Теоретичні основи організації банківського кредитування суб’єктів малого бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Теоретичні основи організації банківського кредитування суб'єктів малого бізнесу

1.1 Місце кредитування малого бізнесу в системі кредитних операцій банку

Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що мале підприємництво є базовим структурним елементом сучасної ринкової економічної системи. З огляду на зарубіжний досвід можна констатувати, що саме всебічний розвиток малого бізнесу в господарській системі багатьох країн з перехідною економікою дав їм змогу суттєво збільшити економічний потенціал, підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки, вирішити гострі соціальні проблеми, сформувати середній клас як важливу умову політичної стабільності суспільства.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

Кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування [1, c.363].

Кредитні операції є найважливішим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збільшенням в останні роки випадків неповернення кредитів дані операції складають підвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цілому.

Кредитування є однією з традиційних банківських операцій. Можна говорити про виняткове значення даних операцій для банку, адже прибутки від їх здійснення не лише займають одну з провідних місць у структурі банківських доходів, а й багато в чому формують загальну стратегію розвитку установи.

Необхідно виділити таке поняття, як система банківського кредитування. Система банківського кредитування - це модель, що охоплює основи організації, принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, перелік та можливості використання різних форм та видів банківського кредитування, а також систему контролю в процесі кредитування. Система банківського кредитування може мати специфічні властивості в залежності від конкретних макроекономічних умов, якості законодавства, розвитку банківської справи в конкретній країні, інших факторів [2, c.112].

Водночас сучасна система кредитування не відмовляється від традиційних загальних принципів її побудови. Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. Можна виділити такі основні принципи кредитування: Принцип обов'язкового повернення суми кредиту, принцип строковості, принцип платності, принцип забезпеченості кредиту, принцип цільового використання. Дотримання банками України вказаних принципів дозволяє значно підвищити ефективність кредитних операцій, підвищити доходи від їх проведення, забезпечити собі стійкість та стабільність, таким чином, зберегти інтереси інвесторів та вкладників банку [3, с. 124].

Суб'єктами малого бізнесу Господарський кодекс визначає підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні [4, с.41].

Реалізація економічного потенціалу малих підприємств залежить від можливостей та умов їх фінансування. Проведені дослідження свідчать, що питома вага власних коштів малих підприємств у середньому коливається у межах 30% від загальної суми. За умов відсутності власних заощаджень із метою здійснення капітальних вкладень для розширення власного виробництва, та освоєння нових видів продукції малі підприємства прагнуть залучити довгострокові ресурси і звертаються за кредитами до комерційних банків.

Аналіз світового досвіду свідчить, що у загальних обсягах фінансування малих підприємств упродовж останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами -- кредитними спілками, кредитними кооперативами тощо.

В Україні підтримка малого підприємництва з боку небанківського сектору на сьогодні є недостатньою, оскільки самі небанківські установи ще не досить розвинені. Незважаючи на те, що упродовж останніх років темпи кредитування малого підприємництва небанківськими установами зростають, в абсолютному вираженні вони залишаються незначними. Таким чином, малі підприємства залучають кредитні ресурси здебільшого за рахунок комерційних банків.

Залучення банківського кредиту є класичною технологією запозичення необхідних фінансових ресурсів. На сьогодні банківські кредити дають змогу фінансувати витрати суб'єктів підприємництва, пов'язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких потреб підприємства, як тимчасове збільшення виробничих запасів, виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають можливість природно поєднувати усі джерела оборотних коштів й активно впливають на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

На практиці банки дуже обережно підходять до питання кредитування малих підприємств. Головним недоліком кредитування малого бізнесу банкіри нерідко називають труднощі, пов'язані з "відстеженням" позичальників, які нерідко працюють у тіні і ведуть подвійну бухгалтерію.

Важливий бік справи -- це забезпеченість кредиту. Сьогодні малі підприємства не в змозі виконати заставні зобов'язання, тому що вони не мають достатнього забезпечення, або застава, яка ними пропонується, не досить ліквідна. Зрештою, і проценти за кредити такі високі, що навіть за сприятливих економічних умов повернути їх важко.

У разі несвоєчасного погашення позичальником кредиту або відсотків за його користування у відповідності до ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, що регламентується Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та Положенням НБУ "Про примусове списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України" [5-7].

Позичальник може давати доручення банку про списання коштів зі свого рахунку, якщо це передбачено кредитним договором, згідно ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Погашення кредиту за рахунок реалізації прав банку за договорами поруки або гарантії здійснюється у відповідності зі ст. 191-194, 196 Цивільного Кодексу України [8].

В Україні активізувалася діяльність банківських установ щодо кредитування малого бізнесу. Значну, але недостатню роль у розв'язанні проблем кредитування приватного бізнесу виконують кредитні лінії, започатковані деякими міжнародними фінансовими організаціями та НБУ [9, с. 103-104].

