Взаємовідносини підприємств з банками при кредитуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

ім. Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів та банківської справи

Курсова робота

з дисципліни “Фінанси підприємств ” на тему: «Взаємовідносини підприємств з банками при кредитуванні»

Полтава 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи банківського кредитування

1.1 Банківський кредит, банківське обслуговування підприємств: суть та види

1.2 Відкриття кредитного рахунку підприємств у банку

1.3 Порядок надання кредиту та оцінка платоспроможності і фінансового стану підприємства

1.4 Порядок погашення банківського кредиту підприємств

Розділ 2. Аналіз фінансового стану ТОВ «Н'ю Лайн”

2.1 Аналіз ліквідності підприємства

2.2 Аналіз ділової активності підприємства

2.3 Аналіз процесу формування прибутку

2.4 Аналіз рентабельності підприємства

Розділ 3. Стан та напрями розвитку банківської системи України

Висновок

Література

Додатки

Вступ

Обрана тема: «Взаємовідносини підприємств з банками при кредитуванні», тому що на сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання для здійснення підприємством внутрішньої економічної політики.

Важливим та актуальним для України є питання вдосконалення організаційно-економічних і правових засад ефективної кредитної діяльності вітчизняних банків. Спроможність останніх задовольняти суспільні потреби у позичкових коштах сприяє розвитку економіки країни. Від рівня ефективності кредитної діяльності банків значною мірою залежить стабільність банківської системи.

Активізація кредитної діяльності банків України в останні роки супроводжується одночасним зниженням її прибутковості, що зумовлено передусім нестабільністю фінансових ринків, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та високим рівнем конкуренції. За таких умов зростають вимоги до якості управлінського процесу, зокрема виникає необхідність розробки нових і вдосконалення існуючих методик оцінювання та підвищення ефективності кредитної діяльності.

Метою даної курсової роботи є: теоретичне обґрунтування засад банківського кредитування підприємств проведення аналізу фінансового стану підприємства.

Досягнення поставленої мети курсового проекту передбачає у першому розділі розв'язання таких завдань:

· дослідити суть та види банківського кредиту;

· вивчити порядок надання банківського кредиту підприємству;

· порядок погашення банківського кредиту підприємством.

У другому розділі потрібно проаналізувати фінансовий стан ТОВ «Н'ю Лайн” за показниками:

· ліквідності;

· ділової активності;

· процесу формування прибутку;

· рентабельності.

Третій розділ курсової роботи буде присвячений дослідженню стану банківської системи України, напрямків її розвитку.

Об'єкт дослідження - банківський кредит як складова банківської системи, ТОВ «Н'ю Лайн»

Предмет дослідження - теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств.

Інформаційною базою дослідження курсової роботи стали підручники, вітчизняні наукові публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроекти України щодо функціонування кредитної системи, статистичні матеріали Національного банку України.

Розділ 1. Теоретичні основи банківського кредитування

1.1 Банківський кредит, банківське обслуговування підприємств: суть та види

Банківський кредит - це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання[4].

Основними принципами банківського кредитування є:

Ш принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як зі сторони банку, так і з позицій позичальника. Цей принцип ґрунтується на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, який гарантуватиме повернення боржником позички у встановлений угодою термін;

Ш принцип забезпечуваності кредиту - банк використовує право на захист своїх інтересів, коли позичальник порушує взяті на себе зобов'язання;

Ш принцип терміновості - позичальник повертає у визначений кредитною угодою термін банкові кредит;

Ш принцип платності - кредит повертається позичальником з відповідною платою за його користування у вигляді відсотка;

Ш принцип цільової спрямованості кредиту - вкладення позичених коштів на конкретні цілі, які зазначені в кредитній угоді[5].

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками:

Залежно від строків:

· Короткострокові кредити надаються банками підприємствам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обігу (до одного року);

· Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень (до трьох років);

· Довгострокові кредити надаються на фінансування капітальних витрат по реконструкції, модернізації та розширенню діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо (більше трьох років).

За цільовою направленістю:

· Кредити по фінансуванню оборотних активів та основних фондів підприємства;

· Кредити по викупу приватизованого підприємства.

За валютою кредиту:

· В національній валюті;

· В іноземній валюті.

За видом відсоткової ставки:

· З плаваючою відсотковою ставкою;

· З фіксованою відсотковою ставкою.

За видами банківського обслуговування:

· Кредити;

· Кредитно-гарантійні послуги;

· Послуги кредитного характеру.



