори збільшення абсолютної величини процентного доходу, що безумовно заслуговує на позитивну оцінку.

Подальшим напрямком факторного аналізу доходу є його деталізація за конкретними угодами. У цьому випадку вплив факторів вивчають на основі порівняння фактичних і планових (за угодою) параметрів факторної моделі.

Аналогічно обчислюється вплив чинників на доходи від операцій з цінними паперами, які надходять у вигляді відсотків. Для визначення впливу чинників на річний доход за цінними паперами використовують двохфакторну мультиплікативну модель:

Д=i*Рn,

де і - річна ставка доходу за цінним папером даного виду (доходність цінного паперу);

Рn- номінальна вартість цінних паперів даного виду, грн.

В умовах, коли ринкова ціна цінних паперів відрізняється від номіналу, до наведеної вище моделі включають додатковий фактор - різницю між ринковою ціною і номінальною вартістю:

Д=і*Рn+(Р-Рn).

Якщо необхідно обчислити вплив факторів з урахуванням терміну

угоди, річна ставка доходу коригується за допомогою коефіцієнту t/K, що визначає частку року, протягом якої отримано даний доход:

Д=t/K*i + (Р-Pn).

Узагальнений факторний аналіз доходів від операцій з цінними паперами можна провести на підставі інформації, що міститься в Балансі банку та Звіті про прибутки та збитки. Методика такого аналізу аналогічна методиці факторного аналізу процентних доходів, яку викладено вище. Аналіз здійснюється за моделлю Д = А -Lд . При цьому змінюється економічний зміст елементів моделі: Д - доходи від операцій з цінними паперами, грн.; А - залишки на рахунках активу балансу, де обліковуються цінні папери, грн.; Lд - рівень процентної ставки за видами відповідних активів.

Факторний аналіз доходів від операцій з іноземною валютою

здійснюється на основі моделей:

Д=Р*М або Д = Р*(k прод - k куп ),

де Р - сума угоди, грн.;

М- маржа, яка належить банку за даною угодою, %;

k прод, k куп - відповідно курс продажу та купівлі банком валютних коштів для виконання даної угоди, грн.

Виходячи з того, що зв'язок між факторами і результатом є функціональним, для обчислення кількісного впливу факторів на результат можна використати один з методів детермінованого факторного аналізу.

Факторний аналіз доходів від неосновної діяльності банку здійснюють окремо за кожним видом доходів відповідно до особливостей їх утворення.

Комісійні доходи від наданих банком послуг вивчають за кожним видом послуг окремо, залежно від їх обсягу та ставок доходу або комісійної винагороди.

Доходи від інкасації грошової виручки та переведення цінностей досліджують, використовуючи дані про обсяг інкасованої готівки та переведених цінностей і відповідні розцінки (ставки) на оплату цих послуг.

Доходи від діяльності негоспрозрахункових підрозділів залежать від видів діяльності, обсягів реалізованої продукції (робіт, послуг) стороннім споживачам, цін, ставок і тарифів на реалізовану продукцію, роботи або послуги. Для аналізу цих доходів застосовують відповідні методи економічного аналізу.

Доходність основних операцій банку визначається як відношення суми отриманого доходу до суми вкладених коштів.

Виходячи з того, що фінансові операції мають різну тривалість у часі, для порівняння їх доходності застосовують показники, які дозволяють врахувати період, протягом якого отримано доход. Одним з таких показників є ефективна (еквівалентна) річна ставка простих процентів, яка обчислюється за формулою:

i=r*K/t,

де і - ефективна ставка простих процентів, %;

r - норма доходу на вкладений капітал, %(r=Д/P);

К- кількість днів у році;

t-тривалість операцій, днів.

Таким чином, ефективна річна ставка простих процентів є нормою доходу на капітал (або нормою доходності фінансової операції) з терміном тривалості, що дорівнює одному року.

Якщо тривалість операцій дорівнює одному року, тоді і = r. При тривалості операції менше року - і > r, а при терміні, який перевищує один рік, -і<r.

Крім показників доходності фінансових операцій в аналізі застосовуються показники доходності активів.

Доходність активів обчислюється як відношення отриманих за звітний період доходів до середніх залишків активів банку, визначених згідно з

балансом.

У фінансовому аналізі доходності банків розрізняють показники:

· загальна доходність активів (da);

· доходність процентних активів (da процент).

Обчислення названих показників здійснюється за алгоритмами:

da =Д/А,

da процент =Д процент/А процент,

де Д- доход банку, грн.;

Д процент - процентний доход, грн;

А - середні залишки активів банку згідно за балансом, грн.;

А процент - середні залишки процентних активів згідно з балансом. До процентних належать активи, що є джерелом процентних доходів.

Дещо спрощеною є методика оцінки доходності активів за показниками, які обчислюються як відношення доходу до залишків активів на кінець періоду, протягом якого отримано відповідний доход.

Показники доходності досліджуються за методикою коефіцієнтного аналізу, яка грунтується на прийомах обчислення відносних показників та порівняння.

Динаміку показників доходності, розрахованих на основі фінансової звітності досліджуваного комерційного банку, характеризує додаток 3.

Підвищення доходності активів банку в звітному році (додаток 3) заслуговує на позитивну оцінку. Разом з тим, привертають увагу низькі темпи приросту доходності процентних активів порівняно з приростом загальної доходності активів.

Це означає, що в системі управління доходом банку пріоритети переносяться на інші джерела отримання доходу: уповільнюється приріст процентних активів (темп приросту звітного року склав лише 3,38 % порівняно з середнім приростом активів - 6,12 %), зростає доля комісійних та торговельних доходів (див. додаток 1). Доцільність такої політики комерційного банку потребує обгрунтування, важливим елементом якого є аналіз витрат і порівняння з ними отриманих доходів.

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності комерційні банки здійснюють відповідні витрати, обсяг та структура яких залежить від обсягів та вартості витрачених у процесі діяльності трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. . '

Так само, як і доходи, витрати - необхідна умова отримання прибутку. ЇМ здійснення відповідних витрат неможлива діяльність, навіть існування комерційного банку. Але на відміну від доходів, збільшення яких потенційно збільшує прибуток, вплив на прибуток витрат носить зворотній характер. Тому метою аналізу витрат є їх мінімізація на основі ефективного використання ресурсів комерційного банку.

Аналіз витрат здійснюється за двома напрямками: загальний аналіз ші ґрат банку та факторний аналіз витрат банку.

В основі загального аналізу витрат лежить їх групування за однією або кількома класифікаційними ознаками. При цьому, бажано обрати таку систему групування, яка дозволила б виділити в окремі групи найбільш суттєві витрати банку. Згідно з класифікацією, запропонованою для складання Звіту про прибутки та збитки, витрати банку поділяються на наступні групи:

* процентні витрати;

* комісійні витрати;

* адміністративні витрати;

* витрати на персонал;

* витрати на безнадійні та сумнівні борги;

* непередбачені витрати.

У загальному аналізі витрат застосовуються методи вертикального та

горизонтального економічного аналізу (додаток 4).

Загальна оцінка динаміки витрат має здійснюватись у порівнянні зі зміною доходів банку. Тільки за цієї умови можна визначити рівень управління витратами. Ефективне управління витратами передбачає забезпечення випереджаючих темпів приросту доходів порівняно з темпами проросту витрат. Тому, оцінюючи динаміку витрат, необхідно порівняти середній темп приросту витрат (10,82%) з середнім темпом приросту доходів (23,97 %) за звітний рік .

Перевищення приросту доходів над витратами можна вважати ознакою стабілізації структури доходів і витрат, що за інших рівних умов свідчить про виважену політику управління доходами і витратами банку. У наведеному прикладі спостерігається навіть скорочення витрат при зростанні доходів.

