Управління кредитним портфелем банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У сучасних умовах в Україні здійснений перехід до принципово нових економічних відносин, який зумовив необхідність перетворень у банківській сфері. Сутність цих перетворень полягає у застосуванні комплексу заходів щодо забезпечення відповідності діяльності банків ринковим умовам, тобто у здійсненні нового банківського регулювання. Однак наша країна ще й досі перебуває у трансформаційному періоді, що зумовлює виникнення великого спектра ризиків як політичного, так і економічного та соціального характеру у діяльності банківських установ. З-поміж усієї сукупності ризиків, притаманних діяльності банківських установ, доцільно виділити, насамперед, кредитні ризики, які, на думку багатьох українських і зарубіжних вчених та практиків з питань ризикології у банках є визначальними у діяльності банків, оскільки кредитування -- пріоритетна функція банків, а неповернення кредитів завдає їм великих збитків та являється однією з найвагоміших причин банкрутства банківських установ. Тому комерційні банки, управляючи своїми кредитними портфелями у сучасних умовах, повинні враховувати існуючі потреби банківської практики, нові теоретичні підходи й застосовувати ефективні, адекватні реальній ситуцації економіко-математичні методи та моделі.

Актуальність проблеми управління кредитним портфелем банків підтверджується й аналізом статистичних даних динаміки кредитних вкладень та структури кредитного портфеля вітчизняних банків. Тобто, необхідно зауважити, що динаміка кредитних вкладень банків свідчить про постійне зростання обсягів кредитування як індивідуальних, так і корпоративних клієнтів, збільшуючи при цьому доходи банку. Це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним рівнем ризиків, унаслідок чого кредитування залишається також найризикованішим видом банківської діяльності. Таким чином, із зростанням обсягів кредитування актуалізуються й проблеми управління кредитним портфелем комерційного банку.

Виходячи з вищевикладеного визначено мету дослідження дипломної роботи, яка полягає в узагальненні діючої практики аналізу теоретичних та практичних аспектів управління кредитними портфелем в АКБ "Укрсоцбанк", в розробці й науковому обгрунтуванні методичних основ відносно підходів до управління кредитним портфелем, а також побудові економіко-математичних методів та моделей.

Згідно з поставленою метою були сформульовані наступні задачі:

1. Визначити економічний зміст терміна "кредитний портфель банків" та особливості його формування.

2. Розглянути основні підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку та методи управління кредитним ризиком.

3. Розглянути діючу практику аналізу та обліку кредитного портфеля АКБ "Укрсоцбанк", а також методику оцінки кредитоспроможності клієнтів-юридичних осіб, як одного із методів управління кредитним ризиком банку.

4. Проаналізувати кредитоспроможність позичальників, використовуючи метод фінансових коефіцієнтів та виділити основні показники, які будуть використані для подальшого аналізу.

5. Побудувати модель прогнозування виникнення простроченої заборгованості у підпиємств-позичальників АКБ "Укрсоцбанк".

6. Провести аналіз виявлення підприємств-банкрутів за допомогою дерева рішень.

7. Розрахувати економічну ефективність від запропонованої моделі прогнозування виникнення простроченої заборгованості у підприємст-позичальників АКБ "Укрсоцбанк".

Предметом дослідження являється діяльність АКБ "Укрсоцбанк" в умовах ринкової трансформації. Об'єктом данного дослідження є кредитний портфель. У дипломній роботі використовувались такі методи аналізу як: статистичний метод, метод експертних оцінок, метод фінансових коефіцієнтів, метод оцінки кредитоспроможності позичальника, регресійний метод тощо).

Методологічною основою є Закон України "Про банки і банківську діяльність", інструктивний матеріал НБУ, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних авторів таких як І. А. Бланка, І. В. Бушуєвої, В. В. Вітлінського, В. К. Галіцина, І. В. Гончарова, І. Ю. Івченко, Г. І. Кіндрацької, М. М. Клименюка, М. С. Клапківа, О. В. Пернарівського, С.К. Реверчука, О. І. Ястремського, П. Роуз, Р. Шиса, Х. Грюнінга та інші. Були використані також ресурси Інтернету.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Сутність кредитного портфеля банку та особливості його формування

Операції з кредитування є ключовими в роботі банків. Це стрижень, на якому тримається дохідна частина банківських установ. Кредитні операції (кредит) -- це вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплатити проценти та інші збори з такої суми (відстрочення платежу). Саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків. Зміни у динаміці величини кредитного портфеля банків України у період з 2002 по 2006 рр., які наведені на рис. 1.1, свідчать про зростаючий попит на кредити у суб'єктів господарської діяльності та стрімке збільшення обсягів кредитування потреб вітчизняної економіки. Так, за підсумками діяльності у 2003 р. кредитні вкладення вітчизняних банків збільшилися на 20,76% порівняно з минулим роком і становили 23 637 млн. грн; у 2004 р. -- збільшилися на 35,79% та становили 32 097 млн.грн; у 2005 р. -- збільшилися на 45,61% та становили 46 736 млн.грн; у 2006 р. -- збільшилися на 57,14% та становили 73 442 млн.грн. Отже, динаміка кредитних вкладень комерційних банків України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсолютних, так і у відносних показниках.



