49

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхування і ринок

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність страхування

1.1 Страхування як економічна категорія

1.2 Функції та принципи страхування

1.3 Класифікація страхування

2. Страховий ринок його характеристика

2.1 Зміст та структура страхового ринку

2.2 Основні напрями вирішення проблем ринку страхових послуг в Україні

2.3 Види страхових компаній, які діють на страховому ринку

3. Державне регулювання страхової діяльності

Висновки

Література

Вступ

Реформування всієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблем страхового захисту, спонукають до пошуку дієвих механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання під час реалізації страхової події. Страхування посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, а й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. В умовах ринкових перетворень в економіці України, розвитку підприємництва страховий захист майнових інтересів самостійних, незалежних від держави товаровиробників стає можливим тільки за допомогою страхування. Для ринкової економіки характерний вищий ступінь страхового ризику, пов'язаного з можливістю виникнення не тільки стихійного лиха, а й настанням економічних криз, спадів виробництва, інфляції, політичної нестабільності та інших явищ. Страхування забезпечує відшкодування збитків, створює механізми для зменшення та запобігання їм. Безумовно, це можливо лише при наявності чітко відпрацьованої законодавчої бази, потужних страхових компаній, широкого переліку їх послуг, сучасних технологій страхового бізнесу, гарантій своєчасної та в потрібному обсязі виплати необхідних компенсацій і зацікавленості в потенційних клієнтах. Метою роботи є з'ясувати економічну сутність категорії страхування, його принципи і функції в ринковій економіці, дослідити види страхування, розглянути страховий ринок і охарактеризувати його структурні елементи та порядок здійснення державного регулювання страховою діяльністю. Основними задачами курсової роботи є: розкрити економічну сутність страхування, його види? дослідити структуру страхового ринку та з'ясувати проблеми формування ринку страхових послуг в Україні; визначити роль держави в регулюванні страхового ринку.

1. Економічна сутність страхування

1.1 Страхування як економічна категорія

ринок страховий послуга україна

Страхування зародилося досить давно. Страхування - одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Історики датують зародження окремих елементів страхування ще за тисячі років до нашої ери.

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його лежать слова, які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх».

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

Метою здійснення страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності. [4]

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлення у функціях, притаманних страхуванню, - ризикованій, попереджувальній і заощаджувальній» [19]

За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, функціонування страхування відбувається на комерційних засадах. Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку. Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь. Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. В англійському словнику страхових термінів страхування визначається «як система передання ризику і його комбінування». Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст страхування пов'язують із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті - забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.

Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною діяльністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров'я. До продажу страхових полісів нерідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові поліси можуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тісний взаємозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для ототожнення специфічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

1.2 Функції та принципи страхування

Економічна категорія страхування є складовою частиною фінансів. Однак, якщо фінанси в цілому пов'язані з розподілом і перерозподілом доходів і накопичень, то страхування охоплює тільки сферу перерозподільчих відносин. Суть страхування розкривається в його функціях (рис. 1.1), які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи.

Ризикова функція страхування відіграє основну роль, оскільки страховий ризик як ймовірність збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування - надавати грошове відшкодування потерпілим суб'єктам, або застрахованим громадянам. Ця функція полягає в передаванні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачений чинним законодавством або договором зі страхувальником. Саме в рамках реалізації ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. [10]

	Функції страхування
Ризикова	Створення і використання страхових резервів	Контролююча	Зберігаюча, або заощадження коштів

Рис. 1.1 Функції страхування

Зміст функції створення і використання страхових резервів полягає у фінансуванні за рахунок частини коштів страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. З метою забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові страховою подією, кожним страховиком створюється система страхових резервів.

Формування страхових резервів - це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних для розподілу між усіма страхувальниками не лише збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для покриття таким шляхом можливих масштабних збитків у наступних періодах. [10]

Функція заощадження коштів найкраще проявляється в особистому страхуванні: на дожиття, пенсій, ренти тощо. Такі довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування. У такому разі виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять близько 10%, а решту - заощадження. [21] Збереження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язано з потребою у страховому захисті досягнутого рівня життя, в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Через розвиток заощаджувальних видів страхування, держава активно впливає на вирішення соціальних проблем, поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни. [5] Тому у багатьох країнах створюються пільгові умови оподаткування страхових виплат, спадщини, доходів компанії тощо.