Проте, розглядаючи динаміку витрат за напрямками утворення, необхідно пам'ятати, що досить часто зменшення їх абсолютного розміру свідчить про скорочення обсягу активних операцій, на забезпечення яких витрачено відповідні кошти. Тому, зважаючи на зменшення загального обсягу витрат звітного року на 3329,3 тис. грн. порівняно з попереднім роком, не слід поспішати з позитивною оцінкою. Остаточну оцінку можна скласти тільки за результатами факторного аналізу, який дозволить визначити чинники скорочення витрат.

Досліджуючи темпи приросту окремих видів витрат, можна визначити пріоритети, яких дотримувалось керівництво банку в управлінні його діяльністю у звітному році. Дослідження динаміки витрат на здійснення торговельних операцій потребує вивчення причин, що зумовили високий темп їх приросту у звітному році.

Виходячи з того, що торгівля цінними паперами, валютою, іншими фінансовими інструментами за значимістю поступається процентним операціям, операціям з цінними паперами і, навіть, комісійним операціям, які мають здійснювати комерційні банки як суб'єкти фінансового ринку, доцільність приросту торговельних витрат на 401,54 % викликає сумнів. Разом з тим, у звітному році комерційні банки потрапили у скрутну економічну ситуацію, яка призвела до уповільнення темпу приросту процентних активів (3,38 %) порівняно з середнім темпом приросту активів банку (6,12 %). Пошук альтернативних шляхів підтримання доходності та прибутковості банку призвів до суттєвих зрушень в активах і, як наслідок до зміни структури витрат.

Для визначення доцільності політики управління доходами і витратами банку необхідно розглянути динаміку коефіцієнтів витратовіддачі за різними видами доходних активів, обчислених як відношення відповідних доходів до витрат, що обумовлюють їх отримання ( додаток 5).

Дані додатку 5 свідчать про позитивні тенденції зміни коефіцієнтів витратовіддачі: загальні зміни призвели до підвищення витратовіддачі на 0,407. Це означає, що внаслідок здійсненних змін у звітному році на кожну гривню витрат отримано на 40,7 коп. більше, ніж у попередньому. Дещо несподіваним є суттєве зниження торговельних операцій. Скоріше за все, це наслідок кон'юнктурних змін на фондовому та валютному ринках, які не були заздалегідь передбачені керівництвом банку. Проте, навіть після зниження витратовіддачі торговельних операцій більше ніж у 4 рази, цей показник залишається дуже високим і заслуговує на позитивну оцінку.

Отже, у сфері здійснення банківських операцій політика управління витратами може бути визнана доцільною та ефективною.

Деяке збільшення адміністративних витрат при зниженні витрат персонал не викликає занепокоєння: зростання цих витрат при загальному збільшенні доходів на 23,97 % свідчить про дотримання банком досить жорстокої економії у витрачанні коштів на власні функціональні потреби.

Підвищення питомої ваги відрахувань до резервів є наслідком активної політики банку у галузі залучення платних коштів. Збільшення процентних (платних) зобов'язань, зростання їх питомої ваги у пасивах банку має призводити до адекватного зростання відрахувань до резервів.

До інших витрат належать витрати на аудит, маркетинг та рекламу, сплачені банком штрафи та пені. Ці витрати бажано вивчати окремо за кожним видом. Високий темп приросту цих витрат у звітному році

спостерігається на фоні низької питомої ваги (0,51 %) у загальних витратах і тому не може вплинути на загальну позитивну оцінку динаміки витрат.

Завершуючи загальний аналіз витрат обчислюють рівень витрат по підношенню до середніх залишків активів банку, визначених згідно з балансом, і оцінюють його динаміку. При загальному зростанні витрат, що свідчить, перш за все, про розширення обсягів діяльності банку, рівень витрат повинен мати тенденцію до повільного зниження.