Цінні папери та їх види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Що таке цінні папери

2. Які типи цінних паперів є найбільш поширеними

2.1 Акції

2.2 Облігації

2.3 Ощадні сертифікати

2.4 Векселі

2.5 Приватизаційні папери

2.6 Інвестиційні сертифікати

3. Дериватири

4. Ринок цінних паперів

5. Правове регулювання

Висновок

Список використаних джерел



1. Що таке цінні папери?

Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:

а) засвідчують право володіння або відносини позики,

б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;

г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Тут слід пам'ятати деякі моменти.

По-перше, у більшості країн існують нормативні правові переліки цінних паперів, тобто переліки грошових документів, які мають юридичний статус цінного паперу. По-друге, як правило, вказані переліки закріплюються в законах, тобто актах, які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, які містяться у законах різних країн, можуть бути вичерпними та відкритими Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» в редакції 1991-1992 років містить вичерпний перелік. Вищезгаданий закон містить невеликий перелік цінних паперів - усього 7: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим v законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення, грошові ордери, довіреності тощо Майже в кожній країні, де існують ринки цінних паперів, держава в законодавчому порядку визначає конкретні види грошових документів, які визнаються цінними паперами Виняток становлять лише окремі держави, але й у них переліки документів, що вважаються цінними паперами, закріплюються в правових нормах, що мають підзаконний характер. цінний папір фондовий ощадний

У процесі ринкової взаємодії створюється велика кількість різноманітних грошових документів, які використовуються з метою інвестування, розрахунків, надання позик тощо. Але не всі з них визнаються цінними паперами в юридичному плані До категорії останніх належать лише ті, які прямо визначені правом певної країни як такі. Переліки цінних паперів різних країн мають багато спільного, але одночасно поміж ними існують і певні відмінності. Наприклад, це стосується Японії та Сполучених Штатів, України і розвинених європейських країн. У законодавчих органах країн з розвиненими ринковими відносинами в цій сфері інколи проводяться досить довгі, а також гарячі дискусії з приводу того, слід чи не слід відносити той чи інший грошовий документ до категорії цінних паперів Само собою є зрозумілим, що й депутати при вирішенні таких питань відстоюють інтереси певних економічних кіл. Наявність гарячих дискусій у законодавчих органах свідчить також про те, що між інтересами таких кіл можуть існувати - й існують - розбіжності

Питання віднесення певного грошового документу до категорії цінних паперів має також юридичне значення Оскільки ринкова взаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами, а також самоврядними інститутами (наприклад, біржами або асоціаціями торговців цінними паперами), то ними визначаються і впроваджуються певні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску та обігу таких паперів Якщо ж певний грошовий документ використовується в процесі взаємодії на ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можна вимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям, стандартам та процедурам, встановленим спеціально для випуску та обігу цінних паперів.

З іншого боку, у процесі взаємодії з приводу цінних паперів інститути-емітенти, наприклад, можуть порушувати встановлені органами держави та інститутами-регуляторами норми. У таких випадках інвестори, чиї інтереси були порушені, можуть звернутися за захистом як до органів судової влади, так і де спеціальних державних органів, які контролюють поведінку учасників ринку цінних паперів, або до інститутів-регуляторів. У випадку використання в процесі ринкової взаємодії грошових документів, які не є цінними паперами, зацікавлений інвестор не може звертатися за захистом своїх прав до спеціального державного органу або інститутів-регуляторів.



2. Які типи цінних паперів є найбільш поширеними?

Найбільш поширеними вважаються такі типи цінних паперів:

(а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (наприклад, акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати тощо), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента; (б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного паперу і емітентом, тобто боргові цінні папери (наприклад, облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо), і (в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав на цінні папери.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні випускаються і знаходяться в обігу такі види цінних паперів, а) акції, б) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; в) облігації підприємств, г) казначейські зобов'язання республіки, д) ощадні сертифікати; е) векселі; ж) приватизаційні папери. Приватизаційні папери були включені до переліку в 1992 році. Будь-які інші грошові документи не визнаються в Україні як такі, що мають юридичний статус цінних паперів, хоча вони й можуть використовуватися, наприклад, при взаємних розрахунках у процесі здійснення господарської діяльності.

Відповідно до цього, поняття українського ринку цінних паперів охоплює не будь-яку сукупність ринкових відносин, а лише тих, які складаються з приводу визначених у законодавстві видів цінних паперів.

2.1 Акція

Акція являє собою цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства та надає власнику акції ряд майнових та немайнових прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Найбільш важливими ознаками визначення поняття “акція” є такі: 1) акція є одним з видів цінних паперів, 2) цей цінний папір не має установленого строку обігу, 3) засвідчує пайову участь власника у статутному фонді акціонерного товариства, тобто наявність у власника акції статусу співвласника акціонерного товариства, 4) наявність у акціонера як співвласника акціонерного товариства певних майнових і немайнових прав.

Акції як специфічний вид цінних паперів виконують ряд важливих функцій на ринку цінних паперів. Найбільш важливими з них є такі (а) акції являють собою грошові документи з якими пов'язані певні майнові та немайнові права (б) вони є об'єктом права власності (в) акції являють собою об'єкт цивільне правових угод.

Акції як грошові документи. Зміст цієї функції легко збаг нути проаналізувавши найбільш важливі ознаки поняття “акція”. На акціонерному ринку в більшості випадків звертають увагу саме на зазначену функцію оскільки мова йде не лише про грошовий характер документа але й про визначене коло майнових та немайнових прав що надаються власникові цього документа.

Із усіх видів цінних паперів в Україні лише акції надають власнику статус співвласника майна й коштів акціонерного товариства та право на участь в управлінні його діяльністю.

Акції як об'єкт права власності. Вказана функція означає що акція може належати акціонеру виключно на правах власності. В юридичному контексті це означає що акціонеру належать відповідно право на володіння право на користування та право на розпорядження акцією.

Право володіння та право користування є відокремленими складовими частинами права власності які можуть передаватися іншим особам і при цьому не буде здійснено переходу права власності У зв'язку з цим юридична або фізична особа може володіти або користуватися акцією, але при цьому вони можуть не бути акціонерами акціонерного товариства, тобто власниками акції. Право розпорядження являє собою невід'ємну складову частину права власності Вважається, що останнє належить тому, кому належить право розпорядження акцією.

Таким чином важливим моментом відносин щодо акцій є те, що власник акції може сам володіти, користуватися та розпоряджатися цим грошовим документом, а також пов'язаними з ним майновими і немайновими правами, а може передавати права володіння і користування нею іншим особам, інститутам або державі Власник акції може передати останнім право власності в цілому причому якщо передача права власності не порушує умови випуску акцій і разом з тим до набувача акції перейдуть також і відповідні майнові та немайнові права 3 іншого боку, власник акцій може передавати окремі майнові або немайнові права тимчасово іншим особам на платній або безоплатній основі. Головне правило яке не повинно бути порушеним при цьому, полягає в тому що ніхто не може передати іншому більше прав, аніж ті які належать йому самому (Nemo in alium potest transferre plus juris quam ipse habet).

Наявність у власника акції права на передачу прав володіння та користування нею іншим особам інститутам або державі значною мірою розширює його можливості щодо використання акцій. Таким чином, наявність у акції функції об'єкта права власності робить цей вид цінних паперів досить привабливим.

Говорячи про акцію як об'єкт права власності, необхідно мати на увазі що акція може належати на правах власності одному або декільком акціонерам в останньому випадку вона належить на правах спільної власності. В останньому випадку реалізація права власності на акцію здійснюється за угодою між усіма співвласниками. Угодою наприклад може бути передбачено що управління акцією буде здійснювати один із співвласників, а доходи по ній будуть належати всім у відповідних пропорціях.

Акції як об'єкт цивільно-правових угод. Зазначена функція являє собою не менш важливу аніж ті, що були вже розглянуті Вона означає що з приводу акцій може виникати низка цивільно-правових угод.

2.2 Облігація

Облігація - цінний папір, що засвідчує позику її власником грошових коштів емітенту та підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати такому власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого проценту, якщо інше не встановлено такими умовами.

Облігації являть собою різновид боргових цінних паперів. В облігаційних відносинах емітент виступає у ролі позичальника, а інвестор - позикодавця.

У залежності від того, хто випускає облігації, останні поділяються на облігації підприємств та державні облігації. У першому випадку маються на увазі підприємства та господарські товариства, незалежно від форм власності, у другому - певні державні органи. У зазначеній класифікації облігації місцевих органів (місцеві облігації) розглядаються як різновид державних облігацій. Час від часу в підприємств, уряду чи місцевих органів влади для реалізації конкретних проектів або цілей виникає потреба в мобілізації додаткових коштів. Наприклад, підприємство бажає встановити нову технологічну лінію, яка допоможе йому випускати більш якісну продукцію, або в зв'язку з тим, що за термінами сплати надходження до державного бюджету можуть інколи не співпадати з видатками; уряду на час такого неспівпадання необхідні тимчасові кошти для забезпечення видатків; або місцеві органи влади хочуть побудувати школу або лікарню, або проїздний шлях, що є важливими для даної місцевості, але коштів у місцевому бюджеті не вистачає, і тому виникає потреба в додаткових коштах тощо.

Якщо підприємству, товариству, уряду або органам місцевої влади для певної мети необхідні додаткові кошти, то вони приймають рішення про випуск облігацій, тобто випуск грошових документів, які б підтверджували наявність боргових відносин між ними та тими, хто їх придбав. І внаслідок такого випуску одержують необхідні тимчасово вільні кошти, що належать фізичним та/або юридичним особам, які виступають у ролі інвесторів. У такому випадку підприємство, товариство, уряд або орган місцевої влади є емітентами, тобто “тими, хто випустив” облігації.

Емітент пропонує громадянам та іншим підприємствам, організаціям, товариствам тощо надати йому певну суму грошей як позику для того, щоб він міг використати одержані кошти з конкретною метою. Законодавство України вимагає, щоб емітенти в обов'язковому порядку повідомляли при випусках облігацій про те, на які конкретні цілі будуть використані позикові гроші.

Внесення грошей позикодавцем робить його власником облігації та спричинює до виникнення в емітента низки зобов'язань по відношенню до власника. По-перше, емітент зобов'язується повернути власникові облігації одержані в нього гроші за номінальною вартістю облігації. По-друге, він зобов'язується виконати цей обов'язок у конкретний строк, тобто строк, на який була випущена облігація. По-третє, як правило, обов'язковою умовою випуску облігації є зобов'язання емітента сплатити власнику облігації плату за користування його грошима. По-четверте, наприклад в Україні, емітенти облігацій (крім державних та місцевих (муніципальних), що були випущені у вільний обіг, повинні публікувати регулярну та матеріально значущу інформацію для ознайомлення з нею інвесторів

У залежності від того, яким чином емітент здійснює плату за користування грошима власника облігації, останні поділяються на процентні, дисконтні та безпроцентні. Розглянемо кожний вид окремо.



2.3 Ощадний сертифікат

Ощадний сертифікат - вид цінних паперів, який являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право власника сертифікату на одержання суми депозиту і процентів по ньому після закінчення встановленого строку. У діяльності банківських установ України торгівля ощадними сертифікатами почала набувати значного поширення.

Усе залежить від того, який зміст вкладається в зазначені терміни. Деякі фахівці вважають, що термін “ощадний сертифікат” і термін “депозитний сертифікат” у контексті цінних паперів мають однаковий зміст. Вони можуть вживатися поряд один з одним. Деякі фахівці вважають, що ощадні сертифікати, як цінні папери, випускаються і розміщуються серед населення, у той час, як депозитні сертифікати випускаються і розміщуються серед юридичних осіб. Треті вважають, що термін “депозитні сертифікати” є запозиченим із зарубіжної термінології і ним охоплюються цінні папери, що випускаються банками і можуть розміщуватися як серед юридичних осіб, так і серед населення. У Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (1991) використовується термін ощадні сертифікати.

Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Відповідно до чинного законодавства України, у вільному обігу можуть знаходитися лише ощадні сертифікати на пред'явника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають сили для емітента.

Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в національній валюті або у вільно конвертованій валюті України. Вільно конвертованою вважається лише та валюта, яка значиться як вільно конвертована в класифікаторі валют Національного банку України.

Господарський інститут або фізична особа, яка купує ощадний сертифікат, стає перш за все власником грошового документу (цінного паперу), тобто йому належать право володіння, право користування та право на розпорядження придбаними ощадними сертифікатами. Власник ощадного сертифікату набуває право одержати по закінченні строку, на який було випущено цей сертифікат, його номінальну вартість, а також проценти по ньому. Якщо це не обмежено законодавством або умовами випуску, власник ощадного сертифікату може використовувати зазначений цінний папір як засіб розрахунків з іншими особами, а також як предмет застави з метою забезпечення своїх зобов'язань перед цими іншими особами. Нарешті, згідно з законодавством України, власник ощадного сертифікату на пред'явника може продати, передати безкоштовно або подарувати зазначений сертифікат іншим особам.

Досить часто ощадні сертифікати випускаються короткострокове, скажімо, на 3 місяці. По закінченні цього строку власник цінного паперу повертає його банкові, що випустив ощадний сертифікат, і той повертає власнику вартість ощадного сертифікату плюс відсоток, визначений умовами випуску. Як правило, відсоток, що встановлюється банком за ощадними сертифікатами, є трохи вищий у порівнянні з відсотком, який встановлюється банком для вкладів до запитання. Вклади до запитання являють собою такі вклади, з яких вкладник може зняти гроші в будь-який час. До основних обов'язків інвестора можна віднести обов'язок сплатити банку вартість ощадного сертифіката, що купується, додержуватися умов випуску, а також обов'язок пред'явити ощадний сертифікат емітенту при його погашенні для того, щоб одержати суму номінальної вартості ощадного сертифіката і відсоток по ньому.

Банк, який випустив ощадні сертифікати, тим самим підтверджує, що готовий узяти на себе низку зобов'язань. По-перше, банк зобов'язується депонувати певну суму грошей, еквівалентну номінальній вартості ощадного сертифікату; по-друге, банк зобов'язується здійснити таке депонування на цілком визначений строк, а саме на строк, на який випускається ощадний сертифікат;

по-третє, банк зобов'язується сплатити власникові ощадного сертифікату відсоток за користування грошима останнього; по-четверте, у певні строки банк зобов'язується викупити у власника ощадний сертифікат за номінальною вартістю.

Поряд з цим у емітента також виникають і певні права. Наприклад, банк має право розпоряджатися на свій розсуд грошима, що він їх одержав як оплату вартості випущених ощадних сертифікатів. Банк має право відмовити інвестору в достроковому погашенні ощадних сертифікатів, якщо умовами випуску дострокове погашення не передбачене. Банк має право не визнавати угоду про відчуження іменних ощадних сертифікатів і у зв'язку з цим не виконувати свої зобов'язання по відношенню до нового інвестора -- набувача іменного сертифікату. Нарешті, банк має право при достроковому погашенні, якщо воно передбачене умовами випуску, сплачувати менший процент або взагалі його не сплачувати (в залежності від того, що було встановлено умовами випуску).

Як засіб фінансування, ощадний сертифікат є вигідним і для того, хто його купує, і для банку, що його випустив.

По-перше, у власника ощадного сертифікату з'являється можливість у короткий строк одержувати підвищений відсоток, у банка - відносно більша, наприклад, у порівнянні із вкладами до запитання, впевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для надання кредитів іншим господарським інститутам. По-друге, взаємовигідність існує і з іншого боку: а) банку не треба відкривати депозитних рахунків для клієнтів; б) не треба робити зміни в умовах вкладу (при вкладі, наприклад, до запитання клієнт може постійно брати з рахунку гроші або поповнювати його, про що необхідно робити відповідні записи); в) не треба закривати рахунок клієнта.

Для власника ощадного сертифікату на пред'явника відкривається можливість, крім вищезазначеного, дострокового продажу ощадного сертифікату третім особам, до того ж він може робити це за ринковою вартістю, а не номінальною, тобто з одержанням певного додаткового доходу.

Нарешті, використання ощадних сертифікатів є вигідним також і тому, що при його випуску значно прискорюється процес встановлення відносин між банком-емітентом та власником ощадного сертифікату. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, у свою чергу, додаткова прибутковість надає змогу банкові підвищувати проценти за ощадними сертифікатами.

Законодавство України вимагає, щоб ощадні сертифікати мали певні реквізити, оскільки вони являють собою грошові документи. Зокрема, на бланку ощадного сертифікату повинні міститися:

а) найменування “Ощадний сертифікат”; б) найменування банку, який випустив сертифікат, та його місцезнаходження; в) порядковий номер; г) дата випуску ощадного сертифікату; д) сума депозиту (номінальна вартість); е) найменування або ім'я держателя цього документа (для іменного сертифікату); є) підпис керівника банку чи іншої уповноваженої на це особи; ж) печатка банка.

2.4 Вексель

Вексель - письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику (векселедержателю) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей у вказаний строк. Простий В. виписується та підписується боржником. Переказний В. (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітенту).

Існують векселі прості та переказні.

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити векселедержателеві певну суму грошей при настанні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пред'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші У простому векселі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.

Переказний вексель являє собою борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив по пред'явленню або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред'явнику векселя.

Як простий, так і переказний векселі являють собою безумовні боргові зобов'язання. Правовий статус цього цінного паперу визначається в законі та підзаконних актах.

Призначення простого векселя полягає у наступному. Наприклад, продавець “А” поставляє товар покупцю “Б”. Оскільки сторони є одночасно сторонами угоди купівлі-продажу, то покупець “Б” повинен сплатити вартість одержаного товару. Але в “Б” немає грошей, щоб сплатити вартість товару; вони з'являться у нього, скажімо, через 20 днів. За домовленістю сторін, у цьому випадку “Б” виписує простий вексель на ім'я “А” або на пред'явника і дає вексель продавцю “А”. Згідно з ним, він зобов'язується сплатити “А” (пред'явнику) певну суму грошей через 20 днів.

Зазначена у простому векселі сума буде більшою у порівнянні з тією, яку б “Б” сплатив “А”, якби він розрахувався відразу після одержання товару, оскільки “Б” ніби утримує в себе гроші, які належать “А”. Саме за це “Б” і сплачує “А” додаткову суму.

Таким чином, сума, зазначена у простому векселі, складається з двох частин: а) вартості поставленого товару та б) вартості згоди продавця “А” на відстрочку у сплаті. Останнє буває вигідним для продавця, і тому він погоджується на те, щоб “Б” видав простий вексель.

Переказний вексель виписується кредитором і передається особі, зазначеній у векселі, або особі, яка буде виступати пред'явником. Ця особа є першим векселедержателем, або її ще називають ремітентом. Сам переказний вексель називають траттою.

До настання зазначеної у тратті дати ремітент повинен пред'явити її боржнику для того, щоб той підтвердив готовність виконати зобов'язання. У знак погодження із зобов'язанням боржник ставить на траті свій підпис. У випадку відмови, векселедержатель повинен опротестувати вексель, тобто засвідчити факт відмови боржника від виконання вексельного обов'язку в нотаріуса. Без нотаріального засвідчення векселедержатель не має права звертатися до суду за захистом своїх майнових прав. У випадку підтвердження зобов'язання боржник виконує його в день, вказаний у тратті.

Наприклад, продавець “А” поставляє товар покупцю “Б” Припустимо, що існує також торговець “В”, по відношенню до якого “А” є боржником тієї ж суми, на яку “Б” є боржником по відношенню до “А”. Тому “А” одночасно з поставкою товару для “Б” виписує переказний вексель, у якому зазначає суму, день оплати та ім'я “В”, якому повинен оплатити “Б”. До настання дати, зазначеної у переказному векселі, “В” звертається до “Б” з пропозицією підтвердити готовність виконати встановлене у тратті зобов'язання. Боржник “Б” підтверджує свій обов'язок шляхом підпису на тратті (здійснює акцептування векселя) З настанням визначеної у тратті дати “Б” виконує обов'язок щодо сплати зазначеної суми векселедержателю “В”. Цим самим він виконав свої зобов'язання по відношенню до продавця “А”

Шляхом передаточного надпису (індосаменту) ремітент може передати тратту іншій особі, яка буде вважатися наступним векселедержателем, а той - третій по індосаменту і так далі. Звідси й назва переказного векселя - тратта (“бігунець”) Боржник повинен сплачувати суму грошей, вказану в переказному векселі, останньому векселедержателю.

Реквізити простого та переказного векселів визначаються законодавчими актами. Порядок випуску та зразки бланків простого і переказного векселів, що видаються в Україні, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Простий вексель має такі реквізити: а) найменування “Вексель”; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму грошей; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, у якому повинен здійснитися платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис векселедавця.

Переказний вексель, крім реквізитів “а”, “в”-“є”, повинен містити також: ж) просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; з) найменування того, хто повинен платити (платника).

Банківський вексель являє собою вексель, емітентом якого є банк. Здебільшого банки випускають прості векселі, тобто беруть на себе зобов'язання сплатити певну суму векседержателю у певний день. Ніяких інших особливостей у випуску або обігу банківських векселів не існує. Банківський вексель не являє собою окремий вид цінних паперів, і тому законодавчі вимоги щодо порядку випуску, форми бланків, реквізитів тощо векселів розповсюджуються і на банківські векселі. Банківські векселі випускаються з метою мобілізації грошових коштів, необхідних банку. Внаслідок випуску банківських векселів, як і внаслідок випуску векселів взагалі, виникають відносини безумовної заборгованості.

У зв'язку з тим, що вексельне законодавство є досить вимогливим, банківські векселі (як і векселі взагалі) не можуть випускатися в непаперовій формі.

