У практичній банківській діяльності часто виникає ситуація, коли залучених банком депозитних ресурсів недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Таким чином, утворюється різниця між розміром кредитів та інвестицій, які необхідно профінансувати, і наявною сумою депозитів. Для покриття цієї різниці, яка має назву «розрив фондів банку», використовуються ресурси, залучені шляхом здійснення банківських недепозитних операцій.

Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:

-- отримання міжбанківських кредитів;

-- рефінансування в Національному банку України;

-- операції РЕПО;

-- емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських позик. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших комерційних банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.

Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення.

Банк-позичальник взаємодіє з банком-кредитором, як правило, без посередників. Узгодження умов кредитування (сума, термін, процентна ставка, вид забезпечення тощо) здійснюється по телефону, факсу, електронній пошті. Після повного оформлення кредитної угоди банки обмінюються між собою підписаними екземплярами за допомогою телефаксу. Підписання кредитної угоди є підставою для перерахування коштів з рахунка банку-кредитора на рахунок банку-позичальника. Перерахування здійснюється практично в режимі реального часу після надання банком-кредитором в регіональне управління НБУ, що його обслуговує, платіжного доручення про переказ коштів на користь банку-позичальника. Міжбанківські кредитні угоди укладаються, як правило, на термін від кількох днів до 1--2 місяців. Досить поширеними є міжбанківські кредити overnight, які повинні повертатися на наступний день після їх отримання.

Досить поширеними в міжнародній банківській практиці є операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблеми з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій. Так, у США Федеральна резервна система надає позики фінансово-кредитним установам через так зване дисконтне вікно, перераховуючи суму кредиту на рахунок банку-позичальника у Федеральному резервному банку відповідного регіону. Кожний кредит, який надається ФРС, повинен бути забезпечений надійною заставою. Більшість банків використовують для застави цінні папери Казначейства США.

В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування комерційних банків через використання таких інструментів:

рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;

надання стабілізаційного кредиту;

операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Національний банк України здійснює операції на відкритому ринку шляхом:

проведення короткострокового рефінансування банків;

проведення середньострокового рефінансування банків;

надання кредитів "овернайт";

купівлі/продажу державних цінних паперів.

НБУ здійснює рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності та векселів Державного казначейства, що враховані банком.

Кредит "овернайт" -- це кредит у межах обумовленого ліміту та визначеної процентної ставки, який надано банку Національним банком за постійно діючою лінією рефінансування строком на один день під забезпечення державних цінних паперів.

Стабілізаційний кредит -- це кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.

Короткострокове рефінансування шляхом операцій на відкритому ринку здійснюється на строк до 14 днів, середньострокове -- до 6 місяців. Ці види рефінансування проводяться через кількісний або процентний тендер.

Кількісний тендер -- тендер, на якому НБУ наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредит шляхом рефінансування.

Процентний тендер -- тендер, на якому банки у своїх заявках до Національного банку, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну(процентну ставку), за якою вони погоджуються отримати кредит від НБУ шляхом рефінансування.

Для забезпечення наданого кредиту використовуються державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше, ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебувають у власності банків, та враховані банками векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через ЗО днів після строку погашення кредиту.

Процентна ставка за короткостроковими чи середньостроковими кредитами рефінансування, що одержані банками від НБУ, коригуванню не підлягає.

Короткострокове та середньострокове рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку здійснюється під забезпечення державних цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85 % балансової вартості державних цінних паперів та 70 % від номінальної вартості врахованих векселів.

Кредит "овернайт" надається через лінію рефінансування строком на один робочий день. Надання банкам кредитів "овернайт" здійснюється тільки під забезпечення державних цінних паперів у розмірі не більше 85 % їх балансової вартості. Національний банк надає кредити "овернайт" за ставкою, не нижчою ніж облікова.

Стабілізаційний кредит може надаватися банку строком до трьох років лише за умови його забезпечення заставою, високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи.

Ще одним джерелом залучення банківських ресурсів, яке вже досить довго активно використовується банками в розвинутих країнах і в останні роки почало застосовуватись українськими банками, виступають операції РЕПО (repurchase agreement). В основу цих операцій покладено механізм залучення ресурсів за рахунок продажу комерційним банком якісних, низькоризикових, досить ліквідних активів, які згідно з Угодою про зворотний викуп (РЕПО) можуть бути викуплені цим банком через визначений термін та за встановленою ціною. Такими активами для вітчизняних банків, як правило, є облігації внутрішньої державної позики, казначейські векселі, депозитні сертифікати НБУ, муніципальні облігації, ліквідні цінні папери провідних українських підприємств.

Операції РЕПО вигідні для банку, оскільки вартість залучених таким чином ресурсів є досить невисокою, в той час як угоди про зворотний викуп забезпечуються здебільшого високоякісною заставою. Разом з цим зазначені активи банку-позичальника можуть використовуватись ним шляхом передачі у заставу під операції РЕПО без необхідності остаточного вилучення із балансу банку.

Ті комерційні банки, що проводять політику інтенсивного розвитку та диверсифікації діяльності, активно діють на ринку боргових зобов'язань, випускаючи в обіг цінні папери власного боргу, серед яких переважають фінансові векселі, а також облігації банків.

Банківський вексель -- це цінний папір, в якому міститься безумовне грошове зобов'язання банку про сплату зазначеної у векселі суми векселетримачу в указаному місці та у встановлений термін.

Фінансові векселі банків є досить привабливим інструментом внаслідок їхньої високої ліквідності та надійності. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись як застава, засіб розрахунку за продукцію та послуги, просто як джерело отримання доходу у вигляді банківських процентів. Вексель може легко та швидко змінювати свого власника за допомогою індосаменту, тобто здійснення передаточного надпису на його звороті.

Облігація банку -- це цінний папір, який надає його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти розміром у номінальну вартість облігації з відповідною процентною платою (якщо облігація купонна) або без неї (якщо -- безкупонна).

За своєю сутністю, призначенням і особливостями випуску та обігу облігація схожа на банківський сертифікат.

Постійні зміни умов функціонування комерційних банків, посилення конкуренції на фінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Щодо недепозитних банківських операцій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції із забалансового фінансування. Основними методами забалансового фінансування є:

сек'юритизація активів;

продаж позик;

надання кредитних гарантій.

Сутність методу сек'юритизації активів полягає у трансформації кредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізм здійснення сек'юритизації активів такий: комерційний банк за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов'язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ресурсів банк об'єднує в єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити. Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. В результаті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою, порівняно з іншими джерелами, вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходні активи. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначеного терміну користування позичальниками-заставодавцями.

Сутність методу продажу позик полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншим банківським установам. Одним із найважливіших чинників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової процентної ставки. У цьому разі здійснення продажу позик, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу, в активи з більшою доходністю. У сучасній міжнародній практиці, як правило, банк -- продавець позики зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників процентні платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду.

Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних операцій є операції з надання кредитних гарантій банку. Кредитна гарантія -- це забалансове зобов'язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує значний доход у вигляді комісійних, не використовуючи власних ресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йому зміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційного контракту.

Пасивні операції виступають ключовим елементом управління банківською діяльністю, оскільки без якісного формування ресурсної бази банку неможливо забезпечити потрібну ефективність проведення активних операцій. При цьому необхідно розуміти, що пасивні операції банків, як і активні, безпосередньо впливають на рівень доходності, а тому активи і зобов'язання необхідно розглядати як загальний портфель банківських ресурсів, управління яким повинно бути достатньою мірою скоординовано.

В цілому ж головне завдання, що стоїть перед комерційним банком при здійсненні ним пасивних операцій, може бути сформульовано так: «ресурсів в кожний конкретний момент часу повинно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скільки необхідно для забезпечення активних операцій».

-- запропоновані кандидатури керівника та головного бухгалтера філії не відповідають встановленим вимогам щодо професійної відповідності та ділової репутації;

-- у банку-заявника виявлено фінансові або правові проблеми, що вказують на можливість негативних наслідків для клієнтів банку в результаті відкриття філії.

Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком України протягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Ліцензування комерційних банків

На відміну від звичайних господарських товариств, більшість з яких можуть починати фінансово-господарську діяльність одразу після державної реєстрації, комерційні банки, навіть зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність щодо залучення вкладів та інших коштів, які підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія видається Національним банком України

на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного статутного капіталу в розмірі, що встановлюється Законом України "Про банки і банківську діяльність";

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог НБУ;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити в наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. Державна реєстрація банку в такому разі теж скасовується, а банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні Національний банк України приймає протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених вище. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію тільки у випадках:

якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом одного року з дня отримання банківської ліцензії;

у разі порушення чинної законодавчо-нормативної бази, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку в правову відповідність з вимогами банківського законодавства;

недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Ліцензування комерційних банків запроваджено перш за все з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, забезпечення захисту інтересів кредиторів і вкладників.

На підставі банківської ліцензії комерційні банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені вище пунктами 1--3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2--3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Банк, крім перелічених вище операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

операції з валютними цінностями;

емісію власних цінних паперів;

організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (у тому числі андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки Також можуть здійснювати такі операції:

здійснення інвестицій у статутні фонди інших юридичних осіб;

здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними і фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Таким чином, встановлений Законом України "Про банки і банківську діяльність" механізм ліцензування банківської діяльності, крім класичних банківських операцій, дозволяє комерційним банкам здійснювати широкий спектр різноманітних операцій та послуг, що є необхідною умовою комплексного обслуговування клієнтів та розвитку конкуренції на фінансових ринках.

Водночас на комерційні банки накладено певні обмеження щодо їх діяльності. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування (крім виконання функцій страхового посередника).

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Капітал банку -- це фонд ресурсів, що були внесеш засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм. Він складається зі статутного та резервного фондів, інших фондів, загальних та спеціальних резервів, нерозподіленого прибутку.

На відміну від звичайних промислових та комерційних підприємств, де частка власного капіталу, як правило, становить у середньому 40--60% загальних активів, комерційні банки працюють в основному із залученими ресурсами, а власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається припустимим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку.

Розділ 2. Аналіз світового і національного досвіду здійснення депозитних і недепозитних операцій банками

2.1 Аналіз здійснення депозитних і недепозитних операцій банками країн з розвинутою ринковою економікою

Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від приватної особи чи фірми і помістити їх на його депозитний рахунок, або може «створити» депозит, видавши клієнту позичку і надавши йому можливість розплачуватися чеками проти цього депозиту.

Види депозитних рахунків, використовуваних у практиці сучасних банків, дуже різноманітні, і в результаті фінансових нововведень їхня кількість в останні роки різко зросла. Ці процеси обумовлені прагненням банків в умовах сегментированого і висококонкурентного ринку задовольнити попит на банківські послуги різних груп клієнтів і залучити їхні заощадження і капітали на банківські рахунки. Депозити розрізняються в залежності від терміну, умов внесення і вилучення засобів, що сплачуються відсотків, можливості одержання пільг по активних операціях з банком і ряду інших характеристик.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на обліку двох моментів:

1) терміну депозиту до моменту вилучення;

2) категорії вкладника.

По термінах депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, що погашаються на першу вимогу вкладника без попереднього повідомлення) і депозити на термін (що погашаються через визначений час після внесення грошей на рахунок). У залежності від вкладника звичайно виділяються наступні види рахунків: рахунка приватних осіб (індивідуумів), корпорацій (акціонерних компаній) чи некорпорированих фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.

В останні десятиліття чіткі границі між окремими категоріями депозитів розмиваються, виникають «гібридні» рахунки, що сполучать властивості різних видів депозитів -- наприклад, рахунків до запитання і строкових вкладів. Відповідно змінюється класифікація депозитів. Наприклад, у банківській статистиці США введена категорія трансакціонних рахунків на який можуть виписуватися чеки чи аналогічні розрахункові інструменти і які, отже, можуть бути використані для платежів на користь третіх облич. Раніше розрахунки проводилися тільки через рахунки до запитання, тепер же до них додалися нау-рахунки і деякі інші.

Хоча основні види депозитів у тій чи іншій формі присутні в банківських системах усіх країн, є досить істотні розходження в режимі їхнього використання й інших специфічних деталей. Почнемо з аналізу структури і функцій банківських депозитних рахунків у США. Там. як уже говорилося. виділяються дві категорії, трансакціонні рахунки (депозити до запитання, нау-рахунки) і термінові й ощадні вклади (звичайні ощадні рахунки, дрібні і великі строкові вклади, взаємні фонди грошового ринку).

Трансакціонні рахунки, на яких зберігаються короткострокові ліквідні засоби, складають менш третини усіх депозитів, депозити до запитання -- 18.7%. У той же час суми на ощадних рахунках досягають 25,1%. а на строкових вкладах 46,9% .

Депозити до запитання -- дають можливість власникам одержувати готівка на першу вимогу і здійснювати платежі за допомогою виписки чека. Гроші на такі рахунки зараховуються і знімаються як частинами, так і цілком. Головним достоїнством цих рахунків є їхня висока ліквідність, можливість їхнього безпосереднього використання як засіб платежу. Основний недолік (для вкладника) -- відсутність сплати відсотків по рахунку (чи дуже маленький відсоток).

Структура банківських депозитів у Великобританії, Франції й інших країнах. Дотепер ми розглядали види і режим депозитних рахунків у США. Цікаво порівняти американську систему депозитів із системами інших країн.

Це зіставлення свідчить насамперед про те, що розподіл депозитів на вклади до запитання і внески на термін є загальноприйнятим правилом і в цих країнах. У Великобританії банківська статистика виділяє поточні рахунки (current accounts) і депозитні й ощадні рахунки (deposit/savings accounts), що відповідають двом зазначеним категоріям.

Що стосується поточних рахунків, то у Великобританії вони мають одну особливість -- допускають одержання власником рахунка короткострокового кредиту у формі овердрафта (overdraft), шляхом виписки чека на суму, що перевищує залишок па рахунку. Овердрафт може бути дозволеним (authorized), тобто попередньо погодженим з банком, і недозволеним, коли клієнт виписує чек без наявності на рахунку достатньої суми для його оплати, не маючи на те згоди банку. Наприкінці робочого дня у відділеннях банку складається відомість недозволених овердрафтів, і в кожнім окремому випадку керуючий відділенням вирішує, видати позичку для оплати чека чи ні. Якщо позичка видається, то відсоток по ній, що нараховується щодня, на 7 8% вище базової ставки банку, у випадку ж дозволений овердрафт перевищення складає 2- 3%.

За послуги по веденню поточного рахунка банк стягує комісію з прейскуранту за оплату послуг, затвердженому банком. Комісія нараховується по рахунку -- раз у квартал чи півріччя. Багато англійських банків нараховують на користь власника рахунка умовний відсоток, якщо залишок на рахунку стабільний і не опускається нижче обумовленого рівня (звичайно 100 ф. стерлінгів). Нарахований відсоток не виплачується вкладнику, а віднімається із суми комісії, стягнутої банком за ведення рахунка й інші зроблені послуги.

При веденні поточного рахунка банк зобов'язаний періодично, раз у квартал, посилати клієнтам виписки про стан рахунка з докладною указівкою всіх проведених по ньому операцій. Значення цієї послуги особливо важливо сьогодні, тому що з використанням банківських автоматів і нових методів керування касовою готівкою активність по поточних рахунках різко збільшується.

Є різні види депозитних і ощадних рахунків:

Ощадний вклад з 7-денним попередженням про вилучення.

Ощадний рахунок з регулярними внесками.

Ощадний вклад з регулярними внесками

Популярні ощадні рахунки

Рахунки для промислового розвитку

Система банківських депозитів Японії включає три види рахунків до запитання:

поточний рахунок;

ординарний депозит до запитання;

депозит з попереднім повідомленням.

Термінові й ощадні вклади поділяються на внески з фіксованою процентною ставкою і внески з нерегульованою процентною ставкою.

Найбільш популярними серед банківської клієнтури в Японії є ординарні рахунки до запитання в першій категорії внесків (11,1%) і строкові вклади в другий (62%). 57,5%) сум на рахунках до запитання і 42% термінових і ощадних вкладів належимо корпораціям, відповідно - 28,3% і 52,4% -- часткою обличчям, інше -- фінансовим установам і державним фондам.

Недепозитні джерела залучення ресурсів. Поряд з веденням депозитних рахунків банки всі частіше використовують інші методи мобілізації грошових капіталів, головним чином шляхом одержання позик на грошовому ринку. Основна мета цих операцій -- поліпшення ліквідної позиції банку. До найбільш розповсюджених форм залучення засобів відносяться:

-- одержання позик на міжбанківському ринку;

-- угоди про продаж цінних паперів зі зворотним викупом;

-- облік векселів і одержання позичок у центрального банку;

-- продаж банківських акцептів;

-- випуск комерційних паперів;

-- одержання позик на ринку євродоларів;

-- випуск капітальних нот і облігацій.

Одержання позик на міжбанківському ринку. У США цей ринок називається ринком федеральних фондів (Federal funds market). На ньому продаються і купуються депозити, що зберігаються на резервному рахунку в центральному банку. Багато банків, що мають на резервному рахунку надлишкові засоби (у порівнянні з обов'язковим мінімумом) надають їх у позичку на короткий час (часто на один діловий день). Це дозволяє їм діставати додатковий прибуток.

Федеральні фонди зручні тим, що вони надходять у розпорядження позичальника негайно, тоді як у випадку виписки чека гроші зараховуються на рахунок банку лише через 2--3 дні. Крім того, вони не вимагають резервного забезпечення, тому що не є внесками. Угоди з федеральними фондами здійснюються по телефоні. Звичайно банки, що мають надлишки резервних засобів чи бажають одержати їх у позичку, використовують послуги брокерів, що повідомляють умови покупки і продажу резервних залишків і зводять потенційних покупців і продавців. Гнітюча частина угод з федеральними фондами полягає на дуже короткий період -- один діловий день. Однак частина операцій носить більш тривалий характер. Так називані термінові (term) угоди можуть досягати декількох місяців. Покупка банком федеральних фондів на 30, 60, 90 днів. Дилер же, у свою чергу, перепродує тратту кінцевому інвестору.