Кредитна діяльність ПАТ "Міжнародний інвестиційний банк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичний розділ

1.1 Сутність та значення кредитних операцій у банківській діяльності

1.2 Принципи формування кредитного портфеля

1.3 Визначення дохідності кредитного портфеля та методи ціноутворення за ккредитами

1.4 Управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики та кредитного портфеля в цілому

1.5 Формування та використання резерву під кредитні операції

1.6 Методи управління проблемними позиками банку

2. Розрахунково-аналітичний розділ

3. Прогнозний розділ

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поняття „кредитний портфель” комерційного банку трактується як сукупність усіх наданих банком позик, згрупованих на основі критеріїв, що дозволяють диверсифікувати кредитні вкладення з метою мінімізації кредитного ризику і забезпечення ліквідності банку.

Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:

- по-перше, на основу розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;

- по-друге, надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;

- по-третє, формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;

- по-четверте, на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності.

Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.

Кредитна діяльність сучасних комерційних банків є досить різноманітною і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам з метою одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. Банківські кредити автори класифікують за різними критеріями та ознаками.

Кредити є найприбутковішим банківським активом, створюючи, як правило, більшу частину доходів банку. Проте кредитна діяльність не є винятком із загального правила щодо співвідношення між доходом і ризиком. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком, унаслідок чого кредитні операції залишаються найризикованішою частиною активів банку. Саме тому ефективність кредитних операцій треба оцінювати за співвідношенням очікуваних доходів та кредитного ризику операції.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ фінансового аналізу в банку, зокрема управління кредитним портфелем і одержання практичних навичок аналізу щодо управління ним.

Предметом дослідження є кредитна діяльність ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк»

1. Теоретичний розділ

1.1 Сутність та значення кредитних операцій у банківській діяльності

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредитування -- основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання на практиці має важливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору. У кредитному договорі визначається також величина відсоткової ставки, від якої залежить розмір прибутку банку.

Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

Кредитні операції - вид активних операцій, які пов'язані з наданням клієнтам грошових коштів у тимчасове користування на умовах платності, строковості та поверненості.

Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи: активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики, і пасивні, коли банк виступає в особі позичальника, привертаючи гроші від клієнтів і інших банків в банк на умовах платності, терміновості і поворотності. Виділяються і дві основні форми здійснення кредитних операцій: позики і депозити. Відповідно активні і пасивні кредитні операції банків можуть здійснюватися як у формі позик, так і у формі депозитів. Активні кредитні операції полягають, по-перше, з позикових операцій з клієнтами і операцій за поданням міжбанківського кредиту; по-друге, з депозитів, розміщених в інших банках. Пасивні кредитні операції аналогічно складаються з депозитів третіх юридичних і фізичних осіб, включаючи клієнтів і інші банки, і позикові операції по отриманню міжбанківського кредиту.

Виходячи з вказаних характеристик можна умовно підкреслити відмінність між кредитними і позиковими операціями, кредитом і позикою. Кредит - ширше поняття, що припускає наявність різних форм організації кредитних відносин, як формуючих джерела засобів банку, так і представляючи одну з форм їх вкладення. Позика ж є лише однією з форм організації кредитних відносин, виникнення яких супроводжується відкриттям позикового рахунку.

З метою захисту інтересів кредитора і вкладників кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційного банку та вимог щодо формування обов'язкових і страхових резервів.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Кредитні відносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та ін. факторів.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний розрахунковий рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунку сільськогосподарської продукції.

Погашення кредиту і нарахування за ним відсотків здійснюється позичальником з поточного рахунку у черговості, яка встановлюється сторонами при укладанні угоди про надання кредиту.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредит та сплати відсотків (комісії), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірі, передбачених договором.

Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

1.2 Принципи формування кредитного портфеля

Кредитний портфель -- це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик -- основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.

Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:

- найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;

- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;

- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;

- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;

- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;

-ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.

Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.

Якість управління кредитним портфелем прямо пов'язана з прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

* розмір банку (капіталу);

* правила регулювання банківської діяльності;

* офіційна кредитна політика банку;

* досвід і кваліфікація менеджерів;

* рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

Конкурентоспроможність кредитного портфеля визначається такими критеріями, як ризиковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Для того, щоб сформувати кредитний портфель банку необхідно здійснити відбір кредитів і досконало оцінити кредитоздатність позичальника.Формуючи кредитний портфель, керуються правилом: видавати кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за певним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів. Кредитні операції є величезним джерелом доходів банку і разом з тим величезною статтею активів. Як такий кредитний портфель представляє собою найбільше джерело ризиків, які впливають на надійність та безпеку банку. Ефективне управління кредитним портфелем дає змогу мінімізувати ризики і відповідно збільшити прибутковість позичкових операцій.

