Банківські ризики і засоби захисту від них

- відсутність або нераціональність функціонально-організаційної структури банку;

- недосконала система внутрішнього контролю, неякісний ризик-менеджмент, неефективний внутрішній та зовнішній аудит (ідеться не лише про слабкий контроль чи недостатню обізнаність менеджменту в справах банку, а й про відсутність необхідних внутрішніх положень та процедур; хибне уявлення працівників служби внутрішнього аудиту про найризиковіші ланки в діяльності установи, скажімо, коли пильно контролюється лише мережа філій, а центральний апарат не перевіряється роками);

- перевантаженість підрозділів банку або неадекватність його штату обсягам і темпам зростання активів;

- недостатня увага до підвищення кваліфікації персоналу, його тренінгу і тестування;

- нехтування маркетинговими дослідженнями під час просування на ринок нових послуг та банківських продуктів, запровадження яких може не відповідати потенційним можливостям банку;

- неефективна структура витрат, занадто висока зарплата, інші необґрунтовані витрати, які не узгоджуються з обсягами надходжень коштів і темпами їх зростання.

З метою підтримання на належному рівні якості активів банкам слід уникати багатьох негативних явищ. Основні з них такі:

¦ організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій, -- нераціональна;

¦ внутрішні положення та процедури визначення якості активів не відображають усіх особливостей, притаманних процесу кредитування чи господарській діяльності банку, не передбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічними ознаками діяльності;

¦ аналіз кредитного портфеля не про вадиться або є неефективним, не відповідає наявним потребам банку, особливостям його кредитної діяльності;

¦ рівень концентрації кредитів, спрямованих в одну галузь, яка до того ж може перебувати в стані занепаду, -- зависокий;

¦ банк не дотримується принципу МСБО щодо відображення операцій за їх економічною суттю, а не за нормою;

¦ провадяться операції за укладеними угодами, якими передбачено надання (на нечітко визначених умовах) авансу на значний або невизначений термін;

¦ наявні проблеми, пов'язані з регіональним розміщенням підрозділів банку та недостатнім контролем за кредитами, що ними надаються;

¦ ускладнення із просуванням на ринок специфічних банківських продуктів.

Фактори, які можуть спричиняти проблеми, пов'язані з недоотриманням надходжень:

· відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, що негативно впливає на рівень надходжень;

· відчутний вплив ринкових ризиків, наприклад, валютного чи процентного (якщо банк сподівається переважну частину доходів одержати завдяки проведенню в разі зміни кон'юнктури ринку або економічної ситуації певних операцій, скажімо, валютообмінних, він ризикує взагалі не дочекатися цієї частини доходів, адже коливання курсу може виявитися незначним);

· неефективна політика банку в галузі ціноутворення (встановлення неадекватних відсоткових ставок за депозитами та кредитами; надання позичок, обслуговування інсайдерів та окремих клієнтів на пільгових умовах);

· залежність обсягу надходжень від разових, нетрадиційних операцій;

· залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обов'язкових економічних нормативів.

Проблеми, пов'язані з ліквідністю, можуть виникати з таких причини:

¦ неспроможність банку планувати ліквідність і завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками й сумами погашення розміщених активів та строками й сумами виконання зобов'язань (ця причина може мати місце через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами й пасивами, не належне вивчення грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо);

¦ значна залежність від поточних пасивів при вкладеннях у довгострокові активи;

¦ суттєва залежність від субординованого боргу за наявності значного ризику його невідновлення після настання строку повернення;

¦ низька репутація на міжбанківському ринку;

¦ відсутність плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності.

Уразі виникнення проблем, пов'язаних із втратою капіталу, передусім слід уникати:

- неадекватного збільшення капіталу зростання активів (під час прискореного нарощування активів банки часом не приділяють належної уваги відповідному збільшенню власного капіталу, що негативно позначається й на нормативних показниках);

- конфлікту інтересів між акціонерами банку;

- зменшення обсягу капіталу внаслідок виплати надто великих дивідендів чи повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу;

- значного обсягу вкладень у основні засоби;

- втрат, пов'язаних із потребою створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості.

Серед причин, через які можуть виникати проблеми, пов'язані з ринковими ризиками, зауважимо такі:

¦ недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління;

¦ неочікувана загроза валютного, процентного та інших ризиків;

¦ неглибоке розуміння працівниками банку природи комплексних ризиків.