Кредитування малого бізнесу - напрямок кредитування, що не лише динамічно розвивається, але й є проблемним через низьку кредитну освіченість самих підприємців. Досить часто суб'єкти малого бізнесу не уявляють весь обсяг кредитних продуктів, що можуть запропонувати банки.

Види банківського кредиту суб'єктам малого бізнесу обумовлюються кількістю критеріїв для класифікації.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин заведено виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит.

За такого критерію класифікації одна й та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються: до запитання (онкольний), строковий, короткострокові (до одного року), середньострокові (до 3-5 років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб суб'єктів малого бізнесу, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види: кредити в промисловість; кредити в сільське господарство; кредити в торгівлю; кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво; кредити в інші галузі.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види: кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо); кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва -- житлових будинків, літаків, кораблів тощо); кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо); кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо); кредит на придбання транспорту; комерційна іпотека; окремі види кредитів (факторинг, лізинг, аккредитив).

Кредити за ступенем ризику поділяють на: стандартні; під контролем; субстандартні; сумнівні; безнадійні.

За забезпеченням розглядають такі види кредитів: бланкові (незабезпечені); забезпечені; забезпечені заставою (в тому числі ломбардний); забезпечені гарантійним зобов'язанням чи порукою; забезпечені страхуванням.

Залежно від методів надання кредитів: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення: водночас; у розстрочку; достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу) [3, c.130].

Сьогодні клієнт банку може оформити короткостроковий кредит на невизначений термін (у межах одного року) або до запитання. Позика до запитання не має фіксованого терміну, але банк має право вимагати її погашення в будь-який час. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позика сплачується на розсуд клієнта. При наданні позики до запитання передбачається, що клієнт-позичальник порівняно платоспроможній, а його активи, в які вкладені кредитні ресурси банку, можуть бути в найкоротший термін трансформовані в грошові кошти (високоліквідні активи).

У залежності від особливостей проекту, що кредитується та методу погашення, виділяються позики, що погашаються одноразово і в розстрочку. У першому випадку основний борг по кредиту погашається на визначену дату одноразовим платежем після закінчення строку кредитних угоди. Позики, що погашаються в розстрочку, допускають періодичне погашення основної суми боргу. Такий порядок погашення встановлюється щодо довгострокових кредитів або до відкритої кредитної лінії.

При цьому позики можуть погашатися рівномірними періодичними і нерівномірними платежами (зростаючими або, що знижуються по мірі погашення кредиту). Платежі при цьому можуть здійснюватися щомісяця, щокварталу, один раз у півріччя або щорічно по довгостроковій позичці. Такий порядок погашення більш вигідний для комерційного банку, тому що прискорюється оборотність кредиту і вивільняються кредитні ресурси для нових вкладень. Ці вигоди, а також особливо довірчі відносини з позичальником обумовили розвиток у вітчизняній банківській практиці поновлюваних (револьверних) кредитів, більш відомих за назвою відкрита кредитна лінія. При цьому кредит надається позичальнику протягом визначеного періоду, як правило, не більше року, у межах погодженого ліміту. Кожна видача кредиту проводиться в міру необхідності, поетапно, у терміни й у розмірі, погодженому сторонами. Цей метод кредитування також заощаджує банку час на аналіз кредитоспроможності клієнта.

За кількістю кредиторів: двосторонні; консорціумні (синдикований); паралельні [2, c.115].

В остаточному підсумку, вибір того чи іншого виду кредитування кожний банк здійснює в залежності від своїх фінансових можливостей, здійснюваної ним кредитної політики і контингенту клієнтів, що обслуговуються.

Крім традиційних форм кредитування в банківській практиці отримали широке поширення кредитні операції, що із правової точки зору по загальній ознаці не є договорами кредиту. Серед них можна виділити облік векселів, лізинг, факторинг, форфейтинг.

Сьогодні серед банківських кредитних операцій виділяються також гарантійні кредитні операції - це операції комерційного банку, при яких банк не надає позичальнику грошової позики, а тільки обіцяє здійснити платежі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання. До цих операцій відносяться акцептні та авальні кредити. При акцептних операціях банк сплачує по зобов'язаннях клієнта. При авальній операції банк здійснює платіж лише у випадку банкрутства боржника.

Останнім часом при проведенні активних операцій комерційні банки відчувають труднощі зі збільшенням обсягу кредитного портфеля: бракує потенційних платоспроможних позичальників. Великі підприємства, фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі зв'язки з конкретними банками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитування таких позичальників.

При цьому недостатньо уваги приділяється малим підприємствам, насамперед дрібному бізнесу. Це пов'язано зі значними витратами часу на оформлення кредиту, великим кредитним ризиком та неспроможністю більшості таких підприємств нести фінансове навантаження щодо сплати відсотків за кредитом.