Рис. 1.1. Банківське обслуговування підприємства

Строковий кредит -- це кредит, який надається повністю відразу ж після укладення кредитної угоди. Його погашають періодичними внесками або одноразово після закінчення терміну надання кредиту.

Кредитна лінія -- це оформлена договором згода банку надати позичальникові кредит протягом певного часу (як правило, одного року) у розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми (ліміту кредиту).

Контокорентний кредит (овердрафт) -- це вид банківського кредиту в національній або чужоземній валюті, що надається надійному клієнтові понад залишок його коштів на поточному рахунку в банку. Сума і термін контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами підприємства, але в межах ліміту, визначеного кредитним договором. З оформленням контокорентного кредиту обороти на поточному рахунку клієнта сальдують, а в разі появи на рахунку від'ємного (дебетового) сальдо, що має назву овердрафт, клієнтові оформляють позику.

Кредит під урахування векселів (обліковий кредит) -- це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явникові векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання терміну оплати зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явникові векселів їх номінальну вартість мінус дисконт.

Акцептний кредит - це один із видів короткострокових кредитів банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою. Зазвичай кредитну угоду оформляють із використанням переказного векселя, в якому одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель (дати згоду здійснити платіж). Підприємство-векселедавець (платник) виставляє вексель на банк, який при цьому стає трасатом. Банк акцептує вексель за умови, щодо настання терміну платежу за векселем підприємство-векселедавець внесе до банку суму, потрібну для його погашення. Для підприємств акцептний кредит є дешевим, оскільки за нього слід сплачувати лише комісійні (за акцепт векселя).

Авальний кредит -- це кредит, призначений для сплати банком за зобов'язаннями клієнта в тому разі, коли сам клієнт не зможе цього зробити у формі поручительства або гарантії. Авальний кредит здійснюється у формі авалю векселя. Банківська гарантія має компенсувати ризик господарської діяльності ділових партнерів клієнта. За авальний кредит сплачують комісійні, величина яких залежить від виду вимоги, що випливає з гарантії, а також від терміну дії гарантії.

До банківських послуг кредитного характеру належить факторинг. Факторинг - це система фінансування, за умовами якої банк (чи фактор-фірма) скуповує права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, придбаними у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки (рахунки-фактури) на поставлені товари чи надані послуги.

Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги. Банк-посереднику день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями[4].

1.2 Відкриття кредитного рахунку підприємством у банку

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати поточний рахунок в одному або кількох комерційних банках за власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій. Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й з іншими банками.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх статутних капіталів і залучених коштів -- залишків грошових коштів на поточних та інших рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних банків[6].

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік, або на кожний випадок одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору вільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк не видає.

Якщо у підприємства виникає потреба в одержанні банківського кредиту, воно звертається в банк з пропозицією про укладення договору (угоди). Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У будь-якому разі воно має вміщувати інформацію про необхідну суму кредиту, його цільове спрямування, форми забезпечення та строки погашення.

Кредитний договір визначає права й зобов'язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківського кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витратами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зобов'язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілях, визначених договором. Фіксується домовленість щодо суми кредиту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов'язаних з використанням наданого кредиту та забезпеченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямування валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на поточний рахунок, або для використання в інший спосіб).

Зі свого боку підприємство зобов'язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому розмірі. Договорами звичайно передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовлений строк, що спонукає підприємство здійснювати заходи щодо додержання принципу строковості кредитування[6].

З метою гарантування повернення виданих позичок комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно вивчають стан кредитоспроможності позичальників і матеріальну забезпеченість кредитів.

Основні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства, які приймаються до уваги банками, такі:

· відсоток забезпеченості діяльності позичальника власними коштами (не менш як 50%);

· репутація позичальника, у тому числі за критерієм своєчасності повернення кредитів, одержаних раніше;

· забезпеченість продукції підприємства збутом та ін.

З метою матеріальної забезпеченості й повернення кредитів чинним законодавством передбачені певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумовити видачу кредиту укладанням договору-застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке не може бути відчужене підприємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення при невиконанні зобов'язання на погашення позички. Конкретно об'єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери. Їх вартість має бути достатньою для погашення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання підприємством гарантії третьої юридичної особи. Така гарантія -- це зобов'язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати підприємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансове становище яких, за їх оцінкою, визнається нестійким (наприклад, якщо підприємство функціонує збитково або якщо воно має низькі показники ліквідності). Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати також кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В такому разі підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається в страхову компанію і укладає з нею договір на страхування кредитного ризику. Банк також має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування у разі несплати боргу в установлений строк. Тоді між підприємством, страховою організацією та банком укладається відповідний договір. В будь-якому разі одержання кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов'язане зі значними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для контролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про залишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки на місці стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов'язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за цільовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі до 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту, а якщо для кредитування банк використовує кредитні ресурси Національного банку, штраф складає не менше 25 відсотків. Причому за порушення цієї норми чинного банківського законодавства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі якщо кредит виданий за рахунок кредитних ресурсів НБУ).

При порушенні підприємством строків повернення кредитів і затримці сплати процентів банк у встановленому чинним законодавством порядку вживає заходів щодо стягнення боргу на свою користь. Примусове стягнення таких боргів здійснюється банком, якщо це передбачене договором. У разі неможливості стягнення боргів з підприємства банк має право порушити в суді справу про банкрутство підприємства-боржника.

Банк за законом зобов'язаний зберігати банківську таємницю та забезпечувати конфіденційність інформації щодо операцій, здійснюваних клієнтами, в тому числі операцій з видачі, повернення кредитів, сплати процентів.

1.3 Порядок надання кредиту та оцінка платоспроможності підприємства та фінансового стану

фінансовий кредит банківський ліквідність

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов[3]:

1) Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2) Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3) Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4) Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як і підприємство.

Банк у процесі оцінки підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

· підприємство має бути кредитоспроможним;

· підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);

· інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово сукупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

· кредит має бути забезпечений.

Процедура отримання кредиту:

1) Попередні переговори;

2) Подання в банк документів на отримання кредиту;

3) Оцінка банком ефективності комерційної угоди підприємства;

4) Згода (незгода) банка на надання кредиту

5) Підписання кредитного договору та надання

6) Контроль банком за виконанням підприємством умов кредитування.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

· техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу;

· копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

· копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання, тощо;

· розрахунки очікуваних доходів від проведення заходу, що кредитується, за рахунок яких очікується погасити майбутній кредит;

· бухгалтерські та фінансові звіти за звітний рік і квартал;

· виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

· висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

· договір застави, поручительства, гарантії, страхування (один із цих документів або кілька за вимогою банку);

· бізнес-план;

· розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

· розрахунок одержання прибутку та його розподілу;

У разі потреби банк може вимагати інші документи, які підтверджують рівень економіки підприємства.

На третьому етапі банк вивчає такі показники:

· кредитоспроможність позичальника:

· рентабельність;

· забезпеченість власними обіговими коштами та їх ефективність;

· фінансова стійкість підприємства;

· ліквідність;

· платоспроможність.

Вирішальне значення при видачі кредиту підприємству має проведена оцінка кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства означає його здатність повністю і в строк розрахуватись за всіма борговими зобов'язаннями.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних засобів, результати фінансової діяльності підприємства. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності і побудови балансу, галузевих особливостей, форми власності.

У світовій практиці є ряд підходів до оцінки платоспроможності позичальника. Серед них можна виділити PARSER i CAMPARI.

PARSER:

P - Person - інформація про особу позичальника та його репутацію;

A - Amount - обгрунтування суми кредиту, який просять;

R - Repayment - можливості погашення;

S - Security - оцінка забезпечення;

E - Expediency - доцільність кредиту;

R - Remuneration - винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

C - Character - репутація позичальника;

A - Ability - оцінка бізнесу позичальника;

M - Mcans - аналіз необхідності звернення за позичкою;

P - Purpose - мета кредиту;

A - Amount - обґрунтування суми кредиту;

R - Repayment - можливість погашення;

I - Insturanse - спосіб страхування кредитного ризику.

Методик аоцінки фінансового стану позичальника включає поєднання об'єктивних аналітичних даних, сформованих на основі бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб'єктивних даних, що формуються експертами (керівниками відповідних управлінь). Цим забезпечується єдиний підхід та обґрунтованість при вирішенні питань оцінки платоспроможності позичальника та доцільності надання йому позик.

Аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника дає можливість не тільки здійснити експрес-аналіз фінансового стану позичальника, а й виявити негативні тенденції в його фінансово-господарській діяльності в цілому і здійснити прогнозування розвитку діяльності підприємства в майбутньому. Це надасть можливість своєчасно вносити корективи в кредитні взаємовідносини банку та позичальника. Установи банку повинні здійснювати оцінку фінансового стану позичальника перед наданням йому позики, а в подальшому - щоквартально для визначення групи ризику та розміру відрахувань до загального та спеціального резервів згідно з «Положенням про порядок формування резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків», затвердженого Національним банком України.

Оцінка фінансового стану здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника (бухгалтерський баланс ф. № 1), звіт про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) та інформації з пакету документів, що повинен надаватися позичальником при отриманні кредиту чи додатково в періоді кредитних взаємовідносин.

Для оцінки фінансового стану позичальника здійснюється аналіз його фінансово-господарської діяльності з таких показників:

- обсяг реалізації;

- прибутки та збитки;

- рентабельність;

- грошові потоки;

- платоспроможність;

- ліквідність;

- фінансова стійкість;

- склад дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- історія погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому;

- ефективність управління позичальника;

- форма власності.

Оцінка фінансового стану підприємства виконується двома етапами:

1-й етап - визначення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника з віднесенням їх до відповідних аналітичних груп;

2-й етап - аналіз фінансового стану позичальника і віднесення його до відповідного класу надійності.

На першому етапі показники, які характеризують фінансовий стан позичальника, розподіляються на такі аналітичні групи показників:

- стану ліквідності підприємства;

- стану ділової активності підприємства;

- стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

- стану рентабельності підприємства;

- стану структури капіталу підприємства;

- стану ринкової активності підприємства.

На підставі оцінки банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Кредитний договір - документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання щодо видачі, використанню й погашенню позик.

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

1.4 Порядок погашення банківського кредиту підприємством

Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

· до запитання(строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку);

· з погашення у відповідний термін;

· з довгостроковим погашенням.

Підприємство може погашати позику достроково - на вимогу кредитора або на бажання підприємства.

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

· дисконтні - утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту;

· позики, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на пів року, щорічно;

· позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики - підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

· амортизаційні - поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За амортизаційного погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

· порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

· внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

· виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

· виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

· інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

· цільового спрямування кредиту;

· обсягів та терміну позики;

· порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

· сезонності та циклічності виробництва;

· рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим .призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

Розділ 2. Аналіз фінансового стану ТОВ «Н'ю Лайн»

2.1 Аналіз ліквідності підприємства

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.

Підприємство вважається ліквідним, якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. До поточних активів відносять оборотні активи та витрати майбутніх періодів. Поточні зобов'язання - це зобов'язання, котрі повинні бути погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців від дати балансу. До них відносять зобов'язання IV розділу пасиву балансу й частину доходів майбутніх періодів, погашення яких відбудеться протягом 12 місяців із дати балансу.

У процесі аналітичної роботи найбільш часто використовують наступні показники ліквідності:

1) коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності;

2) коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

4) чистий оборотний капітал;

5) коефіцієнт маневреності.

Вище перераховані показники ліквідності розраховуються наступним чином:

Коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності - це відношення суми всіх поточних активів до суми короткострокових зобов'язань.

Показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом звітного року - ліквідний чи не ліквідний баланс. Особливий інтерес цей коефіцієнт становить для утримувачів акцій.

1,8 поточних активів припадає на одну гривню поточних зобов'язань на кінець звітного періоду. Якщо порівнювати з початком звітного періоду, то спостерігається збільшення, так як тоді 1,49 поточних активів припадало на одну гривню поточних зобов'язань. Цей показник знаходиться в межах норми, тобто >1, а отже підприємство можна вважати ліквідним.

Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності - це відношення високоліквідних поточних активів до суми короткострокових зобов'язань.

Показує, скільки гривень високоліквідних поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом періоду діяльності у 30 - 40 діб.



На початок звітного періоду 1,39 високоліквідних поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань, а на кінець звітного періоду цей коефіцієнт становить 1,8, відбулося збільшення. Коефіцієнт знаходиться в межах норми.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - це відношення суми грошових засобів та їх еквівалентів до поточних зобов'язань.

Показує, яка частина поточних зобов'язань підприємства може бути погашена на конкретну дату протягом однієї доби. Величина коефіцієнта має значення для постачальників матеріальних цінностей, банку, що кредитує підприємство. Якщо, величини коефіцієнта більше ніж 0,5, то підприємство визначається ліквідним.

На початок звітного періоду 17% поточних зобов'язань підприємства могло бути погашено на конкретну дату протягом однієї доби, а на кінець звітного періоду - 36%, отже спостерігається збільшення.

Чистий оборотний капітал (працюючий капітал) визначається як різниця між сумою поточних активів та сумою короткострокових зобов'язань підприємства.

Підприємство вважається ліквідним, якщо воно має позитивне значення чистого оборотного капіталу.

Отже, підприємство є ліквідним, так як значення є позитивним.

Коефіцієнт маневреності визначається як відношення чистого оборотного капіталу підприємства до суми джерел власного та прирівняного до нього капіталу підприємства. Цей коефіцієнт показує, яка частка власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт маневреності знаходиться в межах 0,3 - 0,4 грн/грн. Розраховується за формулою:

98% власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства.

2.2 Аналіз ділової активності підприємства

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки швидко засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти. Стан ділової активності підприємства характеризують наступні показники:

1) коефіцієнт оборотності активів підприємства (коефіцієнт трансформації);

2) коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості;

3) коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості;

4) коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів;

Показники ділової активності підприємства розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт оборотності активів - це відношення чистого доходу від реалізації продукції до середньої суми активів підприємства.

18,16 чистого доходу від реалізації одержало підприємство протягом звітного періоду з кожної гривні його активів. Досить сприятливі умови стабільного фінансового стану підприємства.

Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної суми дебіторської заборгованості.



Отже, 21,91 рази протягом звітного року дебіторська заборгованість трансформується в реальні грошові кошти.

Відповідно період погашення дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

За розрахунками даного коефіцієнту можна сказати, що фінансовий стан підприємства є стабільним.

Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги - це відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної суми кредиторської заборгованості

Період обігу кредиторської заборгованості

5,82 рази протягом звітного року підприємству слід зробити оборотів, щоб сплатити виставлені рахунки по господарських операціях.

Коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів - це відношення суми операційних витрат до суми товарно-матеріальних запасів. Характеризує швидкість трансформації виробничих запасів в обсяги товарної продукції на складі підприємства.

2.3 Аналіз процесу формування прибутку

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток підприємства формується як фінансовий результат за всіма видами його діяльності: операційній, інвестиційній, фінансовій. Операції формування та розподілу прибутку підприємства представлені у звіті про фінансові результати підприємства (форма №2).

Процеси формування прибутку підприємства передбачають визначення валового прибутку (збитку), прибутку (збитку) від операційної діяльності, прибутку (збитку) від проведення інвестиційної і фінансової діяльності. Формування прибутку на підприємстві завершується визначенням величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування.

Сформований на підприємстві прибуток від звичайної діяльності до оподаткування є спільною власністю підприємства, держави і в окремих випадках фінансової системи. Розподіл прибутку в рамках діючих законодавчих актів характеризує відносини між підприємством, з одного боку, та державою й фінансовою системою - з другого.

На першому етапі розподілу прибутку визначається частка держави в частині відрахувань до бюджету суми податку на прибуток, податку на транспортні засоби, податку на землю й податку на нерухомість.

Якщо підприємство користується довгостроковим кредитом, то на другому етапі розподілу прибутку визначається обсяг процентних платежів за довгостроковий кредит та погашення основної суми боргу. Після проведення таких платежів у Державний бюджет і фінансову систему формується величина чистого прибутку, який є повністю власністю підприємства й використовується за напрямами, що визначаються статутом підприємства та його органами управління.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції (комерційна маржа) - це відношення чистого прибутку до чистого доходу підприємства від реалізації.

За попередній період підприємство отримувало 0,7% чистого прибутку з кожної гривні реалізованої продукції, а за звітний період - 1%. Спостерігається збільшення, що є позитивним для даного підприємства.

Коефіцієнт рентабельності інвестицій - це відношення суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до середньої суми інвестиційних ресурсів.



82% прибутку одержую підприємство з кожної гривні вкладених інвестиційних ресурсів.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до суми власного капіталу.

61% грошових одиниць чистого прибутку «заробила» кожна грошова одиниця, вкладена власниками капіталу.

Таблиця 1 Формування та розподіл прибутку підприємства в динаміці, тис.грн

№ з/п	Показник	Коди форми №2	За звітний період	За попередній період
1	Дохід (виручка) від валової реалізації	010	22292,4	19488,6
2	Податки та збори в ціні продукції	(015+020+ +025+030)	3715,4	3248,1
3	Чистий дохід (виручка) від реалізації	035	18577,0	16240,5
4	Собівартість реалізованої продукції	040	17768,8	15773,3
5	Валовий прибуток	050	808,2	467,2
6	Інші операційні доходи	060	5,8	5,1
7	Сумарні операційні доходи	(035+060)	18582,8	16245,6
8	Адміністративні витрати	070	122,8	81,6
9	Витрати на збут	080
10	Інші операційні витрати	090	370,9	226,2
11	Сумарні операційні витрати	(040+070+ +080+090)	18262,5	16081,1
12	Прибуток від операційної діяльності	100	320,3	164,5
13	Дохід від інвестиційної та фінансової діяльності	(110+120+ +130)
14	Витрати від інвестиційної і фінансової діяльності	(140+150+ +160)	5,7	6,4
15	Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування	170	314,6	158,1
16	Податки на прибуток	180	70,8	41,4
17	Чистий прибуток від звичайної діяльності	190 і 220	234,8	116,7

Отже, з даної таблиці ми бачимо, що операційні доходи у попередньому періоді складали 16245,6 тис. грн. , а у звітному році - 18262,5 тис. грн. відбулося збільшення на 2016,9 тис. грн.

Операційні витрати склали у попередньому році 16081,1 тис. грн. а у звітному році вони збільшились до 18262,5 тис. грн.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування у попередньому році становив 158,1 тис. грн., а у звітному році - 314,6 тис. грн..

2.4 Аналіз рентабельності підприємства

Фінансовий стан залежить від того, як ефективно на підприємстві використовують його активи та капітал. Для оцінювання стану рентабельності діяльності підприємства використовують наступні показники:

1) коефіцієнт рентабельності всіх активів підприємства;

2) коефіцієнт рентабельності поточних активів підприємства;

3) коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції за валовим прибутком.

Показники рентабельності підприємства розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт рентабельності усіх активів підприємства розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньої суми активів за формулою

23% прибутку одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

Коефіцієнт рентабельності поточних активів підприємства - це відношення чистого прибутку до середньої суми поточних активів підприємства.

37% прибутку одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в поточні активи.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції за валовим прибутком - це відношення валового прибутку підприємства до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт).



За попередній період 2,9% валового прибутку одержувало підприємство з кожної гривні реалізованої продукції, а за звітний період - 4,5%.

Спостерігається значне збільшення, що свідчить про значне поліпшення рентабельності підприємства.

Висновок: проаналізувавши Баланс (форма №1) і Звіт про фінансові результати (форма №2) ТОВ «Н'ю Лайн» та зробивши відповідні розрахунки показників, які характеризують фінансовий стан підприємства можна зробити висновок, що підприємство займає стійке фінансове положення, воно є платоспроможним, з високим забезпеченням власними коштами, має тенденцію до поліпшення показників платоспроможності.

Розділ 3. Стан та напрями розвитку банківської системи України

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2007.р..-- 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника -- 20% ), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів, є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу).

Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків -- це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Для банків з недостатньою капіталізацією з боку НБУ має бути передбачено такі заходи впливу: зобов'язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень відсоткових ставок за зобов'язаннями; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських акцій для потенційних інвесторів. За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яку спрямовують на збільшення банківського капіталу

За станом на 1 лютого 2008 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 176 банків, у тому числі: 144 банки (82,8% від загальної кількості діючих банків) - акціонерні товариства (з них: 102 банки (58,6%) - відкриті акціонерні товариства, 42 банки (24,1%) - закриті акціонерні товариства), 32 банки (18,4%) - товариства з обмеженою відповідальністю.

Філійна мережа банків України складається з 1 369 діючих філій.

У стані ліквідації перебуває 19 банків, з них 16 банків ліквідуються за рішенням НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів. У стадії реорганізації перебувають 2 банки.

Протягом січня 2008 року спостерігалася тенденція зростання основних показників діяльності банків. На відміну від тенденцій попередніх років (зниження ділової активності на початку року) відбулося збільшенням обсягів активно-пасивних операцій банків та основні банківські показники зросли.

За січень 2008 рік власний капітал банків збільшився на 2,8% або на 1,9 млрд. грн. і за станом на 01.02.2008 склав 71,5 млрд. грн.

 Зростання капіталу банків, відбулося за рахунок збільшення сплаченого зареєстрованого статутного капіталу - на 0,7 млрд. грн. або на 1,6% та результату поточного року, який становив 1,3 млрд. грн.