Рис.1.1 Динаміка обсягів кредитного портфеля банків України за 2002 - 2006 рр., млн.грн

За рахунок такого збільшення кредитів зросли й обсяги загальних активів комерційних банків України. Частка кредитів у структурі загальних активів банків станом на 01.01.2006 р. склала 70,12%.

Таким чином, високі темпи зростання кредитних операцій банків України обумовлені тим, що кредити є основними та найприбутковішими банківськими активами і генерують більшу частину їхніх доходів.

Водночас слід зауважити, що кредитування характеризується високим рівнем ризиковості та негативною дією факторів невизначеності. Так, однією з найвагоміших причин фінансових збитків та банкрутства банківських установ є неповернення кредитів, тобто реалізація негативної дії кредитних ризиків.

Показниками рівня кредитних ризиків є обсяги проблемних кредитів (прострочених та сумнівних) та величина сформованих резервів під кредитні ризики банків, динаміка яких за період з 2002 по 2006 рр. наведена на рис. 1.2.

Аналізуючи якість кредитного портфеля банків України за період з 2002 по 2006 рр., поряд із динамічним зростанням обсягів кредитування, спостерігаємо високий темп росту проблемних кредитів. Як видно з рис. 1.2 обсяг проблемних кредитів на початок 2002 року становив 3 194 млн. грн., а на початок 2006 р. зріс в 2,93 рази і становив 9 370 млн. грн.

Рис. 1.2 Динаміка обсягів проблемної заборгованості та сформованих резервів під кредитні ризики банків України за 2002 - 2006 рр., млн.грн

Таким чином, у зв'язку з появою кредитних ризиків при проведенні банками кредитних операцій необхідно правильно формувати кредитний портфель та здійснювати на його основі кредитні операції, що являтиметься гарантією успіху в реалізації політики банку. А тому перш, ніж розглядати особливості формування кредитного портфеля та підходи управління, необхідно дати правильне його визначення.

Так, більшість українських учених визначає кредитний портфель як сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку [39,62], Російські економісти ширше тлумачать це поняття, трактуючи його як сукупність наданих позичок, що класифікуються на основі критеріїв, пов'язаних із різноманітними факторами ризику або способами захисту від нього [52, 83].

У першому з наведених вище визначень увага акцентується на отриманні прибутку, в другому -- на ризикованості кредитних операцій. Однак, обмежуватися лише цими двома факторами не слід, адже є чимало й інших аспектів, які суттєво впливають на конкурентоспроможність кредитного портфеля комерційного банку і без урахування яких неможливо дати повне вичерпне визначення цього багатогранного поняття. Серед факторів, про які йдеться, -- ризиковість, ліквідність, дохідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення кредитного портфеля. З урахуванням вищесказаного, можна дати таке визначення поняття кредитного портфеля: кредитний портфель -- це економічно обгрунтована й структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду.

У багатьох підручниках дається більш просте визначення кредитного портфеля, під яким розуміють сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу. Отже, давши визначення поняттю "кредитний портфель" можна розглянути порядок його формування та процес управління.

Обсяг кредитного портфеля банку включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Банк може надавати кредити безпосередньо, укладати угоду з позичальником або купувати позику чи частину позики, наданої іншим кредитором через укладання угоди з постачальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, простих векселів, векселів, строк сплати яких вже настав, рахунків факторингу, короткострокових комерційних векселів, банківських овердрафтів, акцептів та інших подібних зобов'язань.

Дохідність і ризик -- основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

а) офіційна кредитна політика банку;

б) правила регулювання банківської діяльності;

в) величина капіталу банку;

г) досвід і кваліфікація менеджерів;

д) рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов'язки кредитних працівників.

Документальне оформлення кредитної політики є обов'язковим. Під час перевірки діяльності банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на санкції.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Так, Національним банком України встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов'язкові нормативи кредитного ризику:

1. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) -- визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

2. Норматив великих кредитних ризиків (Н8) -- визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

3. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) -- визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %.

4. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) -- визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 40 %.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення коштів. У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позичкою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику одне з найскладніших завдань менеджменту банка. А тому далі доцільно було б розглянути основні підходи та методи управління кредитним портфелем комерційного банку.

1.2 Традиційний та нетрадиційний підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку

Традиційний підхід до управління кредитним портфелем комерційного банку -- це підхід, який використовує в розрахунках коефіцієнтний аналіз, є простим, швидким і дешевим у застосуванні.