Контролююча функція полягає у цільовому формуванні і використанні коштів страхового фонду. Властивість фінансів полягає в їх здатності кількісно відображати рух фінансових ресурсів, попереджувати про їх відхилення. Вона проявляється саме через контролюючу функцію, яка діє не ізольовано, а витікає з трьох попередніх і проявляється разом з ними в конкретних страхових випадках.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому, наприклад, контрольна функція, та функції інших суміжних вартісних категорій, наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків.

В основу надання страхових послуг покладено специфічні принципи (рис. 1.2.)

Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

франшиза						конкурентність
суброгація						страховий ризик
співстрахування і перестрахування			Принципи страхування			максимальна сумлінність
диверсифікація						відшкодування в межах реально завданих збитків
контрибуція						страховий інтерес

Рис. 1.2. Принципи страхування

Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ризик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій. [10]

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.

Організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток, ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність - надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами, ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бути застрахованою.

Ще більше чинників потрібно враховувати, коли йдеться про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійністю роботи, метою використання транспортного засобу, організацією охорони об'єкта страхування і т. ін. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри - заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку.[20] Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Проте й нині багато підприємств, економлять на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію на шляху до забезпечення повного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника - застрахованого.

Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі терміни вибирають страхову організацію.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм:

перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача;

оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;

відновленням об'єкта;

заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. [4]

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних, а іноді й середніх ризиків, створюють власні фонди ризику, резервні фонди. З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає, більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.

Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за відкиданням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.

Відшкодування страховиком страхувальникові завданих збитків не означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців, адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг. [13]

Суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.

Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж - у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристських подорожей і т. Ін. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних Цінностей, видаються здебільшого різними страховими компаніями.

Цей принцип дуже важливий так як його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я кілька разів з метою наживи. [15] Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно досить обережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування. Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками грунтується на пропорційному підході.

Зменшенню випадків подвійного або кількаразового страхування позитивно сприяло би створення єдиного центру електронної реєстрації страхових полісів, проданих різними страховиками, як це вже зроблено в деяких країнах світу.

Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування.

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування - це страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.

Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Прислів'я «Розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньо стосується страхування. [11] Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів ще обмежені.

1.3 Класифікація страхування

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості.

Класифікація - це ієрархічно впорядкована система взаємопов'язаних ланок з виділенням його сукупних частин. Класифікація страхування - це оділ страхових відносин на взаємопов'язані ланки, що знаходяться між собою в ієрархічній послідовності.

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме: за історичною ознакою; за економічною ознакою; за юридичною ознакою.

Класифікація за історичною ознакою передбачає поділ розвитку страхової справи на окремі етапи із зазначенням виникнення та характеристики тих чи інших видів страхування. Класифікація за історичними ознаками: зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві; поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, ніж практичне значення.

Класифікація за економічною ознакою передбачає кілька варіантів. Залежно від спеціалізації страховика виділяють: страхування життя, загальні види страхування.

Класифікацію за об'єктами з виділенням галузей, підгалузей і видів страхування вважають класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування, оскільки об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків, страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження та ін.

Вона є найбільш звичною для вітчизняних страховиків і дуже важливою з точки зору теорії страхування.

Закон України «Про страхування» визначає, що об'єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

- пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

- пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

При комплексному страховому захисті майнових інтересів страхувальника доцільніше дотримуватися класифікації не за об'єктом страхування, а за родом небезпеки, коли за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. [12]

Під родом небезпеки розуміють набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності. [15]

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку.

При цьому виділяють:

- комерційне страхування, яке в Україні здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств закритого і відкритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю;

- взаємне, яке здійснюють товариства взаємного страхування;

- державне, яке здійснюють спеціалізовані державні страхові організації.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає підхід, за яким страхування класифікують згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Відповідно ст. 6 Закону України "Про страхування" ця класифікація передбачає такі види добровільного страхування, на які видаються ліцензії згідно з поданими правилами страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів і багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-9).

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої ніж передбачена видами 12,13, 14).

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення боргу).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші вид й добровільного страхування.

Крім цього, існує така класифікаційна ознака, як форма проведення страхування, за якою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Добровільне страхування здійснюється на підставі правил, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону та на основі договору між страхувальником і страховиком, конкретні умови якого визначаються відповідно до законодавства при його укладанні. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі і базується на волевиявленні страхувальника. Страхувальник має право, але не зобов'язаний, укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом. Під обов'язковим страхуванням розуміють обов'язкове внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальних збитків або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, а й державні.

Обов'язкове страхування встановлене законами України, передбачене Законом України "Про страхування" регулюється підзаконними нормативними актами вищих органів влади та управління. Кабінет Міністрів України визначає форми типового договору страхування, порядок та правила проведення, особливі умови ліцензування таких видів страхування встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків і розміри страхових сум. Для цього виду страхування властиві такі риси:

- повне охоплення страхуванням усіх вказаних у законі суб'єктів;

- автоматичність поширення страхування на об'єкти, що вказані у законі;

- нормування страхового забезпечення, тобто законом або підзаконним нормативним актом встановлюється страховий тариф.

У Законі України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування» наведено перелік видів обов'язкового страхування і встановлено, що здійснення обов'язкових видів, не передбачених цим Законом, заборонено. Згідно з чинним законодавством до обов'язкового страхування відносять:

- особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

- особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;

- державне страхування спортсменів вищих категорій;

- страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

- авіаційне страхування цивільної авіації;

- страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

інші види.

Види страхування, які не увійшли до переліку визначеному Законом України “Про страхування” вважаються добровільними. Міжнародне право і право більшості держав світу пов'язують впровадження окремих видів обов'язкового страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов'язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі. Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування.

2. Страховий ринок його характеристика

2.1. Зміст та структура страхового ринку

Становлення і розвиток ринкової економіки обумовлює необхідність формування страхового ринку, який являє собою систему економічних відносин.

Страхування можна розглядати з трьох сторін: економічної, юридичної і технічної.

З економічної точки зору страхування - це захист свого капіталу чи праці, якщо йдеться про особисте страхування, від непередбачених шкідливих наслідків, який проводиться страховими організаціями-страховиками за певну плату у вигляді страхових внесків.

З юридичної точки зору страхування - це договір, де одна сторона, страхувальник, зобов'язується сплатити встановлений внесок, страхову премію, а інша сторона, страховик, зобов'язується відшкодувати завдану шкоду в межах встановленої суми.

З технічної точки зору страхування є формою організації стягування зборів з наступним їх розподілом між обмеженим колом учасників. Розміри цих збитків визначаються відповідно до розмірів можливої шкоди і ймовірності настання цієї шкоди, а розподіл цих зборів проходить тільки між потерпілими.

Страховий ринок - особлива соціально-економічна структура, частина фінансового ринку, сфера грошового обігу, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на неї.

Об'єктивна основа функціонування і розвитку страхового ринку полягає в необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених, несприятливих обставин.

Страховий ринок - це форма організації грошового обігу щодо формування і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, вся сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг.

Страховий ринок є особливою сферою грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічна послуга - страховий захист і де формується її пропонування і попит на неї.

Страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Об'єднавши ці два підходи можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.

Інституціональна структура страхового ринку України:

страхові компанії, створені капіталом фізичних осіб;

страхові компанії створені на основі приватного і державного капіталу;

страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб;

страхові компанії, створені на основі капіталу держави;

страхові компанії, створені капіталом фізичних і юридичних осіб. [7]

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

- демонополізація страхової справи;

- конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

- свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту;

- надійності і гарантії страхового захисту. [13]

Страховий ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиками і страхувальниками, на ньому здійснюється обов'язкове визнання страхової послуги.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні і юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства, котрі здійснюють обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів - юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

З розвитком страхової справи набуває поширення така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти - це фізичні особи, уповноважені одним або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному регіоні. Вони мають право наймати на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування й види страхування, які вони можуть здійснювати. Взаємовідносини між генеральним страховим агентом і страховою компанією здійснюються на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти для організації страхової діяльності. [13]

Страхові брокери укладають угоди від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

На страховому ринку функціонують страхові компанії різних організаційно-правових форм: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства; товариства взаємного страхування; страховий пул.