Аби поліпшити стан фінансового обслуговування підприємств малого і середнього бізнесу в Україні необхідно, в першу чергу, банківським установам розробити свої стратегії виходу на ринок послуг для дрібних клієнтів, відповідно до цих стратегій внести зміни у менеджмент, операційну та технологічну діяльність, у сферу інформаційних технологій, враховуючи особливості функціонування і потреби клієнтів малого і середнього бізнесу. Також необхідно широко залучати до співпраці західних консультантів - практиків з банківського обслуговування дрібних підприємців. На державному рівні слід продовжувати роботу спрямовану на залучення в Україну коштів міжнародних фондів, кредитно-фінансових установ, а також забезпечення доступу до цих ресурсів якнайширшого кола банків, які відповідають критеріям прийнятності даних установ. Необхідно стимулювати банки та небанківські фінансові установи (зокрема, кредитні спілки, товариства взаємного кредитування тощо) до розширення мікро- та інших видів кредитування і одночасно вдосконалювати законодавче забезпечення їх діяльності; створювати сприятливі умови для громадян і суб'єктів господарювання в отриманні кредитів, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків користування; вдосконалювати механізм державної підтримки підприємств, зокрема суб'єктів малого та середнього бізнесу в отриманні кредитів та розробку національної програми мікрокредитування.

Програма кредитування малого підприємництва розрахована на суб'єктів малого підприємництва (фізичні особи - підприємці, юридичні особи - СМП). Для зручнішого пристосування до потреб потенційних клієнтів банки розробляють та впроваджують різні програми для кредитування суб'єктів малого підприємництва. Наприклад це можуть бути такі програми:

· Кредит для розвитку бізнесу під заставу рухомого майна;

· Кредит для розвитку бізнесу під заставу нерухомого майна;

· Обладнання для малого бізнесу;

· Новий автомобіль на бізнес;

· Комерційна нерухомість;

· Експрес-кредитування тощо [10, с.92].

Слід зазначити, що визначена законодавством процедура оформлення та надання мікрокредитів в Україні майже нічим не відрізняється від процедури кредитування «великого бізнесу».

Але адміністративні витрати банків при кредитуванні малих підприємств практично дорівнюють видаткам при розгляді кредитних заявок великих та середніх підприємств. Тому, для значного розширення кредитування комерційними банками малих підприємств необхідно запропонувати належні механізми-компенсатори високих адміністративних витрат [11, с.36].

Таким чином, рівень розвитку малого підприємництва впливає на створення позитивного іміджу України, забезпечення ефективності ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи. Разом з тим, сьогодні гостро стоїть проблема фінансової та кредитної підтримки малих підприємств, яка належить до першочергових чинників, що гальмують розвиток малого бізнесу в Україні.

1.2 Механізм кредитування суб'єктів малого бізнесу

Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є кредитна політика. Вона повинна забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків.

Кредитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку [12, c. 412].

Кредитна політика необхідна тому, що дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

· Етапи розробки кредитної політики передбачають: формування цілей і завдань; визначення основних елементів політики; формування стратегічних напрямків діяльності банку; визначення технологічних засад кредитування; встановлення критеріїв оптимальної кредитної політики [3, с.155-157].

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожен з яких, вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і доходності для банку.

Різні автори виділяють неоднакову кількість етапів. Любунь О., Грушко В. пропонують розглядати 6 етапів: Формування портфеля кредитних заявок, проведення переговорів з клієнтом, прийняття рішення про доцільність надання кредиту, оформлення кредитної справи, робота з клієнтом після отримання ним позички, повернення кредиту [13, с. 93].

Лагутін В. розглядає 7 етапів, сьомим етапом є контроль за кредитною операцією [14, с.165-187].

Крім зазначених етапів автори Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г. пропонують також розглядати роботу з проблемними кредитами, яка зводиться до зменшення кредитного ризику. Проблемними називаються кредити, які не повертаються позичальником в зазначений термін і в повному обсязі. В разі визнання кредиту проблемним, спеціалісти розробляють план дій спрямованих на повернення кредиту.

До укладання кредитної угоди банку необхідно ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, вивчити фактори, які можуть спровокувати неповернення позички.

Кредитоспроможність позичальника - здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Механізм оцінки кредитоспроможності позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів: аналізу фінансового стану позичальника та аналізу якісних показників діяльності підприємства. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

· матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

· матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

· відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан позичальника є його фінансові звіти. Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з точки зору потреби суб'єкта в додаткових грошових ресурсах, але і з урахуванням перспектив розвитку позичальника в майбутньому, отримання ним прибутку і ступеня вірогідності неплатежу по позичці. Є й інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших кредитно - фінансових установ, економічна преса, кредитні бюро [16, с.123].

Аналіз фінансового стану передбачає оцінку кредитоспроможності позичальника, для якої використовуються показники ліквідності, фінансової стійкості, фінансово-економічної діяльності та аналізу грошових потоків.

Аналіз якісних показників діяльності підприємства передбачає: аналіз історії позичальника, аналіз ринкової позиції позичальника, аналіз ефективності менеджменту позичальника, наявність забезпечення.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають бути враховані:

· соціальна стабільність клієнта (наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів, постійної роботи);

· сімейний стан клієнта;

· вік та здоров'я клієнта;

· доходи і витрати клієнта;

· інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення, а також користування іншими банківськими послугами;

· зв'язки клієнта у діловому світі.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а також, і про можливість укладання з ним кредитної угоди [17, с.37].

Процедура кредитування малих підприємств охоплює кредитний цикл, починаючи з пошуку клієнтів і закінчуючи тим моментом, коли клієнт повертає банку всю суму кредиту разом із відсотками. Проаналізуємо етапи кредитування підприємств малого бізнесу, які вважають за доцільне розглядати більшість економістів.

Спочатку визначається група підприємств, які цікавлять банк і задовольняють вимоги розробленої ним програми кредитування (розмір кредитів, плата за кредит, строки кредиту). Якщо клієнт задовольняє вимоги, йому роз'ясняють умови кредитування і видають кредитну заявку та перелік необхідних для отримання кредиту документів.

1. Опис документів ФОП:

· паспорт та ідентифікаційний код позичальника та дружини (чоловіка) у разі існування шлюбу, а також свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

· свідоцтво про державну реєстрацію;

· довідка 4-ОПП;

· довідка ПФУ;

· податкова декларація або щоквартальні звіти, якщо клієнт знаходиться на спрощеній системі оподаткування;

· заява про відкриття рахунку;

· картка із зразками підписів;

· повідомлення ДПІ.

2. Опис документів Підприємства:

· документ, що засвідчує рішення про створення підприємства;

· статут;

· наказ про призначення директора;

· паспорти осіб, відповідальних за кредитом;

· ідентифікаційні коди, відповідальних за кредитом;

· довідка комітету статистики;

· свідоцтво про державну реєстрацію;

· довідка 4-ОПП; довідка 4-ОПП;

· довідка з фонду соціального страхування України;

· копія свідоцтва платника ПДВ;

· документ, що підтверджує фінансовий стан підприємства (щоквартальний звіт);

· довідка 4-ОПП;

· повідомлення ДПІ;

· договір на розрахунково-касове обслуговування;

· картка із зразками підписів.

На етапі роботи з документами кредитний спеціаліст активно співпрацює з юридичною службою та службою безпеки банку, які перевіряють наявність необхідних ліцензій, договорів оренди, контрактів, документів, що підтверджують право на власність заставленого майна, достовірність даних у заявці на отримання кредиту. У разі прийняття позитивного рішення щодо подальшої співпраці з клієнтом, кредитний спеціаліст виїжджає до нього для проведення фінансового аналізу. Даний етап включає наступні складові: з'ясовуються загальні питання про бізнес (історія підприємства, засновники), схема роботи (асортимент продукції, постачальники, споживачі, конкуренти, виробничий процес), стратегія на майбутнє, фінансові аспекти діяльності, огляд та оцінка застави.

Наступний етап передбачає передання справи на розгляд кредитного комітету, після складання спеціалістом кредитного відділу резюме позичальника та графіка погашення кредиту. Рішення кредитного комітету може збігатися з пропозицією кредитного спеціалісту, але комітет може зменшити суму кредиту або скоротити строк користування кредитом. За результатами прийнятого рішення, складається протокол, який підписують члени кредитного комітету. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору [18, c.32].

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту та досягнення згоди по всіх питаннях кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

На підставі позитивного рішення кредитного комітету укладається кредитний договір, складається договір застави на час дії кредитної угоди. Наступний крок - відкриття для клієнта позичкового та відсоткового рахунків, а також оприбуткування на позабалансовий облік вартості застави.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

· розпорядження кредитного відділу;

· примірник кредитної угоди;

· договір застави (або інша форма забезпечення);

· строкове зобов'язання;

· картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку [19, c.110].