Розумне управління кредитним портфелем встановлює параметри кредитного портфеля, визначаючи при цьому, яка доля ресурсів банку може бути використана для видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики даного типу, яка допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям. Якість управління кредитним портфелем прямо пов'язана з прибутковістю банку, а також забезпечення високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності.

1.3 Визначення дохідності кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами

Мета проведення кредитних операцій банку полягає в одержанні доходів, а тому саме цей параметр є визначальним у виборі напряму кредитування. Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом -- видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов.

Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому вираженні) та відносними показниками (середній рівень дохідності кредитних ресурсів). У загальному випадку дохідність кредитного портфеля банку протягом зафіксованого періоду залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами. Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику -- одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

Узагальнюючим показником є рівень дохідності кредитного портфеля, що розраховується як відношення суми доходів від кредитних операцій до обсягу наданих кредитів:

де d -- дохідність кредитного портфеля (у відсотках);

V -- обсяг кредитного портфеля банку.

Рівень дохідності кредитного портфеля банку залежить від таких економічних чинників:

- ринкова ставка відсотка;

- обсяг і структура кредитного портфеля;

- умови конкуренції на банківському ринку;

- власні можливості банку щодо вибору напрямів та об'єктів кредитування.

На рівень відсоткової ставки за кредитом безпосередньо впливає рівень кредитного ризику кожного позичальника. Високий рівень ризику зумовлює й вищу кредитну ставку, і навпаки. Крім того, кредитна ставка формується під впливом таких зовнішніх і внутрішніх чинників:

- попит і пропонування на ринку кредитів;

- рівень конкуренції;

- рівень кредитного ризику конкретного клієнта;

- кредитна політика банку;

- рівень базових ставок на ринку;

- категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з цим позичальником;

- загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом;

- вартість кредитних ресурсів для банку;

- форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, зумовлені необхідністю зберігання застави чи контролю за її станом і ліквідністю. Ці витрати необхідно враховувати, встановлюючи кредитну ставку.

За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка має бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті процентна маржа банків має тенденцію до скорочення.

У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

Метод «вартість плюс». Враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку з надання кредиту. Відсоткова ставка за кредитом включає:

- вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

- операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

- премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

- премію за ризик, зумовлений тривалістю періоду кредитування;

- бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечить достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.

Головний недолік методу -- ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропонування, стан кредитного ринку, конкуренція, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс». Сутність полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропонування міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом і премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Величина кредитного спреду диференціюється залежно від категорії клієнта і його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред дорівнює нулю. У разі надання кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить 0,25--5 % і вище. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Переваги цього методу -- простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.

Метод «надбавки» має на увазі визначення кредитної ставки як суми процентних витрат із залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик і прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим компаніям на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали змогу самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок для збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35--0,75 %, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні обсяги таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсоткових ставок.

Практика встановлення невеликих надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90 % обсягів кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати банку із залучення коштів залежать від ставок грошового ринку, які одночасно служать базою для розрахунку кредитних ставок.

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють аналізу прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат з обслуговування кожного клієнта, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають проценти та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати складаються із заробітної плати банківських працівників, які обслуговують клієнта, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку й обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами перевищує середню норму прибутковості банку, то ставку за кредитом може бути знижено.

Метод «аналізу дохідності клієнта» має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. З розширенням спектра пропонованих банком послуг цей метод дедалі ускладнюється та потребує застосування автоматизованих систем обліку й аналізу. Такий підхід до управління кредитною діяльністю корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.

1.4 Управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики та кредитного портфеля вцілому

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку.

Інша частина резерву -- під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) -- не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредитними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Наприклад, у США резервів за двома першими групами кредитів -- стандартними і спеціально згаданими -- взагалі не створюють.

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках):

,

де IR -- показник ризику кредитного портфеля;

R -- розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку;

V -- обсяг кредитного портфеля банку.

