Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання фондового ринку

Зміст

• Вступ
• 1.Загальні положення про фондовий ринок України
• 1.1 Фондовий ринок в умовах трансформації економіки
• 1.2 Проблеми формування фондового ринку в Україні
• 1.3 Цінні папери, як інструменти забезпечення фінансових ресурсів на фондовому ринку
• 2. Державне регулювання фондового ринку
• 2.1 Правове забезпечення функціонування фондового ринку
• 2.2 Особливості державного регулювання фондового ринку
• 3. Міжнародний фондовий ринок
• 3.1 Міжнародний фондовий ринок та фондові ринки країн-членів ЄС
• 3.2 Напрями покращення функціонування фондового ринку в Україні
• Висновки
• Література

Вступ

Ринок цінних паперів -- це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов'язано з тим, що цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів -- матеріальних або грошових.

За економічною суттю фондовий ринок -- це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання. Фондовий ринок -- це продукт ринкової моделі економіки. В інших економічних системах ринок цінних паперів є фіскальним. Досвід розвитку світової економіки підтверджує, що ринок цінних паперів -- явище, що об'єктивно зумовлене функціонуванням фінансів як підсистеми економіки, важливого механізму управління нею, досягнення збалансованості в розвитку матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

З одного боку, ринок цінних паперів -- це вигідна система розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб із метою одержання доходу, тобто перетворення власних накопичень у капітал, а з другого -- ринок цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах підприємницьких структур для розширення своєї господарської діяльності. Крім того, ринок цінних паперів об'єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об'єкта вкладення з певними майновими гарантіями.

Саме тому дослідження фондового ринку в Україні є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовили вибір даної теми дослідження.

Основна мета курсової роботи полягає у визначенні основних особливостей фондового ринку України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких основних завдань:

1) праналізувати законодавство України та міжнародно-правові акти у сфері фінансового ринку;

2) вивчення сутності фондового ринку;

3) узагальнити поняття цінних паперів;

4) дослідити види цінних паперів в Україні;

5) проаналізувати шляхи покращення функціонування фондового ринку.

Об'єктом дослідження є міжнародні та вітчизняні законодавчі акти у регулюванні фінансового ринку.

Предметом курсової роботи є суспільні відносини у сфері міжнародного фінансового ринку.

Методологічною основою є наукові методи, що грунтуються на вимогах об'єктивного та всебічого аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо регулювання фондового ринку.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно - ретроспективний, формально - логічний, системного підходу, порівняльно - правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та літературу.

1.Загальні положення про фондовий ринок України

1.1. Фондовий ринок в умовах трансформації економіки

Ринкова економіка -- це система індивідуальних і особистих інтересів, за якої кожен член суспільства намагається задовольнити передусім власні потреби. Воднораз жоден індивідуум не звільняється від певних зобов'язань перед своєю державою. Це породжує складні взаємовідносини як соціального, політичного, так і економічного характеру, які задля блага суспільства та його членів мають бути врівноваженими. Інакше капітал, що потребує безупинного збільшення, може зруйнувати суспільство тому, що він боїться відсутності прибутку або надто маленького прибутку, як природа боїться порожнечі.

Основним механізмом, що більш-менш урівноважує особисті та суспільні інтереси, є держава. Саме вона через уповноважені органи влади й управління стає найважливішим регулятором усіх видів суспільних відносин. Але роль “регулятора” переходить у роль “наглядача” у разі надмірного втручання державного апарату в питання матеріального, соціального та фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності [29, 129].

Ринкова система відносин практично виключає подібну ситуацію. Хоча можливі економічні кризи, та це не в інтересах правлячих кіл цивілізованого суспільства. Більшість підприємств, які засновані на індивідуальній власності або шляхом акціонування, самостійно знаходить матеріальні та грошові ресурси на ринках, де розподіляється створений суспільний продукт у натуральній і вартісній формах [15, 145].

Ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають матеріальні ресурси, називається “ринком реальних активів”. Паралельно існує фінансовий ринок, що характеризується, з одного боку, як ринок позичкового капіталу, а з другого -- як ринок цінних паперів або ринок фіктивного капіталу.

Початковою формою фіктивного капіталу ще в період домонополістичного капіталізму були облігації державних позик. Поява акціонерних товариств сприяла виникненню нового виду цінних паперів -- акцій. Бурхливий розвиток акціонерних компаній, конкурентна боротьба і монополізація промисловості потребували додаткових джерел фінансування. У результаті структура фіктивного капіталу поповнилася третім елементом -- приватними облігаціями. У цей період осередком обігу цінних паперів стає фондова біржа.

Конкурентом фондового ринку завжди є ринок позичкового капіталу, воднораз поряд із конкуренцією відбувається постійне взаємоперетворення цих елементів фінансового ринку: грошовий капітал, накопичений у вигляді банківських вкладів, страхових платежів і пенсійних резервів, використовується для надання позичок і придбання цінних паперів; кошти, інвестовані в цінні папери, у будь-який момент можуть бути знову перетворені в гроші шляхом реалізації цінних паперів. Створюється своєрідне замкнуте коло, де особливим інструментом є позичковий відсоток. К. Маркс назвав позичковий відсоток ірраціональною формою ціни позичкового капіталу, наголошуючи таким чином на специфічності цього товару, ціна якого регулюється співвідношенням попиту та пропозиції. І якщо запропонована відсоткова ставка позичкового капіталу не задовольняє власників заощаджень, вони вкладають свої кошти в цінні папери, фіксований відсоток або запропонований дивіденд за якими обіцяють більший прибуток. Сучасні ринкові умови сприяють єдності всіх елементів фінансового ринку, тому що акумуляція грошового капіталу та заощаджень здійснюється переважно кредитною системою, активно розвивається акціонерна форма підприємств [21, 378].

До слабких сторін фондового механізму належить схильність до економічних і політичних потрясінь, що посилюють фондові обороти.

Світовою практикою накопичено величезний досвід використання цінних паперів, як своєрідного інструменту ринкової економіки, що дає змогу мобілізовувати та перерозподіляти кошти, фінансувати інвестиційні проекти та досягати найбільшого ефекту в управлінні фінансовими потоками.

Ринок цінних паперів розширює можливості використання тимчасово вільних коштів підприємств і населення, спрямування їх на виробничі цілі, створює умови для гнучкого переливу капіталу та насичення фінансовими ресурсами різноманітних галузей і сфер народного господарства. Слід зазначити, що наявність тимчасово вільних коштів, що потребують ефективного вкладення -- один із елементів розвинутої ринкової економіки, де фондовий ринок досяг найбільшого ступеня розвитку, проте залишається чутливим до економічних і політичних ажіотажів [29, 131].

Українська дійсність, що характеризується економічною нестабільністю, не сприяє розвиткові фінансових ринків, зокрема, ринку цінних паперів. Біржові та позабіржові обороти у багатьох країнах виникли внаслідок розвитку товарно-грошових відносин і охоплюють значний історичний період. У нашій країні економічні умови для нормального розвитку фінансового ринку ни сприятливі, через що він має певну специфіку.

Вітчизняна фондова практика почалася із розширення випуску державних облігацій. Останні разом зі змінами, внесеними в механізм господарювання на рівні низової ланки, стали потужним поштовхом для розвитку ринку цінних паперів. Підприємства набули господарської самостійності, хоча на практиці й відносної, розпоряджатися власними грошовими та матеріальними ресурсами. Виникли нові форми господарювання, ослаб централізовний тиск на виробництво й обмін товарів. У результаті відбулася диверсифікація попиту на позикові ресурси і гостро постала проблема пошуку нових форм пропозиції кредитних коштів. Тобто, об'єктивно виникла необхідність розширення практики випуску цінних паперів. Проте необхідність не означає автоматичного розвитку.

Історично у багатьох країнах формуванню ринку цінних паперів передували процеси нормалізації функціонування ринків товарів і послуг, а також ринку банківських кредитів, що стало результатом обігу грошового капіталу. Саме грошовий ринок акумулює найзначніші за обсягом короткострокові ресурси і стабілізує банківську систему шляхом балансування ліквідності окремих банків. Грошовий ринок тісно пов'язаний із ринком капіталів.

Разом із банківським кредитуванням широко використовується господарський кредит. Комерційний кредит як різновид останнього у більшості випадків оформляється цінним папером -- векселем. Децентралізоване кредитування (друга форма господарського кредиту) пов'язане також із випуском цінних паперів -- облігацій підприємств.

Розвиток господарського та державного кредитів становить економічну основу формування ринку цінних паперів. Учасники господарського обороту самостійно вибирають суб'єкти кредитно-фінансової угоди. Отже, конкуренція на ринку кредитно-фінансових послуг зростає, що стимулює функціонерів цього ринку до ефективнішої діяльності для збільшення прибутковості.

Досить серйозним аргументом на користь ринку цінних паперів як додаткового каналу мобілізації коштів є наявність багатьох можливостей фінансування різноманітних проектів, вибору шляхів і способів прибуткового вкладення, а також динамічність переміщення фінансових ресурсів відповідно до поточних потреб господарства [13, 113].

Первинний ринок цінних паперів (емісія та розміщення нових випусків), створюючи фундамент фондового обігу, не є фінансово привабливим для суб'єктів ринку. Придбання права власності (купівля акцій), погашення бюджетного дефіциту (випуск державних позик) або облігаційне кредитування (випуск суб'єктами господарювання облігацій) -- усі ці процеси містять у собі певний потенціал, що реалізується тільки тоді, коли здійснюється купівля-продаж цінних паперів, тобто коли функціонує вторинний ринок. Відсутність вторинного обігу (умови української дійсності) позбавляє цінні папери найважливішої їхньої властивості -- ліквідності, що дає змогу цим інструментам брати участь у перерозподілі ресурсів у економіці, регулюванні процесів переміщення фінансових ресурсів між галузями.

1.2 Проблеми формування фондового ринку в Україні

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій ринку цінних паперів є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів-акцій, облігацій, векселів, депозитарних розписок тощо.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів [11, 30].

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної системи країни неперервно йшов процес створення ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника -- держави, формування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий ринок, -- досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегмента економіки [16, 123].

Можна виділити такі основні макроекономічні функції фондового ринку:

забезпечення переливу капіталу між галузями промисловості;

забезпечення доступу вільного капіталу (збережень) суб'єктів господарювання до інвестиційного процесу;

залучення капіталу шляхом емітування цінних паперів;

доступ зовнішніх (закордонних) інвесторів до інвестиційного процесу в країні;

4) інформативна функція.

Формування фондового ринку відбування кілька етапів. Перший етап -- це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні [31].

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів -- ваучерів.

Другий етап розпитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризується масовою, тобто народною, приватизацією, то третій народився під гаслом пошуку ефектнішого власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Початок третього етапу припадає на період 1995--1998 років. У цей час помітні структурні зміни в економіці, що виникли в результаті приватизаційних процесів.

Широкий розмах грошової приватизації привів до активного розвитку інфраструктури фондового ринку, передусім біржових та позабіржових торговельних майданчиків.

Фондова біржа -- це насамперед місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами та нормами, тобто фондова біржа -- це певним чином організований ринок цінних паперів. Біржа засновує свою діяльність на таких принципах:

особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі укладаються усно і юридично оформлюються заднім числом);

гласність (публікуються відомості про всі укладені угоди);

жорстке регулювання адміністрацією біржі та аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом встановлення правил торгівлі та обліку.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мали на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності -- як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційно цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати [15, 178]:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності -- незалежні реєстратори та депозитарії установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який ми відраховуємо від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких, на наш погляд, основний -- це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та кон-салтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

Як видно зі сказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового ринку є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.

1.3 Цінні папери, як інструменти забезпечення фінансових ресурсів на фондовому ринку

За напрямками розміщення коштів від продажу цінних паперів їх можна умовно розподілити на кошти, що становлять кредитні ресурси, тобто кошти від продажу цінних паперів, які мають термін погашення, і кошти, використані на інвестиційні потреби. Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.

Цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих документах, іншим особам.

Успішне становлення та розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованих і перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До їх числа належать [26, 267]:

-- соціальна справедливість -- забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів, дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійність захисту інвесторів -- створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

регуляційність -- створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованість -- створення надійно працюючого механізму обліку й контролю, запобігання й профілактика зловживань і злочинності на ринку пінних паперів;

ефективність -- максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;

прозорість -- забезпечення надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку;

--конкурентність -- забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення тимчасово вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників при контролі за дотриманням правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Первинний ринок -- це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів.

Межі первинного ринку обмежуються фактично найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи, натомість, кошти для інвестицій.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Це, в свою чергу, дає можливість власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший термін при незначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Найчастіше на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так і на первинному рівнях.

Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони поділяються на три основні групи:

1. Пайові цінні папери, за якими емітент не бере зобов'язань із повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, або які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні підприємством.

Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими інструментами чи правами щодо них.

Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, а також приватизаційних цінних паперів -- за своєю економічною природою вони є фіктивним капіталом першого порядку. На практиці фондові біржі застосовують фіктивний капітал другого і третього порядків, депозитні свідоцтва й варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом [21, 378].

Використання різних видів акцій пов'язане і різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.

Проста акція дає право голосу (за принципом: одна акцій -один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. Паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друку. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їх захисту від підробки. При ньому іменні акції мають найбільш надійний захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп'ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії.

Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких позначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції - це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов'язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції і обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках,

Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватись. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом дострокового погашення передбачають право емітента на дострокове погашення.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу з дотриманням установлених строків. Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні ціні папери тощо. Незабезпечені облігації не передбачають установлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску.

Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань - довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком, банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника [6].

Вексель - це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів - прості й переказні. Простий вексель - це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. ІІереказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку. Казначейський вексель є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту ї виплатою доходу у вигляді дисконту.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Депозитнії свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду.

Інвестиційні сертифікати - це цінні папері, шо випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам.

Таким чином, існуєють різні види цінних паперів.

фондовий фінансовий

2. Державне регулювання фондового ринку

2.1 Правове забезпечення функціонування фондового ринку

Протятом останніх років український фондовий ринок зробив значні кроки в досягненні головної мети -- створенні ефективного механізму акумуляції та перерозподілу інвестшййних ресурсів для потреб економіки держави.

У процесі розвитку фондового ринку України можна умовно виділити три етапи [8, 561].

Перший -- з 1991 до 1994 року. Незважаючи на те, що саме у 1991 році був даний законодавчий старт, поштовхом до якого стало прийняття двох ключових законів шодо діяльності акціонерних товариств, зокрема випуску та обігу цінних паперів (закони України “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”), цей етап характеризується вкрай, низькими темпами розвитку ринку цінних паперів. Це, насамперед, пов'язано з повільними темпами приватизації, цілковитою відсутністю необхідної інфраструктури, недостатнім правовим забезпеченням. Окрім того, наявність на ринку однієї лише Української фондової біржі принципово не вирішувала питання активізації вторинного обігу цінних паперів. До значних недоліків перщого етапу можна також віднести відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. А розпорошеність функцій між різними державними органами шодо регулювання фондового риню не давала можливості повного мірою забезпечувати процес його гармонійного розвитку, досягнення цілісності та прозорості поступового інтегрування у світові фондові ринки.

Другий етап -- з 1995 до 1999 року -- характеризується значним кількісним та якісним зростанням вітчизняного фондового ринку. Його каталізаторами можна вважати насамперед прискорення темпів приватизації і створення державної системи регулювання фондового ринку в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, визначення та роздоділі повноважень щодо регулювання фондового ринку серед інших, державних органів. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів (Концепція функціонування та розвитку ринку цінних паперів, 1995р.), Закони України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні'” (1996), “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997). Протягом нього етапу за активної участі Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та її територіальних органів вперше була створена дійова система нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, побудовано систему розкриття інформації емітентами цінних паперів та професійними учасниками фондового ринку, яка є запорукою формування привабливого інвестиційного клімату в Україні [7, 322].

Протягом 1992--1998 років приватизовано понад 62 тис. підприємств. Піком приватизаційних процесів стали 1995--1996 роки, коли змінили форму власності понад 35 тис. державних підприємств. Поступово корпоративна форма власності стає, провідною в Україні: нині налічується близько 35,6 тис. акціонерних товариств, третину з яких становлять акціонерні товариства відкритого типу. Майже 80 відсотків від загальної кількості відкритих акціонерних товариств було утворено з колишніх державних підприємств. Протягом другого етапу значно зросли кількісні показники розвитку фондового ринку. Так, загальний обсяг випущених акцій, найпоширенішого інструменту на фондовому ринку України, на 01.10.1999 року становив 28,895 млрд. грн., у тому числі у 1997 році -- 9,97 млрд. грн., у 1998 році -- 12,24 млрд. грн. та за 1999 рік -- понад 6 млрд. грн.

Активізація вторинного ринку цінних паперів створила передумови і для розвитку торговельної інфраструктури -- фондових бірж та торговельно-інформаційних систем. На сьогодні в Україні функціонує 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи. Загальний обсяг торгів на організованому пинку постійно збільшується і за 1999 рік склав 1357 млн. грн., що у 3,5 разу більше, ніж у 1998 році (523 млн. грн.). Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктур, яка забезпечує реєстрацію та перереєстрацію прав власності на цінні папери та обслуговування угод з купівлі-продажу цінних паперів. Тому вагомим досягненням саме другого етапу розвитку (1995-1999 рр.) стало створення системи реєстрації прав власності, що засвідчується цінними паперами. Це стало можливим завдяки спеціалізованим інститутам фондового ринку - реєстраторам, зберігачам, депозитаріям.

Умовно третій етап розвитку ринку цінних паперів слід визначити, починаючи з 2000 року.

Тобто, виділяють певні етапи в державному регулюванні фондового ринку

2.2 Особливості державного регулювання фондового ринку

Основою діяльності будь-якої економічної системи є наявність правового поля, що забезпечує певні умови і правила її функціонування та надає гарантії (в тому числі і з боку держави) учасникам системи. Тому законодавче регулювання є однією із основних передумов існування фондового ринку.

Основним законом, що визначає правила та умови випуску та обігу цінних паперів в Україні є Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”. Слід зазначити, що закон, прийнятій майже 10 років тому, на сьогодні мало відповідає сучасному стану розвитку фондового ринку. Істотним недоліком закону є ігнорування поняття позабіржового фондового ринку, адже нині в Україні позабіржовий ринок цінних паперів значно переважає його біржову частку [15, 189].

У законі також відсутні вичерпні визначення інструментів ринку цінних паперів, зокрема не передбачено обігу похідних пінних паперів, відсутня чітка класифікація видів цінних паперів. Закон не визначає чітких правових процедур щодо дотримання прав власників цінних паперів.

У ньому не знайшла законодавчого відображення велика кількість операцій та процедур шодо пінних паперів, які на сьогодні здійснюються, на підставі наказів відповідних міністерств і відомств чи взагалі в правовому вакуумі. До таких процедур, зокрема, належать; андерайтинт, відкрита (закрита) передплата чи продаж цінних паперів, дії депозитаріїв і реєстраторів та багато іншого. Отже, даний закон погребує значного вдосконалення.

Адміністративне регулювання фондового ринку, зокрема ринку цінних паперів, здійснюється на основі Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні^” [3, ст. 292]. Цей закон визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Згідно з цим законом державне регулювання ринку цінних паперів -- це здійснення державою комплексних заходів шодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Держава розглядає ринок цінних паперів як пріоритетну галузь розвитку економіки, що повинна керуватися та контролюватися окремим відомством -- Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. Державне регулювання ринку пінних паперів і здійснює ця Державна комісія. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні.

Основними напрямами здійснення державного регулювання ринку цінних паперів є:

формування державної політики та створення умов для розвитку фондового ринку в Україні (реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, гарантування прав власності на цінні папери, захист прав учасників фондового ринку);

створення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання створенню монопольних ситуацій (забезпечення рівних можливостей для виходу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів);

інформаційне забезпечення ринку (надання учасникам ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів);

контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;

експансивно-інтеграційний напрям (інтеграція у європейський та світовий фондові ринки).

Закон передбачає такі основні форми здійснення державного регулювання на ринку цінних паперів:

правничо - нормативна форма (прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, регулювання випуску та обігу цінних паперів та обов'язків учасників ринку цінних паперів, створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, шо здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів);

система ліцензування та спеціальної реєстрації (видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечеиня контролю за такою діяльністю, заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність і притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством, реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформування про випуск (емісію) цінних паперів);

--безпосередній контроль за діяльністю учасників ринку (контроль за достовірністю інформації, що подається контролюючим органам ештентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформування про випуск пінних паперів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів, та ін.) [14, 267].

Закон “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” насамперед зорієнтований на здійснення превентивних та контролюючих заходів і не визначає функцій держави, спрямованих на формування державної політики та створення умов для прискорення процесу формування фондового ринку.

Згідно із цим законом основним державним органом, що здійснює державну політику на ринку цінних паперів, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Цей орган підпорядкований Президенту України і підзвітний Верховній Раді України, Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку є:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

сприяння розвитку ринку цінних паперів;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державне регулювання фондового ринку також здійснюється опосередкованими методами, до яких, зокрема, належить податкове регулювання. Можна виділити два основних напрями державної податкової політики на фондовому ринку [8, 561]:

1) податкова політика щодо інвестиційної діяльності на фондовому ринку;

2) податкова політика щодо спекулятивної та посередницької діяльності на фондовому ринку.

У процесі формування фондового ринку важливе значення має державне забезпечення розвитку інфраструктури фондового ринку. З цією метою було створено Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України, яке є державною установою, створеною при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку з метою організаційного, технічного та ресурсного забезпечення реалізації повноважень комісії в сфері регулювання ринку цінних паперів та розвитку інфраструктури фондового ринку України, зокрема з метою забезпечення створення та функціонування Національної депозитарної системи та інших елементів інфраструктури фондового ринку України.

Основним завданням агентства є забезпечення реалізації програми комісії, яку створено на виконання Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України щодо створення та функціонування інфраструктури фондового ринку.

3. Міжнародний фондовий ринок

3.1 Міжнародний фондовий ринок та фондові ринки країн-членів ЄС

Міжнародний ринок цінних паперів - це теж форми мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він набув розвитку у другій половині XX ст., коли було знято обмеження в національних законодавствах на вивіз капіталу.

Міжнародний ринок цінних паперів спеціалізується переважно на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок). Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках XX ст. виник ринок єврооблігацій - облігацій у євровалютах. Найбільше їх випускається у доларах США [31].

З економічного погляду поява цінних паперів зумовлена потребою розвитку економіки в кожній країні й у світі в цілому. Розвиток економіки потребував все більше й більше капіталів, а комерційні банки не могли задовольнити цю потребу, тому були випущені в обіг цінні папери. За допомогою цього фінансового інструмента, а також за допомогою ринку кредитних ресурсів стало можливим мобілізувати кошти їхніх власників із подальшою передачею цих коштів різним позичальникам для виробництва матеріальних благ і виконання робіт.

Тому ринок цінних паперів є специфічною формою розподілу фінансових ресурсів між підприємницькими структурами, причому одержаний прибток на залучені кошти має вирішальне значення.

Європейський Союз є нині одним із провідних економічних центрів сучасного сніту, що впливає на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і на глобальному рівнях. ЄС -- найбільший іноземний інвестор в Україні, якому належить третина загального обсягу прямих іноземних інвестицій, та другий торговельний партнер, якого випереджає тільки Росія.

Сьогодні не потребує доказів те, що ринок цінних паперів -- обов'язковий елемент ринкової економіки. Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом мобілізації розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери.

Держави -- члени Європейського Союзу утворюють могутній фінансовий центр, котрий як історично, географічно, так і економічно тісно пов'язаний з усіма державами Європи і зокрема з Україною. Оскільки одним із визначальних напрямків інтеграції з Європейським Союзом, що проголошена керівництвом України, є її економічний напрямок, доцільно ознайомитися з досвідом європейських країн щодо створення фондових ринків, які діють у єдиній системі координат і дають змогу ефективно заощаджувати й використовувати фінансові ресурси [30, 3].

До початку 80-х років багато європейських економістів доходили висновку, що для досягнення цілей, поставлених Римським договором, необхідна його модифікація. У 1985 р. Європейська комісія підготувала "Білу книгу" під назвою "Удосконалювання внутрішнього ринку". В галузі фінансів вона ставила завдання повністю лібералізувати рух капіталів, об'єднати національні ринки фінансових послуг і створити спільні регулюючі структури для фінансових інститутів.

"Біла книга" була схвалена Радою міністрів ЄС і стала базою для Єдиного європейського акта. Прийнятий у 1986 р., до 1987 р. цей документ був ратифікований національними парламентами всіх країн ЄС і по суті став поправкою до Римського договору. У преамбулі акта говорилося про створення валютного союзу як важливої мети розвитку інтеграційного угруповання. Однак через позиції Великобританії та Німеччини це не ввійшло до пріоритетів, проголошених актом.

Сьогодні поряд із завданням створити в ЄС ринок капіталу, на якому європейські емітенти могли б розмістити і збільшити свої капітали, а інвес-тори - придбати інвестиційні ресурси, є ще одне: “створення у Співтоваристві ефектного ринку, що дасть можливість завершити роботу з формування таких же умов, як на ринках США і Тихоокеанського регіону. Ринок цінних паперів ЄС зможе конкурувати з цими ринками або навіть перевершити їх, як тільки його частини будуть зведені воєдино” [19, 178].

Причини традиційної роздрібленості європейських ринків криються у різниці між соціальною, політичною й економічною структурами ринків цінних паперів і механізмами їх регулювання у країнах-членах. У кожній із них своя грошова система, судова система й розрахункові правила. Крім того, докорінно відрізняються частка державної власності в банківській системі, співвідношення між мережею універсальних банків і спеціалізованих інститутів ринків цінних паперів, характер використовуваного ринкового механізму, законодавство ринку цінних паперів, які регулюють органи й погоджувальні механізми. Це веде до багатоваріантності ринків цінних паперів у межах Союзу і відсутності балансу між централізованим і регіональним регулюванням, між саморегулюванням і законодавчо встановленими нормативами.

Міжнародний ринок цінних паперів тривалицй час забезпечував інтегрований ринок, відкритий для основних європейських корпоративних і незалежних позичальників.

Проведені реформи зменшили розбіжності в регулюванні й функціонуванні між різними ринками державних облігацій.

У листопаді 1986 р. Рада міністрів ЄС прийняла директиву, що передбачає лібералізацію довгострокових комерційних кредитів, операцій з іноземними цінними паперами, які котируються на біржі, та їх вільну емісію компаніями на ринках країн-партнерів.

Приватним фірмам ЄС це відкриває додаткові можливості для розширення джерел фінансування, для зниження фінансових витрат за рахунок посилення конкуренції між банками, біржовими агентствами та іншими постачальниками фінансових послуг, для виявлення рентабельніших напрямків інвестування.

Важливим чинником інтеграції став науково-технічний прогрес. Особливо відчутно це проявилося у спрощенні арбітражних операцій, що було неможливо ще в 1970 р. Інтеграція стала виходити за територіальні рамки ЄС. У результаті розвитку технологій концепція "внутрішній ринок" (що орієнтувала підприємців на ринки певної країни) втратила своє значення. Однією з причин цього була можливість, що з'явилася в інвестиційних компаній і банків, пропонувати фінансові послуги за кордоном або знаходити передплатників у інших країнах для створення фінансових активів і продажу фінансових продуктів. Таким чином, країни ЄС одержали відносну свободу у здійсненні угод не лише в межах самого Союзу, на базі правил торгівлі, що встановлені Римським договором, а й між членами ЄС і третіми країнами.

Друга причина -- можливість поєднувати внутрішні ринки й синтезувати внутрішні продукти, шо перебувають під захистом, регулюванням і контролем, через ринки своп. Третя -- збільшення участі некомерційних банків у торгівлі фінансовими активами і створенні інвестиційних портфелів у результаті загальної сек'юритизації. Усе це призвело до великої кількості ри-зикових внесків у цих країнах. Четверта причина -- можливість продавати й купувати фінансові активи за допомогою електронно-обчислювальної техніки (на противагу традиційному механізму біржової торгівлі цінними паперами, при якому велику роль відіграє посередник-людина) і за межами країни випуску, а не лише на національній (внутрішній) фондовій біржі. Ця тенденція була викликана фактом збільшення фальсифікацій цінних паперів і падінням вартості електроніки. Неабияким чинником була диверсифікація вкладниками своїх портфелів цінних паперів різних країн, що дало змогу подолати певну різницю в цінах між раніше розділеними ринками. Ці чинники сприяли інтеграції ринків цінних паперів країн -- членів Союзу.

Держави -- члени Європейського Союзу намагалися також знизити рівень конкуренції в торгівлі між банками й інвестиційними компаніями, прийнявши кілька законодавчих актів.

Нині важко прогнозувати подальший хід подій, тому що єдине законодавство країн ЄС досі ще не вироблене. Можливо, конкуренція, заснована на рівних умовах роботи національних ринків цінних паперів, залишиться, хоч і меншою мірою. Зазначені різниці виникають, зокрема, через використання деякими країнами не досить точних інструкцій про застосування директивів [15, 178].