Власний капітал банків має таку структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал складає 60,9% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу - 0,4%; емісійні різниці - 4,5%; загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків - 9,4%; результат минулих років - 2,3%; результати звітного року, що очікують затвердження - 9,3%; результат поточного року - 1,8%; результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії - 11,4%.

Зобов'язання банків України збільшилися на 2,6 млрд. грн. або на 0,5% і на 01.02.2008 становили 532,4 млрд. грн.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5% від загальної суми зобов'язань; залишки коштів на коррахунках інших банків - 2,2%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків - 28,3%; кошти суб'єктів господарювання - 20,9%; кошти фізичних осіб - 31,4%; кошти небанківських фінансових установ - 2,4%; кошти бюджету та позабюджетних фондів - 1,3%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - 3,7%; цінні папери власного боргу - 3,7%; субординований борг - 1,5%; інші зобов`язання - 4,1%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 129,9 млрд. грн. або 77,7% від загальної суми коштів населення, а кошти до запитання - 37,4 млрд. грн. або 22,3%.

Кошти в національній валюті складають 59,6% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків.

Протягом січня 2008 року активи банків збільшилися на 4,5 млрд. грн. або на 0,7 % і становлять 603,9 млрд. грн. Загальні активи збільшились на 4,7 млрд. грн. або на 0,8% і складають 623,7 млрд. грн.

Збільшення загальних активів відбулось, в основному, за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, - на 6,4 млрд. грн. або на 1,3%, з них: кредитів, що надані суб'єктам господарювання - на 6,1 млрд. грн. або на 2,2%, кредитів, наданих фізичним особам, - на 4,2 млрд. грн. або на 2,7%.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають 10,0% від суми загальних активів, кредитні операції - 78,9%, вкладення в цінні папери - 4,6%, дебіторська заборгованість - 0,4%, основні засоби та нематеріальні активи - 4,6%, нараховані доходи до отримання - 1,0%, інші активи - 0,5%.

Продовжували зростати довгострокові кредити. Протягом січня 2008 року вони збільшилися на 2,5% і на 01.02.2008 становили 299,4 млрд. грн. або 60,9% від наданих кредитів.

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності.

За січень поточного року прибуток банків становить 1,3 млрд. грн.

Доходи банків склали 7,1 млрд. грн., в т.ч. процентні доходи становили 5,6 млрд. грн. (або 79,6% від загальних доходів), комісійні доходи - 1,1 млрд. грн. (15,1%), результат від торговельних операцій - 0,2 млрд. грн. (3,3%), інші операційні доходи - 0,1 млрд. грн. (1,5%), інші доходи - 30,0 млн. грн. (0,5%), повернення списаних активів - 5,9 млн. грн.

Витрати банків склали 5,8 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати - 3,3 млрд. грн. (або 57,3% від загальних витрат), комісійні витрати - 0,1 млрд. грн. (2,0%), інші операційні витрати - 0,3 млрд. грн. (5,1%), загальні адміністративні витрати - 1,7 млрд. грн. (29,9%), відрахування в резерви - 0,3 млрд. грн. (4,3%), податок на прибуток - 80,5 млн. грн. (1,4%).

Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Такі проблеми практично унеможливлюють припущення про дійсну конкурентоспроможність банківського сектору України. Для цього варто подивитися хоча б на той факт, що активи українського банківського сектора становлять близько 30 млрд. грн., що є меншим за 1% активів Deutsche Bank AG або Citigroup Inc. І це не враховуючи інших недоліків, таких як відставання кількості та якості банківських послуг від світового рівня, недосконалий менеджмент, фінансові результати діяльності та ін.

У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;

надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

здійснення розрахунків між клієнтами.

Таким чином, банки мають здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та виконувати функцію створення грошей і регулювання грошової маси.

В Україні ж виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а, отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфелю українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток у даному напрямі - введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ і т.д.).

На виконання банками України своїх функцій впливає також те, що більшість грошей перебуває поза банками у вигляді готівки, що безпосередньо стосується функції мобілізації ресурсів банками. Якщо у розвинутих країнах світу готівка становить лише 5-7% грошової маси, то в Україні вона складає близько 50% грошового обороту. Це пов'язано зокрема з тим, що готівкова маса зростала високими темпами у період інфляції, а також із тим, що ця інфляція зумовила знецінення заощаджень населення і викликала проблему його недовіри до банків, яка і досі залишається досить серйозною проблемою банківської системи України.