Банківські ризики і засоби захисту від них

28

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра Фінанси

КУРСОВА РОБОТА

по дисципліні «Банківські операції»

на тему

Банківські ризики і засоби захисту від них

Дніпропетровськ - 2011р.

ВСТУП

В сучасних умовах одним з найдинамічніших секторів української економіки є банківський, який демонструє високі кількісні темпи зростання масштабів своєї діяльності та істотний вплив на всі ланки економічної системи. Банки -- це особливі установи, які акумулюють грошові кошти і накопичення, перерозподіляють їх шляхом кредитування, здійснюють грошові розрахунки та операції з цінними паперами, випускають гроші в обіг тощо.

Банки бувають різних видів: центральні, комерційні, державні, акціонерні тощо. Сукупність різноманітних банків і банківських інститутів у їх взаємозв'язку становить банківську систему. Банківські системи бувають одно- і дворівневими. В Україні склалася дворівнева банківська система. До першого рівня належить Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк країни, а до другого -- система комерційних банків.

Ефективність управління банківськими операціями безпосередньо залежить від ефективності економічного аналізу, бухгалтерського обліку, планування та контролю діяльності. Для ефективного розв'язання безпосередньо управлінських завдань, досягнення стійкого та прибуткового функціонування банку потрібний глибокий аналіз усіх сторін його діяльності на основі фінансової звітності та внутрішньої інформації за даними аналітичного обліку та зовнішньої інформації. Особливого значення економічний аналіз набуває в умовах загострення конкуренції на банківських ринках, посилення регулюючих обмежень з боку державних органів, непоодиноких випадків банкрутств та відкликання ліцензій комерційних банків, а також при виникненні й інших банківських ризиків.

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти.

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення -- вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.

Проблема ризик-менеджменту надзвичайно актуальна для вітчизняної банківської системи -- нині Національний банк України втілює новий великий проект щодо банківського нагляду на основі ризиків (проект Закону України від 24.11.2010р. № 7399 «Про внесення змін до деяких законів України (щодо нагляду на консолідованій основі)». В якому проаналізовано методи оцінки ризиків, притаманних банківській діяльності, визначено показники для вимірювання банківських ризиків та розглянуто способи їх зниження. Важливою компонентою банківського менеджменту є стратегія управління ризиками. Вона повинна забезпечити мінімізацію можливих втрат при здійсненні банківської діяльності, яка в умовах ринкової економіки та конкуренції неможлива без ризику. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб у межах здійснюваних операцій мінімізувати ризик.

Водночас навіть за найвмілішого управління банком і найдосконаліших рецептів ведення банківської справи, в яких враховано всі або майже всі ймовірні несприятливі події, цілковито уникнути ризику неможливо.

Мета курсової роботи - розкриття однієї з актуальніших на сьогоднішній день тем «Банківські ризики і засоби захисту від них».

Основними задачами курсової роботи є:

- визначити, що таке «ризик»;

- визначити можливі банківські ризики та проаналізувати їх;

- визначити засоби захисту від банківських ризиків або методи управління банківськими ризиками;

- в практичні частині провести аналіз надійності комерційного банку по групі показників, які наведено у додатку №__.

І. Теоретична частина

Розділ 1. Сутність банківських ризиків та їх класифікація. Підсумки діяльності комерційних банків України за 2010 рік

1.1 Сутність банківських ризиків

Ризик - це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому.

Ризик - це вартісний вираз ймовірності події, що веде до збитків. Тобто, ризик означає, що може бути отриманий прибуток менший за очікуваний, або що операція приведе до збитків.

Економічний ризик - об`єктивно-суб`єктивна категорія, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності у ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих та неконтрольованих чинників за наявності прямих та зворотних зв`язків.

Для подальшого аналізу слід з`ясувати основні елементи ризику:

Об`єктом ризику будемо називати керовану систему, стосовно якої приймаються рішення, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Суб`єкт - особа, яка зацікавлена в результатах керування об`єктом ризику й має компетенцію приймання рішення щодо об`єкта ризику.

Джерело ризику - це фактори, які спричиняють невизначеність результатів рішень.

Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику. На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю. Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик. У його розумінні ризик -- підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат. За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти.

Процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат. Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

1.2 Класифікація банківських ризиків

Кредитний ризик

Кредитування -- основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків. Великі кредити, надані окремому позичальнику або групі пов'язаних між собою позичальників, є головною причиною виникнення у банків проблем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть виникати також по окремих галузях промисловості, економічних секторах або географічних регіонах.

Пов'язане запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проблеми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об'єктивно. Пов'язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов'язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією ж сім'єю або групою. В цих та аналогічних обставинах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних втрат.

Таким чином, кредитний ризик - це міра (ступінь) невизначеності щодо виконання небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не може взяти на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдається скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку потрібно розрізняти такі терміни:

- кредитний ризик щодо позичальника - ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе виконати свої зобов'язання перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами договору (угоди);

- кредитний ризик щодо способу забезпечення позик - ймовірність того, що банку не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатись забезпеченням позик для покриття можливих втрат;

- кредитний ризик щодо кредитної угоди - ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з угодами договору (угоди), і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатись забезпеченням позики для покриття можливих витрат. Отже, кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток кредитного ризику щодо позичальника на кредитний ризик щодо способу забезпечення позики;

- зважений кредитний ризик щодо кредитної угоди - добуток кредитного ризику щодо кредитної угоди на суму позики, що зафіксована в кредитній угоді;

- портфельний кредитний ризик - середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами виступають частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Слід зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку, а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг і т.д.).

Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик.

У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід'ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий «країновий ризик» найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника доміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли «валюта зобов'язання» просто виявиться для нього недоступною.

Ринковий (інвестиційний) ризик

Ринковий (інвестиційний) ризик комерційного банку - це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком. Банки постійно стикаються з ризиком втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку -- чи мова йде про боргові зобов'язання, акції або ж про валютні позиції.

Валютний ризик

Одним з конкретних елементів ринкового ризику є ризик валютний. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодо кожної з валют за термінами і сумами (відкритої валютної позиції). А тому необхідно розрізняти поняття “валютний ризик щодо довгої відкритої валютної позиції” та „валютний ризик щодо короткої валютної позиції”.

Валютний ризик щодо довгої відкритої валютної позиції - це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості падіння курсу іноземної валюти по відношенні до національної. Валютний ризик щодо короткої валютної позиції - це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості підвищення курсу іноземної валюти по відношенню щодо національної.

Депозитний ризик

Депозитний ризик комерційного банку - це міра (ступінь) невизначеність щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахунку до іншого банку або дострокового зняття вкладу.

Відсотковий ризик

Відсотковий ризик пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу відсоткових ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов'язання і позабалансові інструменти. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів з плаваючою відсотковою ставкою. Через це необхідно розрізняти відсотковий ризик щодо активних операцій комерційного банку і відсотковий ризик щодо пасивних операцій комерційного банку. Відсотковий ризик щодо активних операцій комерційних банків - це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості падіння відсоткових ставок по вкладеннях капіталу. Відсотковий ризик щодо пасивних операцій комерційного банку - це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості підвищення відсоткових ставок по залученню коштів.

Основними видами відсоткового ризику, до яких схильні банки, є:

1) ризик переоцінки, який виникає внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

2) ризик кривої прибутковості, який є наслідком змін крутості і форми кривої прибутковості;

3) базисний ризик, що породжується недосконалістю кореляції в коригуванні ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки;

4) опціональність, яка виникає внаслідок існування явних або непрямих опціонів, закладених у більшість активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.

Хоча такий ризик є звичайною складовою частиною банківської діяльності, проте надмірний рівень відсоткового ризику може створити чималу загрозу надходженням банку і його базі капіталу. Управління цим ризиком має важливість для високо розвинутих фінансових ринків, де клієнти активно управляють своїм відсотковим ризиком. Особливу увагу потрібно приділяти цьому ризику в країнах, де введено дерегулювання відсоткових ставок.

Ризик ліквідності

Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.

Операційний ризик

Найбільш важливі види операційного ризику пов'язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через дилерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

Правовий ризик

Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище за очікувані.

Крім того, можуть виникнути ситуації, коли:

* чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;

* судовий розгляд за участю банку може спричинити більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для багатьох інших банків;

* можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.

Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента проводити ці нові трансакції.

Ризик репутації

Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку.

Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву "управління активами і пасивами". Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управління ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.

Банківські ризики можна поділити на дві категорії:

¦ ризики, що піддаються кількісній оцінці;

¦ ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги та зовнішні ризики.

Функціональні ризики виникають внаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати й аналізувати відповідну інформацію.

До зовнішніх ризиків належать ті нефінансові ризики, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми щодо банку.

Функціональні та зовнішні ризики не менш небезпечні, ніж фінансові, але їх важче ідентифікувати й визначати кількісно. Зрештою вони призводять до фінансових втрат. Усі банківські ризики несуть у собі наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу банку.

Функціональні ризики:

Стратегічний ризик комерційного банку -- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості неправильного формування цілей банку, невірного ресурсного забезпечення їх реалізації та хибного підходу до управління ризиком у банківській діяльності в цілому.

Технологічний ризик-- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат, пов'язаних із витратами на усунення збоїв у роботі банківського обладнання.

Операційний ризик-- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку. Ризик неефективності-- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (накладними) на здійснення своїх операцій та їх дохідністю. Ризик впровадження банком нових продуктів і технологій -- це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів або технологій. Ідентифікувати й оцінити функціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінки використовуються в основному експертні методи.

Зовнішні ризики комерційного банку

Репутаційний ризик-- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості втрати банком довіри з боку клієнтів унаслідок невиконання ним своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика, його наслідки можуть бути навіть тяжчими, ніж наслідки фінансових ризиків. Політичний ризик -- це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що політична ситуація в державі негативно вплине на діяльність комерційного банку. Цей ризик пов'язаний із внутрішньополітичними "розборками", до яких може виявитися причетним колишнє або нинішнє керівництво банку. Соціально-економічний ризик -- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно позначитися на діяльності банку. Форс-мажорний ризик -- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат комерційного банку.

1.3 Підсумки діяльності комерційних банків України за 2010 рік

Для аналізу показників роботи банків України ми звернулися за допомогою засобів Internet до статистичних даних Асоціації українських банків, яка в свою чергу використала баланси 154 банків. За одержаними балансами виконано розрахунки ряду показників станом на 01.01.2011 року.

За 2010 рік індекс промислового виробництва становив - 11,0% (у 2009 році - падіння на 21,9%). Індекс споживчих цін становив 9,1%, (у 2009 році - 12,3%). Валові валютні резерви Національного банку України на кінець грудня 2010 року склали 34,58 млрд. доларів США (за рік зростання склало 20,66 млрд. доларів США). За даними НБУ в Україні станом на 1 січня 2011 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стадії ліквідації перебуває 18 банків (17 - за рішенням НБУ, 1 - за рішенням суду).

Станом на 1 січня 2011 року обсяг активів банківської системи становив 942,1 млрд. грн., приріст з початку року склав 61,8 млрд. грн., та в основному він відбувся за рахунок зростання вкладень у цінні папери, яке становило 44,2 млрд. грн. або в 2,1 рази. За 2010 рік зобов'язання банків зросли на 19,6 млрд. грн. і на 01.01.2011 року становили 804,4 млрд. грн. При цьому зростання коштів клієнтів банків склало 89,6 млрд. грн. Власний капітал банківської системи України зріс на 22,6 млрд. грн. і за станом на 01.01.2011 року становив 137,7 млрд. грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 26,67 млрд. грн. (на 22,4%). За 2010 рік банки отримали збиток у розмірі 13,0 млрд. грн. (у 2009 році збиток склав 38,5 млрд. грн.). Облікова ставка НБУ з початку року зменшилася на 2,5% та складає 7,75% річних. Кредитні ставки банків у національній валюті з початку року зменшилися з 19,6% до 15,0% річних. За цей же період обсяг кредитів, наданих суб'єктам господарювання, зріс на 7,0%, а фізичним особам зменшився на 16,2%. Загальний обсяг активів 154 банків станом на 01.01.2011 року становив 885,0 млрд. грн., що становить 93,9% по банківській системі. По індикативній групі банків активи з початку року зросли на 53,33 млрд. грн., або на 7,50%. Структура активів індикативної групи протягом року зазнала певних змін: зменшилася питома вага кредитів з 67,45% до 60,79% у загальному обсязі активів; зросли вкладення у цінні папери з 4,28% до 8,72% та залишки на коррахунках з 8,88% до 10,16%. Станом на 01.01.2011 року структура активів мала такий вигляд (у дужках - значення на 01.01.2010 року): 60,79% (67,45%) - кредитний портфель та лізинг; 10,16% (8,88%) - коррахунки в інших банках; 8,72% (4,28%) - інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств); 4,51% (4,38%) - депозити та кредити в інших банках; 4,26% (4,01%) - матеріальні та нематеріальні активи; 2,70%(2,33%) - готівка, чеки та банківські метали; 0,17%(0,15%) - інвестиції капіталу; 8,69%(8,52%) - інші активи. Структура кредитного портфеля за об'єктами кредитування індикативної групи станом на 01.01.2011 року була такою: кредити юридичним особам - 70,37% (65,82%) - склали 430,1 млрд. грн.; кредити фізичним особам - 23,81% (28,75%) - 145,5 млрд. грн.; кредити та депозити іншим банкам - 5,82% (5,43%) - 35,6 млрд. грн.

Структура зобов'язань за рік також змінилася. При цьому зросла питома вага строкових коштів з 30,50% до 35,20% та частка коштів до запитання з 16,65% до 20,39%; знизилася частка коштів банків з 34,90% до 28,85%.

Станом на 01.01.2011 року структура зобов'язань мала такий вигляд: 20,39% (16,65%) - кошти клієнтів до запитання (розрахункові та поточні рахунки); 35‚20% (30,50%) - строкові кошти клієнтів (депозити нефінансових установ та фізичних осіб); 28‚85% (34,90%) - залучені строкові кошти банків; 1,88% (1,42%) - коррахунки інших банків; 5,47% (6,80%) - субординована заборгованість; 5,32% (5,28%) - інші фінансові зобов'язання; 2,89% (4,45%) - інші зобов'язання.

Обсяг капіталу 154 банків на 01.01.2011 року становив 157 025,6 млн. грн., або 14 851,4 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 136 277,2 млн. грн., або 12 889,0 млн. ЄВРО.

По індикативній групі банків обсяг капіталу (без субординованого боргу) станом на 01.01.2011 року становив 114 868,0 млн. грн. Незважаючи на значний від'ємний поточний фінансовий результат, зростання статутного капіталу відбувалося випереджаючими темпами та склало 21,11% (20 208,4 млн. грн.), що призвело до зростання капіталу цих банків на 8,85% або 9 337,0 млн. грн. Фінансовий результат за 2010 рік 154 банків становив -9 844,7 млн. грн. проти -26 344,6 млн. грн. в 2009 році. У індикативній групі банків прибуток за 2010 рік був від'ємний та склав -7 856,5 млн. грн., тоді як у 2009 році ці банки мали 18 272,3 млн. грн. збитку. Станом на 01.01.2011 року структура доходів (в дужках - значення на 01.01.10 року): 80,25% (80,21%) - процентні, 10,01% (10,21%) - комісійні, 9,74% (9,58%) - інші.

Структура процентних доходів: 60,29 (56,97%) - від кредитів суб'єктам господарювання (юридичним особам); 21,78% (25,92% )- від кредитів фізичним особам; 5,02% (3,05%) - від цінних паперів; 1,65% (2,95%) - від розміщення коштів у інших банках; 11,26% (11,11%) - від інших операцій.

Структура витрат: 44,85% (41,43%) - процентні витрати, 1,58% (1,56%) - комісійні витрати; 28,62% (24,63%) - інші витрати (витрати на утримання персоналу, оренду приміщення, утримання охорони тощо), 24,95% (32,59%) - створення резервів. Структура процентних витрат: 36,88% (28,94%) - за коштами фізичних осіб; 13,11% (17,71%) - за коштами інших банків; 11,82% (12,63%) - за залученими коштами суб'єктів господарювання (юридичних осіб); 0,58% (1,18%) - від цінних паперів; 11,33% (13,67%) - за коштами, залученими від НБУ; 3,94% (3,84%) - від коштів небанківських фінансових структур; 22,34% (22,03%) - за іншими операціями.

Розділ 2. Засоби захисту від банківських ризиків

2.1 Методи управління банківськими ризиками

Як вже раніше зазначалось, під ризиком розуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людського суспільства. Ризик - це історична й економічна категорія. Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, зв'язаного з тією або іншою подією, постійно змінюється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коригувати свою політику в області управління ризиками. Кожен банк повинний думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Управління ризиками -- одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками.

Ризик у банківській справі -- це ймовірність події, яка може негативно вплинути на прибуток або капітал банку. Більшість дослідників поділяє ризики на три категорії:

Фінансові: кредитний ризик; ризик ліквідності; ціновий; базисний; ризик зміни відсоткових ставок; валютний; ринковий; ризик інфляції; неплатоспроможності; інші ризики.

Функціональні: стратегічний; технологічний; ризик операційних або накладних витрат (ризик неефективності); ризик упровадження нових продуктів і технологій.

Інші зовнішні ризики: ризик невідповідності; втрати репутації; ризик країни.

Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів.

Функціональні трапляються в ході створення певного продукту або надання послуги як наслідок несвоєчасного чи неповного контролю за фінансово-господарською діяльністю, неякісного чи помилкового аналізу відповідної інформації. Вони не менш небезпечні, ніж фінансові, також призводять до фінансових втрат, однак їх складніше ідентифікувати й оцінювати кількісно. Система управління ризиками реалізується шляхом вжиття конкретних заходів і складається з таких елементів та підсистем:

¦ управління активами та пасивами;

¦ встановлення нормативів і лімітів;

¦ ціноутворення продуктів і послуг;

¦ управлінський облік і фінансовий аналіз;

¦ вимоги до звітності і документообігу;

¦ реалізація кредитної політики;

¦ інформаційно-аналітична служба;

¦ розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

¦ моніторинг;

¦ аудит;

¦ служба безпеки.

Для процесу управління ризиками надзвичайно важливим є ефективний нагляд з боку керівництва та ради банку. Конче необхідно, аби члени ради та правління розуміли сутність своїх обов'язків щодо управління ризиками і відповідально виконували покладені на них відповідні функції. Стратегічний банківський ризик-менеджмент має доповнюватися розробкою конкретних заходів і методів регулювання.

Рада акціонерів має затвердити стратегію та положення про управління ризиками і запровадити за участі керівництва банку моніторинг та контроль за ними. Рада повинна регулярно отримувати інформацію про ринкові ризики банку і визначати методи контролю за цими ризиками.

Правління банку мусить забезпечити ефективне управління структурою бізнесу та рівнем ризиків, на які йде, розробити і впровадити положення і процедури контролю та обмеження ризиків, а також подбати про наявність ресурсів, необхідних для оцінки і контролю за ризиками.

Положення та процедури регламентують контроль за ризиками як у довгостроковій перспективі, так і стосовно щоденних операцій.

Керівництво банку повинно подбати про чітку підзвітність і ретельне виконання функціональних обов'язків щодо управління та контролю за ризиком. Воно також несе відповідальність за впровадження:

¦ відповідних лімітів ризику;

¦ досконалих методик та критеріїв його виміру;

¦ принципів обчислення позицій та визначення результатів діяльності;

¦ деталізованого процесу звітності й контролю;

¦ ефективної системи внутрішнього контролю.

Як і передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність", заснування постійно діючого органу управління ризиками з функціями виявлення, оцінки, аналізу та мінімізації фінансових, функціональних і зовнішніх ризиків є неодмінною передумовою стабільної діяльності банку. У малих банках зазначені функції може виконувати окремий співробітник (фінансовий менеджер, ризик-менеджер). Та в будь-якому разі цю роботу слід чітко регламентувати. Спеціально розроблені документи банку мають визначати правила й періодичність проведення аналізу ризиків, способи їх фіксації та використання результатів оцінки, порядок подання керівництву відповідних рекомендацій і контролю за їх дотриманням.

Для зазначеного вище структурного підрозділу процес управління ризиками має складатися з таких основних стадій:

1. Локалізація ризику (його виявлення і класифікація).

2. Оцінка (прогноз імовірності настання негативної події, визначення тривалості періоду ризику й суми коштів, які перебувають у режимі ризику, та потенційного обсягу збитків).

3. Визначення гранично допустимого рівня ризику.

4. Контроль за ним (розробка та вжиття заходів щодо мінімізації ризику).

У банківській практиці застосовується безліч методик управління ризиками. Одні базуються на найпростіших розрахунках, інші -- на складних, наприклад, із застосуванням статистичних симуляцій на основі даних про поточні операції, або -- з використанням динамічного моделювання. Вибір методики не в останню чергу залежить від особливостей діяльності банківської установи. Насамперед процес управління ризиками повинен забезпечити можливість отримувати обґрунтовані розрахунки ризиків, на які наражається банк у своїй поточній діяльності, а також визначати імовірність виникнення надмірних ризиків у майбутньому. Системи виміру ризиків повинні оцінювати всі суттєві ризики, пов'язані з активами, зобов'язаннями та позабалансовими позиціями банку; застосовувати загальноприйняті фінансові поняття та методи виміру ризику; спиратися на документально обґрунтовані вихідні дані та параметри.

Наприклад, щодо вимірювання ризику процентної ставки найпростішими є методики, які спираються на графік термінів погашення/переоцінки активів, зобов'язань та позабалансових статей, чутливих до змін процентної ставки. Цей графік відображає активи, зобов'язання та позабалансові статті, чутливі до змін процентної ставки, відповідно до часових періодів, у які вони мають бути погашені (для інструментів із фіксованою ставкою), або відповідно до часу, який залишився до їхньої переоцінки (для інструментів зі змінною процентною ставкою). Такі графіки можуть використовуватися для визначення простих показників чутливості як надходжень, так і економічної вартості до ризику процентної ставки за умов змін процентних ставок. Якщо цей підхід використовується для оцінки ризику процентної ставки за поточними надходженнями, його зазвичай називають аналізом розриву. Величина розриву для даного проміжку часу (тобто сума активів мінус сума зобов'язань плюс позабалансові статті, які мають бути переоцінені або погашені протягом даного проміжку часу) є показником ризику переоцінки, на який наражається банк.

Графік погашення/переоцінки може також використовуватися для оцінки впливу змін процентних ставок на економічну вартість банку.

Банківські установи, передусім ті, що застосовують складні фінансові інструменти, користуються і складнішими методами виміру ризику процентної ставки. Скажімо, так званими методами симуляції. Вони базуються на деталізованих оцінках потенційного впливу змін процентної ставки на обсяг надходжень та на економічну вартість банку шляхом симуляції майбутніх зрушень процентних ставок та їх впливу на готівкові надходження й видатки (кешфлоу). У разі статичної симуляції оцінюються готівкові надходження та видатки (кешфлоу), які виникають винятково з поточних балансових і позабалансових позицій банківської установи. Динамічна симуляція ґрунтується на детальніших вихідних даних щодо майбутніх коливань процентних ставок та очікуваних змін у діяльності банку.

Зазначені вище методи враховують динамічну взаємодію платіжних потоків та процентних ставок і дають змогу краще оцінити вплив опціонів як передумови тих чи інших операцій. Під час обчислення ризику процентної ставки необхідно приділяти особливу увагу позиціям, щодо яких "поведінкові" та контрактні терміни погашення можуть відрізнятися, а також позиціям, деномінованим у іноземній валюті. Основним методом контролю за ризиками, притаманними банківським операціям, є запровадження лімітів. Стандартних, прийнятних для всіх банківських установ лімітів ризику немає. Вони встановлюються кожною установою залежно від специфіки її діяльності. Функціональні ризики мінімізуються шляхом удосконалення систем контролю та внутрішнього аудиту; застосування спеціального програмного забезпечення, яке дає змогу виявляти помилки і локалізувати збої у комп'ютерних мережах; поліпшення технічних засобів зв'язку та передавання інформації тощо. Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події. Банківський нагляд повинен встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності, що висуваються до власного капіталу всіх банків, які повинні відображати ризики у діяльності банків і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків відшкодувати збитки.

Акціонерний капітал банку:

* є постійним джерелом прибутків для акціонерів;

* є джерелом фінансування для банку;

* врівноважує ризики і покриває збитки;

* є базою для подальшого зростання банку;

* дає акціонерам підстави пересвідчитися в тому, що банк діє відповідно до принципів надійності і обачності.

Коефіцієнти мінімальної достатності капіталу необхідні для того, щоб зменшити ризик збитків для вкладників, кредиторів та інших акціонерів банку і допомагати наглядовим органам підтримувати глобальну стабільність банківської системи.

Зі свого боку, банківський нагляд повинен:

* встановлювати обачні і належні коефіцієнти мінімальної достатності капіталу;

* заохочувати банки здійснювати операції з капіталом, що перевищує мінімальний рівень;

* наполягати на введенні таких коефіцієнтів достатності капіталу, що перевищують мінімальні у випадках, коли банк особливо вразливий для конкретного виду ризику або є сумніви щодо якості активів, доцільності концентрації ризиків тощо;

* вживати заходів для того, щоб банк розробив реальну програму дій по своєчасному відновленню мінімального рівня власного капіталу у разі його втрати.

У 1988 році країни -- учасники Базельського комітету з питань банківського нагляду прийняли метод, що дозволяє забезпечити достатність власного капіталу банку. Власний капітал складається з постійного капіталу акціонерів (основного) та резервів, які створюються чи підтримуються за рахунок нерозподіленого прибутку або інших надлишків чи фондів -- наприклад, премій до акцій, загальних резервів тощо (додаткового).

До резервів банку включаються також загальні фонди, які відповідають таким критеріям:

* відрахування до цих фондів повинні робитися за рахунок прибутку, що залишається після виплати податків або за рахунок до податкових надходжень, скоригованих на всю суму потенційних податкових зобов'язань;

* фонди та переміщення в них повинні відображатися окремо в звітах банку, що публікуються;

* збитки не можна нараховувати прямо на фонди, але потрібно проводити їх через рахунок прибутків і збитків.

Важливим елементом будь-якої наглядової системи є оцінка політики, практики і процедур банку, пов'язаних з наданням кредитів і розміщенням інвестицій та повсякденним управлінням портфелями позик та інвестицій.

Наглядові органи повинні пересвідчитися в тому, що процес кредитування і інвестування в конкретних банках є об'єктивним по характеру.

Наявність обачної, відображеної в письмовій формі політики кредитування, схвалення кредитів і адміністративної процедури, відповідна кредитна документація -- все це необхідне для управління кредитними операціями конкретного банку. Кредитування та інвестування повинні засновуватися на обачних стандартах гарантій розміщення кредиту, які схвалюються радою директорів банку і доводяться до відома всіх співробітників, що займаються кредитуванням, однаково як до всього персоналу банку. Також важливо для банківського нагляду пересвідчитися в тому, що рішення банку про розміщення кредитів приймається за умови відсутності конфлікту інтересів і неприйнятного тиску ззовні.

У банків також повинна бути добре відпрацьована процедура Моніторингу за поточними кредитними відносинами, включаючи стеження за змінами фінансового положення позичальників. Ключовим елементом будь-якої інформаційної управлінської системи повинна бути база даних, що містить необхідну інформацію про стан кредитного портфеля банку.

При наданні кредитів в іноземній валюті, крім кредитного ризику, який завжди присутній при кредитуванні незалежно від того, в якій валюті надається кредит, має місце також і валютний ризик.

Валютний ризик -- можливість втрат, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют. При цьому ризик кредитної угоди визначається зміною валютного курсу на майбутній потік платежів у погашення заборгованості за кредитом. Уповноважені банки при здійсненні кредитування в іноземній валюті покладають, як правило, валютний ризик на позичальника. У зв'язку із погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку, яка призвела до підвищення курсу долара США, низка підприємств-позичальників відчула на собі його негативний вплив. Враховуючи, що вартість кредиту у гривневому еквіваленті значно збільшилася, відповідно, і потреба у гривні для купівлі іноземної валюти для погашення заборгованості за кредитом (у порівнянні з графіком повернення кредиту) також зросла. Уповноважені банки самостійно оцінюють та приймають рішення щодо зниження валютного ризику при кредитуванні. При цьому якість оцінки валютного ризику залежить від компетенції та професіоналізму працівників банку. З метою досягнення мінімізації валютного ризику, пов'язаного з коливанням курсів валют, уповноважені банки мають застосовувати різні методи страхування (управління) валютних ризиків. Суть основних методів управління зводиться до того, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як виникне несприятлива зміна курсу, або компенсувати втрати від такої зміни за рахунок угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Комерційні банки можуть здійснювати це через форвадні угоди, операції типу «своп», опціонні угоди, фінансові ф'ючерси, структурну балансировку (активів та пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, яка дозволить покрити втрати від зміни валютного курсу прибутком) тощо. Кредитний ризик банку -- це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів. Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку (як балансові, так і позабалансові), а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо). Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів. Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з огляду на стан його ліквідності, рентабельності і фінансової стійкості, і порівнянні їх із нормативними (критеріальними) значеннями. Не заперечуючи переваг цього методу, все ж слід зазначити, що він не позбавлений певних недоліків. Так, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших -- ні. Серед статистичних методів оцінки кредитного ризику варто виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найвідоміші з таких моделей -- Z-модель Альтмана, модель Фулмера, які використовуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера. Останніми роками набули поширення ще дві категорії моделей оцінки кредитного ризику: структурні моделі (structural models), засновані на дослідженнях Р.Мертона, та моделі скорочених форм (reduced form models).

Проте використання перелічених моделей у вітчизняній банківській практиці є необґрунтованим. На наш погляд, доцільно побудувати аналогічні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчизняної економіки і враховуватимуть, зокрема, галузевий та часовий чинники. Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують значних масивів даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи брак інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи. Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події у процесі банківського кредитування. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, досить поширені у вітчизняній банківській практиці. Валютний ризик комерційного банку -- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення ним втрат через коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів банку стосовно кожної з валют і стосовно кожного із банківських металів за термінами і сумами.

Один з методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), застосовують особливо широко останніми роками -- сьогодні він використовується міжнародними банківськими організаціями (BIS, наприклад) як основний при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів. В основі розрахунку VAR -- визначення одноденної мінливості валютних курсів, тобто того, наскільки можуть змінюватись валютні курси за день. Найчастіше за міру одноденної мінливості беруть середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке можна розрахувати на основі історичних даних. Для часових горизонтів, які перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування. Це дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуванням VAR-технології здійснюється у кілька кроків. Перший крок -- визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Такі позиції мають бути перераховані у національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market, або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий -- визначення мінливості (волатильності) валютних курсів. Третій -- розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених у національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок -- визначення валютного ризику комерційного банку (який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, оскільки коефіцієнт кореляції між змінами курсів валют, як правило, не дорівнює 1 або -1).

Відсотковий ризик комерційного банку -- це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.

Основним методом оцінки відсоткового ризику банку є аналіз гепа.

Геп -- різниця між величиною чутливих до зміни ставки відсотка активів і пасивів банку, які необхідно переоцінити або погасити до певного терміну. Чутливими до змін відсоткової ставки активами є видані кредити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо, чутливими до зміни відсоткової ставки пасивами є кошти на розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви -- це фонди комерційного банку (статутний, резервний та інші).

банківський ризик комерційний

2.2 Способи зниження банківських ризиків

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення -- вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат. Про найпоширеніші проблемні ситуації, що виникають у процесі банківської діяльності, та перевірені практикою засоби їх вирішення буде наведено нижче. Основні ризики, притаманні банківській діяльності, можуть спричинити проблеми, які справляють вплив на менеджмент (ризик-менеджмент), якість активів, обсяги надходжень, адекватність капіталу, ліквідність, чутливість банку до ринкових ризиків. Першопричинами виникнення проблем у сфері менеджменту здебільшого є: