Проблеми еволюції та функціонування комерційних банків в Україні

Банківська система не може існувати без банківського ринку, на якому концентрується торгівля банківськими послугами. Тому банківський ринок є одним з важливих елементів банківської системи.

У банківській системі в інституціональному плані можна виділити банківські об'єднання до числа яких відносяться: банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи, що можуть створюватися банками за узгодженням з Національним банком України. Такі об'єднання створюються для спільного здійснення банківських операцій на основі висновків договору.

Важливе значення для стабільності банківської системи і гарантування вкладів населення має Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Цей Фонд формується за рахунок обов'язкових внесків комерційних банків, а також за рахунок держави.

У разі банкрутства будь-якого із банків вкладники мають гарантоване право на повернення визначеної Фондом частини вкладу. 3 31 серпня 2007 р. такою гарантованою сумою є 50 тис. грн..

В банківську систему, на погляд фахівців, варто включити і створювані банками некомерційні об'єднання, що не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю, але які відіграють важливу організуючу роль у банківській системі. До них згідно зі ст. 13 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносяться союзи й асоціації, створювані банками. Ці об'єднання створюються для захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності та рішення спільних задач. У нашій країні в 1990 р. створена Асоціація українських банків (АБУ) як всеукраїнська недержавна, добровільна, некомерційна організація. АУБ об'єднує діючі в Україні комерційні банки та представляє їх інтереси у відносинах із НБУ та органами влади, іншими державними і недержавними установами та організаціями.

Без розглянутих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об'єктивно випливає з потреб всебічного регулювання діяльності банківських установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб'єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, елементний склад банківської системи не обмежується лише банківськими установами, які безпосередньо здійснюють банківські операції. На рівні з ними він включає також банківську інфраструктуру, банківське законодавство, банківський ринок, некомерційні об'єднання, які забезпечують нормальне функціонування банківської системи загалом.

Банківські системи у країнах з ринковою економікою організовані далеко не однаково, оскільки їх формування відбулося в своєрідних історичних умовах, в різні періоди розвитку національної економіки. Тому для тієї чи іншої країни характерна власна модель банківської системи, яка склалася історично та закріпилася законодавчо.

За структурною побудовою розрізняють одно - та дворівневу банківські системи. Дворівнева банківська система, властива для більшості розвинених країн з ринковим укладом економіки. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Однорівневий спосіб організації банківської системи можливий або за відсутності центрального банку, що відповідає раннім етапам розвитку банківської системи, або при функціонуванні самого лише центрального банку і його відділень, що характерно для країн з адміністративно-командною побудовою управління економікою при виключній монополії держави на банківську діяльність.

Дворівнева банківська система базується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах - по вертикалі та горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як керівним, управляючим центром і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими банками.

Специфічною особливістю дворівневої банківської системи є те, що центральний банк уповноважений державою на управління всією сукупністю банківських установ. Банківські системи, в яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, називають дворівневим.

Тому відносини між центральним банком та рештою суб'єктів банківської системи перетворюється у відносини субординації, які, головним чином, і забезпечують цілісність системи. В умовах цивілізованої ринкової економіки банківська система може бути організована тільки за дворівневим принципом, що об'єктивно випливає із потреб реальної координації й регулювання діяльності банків при наявності широкого розмаїття банківських установ та здійснення ними операцій відповідно до запитів суб'єктів ринку.

Банківська система в сучасній Україні, на зразок банківських систем високорозвинутих країн світу, є дворівневою структурою і складається, по-перше, з Національного банку України, по-друге - з комерційних банків різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Національний банк України у банківській системі є банком верхнього рівня та виконує функції типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом, банком банків і банком уряду України.

Комерційні банки як банки другого рівня складають основу банківської системи України. Їх задача - обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних видів послуг.

У державах, які виникли на пострадянському просторі банківські системи також за своєю структурою, своїм функціям і завданням є, як правило, наближеними до європейської моделі.

Хоча банківська система як організаційна структура відіграє важливу роль в країні, але вона не може існувати автономно, оскільки вона є складовою більш широкої системи - економічної. І тому без сильної економіки неможливо мати сильні банки, і навпаки: для розвитку економіки необхідна кредитна та інвестиційна підтримка банків.

Банківська система - це специфічна організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. В зв'язку з тим вона покликана виконувати такі функції:

1) трансформаційну;

2) створення грошей і регулювання грошової маси;

3) стабілізаційну.

Сутність трансформаційної функції полягає в тому, що мобілізуючи тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки перетворюють їх у реально діючий капітал. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств і населення та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб'єктів господарювання, впливаючи таким чином на величину, якість, вартість та строки грошових капіталів.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси означає те, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. В рішенні цієї проблеми керівна роль належить НБУ, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. У виконанні цієї функції бере участь те тільки НБУ, а й усі інші банки. Через них проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення.

Стабілізаційна функція характеризує сталість банківської діяльності й грошового ринку. Враховуючи те, що для банківської діяльності характерні високі ризики, оскільки банківські установи працюють переважно із залученими коштами суб'єктів господарювання та населення, вони постійно перебувають у стані підвищеної загрози втрати грошей, внаслідок чого може наступити їх банкрутство та втрата довіри до всієї банківської системи. Стабілізаційна функція покликана забезпечити сталість банківської діяльності й грошового ринку. Виконання її забезпечується шляхом прийняття нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи та створенням належного механізму нагляду за дотриманням чинного банківського законодавства.

Сучасна банківська система України існує не довгий час, розвиток її був стрімким. Пікового значення кількість банків сягнула у 1995 р., коли їх стало - 230. Проте фінансова криза 1998 р. спричинила в Україні банкрутство банків. Тільки за період з 1998 по 2000 р.р. їх було ліквідовано - 36, а ще 18 банків перетворено на філії інших банків.

За весь період існування банківської системи України з (1992-2006 р.р.) ліквідовано, чи у певний спосіб реорганізовано - 112 банків.

За станом на 01.01.2006 р. в Україні (з населенням 47 млн. 16 тисяч чол.) зареєстровано 186 банків, із них діючих - 165. Це багато чи мало для України? Наприклад, в Люксембурзі (населення 412 тис.) діє - 210 банків, у Франції (нас. 60 млн.) - 2200 банків, Італії (нас. 57 млн.) - 876, Росії (нас. 144 млн.) - 1349, Австрії (нас. 8 млн.) - 906.

Отже, в різних країнах кількість банків різна, що обумовлено істотним, політичним та економічним розвитком кожної країни. Стосовно кількості банків в Україні, то дехто з фахівців, наприклад О. Дугов, вважає, що їх кількість треба скорочувати. На наш погляд, в Україні повинно бути стільки банків щоб вони забезпечували ефективний розвиток економіки країни та надавали різноманітні послуги населенню. Тому, обмежувати банківську систему якоюсь певною кількістю банків, немає потреби.

Кількість банківських установ може змінюватися в залежності від загального розвитку економіки країни та підвищення добробуту населення. Отже, проблеми, які виникають в економічному та соціальному житті безпосередньо впливають на стан банківської системи. Комерційні банки України за час свого існування мали численні ускладнення завдяки впливу на їх діяльність політичних та соціально-економічних факторів. Ці чинники спричиняли виникнення нових банків або їх зникнення. Тобто загальна кількість банків в країні величина, яка не може бути постійною.

Банківські системи в західних державах розвиваються за трьома основним напрямкам. Одні із них складаються лише із великої кількості банків з не багатьма відділеннями. Другі - складаються з невеликої кількості банків і багатьма відділеннями. Треті - складаються з багатьох банків, пов'язаних участями один в другому.

Більшість європейських країн йде другим шляхом. В Україні на початок формування банківської системи створювались лише банки, а в подальшому діючі банки стали створювати філії та відділення. Нині на Україні різними банками створена розгалужена філійна мережа. За станом на 01.01.2003 р. мережа філій комерційних банків налічувала - 1405, розташованих у всіх регіонах України. Тобто українська банківська система на даному етапі розвивається по другому із названих варіантів.

Становлення та функціонування банківської системи в Україні відбувались в умовах невизначеності й нестабільності економіки, політики тощо. Але питання стану її розвитку були предметом постійної уваги керівників держави та державних органів.

Двічі - в січні 1999 р. та липні 2000 р. Президент України видав Укази, зокрема 23 січня 1999 р. «Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 р.» та 14 липня 2000 р. «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень», в яких зверталась увага про необхідність створення організаційних та правових передумов для оздоровлення і подальшого розвитку вітчизняної банківської системи з метою підвищення довіри населення і суб'єктів господарювання до банків та розширення їх участі у розбудові національної економіки.

На виконання зазначених Указів Президента було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківської системи, серед яких підготовка і прийняття ряду законів.

До 1999 р. в Україні був єдиний закон, який регламентував діяльність Національного банку та всіх інших банків. В 1999 р. Верховна Рада України ухвалила окремий Закон «Про Національний банк України», а в 2000 р. - окремий Закон «Про банки і банківську діяльність». В прийнятих законах більш чітко, ніж це було у попередньому єдиному законі, визначені статус і функції Національного банку, задачі та права комерційних банків.

Шлях, пройдений банківською системою України більш як за 15 років її існування по всім міркам незначний, але за цей час вона набула чимало позитивного. Це забезпечення стабільності національної грошової одиниці, подолання гіперінфляції, проведення грошової реформи, збереження стабільності гривні; досягнення офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют; накопичення власних валютних резервів; створення власних потужностей виробництва банкнот і монет.

В організації розрахунків створено національну платіжну систему з використанням передових комп'ютерних технологій, постійно вдосконалюється система електронних платежів, запроваджено належний аудит фінансової діяльності комерційних банків, впроваджено міждународні стандарти бухгалтерського обліку та звітності. Зросли вимоги до розміру статутного капіталу чинних та новостворених банків, запроваджено формування фондів страхування кредитних ризиків і вкладів населення, створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У сфері кредитної діяльності досягнуто помітного зростання вкладів у реальний сектор економіки. Так, обсяги кредитування суб'єктів господарювання в національній і іноземній валюті з 2000 р. на липень 2005 р. зросли більше чим у 5,5 разів.

Досягненням банківської системи є поступове повернення довіри до гривні з боку населення. Так, обсяг вкладів населення в банках з 2000 р. на липень 2005 р. зріс більше чим у 10 разів.

Істотно збільшились валютні резерви НБУ. Якщо на початок 2003 р. вони становили - 4,4 млрд. дол. то в 2006 р. досягли 20 млрд. грн..

Починаючи з 2002 р. українська гривня зберігає стабільність. А це відповідно до ст. 6 Закону «Про Національний банк України» і є основною функцією НБУ. Як зазначає В.Л. Кротюк забезпечення стабільності національної валюти по суті є основним завданням, на здійснення якого спрямована вся діяльність НБУ.

Все це свідчить про те, що після довготривалого спаду в останні роки в Україні почалися реальні зрушення в соціально-економічній сфері.

Проте, створена в умовах перехідного періоду банківська система набула й значних проблем, притаманних перехідній економіці, які поступово могли привести її до кризової ситуації.

До цих чинників насамперед належить тривала стагнація реального сектора економіки, яка супроводжувалася повільною ринковою трансформацією і реструктуризацією відповідно до потреб ринку, що зумовлювало падіння ефективності суспільного виробництва, гальмування зростання обсягів кредитних капіталів і розвитку фінансового ринку. Вищевказані процеси спричинили обмеженість ресурсної бази банків, невідповідність її потребам економічного зростання. Попит на кредити банків стримувався високим рівнем позичкового відсотка, тому більшість підприємств не могла одержати кредити, а якщо їх і брали, то не завжди їх вчасно повертали, а то і зовсім ухилялися від сплати боргу.

Це свідчить про те, що кредитування - досить ризикова справа. Слабкий розвиток ринку землі й нерухомості позбавляє банки можливості в повній мірі використовувати такі надійні засоби страхування кредитних ризиків, як іпотека й застава. Таке положення відчутно стримує кредитування сільських виробників й промислових підприємств, гальмує розвиток іпотечних банків та інших кредитних установ, що спеціалізуються на фінансуванні інвестицій.

Щоб знизити ризики кредитування, потрібно на законодавчому рівні захисти права кредиторів в разі неповернення їх коштів. Чинне законодавство, що регулює взаємовідносини банків, не передбачає надійного захисту інтересів банків-кредиторів. Тому у конфліктних ситуаціях банки поставлені у гірші умови, ніж їхні клієнти. Банкам доводиться платити високі митні збори, організовувати реалізацію заставного майна і розраховуватись за першочерговими забов'язаннями позичальника.

Суттєвою проблемою залишається недовіра більшості населення до діяльності банків. За даними НБУ більш як 20 млрд. грн. готівки залишаються поза банками. Це саме той національний ресурс залучення якого надало б можливість не шукати кошти за кордоном, а кредитувати економіку за рахунок власних внутрішніх джерел. Саме населення є внутрішнім інвестором, інтереси якого мають бути пріоритетними для влади.

6. Правові засади функціонування банківської системи України

У процесі побудови в нашій країні правової держави й створення ринкової економіки вирішальне значення набуває чітке правове регулювання банківської діяльності. Діяльність будь-якої системи базується на певних нормах і нормативах, які є основою її стійкої роботи. Не виключенням із цього правила є і банківська система. Щоб суб'єкти банківської системи змогли ефективно працювати держава повинна створити належне законодавчо-правове середовище для їхньої діяльності. Саме наявність належного правового поля є вихідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Аналіз становлення українського банківського законодавства дозволяє виділити в цьому процесі два етапи.

Перший етап - 1991-1999 р. Цей етап можна назвати періодом становлення банківського законодавства. Він починається з прийняття у березні 1991 р. Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність», який став правовим фундаментом банківської діяльності. Особливістю цього Закону було те, що він регулював діяльність як Національного банку України, так і комерційних банків. В зазначеному Законі визначались основні принципи побудови дворівневої банківської системи України, функції НБУ як центрального банку держави, її емісійного центру, банку банків та органу, що здійснює регулювання банківської системи України. Крім того, цей Закон визначав правові засади діяльності комерційних банків, та операції які вони можуть здійснювати, та установлював захист інтересів клієнтів.

Цей перший Закон мав виняткове значення, тому що установлював юридичні норми, які корінним чином змінювали роль банків у господарстві країни. Отже сучасна банківська система, яка б відповідала ринковій економіці, одержала юридичне оформлення з прийняттям 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність».

В цей же час були прийняті Закони: «Про господарські товариства», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання й контролю» і деякі інші, які створювали правове поле діяльності банківської мережі.

Здійснення ринкових реформ вимагало удосконалення банківського законодавства. Тому в період з 1991 по 1999 р. в Закон «Про банки і банківську діяльність» було внесено багато змін і доповнень, оскільки, коли він був прийнятий у 1991 р., неможливо було передбачити та охопити всі правовідносини, що виникали у процесі становлення та функціонування нової банківської системи. Проте на етапі становлення вітчизняної банківської системи, даний Закон задовольняв потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, від монобанківської до дворівневої банківської системи, домінуючою в якій є недержавні банки, що функціонують на комерційних засадах. Але зазначений Закон, за декілька років свого існування, значною мірою вичерпав себе і фактично стримував подальший розвиток банківської системи нашої держави.

З травня 1999 р. розпочався другий етап законодавчого забезпечення банківської діяльності. Передусім треба сказати про те, що в 1996 р. прийнята Конституція незалежної України, як нормативно-правовий документ вищої юридичної сили, в якій визначені, як зазначають фахівці і правові засади банківської діяльності.

Потім у 1999-2000 р.р., з урахуванням майже десятилітнього досвіду, були прийняті дуже важливі Закони «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність», що суттєво покращило законодавче середовище для банківської сфери, створило правове поле для конкуренції, захисту інтересів вкладників і кредиторів банків, запобігання підвищенню ризиків у банківській діяльності, що є необхідним для подальшого розвитку банківської системи. В зазначених законах більш чітко, ніж це було у попередньому єдиному законі, визначені статус, роль і функції центрального банку, задачі та права комерційних банків.

Аналіз законодавства, що визначає правові засади діяльності банків дає змогу говорити про те, що на сучасному етапі воно являє собою значний масив різної за юридичною силою, формою й сферою дії нормативних актів, які мають визначену ієрархічну систему.

Акти, що діють у цей час у банківській сфері, залежно від їх юридичної сили, на нашу думку, можна поділити на 5 груп:

1. Конституція України, яка заклала концептуальні основи банківського законодавства;

2. Закони України, що регулюють різні аспекти банківської справи;

3. Укази Президента з питань банківської діяльності;

4. Акти Кабінету Міністрів України з питань банківської діяльності;

5. Нормативно-правові акти (постанови, положення, інструкції, правила Національного банку України з питань, віднесених до його повноважень.

Функціонування вітчизняної банківської системи регулюється насамперед Конституцією України, зокрема ст. 92, ч. 2, п. 1, яка передбачає, що винятково законами встановлюються правові засади у сфері функціонування кредитного, грошового, фінансового та інвестиційного ринків і інших важливих напрямків реалізації функцій держави. Звідси важливою задачею є визначення виду й способу правового регулювання банківської діяльності, яка в першу чергу повинна ґрунтуватися на законах, а потім реалізовуватися через правові механізми Національного банку.

Найважливішими актами в сфері банківської справи є закони, вони визначають правові засади функціонування банків. Нині в Україні діє цілий ряд законів, що регулюють банківську діяльність та банківську справу. Серед них: Закони «Про Національний банк України», «Про Раду Національного банку», «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про фінансовий лізинг», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб», «Про банкрутство», «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні», «Про іпотеку», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про іпотечне кредитування, операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про іпотечні облігації».

Серед перерахованих вище законів, науковці та фахівці обґрунтовано виділяють закони, які є базовими. До них відносяться Закони: «Про Національний банк України», прийнятий 20 травня 1999 р. і «Про банки і банківську діяльність», прийнятий 7 грудня 2000 р., оскільки зазначені нормативні акти є визначальними для банківської системи.

Таким чином є вже немало законів, що діють у банківській сфері. Але для здійснення банківської діяльності на належному рівні ще бракує законодавчої бази, яка б відповідала сьогоднішнім реаліям функціонування банківської системи.

Враховуючи нагальну потребу законодавчого регулювання питань, пов'язаних із діяльністю банківських установ, на думку автора потрібно прийняти низку законів, зокрема: «Про комерційні банки», «Про спеціалізовані банки», «Про валютне регулювання», «Про міжбанківське кредитування», «Про фінансово-кредитні установи», «Про фінансові операції», «Про реєструктуризацію та реорганізацію кредитних організацій», «Про забезпечення конкуренції на ринку фінансових послуг», «Про іпотечні цінні папери», «Про особливості створення та діяльності іпотечних установ», «Про систему державного банківського аудиту», «Про організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період» та деякі інші. А взагалі фахівці з банківської справи вважають за необхідне прийняти біля 30 нових законів та внести чимало доповнень до вже існуючих.

Прийняття вищезазначених законів дало б змогу значно поліпшити правове регулювання банківської діяльності. Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків. Важко спрогнозувати скільки часу знадобиться Верховній Раді України, щоб прийняти всі перераховані закони, оскільки прийняття одного закону порою зволікається на декілька років.

У цьому зв'язку варто зауважити, що діюча Конституція України 1996 р. (ст. 93) надавала Національному банку України право законодавчої ініціативи, тобто вносити законопроекти безпосередньо в Верховну Раду України для прийняття того або іншого закону з банківської діяльності. Зміни, що внесені в Конституцію України 8 грудня 2004 р. не передбачають такого права за НБУ, тому прийняття законів, стосовно банківської діяльності, буде набагато складніше. На нашу думку, у цій ситуації Національному банку необхідно створити спеціальний підрозділ у своїй структурі, який би займався законотворчими пропозиціями щодо створення системи банківського законодавства.

Значне місце серед нормативних актів, спрямованих на регулювання банківської діяльності належить указам Президента України. До таких, зокрема, належить Указ «Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 р.» від 23 січня 1999 р., Указ «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14 липня 2000 р., у яких визначені основні принципи та концептуальні підходи, які б сприяли підвищенню ефективності функціонування банківської системи та приплив іноземного капіталу в економіку країни.

Банківська діяльність у деяких випадках регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України. Для прикладу можна назвати Постанову Уряду України «Про пріоритетні напрями використання іноземних кредитів» від 3 квітня 1995 р. №234, із наступними змінами від 8 грудня 1999 р. №2218.

Одним із видів актів, що регулюють банківську діяльність є нормативно-правові приписи (постанови, положення, інструкції, правила) Національного банку України, які приймаються відповідно до ст. 56 Закону «Про Національний банк України». У ст. 56 зазначено, що нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, які повинні бути затверджені постановами Правління НБУ.

Нормативно-правові акти, які видає Національний банк України згідно тієї ж 56 статті вищеназваного Закону є обов'язковими для органів державної влади й органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Здійснення правотворчої діяльності Національного банку України врегульовано «Інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації, надсилання та систематизації нормативних актів НБУ, затвердженою постановою Правління Національного банку України» від 10 лютого 1997 р. №31.

Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов'язковій державній реєстрації у Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до вітчизняного законодавства.

Згідно з Указом Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 р. №468/96 та Указу Президента «Про опублікування актів законодавства України» в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 р. №1207/96 нормативно-правові акти НБУ включаються до Державного реєстру та підлягають опублікуванню у зазначеному вище віснику, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правових актів Національного банку проводиться відповідно до положень раніше згаданого Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України від 25 листопада 2002 р. №105/5.

Нормативно-правові акти НБУ відповідно до ст. 56 Закону «Про Національний банк України» не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Якщо ці акти суперечать законам та іншим законодавчим органам, вони можуть бути оскаржені в судовому порядку.

В Законі про Національний банк відсутнє визначення змісту постанов, інструкцій, положень, правил. На нашу думку, у формі постанов видається акт, якщо його змістом є питання віднесені до компетенції Національного банку, постановами також затверджуються інструкції, положення і правила.

У формі положення видається акт, якщо його основним змістом є встановлення однорідних, системно пов'язаних норм із питань віднесених до компетенції НБУ (наприклад, «Положення про накладення адміністративних штрафів» від 29 грудня 2001 р. №563, затверджене постановою Правління НБУ.

У формі правил видається акт, якщо його основним змістом є визначення системи питань віднесених до компетенції НБУ (наприклад, «Правила бухгалтерського обліку уповноваженими банками України обмінних операцій», затверджені постановою Правління НБУ 16 грудня 1998 р., №520.).

У формі інструкції видається акт, якщо його основним змістом є визначення порядку застосування положень законів України й інших нормативно-правових актів з питань компетенції НБУ (у тому числі постанов й положень Національного банку (наприклад, «Інструкція із бухгалтерського обліку основних засобів й нематеріальних активів комерційних банків України», затверджена постановою Правління НБУ 11 грудня 2000 р., №475.).

Як свідчить практика у процесі діяльності НБУ досить часто видає нормативні акти, віднесені до його компетенції. За даними фахівців нині діє більше як 400 нормативних актів НБУ, які регулюють різноманітні питання діяльності комерційних банків.

У цілому правові акти НБУ відповідають вимогам законодавства як за змістом, так і за порядком видання. Водночас слід зазначити, що деякі правила, що містяться в актах НБУ суперечать нормам законів на основі, яких вони прийняті.

Для прикладу можна навести таке. Основним нормативно-правовим актом, що визначає організаційні, правові та економічні засади створення і реєстрації банків є Закон України «Про банки і банківську діяльність». На його підставі НБУ видав Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. №375 (далі Положення НБУ №375). Вказане Положення спрямоване на виконання Закону і здійснення оперативного керівництва банківською системою. По правовій природі Положення НБУ №375 являє собою підзаконний акт управління. Під законність правового акта означає, що він повинен відповідати вимогам закону на основі якого прийнятий.

Аналіз Закону «Про банки і банківську діяльність» і Положення НБУ №375 показує, що між Законом і нормативно-правовим актом НБУ мають певні розходження. Зокрема, підпункт «г» п. 3.1 Положення НБУ №375 вимагає при поданні документів для державної реєстрації банку подати протокол установчих зборів або протокол зборів учасників. Тоді як в ст. 17 п. 4 Закону мова йде тільки про протокол установчих зборів. В підпункті «в» п. 3.1 Положення НБУ №375 зазначається, що статут банку повинен мати повну і скорочену назву банку та його місце знаходження. По-перше, у банку, як і будь-якої юридичної особи немає назви. Банк, відповідно до ст. 88 Цивільного кодексу України і ст. 15 п. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», має найменування. По-друге, згідно зі ст. 15 вказаного Закону, існує поняття повного і скороченого офіційного найменування, а не повної і скороченої назви, як це має місце в Положенні НБУ №375. Оскільки Положення НБУ є підзаконним актом, то в ньому потрібно відтворювати таку термінологію, яка не розбігається із значенням, наданим законом.

В деяких випадках Положення НБУ №375 встановлює вимоги ширші, ніж ті, що висуває Закон про банки. Так, у підпункті «в» п. 3.1 Положення НБУ №375 записано, що в статуті банку повинні бути вказані напрями його діяльності та спеціалізація (у разі її наявності). Стаття 16 Закону цього не вимагає.

Такі колізії мають місце і в деяких інших нормативних актах НБУ. Нацбанк, як державний орган, має діяти лише в межах та на підставі Конституції і законів України, а його правові акти не можуть встановлювати правила, які відміняють або суперечать нормам законів.

Закон «Про Національний банк України» не передбачає порядок і форму тлумачення нормативних актів Нацбанку. Проте в деяких випадках Національний банк у своїх листах і телеграмах роз'яснює зміст правових норм. Однак буває, що зазначені акти не тільки роз'ясняють зміст правової норми, але й установлюють нові правила банківських операцій, тим самим ускладнюючи і без того заплутану систему банківських приписів. Щоб уникнути цих непорозумінь, на нашу думку, порядок тлумачення нормативних актів НБУ доцільно передбачити у самому Законі «Про Національний банк України».

Розглядаючи питання про акти НБУ виникає проблема відносно того, чи може НБУ видавати спільні акти з іншими органами державної влади нормативно-правові акти? Узагалі це дискусійне питання. Передусім слід зауважити, що і до прийняття Закону «Про Національний банк України», і після, центральний банк видавав спільні постанови, прийняті разом із Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом із цінних паперів та фондового ринку, з іншими органами державної влади. Для прикладу можна назвати Постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 30 жовтня 1998 р. №1714 «Про порядок внесення комерційними банками плати за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів і коштів державних позабюджетних фондів».

У юридичній літературі є різні погляди на це питання. Так, на думку О.П. Орлюк»… За потреби міністерства видають спільні нормативно-правові акти. Такі можливості передбачені і для Національного банку України, який у межах компетенції, встановленої нормами статей 52 та 56 Закону «Про Національний банк України», має право видавати спільні акти з урядом держави.

Іншої думки дотримується В.Л. Кротюк. Він вважає, що прийняття Національним банком України спільно з іншими органами влади нормативного акта може негативно вплинути на виконання центральним банком своїх функцій, оскільки в разі виникнення необхідності внесення змін чи доповнень до такого акта, проект цих змін чи доповнень повинен узгоджуватись з органом, спільно з яким прийнято нормативний акт, що не сприятиме оперативному прийняттю відповідних змін. У разі відсутності єдиної позиції між Національним банком і органом, спільно з яким приймалися нормативно-правові акти, можуть виникнути елементи залежності центрального банку від органів виконавчої влади, що не сприятиме оперативному і якісному виконанню покладених на Національний банк функцій. В.Л. Кротюк виходить з того, що нормативно-правові акти з питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів виконавчої влади та центрального банку, повинні розроблятися заінтересованими органами і погоджуватися з Національним банком України без прийняття спільного з ним нормативно-правового акта. У разі ж необхідності, із метою виконання вимог законодавчих актів, Національний банк має видавати власні нормативні акти з питань, віднесених до його повноважень.

З нашої точки зору, більш обґрунтованою є позиція В.Л. Кротюка. Згідно зі статтями 52-53 Закону «Про Національний банк України» його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів будуються на невтручанні уряду у виконання функцій і повноважень Ради та Правління НБУ. В зазначених статтях не йдеться мова про видання центробанком разом із Кабміном спільних постанов. Не передбачене видання спільних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів та органів державної влади (зокрема НБУ) і статтею 117 Конституції України.

Отже, виходячи з викладеного можна зробити висновок про те, що Національний банк України не повноважний (у силу положень Конституції, Закону «Про Національний банк України» та інших законів України приймати разом з іншими органами державної влади спідні нормативно-правові акти). НБУ може брати участь у їх розробці шляхом проведення взаємних консультацій, надання інформації, тощо.

За час існування банківської системи, як зазначалося вище, прийнято чимало нормативно-правових актів, які регламентують діяльність банківських установ. Законодавство у банківській сфері складається із значної кількості законів та інших нормативно-правових актів. Однак формування в Україні банківського законодавства продовжується. На практиці стало важко користуватися актами, які містяться в різних джерелах. До того ж деякі з цих нормативних актів не завжди узгоджуються між собою, часто до них вносяться зміни та доповнення, що свідчать про нестабільність банківського законодавства, а це у свою чергу, негативно впливає на його використання суб'єктами господарювання. Тому назріла потреба систематизувати банківське законодавство на наукових засадах. В цьому напрямку здійснено перші кроки. Авторський колектив на чолі з В.А. Ющенком випустив перше в Україні систематизоване видання чинних законів і нормативних актів у двох томах під назвою «Банківська справа». Названий збірник давав відповіді на багато питань, що виникали у процесі організації банківської справи в Україні. Але у даний час він у значній мірі застарів.

Потім зробив спробу систематизувати банківське законодавство у виді неофіційної інкорпорації проф. М.П. Кучерявенко у Збірнику «Банківське право». Безумовно, автор зробив корисну справу як для практики, так і для науки банківського права. Але ж такий Збірник законодавства не може бути джерелом права, отже, на нього не можна посилатись у процесі правотворчості та застосування права.

На наш погляд, настав час кодифікувати банківське законодавство України, тобто розробки та прийняття Банківського кодексу України. Адже законодавство у цій сфері страждає відсутністю головного стрижня - єдиного комплексного нормативного акта, який би визначав правове положення суб'єктів банківської системи держави, підстави створення та порядок діяльності комерційних банків, регулював би розрахункові та кредитні відносини, а також інші відносини, які виникають у процесі здійснення банківської діяльності.

Ідея розробки Банківського кодексу України знаходить дедалі більшу підтримку серед науковців і фахівців банківської справи, зокрема таких, як: Р. Посікіра, А. Коваленко, В. Цушко, Є. Карманов, Я. Лочман, А.О. Селіванов. Але поряд із цим дехто з учених вважає, що створювати Банківський кодекс не доцільно, виходячи зі змісту банківської діяльності та її динамічного розвитку. У цьому зв'язку слід врахувати те, що в Україні вже існують приклади кодифікації правових норм міжгалузевих інститутів (як створення єдиного нормативно-правового акту), а саме Митний, Земельний, Повітряний, Водний, Лісовий кодекси України. Банківський кодекс, на наш погляд, здатний стабілізувати банківську діяльність, оскільки поглинаючи широке коло законів й підзаконних актів щодо банківської справи, підвищить якість норм. Поза сумнівом, систематизоване законодавство допоможе забезпечити адекватне застосування правових норм і захистити права учасників банківських правовідносин.

В юридичній літературі та спеціальних фахових виданнях у даний час опубліковані проекти структури та змісту Банківського кодексу. Уперше проект такого кодексу ще у 1998 р. запропонував Р. Посікіра, а потім у 2001 р. було опубліковано більш детальний авторський проект структури та змісту Банківського кодексу запропонований Я. Лочман. Останній досить повно охоплює основні аспекти банківської діяльності. Разом з тим зазначимо, що в ньому доцільно дати перелік термінів які вживаються в кодексі та їх тлумачення. Чітка систематизація переліку термінології зробить кодекс зручним для користування, дозволить здійснити узгодження та уніфікацію його положень, уникнути повторень і різних тлумачень понять.

З прийняттям Банківського кодексу країна отримає свого роду «банківську Конституцію», яка регулюватиме більшість аспектів банківської діяльності. Прийняття Банківського кодексу сприятиме наближенню нашого національного банківського законодавства до норм і стандартів країн Європи, зокрема в частині регулювання банківської діяльності. Враховуючи зазначене у березні 2004 р. Верховна Рада прийняла спеціальний Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до Європейського Союзу».

Україна має намір приєднатися до Світової організації торгівлі (далі СОТ). Складовою цього процесу є також гармонізація вітчизняного законодавства із загальновизнаними міжнародними стандартами. Тому питання законодавчого врегулювання доступу іноземних банків на ринок нашої країни та режиму їх діяльності на ньому набув актуального значення. Подальший розвиток банківської системи України, як зазначають українські банкіри, відбуватиметься у рамках загальних процесів глобалізації фінансових потоків Європи та світу, зокрема і в банківській сфері.

Діяльність іноземних банків в Україні все ще значно обмежується рядом чинників, а тому присутність їх на українському банківському ринку залишається незначною. За станом на 1 січня 2006 р. в Україні зареєстровано всього 186 банків, із них - 23 банки з іноземним капіталом і тільки 9 із них зі 100% капіталом, їм належить лише 19,5% капіталу банківської системи України.

Крім того, упродовж багатьох років іноземні банки не мали права створювати на території України свої філії і представництва. НБУ двічі (у 2004 та 2005 роках) вносив законопроекти у парламент України, якими передбачалося таке право для іноземних банків. Однак, коли Верховна Рада України розглядала їх, вони були відхилені.

Тепер, коли Україна прагне вступити до СОТ, ця проблема просто таки назріла. 16 листопада 2006 р. Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про банки і банківську діяльність» якими передбачено порядок створення і функціонування філій і представництв іноземних банків в Україні. Ці зміни набирають чинності з дня вступу України до СОТ.

Забезпечення доступу філій іноземних банків на ринок нашої країни, узгоджується законодавче з вимогами міждународно-правових документів, приведе до поліпшення інвестиційного клімату в Україні та припливу іноземних інвестицій у банківську систему, що надзвичайно важливо для розвитку національної економіки.

Висновки

1. Банківська справа виникла до нашої ери, на Стародавньому Сході, має свою історію, якій більше двох тисячоліть. На теренах України зачатки банківської справи з'явились з часів Київської Русі.

2. Витоки російської банківської справи відносяться до другої половини XVII ст. До 1917 р. банківська система Росії становила розгалужену мережу різноманітних банківських установ, їх діяльність була детально регламентована. Унаслідок революційних подій у Російській імперії у 1917 р. та в роки соціалістичного будівництва банківська система була зруйнована.

3. Банківська справа на території України в XIX і початку XX ст. виникла і розвивалася як складова російської, що робило її несамостійною та цілковито залежною від економічних процесів в царській Росії.

4. За часів УНР (1917-1918 рр.) створювалася власна банківська система, але вона існувала недовго. Із січня 1919 р. в Україні почався радянський період. Як і в складі Російської імперії, так і в радянський час Україна не мала самостійної банківської системи.

5. Сучасна банківська система України сформувалася після розпаду СРСР і проголошення у 1991 р. державної незалежності України. На зразок банківських систем розвинутих країн світу, банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (верхній рівень) та комерційних банків різних форм власності (нижній рівень).

6. За недовгий час існування (1991-2006 р.р.) вітчизняна банківська система пройшла етап становлення та перебуває в стані постійного розвитку.

7. Подальший розвиток банківської системи багато в чому залежить від удосконалення банківського законодавства та адаптації його до стандартів Євросоюзу. Важливим чинником упорядкування банківського законодавства на наукових засадах є його систематизація й кодифікація, та прийняття у зв'язку з цим Банківського кодекса України.

У роботі здійснена комплексна розробка теоретичних та практичних проблем організаційно-правових засад банківської системи України, результатом якого стало вироблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення їх правового статусу, вирішення яких може сприяти підвищенню ефективності функціонування банківських установ.

Головними науковими і практичними результатами роботи є наступні висновки:

- банківська справа на теренах України виникла й розвивалася як складова частина російської, що робило її несамостійною й цілковито залежною від економічних процесів у царській Росії. Як у складі Російської імперії, так і за радянських часів Україна не мала самостійної банківської системи;

- сучасна банківська система України сформувалась після розпаду СРСР і проголошення в 1991 р. державної незалежності країни. На зразок банківських систем розвинених країн світу банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (верхній рівень) і комерційних банків різних форм власності (нижній рівень). За нетривалий час свого існування в Україні склалася й діє достатньо ефективна банківська система, яка перебуває у стані подальшого розвитку;

- категорію «банківська система», на думку дослідника, слід розглядати у вузькому й широкому розумінні. У роботі запропоновано авторське визначення цих понять;

- для здійснення банківської справи на належному рівні ще бракує законодавчої бази, яка відповідала б сьогоднішнім реаліям функціонування банківської системи. У зв'язку з цим пропонується прийняти ще низку законів. Подальший розвиток банківської системи значною мірою залежить від удосконалення банківського законодавства шляхом його кодифікації, та прийняття на цій основі Банківського кодексу України;

- комерційні банки, незважаючи на їх поширеність у світі, є новим явищем для України. У даний час ці банки є основною ланкою банківської системи в державі. Вони виконують безпосередньо функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних і фізичних осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток усіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб'єктів господарювання. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом;

- у стабільному функціонуванні банків і банківської системи України важливу роль відіграє банківський нагляд, спрямований на зміцнення надійності банківської діяльності й попередження банкрутств банків. Банки, що перебувають у стані фінансової скрути за ініціативою НБУ або за заявою кредиторів можуть бути ліквідовані. Практика банківського нагляду показує, що здебільшого ліквідація банків відбувається за ініціативою НБУ.

Список використаних джерел

1. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: методологические проблемы. - М.: Политиздат, 1985. - 263 с.

2. Ананьич Б.В. Банкирские дома в России 1860-1914 гг. Очерки истории частного предпринимательства. - Л.: 1991. - 293 с.

3. Аристов Н. Промышленность Древней Руси. - СПб.: Типография Королькова, 1866. - 392 с.

4. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - Политиздат, 1973. - 125 с.

5. Банки, вилучені з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ (1991-2000 р.р.) // Вісн. Нац. банку України. - 2000. - №5. - с. 32-33.

6. Банки, вилучені з Державного реєстру банків України (24.06.1992 р. - 01.01.2006 р.) // Вісн. Нац. банку України. - 2006. - №2. - с. 69-70.

7. Банковское дело: Учебник /Под ред. проф. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика. - 1999. - 576 с.

8. Банківське право України: Навч. посіб. /За заг. ред. проф. А.О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000. - 384 с.

9. Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти /За ред. В.А. Ющенко/. - К., 1998. - Т. I-IV.

10. Балабанов И.Т., Гончарук О.В., Словинская Н.А. Деньги и финансовые институты: Учеб. пособ. - СПб.: 2000. - 224 с.

11. Береславська О. Курсова стабільність і макроекономічні досягнення в Україні // Вісн. Нац. банку України. - 2004. - №2. - с. 18-21.

12. Бицька Н.З. Кризові явища в банківській системі та шляхи їх подолання // Фінанси України. - 1996. - №9. - с. 83-85.

13. Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське /За ред. П.Д. Біленчука. Навч. посіб. - К.: Атіка, 1999. - 400 с.

14. Бор М.З. История мировой экономики. - М.: Дело и Сервис, 1998. - 427 с.

15. Братко А.Г. Банковское право (теория и практика). Учеб. пособ. - М.: изд-во ПРИОР, 2000. - 320 с.

16. Бугров А. Коммерческие портовые банки // Банк. - 1998. - №15. - с. 46-51.

17. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посіб. - К.: Видав. центр Академія, 2001. - 320 с.

18. Вовчак О.Д. Роль банків в економіці України // Фінанси України. - 1999. - №10. - с. 100-108.

19. Вступ до банківської справи // Під ред. проф. М.І. Савлука. - К.: Лібра. - 1998. - 344 с.

20. Вступ України до Світової організації торгівлі та розширення Європейського Союзу: наслідки для банківської системи // Вісн. Нац. банку України. - 2003. - №10. - с. 48-53.

21. Гай-Нижник П. Український державний банк // Вісн. Нац. банку України. - 2003. - №2. - с. 70-71.

22. Гиндин И.Ф. Государственный банк и экономическая политика царского правительства (1861-1892 годы). - М.: Госфиниздат, 1960. - 431 с.

23. Гладких Д. Типова структура та основні функції підрозділів банківської установи // Вісн. Нац. банку України. - 2000. - №11. - с. 20-22.