На страховому ринку можуть діяти такі господарсько-організаційні форми страхової справи:

концерн - об'єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність;

господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств та страхової компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій;

консорціум - тимчасові договірні об'єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв'язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів. [14]

Обов'язковим складовим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Специфічним товаром на страховому ринку є страхові послуги. Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній, глобальний). Місцевий (регіональний) страховий ринок - це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг. Його функціонування забезпечує потреби конкретного регіону у страховому захисті.

Національний (внутрішній) страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки. Він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни. Наприклад, страховий ринок України поділено на чотири великі регіони: західний, східний, південний, центральний. Найбільше страховиків зосереджено у центральному регіоні і, зокрема, у м. Києві та Київській області.

Світовий (зовнішній, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню потреби у страховому захисті страхувальників усього світу. На світовому страховому ринку урівноважується пропонування страхових продуктів та попит на них у глобальному масштабі та вимірі, де взаємодіють страховики різних країн. Між ними укладаються угоди, вони ділять між собою не тільки певні сегменти ринку, а й території, утворюють міжнародні об'єднання страховиків.

За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється на ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності. Ринок особистого страхування в Україні поділяється на такі сегменти:

- страхування життя;

- страхування від нещасних випадків;

- страхування додаткової пенсії;

- медичне страхування.

Ринок майнового страхування включає: страхування майна підприємств; страхування врожаю сільськогосподарських культур; страхування домашнього майна громадян; страхування транспортних засобів та ін.

Розвиток страхового сектору в Україні залишається недостатнім. Український страховий ринок охоплює не більше 10% потенційних ризиків (рис. 2.1.), тоді як у більшості розвинених країн - не менше 90 - 95%.

Страхові організації в процесі розвитку страхового ринку повинні прагнути до розширення асортименту видів страхування, поліпшення кількості та якості страхових послуг, до стабілізації страхових тарифів. Цьому сприятиме не тільки конкуренція, а й співробітництво між страховиками в різноманітних формах, включаючи участь у перестрахуванні і формуванні гарантійних фондів на випадок банкрутства окремих страховиків.

В основу розвитку ринку страхових послуг України покладаються такі принципи:

верховенство права - цей принцип базується на здійсненні правового регулювання страхової діяльності;

системність - полягає в узгодженні заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

конкурентність - держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

стабільність - забезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

обмеження присутності держави на страховому ринку - держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

мотивація діяльності страховиків і страхувальників - держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії - у наданні цих послуг;

довіра - внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника. [7]

Метою функціонування та подальшого розвитку страхового ринку України є:

створення привабливого ринку страхових послуг;

перетворення страхування в ефективну складову соціального захисту населення;

усунення адміністративних бар'єрів для проведення окремих видів страхування та створення рівних умов для всіх страховиків;

забезпечення реальної компенсації збитків, спричинених стихійними лихами, катастрофами, аваріями природного і техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцевий бюджети;

збільшення інвестиційних можливостей страховиків, впровадження системи мотивацій їхньої інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

реалізація страхових продуктів у прямій залежності від потреб ринку;

досягнення високої конкурентоспроможності вітчизняних страховиків, приведення страхового ринку у відповідність із світовими стандартами;

розвиток та розширення всіх видів страхування завдяки впровадженню європейських та світових технологій.

Досягненню цієї мети будуть сприяти такі фактори реформування страхового ринку України:

законодавчо-правове регулювання, яке регламентує ефективне функціонування фінансового та страхових ринків України;

інтеграція України до міжнародних організацій;

використання надбань розвинутих країн світу у розвитку страхової справи, що сприятиме позитивному вирішенню назрілих проблем у цій галузі;

максимальне використання позитивного власного досвіду розвитку і функціонування страхового ринку та визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найбільше відповідають сучасному стану економіки і потребам держави, страховиків і страхувальників.

Розвиненість страхового ринку є важливою передумовою стабільного функціонування економіки, забезпечення надійності у життєдіяльності громадян та досягнення раціонального використання наявних у суспільстві фінансових ресурсів.