Практики виділяють кілька ознак, які є сигналом про можливе виникнення в банку серйозних проблем і на які керівництво банківської установи має негайно відреагувати, а саме:

· недостатній рівень надходжень (призначених як для функціонування банку, так і для створення необхідних резервів);

· розмір капіталу неадекватний обсягу операцій, які проводить банк, та ризику, який він на себе бере, здійснюю чи їх;

· виникнення тенденції до збільшення обсягу проблемних активів, передусім -- кредитів;

· поява тенденції до зменшення обсягу коштів, які традиційно становлять ресурсну базу банку;

· зниження рейтингу (це в основному стосується банків, що користуються послугами агенцій.

Якщо вжиті попереджувальні заходи виявилися недостатніми чи не дали бажаного ефекту, банк рано чи пізно постане перед складними проблемами. У такому разі керівництво установи в першу чергу має ідентифікувати причини, що зумовили наявні проблеми, визначити їх пріоритетність і розробити відповідну стратегію й тактику дій. Залежно від природи проблем коригуючі заходи слід спрямовувати в одному із трьох основних напрямів: на поліпшення фінансового стану установи (передусім шляхом зниження рівня ризику); на вдосконалення менеджменту (посилення ризик-менеджменту, функцій контролю та/або аудиту, запровадження тренінгу працівники тощо); на роботу з акціонерами банку (збільшення обсягу капіталу, зменшення або відмова від виплати дивідендів тощо).

Із виникненням ускладнень у сфері менеджменту першочерговими мають бути такі дії:

1. Слід звернутися до послуг консультантів, чітко поставивши перед ними завдання та обумовивши строки його виконання. Підсумком роботи консультантів має стати тактика вирішення наявних проблем і стратегія (план дій) поліпшення фінансового стану банку. Для цього, а також з метою оперативного вирішення невідкладних питань, консультантам можна навіть надати певні повноваження або ввести їх до керівного складу менеджменту установи.

2. На час розробки й до запровадження стратегії виходу банку із ситуації, що склалася, уповільнити темпи або й призупинити процес нарощування обсягу активів.

Серед дій, спрямованих на поліпшення якості активів, слід виокремити такі:

1. Перегляд організаційної структури підрозділів, що займаються проведенням активних операцій.

2. Зменшення обсягу активних вкладень.

3. Активізація роботи з повернення проблемних активи, співпраця у цьому напрямі з іншими банками та організаціями.

4. Удосконалення кредитної політики, передусім -- основних принципів класифікації кредитів, критеріїв визначення рейтингової оцінки позичальників та кредитів.

5. Удосконалення або запровадження функцій адміністрування та огляду кредитів і кредитного портфеля.

6. Зменшення концентрації кредитних вкладень (наскільки це можливо) або посилення контролю та ризик-менеджменту за наявною концентрацією.

7. Укладення угод, у яких чітко обумовлено зобов'язання контрагентів, строки виконання і, якщо це можливо, не передбачено проведення банком попередньої оплати.

8. Запровадження процедури належного контролю за регіональними підрозділами, введення у штат спеціаліста (підрозділу), до обов'язків якого входитиме робота з кредитами, що перейшли до категорії проблемних.

9. Призупинення або відмова від просування на ринок проблемних продуктів, удосконалення контролю за ними.

Для подолання проблем із надходженнями та з метою їх збільшення особливу увагу слід приділити розробці принципів та запровадженню довгострокового (стратегічного) й тактичного планування, складанню бюджету банку, розробці процедур чи лімітів, спрямованих на обмеження обсягу неприбуткових і малоприбуткових активів.

З метою підтримки на достатньому рівні капіталу банку необхідно:

1. Обмежити темпи зростання активів і, по можливості, експансивну діяльність банку.

2. Вжити заходів щодо збільшення розміру капіталу, зменшення витрат і підвищення рівня дохідності установи.

Щоб підтримати на необхідному рівні ліквідність банку, а також уникнути ускладнень із нею в подальшому, слід вдатися до таких дій:

1. Провести інвентаризацію активної та пасивної частин балансу в розрізі відповідності строки погашення активів |і виконання зобов'язань.

2. Удосконалити процедури управління ліквідністю та відповідні інформаційні системи.

3. Знайти можливості, аби зменшити залежність банку від дорогих ресурсів і переорієнтуватися на дешевші та більшою мірою прогнозовані кошти, з яких формується ресурсна база (наприклад, на депозитні вкладення, залишки коштів за поточними рахунками клієнтів тощо). Розробити план управління ліквідністю на випадок не передбачуваних подій. Він має спиратися на відповідну модель управління ліквідністю і передбачати відповідний режим роботи всіх систем установи, містити характеристику можливих проблем та детальний опис дій конкретних підрозділів банку в ході їх вирішення.

У разі збільшення ринкових ризиків передусім слід ужити таких заходів:

1. Удосконалити процедуру менеджменту ринкових ризиків і відповідні інформаційні системи управління.

2. Зміцнити опірність банку валютному, процентному та іншим ризикам.

3. Установити чи переглянути діючі ліміти (з метою обмеження ризику їх доцільно встановлювати не щодо окремої операції, а щодо клієнта)

Зауважимо, що всі коригуючі заходи мають бути включені до відповідного загального плану дій, що сприятиме їх узгодженості та спрямованості на чітко визначений кінцевий результат.

Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

У разі застосування зовнішніх способів зниження кредитного ризику банк прагне перерозподілити ризик, перекладаючи його частини на інших суб'єктів та/чи об'єкти. Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування. Застава як спосіб зниження кредитного ризику -- це, по-перше, конкретизація та посилення права кредиторської вимоги, а по-друге, -- право на перевагу. Для договору застави характерна підпорядкованість чинності основного боргового зобов'язання: якщо воно з якихось причин виявиться недійсним, то й договір застави також не спричинить ніяких правових наслідків. Гарантія (порука) -- це зобов'язання гаранта (поручителя) перед кредитором боржника (позичальника) відповідати за виконання боржником свого зобов'язання у повному обсязі або частково. Гарантія (порука) як спосіб зниження кредитного ризику у вітчизняній практиці має три основні специфічні риси: 1) підпорядкованість відповідальності гаранта (поручителя) чинності основного боргу; 2) однорідність основного та додаткового боргових зобов'язань; 3) виникнення ще одного боржника без втрати попереднього (першочергового) і без зміни кредитора за основним зобов'язанням. За допомогою гарантії (поруки) банк фактично перерозподіляє ризик, у такий спосіб зменшуючи його. Ще одним зовнішнім способом зниження кредитного ризику є страхування. Його суть полягає у повній передачі ризику страховій установі. Кредитний ризик за допомогою страхування можна зменшувати двома способами. Перший полягає у тому, що позичальник укладає зі страховою компанією договір про страхування своєї відповідальності за непогашення кредиту, тобто страхувальником є позичальник. У другому випадку страхувальником є кредитор (банк), страхуючись від кредитного ризику. Суть внутрішніх способів зниження кредитного ризику комерційного банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікація та створення резервів. Лімітування -- це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Як приклад можна навести нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Лімітування спрямоване на обмеження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вираженні) комерційного банку. Диверсифікація -- найпростіший та універсальний метод зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає: 1) диверсифікацію позичальників за галузями; 2) диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами відсоткових ставок; 3) диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів. Щодо методів зниження депозитного ризику, то найефективнішими з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу. Для зниження валютного ризику комерційний банк може використовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти, в якій надано кредит;

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів);

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельованими;

4. Страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії;

5. Визначення оптимальної структури загальної відкритої валютної позиції, яка забезпечує мінімальний ризик.

Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), а також похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щоб знизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку за запозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношення запозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками у портфелі комерційного банку. Крім того, відсотковий ризик банку можна зменшувати за допомогою страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям.

Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

ІІ. Практична частина

ВИСНОВКИ

Дана курсова робота складена з двох частин - теоретичної та практичної.

Стосовно теоретичної частини можна сказати наступне, що ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо.

Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву "управління активами і пасивами". Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управління ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком. За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать: кредитний ризик, ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик, ринковий ризик, ризик репутації, ризик ліквідності, операційний ризик, правовий ризик, процентний ризик. Банківські ризики можна поділити на дві категорії: ризики, що піддаються кількісній оцінці та ризики, що не піддаються кількісній оцінці. До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку. До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги та зовнішні ризики. Управління ризиками -- одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками. У банківській практиці застосовується безліч методик управління ризиками. Одні базуються на найпростіших розрахунках, інші -- на складних, наприклад, із застосуванням статистичних симуляцій на основі даних про поточні операції, або -- з використанням динамічного моделювання. Вибір методики не в останню чергу залежить від особливостей діяльності банківської установи. Насамперед процес управління ризиками повинен забезпечити можливість отримувати обґрунтовані розрахунки ризиків, на які наражається банк у своїй поточній діяльності, а також визначати ймовірність виникнення надмірних ризиків у майбутньому. Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення -- вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат. Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування. Суть внутрішніх способів зниження кредитного ризику комерційного банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікація та створення резервів. Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), а також похідні інструменти. Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій. Стратегія управління банківськими ризиками -- невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових.

В практичній частині курсової роботи було проведено аналіз надійності комерційного банку. За аналітичними даними встановлено, що згідно вихідних даних статутний фонд аналізуємого комерційного банку складає 244,436 млн. євро (при курсі 11,1).

Візуально, за загальними даними балансового звіту, визначили що банк має високу платоспроможність, яка складає 5516,424 млн. грн.

При визначенні такого показника, як мультиплікатор капіталу встановили, що потенційний ризик втрат банку не має істотного характеру, так як показник склав 21,16 при нормі від 20 до 25.

Визначаючи коефіцієнт надійності встановили, що цей показник має низький рівень стійкості та незалежності щодо кон'юнктурних змін на ринку, а саме: показник складає 0,11 при нормі 0,25 - 0,30.

При визначенні коефіцієнту співвідношення власного капіталу та активів встановили, що цей показник має високий рівень та складає 9,61, тобто ? 10 грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн. активів.

Здійснюючи розрахунок коефіцієнту співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання встановили, що ресурсна база банку має стабільний характер, так як строкові депозити перевищують депозити до запитання і показник складає 3,39 (при нормі >1).

Коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів при розрахунку склав 19,84% (при нормі <20%) - це означає, що банк не має фінансової залежності від зовнішніх джерел фінансування.

Коефіцієнт кредитної активності склав 89,62%, що свідчить про агресивну ризиковану кредитну політику банку та недостатню диверсифікацію активів.

Показник коефіцієнту миттєвої ліквідності при розрахунку склав 12,37% (при нормі >20%), тобто банк має слабку здатність забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів.

Список використаної літератури

1. Закон України від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність».

2. Проект Закону України від 24.11.2010р. № 7399 «Про внесення змін до деяких законів України (щодо нагляду на консолідованій основі)».

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Затверджено Постановою Правління НБУ 28.08.2001 р. № 368.

4. Банки и банковские операции: Учебник для вузов/ Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова, О.М. Макарова и др.; Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 471с.

5. Банківські ризики: теорія та практика управління: Монографія / Л.О. Примостка, О.В. Лисенок, О.О. Чуб та ін. - К.: КНЕУ, 2008. - 456 с.

6. Банківський нагляд: Навчальний посібник / за ред. доц. Конопатської Л.В. - К.: КНЕУ, 2008.

7. Валютне регулювання та контроль: Навчальний посібник / за ред. доц. Боришкевич О.В. - К.: КНЕУ, 2008.

8. Васюренко О.В. Банківські операції. Навчальний посібник - 4-те вид. - К.: Знання. - 2004 - 324 с.

9. Витлинский В.В., Верчено П.И. «Анализ, моделирование и управление экономическими рисками», Киев 2006 г.

10. Вощило М. Основи управління ризиками у банківській справі// Вісник Національного банку України.-2001.- №12.- с. 51-52.

11. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни «Банківські операції» / Керівник авт. кол. А. М. Мороз. -- К.: КНЕУ, 1998. -- 380 с.

12. Коршикова Т. Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банків// Вісник Національного банку України.-2003.- №1.- с. 24-25.

13. Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 347 с.

14. Пернарівський О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків// Вісник Національного банку України.-2004.- №4.- с. 44-48.

15. Шеремет А.Д., Щербакова Г.Н. Финансовый анализ в коммерческом банке. -- М.: Финансы и статистика, 2000. -- 256 с.

16. Шпиг Ф., Деркач О. Стратегія управління діяльністю комерційного банку. - К.: 2000. С. 67.

17. http://www.bank.gov.ua/Publication/visnuk.

18. http://www.bank-ua.com.

Словник ключових термінів

Банки -- це особливі установи, які акумулюють грошові кошти і накопичення, перерозподіляють їх шляхом кредитування, здійснюють грошові розрахунки та операції з цінними паперами, випускають гроші в обіг тощо.

Банківській ризик -- це ймовірність події, яка може негативно вплинути на прибуток або капітал банку.

Джерело ризику - це фактори, які спричиняють невизначеність результатів рішень.

Диверсифікація -- найпростіший та універсальний метод зниження портфельного кредитного ризику.

Гарантія (порука) -- це зобов'язання гаранта (поручителя) перед кредитором боржника (позичальника) відповідати за виконання боржником свого зобов'язання у повному обсязі або частково.

Економічний ризик - об`єктивно-суб`єктивна категорія, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності у ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих та неконтрольованих чинників за наявності прямих та зворотних зв`язків.

Лімітування -- це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій.

Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана управлінням ризиками.

Об`єкт ризику - керована система, стосовно якої приймаються рішення, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Ризик - це вартісний вираз ймовірності події, що веде до збитків. Тобто, ризик означає, що може бути отриманий прибуток менший за очікуваний, або що операція приведе до збитків.

Суб`єкт ризику - особа, яка зацікавлена в результатах керування об`єктом ризику й має компетенцію приймання рішення щодо об`єкта ризику.

Управління ризиками -- одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо.

Додаток

АНАЛІЗ НАДІЙНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Размещено на Allbest