Главная
Коллекция "Otherreferats"
Банковское, биржевое дело и страхование
Система пенсійного страхування в Україні
Система пенсійного страхування в Україні
Суть, функції та структура пенсійного страхування, його форми та види. Етапи розвитку системи пенсійного страхування в Україні, шляхи її реформування. Визначення трудового та страхового стажу. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.02.2012 |
| Размер файла | 556,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Отже, страхові внески до солідарної системи згідно з пунктом 1 статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховуються:
1) Для роботодавців - у розмірі 32 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.
2) Для підприємств, установ, організацій, які використовують працю найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, борт-інженерів і борт операторів - 42 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.
3) Для вищезазначених платників - також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій.
4) Для цих же платників - фактичні витрати на виплату і доставку пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком №1 [1, c.76-91]
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (стаття 1) визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:
пенсії за віком;
пенсії по інвалідності;
у разі втрати годувальника.
Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.
Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли пенсійного віку - 60 років, а жінки - 55 років. Поряд з цим передбачено право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на пенсію [додаток 3].
Стаття 26 цього закону вимагає, щоб особа, яка звертається за призначенням пенсії за віком, мала не менше ніж п'ять років страхового стажу, а також визначено статті 28, зокрема на її призначення особа має право за умови наявності страхового стажу: у чоловіків - 25 років, а у жінок - 20 років. У цьому разі мінімальна пенсія встановлюється на рівні 20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Якщо особа має менший страховий стаж, мінімальну пенсію встановлюватимуть пропорційно до наявного страхового стажу.
Статтю 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант. За першим варіантом розмір пенсії обчислюють за новою формулою:
П = Зп * Кс, де
Зп - осучаснений заробіток (дохід), тобто скорегована заробітна плата;
Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.
Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою У цьому разі пенсія складається із двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набуття чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та частина пенсії, яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності зазначеного закону. Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу до 1 січня 2004 року, буде проіндексована відповідно до визначеного порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період до моменту фактичного виходу на пенсію та підсумована з другою частиною пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 року. Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі однією сумою. [1, c.166-167]
Пенсії по інвалідності призначаються на тих самих умовах, що й пенсія за віком, тобто пенсія призначається на період встановлення інвалідності, а особам, які досягли пенсійного віку (встановленого згідно із законом) - довічно. Головною умовою для призначення пенсії по інвалідності є наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності (додаток С). У той же час на цей вид пенсії не можуть розраховувати особи, які не мають відповідного страхового стажу, до початку його зарахування.
Згідно із статтею 33 зазначеного закону пенсія по інвалідності призначається у відсотках до пенсії за віком залежно від групи інвалідності:
І група - 100% пенсії за віком;
ІІ група - 90% пенсії за віком;
ІІІ група - 50% пенсії за віком.
При цьому до страхового стажу для призначення пенсії за віком інвалідам враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення нею пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію по інвалідності.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в якому змінено групу інвалідності [1, c.170].
Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:
1) Якщо непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника перебували на повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія у зв'язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утримані годувальника.
2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб, які належать до непрацездатних членів сім'ї померлого, та умов, за яких особу вважають такою, що перебувала на утриманні (додаток Л).
Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для призначення пенсії по інвалідності.
Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається одна на всіх членів сім'ї, які мають на неї право, і розподіляється між непрацездатними членами сім'ї рівними частинами. Розмір цього виду пенсії визначається в такому порядку:
1) Якщо в сім'ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
2) Якщо в сім'ї два і більше членів непрацездатних, - 100 відсотків пенсії за віком померлого.
3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім'ї, які досягли пенсійного віку - довічно.
Статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера, заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.
Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.
Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток, набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій. Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів, виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1, стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться, починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.
Відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне страхування" визначено, що даний вид страхування здійснюється:
- пенсійними фондами;
- страховими організаціями;
- банківськими установами.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне страхування" та законодавства про страхування, а банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.
Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить такі стадії:
- звернення за призначенням пенсії;
- призначення пенсії;
- виплата пенсії.
Під зверненням за пенсією розуміється вираження громадянином, яки набув суб'єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися будь-коли після виникнення суб'єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.
Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.
За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.
Звернення за пенсією полягає в подачі відповідної письмової заяви, де зазначається прізвище, ім'я, по батькові заявника, його фактичне місце проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до статті 80 Закону України "Про пенсійне забезпечення" заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим - до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем проживання.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:
а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності;
б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.
Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку за місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата пенсій за поточний місяць проводиться загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83, 84, 85]
Отже, в сучасних в умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду чи виплату в розрахунку на місяць, яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Недержавне пенсійне страхування", за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.
1.3 Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування
Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.
Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.
З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.
У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону "Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків". Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв'язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв'язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.
Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки законів. Це, зокрема, "Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві", "Про забезпечення працівників на випадок хвороби", "Про затвердження Ради у справах страхування робітників" та інші.
До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості й транспорту - 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов'язане зі старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства. [2, с.53-54]
Пенсійне забезпечення селян не ввійшло до державної пенсійної системи і здійснювались за рахунок організацій селянської взаємодопомоги, створення яких передбачалось Положенням про селянські товариства взаємодопомоги від 28 вересня 1924 року. Внаслідок колективізації виникли нові форми соціального забезпечення колгоспників. Примірний Статут колгоспу передбачав створення у колгоспі фонду допомоги престарілим і непрацездатним колгоспникам.
11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно п.8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для чоловіків - 60 і для жінок - 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків - 25 років і для жінок - 20 років.
Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім'ї чоловік був на п'ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих п'ять років раніше, ніж їхні дружини.
Стаття 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 р., декларативно проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП (б). Ради Народних Комісарів СРСР. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді, як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад 30 років. [2, c.55-56]
Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, у 1949р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.
У 1956 році був ухвалений Закон СРСР "Про державні пенсії", який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників - з другого. Крім того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального страхування.
Упродовж перших п'яти років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960 році в УРСР проживало 5,6 мільйонів осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 мільйони осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їхніх сімей.
Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР "Паро пенсії і допомогу членам колгоспів" почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців 65 років - для чоловіків і 60 років - для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.
У 1990 році, після ухвалення законів СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" і "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців", практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах страхування, фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. [2, c.57]
Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних.5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон "Про пенсійне забезпечення". Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.
Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності пенсіонерів в Україні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад двадцяти категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років. При цьому розміри пільгових пенсій здебільшого перевищують пенсії за віком.
Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд "Оберіг" за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США. [2, c.58]
У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є "стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів громадян і суб'єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів за довгостроковими житловими ощадними вкладами".
Але, як стверджують фахівці, з огляду на міжнародний досвід приватного пенсійного забезпечення ця програма розроблена не на користь вкладників ощадних пенсійних рахунків, оскільки суперечить міжнародним стандартам інвестування пенсійних коштів. Внаслідок чого цілком вірогідне виникнення фінансової кризової ситуації з пенсійними вкладами.
21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила "Концепцію соціального забезпечення населення України", з метою реалізації якої 14 січня 1998 р. був прийнятий Закон України "Про основи загальнообов'язкового державного соціального страхування". Закладені в Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов'язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення у схвалених 13 квітня 1998 року Президентом України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка має поєднувати елементи державного солідарного й приватного пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи, зокрема 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті закони України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення чинної солідарної пенсійної системи. [2, c.58-59]
Отже, необхідність в утримуванні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен і пройшла історичні етапи до формування сучасної системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує близько 13,8 мільйонів пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни (дані станом на 1 вересня 2004 року).
Розділ 2. Формування системи пенсійного страхування в Україні
2.1 Етапи реформування пенсійної системи в Україні
Упродовж вісімдесяти років уряду СРСР вдавалось забезпечувати виплату відносно пристойної пенсії, тому що:
1) економічна система не перебувала в стані кризи;
2) демографічна ситуація була сприятливою;
3) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення;
4) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не існувало проблеми ухилення від сплати податків.
Після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкових відносин в економіці пенсійна система в Україні перестала бути ефективною і потребувала термінового реформування. Але відсутність під час розробки національного пенсійного законодавства незалежних економічних обґрунтувань і актуарних розрахунків, ігнорування демографічних тенденцій та розширення пільгових пенсій спричинило фінансову неспроможність пенсійної системи України. Для компенсації дефіциту коштів у Пенсійному фонді України Верховна Рада України спочатку запровадила надвисокий тариф страхового збору з підприємств - 55,88% фонду оплати праці, який протримався лише протягом першого кварталу 1992 року. Подібні необґрунтовані і шкідливі заходи у податковій системі стали одним з головних чинників тонізації економіки України. З квітня 1992 року парламент був змушений зменшити цей непосильний соціальний податок до 32%, оскільки це також негативно впливало на конкурентоспроможність українських товарів. [2, c.60]
Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них - зростання кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні налічувалось 13,8 мільйонів осіб.
Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1: 1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1: 1.
За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький.
Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року "Про внутрішнє і зовнішнє середовище України у 2002 році", та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації Об'єднаних Націй (додаток М). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.
Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (додаток Н).
Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня - обов'язкової накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана демографічним ризикам.
У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.
Упродовж десяти років самостійності в Україні було прийнято понад двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють особливості пенсійного забезпечення державних службових експертів, митних працівників, журналістів, науковців, банківських працівників тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної системи. Навпаки, це був відступ від заявлених принципів пенсійної політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, які сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою, одержують значно вищі пенсії і на пільгових умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до бюджету Пенсійного фонду, але надзвичайно важливим є існуючі демографічні фактори, які наразі є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування пенсійної системи.
Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 "Про невідкладні заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:
1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України було видано ряд указів, а зокрема, "Про впорядкування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій", а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими значно було розширене коло платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та об'єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]
2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Протягом 1998 р. - 2000 року було проведено комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку згідно Указу Президента [13, пункт 1-3] Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної системи, а також спрямований на:
а) легалізацію доходів працюючих громадян;
б) зменшення тіньового сектору економіки;
в) скорочення неформальної зайнятості;
г) збільшення диференціації пенсій залежно від трудового внеску.
З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку згідно положення про організацію персоніфікованого обліку.
3. Розмежування джерел фінансування пенсій і соціальних виплат та звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому виплат. Цей захід передбачає:
а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;
б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали участь у формуванні його коштів;
в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;
г) звільнення Пенсійного фонду від виплат пенсій згідно із Законами України: "Про судову експертизу", "Про зайнятість населення", "Про державну службу", "Про донорство крові та її компонентів" від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.
4. Удосконалення організаційної структури пенсійного фонду включає:
а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі функції щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір внесків, їх персоніфікований облік, призначення та виплата пенсій).
б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;
в) запровадження державного нагляду за дотриманням пенсійного законодавства;
г) зменшення адміністративних витрат, пов'язаних з виплатою пенсій, шляхом виплати пенсій через банки і зменшення тарифу послуг підприємств зв'язку за доставку пенсій;
д) підвищення ефективності роботи інших страхових фондів шляхом здійснення пенсійним фондом функцій по збору і обліку внесків, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7, c.33]
5. Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:
а) поступове запровадження зв'язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду - збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій, врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку;
б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;
в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств;
г) запровадження нового порядку відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком №2;
д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених розмірах.
6. Створення законодавчої бази для нової пенсійної системи - це прийняття законів України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та "Недержавне пенсійне забезпечення". З метою розроблення узгодженої стратегії реформування пенсійного забезпечення в Україні Указом Президента України було утворено Державну раду з питань пенсійної реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c.65]
Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного забезпечення громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.
З 1 серпня 2004 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення" тим пенсіонерам, розмір пенсії яких не досягав рівня прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб (284,69 грн.), було встановлено надбавки до пенсій у розмірі до 30 гривень.
А з 1 вересня 2004 року розмір пенсії яких з урахуванням надбавок, підвищень, доплат та індексації не досягає прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, піднято щомісячну державну адресну допомогу до зазначеного рівня, встановленого на 2004 рік (284,69 грн.). Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норми статті 46 Конституції України, яка передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. У результаті цих заходів середній розмір пенсійної виплати з 1 вересня 2004 року збільшився до 311 гривень проти 139,45 гривень на 1 січня 2003 року (додаток П).
У подальшому, як визначено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 2005 року, проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація.
Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи. [7, c.34-45]
2.2 Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному забезпеченні
Трудовий стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно корисної діяльності громадян, яка протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою пов'язуються правові наслідки в галузі пенсійного забезпечення.
Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, друга - є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж; спеціальний та неперервний стаж.
Загальний трудовий стаж - це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв у ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний стаж для права пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій, оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто до 1 січня 2004 року, зараховується до страхового стажу. [2, c.66]
У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Крім цього до стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
б) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих працівників, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби;
г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;
є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;
з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше десяти років. [8, стаття 56]
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливим умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових і у пільгових розмірах.
Згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачені випадки, коли стаж може нараховуватись і в пільговому порядку. Так, громадянам, необґрунтовано репресованим і згодом реабілітованим, час тримання під вартою, час відбування покарання на місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Особливої уваги в Законі приділено порядку обчислення стажу роботи в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Робота, незалежно від віку, в тому числі як вільнонайманого складу у військових частинах, в роки Великої Вітчизняної війни та в інші періоди ведення бойових дій, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, а час перебування у фашистських концтаборах, місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, насильно вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, - у потрійному розмірі. Пільги щодо нарахування стажу роботи передбачені і окремим медичним працівникам. Так робота в лепрозорних і протичумних закладах, у закладах по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. [8, стаття 60]
Спеціальний стаж - це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфері чи місцевості, в якій вона здійснювалась За певних умов до нього може включатися інша суспільно корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).
Спеціальний трудовий стаж, який враховується для надання пільг при призначені трудових пенсій можна поділити на два види: а) за особливі умови праці; б) за змістом роботи, тобто характер виконуваної роботи, посада, професія і відповідна галузь народного господарства чи сфера державного життя, де проходила трудова діяльність. Спеціальний трудовий стаж, виокремлений за особливим умовами праці, в свою чергу поділяється на два підвиди:
стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком №1;
стаж на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2.
Списки 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, застосовуються незалежно від відомчого підпорядкування підприємств, де працювали чи працюють особи, які звернулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади зазначені в цих списках за відповідними виробництвами і цехами.
До стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається час виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у цехах, дільницях, відділеннях за професіями й посадами, передбаченими списками №1 і 2, якщо працівники зайняті на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення. [2, c.69]
До стажу роботи, який можна визначити як спеціальний за змістом роботи, насамперед слід віднести трудову діяльність працівників зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах, на будівництві шахт і рудників і інші. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше двадцяти п'яти років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на вибійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, агломератники, - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше двадцяти років.
До цього виду спеціального стажу відносять працю:
а) трактористів-машиністів, зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства;
б) жінок, які працюють трактористами-машиністами, машиністами будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин;
в) жінок, які працюють доярками, свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах;
г) жінок, зайнятих протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та післязбиральній обробці тютюну;
д) жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей;
е) водіїв міського пасажирського транспорту і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.
Спеціальним стажем також слід вважати період певної трудової діяльності окремих категорій працівників, яка законодавством визначена як вислуга років, і враховується при призначенні пенсії за вислугу років.
Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень законодавством передбачене пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. При цьому враховується тривалість такої роботи, тобто наявність певного спеціального стажу - вислуги років, яка є для певної категорії працівників основною підставою для пенсійного забезпечення. Вона також впливає і на розмір пенсії. За вислугою років призначення пенсії пов'язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального стажу, хоч в деяких випадках і ці критерії беруться до уваги, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю професією до похилого віку і йому призначається пенсія як компенсація втраченої професійної працездатності. [2, c.71]
Неперервний трудовий стаж - це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними нормативними актами правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі. В окремих випадках, передбачених нормативним актами, до нього можуть включатися і інші види суспільно корисної діяльності (навчання, військова служба).
Неперервний трудовий стаж як в праві пенсійного забезпечення, так і в праві соціального забезпечення в цілому втратив своє значення. Він може враховуватися при наданні пільг і переваг в соціально-побутовому та іншому обслуговуванні працівників підприємств, установ, організацій, яке передбачається колективними договорами та іншими нормами трудового права.
Як докази трудового стажу, необхідного для призначення пенсії можуть прийматися різні документи, які підтверджують трудову чи інші види суспільно корисної діяльності, які відповідно до законодавства зараховуються до трудового стажу, а також документи, які підтверджують сплату страхових внесків до Пенсійного фонду:
трудова книжка, яка ведеться на кожного працівника, який працює за трудовим договором на підприємствах, установах;
доказом трудового стажу можуть бути інші видані за місцем роботи, служби, навчання документи, які підтверджують стаж роботи;
довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Подобные документы
Економічне призначення пенсійного страхування та видів пенсій. Структура системи пенсійного страхування в Україні. Платники внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Організація сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 05.02.2012Система недержавного пенсійного забезпечення. Основна мета інвестування пенсійних активів. Здійснення недержавного пенсійного забезпечення відповідно до чинного законодавства. Особливості використання пенсійних схем, умови укладання пенсійного контракту.
реферат [975,2 K], добавлен 10.12.2014Добровільне медичне страхування в Україні, планування його реформування. Страхові продукти і програми, що пропонуються страховими компаніями. Засоби формування коштів. Аналіз пенсійного забезпечення до реформи та після неї. Його фінансова основа.
контрольная работа [10,7 K], добавлен 31.05.2012Сутність та організація загальнообов’язкового Пенсійного страхування в Україні. Аналіз формування та використання фінансових ресурсів пенсійного фонду, шляхи удосконалення. Динаміка зростання рівня пенсій та обсягів загальнодержавних пенсійних виплат.
дипломная работа [3,0 M], добавлен 03.07.2010Оцінка можливостей використання систем міжнародного страхування життя для недержавного пенсійного забезпечення майбутніх пенсіонерів України. Аналіз ефективності діяльності вітчизняних та іноземних страхових компаній на ринку страхування життя в Україні.
магистерская работа [4,4 M], добавлен 02.07.2010Характеристика основних пенсійних систем в розвинутих ринкових країнах світу. Законодавче поле створення системи недержавного пенсійного страхування в Україні, аналіз його становлення в 2005-2007 роках, оцінка перспективи розвитку в майбутньому.
курсовая работа [1,5 M], добавлен 12.07.2010Зміни організаційно-правового характеру при забезпеченні пенсіонерів в Україні в порядку соціального страхування впродовж 1930-х роках. Розширення страхування по старості. Заборона працювати після оформлення пенсії. Поділ інвалідів праці на 6 груп.
статья [24,8 K], добавлен 10.09.2013Особливості внесків до обов’язкового державного пенсійного страхування. Визначення платників, порядок нарахування та сплати внесків до обов’язкового пенсійного страхування. ТОВ "Альянс Ойл Україна" та порядок справляння внесків до Пенсійного фонду.
курсовая работа [95,2 K], добавлен 18.12.2010Історичні передумови виникнення страхування, його поняття, функції, класифікація та новітні форми. Етапи розвитку страхового ринку України та його проблеми в умовах фінансової кризи. Аналіз та порівняльна статистика страхування життя в Україні.
курсовая работа [496,3 K], добавлен 26.02.2013Економічний зміст, види та функції медичного страхування. Основні концепції запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні. Визначення проблемних питань та шляхи впровадження світового досвіду медичного страхування у вітчизняну практику.
дипломная работа [3,9 M], добавлен 11.03.2013
