Фінансова діяльність ДРУ ПАТ КБ "Приватбанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький державний університет управління

Кафедра “Фінанси”

ЗВІТ

ПРО ПЕРЕДВИПУСКНУ ПРАКТИКУ

Фінансова діяльність ДРУ ПАТ КБ «Приватбанк»

Донецьк - 2011



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування принципів банківського кредитування в Україні

1.1 Сутність кредиту як економічної категорії та його роль в ринковій економіці

1.2 Принципи кредитування та особливості їх здійснення в Україні

Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”

2.1 Загальна характеристика ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”.

2.2 Аналіз фінансового стану ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”

2.3 Заходи щодо поліпшення фінансово-економічного стану ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”

Розділ 3. Сутність кредитного ризику та методи його зниження

3.1 Поняття та сутність кредитного ризику

3.2 Методи управління кредитними ризиками

3.3 Основні засоби зниження банківського ризику на прикладі ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи.

Роль кредитування в різних фазах економічного циклу є не однаковою. В умовах економічного піднесення кредит виступає чинником зростання, який, перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, виявитися в умовах надвиробництва товарів, а особливо він помітний в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей.

Одним із визначальних факторів, який впливає на ефективність кредитної діяльності комерційних банків є кредитний ризик, тобто ризик неповернення боргу. Тому комерційні банки для зменшення ризику неповернення застосовують забезпечення кредиту заставним майном.

Застава - один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективна і надійна форма захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобов'язання буде порушеним, об'єкт застави продається, а з отриманої суми першим, раніше інших можливих кредиторів і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобов'язання забезпечено заставою. У цьому зв'язку прийнято вважати, що, на відміну від таких форм забезпечення зобов'язань, як неустойка і поручительство, при яких кредитор в кінцевому підсумку "вірить боржнику", в зобов'язанні, забезпеченому заставою, кредитор "вірить речі".

Застава майна (рухомого чи нерухомого) означає, що кредитор-заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене майном зобов'язання не буде виконаним. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позики, але й сплату відповідних процентів і неустойок по договору, передбачених у випадку його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитись. Отже, у всіх випадках вартість майна повинна бути вищою за розмір позики.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення його, що пов'язано з ризиками неповернення кредиту банку.

Кредитна політика будь-якого комерційного банку в державі є логічним продовженням зваженої політики кредитування Центрального банку держави. Система банків України не є у цьому винятком. Централізація влади НБУ у регулюванні кредитної політики в державі є запорукою у запобіганні кредитних ризиків, що супроводжують на сьогодні найприбутковіші для комерційних банків активні операції. Тому вибір стратегії банку щодо процесу кредитування клієнтів є умовою до зменшення ступеня кредитного ризику. Таким чином, виважена політика комерційного банку та вірні підходи до процесу кредитування є одним із головних напрямків діяльності комерційного банку.



РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Сутність кредиту як економічної категорії та його роль в ринковий економіці

Банковська система сьогодні - це одна з найважливіших та невід'ємних структур ринкової економіки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Діяльність ПАТ «Приватбанк» як і будь-яка діяльність інших суб'єктів підприємницької діяльності нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами і підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].

Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [2].

За твердженням Р. Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапі розвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банків та товарного виробництва, обігу йшли поруч і тісно переплітались, тобто взаємовідносини між товаровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит. Банки при цьому формувались як фінансові посередники, що залучають капітали, заощадження населення та інші грошові засоби, які вивільнюються в ході господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового капіталу [7].

Ставши інституцією фінансового перерозподілу вартості, у даний час комерційні банки можуть запропонувати клієнтам до 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелік операцій, без яких банк не може нормально функціонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активних операцій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбільша частина активів банку вкладається саме у кредитні операції.

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.

Кредитні операції є найважливішим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зі збільшенням в останні роки випадків неповернення кредитів дані операції складають підвищену небезпеку для стійкості та стабільності банку в цілому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долі ряду банків України, краху яких сприяла ризикова кредитна політика.

Кредитні відносини між комерційними банками та позичальниками будуються на підставі кредитних договорів (угод). В практичній діяльності банків розрізняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуванні договір на позичку укладається безпосередньо між банком-кредитором і позичальником. Опосередковане кредитування відбувається при купівлі банком фінансових зобов'язань (як правило, векселів) позичальника. Зазвичай, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин за твердженням М.І. Савлука виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси - матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним [3].

Специфічний прояв суті кредиту полягає в виконанні таких функцій, як перерозподільчої, емісійної та контрольної.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), яка в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним залишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживчою вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозполятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу - емісійна функція. Її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, які дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

А.М. Мороз також зазначає, що кредиту властива і контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю [8].

Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

- характером кредитних відносин;

- складом учасників;

- рівнем та джерелом виплати процента;

- речовим проявом кредитної угоди.

Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [8].

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб'єктами кредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов'язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Як стверджує О.Я. Стойко, банківський кредит - це основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [10].

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття дефіциту бюджету.

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та їх використання на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб'єктами - продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит - це кредит, який дає:

- можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

- гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач не має в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

- безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівкою;

- допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати. Так В.Д. Лагутін зазначає, що іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів. Покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом [6].

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит - це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об'єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об'єктом купівлі-продажу.

Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг:

- оперативний лізинг - це перепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг - від декількох днів до 1 року та середньостроковий від 1 року до 5 - 10 років;

- фінансовий лізинг - це перепоступка майна на термін повної амортизації.

Лізинговий кредит може бути погашений шляхом повернення кредитору вартості в тій самій натурально-речовій формі, укладення нової лізингової угоди на коротший термін та за пільговими ставками.

Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.

Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості. Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні кредитні і фінансові організації.



1.2 Принципи кредитування та особливості їх здійснення в Україні

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможним підприємствам і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Метою банківського бізнесу є отримання зиску за рахунок вмілого, раціонального та безпечного вкладення банківського капіталу.

Принцип забезпеченості надання кредиту означає наявність в банка права для захисту власних інтересів, недопущення збитків від можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможність.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковості має на увазі те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пізніше обумовленого при наданні позики терміну.

Принцип платності за кредит передбачає право банку справляти плату у вигляді процента за користування позикою, яка є основним джерелом традиційних доходів комерційного банка.

Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон'юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку [9].

Комерційні банки можуть надавати кредити суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності в них можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати всіх відсотків за користування.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок держустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та через посередника. Прямі (банк - позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик через посередника.

Комерційний банк в залежності від потреб та можливостей позичальника, а також інтересів самого банку може надавати кредити на різних умовах. Тому на практиці існує поділ банківських позик за різноманітними ознаками та критеріями для полегшення контролю та управління кредитним портфелем банку [3].

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит - це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-стійкими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку.

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [5].

В свою чергу процес банківського кредитування являє собою сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій -- їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді таких етапів:

а) формування портфеля кредитних заявок;

б) проведення переговорів із потенційним клієнтом;

в) прийняття рішення про доцільність надання кредиту та його форму;

г) оформлення кредитної справи;

д) робота з клієнтом після отримання ним позики;

е) повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками.

Також до заявки додається пакет обов'язкових документів, відповідно до вимог банку.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На другому етапі головна мета банку -- кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах.

Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.

На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов'язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.

У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та інше) -- видача здійснюється в безготівковому порядку.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [4].

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.

На п'ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.

Шостий етап -- повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи -- завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому [11].



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Загальна характеристика Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанк»

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) створено і діє згідно із Законами України «Про акціонерне товариство», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок» та нормативними актами Національного банку України.

Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» створено відповідно до Установчого договору від «06» липня 2000 року та на підставі рішення Установчих зборів акціонерів від «06» липня 2000 року шляхом зміни організаційно-правової форми комерційного банку «Приватбанк», створеного у 1992 році у формі товариства з обмеженою відповідальністю, свідоцтво про реєстрацію від «19» березня 1992 року, реєстраційний №92 в Державному реєстрі банків, у Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником прав та обов'язків комерційного банку «Приватбанк», створеного у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

За рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство.

У зв'язку із зміною типу Банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов'язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

Банк є складовою частиною банківської системи України. Банк набуває статусу юридичної особи з часу реєстрації його Національним банком у Державному реєстрі банків. Банк є універсальним, здійснює свою діяльність на території всієї України та за її межами.

Банк створюється з метою комплексного обслуговування юридичних і фізичних осіб незалежно від державної належності та форм власності, у тому числі акумулювання та ефективного використання коштів, майна, ноу-хау, об'єктів інтелектуальної власності, підвищення якості та збільшення обсягів надання банківських послуг.

Банк здійснює свою діяльність з урахуванням комерційних інтересів банку,клієнтів та сприяє економічному розвитку та зміцненню фінансової системи.

Банк є юридичною особою:

- має самостійний баланс і кореспондентський рахунок в Управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області, володіє, користується і розпоряджається відокремленим майном;

- має свій логотип, печатку з відображенням логотипу, штамп зі своїм найменуванням;

- має виключне право використання свого фірмового найменування і засобів візуальної ідентифікації;

- може від свого імені набувати права та обов'язки, бути позивачем, відповідачем та будь-яким іншим учасником процесу в усіх судах, що створюються і діють відповідно до законодавства України та інших держав, відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому за правом власності майном, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернено стягнення.

Банк має право відкривати філії та представництва на території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття філії та представництв, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Банк має право створювати дочірні банки, філії чи представництва на території інших держав на підставі дозволу Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або представництв українських банків на території інших держав пред'являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України, за умови надання Національним банком України дозволу на здійснення інвестиції за кордон у зв'язку із створенням філії чи представництва банку на території іншої держави.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва за кордоном, Банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічне обґрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном.

Банк у своїй діяльності керується Законом України, виконує вимоги нормативних актів Національного банку України, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп'ютеризації, подає Національному банку України звітність та інформацію у встановлених ним обсягах і формах. Банк додержується економічних нормативів, встановлених Національним банком України. За порушення встановлених нормативів Банк несе відповідальність, передбачену законодавством.

Банк має право не виконувати вказівки чи вимоги будь-яких органів, установ, які не відповідають нормам законодавства або прийняті з порушенням встановлених законодавством норм.

Банк в рамках чинного законодавства гарантує таємницю по операціях, рахунках, вкладах своїх клієнтів та кореспондентів. Усі працівники банку зобов'язані зберігати банківську таємницю.

Приватбанк - лідер банківського ринку України. Заснований в 1992 році, комерційний банк Приватбанк є лідером банківського ринку країни і найбільшим банком з вітчизняним капіталом. За станом на 1 січня 2009 року:

- розмір чистих активів ПриватБанк складає 80165 млрд. грн.;

- статутний фонд банку становить 5684 млрд. грн.;

- власний капітал - 7,67 млрд. грн.;

- кредитний портфель банку - 72788 млрд. грн.;

- чистий прибуток ПриватБанк за підсумками 2008 року склала 1292 млрд. грн.

У ході дослідження ринку банківських послуг в 2008 році, проведеного компанією GFK Ukraіne, 23,3% жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також є самим популярним і впізнаваним банківським брендом України - 64% жителів країни знають ПриватБанк без підказки. ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 23% населення України. На сьогоднішній день банк обслуговує 334 тисяч корпоративних клієнтів, приватних підприємців - 314 тисяч і понад 12,5 мільйонів рахунків фізичних осіб. Обсяг залучених банком коштів юридичних осіб на 1 січня 2009 року становить 20,7 млрд. грн, у тому числі депозитний портфель юридичних осіб - 12430 млрд. грн. Обсяг коштів фізичних осіб, залучених ПриватБанком на 1 січня 2009 року, становить 32754 млрд. грн., у тому числі депозитний портфель фізичних осіб - 27,1 млрд. грн.

У 2009-му році Global Fіnance сьомий рік поспіль визнає ПриватБанк кращим банком в Україні, так само як й інші впливові видання у різні роки віддавали ПриватБанк звання "The Bank of Year" (журнал "The Banker") та «Кращий банк» (журнал -- "Euromoney").

ПриватБанк - соціально орієнтований банк. Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку та вдосконалення якості обслуговування, ПриватБанк вважає одним з пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України понад 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, які здійснюються у партнерстві з провідними вітчизняними торговельними, ріелтерськими компаніями і автовиробниками. ПриватБанк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій і соціальної допомоги громадянам, а також виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію і соціальні виплати в Приватбанку отримують понад 1,5 мільйона чоловік. Також свої кошти довіряє Приватбанку майже третина всіх вкладників України. Понад 35% клієнтів українських банків обирають ПриватБанк при відкритті поточного рахунку і понад 28% користуються послугами банку під час здійснення грошових переказів.

Національна мережа банківського обслуговування. Національна мережа банківського обслуговування Приватбанку, що включає в себе більш 3 000 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Широке коло закордонних партнерів Приватбанку не тільки демонструє його визнання як провідного учасника світової банківської системи, але й, найголовніше, дозволяє найбільш широко задовольняти потреби клієнтів банку, пов'язані з їх міжнародною діяльністю. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку.

ПриватБанк є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Українсько-Німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого та середнього бізнесу. ПриватБанк єдиний з українських банків має закордонну філію на Кіпрі, також банк активно розвиває систему сучасних фінансових послуг у Росії, Латвії, Португалії, Грузії за допомогою своїх дочірніх банків "Москомприватбанк", ParіtateBanka, TAOПріватБанк. Представництва банку працюють в Казахстані та Китаї.

ПриватБанк - лідер у сфері впровадження передових банківських послуг ПриватБанк є визнаним лідером вітчизняного ринку платіжних карток. На сьогоднішній день банком випущено більше 18,5 млн. пластикових карт (близько 40% від загальної кількості карт, емітованих українськими банками). У мережі обслуговування пластикових карт банку працює 6 837 банкоматів, пластикові картки банку приймають до оплати понад 46,6 тисяч торгово-сервісних точок по всій Україні. Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє Приватбанку активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати із використанням пластикових карт. Інноваційна політика Приватбанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги інтернет-банкінгу "Приват24" і GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів і POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв'язку та ІP-телефонії.

ПриватБанк - команда висококваліфікованих спеціалістів. Надійність та якість проведених банківських операцій багато в чому залежать від досвіду та компетентності фахівців банку. Сьогодні персонал Приватбанку - це команда висококваліфікованих фахівців, здатних оперативно вирішувати найскладніші задачі та задовольнити швидко зростаючі потреби клієнтів у банківському обслуговуванні. На сьогоднішній день в банку працює понад 30 тисяч співробітників, з них 3 000 - в головному офісі банку. Середній вік співробітників банку складає 34 роки. Більшість працівників Приватбанку (75%) мають вищу освіту, що відповідає профілю займаної посади. У банку створені сприятливі умови для отримання вищої та післядипломної освіти, більше половини співробітників щорічно підвищують свою кваліфікацію.

2.2 Аналіз фінансового стану Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанку»

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та знайомство з діючою практикою свідчить, що сьогодні не існує єдиної системи показників, яка б в узагальнюючому вигляді характеризувала фінансовий стан банку. Кожний банк використовує самостійно розроблені методики, що включають в себе різні показники, які часто суттєво відрізняються [16].

Більшість методик поєднує 4 групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

- оцінки фінансової стійкості;

- оцінки ділової активності;

- оцінки ліквідності;

- оцінки ефективності управління.

Оціночні показники представляють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних Балансу комерційного банку та Звіту про прибутки і збитки.

Перший етап аналізу фінансового аналізу є оцінка фінансової стійкості.

В якості основних коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості банку необхідно брати:

- коефіцієнт надійності;

- коефіцієнт фінансового важеля;

- коефіцієнт участі власного капіталу в формуванні активів;

- коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом;

- коефіцієнт мультиплікатора капіталу [16]

Зрахуємо коефіцієнт надійності як співвідношення власного капіталу до залучених коштів:



2.1

Коефіцієнт надійності вказує на рівень залежності банку від залучених коштів (мінімально допустиме значення не менше 5%).

Коефіцієнт фінансового важеля розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку (максимально допустиме співвідношення 1:20). Розраховується як співвідношення зобов'язань банку і капіталу [16]:

, 2.2

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні капіталу розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків

, 2.3

Коефіцієнт захищеності власного капіталу показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно). Розраховується як співвідношення капіталізованих активів і власного капіталу:

, 2.4

Коефіцієнт захищеності доходних активів сигналізує про захист доходних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом [16]



, 2.5

де НАд - недоходні активи, Ад - доходні активи, Зб - збитки.

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу (оптимальне співвідношення 12-15 разів) характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом:

, 2.6

Розрахунок коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості узагальнено в табл. 2.1

Таблиця 2.1 Розрахунок коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості

Показник	Кінець 2008	Кінець 2009	Кінець 2010	Відхилення (2010 до 2008) (+/-)
Коефіцієнт надійності	0,119	0,127	0,131	+0,012
Коефіцієнт фінансового важеля	8,39	7,82	7,61	-0,78
Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні капіталу	0,107	1,134	0,116	+0,009
Коефіцієнт захищеності власного капіталу	0,58	0,42	0,41	-0,17
Коефіцієнт захищеності доходних активів	-0,15	-0,037	-0,035	-0,185
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	12,5	18,8	27,05	14,55

Дані таблиці 2.2 свідчать про, що коефіцієнт надійності вказує на рівень залежності банку від залучених коштів. З результатів можна зробити висновок, що показник постійно зростав [23]. Це означає, що банк має непогану забезпеченість власним капіталом і, отже, високу надійність, тобто він досяг такого рівня, що не залежить від стихій в залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, більш дешевих. (рис. 2.1)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 2.1 Динаміка коефіцієнта надійності

Розрахунки коефіцієнта фінансового важеля свідчать про те, що активність банку по залученню вільних коштів на грошовому ринку дещо знизилася протягом аналізуємих періодів. З початку 2008 року до початку 2010 року бачимо зростання коефіцієнта участі власного капіталу у формуванні капіталу, а в кінці 2010 року - зниження, але значення все одно знаходиться в межах допустимої норми. Розрахунки коефіцієнта захищеності власного капіталу свідчать про зниження захищеності власного капіталу. Це підтверджується падінням відповідного коефіцієнту з 0,71 до 0,41. Розрахунки коефіцієнту захищеності доходних активів свідчать про зростання захищеності доходних активів власним капіталом на початку 2009 року. Після цього рівень захищеності впав. Також спостерігається зростання коефіцієнту мультиплікатора капіталу за рахунок збільшення активів [24].

Аналіз оцінки фінансової стійкості показав, що капітал банку може захищати його від імовірних ризикових втрат сьогодні і в близькому майбутньому.

Наступним етапом аналізу фінансового стану є оцінка ділової активності.

Ділову активність банку рекомендують аналізувати через взаємозв'язок оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) та його використання як в цілому в активах, так і його окремих вкладеннях - в інвестиції, в кредитний портфель, в матеріально-технічне забезпечення.

В найбільшій мірі, прямо, а не побічно, розкривають рівень використання пасивів і активів при аналізі ділової активності банку наступні коефіцієнти [16].

В частині пасивів це:

- коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

- коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

- коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

- коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи;

- коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель.

В частині активів це:

- коефіцієнт рівня доходних активів;

- коефіцієнт кредитної активності;

- коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);

- коефіцієнт (доля) інвестицій в цінні папери і пайову участь в доходні активи;

- коефіцієнт проблемних кредитів [16].

Коефіцієнт активності залучення позикових і залучених коштів(оптимальне значення 0,7). Він показує питому вагу залучених коштів у загальних пасивах:

, 2.7



Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів показує питому вагу одержаних міжбанківських кредитів у загальних пасивах:

, 2.8

Коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи розраховується як співвідношення доходних активів і залучених коштів:

, 2.9

Коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель вказує на питому вагу кредитного портфелю по відношенню до залучених коштів:

2.10

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в доходні активи, кредитний портфель, в цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період [16].

Коефіцієнт доходних активів вказує на питому вагу доходних активів у загальних активах:

, 2.11



Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель характеризує питому вагу кредитного портфеля в загальних активах:

, 2.12

Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь вказують на питому вагу портфелю цінних паперів і паїв у загальних активах [16]

, 2.13

Коефіцієнт інвестицій в доходних активах розраховується за формулою:

, 2.14

Розрахунок оцінки ділової активності узагальнено в табл. 2.2

Таблиця 2.2 Розрахунок оцінки ділової активності

Показник	Кінець 2008	Кінець 2009	Кінець 2010	Відхилення (2010 до 2008) (+/-)
Коефіцієнт активності залучення позикових і залучених коштів	0,89	0,886	0,884	-0,006
Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів	0,264	0,334	0,473	+0,209
Коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи	0,87	0,96	0,92	+0,05
Коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель	0,85	0,94	0,9	+0,05
Коефіцієнт доходних активів	0,78	0,85	0,81	+0,03
Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель	0,76	0,83	0,8	+0,04
Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь	0,014	0,023	0,013	-0,001
Коефіцієнт інвестицій в доходних активах	0,018	0,027	0,016	-0,002

Дані таблиці 2.2 свідчать про те, що питома вага позикових та залучених коштів в загальних пасивах досить велика, але має тенденцію до зниження. Спостерігається постійна тенденція зростання частки міжбанківських кредитів у загальних пасивах з 2008 до 2010 року. Це свідчить про зростання надійності банку, бо міжбанківські кредити є менш ризиковими, ніж кредити, що видані населенню. Рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку були достатньо високими і зростали з 0,74 у 2008 році до 0,92 у 2010 році [26]. Коефіцієнт активності розміщення і використання залучених коштів в кредитний портфель за три роки зріс і на кінець 2010 року склав 0,9. Рівень доходних активів зріс протягом трьох років з 0,69 на початку 2008 року до 0,81 наприкінці 2010 року. Рівень кредитної активності зріс протягом трьох років з 0,64 на початку 2008 року до 0,8 наприкінці 2010 року. Питома вага портфелю цінних паперів і паїв у загальних активах досить низька і має тенденцію до зниження протягом аналізуємих трьох років. Питома вага інвестицій в доходних активах також низька, що було наслідком викупу державою облігацій внутрішньої державної позики.

Таким чином, найбільш зростаюча ділова активність банку проявилась в залученні міжбанківських кредитів: з 0,156 на початку 2008 року до 0,473 наприкінці 2010 року [25].

Третій етап аналізу фінансового стану є оцінка ліквідності.

Ліквідність комерційного банку - це можливість та здатність банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами і різними контрагентами в періодах, що аналізуються. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов'язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням, в першу чергу, обов'язкових економічних нормативів Національного банку України.

Існує три основні коефіцієнти, за якими розраховують ліквідність банку: коефіцієнт миттєвої ліквідності, генеральний коефіцієнт ліквідності та структурна ліквідність робочих активів [12].

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яка частина зобов'язань може бути погашеною негайно та розраховується як співвідношення абсолютно ліквідних активів до поточних зобов'язань:

, 2.15

Коефіцієнт миттєвої ліквідності має складати 15-20%.

Генеральний коефіцієнт ліквідності характеризує здатність банку в разі неповернення виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у гранично розумний термін.

, 2.16

Структурна ліквідність робочих активів показує, яка частина працюючих активів банку призначена для негайної виплати за поточними зобов'язаннями.

, 2.17

Розрахунки коефіцієнтів ліквідності узагальнено в табл. 2.3



Таблиця 2.3 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності

Показник	Кінець 2008	Кінець 2009	Кінець 2010	Відхилення (к. 2010-2008) (+/-)
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,18	0,11	0,16	-0,02
Генеральний коефіцієнт ліквідності	0,18	0,11	0,16	-0,02
Структурна ліквідність робочих активів	0,2	0,1	0,17	-0,03

Дані таблиці 2.3 свідчать про те, що в 2010 році хоча значення коефіцієнту миттєвої ліквідності трохи нижче нормативного, але за рік стан покращився з 0,11 на початку до 0,16 наприкінці. Найкращий показник ліквідності спостерігався на початку 2008 року. В інші періоди ліквідність була занизькою, але протягом 2010 року показник покращився з 0,107 до 0,172 [23].

Аналіз рентабельності є наступним етапом аналізу фінансового стану банка.

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (в т. ч. доходних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарсько-фінансової діяльності банку під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за обсягами невеликий, не може характеризувати рівень окупності, тобто виникає необхідність визначити рівень ефективності управління банком поряд з прибутком ще і доходом [19].

Чиста процентна маржа розкриває рівень доходності активів від процентної різниці:



, 2.18

Рентабельність активів показує рівень окупності чистим прибутком середньорічних активів:

, 2.19

Рентабельність доходних активів вказує на рівень окупності чистим прибутком середньорічних доходних активів в цілому:

, 2.20

Рентабельність загального капіталу вказує на рівень окупності чистим прибутком середньорічного загального капіталу:

, 2.21

Розрахунки рентабельності узагальнено в табл. 2.4.