Нетрадиційний підхід -- це підхід, який базується на загальнонаукових методах пізнання, використовує в розрахунках теорію імовірності, статистику, економетрію, функціонує в стабільному ринковому ("ідеальному") середовищі, є більш складним, повільним і дорогим у застосуванні у порівнянні з традиційним.

Заходи з управління кредитним портфелем спрямовані на досягнення стабільної, передбачуваної та прийнятної норми прибутку. Центральне місце в управлінні якістю кредитного портфеля належить оцінці кредитного ризику для кожної окремої позики / позичальника та для загального рівня по банку (кредитного портфеля) в цілому.

Основними факторами рейтингу якості кредиту вважають:

а) мету кредиту;

б) розмір позики;

в) галузь або сферу, в якій працює позичальник;

г) фінансовий стан позичальника у минулі періоди.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості позикової заборгованості (особливо попереднього аналізу можливості повернення позики) значною мірою пояснює нестійке становище багатьох вітчизняних банків. Почасти низька якість позикового портфеля визначається загальним кризовим станом економіки та суспільства.

Головними характерними рисами кредитних портфелів українських банків можна вважати:

а) короткостроковість кредитів, котрі формують портфель;

б) підвищену ризиковість портфеля.

Короткостроковість переважної частки кредитів зумовлена відсутністю сприятливого інвестиційного середовища в Україні.

Робота з управління якістю портфеля кредитів передбачає, з одного боку, аналіз динаміки росту кредитних вкладень банку, а з іншого, їх якісний аналіз, котрий грунтується на детальному розгляді кожної кредитної угоди, об'єкта кредитування, строків, сум, можливих ризиків за окремими позиками, забезпечення кредиту і т.д. У зарубіжній банківській практиці для цього широко застосовують аналіз структури активів (мається на увазі структура кредитних вкладень), а також розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів.

У світовій практиці основними економічними показниками- вимірювачами якості кредитного портфеля (кредитного ризику) є:

1. Коефіцієнти якості активів:

а) коефіцієнт забезпеченості позик (К_з.п.) -- характеризує ступінь захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство, та розраховується:

(1.1)

де З_п -- загальна сума забезпечення кредитів;

П -- загальна сума кредитів.

б) коефіцієнт забезпеченості збиткових позик (К_з.з.) -- свідчить про ступінь захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася. Показник розраховується:

(1.2)

де З_к -- кредитне забезпечення за збитковими позиками;

С_п -- чисті списання.

2. Маржа, скоригована на ризик (RAM) розраховується:

RAM = Чистий процентний дохід -- Витрати / Активи (1.3)

Міжнародно визнаної норми показника RAM не існує. Показник широко застосовується зарубіжними банками для оцінки рівня кредитного ризику. Його оптимальні значення знаходяться в межах 3,0 -- 3,5%.

3. Частка своєчасно несплачених кредитів за процентами в обсязі кредитного портфеля (ПВ_КРпр) розраховується:

(1.4)

де КР_пр -- своєчасно несплачена частка кредитів за процентами та основною сумою;

КП -- кредитний портфель банку.

4. Частка позик одному позичальнику в обсязі капіталу банку (ПВ_п) розраховується:

 (1.5)

де П_п -- позики одному позичальнику;

ВК -- власний капітал банку.

Міжнародна банківська практика говорить про те, що банки не повинні надавати кредити одному позичальнику в сумі, яка перевищує 25% власного капіталу банку (в Україні введений цей критерій як норматив Н9).

5. Частка позик зв'язаним позичальникам в обсязі капіталу банку (ПВ_зв.п.) розраховується:

(1.6)

де П_зв.п. -- позики зв'язаним позичальникам;

ВК -- власний капітал банку.

До числа зв'язаних позичальників відносять засновників банку, членів Ради Правління, акціонерів та інших позичальників, які мають прямі зв'язки з банком і користуються, зазвичай, пільгами при отриманні кредитів. Критеріальний рівень даного показника офіційно не визначений, проте банки досить часто його використовують, аналізуючи тенденції надання позик зв'язаним позичальникам протягом деякого періоду.

Таким чином, коефіцієнтний аналіз не дає можливості в повному обсязі проаналізувати кредитний портфель, оскільки він виявляє лише явно неприйнятні рішення, а ті, проблеми відносно ефективності управління кредитним портфелем комерційного банку, які залишилися не вирішеними, необхідно розглядати за допомогою інших методів.

Управляючи кредитним портфелем у сучасних умовах, комерційний банк повинен враховувати нагальні потреби банківської практики, нові теоретичні підходи й застосовувати ефективні, адекватні реальній ситуації економіко-математичні методи та моделі. Далі розглянемо теорію нетрадиційного управління кредитним портфелем комерційного банку України.

Портфельну теорію започатковано працями Д. Хікса, який виходив з того, що люди розподіляють своє багатство, прагнучи максимізувати дохідність активів у такій пропорції, при якій граничні доходи від усіх активів були б рівними. Останніми роками ідеї Хікса почали розвиватися -- до портфельної теорії було включено фактори невизначеності й ризику (Г.Маркович), оцінку альтернативних активів з урахуванням ситуації на ринках цінних паперів (В.Шарп), теорію вибору портфеля (Д.Тобін), аналіз взаємовідношення структури капіталу фірми і її політики розподілу дивідендів (М.Міллер).

Перш ніж розглянути теорію нетрадиційного управління кредитним портфелем, визначимося з деякими поняттями. Так, під "портфелем" розуміють комбінацію активів, які становлять багатство економічного суб'єкта, а під "портфельним аналізом" -- концепцію кількісної теорії грошей, в якій розглядається оптимальне поєднання форм багатства (акції, облігації, кредити, нерухомість тощо), котрі вибирають економічні суб'єкти, прагнучи використати їх найефективніше [30]. Відповідно "інвестиційний портфель" -- це сукупність цінних паперів, придбаних банком у ході активних операцій, а "кредитний портфель" -- сукупність наданих ним кредитів [12].

В основі нетрадиційного управління портфелем (сучасна портфельна теорія) -- використання комп'ютерної техніки та кількісних методів. Застосування комп'ютера для формування оптимального портфеля зарубіжні фінансисти називають оптимізацією. Таким чином, портфелі оптимізують, а про інвесторів говорять, шо вони застосовуюгь оптимізаційну техніку.

У літературі нерідко зустрічаємо термін "кредитно-інвестиційний портфель". Його вживання справді є правомірним і економічно обгрунтованим з огляду на спорідненість цілей кредитного та інвестиційного портфелів, а саме:

а) забезпечення доходу;

б) застосування заходів щодо мінімізації рівня ризиків;

в) підтримання необхідної ліквідності;

г) управління відсотковими ставками.

Отже, хоча нетрадиційна портфельна теорія розроблялася саме для інвестиційного портфеля, більшість її ідей можна й варто застосовувати для управління кредитним портфелем.

Так, підхід Г.Марковича до проблеми вибору портфеля передбачає, що інвестор (у даному разі -- кредитор) прагне вирішити дві проблеми: максимізувати очікувану дохідність при заданому рівні ризику та мінімізувати невизначеність (ризик) при заданому рівні очікуваної дохідності.

Позначимо дохідність портфеля як r_р, середню дохідність портфеля -- м_р, дисперсію дохідності портфеля -- у²_р, питому вагу активу і -- w_i і вважатимемо, що загалом портфель налічує n активів. Сума використовуваних часток має дорівнювати одиниці (100%). Характеристики портфеля пов'язані з характеристиками окремих дохідностей (середніми, коефіцієнтами кореляції та дисперсіями) відповідно формулами (1.7 -- 1.9):

(1.7)

(1.8)

(1.9)

Величини r_р і м_р є зваженими середніми відповідних характеристик окремих активів. Дисперсія дохідності у²_р -- це сума добутків, кожен з яких складається із п'яти співмножників: два перших -- частки, два других --стандартні відхилення, останній - коефіцієнт кореляції. Ці добутки обчислюють для будь -- якої пари i та j. Усього під знаком суми має бути n • n, або n² таких добутків.

Формулу (1.9) можна спростити, врахувавши дві обставини. По-перше, якщо i та j збігаються, то добуток w_i w_j у_i у_j с_i,j перетворюється на w²_i у²_і, оскільки кореляція будь-якої дохідності з самою собою за визначенням дорівнює одиниці. По-друге, при різних i та j добутки w_i w_j у_i у_j с_i,j і w_j w_i у_j у_i с_j,і рівні між собою, і їх можна включити в суму один раз, подвоївши коефіцієнт. Отже, формулу (1.9) можна переписати, в результаті чого отримаємо формулу (1.10):

(1.10)

Як бачимо, портфельний ризик складається з двох різних компонент. Перша компонента визначає ризик, пов'язаний лише з дисперсіями певних дохідностей, -- він називається несистематичним (інколи -- власним або специфічним ризиком); друга компонента визначає ризик, пов'язаний із кореляціями між дохідностями активів, які входять до портфеля. Цей ризик називають систематичним (а часом ринковим).

Сенс розподілу ризику на несистематичний і систематичний полягає в тому, шо ці види ризику зі збільшенням кількості активів, включених до портфеля, змінюються по-різному. Так, із розширенням портфеля несистематичний ризик зменшується, або, мовою статистики, асимптотично прямує до нуля. Тобто чим більше диверсифікується портфель, тим меншим стає несистематичний (власний) ризик. Відтак доходимо висновку: диверсифікація суттєво зменшує несистематичний ризик.

Щодо систематичного (ринкового) ризику -- все інакше: зі збільшенням кількості активів він наближається до середнього значення за всіма коваріаціями для всіх пар активів, які входять до портфеля.

Відтак можна стверджувати, що диверсифікація веде до усереднення систематичного ризику. Цей висновок має важливе значення, оскільки за несприятливого економічного прогнозу більшість кредитів не буде сплачено, а за сприятливого -- відповідно сплачено. Незважаючи на рівень диверсифікації портфеля, завжди можна очікувати, шо такі ринкові явища впливатимуть на його дохідність, тим більше, що ринковий ризик не усунути шляхом диверсифікації.

Із дослідження динаміки несистематичного і систематичного ризиків випливає ряд важливих висновків. По-перше, якщо дохідності активів не є цілком позитивно корельованими, то диверсифікація портфеля зменшує його дисперсію (ризик) без адекватного зниження середньої дохідності. По-друге, якщо портфель добре диверсифікований, несистематичним ризиком можна знехтувати, оскільки він у будь -- якому разі прямує до нуля. По-третє, оскільки систематичний ризик не зникає внаслідок диверсифікації, ним потрібно займатися і управляти.

На рис. 1.3 проілюстровано, як диверсифікація спричиняє зниження власного та усереднення ринкового ризиків.

Рис. 1.3 Ринковий ризик і диверсифікація кредитного портфеля

Отже, знову таки можна переконатися, що збільшення диверсифікації веде до зниження загального ризику портфеля. Це відбувається завдяки зменшенню його власного ризику, тоді як ринковий ризик залишається приблизно таким же.

Досі, аналізуючи портфель, припускали, що безризикового активу немає. За такої умови ефективна множина портфелів (яка забезпечує максимальний рівень очікуваного доходу при даному рівні ризику і мінімальний ризик при даному рівні доходу) в стандартному просторі "ризик -- дохідність" має увігнуту форму. Наявність же безризикового активу змінює форму ефективної множини, що дає змогу кредитору будувати портфель, який складається з диверсифікованого портфеля ризикових активів і безризикового активу (диверсифікований портфель ризикових активів називається ринковим). Відтак виникає нова проблема, що полягає у виборі прийнятної комбінації ринкового портфеля і безризикового активу. Це проілюстровано на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Ефективна множина портфелів при наявності безризикового активу

Дохідність безризикового активу заздалегідь відома. Стандартне відхилення для нього дорівнює нулю, як і його коваріація з іншими активами.

Тепер проаналізуємо такі поняття сучасної портфельної теорії, як фактор "бета" і "бета" -- коефіцієнт.

За Л. Гітманом, фактор "бета" -- це вимірювач недиверсифікованого, або ринкового ризику, котрий віддзеркалює реакцію активу кредитного портфеля на ринкові впливи і визначається шляхом анатізу взаємозв'язків фактичної дохідності активу з фактичною ринковою дохідністю; чим вище "бета", тим вищий ризик активу кредитного портфеля [20].

У розрахунках цього фактора використовується показник дохідності ринкового портфеля.

Ринкова дохідність кредитного портфеля вимірюється як середній показник дохідності всіх його інструментів.

Підсумуємо деякі важливі характеристики фактора "бета":

1. "Бета" вимірює недиверсифікований або ринковий ризик, пов'язаний з активом кредитного портфеля;

2. "Бета" для ринку в цілому дорівнює 1;

3. Активи кредитного портфеля можуть мати як позитивне, так і негативне значення "бети" (втім, майже всі вони - позитивні).

4. Активи кредитного портфеля, у яких "бета" перевищує 1, чутливіші до змін ринкової дохідності і відповідно ризиковіші, ніж ринок у цілому; активи кредитного портфеля, у котрих значення "бети" нижче від 1, -- менш ризикові, ніж ринок.

5. Чим вище "бета" для активів кредитного портфеля, тим через високий ризик вище рівень очікуваної дохідності, і навпаки.

Лінійність ефективної множини у передбаченні наявності безризикового активу дала змогу розвинути сучасну портфельну теорію: відтак з'явилася модель оцінки дохідності активів -- модель Шарпа -- САРМ. Застосовану до кредитного портфеля, її можна охарактеризувати як модель, котра допомагає кредиторам оцінити альтернативу "ризик -- дохідність". Для визначення потрібної дохідності кредитів у САРМ використовується фактор "бета" і ринкова дохідність.

Модель можна подати у вигляді такої формули (1.11):



де r_х -- потрібна (очікувана) дохідність кредитів при даному рівні ризику, що вимірюється за допомогою фактора "бета".

Модель САРМ можна зобразити графічно у вигляді так званої лінії ринку цінних паперів (SML). Для кредитного портфеля її можна визначити, як лінію на графіку, що показує співвідношення між ризиком, визначеним за допомогою "бета" -- коефіцієнта, і потрібною ставкою дохідності для окремих активів портфеля (рис.1.5). На рис. 1.5 зображено дев'ять точок:

1 -- строкові депозити і кошти до запитання в НБУ;

2 -- кредити, надані центральним органом влади;

3 -- кредити, надані місцевим органом влади;

4 -- міжбанківські кредити;

5 -- стандартні кредити;

6 -- кредити під контролем;

7 -- субстандартні кредити;

8 -- сумнівні кредити;

9 -- безнадійні кредити.

Рис. 1.5 Альтернатива "ризик - дохідність" для різних кредитних інструментів

Оскільки лінія ринку кредитів є прямою, модель, зображену на рис. 1.5, можна побудувати, розрахувавши з використанням рівняння САРМ потрібну (очікувану) дохідність для різних значень фактора "бета" (ставку дохідності безризикових активів і ринкову дохідність вважатимемо постійними).

Якщо "бета" дорівнює 0, очікувана дохідність дорівнюватиме ставці дохідності безризикових активів -- 10% (10 + [0 · (60 - 10)]); а якщо 1, то ринковій дохідності - 60% (10 + [ 1 · (60 - 10)]). Аналогічно можна знайти потрібну (очікувану) дохідність для різних значень фактора "бета" і вивести такі комбінації ризику ("бета") й потрібної (очікуваної) дохідності, використовуючи табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Комбінації ризику ("бета") та потрібної (очікуваної) дохідності

Ризик "бета"	Потрібна (очікувана) дохідність, %
0,0	10
0,1	15
0,2	20
0,5	35
1	60
1,05	62,5
1,2	70
1,5	85
2	110

Таким чином, зі зростанням потрібної (очікуваної) дохідності ризик ("бета") збільшується.

За схожою із САРМ моделлю оцінки позичок можна отримати оцінки типу "бета" для позичок і оцінювати позички відносно їх загального портфеля. При цьому коефіцієнт "бета" має визначатися як міра чутливості дохідності даного активу до змін дохідності ринкового портфеля. Так, позички або кредитний портфель, які мають таку саму нестійкість, як і сукупність позичок на ринку, матимуть "бету", що дорівнює 1, а "оборонні" -- меншу від 1. Позички оцінюються за відносною (порівняно з усіма іншими кредитами на ринку) нестійкістю, і їх ціна визначається накидкою відносно безризикових позичок. При розрахунку коефіцієнта "бета" для позичок головне значення матимуть коваріація доходу за даною позичкою; доходу за всім ринковим портфелем позичок, а також зміни цього портфеля. Основною змінною при такому підході є кореляція між позичкою та ринковим портфелем. Причому, якщо кредитор не знає коефіцієнта коваріації між доходом (відповідно -- неплатежем) за позичкою і такими ж показниками за портфелем позичок, він не зможе правильно визначити ціну тієї чи іншої позички.

Для прикладу можна розглянути дві позички з однаковою дохідністю і однаковою імовірністю неповернення. Проте якщо одна з позичок від'ємно корелює з іншими позиціями портфеля позичок, вона виявляється для нього ціннішою, ніж друга. В результаті позичальник із негативним коефіцієнтом кореляції отримає дешевшу позичку, ніж інший -- із позитивною кореляцією.

Не важко довести, що коефіцієнт "бета" -- це відношення коваріації дохідності розглядуваного активу та дохідності ринку в цілому (у²_{x, m}) до дисперсії дохідності ринку (у²_m). Коефіцієнт "бета" для кредиту х розраховується за формулою (1.12):

(1.12)

Можна розрахувати коефіцієнти "бета" для кожного з інструментів, які входять до кредитного портфеля, а також для портфеля в цілому за формулою (1.13):

(1.13)

де в_p -- "бета"- коефіцієнт нестійкого (порівняно з ринковим) кредитного портфеля;

W_і -- частка активу і в кредитному портфелі;

в_і -- "бета"-коефіцієнти окремих інструментів портфеля (або "бета"-коефіцієнти активів і).

Отже, в -- коефіцієнт кредитного портфеля є середньою питомою величиною "бета" усіх кредитів, які він містить.

Можна також розглянути ще один важливий показник -- "альфа"--коефіцієнт, який використовується для вибору серед однакових за ризиком активів, активів із вищою дохідністю.

Він розраховується як різниця між очікуваною дохідністю активу кредитного портфеля і його рівноважною (очікуваною) дохідністю.

При простій лінійній регресії "альфа"- коефіцієнт обчислюється за формулою (1.14):

де У Y - загальна сума дохідності активу кредитного портфеля;

У X - загальна сума дохідності ринку (портфеля);

Т - кількість періодів, на які поділяється досліджуваний період;

1 - середня дохідність окремого активу кредитного портфеля за період, що розглядається;

2 - середня дохідність ринку (портфеля) за період, що розглядається;

3 - прогнозована середня дохідність окремого активу кредитного портфеля за період, що розглядається.

Таким чином, метою нетрадиційної портфельної теорії є розробка методів, за допомогою яких кредитор може вибрати оптимальний для себе портфель із безлічі можливих. Щоб вирішити питання про включення тієї чи іншої позички в портфель, йому треба оцінити її очікувану дохідність і стандартне відхилення разом з усіма коваріаціями між цими позичками. Використовуючи такі оцінки, можна вибудувати криву ефективної множини Марковича. Потім для певної безризикової ставки кредитор має знайти "дотичний" портфель, визначити положення лінійної ефективної множини і, нарешті, - прокредитувати цей портфель, надавши відповідну позичку, або надати позичку за безризиковою ставкою. При цьому сума позички залежатиме від переваг кредитора залежно від співвідношення ризику і дохідності.

Отже, у сучасних умовах комерційні банки при управлінні кредитними портфелями повинні застосовувати ефективні, адекватні реальній ситуації економіко-математичні методи та моделі, тобто використовувати нетрадиційні підходи до управління своїми портфелями.

1.3 Існуючі методи управління кредитним ризиком комерційного банку

Як вже зазначалося, висока дохідність кредитних операцій банку неодмінно супроводжується підвищеним рівнем ризиків, тому із зростанням обсягів кредитування актуалізуються й проблеми регулювання кредитних ризиків банківських установ.

Кредитний ризик -- це ймовірність невиконання контрагентом власних зобов'язань перед банком з повернення основної суми боргу та суми процентів на користь банку. Управління кредитними ризиками забезпечує чіткий порядок розподілу функцій, делегування повноважень на здійснення кредитних операцій колегіальним органам банку.

Методи управління кредитним ризиком банку наведені у Додатку А. Вони здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення:

1. На рівні кожної окремої позики;

1. На рівні "кредитного портфеля" банку в цілому.

Ефективність обраної системи управлінням кредитними ризиками підтверджена здатністю банку: підтримувати стабільну динаміку та достатність обсягів формування резервів на покриття можливих втрат від кредитних ризиків; скорочувати питому вагу проблемної заборгованості у структурі кредитного портфеля банку.

До методів управління ризиком окремого кредиту належать: 1) аналіз кредитоспроможності позичальника; 2) аналіз та оцінка кредиту; 3) структурування позички; 4) документування кредитних операцій; 5) контроль за наданим кредитом і станом застави.

Особливість перелічених методів полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.

Аналіз кредитоспроможності позичальника.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

1. Оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

2. Прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

За результатами проведеного аналізу визначається належність кожного позичальника до одного з п'яти класів, позначених літерами: А, Б, В, Г, Д.

Аналіз та оцінка кредиту.

Оцінка кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми та строків позички меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з даною угодою.

У процесі оцінювання ризикованості кредиту менеджер має проаналізувати кредитну заявку клієнта. Якщо подана кредитна заявка оцінюється як адекватна й обгрунтована, менеджеру необхідно перевірити, чи відповідає вона положенням кредитної політики банку. Для цього сума кредиту порівнюється з лімітами кредитування одного позичальника, групи взаємопов'язаних позичальників, а також лімітами кредитування окремих галузей; строки надання позички порівнюються з максимальними строками, прийнятними для банку; перевіряється, чи займається банк кредитуванням підприємств даної галузі.

Якщо кредитний ризик оцінено як високий чи критичний, менеджер пропонує клієнтові змінити умови надання позички так, аби знизити ризик до допустимого рівня. Цей етап називається структуруванням кредиту.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позички.

Основні структурні параметри кредиту: а) обсяг (сума позички); б) строки; в) умови видачі; г) графік погашення; д) забезпечення; е) ціна (відсоткова ставка).

Документування.

Процес документування позички полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів. Якість документування кредитних операцій великою мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позички та кредитного портфеля банку в цілому.

Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов'язкових розділів, які відображено у Додатку Б.

Контроль.

Перевірка кредитів -- неодмінна умова успішного здійснення банківського кредитування. Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.

До методів управління ризиком кредитного портфеля банку відносять: 1) диверсифікацію; 2) лімітування; 3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків; 4) сек'юритизацію.

Диверсифікація.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Установлення лімітів.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Сек'юритизація.

Сек'юритизація -- це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку.

Процедура сек'юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори.

Резервування.

Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів. З одного боку, резерв під кредитні ризики служить захистом вкладників, кредиторів та акціонерів банку, а з іншого -- резерви підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель. Спочатку визначається класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням таких чинників: а) фінансового стану позичальника; б) стану виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди; 3) рівня забезпечення кредиту; 4) кредитного рейтингу тощо.

За результатами класифікації позичальники поділяються на п'ять класів:

Клас "А" -- фінансова діяльність є прибутковою, а рівень рентабельності вищим за середньогалузевий, що свідчить про реальну можливість своєчасних розрахунків за кредитом; економічні показники -- в межах установлених норм (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію, а кредитна історія позичальника -- бездоганна; забезпечення кредитної операції -- першокласне. Отже, немає жодних сумнівів щодо своєчасного повернення основної суми боргу та сплати процентів.

Клас "Б" -- фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу "А", проте окремі економічні показники погіршали або мінімально відхиляються від бажаних значень, що свідчить про низьку ймовірність підтримування фінансової діяльності на високому рівні протягом тривалого часу; забезпечення кредитної операції відповідає умовам кредитної угоди.

Клас "В" -- фінансова діяльність задовільна, хоч окремі показники й не відповідають бажаним значенням; надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про реальну загрозу несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі; існують окремі проблеми щодо стану забезпечення застави, її ліквідності.

Клас "Г" -- фінансова діяльність є незадовільною; економічні показники не відповідають установленим значенням і спостерігається їх нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність погашення кредитної заборгованості і процентів дуже низька.

Клас "Д" -- фінансова діяльність збиткова, кредити не можуть бути забезпечені ліквідною заставою; показники діяльності нижчі за мінімально прийнятні їх значення.

Коли бракує достовірної фінансової звітності для оцінки фінансового стану позичальника, таких позичальників класифікують не вище класу "Г".

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяються такі групи кредитних операцій:

1. "Стандартні" кредитні операції -- це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 1 % чистого кредитного ризику.

2. "Під контролем" -- це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5 % чистого кредитного ризику.

3. "Субстандартні" кредитні операції -- це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

4. "Сумнівні" кредитні операції -- це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50 % чистого кредитного ризику.

5. "Безнадійні" кредитні операції -- це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Далі проводиться класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Класифікація кредитного портфеля банку

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	добре	слабке	незадовільне
А	стандартна	під контролем	субстандартна
Б	під контролем	субстандартна	сумнівна
В	субстандартна	сумнівна	безнадійна
Г	сумнівна	безнадійна	безнадійна
Д	безнадійна	безнадійна	безнадійна

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та процентів за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Урахування вартості застави для розрахунку кредитних ризиків

Категорія кредитної операції	Відсоток вартості забазпечення (гарантії), % що береться для розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією
	гарантії	застава
	Кабінету Міністрів України	урядів країн категорії "А"	міжнародних багатосторонніх банків	банків з рейтингом не нижче ніж "інвестиційний клас", забезпечені гарантії банків України	майнових прав на грошові депозити, іменних депозитних сертифікатів, випущених банком -кредитором	банківських металів	державних цінних паперів	недержавних цінних паперів	нерухомого майна	рухомого майна інших майнових прав і дорогоцінних металів
Стандартна	100	100	100	100	100	80	100	50	50	50
Під контролем	100	100	100	100	100	80	80	40	50	40
Субстандартна	50	100	100	100	100	60	50	20	40	20
Сумнівна	20	20	20	20	100	20	20	10	20	10
Безнадійна	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0

Вартість предмета застави визначається банком під час кредитування за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Аналізуючи зарубіжну практику управління кредитним ризиком, слід зазначити, що зарубіжні банки для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики [9] кредитного рейтингу, які являють собою сукупність оцінкових параметрів кредитоспроможності. Багато в чому вони схожі, оскільки охоплюють приблизно однакове коло показників і відомостей і дозволяють порівняти безліч чинників кредитного ризику.

Англійські клірингові банки здійснюють оцінку можливого ризику неплатежу за кредитом з використанням методик PARSEL і САМРАRI.

Методика РАRSEL включає:

1. Р -- Регsоn -- інформація про особу потенційного позичальника, його репутація;

2. А -- Аmount -- обгрунтування суми запрошуваного кредиту;

3. R -- Repayment -- можливість погашення;

4. S -- Security -- оцінка забезпечення;

5. Е -- Ехреdіеnсу -- доцільність кредиту;

6. R -- Remuneration -- винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

Методика САМРАRI більш розширена в системі оцінки:

С -- Сharacter -- репутація позичальника;

А -- Аbility -- оцінка бізнесу позичальника;

М -- Means -- аналіз необхідності обігу за позикою;

Р -- Рurpose -- мета кредиту;

А -- Аmount -- обгрунтування цілі кредиту;

R -- Repayment -- можливість погашення;

I -- Іnsurance -- спосіб страхування кредитного ризику.

В практиці американських банків приміняють "правило п'яти сі":

1С -- customer's (характер позичальника) -- репутація позичальника, ступінь відповідальності, готовність і бажаність погашати борг. Банк намагається одержати психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього бесіду з ним, досьє з архіву, консультації з іншими банками і фірмами та іншу доступну інформацію, щоб з'ясувати, чи були у позичальника (фірми або приватної особи) затримки в погашенні позик;

2С -- capasity to pay (фінансові можливості) -- передбачає ретельний аналіз доходів та витрат позичальника, а також перспектив змін їх в майбутньому. У позичальника є три джерела коштів для погашення кредиту (поточні касові надходження, продаж активів, інші джерела надходження (включаючи позики на грошовому ринку).