У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами). У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно. Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

,

де kC -- коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем;

d -- дохідність портфеля;

r₀ -- ставка без ризику;

IR -- показник ризику кредитного портфеля.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов'язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнтаНаприклад, на міжнародних ринках для позичальників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5--2 %, з рейтингом В -- на 5 %. Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю r, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Управління якістю кредитного портфеля може здійснюватися на двох рівнях:

1) На рівні окремої позики

2) На рівні кредитного портфеля вцілому

На рівні окремої позики використовуються оснвні методи такі як :

а) Аналіз та оцінка кредитоспроможності позичальника

б) Оцінка рівня забезпеченості по кредиту

в) Структурування кредиту

г) Моніторинг кредиту і контроль за витрачанням позикових коштів

На рівні кредитного портфеля вцілому використовуються такі методи :

Концентрація

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи у групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Встановлення лімітів

Лімітування як метод управління кредитним ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дає змогу обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат, спричинених необдуманою концентрацією будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель і забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку тощо.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи загалом.

Резервування

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом. Банки аналізують кредитний портфель і класифікують кредитний портфель за кожною кредитною операцією залежно від:

фінансового стану позичальника (керуючись Положенням банку «Про оцінку фінансового стану позичальника», «Оцінка фінансового стану позичальника - фізичної особи»);

стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;

рівня забезпечення кредитної операції.

Відповідно до оцінки фінансового стану позичальників і стану погашення ними основного боргу та відсотків щомісяця здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначаються категорії кредитних операцій.

До категорій «стандартних» та «під контролем» кредитних операцій не можуть належати пільгові кредити.

При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком.

Відповідні підрозділи та філії банку щоквартально, а також при кожній пролонгації кредитного договору перевіряють стан заставленого майна та в разі потреби переглядають його вартість

Диверсифікація

Метод диверсифікації полягає в розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації: галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зменшення загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який має ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, які працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Це дає змогу нівелювати вплив кліматичних і погодних умов, політичних і економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - великими та середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невисока.

1.5 Формування та використання резерву під кредитні операції

кредитний портфель позика ціноутворення ризик

У міжнародній банківській справі створення резервів під кредитні ризики є загальновживаною практикою і розглядається як один з найважливіших методів збільшення надійності комерційних банків.

Економічний механізм резервування полягає в акумуляції частини коштів банку, які надалі використовуються для компенсації кредитних ризиків. Цей підхід базується на принципі обачності, за яким кредитні портфелі банків оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто з урахуванням можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення резерву переказуванням коштів на окремі бухгалтерські рахунки, з яких у разі неповернення кредиту списується відповідна сума.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави. У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави. Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця - Класифікація кредитного портфеля за станом обслуговування боргу та класом позичальників

Клас позичальника	Погашення заборгованості
	Добре	Слабке	Незадовільне
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартний
Б	Під контролем	Субстандартний	Сумнівний
В	Субстандартний	Сумнівний	Безнадійний
Г	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний
Д	Безнадійний	Безнадійний	Безнадійний

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування. Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику), %
Стандартні	2
Під контролем	5
Субстандартні	20
Сумнівні	50
Безнадійні	100

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

1.6 Методи управління проблемними позиками банку

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів. Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики. Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позики.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає в виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Попри те, що кожний проблемний кредит має свої особливості, про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти:

- припинення контактів з працівниками банку;

- подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;

- несприятливі зміни цін на акції позичальника;

- наявність чистих збитків протягом одного, або декількох звітних періодів;

- негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності;

- відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту;

- різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та не пояснені.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин та результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90 -- 95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Процес реабілітації складається з декількох етапів:

- збір і підготовка інформації;

- зустріч із позичальником;

- розробка плану дій;

- реструктуризація боргу;

- постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність. Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, яка необхідна для втілення плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто повинен самостійно фінансувати ці заходи. Поставлені завдання вирішуються під керівництвом і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Але іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент компанії показує свою неспроможність керувати в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у порятунку кредиту та самого позичальника, то він може змінити керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів, підготовлених до роботи в екстремальних умовах. У розвинених країнах існують спеціалісти по виходу з кризових ситуацій, але послуги їх коштують досить дорого.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, установити нові строки платежів та повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми є за своєю природою короткостроковими. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б частковогоЗа наявності достатнього забезпечення, реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника. Ліквідація -- це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку. Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через 2 -- 3 роки повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація -- досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього не вдається.У зарубіжних банках велика увага приділяється організації роботи з проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи -- департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень та відповідальності по роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допомагає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, володіння психологічними прийомами, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах. Управління кредитним ризиком та його мінімізація здійснюється Банком за рахунок:

системи якісної оцінки та постійного моніторингу платоспроможності всіх категорій позичальників;

отримання ліквідних застав та належного їх оформлення, страхування та оцінки забезпечення тощо;

встановлення та контролю лімітів кредитування, що встановлені для відділень Банку, та лімітів на кредитні операції з банками-контрагентами;

системи контролю за якістю кредитного портфелю Банку та адекватного формування резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями (операціями з ЦП, кредитними операціями, інше);

суворого дотримання нормативів кредитного ризику, встановлених НБУ;

постійного вдосконалення стандартів кредитування.

2. Розрахунково-аналітичний розділ

В даному розділі ми розглянемо кредитний портфель банку «Міжнародний інвестиційний банк» за останні три роки.

Спочатку побудуємо таблицю „Кредити та заборгованість клієнтів”, занесемо до неї дані за відповідними групами кредитів та портфелю вцілому за останні 3 роки і проаналізуємо їх у динаміці.

Таблиця 2.1. Кредити та заборгованість клієнтів

Найменування статті	2010	2009	2008
1	2	3	4
Кредити юридичним особам	441178	305148	37406
Кредити фізичним особам - підприємцям	3028	-	-
Іпотечні кредити фізичних осіб	5465	6499	8351
Споживчі кредити фізичним особам	9589	10503	8860
Інші кредити фізичним особам	-	-	-
Резерв під знецінення кредитів	(11833)	(4922)	(122)
Усього кредитів за мінусом резервів	447427	317228	54495

Проаналізуємо динаміку та тенденцію змін по статтям та відобразимо отримані дані у вигляді таблиці.

Таблиця 2.2. Динаміка змін статей кредитного портфелю

Найменування статті	Питома вага у структурі %	Темп зростання
Роки	2010	2009	2008	2010/2009	2009/2008
Кредити юридичним особам	98,60	96,19	68,64	144,58	815,77
Кредити фізичним особам - підприємцям	0,68	-	-
Іпотечні кредити фізичних осіб	1,22	2,05	15,32	84,09	77,82
Споживчі кредити фізичним особам	2,14	3,31	16,26	91,30	118,54
Інші кредити фізичним особам	-	-	-	-	-
Резерв під знецінення кредитів				240,41	4034,43
Усього кредитів за мінусом резервів	100,00	100,00	100,00	141,04	582,12

З вище наведених розрахунків можемо зробити висновок, кредитний портфель банку „МІБ” у 2010 році збільшився на 41,04% або 130199 грн. Це є позитвною тенденцією. Проте розглядаючи структуру кредитного портфеля, бачимо, що зростання його відбувається за рахунок збільшення кредитів юридичним особам. Всі інші статті в динаміці зменшуються. Це свідчить проте що банк акцентує увагу на наданні кредитів юридичним осбам і зменшує обсяги кредитування інших клієнтів, що в подальшому може негативно вплинути на діяльність банку, внаслідок недостатньої диверсифікації кредитного портфелю.

У структурі портфеля найбільшу питому вагу складають кредити юридичним особам (98,6%) і щороку зростають. Значну питому вагу складають споживчі кредити фізичним особам (16,26%), проте як бачимо із 2008 року їх обсяг скоротився суттєво. Обсяг іпотечних кредитів теж дуже змінився і становив 15,3% ,а в 2010р. склав 1,22%

Для подальшого аналізу сформуємо таблицю якість кредитного портфелю

Таблиця 2.4. Якість кредитного портфелю

Рядок	Найменування статті	Кредити юр. особам	Кредити фіз. особам -підприєм-цям	Іпотечні кредити фіз. осіб	Споживчі кредити фіз. Особам	Інші кредити фіз. Особам	Усього
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Поточні та не знецінені	257533	2192	2062	2340	-	264127
2	Кредити, умови яких протягом року були переглянуті	103005		1001	6690	-	110696
3	Усього кредитів поточних та незнецінених:	360538	2192	3063	9030	-	374823
4	Прострочені, але не знецінені	-	-	-	-	-	-
5	Знецінені кредити, які оцінені на індивідуальній основі із затримкою платежу	65638	837	1285	85	-	67845
6	Інші кредити	15002		1117	473	-	16592
7	Резерв під знецінення за кредитами	(11720)	(61)	(47)	(5)	-	(11833)
8	Усього кредитів	429458	2967	5418	9584	-	447427

Обсяг поточних та незнецінених кредитів у 2010 році в порівнянні з 2009 зріс на 25124 тис.грн. Прострочені, але незнецінені кредити взагалі відсутні. Знецінені кредити, які оцінені на індивідуальній основі із затримкою платежу зросли за рік на 67797 тис.грн. , що вказує на певні проблеми повернення кредитів клієнтами. Обсяг резервів під знецінення за кредитами зріс на 6911 тис.грн. або майже на 240% , отже банк контролює зростання прострочених незнецінених та знецінених кредитів та збільшує резерви.

