Фінансова діяльність ДРУ ПАТ КБ "Приватбанк"

Таблиця 2.4 Розрахунки рентабельності

Показник	Кінець 2008	Кінець 2009	Кінець 2010	Відхилення (к.2010-2008) (+/-)
Чиста процентна маржа	3,1%	2,7%	2,5%	-0,6%
Рентабельність активів	1,8%	2,1%	2,5%	0,7%
Рентабельність доходних активів	2,4%	2,6%	3%	0,6%
Рентабельність загального капіталу	18,9%	2,6%	21,7%	2,8%



Чиста процентна маржа яка мала на початку 2008 року 28,4%, а наприкінці 2010 року 2,5%, розкриває не тільки рівень доходності активів від процентної різниці, але й характеризує ефективність контролю банку за доходними активами і дешевими ресурсами. Вказана різниця є головним видом надходжень для підтримки ліквідності, платою за ризики по кредитних, інвестиційних та лізингових операціях. Вказане зниження рівня процентної маржі (рис.2.2) підвищує ризик банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління [24].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Динаміка процентної маржі Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанк»

Рентабельність чистого прибутку, в першу чергу доходних активів, яка характеризує рівень окупності ним, за три роки зросла з 0,4% на початок 2008 року до 3% на кінець 2010 року. Це могло статися через посилення кредитної активності [20].

Рентабельність загального капіталу характеризує діяльність банку з точки зору ефективності управління по розміщенню активів, тобто їх можливості приносити доход. Розрахунок даного коефіцієнта показав різке зростання рентабельності загального капіталу протягом трьох років. Варто звернути увагу, що випадки різкого зростання цього показника можуть свідчити про наявність операцій з високим рівнем кредитного ризику.

В цілому фінансовий стан банку можна охарактеризувати як позитивний. Аналіз оцінки фінансової стійкості показав, що капітал банку може захищати його від імовірних ризикових втрат сьогодні і в близькому майбутньому. Негативними тенденціями можна визначити лише те, що знизилася активність банку по залученню вільних коштів та захищеність власного капіталу. Показники аналізу ділової активності знаходяться в нормативних межах. Але ліквідність банку за всіма показниками, крім миттєвої ліквідності занизька. Це означає, що банк не завжди в змозі вчасно розраховуватися зі своїми обов'язками. Всі коефіцієнти рентабельності в нормі, крім чистої процентної маржі (цей показник впав протягом трьох років) [24].

2.3 Заходи щодо поліпшення фінансово-економічного стану ДРУ ПАТ КБ «Приватбанку»

Процес формування ринкових відносин в економіці України поступово виявляє значне зростання попиту на послуги установ кредитної системи як з боку суб'єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємств не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного, прибуткового господарювання своїх клієнтів [19].

Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об'єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке поступово складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, спаду виробництва, інфляції традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює тенденції до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг [26].

Активний розвиток та розширення сфер діяльності банків вимагає окреслення пріоритетних напрямків упровадження нових послуг, на яких повинні бути сконцентровані зусилля. Серед них можна відзначити: трастові операції; консультаційно-інформаційні послуги; допоміжні операції, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності клієнтів; удосконалення традиційних банківських послуг, насамперед депозитно-позичкових [2].

В Публічному Акціонерному Товаристві Комерційного банку «Приватбанк» серед перспективних напрямків функціонування банку особливе місце може належати трастовим операціям, які передбачають управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні трастових операцій банк на підставі укладеного договору або за заповітом набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь довірителя чи третьої особи.

У промислово розвинутих країнах трастові послуги вже давно посідають одне з провідних місць серед широкого набору операцій, які здійснюють комерційні банки. Розвиток цього виду послуг був зумовлений потребами підприємств та домашніх господарств у правильному розпорядженні їхніми коштами, передачі їх іншим особам, оптимальному управлінні ризиками при здійсненні різноманітних фінансових операцій, а також обставинами, що вимагають певного досвіду і професійних знань, необхідних для нормального управління майном. І хоча надання трастових послуг може здійснюватися спеціалізованими компаніями та страховими фірмами, однак комерційні банки, що мають значний досвід і широкі можливості з виконання таких функцій, як облік операцій, зберігання цінностей у сейфах, депозитні операції, фінансовий аналіз і прийняття рішень, займають, безумовно, лідируючі позиції у даному сегменті ринку. При цьому трастові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам [4].

Трастові операції банків для фізичних осіб включають: розпорядження спадщиною на підставі заповіту (виявлення і збір усіх активів спадщини, забезпечення їхнього збереження, сплата податків, боргів і адміністративних видатків, розподіл майна між спадкоємцями); управління майном клієнта за дорученням (зберігання довіреного майна і коштів, інвестування їх у різні види активів, розпорядження отриманими доходами і основною сумою на користь довірителя); агентські послуги (збереження цінностей, оренда сейфів, управління активами за вказівками клієнта); 4) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців [7].

Важливе місце у трастовій діяльності комерційних банків розвинутих країн належить також обслуговуванню юридичних осіб, для яких банки можуть: по-перше, розпоряджатися активами (насамперед портфелями цінних паперів підприємств, заставленим майном, під яке випускаються облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній); по-друге, здійснювати агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій з передовіреним правом голосу; по-третє, тимчасово управляти справами підприємства в разі його реорганізації або банкрутства.

В Україні розвиток трастових послуг комерційних банків за розглянутими напрямками поки що стримується через відсутність належної законодавчої бази, яка б регламентувала банківську діяльність у відповідних сферах. Наявні вади чинного законодавства, що має регулювати відносини довірчої власності, суттєво обмежують можливості банків у здійсненні трастових операцій, не сприяючи активному розвиткові цього сегменту ринку банківських послуг. Тому на сьогодні як перспективний напрямок організації трастових послуг у нашій країні можна виділити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Цей вид послуг може стати основою для подальшого розвитку інших типів трастових операцій в міру становлення ринкових відносин та створення належної правової бази для здійснення операцій з управління майном за дорученням [10].

Окрім трастових послуг, заслуговує на увагу такий важливий напрямок банківської діяльності, як надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації з різноманітних аспектів управління фінансами та організації господарської діяльності. Досвідчені фахівці банку можуть надавати клієнтам роз'яснення, інформацію, консультації з різного роду банківських, правових і фінансових питань, проблем ведення бізнесу та особистого господарства. У цьому виді банківських послуг до числа найперспективніших напрямків можна віднести:

- консультації з питань застосування законодавчих, нормативних та інших актів, що регламентують господарську діяльність;

- підготовку і правову експертизу господарських договорів, зовнішньоторговельних контрактів, установчих документів різних підприємств, документів на отримання ліцензій з певних видів діяльності;

- консультації з організації і ведення бухгалтерського обліку, складання звітності, фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, організації розрахунків з контрагентами;

- консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, інвестування коштів, маркетингу, управління активами фірм, зовнішньоекономічної діяльності;

- консультації із загальних питань ведення бізнесу - збільшення капіталу підприємства, реорганізації, злиття, придбання інших компаній;

- консультації та рекомендації клієнтам - фізичним особам з питань купівлі і продажу цінних паперів, нерухомості та інших активів, управління доходами, а також оптимальних напрямків інвестування коштів;

- збір, аналітичну обробку та надання клієнтам найрізноманітнішої інформації про тенденції розвитку економіки на макрорівні, фінансовий стан, особливості господарювання, місце контрагентів на ринку, обмінні курси іноземних валют, поточну, господарську кон'юнктуру, стан світових ринків різних товарів та інші дані [5]. кредитування ризик зниження

Водночас слід відзначити, що необхідною умовою утримання стійких позицій на ринку банківських послуг є не лише впровадження у чинну практику банків нових видів операцій, а й постійне вдосконалення традиційних напрямків обслуговування клієнтури. Насамперед це стосується розрахункових та депозитно-позичкових операцій.

Проведення комплексу заходів щодо широкомасштабної автоматизації й комп'ютеризації банківської діяльності, запровадження передових технологій та ефективних систем зв'язку сприяють суттєвому прискоренню розрахунків і підвищенню якості обслуговування клієнтури. Нині чинна в Україні система електронних міжбанківських платежів наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн світу [11].

Перспективним напрямком розвитку ринку банківських послуг у цій сфері може стати розміщення електронних терміналів банків безпосередньо в офісах клієнтів та проведення розрахункових операцій через модемний зв'язок. Така форма взаємовідносин дає змогу значно економити витрати коштів і часу як клієнта, так і самого банку. Крім того, поширеним видом послуг у банківській практиці розвинутих країн є управління клієнтом своїм рахунком по телефону за допомогою узгодженого з банком паролю [4].

Серед проектів електронної комерції особливе місце посідає Інтернет-банкінг. Україна має певні позитивні чинники для розвитку системи Інтернет-комерції - систему електронних міжбанківських переказів НБУ, системи біржових торгів, корпоративні платіжні системи (в.т.ч. типу "банк-клієнт") ряду комерційних банків, досвід роботи з міжнародними платіжними системами VІSA тощо.

Запровадження новітніх банківських технологій є запорукою сталого розвитку українського фінансового ринку, довіри населення до вітчизняних банків та широкого його залучення до розрахунків у безготівковій формі.



РОЗДЕЛ 3. СУТНІCТЬ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ ТА МЕТОДИ ЙОГО ЗНИЖЕННЯ

3.1 Поняття та сутність кредитного ризику

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і прцентів по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до обшивної області фінансового ризику і тісно пов'язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв'язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Виникнення кредитного ризику пов'язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов'язаних із станом економічного середовища, кон'юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов'язаних з учасниками і елементами кредитних відносин (табл. 3.1.)

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел -- фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В таких випадках банк змушений подавати до суду на позичальника за невиконання ним умов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити йому в задовольненні позову з причини недосконалого складання і оформлення кредитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те, що при оцінці ризику за конретною кредитною угодою конче необхідно враховувати юридичний ризик.

Нині, коли ведуться розмови про реформу податкового законодавства, підвищеним є системний ризик. При кредитуванні окремих галузей слід враховувати і форс-мажорний ризик. Це стосується, зокрема, вугільної промисловості, де досить часто виникають страйки, і сільського господарства, де можливі втрати врожаю через несприятливі погодні умови.

Проблеми із погашенням позичок виникають не раптово:існують певні причини і тенденції, які можна вважати “сигналами” майбутніх проблем.

Основними причинами банкрутства позичальників є: недоліки в управлінні, відсутність ефективних систем управлінської інформації, нездатність реагувати на зміни умов ринків і конкуренцію, концентрація на нереалістичних проектах з урахуванням розміру підприємства, перебільшення власних можливостей, тобто дуже швидке розширення при відсутності адекватних ресурсів, недостача акціонерного капіталу і висока частка позикових коштів.

До "сигналів далекого сповіщення", що свідчать про неблагополуччя позичальника, можна віднести: скорочення оборотів коштів на рахунках, прохання відстрочити виплати по раніше пролонгованих позиках (після другої пролонгації, як показує практика, кредит треба негайно переводити в розряд проблемних), активність, що зросла в управлінні рахунком і інш. Для банку, що видав позику індивідуальному позичальнику, попереджувальними сигналами неблагополуччя служать також: постійне використання клієнтом овердрафту на граничному рівні; систематичне перевищення лімітів кредитування; труднощі погашення позики: затримки з сплатою процентів або основної суми боргу; несприятливі тенденції зміни фінансових коефіцієнтів (недостача ліквідних активів, підвищення частки позикових коштів); "тиск" на прибуток (великі знижки при платежах готівкою і в короткі терміни); несплата податків; невчасне надання оперативної і достовірної фінансової інформації і інше.

Таблиця 3.1 Характеристики джерел кредитного ризику

Найменування ризику	Характеристика джерела
Ризик, пов'язаний із позичальником, гарантом, страховиком: 1.1.Об'єктивний (фінансових можливостей) Суб'єктивний (репутації) Юридичний	1.1.Нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів; 1.2.Репутація позичальника (гаранта, страховика) в діловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання; 1.3.Недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування;
2. Ризик, пов'язаний із предметом застави 2.1. Ліквідності 2.2. Кон'юнктурний 2.3. Загибелі 2.4. Юридичний	2.1. Неможливість реалізації предмета застави 2.2. Можливе знецінення предмета застави за період дії кредитної угоди 2.3. Загибель предмета застави 2.4. Недоліки в складанні і оформленні договору застави
3. Системний ризик	Зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника (наприклад, зміна податкового законодавства)
4. Форс-мажорний ризик	Землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, військові дії

Крім того в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

кредитний ризик за конкретною угодою - імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

кредитний ризик за всім портфелем - це середньозважена велечина ризікв за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із крітеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох «зон»:

Зона недостатньої доходності - банк відмовляється від надання ризикових кредитів але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

Зона невиправданого ризику - банк приймає завідомо неприйнятний ризик, у зв`язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

Зона безпечного функціонування - банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (за допомогою свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції по практичному наданню позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики. У великих банках розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.

Передусім формулюється загальна мета політики, наприклад надання надійних і рентабельних кредитів. Міра ризику повинна відповідати звичайній нормі прибутковості по позиках з урахуванням вартості кредитних ресурсів і адміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі дається розшифровка яким чином банк має намір досягнути заявленої мети. Для цього визначаються:

прийнятні для банку види позик;

- позики, від яких банк рекомендує стримуватися;

- переважне коло позичальників;

- небажані для банку позичальники по різних категоріях;

- географія роботи банку по кредитуванню;

- політика в області видачі кредитів працівникам банку;

- обмеження розмірів позик по різних категоріях позичальників;

- політику банку в області управління кредитним ризиком, ревізій і контролю.

3.2 Методи управління кредитними ризиками

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься) [13].

До кредитного ризику також відносять ризик такої події, при якій емітент, що випустив боргові зобов'язання виявиться не в змозі виплачувати відсотки по них або основну суму боргу.

Управління ризиком - це сукупність окремих дій спрямованих на керування ризиком, визначення рівня ризику, вибору методів управління і мінімізації.

Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Основним органом управління кредитним ризиком в Банку є Правління, до повноважень якого входить формування кредитної політики, затвердження кредитних політик та процедур, затвердження основних фінансових параметрів кредитної діяльності. Кредитна Рада, Кредитний комітет, Роздрібний кредитний комітет є виконавчими комітетами Правління, до складу яких входять керівники підрозділів, що приймають участь в кредитному процесі: Департаменту клієнтської політики, Департаменту ризик-менеджменту, Юридичного департаменту, Департаменту банківської безпеки та ін.

Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення -- на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремого кредиту:

- нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

- ризик ліквідності застави;

- моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

- надмірна концентрація -- зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

- надмірна диверсифікація, котра призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

- валютний ризик кредитного портфеля;

- недосконала структура портфеля, якщо його сформовано лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

- недостатня кваліфікація персоналу банку.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик усіх його складових.

До методів управління кредитними ризиками банку більшість вчених відносять такі:

Уникнення ризику (уникнення від діяльності, що породжує ризик)

Утримання ризику (прийняття ризику у повному обсязі банком)

Передача ризику (передача частини ризику страховій організації)

Зниження рівня ризику (резервування лімітування)

За рівнями виникнення ризику методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи (рис. 3.2.) [14]:

- методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

- методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2 Методи управління кредитним ризиком банку

До методів управління ризиком окремого кредиту належать:

1. Аналіз кредитоспроможності позичальника - складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. При аналізі кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта - наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

- наявність реальної застави;

- вік і стан здоров'я клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

- інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв'язки клієнта в діловому світі тощо.

2. Аналіз та оцінка кредиту - полягає у визначенні його реалістичності з ділової та економічної точок зору, установленні ступеня відповідності суми та строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з даною угодою.

3. Структурування позички - полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позички. Основні структурні параметри кредиту: обсяг (сума позички); строки; умови видачі; графік погашення; забезпечення; ціна (відсоткова ставка). Співробітник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта та оцінки ризикованості кредиту. Завдання менеджера полягає в тому, щоб знайти такі параметри позики, які б максимально відповідали цільовому призначенню кредиту та можливостям позичальника щодо своєчасного його повернення.

4. Документування кредитних операцій - полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів. Стандартна форма кредитного договору складається з декількох обов'язкових розділів:

- боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також вказані відсоткова ставка за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;

- забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості;

- обмежувальні умови, які можуть стверджувати дії позичальника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави тощо), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активи, не виплачувати високі дивіденди, не брати участі в злитті компаній тощо);

- гарантії позичальника, які засвідчують, що вся надана ним інформація є достовірною;

- відповідальність сторін за невиконання договірних зобов'язань, де міститься перелік випадків та опис юридичних дій і повноважень кожного учасника угоди.

До кредитного договору можуть бути внесені додаткові умови: можливість дострокового погашення, економічні санкції за нецільове використання кредиту, умови комісійної винагороди за додаткові послуги тощо.

5. Контроль за наданим кредитом і станом застави - полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. Як відомо, рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Зміни загальної економічної ситуації послаблюють позиції деяких позичальників і водночас збільшують потреби в кредитуванні потенційних клієнтів. Фізичні особи та приватні підприємці можуть мати проблеми зі здоров'ям або втратити роботу, що негативно відіб'ється на їхніх можливостях погасити позику. Ринкова вартість та ліквідність застави також може змінюватись і потребує постійного контролю. Отже, головна вимога до процедури контролю - це постійність перевірки та оцінювання рівня кредитного ризику.

Особливість перелічених методів полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.

У міжнародній банківській практиці вважається, що кредит повинен надаватися тільки у випадках, коли банк впевнений у первинних джерелах погашення позики, якими є грошові потоки позичальника. І тільки в окремих виняткових випадках менеджер може звернутися до вторинних джерел погашення позики, тобто застави. Зарубіжні банкіри виходять з того, що банківська установа - це не ломбард, який реалізує заставу. Тому банк не повинен виконувати невластиві йому функції, які ж до того потребують фахівців з торгівлі рухомим та нерухомим майном. У випадках, коли відсутність забезпечення значно підвищує ризик, банк вимагає його надання у формі цінних паперів, депозитів та інших фінансових активів, управління якими можуть здійснити фахівці банку.

В умовах нерозвиненості фінансового ринку та кризових явищ в економіці вітчизняні банки змушені працювати з різними видами забезпечення, у тому числі застави у формі товарно-матеріальних цінностей. Занадто високий рівень кредитного ризику, який пов'язаний з більшістю позик, змушує банки використовувати будь-які методи його зниження.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1. Диверсифікація - полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Розглядають три види диверсифікації -- галузеву, географічну та портфельну. Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників -- великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

2. Лімітування - полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.

3. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків - полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

4. Сек'юритизація - це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек'юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку -- інвесторам, які купують цінні папери.

Усі методи управління кредитним ризиком мають застосування в окремих сферах кредитування. Методика управління кредитним ризиком має бути гнучкою, для того, щоб враховувати усі особливості кожного окремого кредиту. Тому розроблення універсальної методики управління кредитним ризиком не є доцільним. Вдосконалення системи управління кредитним ризиком повинно рухатись у напрямку розвитку застосування вже існуючих методів, а також їх покращання за рахунок включення додаткових коефіцієнтів.



3.3 Основні засоби зниження банківського ризику на прикладі ДРУ ПАТ КБ “Приватбанк”

З метою створення максимально ефективної системи управління ризиками банком проводиться цілеспрямована робота з удосконалення системи оцінки, аналізу й управління усіма видами ризиків розроблені положення: Політика управління ризиком платоспроможності; Політика управління кредитним ризиком; Політика управління ризиком ліквідності [20].

Для ефективного управління ризиками в банку розроблені та діють процедури управління ризиками ліквідності, операційними, процентними, валютними, кредитними і ринковими ризиками [28]. Дані процедури обмеження ризиків застосовуються для забезпечення стійкості і надійності Банку при досягненні запланованих результатів діяльності. Ефективність розроблених і впроваджених в банку процедур з управління ризиками підтверджується спроможністю завчасно виявляти і кількісно вимірювати позиції Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанк» у випадку виникнення непередбачуваних ситуацій.

Для управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту застосовувалися методи:

- аналіз кредитоспроможності позичальника;

- аналіз та оцінка кредиту;

- визначення умов кредитування;

- документування кредитних операцій;

- контроль за наданим кредитом та станом застави.

Регулювання кредитних ризиків під час супроводу кредитів здійснюється через:

- забезпечення контролю за цільовим використанням кредиту позичальником;

- отримання та проведення аналізу звітності позичальника для відстеження його фінансового стану;

- проведення перевірок наявності, стану та вартості застави;

- здійснення контролю за своєчасністю сплати позичальником доходів, що підлягають погашенню згідно з умовами кредитного договору [18].

Як додатковий засіб мінімізації ризиків при кредитуванні фізичних осіб банком застосовується страхування іпотеки від її пошкодження, псування або знищення, страхування автомобілів, що надаються в заставу.

Активним операціям з цінними паперами притаманний кредитний ризик, зокрема ризик неплатоспроможності зобов`язаних за векселями осіб та емітентів інших цінних паперів. Мінімізація кредитного ризику здійснюється в системі банка шляхом досконалого вивчення фінансового стану емітентів (позичальників), супроводу інвестиційних проектів, концентрації грошових потоків та забезпечення погашення боргу [19].

Одним із засобів зниження ступеня ризику є створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями. В Україні формування таких резервів є обов`язковим. Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку.

Найбільш ефективним методом зниження рівня кредитного ризику по портфелю банку є резервування. Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів. З одного боку, резерв під кредитні ризики служить захистом вкладників, кредиторів та акціонерів банку, а з іншого - резерви підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Формування резерву під кредитні ризики розглядається як один з найважливіших способів підвищення надійності комерційних банків. Діяльність зі створення резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків в Україні було розпочато в 1995 р. Існуюча до цього практика списання безнадійної кредитної заборгованості без визначення конкретних джерел покриття призводила до виникнення значних розбіжностей між реальним капіталом банків та величиною капіталу, відображеного у фінансовій звітності. За таких умов саме існування банківської системи перебуває під загрозою, а іноземні інвестори не можуть довіряти фінансовій звітності банків і тому зменшують свій ризик, обмежуючи кредитування та висуваючи вимоги щодо готівкового забезпечення акредитивів [1].

Сам підхід резервування базується на принципі, за яким кредитні портфелі банків оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто з урахуванням можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву переказуванням частини коштів банку на окремі бухгалтерські рахунки, з яких у разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформовано, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок власного капіталу банку. Значні кредитні ризики можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення резерву дає змогу уникнути негативного впливу кредитних ризиків на величину основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.

Формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків відбувається в обов'язковому порядку за всіма наданими кредитами у національній та іноземній валютах установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими кредитами [27].

Крім резерву під кредитні ризики банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни [2].



ВИСНОВКИ

Економіка України кінця двадцятого сторіччя поставила перед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Серед найголовніших - управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожному суб'єкту господарювання.

Слід зауважити, що банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків. Ризики є невід'ємною частиною банківської діяльності, тому ефективна організація процесу керування ризиками є однією із ключових конкурентних переваг банку [15].

У ході дослідження було виявлено, що реформування економіки України потребує адекватних банківських послуг на ринку фінансових послуг. Адже тільки банки та інші фінансово-кредитні інститути як фінансові посередники на ринку грошей і капіталів здатні забезпечити своєчасне і необхідне зустрічне покриття потреби в оборотних ресурсах та інвестиціях тимчасово вільними коштами інституційних секторів економіки. Серед них кошти населення, так званих домогосподарств, і запозичення є домінуючими.

Пріоритетний розвиток банківської системи і становлення інших кредитно-фінансових інститутів відіграє ключову роль у формуванні ринків грошей і капіталів через механізми та інструменти банківських і небанківських послуг фінансового характеру. Проте сьогодні ці ринки ще не настільки розвинені як в Польщі чи Угорщині, а щодо Франції, Німеччини, Бельгії та інших країн відставання є доволі контрастним.

Слід відзначити також, що запровадження новітніх банківських технологій є запорукою сталого розвитку українського фінансового ринку, довіри населення до вітчизняних банків та широкого його залучення до розрахунків у безготівковій формі.

Традиційне банківське кредитування поступово поступається місцем складним інвестиційним банківським продуктам. Їх мета - перенесення ризиків позичальника з банківського балансу на інвестиційійні інститути, збільшення капіталу корпорацій, реалізація стратегії їх розвитку.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення -- на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

- методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;

- методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Розглянуті напрямки розвитку ринку банківських послуг можуть сприяти розширенню сфери діяльності ПАТ КБ «Приватбанк», їх адаптації до нових умов ринку і зростаючих потреб клієнтури у повноцінному комплексі послуг, адекватному вимогам сучасного стану економіки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996, №30, ст. 141.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність » // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 5-6. - с. 30. Остання редакція від 24.11.2009 на підставі 1533-17.

3. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: кнеу, 2001. -- 602 с.

4. Етапи процесу кредитування // Економіко-правова бібліотека [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.vuzlіb.net/bo_S/3-4.htm . Заголовок з екрану.

5. Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. Банківські операції: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів. - К.: ЦНЛ, 2006. - 206 с.

6. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. -- 215 с.

7. Операції комерційних банків / Р.Коцовська, В.Ричаківська. Л.: Центр Європи, 1997. - 289 с.

8. Основы банковского дела / Под ред. Мороза А.Н.- К.: Либра, 1994.- 330 с.

9. Правові основи банківського кредитування // Djerelo.com [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://www.djerelo.com/іndex.php?optіon=com_content&task=vіew&іd=3674&Іtemіd=239. Заголовок з екрану.

10. Стойко О.Я. Банківські операції. -К.: Лібра, 2000. - 252 c.

11. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 183 с.

12. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 51

13. Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», 03.08.2000р. www.bank.gov.ua - Національний банк України http://ukrbankіng.com - Банківська система України

14. Гладких Д.М. Цінова структура банківських послуг і кредитних ресурсів в Україні // Вісник НБУ.-2006.-№3-С.50-53.

15. Дзюблюк О.В. Про деякі напрями розвитку ринку банківських послуг в Україні // Фінанси України.-2006.-№1.-С.163.

16. Дзюблюк О.В. Проблеми підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків // Вісник НБУ- 2005.- № 9.- С. 55-56.

17. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку// Банківська справа.-2006.- № 5.- С. 39-45.

18. Іпотечне кредитування в умовах трансформації економіки України: автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.00.08 / В.І. Савич; Терноп. нац. екон. ун-т. -- Т., 2008. -- 40 с.

19. Иванов А.Н. Инвестиционные и консультационные услуги иностранных банков // Деньги и кредит.- 2006.-№5. -С.61-65.

20. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч посібник для вищих навчальних закладів. -К.: Основи, 2006. - 671с.

21. Косова Т. Д. Аналіз банківської діяльності: Навч. пос. - Центр учбової літератури, 2008. - 486 с.

22. Науменкова С. Ринок фінансових послуг: основні тенденції розвитку // Вісник НБУ. -2006.- № 1.- С.36-43.

23. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 488 с.

24. Річний звіт ПАТ КБ «Приватбанк» за 2008 рік;

25. Річний звіт ПАТ КБ «Приватбанк» за 2009 рік;

26. Річний звіт ПАТ КБ «Приватбанк» за 2010 рік.

27. Структура активів банків України станом на 01.01.2007 рік // Вісник НБУ. - 2007. - №3. - С.48-53.

28. Структура зобов'язань банків України станом на 01.01.2007 рік // Вісник НБУ. - 2007. - №3. - С.54-57.

29. Фінансові результати діяльності банків України за станом на 01.01.2007 рік // Вісник НБУ. - 2007. - №3. - С.64-69.

30. Яременко Ю. Незамінний компонент банківських послуг // Вісник НБУ. 2007 - № 4.- С.22-23.

31. 30.http://ukrbankіng.com - Банківська система України

32. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч посібник для вищих навчальних закладів. -К.: Основи, 2006. - 671с.

Банкротство банков в Украине / С.А. Филюк // 2007. -- №97. -- с. 98

33. Борецький М. Проблеми довгострокового кредитування // Банківська справа. - 2006. - №4. - с.160

34. Бычков В. П. О банковских резервах // Банковское дело. - 2007. - №4, С. 21-26.

35. Гладких Д.М. Цінова структура банківських послуг і кредитних ресурсів в Україні // Вісник НБУ.-2006.-№3-С.50-53.

36. Державне регулювання розвитку кредитних послуг в Україні: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.03 / С.В. Єлейко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. -- Л., 2008. -- 20 с. -- укp.

37. Дзюблюк О.В. Про деякі напрями розвитку ринку банківських послуг в Україні // Фінанси України.-2006.-№1.-С.163.

38. Дзюблюк О.В. Проблеми підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків // Вісник НБУ- 2005.- № 9.- С. 55-56.

39. Довгострокове кредитування населення в умовах ринкової економіки: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.08 / О.М. Олійник; Держ. вищ. навч. закл. "Київ. нац. екон. ун-т ім. В.Гетьмана". -- К., 2008. -- 21 с.

40. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку// Банківська справа.-2006.- № 5.- С. 39-45.

41. Ефективність розвитку банківської системи України в умовах євроінтеграції: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.08 / О.В. Галиць; НАН України. Ін-т регіон. дослідж. -- Л., 2008. -- 19 с.

42. Забезпечення виконання господарських зобов'язань у сфері банківського кредитування: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / С.М. Андросов; НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. -- Донецьк, 2008. -- 18 с.

Размещено на Allbest.ru