2.2 Основні напрями вирішення проблем ринку страхових послуг в Україні

Поширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, договірних відносин, обмеження сфери державного впливу на розвиток процесів виробництва і розподіл матеріальних вигод потребують нових підходів до використання фінансово-кредитного механізму в управлінні економікою. Розгортання ринкових відносин, коли кожен товаровиробник починає діяти на свій страх і ризик, підвищує роль страхування. Особливого значення набувають питання страхування господарської діяльності. При цьому поряд із традиційним призначенням - забезпеченням захисту від природного лиха, випадкових подій технічного і технологічного характеру - об'єктом страхування частіше стають фінансові ризики, збитки додаткових видатків, нестриманого прибутку. З'являються якісно нові види страхування, наприклад, майнове страхування власників цінних паперів, страхування відповідальності інвестиційних фондів та інших юридичних осіб перед інвесторами за невиконання укладених угод на страхування відповідальності інвестиційного керуючого.

Страховий ринок України характеризується недостатньою розвиненістю, недосконалістю структури, тенденцією до укладання короткотермінових договорів, слабким розвитком інституту перестрахування, нестабільністю фінансового стану багатьох страхових компаній, що призводить до несвоєчасного виконання зобов'язань перед страхувальниками. Процес становлення страхового ринку в Україні відбувається нерівномірно. Поряд із становленням і зміцненням одних страхових компаній можна спостерігати і розпад, банкрутство чи відкликання ліцензії в інших. [21] Страховий ринок України потребує планомірного розвитку. З цією метою розроблено Програму розвитку страхового ринку України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України. Дана Програма розроблена з метою реалізації державної політики у галузі страхування. За даними, наведеними у Програмі, страхування життя на ринку страхових послуг України становить найменшу частку - 0,66 %, тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник сягає 30 - 40 %. Лише 12 страховиків України мають ліцензію на проведення операцій із страхування життя, а реально цим займаються лише 6 страхових компаній. За оцінками експертів, внаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків на ринку страхування життя Україна щороку втрачає близько 80 - 100 млн. дол. США. Обсяг страхових операцій в Україні не перевищує 0,4% ВВП, тоді як у розвинутих країнах Заходу цей показник становить 5 - 12% (табл. 2.1.) [13] З огляду на це, для компаній, які здійснюють страхування життя, варто запровадити податкові пільги, надати можливості інвестування залучених коштів. Невідкладним завданням є прийняття окремого закону, який би регулював ринок страхування життя, оскільки Україна знаходиться на одному із останніх місць у світі за обсягами цього виду страхування.

Таблиця 2.1.

Обсяг страхових операцій у ВВП

Країна	Обсяг страхових внесків на одну людину, тис. дол.	Частка страхового ринку у ВВП, %
Швейцарія	2,9	8,6
Японія	2,6	8,6
США	2,1	8,7
Люксембург	1,9	7,9
Велікобританія	1,8	11,4
Нідерланди	1,7	8,4
Франція	1,5	6,6
Германія	1,4	5,7
Україна	0,02	0,4

У 2004 р. відбулося прискорення розвитку страхового ринку. Сукупні активи страхового сектору складають 3 млрд. грн. порівняно з 2001 р. - це більше ніж на 1 млрд. грн. (табл. 2.2.) Загальний обсяг статутних фондів страховиків становить 1,4 млрд. грн., порівняно з 2000 р. він збільшився в 1,5 раза. Власний капітал страховиків зріс на 950 млн. грн. і становить 2,7 млрд. грн. Загальний обсяг страхових платежів склав 2,9 млрд. грн. Страховими організаціями було здійснено страхові виплати юридичним та фізичним особам на суму 361 млн. грн., що значно більше ніж в 2000 р.

Таблиця 2.2.

Динаміка показників розвитку страхового ринку України 2000 - 2004 р.р.

Показники	2000 р.	2004 р.
Статутний фонд страховиків, млрд. грн.	0,9	1,4
Власний капітал страховиків, млрд. грн.	1,75	2,7
Загальний обсяг страхових платежів, млрд. грн.	2,0	2,9
Виплати страховими організаціями, млн. грн.	241,9	361

Програмою не передбачено діяльність актуаріїв, хоча саме вона дозволяє точно розраховувати вартість страхових послуг. Тарифи повинні базуватися на статистичних даних, на ймовірнісних моделях певного сегменту ринку. На відміну від інших країн, в Україні актуарії не розраховують платоспроможності страховика, не підписують звітність страхових компаній. Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку.