Цінні папери та їх види

Таким чином, досвід функціонування ринків цінних паперів свідчить про те, що систему цінних паперів створюють досить різноманітні за своїм статусом грошові документи. Кожен вид цінних паперів має певні особливості.

Вказані особливості стосуються перш за все обсягів і видів взаємних прав та обов'язків, виникаючих між емітентом цінного паперу та його власником.

Найбільш широким поділом цінних паперів є поділ їх на цінні папери, що засвідчують приналежність (членство) до організації-емітента, і на боргові цінні папери. Розповсюдженим видом боргових цінних паперів є державні облігації. Облігаційний ринок представляє собою найбільший сектор ринку цінних паперів.

4. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів являє собою досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.

Національний ринок цінних паперів являє собою ринкові відносини, які встановлюються та існують на території певної країни з приводу цінних паперів, випущених емітентами, зареєстрованими відповідно до законодавства цієї країни, причому учасниками. Тобто, у випадку України, національним ринком цінних паперів вважається первинний і вторинний ринок, на якому укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів.

Термін “міжнародний ринок цінних паперів” може набувати різних значень. Наприклад, міжнародним ринком, як правило, називаються ринки країн, на яких знаходяться в обігу цінні папери випущені іноземними емітентами. Тобто, коли в певній країні покупцями та продавцями виступають фізичні та/або юридичні особи, державна належність яких відмінна від державної належності емітента. В іншому випадку, цим терміном можуть охоплюватися ринки, участь у яких вільно можуть приймати як національні інвестори, так і іноземні. Нарешті, поняттям “міжнародний ринок” також можуть охоплюватися випадки, коли одні й ті ж самі цінні папери знаходяться в обігу на територіях різних (декількох) країн.

Первинний ринок являє собою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або вона може здійснюватися через брокерів та ділерів і являє собою безпосередні або за допомогою посередників продаж цінних паперів емітентом та придбання вказаних паперів інвесторами або посередниками

Емітенти випускають цінні папери, а інвестори їх купують, тобто виникають первинні угоди купівлі-продажу. У процесі випуску цінних паперів, у результаті зазначених угод цінні папери, що випускаються, купуються інвесторами або ділерами вперше Тому й ринкові відносини, які виникають в процесі випуску цінних паперів називають первинним ринком.

Первинні ринки цінних паперів існують як відносно нетривкі ринкові відносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами таких угод завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Поруч з тим, первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.

При відкритих випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки на цінні папери, що випускаються

Подальший перехід випущених цінних паперів із власності одних інвесторів у власність інших інвесторів або із власності ділерів, що придбали цінні папери в процесі їх випуску, у власність інвесторів називають обігом цінних паперів. Взаємодію, яка виникає у процесі обігу цінних паперів, називають вторинним ринком

Між первинним і вторинним ринками цінних паперів є ряд розбіжностей Наприклад, предметом угод купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу Доход від продажу цінних паперів на вторинному ринку належить не емітенту, як це має місце на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або ділерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна розбіжність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом підписки.

До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.

Під біржовим ринком звичайно розуміють торгівлю цінними паперами, яка здійснюється на фондових біржах. Таким чином, поняття “біржова торгівля цінними паперами”, “торгівля на фондовій біржі” або “біржовий ринок цінних паперів” у даному контексті мають однакове значення

Перші згадки про фондові біржі стосувалися попередників Паризької фондової біржі і були датовані 1138 роком, однією з найдавніших бірж у власному розумінні цього слова вважається Амстердамська фондова біржа. Вона була заснована в 1602 році в той час, коли велася торгівля акціями Голландської Східно-Індійськоі Компанії. Лондонська фондова біржа виникла в 17 столітті, Нью-Йоркська - у 1792 рощ. Таким чином, біржові ринки є досить старими ринками, на яких уже декілька століть відбуваються торги з цінних паперів.

Оскільки історія розвитку фондових бірж налічує декілька століть, то досить поширеними уявленнями про те, що собою являють такі біржі, були уявлення про них, як про місця, де концентрується торгівля та укладаються угоди з приводу цінних паперів, включаючи акції Бурхливий розвиток ринкових відносин, а також впровадження новітніх електронних технологій, які відбувалися останні декілька десятиліть, дещо змінили уявлення про призначення біржової торгівлі Сучасні уявлення про фондову біржу - це уявлення про неї, як про а) складну систему торгівлі, яка базується великою мірою на комп'ютерних засобах; б) систему виявлення курсів акцій, в) інститут, що відповідає у межах своєї компетенції за впорядкування ринкових відносин з приводу акцій та інших цінних паперів; г) систему торгівлі, яка є досить сприятливою для росту інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

Необхідно мати на увазі, що фондові біржі, як в минулому, так і в сучасних умовах, від свого імені або за дорученням клієнтів цінні папери, що на них котируються, не купують і не продають, їх призначення полягає в іншому: створити та впровадити організаційну та технічну системи, які б надавали можливість швидко, впорядковано та ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

Згідно з нормативними актами різних країн, головними елементами біржової торгівлі цінними паперами є такі: 1) допуск та вилучення цінних паперів до/з обігу на фондовій біржі; 2) визначення способів біржової торгівлі, тобто способів або шляхів укладення угод купівлі-продажу цінних паперів між учасниками біржової торгівлі; 3) визначення видів угод, які можуть укладатися на біржі; 4) встановлення кола учасників біржової торгівлі;

5) встановлення порядку оформлення біржових угод купівлі-продажу; 6) визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, які котируються на фондовій біржі.

На фондових біржах, як правило, продаються і купуються цінні папери авторитетних емітентів, які займають вагоме місце в функціонуванні економічного механізму країни і показники діяльності яких мають велике значення для багатьох господарюючих або фінансових суб'єктів. Звідси й вимоги до таких емітентів, а також критерії, яким вони повинні відповідати, є підвищеними. Основна функція фондових бірж полягає в тому, щоб на основі котирування цінних паперів у процесі біржової торгівлі сприяти визначенню справедливих і об'єктивних цін на вказані цінні папери. Іншою важливою функцією біржової торгівлі є недопущення укладення угод купівлі-продажу, внаслідок яких коливання цін на цінні папери матимуть несподіваний характер або будуть виходити за допустимі межі Таким чином, фондові біржі сприяють і допомагають підтримувати стабільність на ринку цінних паперів. Ще однією з важливих функцій фондових бірж є функція постійного контролю за фінансовим та господарським станом емітентів. Фондові біржі встановлюють для емітентів, цінні папери яких котируються на фондових біржах, правило надавати біржам необхідну інформацію, господарські та фінансові звіти, пояснення тощо.

Торгівля цінними паперами на Українській фондовій біржі здійснюється трьома способами: а) шляхом задоволення зустрічних замовлень; б) шляхом аукціону “з голосу”; в) шляхом комп'ютерних торгів.

Задоволення зустрічних замовлень. Зустрічними замовленнями визнаються замовлення, у яких пропозиції продажу та придбання акцій конкретного акціонерного товариства співпадають повністю щодо кількості, виду та курсової вартості. Акції, які реалізуються шляхом виконання зустрічних замовлень, повинні бути внесені в біржовий бюлетень.

До біржового бюлетеня заносяться замовлення, подані не пізніше 2 днів напередодні торгів. Зміни, що сталися, а також замовлення, які не ввійшли до бюлетеня, але були подані не пізніше ніж за 1 годину до початку торгів, вносяться до біржового бюлетеня як доповнення. Зустрічні замовлення виконуються без винесення їх на аукціонну торгівлю “з голосу” або на комп'ютерні торги. Курсовою вартістю акцій при задоволенні зустрічних замовлень є ціна, зазначена в зареєстрованій угоді купівлі-продажу.

Аукціонна торгівля “з голосу”. У день проведення торгів кожний учасник біржової торгівлі реєструється й одержує біржовий бюлетень, складений котирувальною комісією на підставі поданих замовлень за станом на цей день. Під час торгів брокери та торгівці цінними паперами, які є власниками або орендарями брокерських місць, розміщуються в операційному залі на постах, відповідно до номерів брокерських контор (місць). Нумерація постів співпадає з нумерацією контор (місць) і здійснюється за ходом годинникової стрілки.

Комп'ютерні торги. Комп'ютерні торги ще називають безперервними або постійними торгами. Вони являють собою модель формування курсу акцій, якої б дотримувалася біржа, що проводить аукціони “з голосу”, якби вона проводила останні все частіше і частіше. Комп'ютерні торги здійснюються самим комп'ютером:

у нього безперервно вводяться замовлення на продаж та придбання акцій. У процесі робочого дня фондової біржі укладаються угоди купівлі-продажу акцій і дані по цих угодах висвітлюються на дисплеях комп'ютерів та на табло. Після укладення угод у позиції вносяться відповідні зміни і знову відбуваються торги, і знову укладаються угоди. Знову висвітлюються дані по угодах, і все починається спочатку.

Кожне замовлення має свій код, тому коли комп'ютер фіксує угоду, він сповіщає про це термінали, які стоять у брокерських конторах і які можуть знаходитися поза межами будівлі фондової біржі.

При здійсненні комп'ютерних торгів, фондові біржі дотримуються певних правил. Зокрема, курс акцій, що формується, повинен забезпечувати реалізацію найбільшої їх кількості, тобто найкращим чином зрівнювати попит та пропозицію на конкретні акції; у першу чергу виконуються замовлення інвесторів, які не визначають у своїх дорученнях конкретних цін на акції, а просто вказують, що необхідно придбати або продати такі-то акції за найкращим для інвестора курсом на певний день; повинні бути виконані всі замовлення на придбання акцій, у яких вказуються ціни більші, ніж встановлений курс, і відповідно замовлення на придбання або продаж акцій за цінами більш низькими, ніж курсова; замовлення на придбання або продаж акцій, у яких вказані граничні ціни, що співпадають з зафіксованим курсом, виконуються повністю або частково в залежності від наявності зрівнюючих позицій “з протилежним знаком”; замовлення на придбання акцій, у яких вказані граничні ціни менші ніж курсова, а також замовлення на продаж акцій за ціною більшою ніж курсова, не беруться до уваги і не виконуються.

Лістинг на фодовій біржі являє собою внесення цінних паперів емітента до списку цінних паперів, які котируються на фондовій біржі. Термін має походження від англомовного слова “ліст”, яке перекладається, як “перелік” Таким чином, лістинг по суті є включенням та знаходженням цінних паперів у біржовому переліку цінних паперів, з яких на фондовій біржі можуть укладатися угоди купівлі-продажу.

З огляду на це, зміст понять “котирування” та “лістинг” не завжди співпадають. Певні цінні папери можуть знаходитися в лістингу, але протягом однієї або декількох торгових сесій торги по них можуть не здійснюватися. Котирування має місце тоді, коли має місце торгівля цінними паперами. Тобто цінні папери можуть знаходитися в лістингу, але певний час не виставлятися на торги і значить не котируватися.

Бюлетень фондової біржі - офіційний друкований орган фондової біржі, у якому публікуються курси цінних паперів, що котируються на ній, і який забезпечує опублікування інформації про цінні папери, що котируються або тимчасово не виставляються на торги у відділеннях офіційного котирування, а також повідомлень та рішень фондової біржі, її керівних органів, біржового депозитарію цінних паперів, іншої інформації.

У процесі біржової торгівлі можуть укладатися касові угоди та угоди на строк (строкові).

Під касовими угодами розуміються угоди, згідно з якими поставка цінних паперів і оплата їх вартості виконуються на певний робочий день, починаючи з дня наступного за днем укладання угоди. У міжнародному лексиконі для позначення дати виконання касових угод використовується показник “Т +...”. У деяких країнах існують показники “Т + 5”, в окремих “Т + З” або “Т + 7”. У цьому показнику символ “Т” означає день, коли угода буда укладена, а число - кількість робочих днів, через яку угода повинна бути виконана.

Під угодами на строк в Україні розуміються угоди, згідно з якими сторони повинні виконати свої зобов'язання щодо поставки цінних паперів та оплати їх вартості у строк, більший за той, коли виконуються касові угоди. Угоди на строк або строкові угоди також називають ф'ючерсними та опціонними угодами.

Незважаючи на те, що укладення та торгівля ф'ючерсними та опціонними угодами допускається на Українській фондовій біржі Правилами біржі, на сьогоднішній день законодавство не визначає порядок випуску та торгівлі ф'ючерсами та опціонами з цінними паперами в Україні.

Для проведення операцій на Українській фондовій біржі між УФБ та брокерськими конторами, відкритими при біржі (власниками або орендарями брокерських місць) укладається відповідний договір. Такий договір є стандартизованим документом, розробленим фондовою біржею. За цим договором УФБ зобов'язується надавати в розпорядження контори (власника) робоче місце в операційному залі, телефонний зв'язок, доводити до відома інформацію біржових бюлетенів та інші матеріали, необхідні для укладання угод купівлі-продажу акцій та інших цінних паперів тощо. Контора (власник місця) зобов'язується дотримуватися встановленого порядку здійснення торгів, укладення та реєстрації угод, їх оформлення, погоджувати з біржею кандидатури брокерів, які будуть працювати на УФБ тощо.

Угоди купівлі-продажу цінних паперів оформлюються на УФБ шляхом складання записки спеціаліста і відповідного біржового контракту. У цих документах обов'язково зазначаються основні умови угоди, порядок розрахунків, а також розмір комісійної винагороди. Підписання біржового контракту брокером продавця та брокером покупця, а також реєстрація угоди повинні бути здійснені не пізніше наступного робочого дня після укладення угоди.

Реєстрація угоди (біржових контрактів) виконується в розрахунковому підрозділі УФБ. На кожну угоду складається картка реєстрації угоди. Брокеру продавця та брокеру покупця видається по одному примірнику реєстраційного запису.

Якщо при оформленні біржового контракту між сторонами виникає суперечка стосовно умов договору, остаточними є умови, зафіксовані в записці спеціаліста. Сторона, яка не погодилась з умовами іншої сторони, підтвердженими запискою спеціаліста, вважається такою, що відмовилась від угоди. При обопільній незгоді сторін з умовами угоди, вказаними в записці спеціаліста, приймаються умови, погоджені сторонами. У випадку обопільної незгоди сторін з умовами, вказаними в записці спеціаліста, якщо при цьому сторони не можуть узгодити інші умови, обидві сторони вважаються такими, що відмовились від угоди.

За відмову від угоди встановлюються штрафні санкції. Вони розраховуються відносно суми угоди, зафіксованої у записці спеціаліста.

Клієнти можуть давати такі накази: а) ринковий, б) лімітний та в) стоп-наказ.

Ринковий наказ. Ринковий наказ являє собою наказ клієнта здійснити купівлю (продаж) конкретних цінних паперів у визначеній кількості за найбільш вигідною ціною на момент одержання наказу. У випадку продажу це означає, що брокерська контора повинна продати цінні папери, що належать клієнту, по найвищій ціні на момент одержання наказу. У випадку купівлі -- навпаки, брокерська контора повинна придбати зазначену кількість конкретних цінних паперів за найнижчою ціною на момент одержання наказу.

Лімітний наказ. Лімітний наказ являє собою наказ клієнта здійснити купівлю (продаж) конкретних цінних паперів у визначеній кількості за обумовленою ціною або за більш вигідною, ніж ця. Тобто на відміну від ринкового наказу в лімітному визначається конкретна ціна, за якою клієнт хотів би придбати (продати) цінні папери. Брокерська контора повинна виконати цю умову, а якщо ринкова ціна є більш вигідною для клієнта, ніж та, що він вказав у наказі, то контора повинна виконати наказ за такою, більш вигідною, ціною.

Стоп-наказ. Стоп-наказ являє собою наказ клієнта здійснити купівлю (продаж) цінних паперів у той момент, коли ціна на них досягне обумовленого в наказі рівня. Брокерська контора, яка одержала такий наказ, спочатку з'ясовує існуючі ціни на вказані цінні папери, і, якщо вони відрізняються від зазначеної у наказі, то наказ не виконується. Брокерська контора виконає наказ клієнта лише тоді, коли ринкова ціна порівняється із ціною, зазначеною у стоп-наказі.

У залежності від терміну дії наказів клієнтів, вони можуть бути такими, які мають силу протягом одного дня (накази “на день”), а також такими, які зберігають силу до моменту виконання або скасування (відкликання) - (“відкриті” накази). Накази, у яких відсутні вказівки щодо обмеження терміну їх дії вважаються відкритими наказами.

Накази клієнтів можуть містити певні застереження. У практиці розвинених ринків використовуються такі види застережень: а) “діяти на свій розсуд”, б) “виконати або відмінити”, в) “виконати негайно або відмінити”, г) “лише в повному обсязі”, д) “на момент відкриття (закриття)”, е) “ціну не знижувати (підвищувати)” та деякі інші.

Діяти на свій розсуд. Застереження “діяти на свій розсуд” означає, що брокерська контора, яка одержала наказ від клієнта, має право виконати цей наказ негайно або відкласти його виконання до більш сприятливого моменту і не несе відповідальності за невиконання наказу в обумовлені в ньому строки або за вказаною у ньому ціною.

Виконати або відмінити. Зазначене застереження означає, що наказ повинен бути виконаний брокерською конторою негайно і в повному обсязі. У випадку неможливості негайного виконання в повному обсязі, даний наказ втрачає силу, тобто скасовується.

Виконати негайно або відмінити. Застереження такого типу означає, що наказ повинен бути виконаний брокерською конторою негайно, але він може виконуватися частково. Решта наказу, яка залишилася після негайного виконання певної його частини, скасовується.

Лише в повному обсязі. Зазначене застереження означає, що брокерська контора, яка одержала наказ із таким застереженням, повинна виконати його в повному обсязі. Не допускається виконання наказу частково. Крім того, на відміну від застережень “виконати або відмінити” та “виконати негайно або відмінити”, застереження “лише в повному обсязі” не має на меті негайне виконання наказу.

На момент відкриття (закриття). Це застереження означає, що брокерська контора повинна виконати наказ, який вона одержала, одразу ж після того, як почнуться торги з акціями. Тобто в числі перших після відкриття торгів на фондовій біржі в робочий день. Застереження на випадок закриття означає протилежне. Тобто наказ продати або придбати повинен бути виконаний у числі останніх перед закінченням робочого дня фондової біржі, тобто перед її закриттям.

Ціну не знижувати (підвищувати). Таке застереження означає, що брокерська контора не має права коригувати вказану в наказі ціну на продаж або купівлю акцій. Тобто, якщо в процесі, наприклад, аукціону “з голосу” спеціаліст запитає брокера-продавця, про те, чи не бажає той зменшити початкову ціну продажу, брокер не має права її знижувати, якщо в наказі брокерській конторі міститься застереження “не знижувати”.

Під позабіржовим ринком звичайно розуміють ту частину вторинного ринку, яка не охоплюється поняттям “біржовий ринок”. Тобто позабіржовий ринок являє собою ринкові відносини, які складаються на вторинному ринку цінних паперів “поза” або “поруч” з торгівлею на фондових біржах. Звідси й назва -“позабіржовий ринок”.

Позабіржовий ринок у більшості країн являє собою складну систему ринкових відносин. Найбільш важливими її підсистемами є: організована міжділерська торгівля цінними паперами; приватно-ділерська або приватно-проприетарна торгівля; а також підсистеми типу “via vendor”, “ділер - інвестор - ділер”, “емітент -інвестор - емітент”, “інвестор - інвестор”.

Проте тільки ділери можуть вводити до системи пропозиції про купівлю та продаж. Вказані системи торгівлі, як правило, створюються при саморегулівних організаціях, які діють на ринках цінних паперів. Прикладом такої системи є НАСДАК, електронна система торгівлі цінними паперами, яка об'єднує ділерів, що є учасниками Північноамериканської Асоціації Ділерів (НАСД).

Позабіржова торгівля “via vendors” -- це інформаційні системи, які функціонують на підставі комп'ютерно-мережевих зв'язків та поставляють, головним чином, інформацію про цінні папери, що кимось котируються.

Учасниками вандеровської системи можуть бути усі, хто має таке бажання, у тому числі й індивідуальні інвестори, при умові наявності сумісних комп'ютерних засобів та сплати вартості інформаційних послуг.

Система торгівлі “ділер -- інвестор -- ділер” -- це система, у якій угоди купівлі-продажу цінних паперів здійснюються між ділерами та інвесторами, на відміну від трьох попередніх систем, де сторонами за угодою є посередники - брокери та ділери.

У більшості випадків саме в ділерів концентруються великі пакети цінних паперів, які вони купують у порядку розміщення. Тобто вони часто є кінцевою ланкою випуску цінних паперів та початковою -- у їх обігу. Купуючи випущені цінні папери ділери далі “роблять” для них ринок ~ продають інвесторам за певною ціною. Одночасно це також означає, що ділер у будь-який момент готовий придбати цінні папери за запропонованою ним ціною у одних інвесторів та запропонувати їх до продажу іншим - за іншою ціною.

5. Правове регулювання

Майже в будь-якій країні, де існують ринки цінних паперів, правове впорядкування ринкових відносин здійснюється за допомогою трьох типів правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних державно-правових, а також інституційно-правових. Тобто в цьому випадку говорять про три типи правового регулювання.

В основі поділу на типи лежать відмінності в порядку прийняття відповідних норм і принципів. Для міжнародно-правового регулювання характерним є те, що воно, як правило, здійснюється на основі публічних міжнародно-правових угод, тобто угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх. Особливістю такого регулювання є те, що воно виникає внаслідок реалізації волі держав, які в правовому контексті є рівноправними і незалежними одна від одної. Кожна з держав є сувереном на власній території, жоден із суверенів не може нав'язувати волю іншому суверену. Таким чином міжнародно-правові угоди, у тому числі із приводу цінних паперів, укладаються державами на добровільній основі, тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій.

Національне державно-правове регулювання здійснюється сувереном на власній території шляхом реалізації владно-примусових повноважень. Вказані повноваження визначаються відповідними нормативними актами держави. Як правило, у кожній державі існує певна кількість таких актів, які встановлюють повноваження, права й обов'язки тих або інших державних органів. Сукупність таких актів має ієрархічну будову. Найвище місце в сукупності посідає Конституція. Усі інші нормативні акти такого роду повинні відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої владні повноваження через відповідні державні органи, які й видають нормативні акти, у межах своїх повноважень. Державна влада реалізується через три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Таким чином, нормативно-правові акти кожної із влад мають не суперечити Конституції. Поміж трьома гілками державної влади законодавча влада посідає найвище місце.

Інституційно-правове регулювання здійснюється самоврядними організаціями, як правило, внаслідок реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або внаслідок делегування повноважень відповідним державним органом. Буває також і так, що державно-правове регулювання не охоплює певні важливі відносини на ринку цінних паперів, тоді замість нього впорядкування може здійснюватися нормами і принципами інституційно-правового регулювання.

Структурна залежність трьох типів правового регулювання виражається таким чином. Національне державно-правове регулювання не повинно суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не повинне суперечити міжнародно-правовому і національному державно-правовому.

Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів здійснюється в основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав домовляються про режим допуску та обігу цінних паперів одна одної на своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. У другому міжнародно-правове регулювання являє собою регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, установлюване в масштабах конкретної міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулювання зустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків цінних паперів регулюються договорами, однією стороною у яких виступають держави, а другою -міжнародні організації. Наприклад, у вересні 1991 року між США і Європейським Співтовариством (з січня 1994 року іменується Європейським Союзом) було підписано угоду про співпрацю в галузі регулювання ринків цінних паперів.

Серед усіх форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільший інтерес викликає регулювання, здійснюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій по цінних паперах (International Organization of Securities Commissions - IOSCO). У теперішній час як такого єдиного ринку цінних паперів у межах Європейського Союзу не існує; у кожній країні-учасниці є національний ринок і регулюється він, головним чином, національним законодавством. Згідно з умовами участі в даній міжнародній організації, нормативно-правові акти керівних органів ЄС, і зокрема Ради ЄС, для того, щоб бути обов'язковими на території держави-учасниці, мають бути імплементовані цією державою. Це означає, що держава повинна або створювати новий законодавчий акт, у якому були б відображені положення документа ЄС, або внести в чинне законодавство відповідні зміни, відобразивши в ньому норми Європейського Союзу.

Головними правовими документами даної міжнародної організації, які регулюють взаємодію у сфері цінних паперів, є Директиви Ради ЄС (Council Directives).

До 1994 року Радою, зокрема, були прийняті такі директиви:

* директива № 79/279, що стосується мінімальних вимог до цінних паперів при допуску їх до котирування на національних фондових біржах, а також визначає обов'язки емітентів публікувати щорічні звіти про результати господарчої діяльності та фінансовий стан;

* директива № 80/390, регулююча порядок подання емітентами проспектів про випуск цінних паперів при допуску їх до котирування на фондових біржах країн-учасниць;

* директива № 82/211, що встановлює обов'язок емітентів, цінні папери яких котируються на фондових біржах країн-учасниць, публікувати піврічні звіти про своє господарче та фінансове становище на додаток до річних звітів;

* директива № 85/611, регулююча порядок створення і діяльності підприємств колективного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній);

* директива № 87/345, яка внесла поправки до директиви № 80/390, вказавши, що проспекти про випуск цінних паперів, які публікуються у зв'язку з допуском до котирування на національній фондовій біржі, якщо вони зареєстровані, повинні визнаватись також і в інших країнах-учасницях;

* директива № 88/627, що встановлює обов'язок інвесторів та емітентів повідомляти про зміни у володінні істотними та контрольними пакетами цінних паперів, що дають право голосу;

* директива № 89/592, проголошуюча заборону на торгівлю цінними паперами особами, наділеними інсайдерською інформацією, тобто інформацією, не опублікованою для всіх інших інвесторів;

* директива № 89/298, що вимагає, щоб емітенти, цінні папери яких випускаються у вільний обіг, публікували проспекти про випуск цінних паперів;

* директива № 90/211, яка встановлює, що проспекти про випуск цінних паперів, де б вони не обертались - на біржовому чи позабіржовому ринку, якщо вони зареєстровані компетентним державним органом однієї країни, повинні бути визнані в інших країнах за умови, що минуло не більше 3-х місяців з дня їх опублікування у своїй країні;

* директива № 93/22, регулююча порядок здійснення інвестиційної діяльності у сфері цінних паперів.

Аналіз змісту вищезгаданих директив показує, що еволюційний розвиток співпраці в межах Європейського Співтовариства наприкінці 1970-х - на початку 1990-х років відбувався у напрямку від поступового зміцнення окремих взаємозв'язків до інтеграції взаємодії у цілому на ринку цінних паперів. Це виразно можна бачити на прикладі еволюції принципів міжнародно-правового регулювання, закріплених у текстах директив. Основними з них є: принцип гармонізації мінімальних стандартів, принцип взаємного визнання, принцип уніфікації норм, а також принцип координації діяльності національних комісій по цінних паперах.

Принцип гармонізації мінімальних стандартів уперше був закріплений у директиві № 79/279, яка регулює окремі найбільш важливі аспекти допуску цінних паперів до котирування на фондових біржах, діючих у ЄС. Даний нормативно-правовий акт встановлює мінімальні вимоги, яким повинні відповідати акції та боргові цінні папери, що допускаються до обігу на фондовій біржі.

Вказані вимоги викладені відповідно в додатках “А” і “В”. Окрім вимог, що стосуються допуску цінних паперів до котирування на фондових біржах, директива також закріплює вимоги, пред'явлювані до щорічних звітів емітентів про господарчу діяльність і фінансовий стан. Останні перелічені в додатках “С” -для акцій та “Д” - для боргових цінних паперів.

Як перший (що стосується допуску), так і другий (що стосується щорічних звітів) види стандартів представляють собою мінімальні стандарти в тому розумінні, що країнам-учасницям дозволялось встановлювати більш високі вимоги в порівнянні з тими, які викладені в директиві. Проте введення більш високих стандартів повинно було здійснюватись на недискримінаційній основі, тобто більш високі вимоги до допуску та звітів повинні були пред'являтись до всіх емітентів в однаковій мірі -- як вітчизняних, так і іноземних. З іншого боку, на кожній фондовій біржі, діючій на території ЄС, існують свої вимоги відносно допуску та обсягів щорічної інформації, яку емітенти повинні публікувати для інвесторів. Чимось вони є схожими, у чомусь відрізняються. Таким чином, смисл даного принципу міжнародно-правового регулювання полягає у наступному. По-перше, він визнає існування національних стандартів допуску цінних паперів до обігу на фондових біржах, а також щорічної звітності емітентів перед інвесторами. По-друге, він визначає мінімальні вимоги, які, з точки зору захисту інтересів інвесторів, є достатніми, проте країнам-учасницям надане право на встановлення більш жорстких вимог. Обидва вказаних вище фактори сприяють гармонізації міжнародної співпраці. Звідси й назва принципу -- принцип гармонізації мінімальних стандартів.

Директива № 79/279 була згодом дещо змінена директивою № 82/148. Проте в цілому наприкінці 1970-х - на початку 1980-х років вказаний принцип залишався основним принципом співпраці у сфері цінних паперів у межах Європейського Співтовариства. Наступний етап еволюційного розвитку стосунків у даній сфері припадає на середину 1980-х років. Основи співпраці, що виникли в попередній період, створювали умови для подальшого поглиблення взаємозв'язків. Проте зведення будівлі на вказаних підвалинах вимагало застосування нових правових принципів. Такими принципами стали принципи взаємного визнання й уніфікації стандартів.

Принцип взаємного визнання був закріплений у директиві № 87/345.

Принцип уніфікації стандартів закріплений у директиві № 85/611, регулюючій порядок створення і функціонування підприємств по колективному інвестуванню. Зокрема, преамбула даного міжнародно-правового документа говорить про те, що оскільки національні законодавчі акти регулюють діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній у різних країнах-учасницях по-різному, то в інтересах захисту прав інвесторів було б доцільно ввести однакові стандарти державно-правового регулювання.

У зв'язку з цим однією з цілей Директиви є введення “загальних основних правил, що стосуються реєстрації, нагляду, структури й діяльності підприємств по колективному інвестуванню в державах-учасницях, а також інформації, яку вони повинні публікувати”. Введення єдиних стандартів розглядається країнами-учасницями як гарантія того, що певні стосунки на ринку цінних паперів будуть регулюватись однаково в усіх країнах і що до учасників цих стосунків не будуть пред'являтись в інших країнах які-небудь інші вимоги, ніж ті, які пред'являються до них у їх власній країні.

Принцип уніфікації стандартів також міститься у директиві № 88/627, регулюючій порядок публікації інформації про зміни в правах власності на значні пакети акцій, що котируються на фондових біржах. У преамбулі даної директиви стверджується, що належна інформованість інвесторів щодо прав власності на істотні або великі пакети акцій є одним із засобів захисту їх інтересів, а також підвищення довіри до ринку цінних паперів. У зв'язку з цим вона встановлює спільні для всіх країн-учасниць норми, які зобов'язують індивідуальних та інституційних акціонерів повідомляти емітентам і комісіям по цінних паперах про наявність у них у власності таких пакетів або про зміни в цих правах.

Зокрема, відповідно до статті 1, емітент, акції якого котируються на фондовій біржі, зобов'язаний інформувати громадськість про зміни у складі акціонерів, яким належать великі пакети акцій, одразу ж, як тільки їм про це стане відомо. Компанії, акції яких не котируються на фондових біржах, зобов'язані інформувати громадськість упродовж дев'яти календарних днів.

У тих випадках, коли емітентом випущені акції на пред'явника, обов'язок робити привселюдну заяву про придбання або продаж великих пакетів акцій покладається не на емітента, а на інвесторів, які купують або продають такі пакети.

Зокрема, будь-яка фізична або юридична особа, яка стає власником пакету акцій у розмірі 10%, 20%, 1 /З, 50% і 2/3 статутного фонду емітента, зобов'язана упродовж 7 днів повідомити про це емітента та комісію по цінних паперах. Семиденний строк починається з дня, коли даний індивідуальний або інституційний інвестор дізнався про те, що він став власником вказаних пакетів акцій, або коли він повинен був у силу обставин, що склались, дізнатись про це. Вказана директива також встановлює, що у випадках, коли вищезазначені вимоги не виконуються, проте акціонери володіють 10 і більше відсотками голосів, вони зобов'язані повідомити про це на щорічних зборах акціонерів і одночасно сповістити комісію по цінних паперах.

Акціонер також повинен зробити вищезгадану заяву компанії та комісії по цінних паперах, якщо: а) інші інвестори володіють правами голосу від імені даного акціонера; б) право голосу належить підприємству, яке контролюється даним акціонером; в) правом голосу наділена третя особа, з якою даний акціонер уклав письмову угоду, у силу якої обидві сторони проводять спільну політику стосовно керівних органів емітента; г) правом голосу володіє третя особа, з якою даний акціонер або підприємство, що контролюється ним, уклав письмову угоду, яка передбачає тимчасову передачу акціонером вказаного права цій третій особі;

ц) право голосу передається даним акціонером разом з акціями заставодержателю, окрім випадків, коли акціонер-заставодавець заявить про те, що право голосу на закладені акції залишається з нього і не передається заставодержателю; е) право голосу передано даному акціонерові в силу договору-доручення, і при цьому поручитель не дає акціонерові яких-небудь інструкцій з приводу того, яким чином слід використати передане право голосу, а також деякі інші випадки.

Разом з тим директива № 88/267 надає державам-учасникам право на встановлення винятків. Наприклад, це стосується ділерів, які спеціалізуються на купівлі та продажі конкретних акцій. Дія директиви також не поширюється на інвестиційні сертифікати, що випускаються підприємствами по колективному інвестуванню.

Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років співпраця у межах ЄС продовжувала здійснюватись, головним чином, на основі принципів взаємного визнання та уніфікації стандартів, проте в інтересах її подальшого розвитку почав також активно використовуватись принцип координації діяльності національних комісій по цінних паперах. Поєднання зазначених вище міжнародно-правових принципів виразно спостерігається, наприклад, у директиві № 89/298.

Зокрема, у директиві № 89/298 зазначається, що інвестування у цінні папери, як і інвестування в інші об'єкти, завжди поєднане з певним ризиком. Одним із засобів захисту інтересів інвесторів є надання їм інформації про емітента та його цінні папери, на основі якої інвестори могли б приймати інвестиційні рішення. Відкрита публікація інформації про емітентів і цінні папери, що випускаються ними, виконує також ряд інших функцій, наприклад, функцію засобу підвищення довіри до ринку цінних паперів і функцію засобу прогресивного розвитку останнього. Враховуючи це, директива встановлює загальні стандарти, що стосуються складання та публікації проспектів про випуски цінних паперів незалежно від того, де вони будуть перебувати в обігу - на біржовому чи позабіржовому ринках.

Згідно з директивою, будь-якому випуску цінних паперів у вільний обіг, якщо він здійснюється вперше, повинно передувати опублікування відповідного проспекту. Разом з тим у випадках, коли емітент опублікує проспект емісії цінних паперів, проте здійснює їх частковий випуск, то при випуску залишку публікувати новий проспект він не зобов'язаний.

Викладена вище норма представляє собою загальне правило для країн-учасниць ЄС, проте директива також визначає ряд випадків, до яких дане правило не застосовується. Виняток, наприклад, становлять наступні випадки: цінні папери розміщуються серед осіб, яким емітент відомий як партнер по торгівлі, або ці особи є професійними учасниками ринку цінних паперів (тобто ділерами); розміщення цінних паперів здійснюється серед обмеженого кола інвесторів; загальна емісійна ціна цінних паперів, що випускаються, не перевищує 40000 (сорока тисяч) екю; цінні папери представляють собою інвестиційні сертифікати відкритих інвестиційних фондів; облігації випускаються державними або муніципальними органами чи міжнародними організаціями, учасницею яких є країна, у якій здійснюється їх випуск; акції випускаються у зв'язку із злиттям і безкоштовно розміщуються серед акціонерів чи розміщуються серед працівників та службовців емітента; акції випускаються з метою конвертації боргових цінних паперів, раніше випущених емітентом, або купуються у зв'язку з реалізацією пільгових прав на підписку; випуски єврооблігацій та ряд інших випадків.

Під єврооблігаціями директива має на увазі цінні папери, підписку та розміщення яких здійснює синдикат посередників, з яких хоча б двоє зареєстровані в різних країнах-учасницях ЄС;

значна частина яких розміщується в одній або кількох країнах, окрім тієї, у якій зареєстрований емітент; підписка на які або початкове придбання яких можуть бути здійснені тільки при посередництві кредитної або іншої фінансової установи.

Принцип уніфікації стандартів у тексті даної директиви закріплений у наступних нормах: а) держави-учасниці ЄС повинні забезпечити, щоб емітенти, випускаючі цінні папери у відкритий обіг, завжди публікували проспекти емісії і щоб ці проспекти були опубліковані до того, як цінні папери будуть випущені;

б) проспекти емісії цінних паперів попередньо мають бути представлені до комісії по цінних паперах; в) проспекти випусків цінних паперів, які будуть котируватись на фондовій біржі, повинні містити відомості, вказані у відповідних директивах ЄС; г) проспекти випусків цінних паперів, які будуть перебувати в обігу на позабіржовому ринку, повинні містити інформацію про укладачів проспекту, запевнення укладачів у тому, що відомості, викладені в проспекті, є об'єктивними, типи цінних паперів, що випускаються, та умови випуску, відомості про емітента (назву, місцезнаходження офісу, дату утворення, за законодавством якої країни створений тощо), про основні напрямки господарчої діяльності емітента, його баланс, показники прибутків і збитків та ряд інших.

Принцип взаємного визнання закріплений у нормі директиви, що надає країнам-учасницям право на визнання проспектів у випадках, коли цінні папери випускаються емітентом у декількох країнах одночасно або з невеликим розривом у часі стосовно випуску в своїй власній країні. Емітенти в цих випадках зобов'язані публікувати переклади своїх проспектів і надсилати їх до відповідних комісій по цінних паперах.

Принцип координації діяльності комісій по цінних паперах також закріплений у ряді норм директиви. Наприклад, директива прямо встановлює, щоб вони співпрацювали одна з одною та у випадку необхідності здійснювали обмін будь-якою інформацією, запитуваною в інтересах такої співпраці. При розгляді проспекту випуску цінних паперів, який надається емітентом іншої країни, комісія по цінних паперах зобов'язана повідомити про це країну-емітента та прийняти відповідне рішення після проведення консультацій з останньою.

Тенденція посилення інтеграції ринків цінних паперів стала ще більш виразно виявлятись із прийняттям у 1993 році директиви № 93/22, яка заклала підвалини для створення єдиного ринку цінних паперів у межах ЄС.

Вона мала бути імплементована державами-учасницями до 1 січня 1996 року, і втілення її у життя призвело до радикальних змін у сфері обігу цінних паперів не тільки на біржовому, але й на позабіржовому ринках Компанії, які здійснюють інвестиційну діяльність у своїй власній країні, починаючи з 1996 року, одержала можливість безперешкодно здійснювати її на всій території ЄС Таку діяльність можна проводити як шляхом створення в інших країнах дочірніх підприємств або філій, так і шляхом надання інвестиційних послуг в інших країнах безпосередньо з головного офісу, що знаходиться у власній країні При цьому компанії не потрібно запитувати згоду комісій по цінних паперах в інших країнах, достатньо реєстрації у комісії по цінних паперах у своїй власній країні.

Визнання реєстрації в інших країнах представляє собою принцип взаємного визнання. Встановлення норми, згідно з якою компанія має бути зареєстрована тільки один раз -- і при цьому у своїй власній країні -- є проголошенням принципу уніфікації стандартів.

Проте поряд з викладеним, була введена ще одна норма, згідно з якою контроль за здійсненням діяльності такої компанії і на своїй території, і на території інших країн повинен здійснюватись комісією по цінних паперах, що зареєструвала дану компанію. По суті, це представляє собою інтеграцію вищезазначених принципів у новий принцип міжнародно-правової співпраці у цій сфері - принцип координації дій національних комісій по цінних паперах.

Розвиток принципів співпраці від простих до більш складних сприяв посиленню інтеграційних процесів у сфері цінних паперів у межах ЄС. Разом з тим він закономірно привів до необхідності вирішення проблеми переходу від принципу координації дій комісій по цінних паперах до принципу їх уніфікації У ряді випадків вносяться пропозиції стосовно створення єдиної комісії по цінних паперах Європейського Союзу.

Директива № 93 /22 представляє собою чергову ланку в ланцюгу міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів у межах ЄС. Вона доповнює раніше випущені директиви і разом з тим органічно вписується в існуючий праворегулятивний процес, надаючи йому певної спрямованості. Здатність міжнародно-правового регулювання до саморозвитку на послідовній основі свідчить про наявність такого регулювання концептуального характеру.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні на момент написання даної брошури здійснювалось сукупністю законодавчих і підзаконних актів Перше їх покоління намагалось впорядкувати найбільш важливі ринкові стосунки Вони охоплювали своєю дією питання випуску цінних паперів, розміщення їх серед інвесторів, державної реєстрації випусків та інформації про них, встановлювали режим державної реєстрації посередницької діяльності, визначали перелік видів цінних паперів, основи функціонування фондової" біржі та ряд інших

Не дивлячись на те, що Україна не була членом ІОСКО, законодавче й підзаконне регулювання ринкових відносин з цінними паперами грунтувалось на врахуванні досвіду їх регулювання в ряді інших країн Проте складність полягала в тому, що Україні доводилось враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли власний ринок тільки почав виникати.

Реальне життя та становлення ринкових стосунків у цій сфері одразу ж оголили брак державно-правового регулювання та зумовили необхідність прийняття нових нормативних актів. Найбільш важливими напрямками подальшого його розвитку стали: необхідність створення ефективно діючої комісії по цінних паперах, впорядкування ряду найбільш важливих актів, наприклад, порядку утворення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств, депозитаріїв і ряду інших, а також розвиток існуючого законодавства шляхом внесення до них додаткових положень.

Для функціонування ринків цінних паперів у всіх країнах величезне значення мають не лише правові акти, які регулюють винятково дану сферу, але й ті, які регулюють її поряд з іншими сферами. Перш за все, тут маються на увазі торговельні та цивільні кодекси, а також нормативні акти про оподаткування. Цивільні та торговельні кодекси, наприклад, встановлюють порядок укладання різноманітних угод, зміст права власності, моменти переходу його від однієї сторони до іншої по угодах (у тому числі з цінними паперами) тощо.

Згідно з договором міни, сторони здійснюють обмін одних цінних паперів на інші Наприклад, обміни мають місце в процесі подрібнення та консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущених акцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереження розмірів статутного фонду вони випускаються в більшій кількості. Наприклад, акції номінальною вартістю 200 доларів США замінені акціями цього самого емітента номінальною вартістю 100 доларів США, при цьому власник акції у 200 доларів повертає її емітенту та в обмін одержує дві акції номінальною вартістю 100 доларів При подрібненні кількість акцій, що перебувають в обігу, збільшується.

У другому випадку відбувається зворотне. Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, і при цьому відповідно зменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. Наприклад, дві акції номінальною вартістю 100 доларів США обмінюються на одну акцію номінальною вартістю 200 доларів США. У результаті кількість акцій, що перебувають в обігу, зменшується.

Особливістю угоди міни є те, що обидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночасно продавцями і покупцями. Випуски боргових цінних паперів практично завжди представляють собою угоди позики. За договором позики позикодавець (інвестор) передає позичальнику (емітенту) грошові кошти у власність, і позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку саму суму грошей. При цьому нерідко емітенти зобов'язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користування позиковими коштами.

Найбільш важливим моментом договору позики є те, що боржник зобов'язаний повернути позикові кошти по закінченні певного строку.

За договором дарування одна сторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі. Особливістю цих угод є те, що дароотримувач одержує цінні папери від дарувальника безкоштовно, і до нього переходить право власності на них.

Окрім угод, укладених відповідно до цивільних і торговельних кодексів, велике значення в державно-правовому регулюванні ринків цінних паперів займає податкове законодавство. Воно здатне стимулювати або стримувати розвиток вказаних ринків, а також заохочувати випуски конкретних видів цінних паперів. Наприклад, прибутки по державних або муніципальних облігаціях часто звільняються від оподаткування взагалі або оподатковуються по незначній ставці. З міркувань оподаткування іноді емітенти воліють випускати боргові цінні папери замість акцій, оскільки в багатьох випадках власникам акцій доводиться фактично платити податок двічі: один раз у вигляді податку на прибуток емітента і другий - у вигляді податку на індивідуальні прибутки по акціях, у той час як при випуску облігацій - один раз - на прибутки від них.

Важливе місце в державно-правовому регулюванні ринку цінних паперів займають нормативні акти, що стосуються розвитку конкуренції та протидії монополізму (антимонопольне законодавство). Збереження конкуренції на вказаному ринку розглядається в багатьох розвинених країнах як фактор, який сприяє розвитку ринкових стосунків. Разом з тим задача державно-правового регулювання у цій сфері полягає у тому, щоб право захищало не будь-яку, а тільки сумлінну конкуренцію.