Невідкладним є питання про розробку страхового кодексу, що дало б можливість визначити відповідальність за фіктивне банкрутство. [12] Україна приєдналася до страхової системи Європейського Союзу, то потрібно створити сприятливі умови для подальшого інтегрування України в світову страхову інфраструктуру шляхом гармонії й адаптації національного страхового законодавства до страхових традицій розвинених європейських країн. Недоліками страхової справи на сучасному етапі розвитку страхового ринку є те, що відсутня широкомасштабна роз'яснювальна робота з питань страхування серед населення і в першу чергу серед потенційних страхувальників. Перспективний напрям розвитку страхового ринку - впровадження довгострокових видів страхування та дотримання норм антимонопольного законодавства. Значним гальмом у розвитку страхової справи є нерозвинутість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої відносять правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, кредитно-фінансову систему, підготовку кадрів (сюрвейєри, андеррайтери, страхові комісари), наукове обслуговування, аудиторську мережу, професійну етику і мову. Саме інфраструктура забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, сприяє координації дій суб'єктів ринку, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір. З огляду на вищезазначений стан страхової галузі України, в державній Програмі з розвитку страхування необхідно звернути увагу на:

- розвиток соціально значимих видів страхування, пов'язаних, у першу чергу з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;

- підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності;

- створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;

- наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;

- реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих в Україні.

Реалізація поставлених цілей може бути досягнута, насамперед, через удосконалення нормативно-правової бази, вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності, розвиток соціальне значимих видів страхування, підвищення фінансової надійності страховиків та гарантій відповідальності страхових брокерів, відновлення довіри до інституту страхування, розвиток інвестиційної діяльності страхових компаній, кадрове та наукове забезпечення страхової діяльності.

2.3 Види страхових компаній, які діють на страховому ринку

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик - це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав; завданий збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої - надання страхових послуг.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

які страхують життя;

здійснюють інші види страхування;

надають виключно перестрахувальні послуги. [18]

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

В Україні страховиками визнаються юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.

Страхова компанія - це юридичне оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія за умови обґрунтованого державного регулювання має всі можливості для отримання прибутку на одиницю акціонерного капіталу на рівні, не нижчому від середнього за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу (табл. 2.3.). Це пояснюється кількома мотивами: створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів; статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників; процедура створення закритого акціонерного товариства спрощена, що дає змогу економити час і кошти.

Таблиця 2.3.

Організаційно-правова форма страхових компаній в Україні

Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства, їх кількість на протязі останніх років збільшилася понад в два рази. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві компанією. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку. [19]

Страхові компанії можна групувати за географічною ознакою. За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Досвід країн Європейського союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові - ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: вони отримують страхові послуги нерідко вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.

Відповідно до Угоди про співробітництво і партнерство України з країнами ЄС з червня 1999 року іноземні інвестори дістали право організовувати страхові компанії або їх філії на території нашої держави. Страхова діяльність дозволена виключно резидентам України. Ними можуть бути і компанії, створені і зареєстровані в Україні іноземними інвесторами.

Однією з головних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків є нарощування фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір'я до страховиків, надання страховикам можливостей здійснювати ефективну інвестиційну діяльність. Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії складається з двох етапів: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстровані в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошових коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі Їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

3. Державне регулювання страхової діяльності

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'язань. Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок формування їх. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов'язань. [12] Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов'язань страховиком - одне із основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю.

Для забезпечення фінансової стійкості страховика не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, спрямовані у страхові резерви, деякий час знаходяться у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхувальників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулювання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування, на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно прогнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональних або галузевих.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю - одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхідності введення певних норм і правил в обсягах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду. [10] Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд) є центральним органом державної виконавчої влади.

На Комітет покладені функції забезпечення реалізації державної страхової політики і здійснення державного нагляду за страховою діяльністю. Основними функціями органу страхового нагляду є:

- ведення єдиного державного реєстру страховиків та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

- видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

- видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів і проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;

- проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

- розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

- узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і надання в установленому порядку пропозицій відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;

- прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

- проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

- здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

- проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування;

- проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників;

- видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового чи перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

- здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасникам страхового ринку;

- звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

Уповноважений орган має й інші права, надані йому діючим законодавством, які здійснюються в таких напрямках: отримання від страховиків документів на ліцензування; щоквартальна звітність і її аналіз; здійснення перевірок страхових компаній на місці, а при виявленні порушень - застосування відповідних санкцій.

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямований на посилення якості виконання функцій щодо нагляду за страховою діяльністю в напрямах запобігання банкрутству страховиків, грубого порушення ними зобов'язань перед страхувальниками, здійснення псев-дострахування з метою відмивання грошових коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, особливо державного сектора, незаконних комісійних винагород. Державне регулювання страхової діяльності в Україні має бути спрямоване на забезпечення умов для формування і розвитку цивілізованого страхового ринку, головною метою якого повинна стати організація найбільш повного захисту страхувальників. [13] Таке регулювання повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку компаній, які мають стійке фінансове становище, і не допускати на ринок спекулятивні і фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам, так і розвитку страхової справи взагалі.

Вказаних результатів можна досягти за допомогою таких заходів:

- запровадження поточного нагляду за фінансовим станом страховиків та страхових брокерів через здійснення контролю за фінансовою звітністю;

- удосконалення технології ліцензування страховиків, у тому числі за рахунок введення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування;

- опрацювання економічно обгрунтованих нормативів діяльності страховиків та страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи;

- розширення прав та підвищення оперативності спеціально уповноваженого органу у справах державного нагляду за страховою діяльністю;

- створення електронного банку даних усіх страховиків та страхових посередників, аналітичної служби для здійснення поточного та дискретного моніторингу страхового ринку, а на їх основі - системи раннього запобігання порушенням законодавства страховиками та страховими посередниками;

Висновки

Як елемент фінансових відносин страхування пов'язане з виконанням специфічних функцій в економіці. Для розвитку суб'єктів ринкової економіки потрібна наявність у системі економічних відносин спеціалізованої системи перерозподільчих відносин, що дозволяє забезпечити безперервність господарської діяльності таких суб'єктів шляхом надання їм страхового захисту при настанні несприятливої події.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Воно не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією, а при наявності відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом.

Особливо велику роль може відігравати страхування в аграрному секторі. Тут надзвичайно багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводять до великих втрат. Нині страховий захист сільськогосподарських підприємств, а також фермерських господарств перебуває на дуже низькому рівні.

Не можна уявити цивілізований бізнес без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг, відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів т послуг. У підвищенні комерційної дисципліни велика роль належить страхуванню юридичних витрат.

Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки, забезпечити раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому.

Розвиток ефективного страхового ринку України потребує розв'язання проблем, пов'язаних із страхуванням життя, пенсійним, медичним страхуванням та страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Для ефективного функціонування страхового ринку необхідно впорядкувати нормативну базу у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін. Державний нагляд України за страховою діяльністю дає змогу попередити фінансові збої, які можуть виникати при недотриманні страховиками вимог страхового законодавства.

Страхування має величезні можливості сприяти економічному й соціальному розвитку країни, задовольняти інтереси щодо захисту майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.

Література