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

Кредитний спеціаліст постійно стежить за своєчасним виконанням клієнтом своїх зобов'язань за угодою до останнього погашення всієї заборгованості за кредитом та відсотками. Основне завдання контролю полягає в постійному моніторингу економічної та фінансової діяльності клієнта з метою визначення ступеня ризику банку стосовно неповернення боргу та своєчасного виявлення ознак погіршення платоспроможності клієнта. Моніторинг кредитного ризику - це комплекс дій банку щодо отримання та аналізу інформації про клієнта та кредитну угоду протягом строку дії кредитного договору. Моніторинг дозволяє оперативно реагувати на виникаючі ризики виконання зобов'язань позичальником по кредитній операції та знижає обсяг проблемних кредитів. Моніторинг кредитної угоди включає: моніторинг виконання позичальником умов кредитної угоди, в першу чергу своєчасності розрахунків по кредиту та відсоткам; моніторинг фінансового стану на підставі наданої фінансової інформації (звітності); моніторинг цільового використання кредитних коштів, досягнення запланованих показників бізнес-плану /техніко-економічного обґрунтування позичальника; моніторинг забезпечення; моніторинг не фінансової інформації (юридичні аспекти, репутація позичальника, інше) [20].

Наступний етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди [21, c.52-53].

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоціль-нішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Кредит вважається повністю погашеним, коли клієнт виконує всі зобов'язання за договором та погашає всю суму заборгованості за кредитом та відсотками. Якщо клієнт хоче отримати новий кредит, розглядається питання про повторне кредитування. Для цього весь процес проводиться спочатку. У випадку, коли клієнт не хоче брати повторний кредит або такого бажання не має банк, після погашення останнього внеску за позику клієнт отримує у банку лист про те, що кредитну заборгованість погашено, з яким іде до нотаріуса, де знімають заборону з майна. Після цього відносини банку з клієнтом вважають закінченими. Кредитний спеціаліст дає розпорядження про закриття позичкового та відсоткового рахунків і знімає з позабалансового обліку вартість договору застави. Всі ці документи підшивають у кредитну папку і кредитна справа закривається.

1.3 Особливості кредитування суб'єктів малого бізнесу банками України та тенденції його розвитку

На сьогоднішній день питома вага наданих кредитів в малий та середній бізнес досить не значна, але кредитування малого бізнесу в Україні зростає досить швидкими темпами. Переважна більшість комерційних банків України мають в своєму складі підрозділи або програми, що спеціалізуються на мікрокредитуванні. Сьогодні вже накопичено значний досвід кредитування малого бізнесу, більшість банків мають висококваліфікований персонал, використовують технології кредитування, надані Європейським банком реконструкції та розвитку, фондом «Євразія», Німецько-Українським фондом.

Міжнародні фінансові інститути пропонують програми мікрокредитування комерційним банкам України.

На даний момент організація кредитування суб'єктів малого бізнесу здійснюється переважно на основі фінансування та згідно з методикою Європейського Банку Реконструкції та Розвитку та Німецько-Українського Фонду. Рішення про створення кредитного фонду - Німецько-Українського Фонду (НУФ) було прийняте Урядом Німеччини у вересні 1996 року, метою якого є поліпшення доступу малих і середніх підприємців України до кредитних ресурсів. НУФ був створений як неприбуткова організація, що діє у вигляді «вічного» револьверного фонду. В рамках програм НУФ надаються мікро- та малі кредити, погашаються, як правило, рівними місячними внесками. Кредит може бути використано для поповнення оборотного капіталу (надається, як правило, на 6 місяців) та основного капіталу (до 1 року). У підприємства-позичальника повинно бути не більше 20 працюючих.

ЄБРР та НУФ впроваджують «Програму мікрокредитування в Україні», в якій визначені основні принципи, особливості та умови мікрокредитування, які є обов'язковими для всіх банків країни, які є її учасниками.

Програма переслідує декілька взаємопов'язаних цілей:

· надання кредитних коштів мікро- та малим підприємствам;

· надання технічної підтримки українським комерційним банкам в питанні сприяння розвитку зазначених цільових груп;

· створення умов для довготривалого фінансування мікро- та малих підприємств на базі українських комерційних банків;

· посилення банківських структур в плані надання малих кредитів шляхом застосування відповідної кредитної технології, створення відділів кредитування мікро- і малого бізнесу і адаптації банківських структур і процесу кредитування; банківський кредитування малий бізнес

· надання малим підприємствам і підприємцям, особливо тим, які досі не мали доступу до банківських кредитів, надійного і стабільного джерела фінансування для розвитку бізнесу [22].

У зв'язку з цим, особлива увага приділяється роботі з неклієнтами банку. При цьому обов'язковою передумовою для участі банку в програмі мікрокредитування є те, що підприємства і підприємці, які не є клієнтами банку, можуть стати позичальниками банку в найкоротші терміни, навіть не відкриваючи поточного або депозитного рахунків в банку. Всі мікро- і малі підприємства і окремі приватні підприємці є цільовою групою програми мікрокредитування. Кожне підприємство, в свою чергу, може мати свою специфіку і в корені відрізнятися від інших.

Розвиток цієї банківської програми призведе до збільшення чисельності робочих місць, а значить скорочення безробіття за рахунок розвитку малого бізнесу.

В багатьох регіональних відділеннях банків програма підтримки малого та середнього бізнесу розвивається досить стрімко. Найбільшою популярністю вона користується в таких банках: «Приватбанк», «Райффайзен банк Аваль», «Форум» та інші [23].

Проаналізуємо кредитування малих і мікропідприємств за програмами мікрокредитування Європейського банку реконструкції і розвитку і Німецько-українського фонду(див. Додаток А).

Отже, програми мікрокредитування, запропоновані міжнародними фінансовими інститутами комерційним банкам України, є радикально новими на ринку кредитування. Підтвердженням цього є недостатньо велика питома вага кредитів, наданих ЄБРР та НУФ в 2006 році (19%). Але програми пропонують привабливі умови двом групам економічних агентів - банкам та суб'єктам господарської діяльності - малим підприємствам та приватним підприємцям. Тому в 2010 році при загальному прирості кредитних вкладень малому бізнесу 175,63%, отже, якщо порівнювати 2010 рік з 2006, то кількість кредитів, наданих малому бізнесу зросла на 75,63%. А темп приросту кредитів наданих за рахунок програм міжнародних фінансових інститутів складає 204,66%.

Згідно з даними Національного банку України, в державі останнім часом спостерігається чітка тенденція до нарощування темпів кредитування комерційними банками суб'єктів малого та середнього підприємництва. Причому дана позитивна тенденція простежується як за короткостроковими так за довгостроковими кредитами [24].

Зупинимось на аналізі кредитів, що надані банківською системою України за групами банків. Розмір наданих кредитів за період 2006-2010 рр. представлений в таблиці Б.1 (див. Додаток Б).

Дані таблиці дозволяють стверджувати, що найбільшу питому вагу, складають кредити, надані першою групою банків. В 2006 році цей показник склав 64,23%, а в 2010 - 71,35%. Якщо розглядати зміну окремо по групам банків, то кредити в 2010 році найбільш стрімко надають банки першої групи і темп приросту дорівнює 123,49%. Таким чином, загальна кількість наданих кредитів збільшилась на 101,19% за період 2006-2010 рр. Це пояснюється тим, що економіка країни набуває відносної стабільності, після економічної кризи кінця 2008 - початку 2009 року.

В Україні останнім часом спостерігається досить стрімка тенденція до активізації ринку кредитів для малих підприємств. Як видно з наведених даних, у структурі кредитів, наданих підприємствам малого та середнього бізнесу, за валютним принципом переважають кредити в іноземній валюті. При цьому загальна сума кредитів в іноземній валюті переважає суму кредитів у національній валюті на 45,36%. Найменше кредитів в національній валюті надають банки Одеської області (13,03%). Що стосується Полтавської області,то вона є лідером кредитування в національній валюті (41,86%). Аналізуючи діяльність банків в даному секторі, розглянемо характеристики надання кредитів суб'єктам малого та середнього бізнесу в регіональному аспекті [25 c.42-44] (див. Додаток В).

Аналізуючи надані кредити за строковим принципом, ми можемо стверджувати, що у портфелі комерційних банків у 2010 році почали переважати довгострокові кредити, загальна сума яких на 38,66% перевищує короткострокові кредити. Але якщо прослідкувати динаміку довгострокового кредитування на ринку кредитних послуг в Україні за період незалежності, видно, що досягнення таких результатів було досить нелегким. Обсяги довгострокового кредитування як малого та середнього бізнесу, так і народного господарства взагалі почали зростати лише за відповідного рівня стабілізації економіки, і досягнення таких результатів свідчить про позитивні тенденції у сфері банківського кредитування.

Наведені дані також свідчать про те, що найбільші суми наданих кредитів припадають на м. Київ -- 92043 млн. грн. або 32,52 % від загальної суми, Одеська - 25729 млн. грн. або 9,09%, Дніпропетровська - 24285 млн. грн. (8,58%) та інші області. Найменші показники у Сумській -- 3057 млн. грн. (1,08%), Кіровоградській області - 2859 млн. грн. (1,01%) та Чернігівській - 2717 млн. грн. або 0,96%. Отже, основна маса наданих кредитів малому та середньому бізнесу припадає на промислово розвинені регіони з високою густотою населення(див. Додаток В).

Таким чином, з наведених даних можна зробити висновок, що банки кредитують суб'єкти малого та середнього бізнесу з швидким оборотом коштів, що забезпечує не тільки оперативне повернення суми боргу, а й можливість використання повернених коштів в нових кредитах.

Двадцятка найбільш надійних українських банків виглядає наступним чином: Ощадбанк, Укрсиббанк, Райффайзен банк Аваль, Сведбанк, Сітібанк Україна, Укрексімбанк, ІНГ Банк, Укрсоцбанк, Форум, ВТБ Банк, Сведбанк Інвест, Універсал Банк, Донгорбанк, Каліон банк Україна, ОТР Банк, Унікредит Банк, Хрещатик, Ерсте Банк, Індекс-Банк.

Програма кредитування малого підприємництва - розрахована на суб'єктів малого підприємництва. Фізичні особи, що отримують доходи від власного бізнесу, які мають діючий бізнес протягом не менш ніж 3 місяців для фізичних осіб-підприємців, та не менше ніж 6 місяців - для юридичних осіб - суб'єктів малого підприємництва. Для зручнішого пристосування до потреб потенційних клієнтів банки розробляють та впроваджують різні програми для кредитування малого підприємництва. Наприклад це можуть бути такі програми: Кредит для розвитку бізнесу під заставу рухомого майна;

· Кредит для розвитку бізнесу під заставу нерухомого майна;

· Овердрафт;

· Новий автомобіль на бізнес;

· Кредитна лінія;

· Експрес-кредитування тощо.

Наприкінці жовтня вісім банків з 20-ти найбільших у сфері кредитування бізнесу видають кредити на поповнення оборотних коштів під заставу нерухомості.

Так, за останні три місяці кількість банків, що видають кредити для малого та середнього бізнесу на поповнення оборотних коштів під заставу нерухомості, зросла вдвічі і становить вісім з 20 провідних за рівнем активів установ.

Отже, розглянемо процентні ставки, які пропонують банки-лідери станом на кінець 2010:

БМ Банк пропонує кредити в малий бізнес у доларах та євро під 19,11% річних;

Правекс-Банк, ПУМБ, ПроКредит Банк - під 22-25% у гривні, 15% річних у доларах та євро;

Форум - під 22% у гривні, 14% річних у доларах США;

Укрсоцбанк - у гривні під 27% річних;

Індекс-Банк - під 21% у гривні, 11-12% річних у доларах та євро;

УкрСиббанк - 20% реальних річних у гривні, 15% реальних річних у доларах США і євро [26].

На нашу думку, з метою вивчення та систематизації існуючих у даній сфері проблем, є доцільним класифікувати їх за рівнем виникнення: проблеми, що виникають на макро- та мікроекономічному рівні.

До проблем, які виникають на макроекономічному рівні, необхідно віднести проблеми законодавчого та нормативного забезпечення фінансової діяльності суб'єктів малого бізнесу в Україні, зокрема, кредитної підтримки малих підприємств. Отже, існують проблеми створення інституційної мотивації залучання банків до кредитування малого бізнесу та зменшення ризику неповернення позик при кредитуванні даного сектора економіки. Комплекс чинників, закладених на законодавчому рівні, стримує темпи та процедури здійснення банківських операцій у сфері малого бізнесу. Бракує надійної системи страхування кредитних ризиків, за якою б банки отримували право в беззаперечному порядку списувати суми неповернених кредитів із рахунків страхових компаній [27, c.184].

Принциповою проблемою є принцип банківського кредитування малого бізнесу є відсутність гнучкої системи гарантійних фондів із використанням коштів державного, місцевого і муніципального бюджетів, а також коштів міжнародних фінансових інститутів, що дало б змогу мобілізувати активи й ресурси на центральному і регіональному рівнях з метою забезпечення кредитів для малих підприємств, режиму пільгового оподаткування прибутку банків, що кредитують малий бізнес.

Негативним фактором системи фінансової підтримки сьогодні є недостатній рівень розвитку суміжних ринків, які інфраструктурно обслуговують потенційно процедури кредитування малого бізнесу. Насамперед це стосується лізингового та страхового ринків, Тому, враховуючи світовий та вітчизняний досвід, необхідно запровадити пілотні проекти на основі новітніх технологій надання лізингових послуг та страхування ризиків кредитування малого бізнесу, залучивши до реалізації лізингових схем фінансові ресурси державних цільових програм та міжнародних фінансових організацій.

Складовою частиною фінансової підтримки є також державні та недержавні гарантії за кредитами суб'єктам малого бізнесу. Для цього на український фонд підтримки підприємництва необхідно покласти функції надання державних гарантій та компенсації відсотків за кредитами для малого бізнесу [28].

До проблем мікроекономічного характеру слід віднести наявність певного комплексу негативних чинників, закладених на рівні нормативних документів, які в свою чергу, потребують комплексного нормативного врегулювання, а саме технологій та процедур кредитування суб'єктів малого бізнесу. На нормативному рівні не вирішено питання спрощення процедур перевірки застав та оцінки фінансового стану одержувача невеликого за обсягом кредиту, що суттєво знижує рівень оперативності банківського кредитування. На нашу думку, ускладнюють процедури банківського кредитування суб'єктів малого бізнесу також високі тарифи за послуги нотаріального посвідчення договорів застави та договорів купівлі-продажу нерухомого майна. При кредитування суб'єктів малого бізнесу в умовах інфляції банк повинен мати змогу запобігати інфляційним ризикам. З цією метою на нормативно-правовому рівні необхідно передбачити процедуру зміни умов кредитного договору при виникненні форс-мажорних обставин.

Вирішальне значення для успішної кредитної діяльності банку має ресурсна база кредитування. Тому розгляд проблеми кредитування суб'єктів малого бізнесу, що виникають на рівні банку, доцільно розпочати саме з його ресурсної бази. Щодо кредитування суб'єктів малого бізнесу, то, як зазначалося вище, воно може здійснюватися за рахунок власних коштів банку або за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій [29, c.38].

Особливо ризиковим при кредитування суб'єктів малого бізнесу є кредитування «молодого» підприємництва, нового виду бізнесу, бізнесу, що перепрофільовується, та бізнесу, де простежується наявність сезонності. В Україні проблема ускладнюється залежністю підприємців від кримінального світу і від несподіваних дій податкових і наглядових органів. У процесі роботи з дрібними позичальниками банки стикаються з проблемою необхідності удосконалення кредитних технологій, які б дозволили оптимізувати громіздку процедуру прийняття рішень щодо надання кредиту.

Особливості організації діяльності суб'єктів малого бізнесу призводить до виникнення труднощів при оцінці фінансового стану потенційного позичальника. Необхідно оцінити не тільки фінансовий стан фірми, але й фінансовий та майновий стан її власників, інших пов'язаних осіб тощо. Для такої оцінки не завжди є повна та достовірна інформація. Ринкова вартість активів може бути як вищою, так і нижчою за балансову. На нашу думку, аналітики повинні використовувати дані фінансової звітності при оцінці кредитних заявок малих підприємств тільки в економічно розумних межах (з точки зору затрат робочого часу працівників банку), маючи на увазі, що дані фінансової звітності можуть бути викривлені, крім того, реальний стан підприємства може бути як кращим, так і гіршим за представлений в офіційній звітності. Банк змушений користуватися непрямими джерелами інформації, що ускладнює процедуру оцінки кредитоспроможності позичальника [30, c.42-43].

Серед важливих проблем, що виникають на мікроекономічному рівні щодо кредитування суб'єктів малого бізнесу необхідно виокремити проблему існування певної недовіри клієнта до банку - стереотипу, який складався під впливом соціальних умов та попереднього досвіду у сфері відносин "банк-клієнт" . У результаті клієнти не завжди відкрито ідуть на контакт із банком, побоюючись втратити, для прикладу, предмет застави. Також дуже часто на практиці зустрічаються випадки нерозуміння клієнтом функцій кредитного спеціаліста. Позичальники виявляють бажання отримати кредит при першому контакті, не розуміючи дій кредитного експерта, який повинен здійснити аналіз поточного стану бізнесу та фінансового стану позичальника, а також супроводжуючи позику протягом усього кредитного циклу, здійснюючи поточний моніторинг.

Серед проблем, що виникають у кредитних експертів у процесі роботи з потенційними позичальниками, можна назвати проблеми, пов'язані з намаганням подати підроблені документи, заснуванням фіктивних фірм із метою одержання кредиту та його не поверненням тощо.

Малі підприємства та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються торговельно-посередницькою діяльністю, пред'являють досить високий попит на кредити. Дані клієнти ї найчисельнішою групою потенційних позичальників, але і в них досить часто виникає проблема щодо наявності ліквідної застави. Саме застава є найболючішим місцем у процесі кредитування таких клієнтів. Суттєвою перешкодою є труднощі з реалізацією застави, яка сьогодні, за браком відповідної інфраструктури, продається досить довго і за значно заниженою вартістю. Необхідно також передбачити можливість передачі в заставу придбаних у кредит обладнання, приміщень та споруд, що надасть діючим механізмам забезпечення кредиту більшої гнучкості та зробить банківські кредити доступними різним категоріям суб'єктів підприємництва [27, c.189.].

Варто згадати ще й таку проблему, яка створює бар'єр між банком та сектором малого бізнесу в Україні, - обмеженість спектра і обсягів банківських кредитних послуг. Так, якщо в розвинутих ринкових країнах налічується до трьохсот видів фінансових послуг, то в Україні - значно менше.

Таким чином, за останній час зростає кількість банків, які кредитують малий бізнес. На сьогоднішній день даний вид кредиту є менш ризиковим в порівнянні з кредитуванням фізичних осіб (зважаючи на велику кількість фізичних осіб - неплатників під час фінансової кризи), тому таке кредитування є пріоритетним. В той же час складнішою є ситуація у регіонах, де, незважаючи на значну кількість малих банків не має жодного, який би спеціалізувався на обслуговуванні малого і середнього бізнесу у регіональному масштабі.