Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кредити підприємницьким структурам

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні основи банківського кредитування
• 2. Кредити підприємницьким структурам
• 3. Споживче кредитування
• 4. Іпотечне кредитування
• 5. Мікрокредитування бізнесу
• Висновки
• Література

Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. creditum - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин - тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. 3 іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин - це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди - позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника - покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

1. Теоретичні основи банківського кредитування

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинно прийматися колегіальне - Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він розраховується за формулою

(1.1)

де 3_с - сукупна заборгованість за кредитами одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К - капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та поручительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів та капіталу банку і розраховується за формулою

(1.2)

де С_к - сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинне перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив НІ 0 розраховується за формулою

 (1.3)

де Р_к1 - сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н10 не має перевищувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

(1.4)

де РК - сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не повинне перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

(1.5)

де МБ_н - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Крім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:

а) отримання та розгляд кредитної заявки,

б) безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;

в) оцінка кредитоспроможності;

г) підготовка до складання кредитного договору;

д) кредитна угода;

ж) моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

Рис. 1.1. Організаційна структура кредитного підрозділу комерційного банку

Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

1) копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

2) копії установчих документів;

3) фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні 3 роки. Баланс показує структуру активів, зобов'язань і власного капіталу в динаміці. Звіт про фінансові результати повідомляє про доходи та витрати в структурному та поелементному розрізі, а також містить показники прибутковості цінних паперів власного боргу підприємства. Звіт про рух грошових коштів показує обсяги надходжень та видатків грошових ресурсів щодо окремих видів господарської діяльності;

4) матеріали аудиторських перевірок за попередні 3 роки;

5) бізнес-план. Цей документ повинен містити відомості про цілі проекту, методи ведення операцій та має включати, зокрема:

детальний опис товарів або послуг, які планується впровадити за допомогою кредиту;

галузевий та ринковий прогнози (опис ринків, інших компаній, що пропонують аналогічні товари та послуги, державне регулювання у відповідній галузі, переваги й слабкі сторони конкурентів);

план маркетингу (потреби споживачів, реклама, засоби просування товарів і послуг на ринок тощо);

план виробництва (потреба у виробничих потужностях та робочій силі, наявність обладнання, структура виробничого процесу, обсяги продукції);

план менеджменту (структура організації, керівні органи, штат консультантів тощо);

фінансовий план (прогноз інвестиційного та операційного бюджетів, прогноз руху грошових потоків, перспективний баланс на наступні періоди);

6) відомості про раніше отримані кредити та наявність (відсутність) заборгованості за ними;

7) документ про відсутність заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

8) документація на предмет застави, гарантії або поручительства;

9) належним чином оформлені договори на постачання та реалізацію відповідних товарів (послуг).

Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів надходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд. Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики. вона дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми, ступінь реалістичності оцінок ним стану та перспектив розвитку підприємства.

У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами:

1. Загальні відомості про позичальника:

форма власності та організаційна побудова підприємства;

термін активної діяльності підприємства;

основна продукція;

хто є власником;

рівень досвіду та кваліфікації менеджерів;

рівень доходності господарської діяльності;

хто є основним постачальником та споживачем продукції підприємства.

2. Питання щодо кредиту:

яку суму фірма планує отримати у позику;

на що і як буде витрачена ця сума;

чи вірно складено прогноз фінансових потреб;

чи враховано термін служби активів, що фінансуються за рахунок позики.

3. Питання, пов'язані з погашенням кредиту:

які вхідні грошові потоки отримує фірма в ході операційного циклу;

які джерела надходження готівки фірма планує використати для погашення кредиту;

чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

яке забезпечення може бути передано у заставу;

хто є власником забезпечення;

де воно зберігається;

чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками.

з якими банками співпрацює клієнт;

чи отримував він кредити від інших банків;

чи є непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. При цьому необхідно пояснити заявнику, з яких причин кредит не може бути наданий. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями. У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, в практиці американських банків застосовується правило «5С» як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

Character (характер);

Сарасіtу (спроможності);

Саріtаl (капітал);

Соllаteral (забезпечення);

Сопdіtіons (умови).

«Характер» позичальника - це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. Тут же визначається ставлення позичальника до своїх зобов'язань у минулому, чи мав він затримки у погашенні позик, який його статус у світі бізнесу. Найбільш повно характер позичальника розкривається в ході попереднього інтерв'ю.

«Спроможності» позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту:

поточні грошові надходження (cash inflow);

продаж активів;

нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як «капітал» фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.

«Забезпечення» кредиту - дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.

«Умови» - це загальні економічні умови, що визначають ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника, стан економічної кон'юнктури, наявність конкуренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи РАRТS, САМРАRI, назви яких також виступають як абревіатури від перших літер слів, що визначають ключові умови кредитування

Наприклад, «РАRTS»:

Риrроsе (цілі кредитування);

Атоипt (розмір кредиту);

Rераутепt (механізм погашення кредиту);

Теrms (строк, на який надається кредит);

Sесиrіtу (забезпечення кредиту).

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап - розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

За кожним з цих компонентів нараховуються бали від 1 («сильний» рейтинг) до 5 («незадовільний» рейтинг) залежно від рівня показників та коефіцієнтів:



Бал	Рейтинг
1	Сильний
2	Задовільний
3	Середній
4	Граничний
5	Незадовільний

Бали за кожним з компонентів підсумовуються та діляться на 4 (за кількістю компонентів) для отримання сукупної попередньої рейтингової оцінки першого етапу, яка необхідна для подальшого визначення кінцевої рейтингової оцінки й категорії надійності позичальника (числові оцінки та критерії фінансових коефіцієнтів, умови нарахування балів і присвоєння відповідних рейтингів наведені у Додатку Д). Для аналізу кожного з наведених компонентів використовуються відповідні показники. Так, для оцінки прибутковості підприємства беруться показники, що дають можливість оцінити ефективність використання як сукупних активів в цілому, так і власного капіталу зокрема. Основними серед цих показників є:

Рентабельність балансу =

Рентабельність продажів =

=

Рентабельність капіталу =

Показники платоспроможності дозволяють оцінити ступінь здатності підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями. Вони включають:

Коефіцієнт загальної ліквідності (теоретичне значення - 1,0) =

=

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (теоретичне значення0,2) =

=

Коефіцієнт чистої виручки =

=

Для аналізу ефективності (ділової активності) використання активів у діяльності підприємства застосовують такі показники:

Оберненість балансу =

Оберненість дебіторської заборгованості =

=

3) Оберненість виробничих запасів =

Оберненість кредиторської заборгованості =

=

Показники фінансової стійкості визначають ступінь незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування та його здатність виконувати свої зобов'язання на середньострокових часових інтервалах:

Коефіцієнт фінансового левереджу (теоретичне значення1,0) ==

Коефіцієнт маневровості власного капіталу (теоретичне значення 0,2) ==

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (теоретичне значення 0,5) == .

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційною позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії позичальника;

2) ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

3) ефективність менеджменту позичальника;

4) наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємсгва: практика показує, що найбільш критичними є перші 3-5 років активної діяльності.

Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами:

місцезнаходження підприємства - дозволяє з'ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників; наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);

вид діяльності підприємства - надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегмента ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;

метод операцій - визначається належність підприємства до однієї з 3 основних груп;

виробництво;

оптова торгівля;

роздрібна торгівля;

юридична форма підприємства - показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника - враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується:

наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;

рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;

частота зміни керівництва, її причини та наслідки;

наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;

наявність позитивних аудиторських висновків.

Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника окрім вищенаведених грають такі компоненти, як наявність (відсутність) прийнятних видів забезпечення, наявність (відсутність) картотеки, тривалість періоду прибуткової (збиткової) діяльності.

Рейтингова оцінка якісних показників діяльності потенційного позичальника визначається шляхом підсумовування відповідних балів, що встановлюються за кожним з компонентів, та діленням на кількість компонентів. Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного позичальника визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу (див. Додаток Ж) Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки, позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності, наприклад:

Кінцева рейтингова оцінка	Категорія (клас) надійності позичальника:
1-1,5		А.	Фінансова діяльність дуже добра
1,6-2,2		Б.	Фінансова діяльність добра
2,3-3,0		В.	Фінансова діяльність задовільна
3,1-4,0		Г.	Фінансова діяльність погана
4,1-5,0		Д.	Фінансова діяльність збиткова

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки та присвоєну категорію, відповідальний кредитний працівник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможності позичальника вимогам кредитної політики банку. У разі позитивного висновку здійснюється перехід до наступного етапу банківського кредитування - підготовки до складання кредитного договору. На цьому етапі здійснюється структурування позики, у процесі якого банк остаточно визначає основні характеристики кредиту:

вид кредиту;

суму;

термін;

спосіб погашення;

забезпечення;

ціну кредиту.

Структурування справляє великий вплив на ефективність кредитної угоди. Якщо, наприклад, банк встановив занадто короткий термін погашення кредиту, то позичальник може залишитись без необхідних для нормального функціонування ресурсів. Неправильне визначення суми кредиту також може негативно вплинути на успішність кредитування. Так, якщо сума буде заниженою, то позичальнику незабаром стануть потрібні додаткові кошти, що поставить під загрозу повернення первісної позики. У зворотній ситуації клієнт буде розпоряджатись зайвими ресурсами і зможе їх витрачати на непередбачені кредитним договором цілі.

Дуже важливе значення має визначення вартості кредиту, в основу якого покладено встановлення відповідної процентної ставки. Тут повинні враховуватись вартість залучених банком ресурсів, категорія надійності позичальника, ступінь кредитного ризику, витрати з оформлення позики та контролю за її погашенням, маржа прибутку від кредитної операції.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності

(1.6)

де %В - процентні витрати за залученими ресурсами, %;

М - мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %;

Д - мінімально припустимий доход за позикою як сума процентних та комісійних платежів, гр. од.;

В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр.од.;

п - термін кредитування, дні;

Кз - основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового резерву на коррахунку банку в НБУ. Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:

кредитування іпотечний мікрокредитування споживчий

(1.7)

де Д - мінімально припустимий доход;

К - основна сума кредиту;

п - термін кредитування у днях.

Приклад

Процентні витрати за залученими ресурсами - 55% річних.

Норма прибутку від кредитної діяльності банку - 10% річних.

Операційні витрати банку з обслуговування кредиту (зарплата, вартість матеріалів та обладнання тощо) - 50 тис. грн.

Норма обов'язкового резерву - 15%.

Сума кредиту - 4000 тис. грн.

Строк кредиту - 3 місяці (90 днів).

Для визначення оптимальної процентної ставки розрахуємо мінімально припустимий доход (Д) за формулою (6.6):

Відтак, Д = 4706*16,25% + 50 = 814,7 тис. грн. Отже, доход за цим кредитом повинен бути не менше 814,7 тис. грн., а оптимальна процентна ставка (R₀) дорівнюватиме

річних.

Після завершення етапу остаточного структурування позики відповідний кредитний підрозділ приступає до підготовки та складання кредитного договору. Проект кредитного договору в пакеті з усією кредитною документацією подається в Кредитний комітет банку для прийняття рішення щодо надання кредиту. У разі позитивного рішення уповноважені керівники банку та підприємства-позичальника підписують кредитний договір. Підписаний договір є офіційною підставою для безпосереднього перерахування банком грошових ресурсів на користь позичальника.

Одразу після надання грошових коштів у кредит банк приступає до найважливішого та визначального етапу кредитування - кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля.

Головним завданням кредитного моніторингу є відстежування зміни кредитоспроможності позичальника та визначення конкретних дій, які необхідно вжити у разі виникнення проблем. В основу процесу кредитного моніторингу покладено процедуру аналізу поточного фінансового стану позичальника (згідно з першим етапом механізму оцінки кредитоспроможності) та оцінки якісних показників його діяльності (див. Додаток З). Поряд із цим ретельно вивчається та аналізується інформація про здійснення позичальником поточних платежів з погашення процентів та основної суми кредиту. Так, погашення кредитної заборгованості за основним боргом та процентів вважається:

добрим, якщо заборгованість за кредитом та проценти за ним сплачуються у встановлені строки або існує заборгованість за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами за ним становлять не більше ніж 90 днів або існує заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами за ним становлять понад 90 днів або існує заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти не сплачуються.

Комерційні банки повинні як мінімум один раз на квартал здійснювати класифікацію наданих кредитів за їх якістю та ступенем ризику неповернення. Механізм класифікації заснований на зіставленні присвоєної позичальнику категорії надійності та відповідного рівня погашення ним кредитної заборгованості й процентів. Відповідно до цього кредитний портфель банку класифікується за групами (табл. 6.1).

Таблиця 1.1. Класифікація наданих банками кредитів за ступенем ризику

Категорія (клас) позичальника	Погашення заборгованості
	добре	слабке	недостатнє
А	Стандартний кредит	Кредит під контролем	Субстандартний кредит
Б	Кредит під контролем	Субстандартний кредит	Сумнівний кредит
В	Субстандартний кредит	Сумнівний кредит	Безнадійний кредит
Г	Сумнівний кредит	Безнадійний кредит	Те саме
Д	Безнадійний кредит	Те саме	» »

З метою мінімізації збитків від неповернення наданих кредитів комерційні банки зобов'язані здійснювати щоквартальне формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Резерв формується банками відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами кредитів та встановленого рівня резерву:

Групи кредитів	Рівень резерву, % (ступінь ризику)
Стандарті	2
Під контролем	5
Субстандартні	20
Сумнівні	50
Безнадійні	100

Резерв розподіляється на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховується на стандартні кредити за рахунок прибутку банку, що залишається після оподаткування. Спеціальний резерв нараховується на нестандартні кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. Джерелом формування спеціального резерву є:

збільшення валових витрат розміром у 30% загальної суми боргових вимог банку;

прибуток, що залишається після оподаткування.

Отже, основною метою контролю якості кредитного портфеля, в основу якого і покладено процедуру класифікації наданих кредитів, є:

зниження кредитного ризику за кожною конкретною позикою;

зменшення втрат за позиками на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

зростання обсягів позареалізаційних доходів та витрат;

збільшення частки готівкового обороту;

поява картотеки;

несвоєчасне надання поточної інформації;

відсутність аудиторських висновків щодо достовірності фінансової звітності позичальника.

Але для виконання головного завдання, яке стоїть перед процедурою кредитного моніторингу, недостатньо тільки відстежувати негативні фактори діяльності позичальника. Комерційний банк має ретельно розробляти та активно вживати адекватних заходів з метою подолання негативних тенденцій. Такими заходами для банків є:

реструктуризація кредиту (зміни умов погашення позики),

зниження рівня заборгованості за рахунок більш ефективного управління оборотним капіталом;

залучення консультантів з відповідних питань;

продаж активів;

пошук додаткових джерел залучення коштів;

одержання додаткового забезпечення;

призначення представників банку на керівні посади підприємства-позичальника.

Ці та інші подібні дії дозволяють банкам більш виважено підходити до визначення оптимального розміру резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позиками та своєчасного запобігання потенційним збиткам від неповернення кредитів.

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.

2. Кредити підприємницьким структурам

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1) цільове спрямування;

2) термін кредиту;

3) вид відсоткової ставки;

4) валюта кредиту;

5) види обслуговування.

Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися:

* на фінансування оборотного капіталу;

* фінансування основного капіталу;

* викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків та інших господарських товариств.

Відповідно до банківської практики не можуть отримати кредити підприємства:

* проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");

* під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

* коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Позички з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позички підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як звичайно, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від вартості залучених банками ресурсів, офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить зареєструвати кредит у НБУ.

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Банк видає підприємству позички в іноземній валюті, як і в національній, тільки якщо в підприємства немає простроченої заборгованості за раніше виданими позичками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

* оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договору підприємства з іноземною фірмою;

* оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах установлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

* сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;

* оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції;

* оплата імпортних контрактів;

* оплата витрат на внутрішньому ринку України способом конвертації в національну валюту.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий рівень ризику.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру (рис. 2.1).

Строковий кредит -- це кредит, який надається цілком відразу після укладення кредитної угоди. Він погашається або періодичними внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.

Рис. 2.1. Банківське обслуговування підприємства

Кредитна лінія -- це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми за певний період часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Кредитна лінія відкривається, як заведено, на рік, але її можна відкрити й на коротший термін. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника, невиконання умов кредитної угоди. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну (невідновлювальну) і постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Відновлювальна кредитна лінія, як правило, надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту й періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство має заставити банку основні фонди або надати якесь інше забезпечення.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як звичайно, сільськогосподарським підприємствам, підприємствам переробних галузей народного господарства, торговельним підприємствам.

Овердрафт -- короткостроковий кредит, що його надає банк надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку (в межах заздалегідь обумовленої суми) через дебетування його поточного рахунка.

Для підприємства в комерційному банку може бути відкритий спеціальний рахунок -- контокорент -- єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі на доручення підприємства, з другого -- кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент -- це поєднання позичкового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

Рис. 2.2. Порядок відкриття контокорентного рахунка

Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентний рахунок за схемою, зображеною на рис. 2.2.

Підприємство може підтримувати комерційні відносини з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть часом перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

За кредитового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як водиться, у розмірі ставки на вклади до запитання. За дебетового сальдо, навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Механізм контокорентного кредитування

Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту (певний відсоток від надходжень на поточний рахунок підприємства), який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, як правило, не більше ніж на 30 %, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

* переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

* стягнути штраф;

* відмовити в контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позичкою за контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

* фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

* подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

* визначення ліміту кредитування;

ф можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

Однак контокорентний кредит має й певні переваги для підприємства-позичальника:

¦ відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

¦ кредитними коштами підприємство може скористатися будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) -- це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

¦ гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

¦ у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

¦ такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання.

Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства--пред'явника векселя. Коли їхній фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які можуть видаватися підозрілими.

Механізм дисконтування векселів підприємств зображено на рис. 2.4.



Рис. 2.4. Структурно-логічна схема вексельного кредитування підприємства

Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Приклад

Номінальна вартість векселя-- 10 000 грн. Банк викуповує в підприємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10% річних. Підприємство сплачує банку дисконт, що розраховується за формулою:

де С -- сума дисконту; К -- номінальна сума векселя; Т -- строк (у днях) від дня обліку до дня платежу; П -- ставка, за якою обліковується вексель.

Банк виплачує підприємству номінальну вартість векселя за мінусом дисконту, тобто 10 000 грн - 246,6 грн = 9753,4 грн.

3. Споживче кредитування

Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Спірним серед економістів є питання щодо надання споживчого кредиту юридичним особам. Юридичні особи можуть отримувати споживчий кредит. Адже за радянських часів підприємства у разі браку коштів фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва могли отримувати банківський кредит на будівництво для своїх працівників житлових будинків, баз відпочинку, клубів, закладів охорони здоров'я, стадіонів тощо. Це об'єкти споживчого (не виробничого) призначення, свідченням чого є те, що на них навіть не нараховувались амортизаційні відрахування на реновацію (на повне відновлення). У багатьох країнах з ринковою економікою підприємства також забезпечують своїх працівників житлом та об'єктами соціально-культурного призначення. Навіть за умов економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіє значною кількістю цінних паперів: державних, підприємницьких, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів.

Кредити під заставу цінних паперів - це зручна форма кредитних відносин між кредитором та позичальником, оскільки вони базуються на відносно нескладній операції зарахування в заставу та визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку “депо”.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери в заставу на принципах юридичного права та права справедливості.

При заставі на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку та підписує меморандум про депозит акцій для оформлення звичайних умов їх передачі на збереження банку.

Дивіденди, які надходять від акцій, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Одночасно банк повинен юридично оформити документи про те, що він стає абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави.

Після закінчення дії строку застави та при відсутності претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документи на ім'я клієнта та видає йому новий сертифікат, згідно якого він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів.

У випадку, якщо позичальник не в змозі погасити позику, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі як їх законний власник. Отримана сума від реалізації заставного права спрямовується на погашення кредиту, а залишок коштів - на рахунок позичальника.

Для оформлення застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт надсилає банку лише сертифікат акцій, заповнює та підписує меморандум про депозити, але без посилання на зворотну передачу цінних паперів після закінчення строку застави.

Таким чином, застава на принципах права справедливості на потребує роботи та часу на переоформлення заставних паперів на банк та назад на клієнта.

Припинення строку дії застави на принципах справедливості здійснюється шляхом повернення клієнту сертифіката та анулювання меморандуму про депозити. Але таке заставне право банку пов'язано з певним ризиком.

При оформленні та видачі кредиту банку необхідно передбачити в кредитному договорі відповідні умови. Обов'язкова умова - висока ліквідність цінних паперів. Необхідно враховувати також кредитоспроможність емітентів цінних паперів.

Найбільш надійними є цінні папери державних органів влади.

При видачі кредиту застава оцінюється не за повною вартістю на день укладання кредитного договору, а лише на частину вартості цінних паперів в залежності від їх ліквідності. Вона встановлюється банком дещо нижче ринкового курсу. Такий підхід пов'язаний з ризиками, які можуть виникнути при реалізації застави.

Кредити під заставу державних цінних паперів банки можуть видавати в розмірі 90 - 95 % їх ринкової вартості. А кредити під заставу цінних паперів, які випущені господарюючими суб'єктами, можуть становити 80 - 85 % їх ринкової вартості.

Надавши позику під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки клієнта з метою з'ясування ліквідності цінних паперів. Він також перевіряє фінансове становище емітента і ринкову вартість застави.

Крім того банк повинен переконатися в тому, що отримані грошові кошти будуть використані на виробничі цілі, а не для придбання нових цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутств клієнтів.

Якщо позичальник має намір придбати нові акції чи облігації, то така позика повинна відповідати правилам про операції з “маржею”.

Позики для придбання нових акцій і облігацій комерційні банки можуть видавати брокерам і дилерам, а також приватним особам. Такі кредити банки видають тільки тим приватним підприємцям, у яких в банку відкритий депозитний рахунок.

Регулювання кредитних відносин між кредиторами і позичальниками і розмір позики обмежуються за допомогою приписної “маржі”.

Приписна “маржа” - відсоток ринкової вартості цінної папери, який інвестор повинен в відповідності з встановленою нормою уплатити комерційному банку при отриманні кредиту для придбання цієї цінної папери.

Наприклад, банк, у відповідності з домовленістю з клієнтом встановлює “маржу” на рівні 60 % ринкової вартості покупних акцій. При цьому розмір позики на їх придбання складає 40 % їх ринкової вартості.

Погашення кредиту під цінні папери робиться з регресією платежів; за бажанням позичальника - достроково; за вимогою кредитора - з попереднім повідомленням позичальника.

4. Іпотечне кредитування

Іпотечний кредит реалізується під час виконання договору про іпотечний кредит за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Кредитодавець до укладення договору про іпотечний кредит має розкрити основні економічні та правові вимоги щодо надання кредиту. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити:

опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки;

принципи визначення плати за договором про іпотечний кредит;

положення про інфляційне застереження;

порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит та юридичні наслідки цього невиконання;

право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання;

інші умови за рішенням кредитодавця.

Умови договору про іпотечний кредит та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Кредитодавець може запроваджувати додаткові процедури щодо встановлення платоспроможності та ідентифікації боржника.

У договорі про іпотечний кредит можуть бути зазначені:

вартість основного зобов'язання та порядок його амортизації, строки та розміри платежів з урахуванням інфляційного застереження або умови, що дозволять їх визначити;

право кредитодавця самостійно встановлювати розмір часток платежів, отриманих за договором про іпотечний кредит, та розподіляти їх між ціною зобов'язання та доходом кредитодавця;

згода боржника на приєднання його основного зобов'язання до консолідованого іпотечного боргу та включення іпотеки до іпотечного пулу;