Тепер розрахуємо показники кредитного ризику банку «Фінанси та кредит» і помістимо дані в таблицю 2.6.

Таблиця 2.6 - Необхідні дані для розрахунку показників кредитного ризику

№ п/п	Назва статей	Умовні позначення	2 008р.	2 009р.	2 010р.
1	Кредиті надані	КР	54495	317228	447427
2	Власний капітал-брутто (ряд 6+5)	Квб	75814	75876	78961
3	Статутний фонд	Ка	75750	75750	75750
4	Резервний фонд + інші фонди банку	Кр	-	-	548
5	Власний капітал нетто (основний, ряд 3+4)

Подобные документы

• Кредитна політика банку як основа управління кредитним ризиком

  Підходи до визначення сутності кредитної політики банку. Особливості методів управління кредитним ризиком та визначення основних шляхів його мінімізації. Формування оціненого та якісного підходу щодо управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
  
  статья [25,7 K], добавлен 27.08.2017
  

• Основи кредитного ризику

  Сутність, аналіз та методи оцінювання кредитного ризику. Способи захисту та шляхи управління кредитним ризиком. Аналіз кредитного портфеля ПАТ "ВТБ Банк". Оцінка стану справ у банку в галузі кредитних відносин з клієнтом. Кредитна політика "ВТБ Банку".
  
  курсовая работа [1,2 M], добавлен 14.05.2013
  

• Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля ЛФ АТ "Імексбанк" відповідно до вимог Національного Банку України

  Дослідження кредитного портфеля банку. Проблемні зони управління кредитним портфелем банку. Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку. Визначення ступеня й типу ризику кредитного портфеля.
  
  курсовая работа [164,6 K], добавлен 31.01.2014
  

• Управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики

  Поняття, сутність та види кредитного ризику, порядок залучення кредитів. Структура та класифікація банківських ризиків. Оцінка кредитоспроможності позичальника і визначення її класу. Рівень забезпеченості кредиту. Напрямки вдосконалення кредитування.
  
  курсовая работа [247,0 K], добавлен 31.01.2009
  

• Вплив ризиків кредитного портфеля на формування резервів банку

  Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку, принципи та етапи формування резерву. Нормативне регулювання та міжнародні стандарти щодо формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від кредитних операцій в банку.
  
  курсовая работа [1000,0 K], добавлен 27.03.2012
  

• Управління вартістю кредитного портфеля банку

  Поняття, характеристика кредитного портфеля банку. Фактори зовнішнього та внутрішнього впливу на вартість кредитного портфеля банку. Особливості управління вартістю кредитного портфеля в умовах кризи. Оцінка вартості кредитного портфеля ПАТ КБ "Хрещатик".
  
  дипломная работа [3,9 M], добавлен 12.08.2010
  

• Облік та аналіз кредитних операцій банку

  Сутність кредиту, його види, принципи і форми. Основні принципи організації обліку кредитних операцій банку, особливості формування та аналізу його кредитного портфелю. Методичні підходи до обліку кредитних операцій банку на прикладі ПАТ "Промінвестбанк".
  
  дипломная работа [557,7 K], добавлен 20.11.2013
  

• Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

  Аналіз інвестиційної діяльності банку, її класифікація. Етапи формування портфеля цінних паперів банку, інструменти для проведення операцій з ними. Сутність процесу оперативного управління портфелем. Принципи активного і пасивного підходів до нього.
  
  курсовая работа [37,8 K], добавлен 02.03.2011
  

• Аналіз та класифікація кредитного портфелю комерційного банку

  Сутність кредитного портфеля банку та критерії його конкурентоспроможності. Класифікація кредитного портфелю банку згідно методології НБУ. Аналіз кредитного портфеля банку: очікувані та неочікувані втрати та резерви, співвідношення "ризик-доходність".
  
  курсовая работа [43,2 K], добавлен 20.11.2010
  

• Аналіз кредитного портфеля банку на прикладі ЗАТ "ПриватБанк"

  Визначення поняття, видів і функцій кредиту - грошових засобів, які надаються позичальникові на чітко визначений термін у чітко визначеній сумі на певний період під відсоток. Аналіз кредитної діяльності банку, дохідності і ефективності кредитних операцій.
  
  курсовая работа [2,0 M], добавлен 16.10.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам