Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів). Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки [8].

Завдання ринку цінних паперів -- забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

1. цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, що саме продається й купується);

2. учасників (суб'єктів) ринку цінних паперів (визначається, хто саме купує і продає цінні папери);

3. процесу (технології) фондової діяльності (визначається, як саме відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" дано їх визначення. "Цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам" [1].

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов'язана з державою. Це ми можемо побачити з наведеного рис. 1.2.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

- ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;

- депозитарна діяльність - надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;

- розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;

- торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;

- діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів [17].

Рис. 1.2 Інфраструктура ринку цінних паперів

2. Порядок організації роботи з цінними паперами

2.1 Цінні папери та їх класифікація

ринок акція облігація вексель

Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейких зобов'язань, ощадних сертифікатів та векселів.

Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери -- фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варранти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і ф'ючерси [8].

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподіл майна у випадку ліквідації товариства.

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. По-друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що їм уже належать. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акції -- це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.

Облігація -- цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів.

Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Державне казначейське зобов'язання -- вид цінних паперів на пред'явника, що на добровільних засадах розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейське зобов'язання випускаються на такі строки:

- до одного року (короткострокові);

- від 1 до 5 років (середньострокові);

- від 5 до 10 років (довгострокові).

Ощадний сертифікат -- це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на пред'явника. Проте в обіг на ринок можуть надходити тільки сертифікати на пред'явника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним.

Вексель -- цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації.

Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варранти.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстити у вигляді депозитних свідоцтв.

Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варранті.

Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони і ф'ючерси.

Опціон -- це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів "американський", який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і (європейський), котрий реалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання по його виконанню.

Ф'ючерс -- також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

Ф'ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв'язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об'єктами ф'ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов'язань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф'ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку -- інвестиційні сертифікати -- скоро з'являться на фондового ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними із найпопулярніших похідних цінних паперів [9].

2.2 Операції з цінними паперами

Одним із найважливіших чинників ризику фінансових інвестицій є маніпулювання цінами фінансових інструментів - це є одна із ключових проблем ринку цінних паперів в Україні. Під маніпулюванням розуміють штучний вплив на курси цінних паперів, який полягає у спробах продавати їх за цінами, вищими або нижчими ніж ті, які б встановилися внаслідок нормальної взаємодії попиту й пропозиції. Маніпулятор намагається отримати прибуток чи уникнути збитків за рахунок інвесторів шляхом встановлення фіктивних цін. Деякі з маніпулювань навіть тепер залишаються цілком законними у країнах з розвиненим ринком цінних паперів. Визначальною характеристикою маніпулятивної діяльності є вплив на ціни, а не її незаконність.

Для створення системи боротьби зі зловживаннями на ринку цінних паперів в Україні розроблено проект Концепції запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому ринку (далі Концепція). Цей проект затверджено рішенням ДКЦПФР від 02.06.02 року №118. Проект Концепції відкритий для публічного обговорення, яке має сприяти його удосконаленню. Однією з проблем є визначення у законодавчій та нормативній базі низки термінів, необхідних для регулювання й контролю ринку цінних паперів, зокрема терміна "нестандартна угода". Виявлення нестандартних угод є підставою для перевірки учасників ринку на предмет маніпулювання цінами або ринком, використання інсайдерської інформації або нечесної торговельної практики. Проте критерії нестандартних угод у Концепції не визначено.

Перспективним є використання зарубіжного досвіду боротьби з ціновими маніпулюваннями, який свідчить, що маніпулюють цінами заради досягнення однієї з трьох цілей:

1. Підвищення ціни. Маніпулятор продає акції за ціною, яка зросла. Це найпоширеніша мета маніпулювання.

2. Стабілізації ціни. Кінцевим результатом стабілізації звичайно буває те, що цінні папери продають за цінами, вигіднішими ніж ті, що встановились би природним шляхом. Необхідність стабілізації часто виникає при розміщенні нового випуску. Подібна практика дозволена за умови повного інформування інвесторів про те, що гаранти розміщення використовують цей метод для підтримки ціни.

3. Зниження ціни. Маніпулятори, за винятком тих, які здійснюють короткі продажі, рідко ставлять перед собою таку ціль.

Маніпулювання важко класифікувати через велике розмаїття форм і механізмів їх реалізації. Виділяють три основні типи механізмів маніпулювання: продажі-"відмивання", корнери (кути) і операції пулів.

Продажі-"відмивання" -- це псевдопродажі, за яких не відбувається перехід прав власності.

Корнер (кут) -- це спекулятивна операція на біржі, під час якої власність на акції настільки сконцентрована, що "короткі" продавці можуть викупити потрібні їм цінні папери лише у невеликої групи власників. За такої ситуації ціни на акції зростають як природним шляхом, так і в результаті маніпулювання. Зі зростанням цін спекулянти починають "коротко" продавати акції, вважаючи, що ціни піднялись надто високо і незабаром знизяться. Спекулянти беруть у позику акції для "коротких" продажів. Часто цінні папери надає у позику група, яка контролює їхній ринок. Згодом спекулянти, намагаючись закрити свої позиції, починають викуповувати "коротко" продані раніше акції. Оскільки ці акції є лише у групи, яка контролює їхній ринок, спекулянтам доводиться погоджуватись на встановлену нею ціну. В такій ситуації "короткі" продавці "загнані у кут".

Пулом називають тимчасове об'єднання осіб з метою спільного проведення маніпулювання з цінними паперами. Нині прийняття спеціальних правил зробило в США майже неможливими операції пулів зразка 20-х років минулого століття. Ці правила були запроваджені як самими біржами, так і Комісією з цінних паперів і бірж. Законом про торгівлю цінними паперами 1934 року заборонено маніпулювання у будь-якій формі на американських фондових біржах. Від пулів почали вимагати повідомлення про всі їхні операції. Членам біржі заборонили обіймати в пулах посади менеджерів та надавати їм кредити. Крім того, вони не мають права виконувати біржові накази, спрямовані на створення імітації активності ринку конкретного цінного паперу. Спеціалістам не дозволяють виконувати накази "на розсуд брокера". Участь посадових осіб у торгівлі цінними паперами своїх корпорацій різко обмежена.

Значна частина статей американського закону про торгівлю цінними паперами 1934 року стосується практики маніпулювання. Заборона маніпулювань встановлена не лише для брокерів і дилерів, а й для кожної особи, яка укладає угоди через пошту або будь-яку національну фондову біржу. Безпосередньо заборонені такі види маніпулювань: 1) продажі-"відмивання"; 2) розміщення біржових наказів, які взаємозаліковуються; 3) імітація ринкової активності; 4) поширення "маніпулятивної" інформації за винагороду; 5) поширення недостовірних і таких, що вводять в оману, заяв про цінні папери. У законі також перелічені дії, які, не будучи повністю забороненими, перебувають під жорстким контролем закону. До них належать: 1) прив'язка до певного орієнтира або стабілізація ціни; 2) використання опціонів "пут" і "колів", "спредів" і "стредлів"; 3) "короткі" продажі; 4) розміщення біржових наказів "стоп". Крім того, Комісія з цінних паперів і бірж в інтересах інвесторів має право запроваджувати додаткові правила стосовно будь-якого іншого виду маніпулювань або механізмів, що вводять в оману.

Комісія з цінних паперів і бірж США заборонила торговельним агентам рекомендувати для продажу акції тих корпорацій, які мають з фірмою андерайтингові відносини.

Усі дилери з цінних паперів США зобов'язані стати учасниками Корпорації захисту прав інвесторів (далі Корпорація). Інвестор, який підозрює, що дилер діє нечесно щодо його замовлень, може звернутися із заявою про захист своїх прав до Корпорації. Корпорація зобов'язана направити відповідний запит у Національну асоціацію дилерів, яка повинна перевірити записи комп'ютерної системи про рух цін зазначеного цінного паперу. Асоціація зберігає комп'ютерні записи руху цін і звіти про здійснені угоди упродовж трьох років. За цими записами можна встановити, хто з дилерів та коли купував зазначені цінні папери, за якими цінами, динаміку цін тощо.

Проблемі маніпулювання цінами на ринках цінних паперів приділено значну увагу в такому міжнародному документі, як Цілі та принципи регулювання ринків цінних паперів, прийнятому на конференції Міжнародної організації комісій з цінних паперів IOSCO у листопаді 1998 року у Найробі. У статті 13.5 цього документа зазначено, що "забезпечення своєчасного доступу до інформації є ключовим аспектом регулювання торгівлі на вторинному ринку. Своєчасний доступ до необхідної інформації про здійснення торгівлі на вторинному ринку дозволяє інвесторам краще відстежувати власні інтереси та зменшує ризик маніпулятивних чи інших дій у торговельній практиці".

Стаття 13.6 цього ж документа містить такі вказівки: "Регулювання торгівлі на вторинному ринку повинне передбачати заборону маніпулювань на ринку, використання інсайдерської інформації та інші порушення, які можуть негативно впливати на систему визначення ціни, на саму ціну та зашкоджати тим самим інвесторам. Запобігати виникненню зазначених вище порушень можна прямим наглядом, проведенням перевірок, звітністю, вимогами щодо структури фінансових інструментів, позиційними обмеженнями, правилами проведення розрахунку ціни або тимчасовим призупиненням здійснення торгівлі на ринку, доповненим правозастосуванням у відповідності з нормами чинного законодавства та правилами торгівлі. Регулятор повинен запровадити механізм постійного моніторингу торгівлі. Цей механізм повинен ініціювати проведення розслідування відразу по визначенні незвичайних дій чи потенційних порушень умов торгівлі. Особливу увагу слід приділяти питанню достатності норм регулювання для передбачення маніпулювань при здійсненні операцій на кількох ринках одночасно. Між регулятивними установами, які функціонують на ринку цінних паперів різних країн, повинні бути встановлені відповідні механізми обміну інформацією про функціонування ринків".

При запобіганні маніпулюванню цінами важливим елементом регулювання безпосередньо біржової торгівлі є встановлення лімітів на обсяги спекулятивних операцій або на величину відкритої позиції, яку може мати певний учасник. Але якщо кілька осіб (фірм) діють у змові, то ліміт поширюється на всіх учасників такої змови (дозволені ліміти контрактів не підсумовуються).

Відповідно до вітчизняної та світової практики гранична межа зміни курсу цінних паперів може коливатися від 10 до 20% у бік зростання або зниження. Винятком є лише дії емітента з цінними паперами. При коливаннях цін над установлені біржовими правилами межі торгівля на американських біржах припиняється до наступного робочого дня, а на багатьох англійських -- на кілька хвилин, після чого укладення угод відновлюється зі спеціальної біржової сесії, ціни якої публікують. Час від часу біржа забороняє використання розпоряджень про купівлю чи продаж акцій, коли ціна досягає певного рівня. Таке рішення приймається лише тоді, коли ціни певного виду акцій дуже різко коливаються та існує загроза, що виконання розпоряджень спричинить різке викидання акцій даного виду на ринок.

У США та деяких інших країнах правилами допуску акцій корпорації до котирування передбачене право біржі припинити котирування акцій певної корпорації або взагалі вилучити їх з числа таких, що котируються, якщо виникнуть вагомі обставини, представлені у Раду директорів. Це стосується фірм, що відповідають усім кількісним вимогам, але мають незадовільний фінансовий стан, оскільки банкрутство корпорації загрожує репутації біржі, де котирувалися її акції.

Дезінформація на фінансових ринках використовується не лише при маніпулюванні цінами, а й за інших корисливих злочинів. Тому законодавство різних країн передбачає відповідальність безпосередньо за цей вид правопорушення.

У Сінгапурі в 1986 році прийнято закон, згідно з яким контроль за біржами був покладений на міністерство фінансів, включаючи затвердження створення біржі і припинення торгівлі на ній. Усі користувачі ф'ючерсних бірж, від торгівця до консультанта, повинні отримати від міністерства фінансів відповідну ліцензію (інакше на них чекає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до трьох років і штрафу до 30 тис. сінгапурських дол.). У Сінгапурі за шахрайські дії на біржі торгівці можуть бути покарані позбавленням волі терміном до семи років і штрафом до 100 тис. сінгапурських дол. Крім того, торгівці, зумисні дії яких ведуть до збитків клієнтів, зобов'язані відшкодувати такі збитки.

У Великобританії Закон про фінансові послуги передбачає карну відповідальність за діяльність без ліцензії, поширення помилкової або недостовірної інформації, приховування суттєвої інформації. Максимальне покарання передбачає ув'язнення на 7 років або штраф у необмеженому розмірі (або те й інше одночасно).

Біржа може вилучити цінний папір з офіційного котирування у разі невиконання емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників цінних паперів та біржі про свою діяльність.

Значні можливості для зловживань мають особи, які пов'язані з емітентом (інсайдери). Закон США про торгівлю цінними паперами 1934 року обмежує право інсайдерів спекулювати акціями своїх корпорацій. Прибуток, одержаний ними протягом шести місяців від купівлі чи продажу акцій, може бути конфіскований на користь корпорації за позовом самої корпорації-емітента або акціонера від особи корпорації. Однак положення закону не може запобігти спекуляціям, прибуток від яких реалізується через шість і більше місяців після придбання чи продажу акцій.

У США інсайдер зобов'язаний доповідати Комісії з цінних паперів і бірж про кожну угоду, укладену ним з акціями його корпорації. Перелік таких угод щомісяця публікується.

У 1994 році в Німеччині було прийнято Закон про торгівлю цінними папе-

рами, який забороняє операції з цінними паперами з використанням інформації, невідомої широкому загалу. Внаслідок прийняття закону створено федеральний орган -- Комісію з цінних паперів (BAWe), що налічувала у середині 1999 року понад 150 працівників, основним завданням яких є боротьба з використанням інсайдерської інформації на ринку цінних паперів. Порушники можуть бути ув'язнені терміном від 1 до 3 років.

Особливу роль у підтримці стабільності організованих фінансових ринків відіграє така категорія учасників, як спеціалісти (маклери, маркет-мейкери). Спеціалісти є членами біржі, які займаються купівлею або продажем однієї або кількох емісій акцій в операційному залі. Їхня робота посідає центральне місце у справі підтримання вільного стійкого ринку емісій, де вони виступають у ролі спеціалістів. Спеціалісти на більшості бірж -- це, головним чином, працівники фірм, які займаються переважно або лише цією діяльністю. Усі спеціалісти повинні бути зареєстровані на біржі. Це дає змогу біржі здійснювати їх перевірку.

Спеціалісти можуть виступати в угодах як брокери і дилери. Як брокери вони виконують накази інших брокерів за комісійну винагороду. Як дилери -- діють за власний рахунок. У цій ролі вони купують акції для продажу і продають їх, підтримуючи ринки шляхом придбання акцій за вищою ціною, ніж хтось інший, готовий у цей час за них заплатити, і продажу акцій за нижчою ціною, ніж хтось ще, готовий у цей час їх запропонувати. Безпосередньо з інвесторами спеціалісти угоди не укладають.

Спеціалісти повинні створювати стійкий ринок емісій акцій, за які вони відповідають, виставляючи заявки із вказанням ціни, за якою вони куплять акції в продавця, і ціни, за якою вони продадуть акції покупцю. Вони діють як брокери або дилери. Спеціалісти не можуть виступати у цих двох ролях одночасно в одній і тій самій угоді.

Значення спеціалістів на ринку характеризують щонайменше два показники. По-перше, рівень участі, що визначається діленням суми акцій куплених і проданих спеціалістами, які діють як принципали, на подвійний сукупний обсяг торгівлі на біржі. Другий аналітичний показник вимірює ступінь участі спеціалістів у купівлях або в продажах у сукупному обсязі.

Основним інструментом спеціаліста є реєстр наказів. Якщо брокер з фірми-члена біржі звертається до спеціаліста з наказом, який не можна негайно виконати за поточною ринковою ціною, то наказ можна передати спеціалісту, який бере на себе роль агента.

Спеціалісти можуть не розкривати зміст своїх реєстрів наказів нікому, за винятком посадових осіб біржі, уповноваженого відвідувача операційного залу або спеціаліста, який працює для цього спеціаліста. Однак Комісія з цінних паперів і бірж може вимагати розкриття інформації в суспільних інтересах. Реєстр наказів містить дуже корисну для деяких спекулянтів інформацію. Не вважається розкриттям змісту реєстру наказів інформація про кількість акцій з найкращого запиту і пропозиції. Однак спеціалісти можуть цього не робити. Спеціалісти можуть виконувати тільки ринкові і лімітні накази.

Спеціаліст може виставляти котирування акцій за свій рахунок, а не з реєстру наказів з метою підтримання меншої різниці в цінах купівлі і продажу, та збереження плавної послідовності зміни цін. Спеціаліст може й повинен давати котирування акцій, коли немає запитів або пропозицій за записами в реєстрі наказів. Коли є запити і пропозиції за записами в реєстрі спеціаліста, він може давати котирування акцій, але не може конкурувати зі своїми записами в реєстрі наказів. Спеціалісти можуть давати запити і пропозиції за власний рахунок у межах запитів і пропозицій, внесених у реєстр, з метою поліпшення ситуації на ринку. Однак вони не можуть купувати за ціною або нижче від ціни будь-якого наказу на купівлю, записаного в їхніх реєстрах, доти, доки не виконають накази своїх клієнтів за цими цінами. Також спеціалісти не можуть продавати за ціною або вище від ціни наказу про продаж записаного в їхніх реєстрах доти, доки вони не виконають накази своїх клієнтів за цими цінами.

Якщо спеціаліст має наказ на купівлю і наказ на продаж тих самих цінних паперів за однаковою ціною, він повинен публічно запропонувати такі цінні папери за ціною з мінімальним відхиленням у бік підвищення порівняно із запитом.

Необхідність підтримувати стабільність і порядок на ринку цінних паперів може змусити спеціаліста проводити дорогі та ризиковані операції. Нова інформація про справи певної корпорації може стати причиною різкого викидання на ринок наказів про купівлю або продаж акцій. Інколи через це на кілька годин відкладають відкриття біржі або ж торгівлю припиняють на досить тривалий час. У таких ситуаціях біржовий спеціаліст повинен порадитися з керівництвом біржі. Вони повинні визначити розумне ринкове котирування акції. При відновленні торгівлі саме за цією ціною спеціаліст зобов'язаний продавати та купувати ці акції.

Нині спеціалісти зобов'язані надавати біржі близько восьми разів на рік звіт про деталі угод, укладених упродовж одного тижня. Тижні вибирають довільно і не повідомляють про них заздалегідь. Ці звіти дають можливість біржі з'ясувати дотримання належного порядку на ринку конкретних акцій, плавність зміни ціни, діапазон котирувань. На підставі зібраних даних робиться висновок про якість виконання спеціалістом своїх обов'язків.

Спеціалісти також щотижня інформують біржу про кожен акт купівлі або продажу за свій рахунок із вказанням часу укладення угоди, "знаку" (тобто зростала ціна чи знижувалась) та кількості акцій. Вони ведуть також облік своєї "стабілізуючої діяльності": реєструють придбання акцій, коли ціна знижується, а також продаж тих акцій, ціна яких зростає.

Крім того, на біржі постійно діє програма контролю за цінами на основі інформації, отриманої за допомогою комп'ютерів, які керують біржовим тикером.

Коли зміна ціни певної акції перевищує допустимі межі, комп'ютер привертає увагу до цього факту.

Я пропонуємо перелік критеріїв та деякі формальні ознаки нестандартних угод. До критеріїв нестандартних угод належать:

- різкі відхилення рівня цін від попереднього рівня у результаті угоди (угод);

- різкі відхилення обсягів торгів від попереднього рівня за аналогічний період (при цьому не треба брати до уваги угоди, що відповідають критеріям нестандартних, але не перевищують певну суму);

- укладання протилежних угод (на купівлю і продаж) з певним фінансовим інструментом тим самим торгівцем протягом короткого періоду (до одного місяця);