Банківське дисконтування векселя полягає у тому, що векселе-держатель звертається до банка з проханням придбати вексель до дати, на яку він має бути погашений, і банк за певну винагороду купує такий вексель. Банківське дисконтування векселів має два аспекти: юридичний і економічний. У юридичному контексті воно означає угоду купівлі-продажу векселя, який у майбутньому має бути погашеним; в економічному - воно являє собою спосіб, у який векселедержатель (продавець) одержує необхідні йому кошти до настання дати погашення векселя. Причому наступним векселедержателем стає банк, який придбав вексель, і саме в банка виникає право на пред'явлення векселя до погашення при настанні терміну погашення. Тобто для векселедержателя банківське дисконтування являє собою спосіб дострокового одержання грошей за векселем, тобто одержання коштів до настання дати погашення векселя.

Як і інші цінні папери, по-перше, векселі є грошовими документами, які засвідчують наявність відносин безумовної заборгованості. По-друге, векселі виступають засобом кредитування, оскільки між датою виписки або виставлення векселя і датою погашення завжди існує певний період часу, протягом якого існують відносини заборгованості. Погашення векселя означає виконання боржником своїх грошових зобов'язань і тим самим - закінчення боргових відносин. Нарешті, веселі можуть бути також предметом застави.

Протест за векселем має місце тоді, коли боржник, який повинен погасити вексель, відмовляється його погашати. Оскільки вексельні відносини між кредитором і боржником є відносинами безумовними, тобто такими, при яких боржник повинен погасити свою заборгованість незалежно від будь-яких умов, то для того, щоб примусити його виконати вексельні обов'язки, існує інститут протесту векселів.

Протест виконується нотаріусами. Після пред'явлення векселя до погашення у випадку, коли боржник відмовляється його погасити, векселедержатель повинен у встановлені законодавством терміни звернутися до нотаріуса з заявою засвідчити факт відмови боржника виконати свої грошові зобов'язання за векселем.

Засвідчувальний напис нотаріуса, здійснений по відношенню до векселя, і являє собою опротестування векселя.



2.5 Приватизаційнй папери

Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюють перехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). Приватизаційні папери видають виключно громадянам. В Україні згадані цінні папери є виключно іменними. Вони свідчать про право власника приватизаційного паперу на безкоштовне отримання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Власниками приватизаційних паперів, згідно з законодавством України, можуть бути громадяни України, які проживають на її території, проживають або перебувають тимчасово за її межами в службових справах у період, визначений Державною програмою приватизації. Видача приватизаційних паперів організується відділеннями Ощадного банку України за списками громадян, складеними місцевими Радами народних депутатів або представництвами України за кордоном, на підставі заяви одержувача та пред'явлення паспорта або документа, що його замінює. При видачі приватизаційних паперів у зазначених документах робиться відповідний запис.

В Україні приватизаційні папери існують таких видів:

1) приватизаційні майнові сертифікати;

2) приватизаційні житлові чеки;

3) приватизаційні земельні бони.

Законодавство встановлює можливість вибору сфер приватизації, а також застосування різних видів приватизаційних паперів в одній, обраній власником, сфері. Тобто при приватизації державного підприємства власник може використовувати і майнові сертифікати, і житлові чеки, і земельні бони; при приватизації землі -і земельні бони, і житлові чеки, і майнові сертифікати і так далі.

Приватизаційні папери можуть бути використані лише в період проведення приватизації, який визначається Державною програмою. Використання цих паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на акції, паї, інші документи, що засвідчують право власності на частку державного майна, яке приватизується. Зазначені папери можуть бути лише іменними.

Обіг приватизаційних паперів теж має низку специфічних рис:

а) приватизаційні папери вільному обігу не підлягають;

б) їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним;

в) по приватизаційних паперах дивіденди або проценти не нараховуються і не сплачуються;

г) зазначені папери не можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава для забезпечення платежів та кредитів;

д) приватизаційні папери, придбані з порушенням законодавчих вимог, вважаються недійсними.

2.6 Інвестиційні сертифікати

Інвестиційні сертифікати - це цінні папери, які випускають інвестиційні фонди або інвестиційні компанії, які підтверджують право власника такого сертифікату на участь в інвестиційному фонді або в інвестиційній компанії, а також на одержання грошового доходу по них.

По суті, колективне інвестування являє собою досить дешевий та зручний спосіб придбання портфеля цінних паперів. Інвестор придбає інвестиційний сертифікат і тим самим придбає частину доходу, який одержують від портфеля різноманітних цінних паперів. Колективне інвестування майже завжди є портфельним, оскільки одне з головних його завдань полягає у тому, щоб розподілити та певним чином об'єднати ризики, пов'язані з придбанням тих чи інших цінних паперів. З іншого боку, колективне інвестування дає можливість здійснювати постійне керування портфелем цінних паперів за допомогою спеціалістів.

Підприємствами колективного інвестування (у цінні папери) є й учасники ринку цінних паперів, які випускають інвестиційні сертифікати з метою акумулювання коштів і наступного вкладення мобілізованих від продажу інвестиційних сертифікатів грошей в інші цінні папери.

У більшості випадків до підприємств колективного інвестування відносять інвестиційні фонди, інвестиційні трасти та інвестиційні компанії.

Під інвестиційними фондами та інвестиційними трастами розуміють такі фінансові установи, які здійснюють інвестиційну діяльність у цінні папери за допомогою компаній, що спеціалізуються на управлінні інвестиціями, та депозитаріїв, тобто установ, у яких зберігаються кошти вказаних фондів та трастів Як інвестиційний фонд, так і інвестиційний траст мобілізують необхідні для інвестицій грошові кошти шляхом випуску власних цінних паперів, які узагальнено називають інвестиційними сертифікатами

Інвестиційні фонди та інвестиційні трасти діють на підставі засновного документу, який звичайно називається Правилами фонду або трасту (funds or trust rules), звичайного або трастового договору з компанією-управляючим, а також договору з депозитарієм.

Крім вищезгаданого, діяльність інвестиційних трастів має ряд особливостей. Так, портфель цінних паперів, у які вкладено кошти інвестиційного трасту, у більшості випадків формується за рахунок придбання цінних паперів якого-небудь одного виду, наприклад, різних високодоходних облігацій, та залишається незмінним до моменту погашення цих облігацій. Інвестиційний траст створюється на певний, звичайно нетривалий, строк. Після первинного випуску ним інвестиційних сертифікатів нові випуски не робляться. По закінченні строку дії інвестиційного трастового договору інвестиційний управляючий, якому було доручено управляти портфелем цінних паперів, ліквідує портфель і одержаний доход розподіляє поміж власниками інвестиційних сертифікатів вказаного трасту.

На відміну від інвестиційних трастів, інвестиційні фонди, як правило не обмежуються у тому, щоб їх портфель цінних паперів залишався незмінним на протязі всього періоду існування фонду або у тому, щоб вони були прив'язані до якогось певного виду цінних паперів.

Інвестиційні фонди бувають двох типів: закриті та відкриті.

Закриті інвестиційні фонди випускають інвестиційні сертифікати на разовій основі та не здійснюють постійного, тобто по першій вимозі власника, їх погашення. Тобто інвестиційні сертифікати інвестиційного фонду закритого типу погашаються емітентом у певний, визначений в умовах випуску, термін. Такі сертифікати можуть переходити із власності одних інвесторів у власність інших за угодами, укладеними на вторинному ринку, включаючи біржовий. Вони не викупаються емітентом до встановленого терміну, і емітент не випускає нові сертифікати замість викуплених Інвестиційні сертифікати закритих інвестиційних фондів погашаються.

Відкриті інвестиційні фонди випускають і погашають випущені ним інвестиційні сертифікати на постійній основі. Тобто власник інвестиційного сертифікату в будь-який момент може продати інвестиційний сертифікат відкритого інвестиційного фонду лише інвестиційному фонду -- емітенту, і останній зобов'язаний викупити вказаний сертифікат. Такі інвестиційні сертифікати не можуть переходити із власності одних інвесторів у власність інших за угодами, укладеними на вторинному ринку, включаючи біржовий. Вони можуть продаватися лише емітенту. Замість повернених емітенту інвестиційних сертифікатів, відкритий інвестиційних фонд знову продає їх іншим інвесторам. Угоди між відкритим інвестиційним фондом і інвестором та навпаки здійснюються на постійній, а не разовій основі.

Інвестиційні компанії - це фінансові організації, які, як правило, самостійно управляють власною інвестиційною діяльністю і в більшості випадків не зобов'язані зберігати свої кошти в депозитаріях. Інвестиційні компанії не зобов'язані користуватися послугами компаній-інвестиційних управляючих. Вказані компанії звичайно провадять свою діяльність на підставі засновних документів, а також договору з депозитарієм. Як і інвестиційні фонди та інвестиційні трасти, інвестиційні компанії випускають свої інвестиційні сертифікати та мобілізовані таким чином кошти вкладають у цінні папери. Інвестиційні компанії мають самостійний баланс. Вони самі приймають рішення відносно того, яким буде портфель цінних паперів, які цінні папери необхідно придбати або продати тощо. Інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній можуть продаватися та купуватися на біржах.

Вважається, що колективне інвестування дозволяє зменшити ризик вкладень у цінні папери з ряду причин. По-перше, тому, що кошти, мобілізовані внаслідок випуску інвестиційних сертифікатів, вкладаються в портфель цінних паперів, а не цінні папери одного виду якогось одного емітента. Тобто ризик неповернення інвестицій або неодержання доходу за ними зменшується. По-друге, рішення щодо доцільності включення тих або інших цінних паперів до портфелю або вилучення їх з портфелю приймається професійними особами, тобто такими, які здійснюють постійне вивчення ринку цінних паперів, інформації про емітентів, результати їх діяльності, доходність різних цінних паперів тощо Тобто інвестиційний керуючий або інвестиційна компанія має можливість одержувати необхідну для інвестиційних процесів ринкову інформацію, що звичайному інвестору, особливо фізичним особам, досить часто дуже важко робити. Нарешті, у зв'язку з тим, що законодавство різних країн у більшості випадків встановлює досить жорсткі норми щодо надання звітів підприємствами колективного інвестування комісіям з цінних паперів та щодо оприлюднення відомостей про результати діяльності таких підприємств, інвестори, які вкладають кошти в інвестиційні сертифікати, мають можливість більш ретельного спостереження за станом справ того чи іншого інвестиційного фонду або інвестиційної компанії, а значить і приймати рішення про доцільність придбання, утримання або продажу інвестиційних сертифікатів. Нарешті, комісії з цінних паперів у більшості випадків встановлюють набагато більш пильний контроль за діяльністю підприємств колективного інвестування, у порівнянні з іншими емітентами, і цим вже сприяють захисту інтересів інвесторів.



3. Деривативи

Деривативи представляють собою контракти, вартість яких залежить від вартості цінних паперів, з приводу яких укладені ці контракти, або від показників курсів цих паперів. Ринок деривативів, що виник наприкінці 1970-х років, стрімко розвивається і зараз існує практично в кожній країні, у якій існують розвинені ринки цінних паперів. Наявність високого ступеню розвиненості останніх представляє собою одну з найважливіших умов існування ринку деривативів. Деривативи найтіснішим чином пов'язані зі станом ринку цінних паперів та рухом цін на них. Найбільш поширеними видами деривативів є ф'ючерси та опціони.

У деяких випадках вважають, що деривативи, як контракти щодо цінних паперів, є похідними цінними паперами. В інших вважається, що до похідних цінних паперів відносяться такі документи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав по відношенню до цінних паперів. Наприклад, акціонерні товариства можуть випускати “варанти”, тобто документи, які надають право власнику варанта придбати нововипущені акції за пільговою ціною. Варант випускається на певний визначений термін, наприклад, три місяці, півроку або інший, встановлений умовами випуску, термін. Власник варанту може реалізувати належне йому як власнику варанту спеціальне право на придбання визначеної кількості акцій, але за певних умов він може продати варант третій особі. У такому випадку варант як документ теж є предметом угоди купівлі-продажу.

Поряд з варантами акціонерні товариства можуть також випускати так звані “райти”, тобто документи, які засвідчують наявність у їх власників певних визначених умовами їх випуску конкретних прав. Наприклад, можуть випускатися “райти”, власники яких будуть мати право лише на одержання дивідендів і не будуть мати права на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів. Суть цих похідних цінних паперів полягає у тому, що емітенти продають покупцям таких документів не всі, а певні права.

Таким чином, якщо в законодавстві країни немає чіткого визначення, що вважається деривативами, а що -- похідними цінними паперами, ці терміни можуть вживатися як синоніми.

Ф'ючерс представляє собою угоду, за якою одна сторона зобов'язується продати, а інша - купити цінні папери певного виду, у певній кількості, за певною ціною та в певний строк у майбутньому.

Ф'ючерсами торгують на фондових біржах, і вони представляють собою стандартизований документ. Стосовно ринку цінних паперів, предметами ф'ючерсів частіше за все бувають короткострокові державні та інші облігації. Сторона, яка погоджується придбати цінні папери за ф'ючерським контрактом, вважається стороною, що займає довгу позицію.

Сторона, яка зобов'язується продати дані цінні папери, займає коротку позицію. Ціна, за якою вказані цінні папери будуть продані, називається ціною поставки. Укладання ф'ючерської угоди здійснюється безкоштовно для обох сторін. Угода укладається на певний строк, і після настання певної дати сторона, що продає цінні папери, повинна їх поставити іншій стороні, а остання повинна сплатити їх вартість за ціною поставки.

Обидві сторони, укладаючи ф'ючерський контракт, очікують, що ціна на певні цінні папери в майбутньому зміниться. Після закінчення терміну дії ф'ючерського контракту для кожної сторони отримується свій результат.

Для покупця даний результат має такий вигляд: Рдп = Цп -- Цк, де Рдп - результат за довгою позицією; Цп - поточна ринкова ціна на дані цінні папери в день виконання ф'ючерського контракту; Цк - ціна поставки на дані цінні папери, зумовлена контрактом. Особливість ф'ючерського контракту полягає у тому, що сторони зобов'язані виконати його умови. Тобто, якщо в день виконання контракту поточна ціна (Цп) буде нижчою, ніж ціна поставки (Цк), покупець не має права відмовитись від своїх зобов'язань за контрактом і зобов'язаний заплатити за вказану в контракті кількість цінних паперів визначену контрактом суму. Тобто у випадку Цп < Цк покупець “програє”, оскільки, якби не ф'ючерський контракт, він міг би придбати потрібні цінні папери дешевше. У випадку, коли Цк < Цп, тобто ціна поставки нижча, ніж поточна ціна, він “виграє”, оскільки має можливість придбати цінні папери в даний день за дешевшою ціною. Для продавця результат виконання ф'ючерського контракту має інший вигляд: Ркп = Цк - Цп, де Ркп - результат за короткою позицією, Цк - ціна поставки цінних паперів за контрактом; Цп - поточна ринкова ціна на дані цінні папери в день виконання контракту. Продавець також не має права відмовитись від виконання своїх зобов'язань за контрактом, навіть якщо Цк < Цп, тобто якщо він продає за ціною менш вигідною у порівнянні з поточною, “програє”. І навпаки, якщо Цк > Цп, він “виграє”.

Таким чином результат для кожної із сторін може бути позитивним або негативним.

Опціони в контексті ринку цінних паперів також представляють собою стандартизовані угоди щодо продажу та придбання певних боргових цінних паперів, акцій, ф'ючерських контрактів у певній кількості в певний день у майбутньому, включаючи й цей день, за визначеною контрактом ціною.

Розрізнюють два види опціонів: опціон покупця та опціон продавця.

За опціоном покупця власник контракту отримує право, але не обов'язок, на придбання вказаних у контракті цінних паперів (ф'ючерських контрактів), починаючи з моменту придбання даного контракту та закінчуючи датою його виконання, за ціною, визначеною у контракті.

За опціоном продавця власник даного контракту отримує право, але не обов'язок, на продаж вказаних у контракті цінних паперів (ф'ючерських контрактів), починаючи з моменту придбання опціонного контракту та закінчуючи датою його виконання, за ціною, визначеною у контракті. День, який вказується у контракті як день його виконання, називається днем погашення контракту.

Ціна, за якою сторона має право купити (опціон покупця) або продати (опціон продавця) цінні папери або ф'ючерський контракт, називається ціною погашення.

Розрізнюють американські та європейські опціони. Перші можуть бути виконані в будь-який час до настання дня погашення опціонного контракту; другі можуть бути виконані тільки в день погашення опціонного контракту

Інвестори, які купують опціон покупця або опціон продавця називаються “власниками” опціона, друга сторона по опціонному контракту називається “авторами” опціона.

Слід особливо підкреслити, що власник опціона купує право здійснити придбання або продаж певного пакету цінних паперів, вказаного в опціонному контракті, а “автор” - обов'язок продати або купити цей пакет у нього. Це означає, що власник опціона може відмовитись від свого права, тоді як автор не може відмовитись від свого зобов'язання. У цьому полягає головна різниця між ф'ючерським та опціонним контрактами. По ф'ючерсу обидві сторони мають обов'язки й не можуть від них відмовитись.

Розмір пакету цінних паперів вказується в опціонному контракті. Для опціонів, наприклад, у Великобританії, такі пакети складаються з 1000 одиниць цінних паперів. У той самий час, якщо опціони стосуються іноземних цінних паперів, номінальна вартість яких звичайно більша, ніж британських, то пакети можуть складатись із 100 одиниць цінних паперів.

Оскільки опціон надає власникові право купити або продати цінні папери, то він повинен сплатити вартість цього права незалежно від того, який варіант поведінки він вибере: скористається правом або відмовиться від нього.

Наявність у власника опціона права вибору істотно знижує його ризик, у той час як ризик автора опціона завжди великий. Автор зобов'язаний продати власникові цінні папери, вказані в опціонному контракті покупця або купити у власника опціона продавця цінні папери, вказані в контракті, якщо власник вирішить скористатись своїм правом. Тобто в автора опціона немає вибору, він завжди залежить від вибору власника. За все це власник і платить авторові опціона премію. Премія платиться як на випадок використання права за опціоном, так і на випадок відмови від нього.

Відбувається це за такою схемою. Припустимо, що інвестор купує 100 європейських опціонів на акції компанії “X” з ціною погашення 130 доларів за опціон. В опціон входить 100 акцій. Поточна ціна пакету акцій “X” становить 127 доларів, строк погашення опціона минає через три місяці і премія за один опціон становить 3 долари. Очевидно, що якщо на дату погашення опціона поточна ціна пакету акцій “X” буде дорівнювати 130 доларам або менше, власникові опціона буде невигідно скористатись правом придбання, і він відмовиться від нього. У цьому випадку власник опціона сплачує премію у 300 доларів (3 долари х 100 опціонів = 300 доларів) і цим його збитки обмежаться.

При поточній ціні пакету акцій “X” на день погашення опціона, скажімо, у 140 доларів, власник опціона, очевидно, скористається правом на придбання. Продавши придбані акції за ціною 140 доларів, власник отримає валовий прибуток у 10 доларів за одним опціоном (без урахування комісійних виплат) (140 - 130 = 10), причому чистий його прибуток (знову-таки без урахування комісійних виплат) складе 7 доларів (10 доларів валового прибутку - З долари премія за один опціон = 7 доларів). Усього його прибуток становитиме 700 доларів (7 доларів х 100 опціонів = = 700 доларів).

Проте не в усіх випадках власник опціона може одержати прибуток при реалізації свого права на купівлю опціона. Наприклад, якщо поточна ціна на пакет акцій “X” у день погашення опціона становить 132 долари, скориставшись правом на придбання та продавши придбані акції за ціною 132 долари, власник отримає валовий прибуток 2 долари за опціон (без урахування комісійних) (132 долари - 130 доларів = 2 долари). Усього від реалізації акцій по 100 опціонах він отримає 200 доларів. Проте, у зв'язку з тим, що він виплачує авторові опціона премію у розмірі 300 доларів, його збиток становитиме 100 доларів (300 -200 = 100). Але це все-таки краще для власника опціона, ніж відмовитись від права на придбання акцій “X” взагалі і понести збиток у розмірі премії - 300 доларів.

Таким чином, для власника опціона покупця максимальний збиток може бути обмежений сумою виплаченої ним премії, якщо він відмовиться від свого права на придбання У більш вигідних ситуаціях він отримає прибуток, який, як мінімум, буде зменшувати збитки, пов'язані з виплатою премії, і як максимум, принесе чистий прибуток.

Опціон покупця купується інвесторами в надії на те, що в майбутньому ціни на певні цінні папери зростуть. Інвестори, розраховуючи на те, що ціни в майбутньому знизяться, можуть придбати опціон продавця

Припустимо, що інвестор придбав 100 європейських опціонів продавця по акціях “Y”, з ціною погашення 85 доларів за опціон. Опціон стосується пакету в 100 акцій, час його дії - 3 місяці, розмір премії становить 5 доларів за один опціон. Поточна ціна одного пакету акцій “Y” знизилась до 70 доларів. Тоді в день погашення інвестор купує 100 пакетів акцій “Y” за поточною ціною (70 доларів за пакет) і реалізує своє право на продаж цих акцій по 100 опціонах Це означає, що в день погашення опціона він продає авторові опціона акції “Y” за ціною 85 доларів за 1 пакет, його валовий прибуток від 1 опціона складе 15 доларів (без урахування комісійних) (85 доларів - 70 доларів = 15 доларів), а чистий прибуток (без урахування комісійних) - 10 доларів (15 доларів валового прибутку - 5 доларів премії = 10 доларів). Усього ж по 100 опціонах він отримає чистий прибуток у сумі 1000 доларів (10 доларів х 100 опціонів = = 1000 доларів).

Якщо в день погашення опціона поточна ціна на пакет акцій “Y” буде дорівнювати 90 або буде вищою 90 доларів, то власник опціона не буде реалізовувати своє право на продаж через невигідність. У цьому випадку його збитки становитимуть 500 доларів, тобто суму сплаченої ним премії.

Торгівля деривативами виконує декілька функцій, найбільш важливими з яких є функція страхування (хеджирування) ', функція гри на різниці цін. У першому випадку ф'ючерси та опціони купують з метою підстрахування своїх позицій у майбутньому, а також зниження розмірів можливих витрат внаслідок коливань цін на конкретні цінні папери. В іншому - інвестори ризикують, щоб одержати вагомий прибуток економнішими способами.