Ринок цінних паперів в Україні, його становлення та розвиток

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра економічної теорії та державного регулювання економіки

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

„РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ, ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК”

Виконав:

курсант групи ЕО06-1

Давиденко О. А.

Науковий керівник:

доцент Ярошенко К.Л.

Дніпропетровськ

2007

ЗМІСТ

цінні папери фондовий ринок

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Ринок цінних паперів, його зміст та призначення

1.1 Структура ринку цінних паперів

1.2 Загальна характеристика цінних паперів

1.3 Становлення ринку цінних паперів

1.4 Функції цінних паперів

РОЗДІЛ 2. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні

2.1 Аналіз показників функціонування ринку цінних паперів в Україні

2.2 Принципи державного регулювання ринку цінних паперів

2.3 Розвиток державного регулювання ринку цінних паперів

2.4 Негативні явища і розв'язання проблем, які перешкоджають розвитку ринку цінних паперів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Поняття «цінні папери» сформувалося у процесі виконання функцій в цивільному та торговому обігу як документи, що мають юридичну силу. Це означає , що цінні папери як юридичні документи задовольняють конкретні факти правовідносин, виконують у процесі обігу функції, що їх підтверджують. Так цінні папери, як вексель, облігація, чек, акція та інші, виявляють свою функцію права у момент їх пред'явлення. Таким чином формально право здійснюється у папері.

Поняття «цінні папери» мало місце спочатку в Німеччині, а потім в інших країнах. Ще півстоліття назад цінним папером називали всякий документ майново-правового змісту. Після цього Брунер запропонував своє визначення поняття цінного паперу, яке лягло в основу подальшої розробки цього питання. Він знайшов в ньому таку характерну особливість, яка дозволяє з'єднати в одне поняття різноманітність окремих видів цінних паперів. Це визначення поняття цінних паперів поступово уточнювалося, не змінюючись за сутністю. В сучасний період в теорії цінних паперів закріпилося поняття цього документу, пред'явлення якого необхідно для здійснення визначеного в ньому права.

У країнах з перехідною економікою і фондовим ринком, що розвивається, коли державний сегмент ринку цінних паперів домінує, питання про його регулювання набуває особливої актуальності.

Світова практика свідчить, що державні цінні папери вважаються найліквіднішим і найнадійнішим видом капіталовкладень, який приваблює корпорації та населення. Подібно до компаній уряд може залучати кошти за рахунок продажу різних видів цінних паперів інвесторам, що, окрім іншого, потребує неабиякої довіри до нього суспільства та абсолютної готовності уряду до виконання своїх зобов'язань. Політика уряду на ринку державних зобов'язань - частина фінансової політики країни. Ринок державних цінних паперів повинен функціонувати у гармонійному взаємозв`язку з усіма складниками фінансового ринку, відповідати стратегічним напрямкам фінансової політики.

Становлення та розвиток фондового ринку є однією з передумов розвитку економіки країни в цілому. За допомогою фондового ринку прискорюється рух капіталу, що, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності економіки. Ця проблема одна із важливих на сьогодні для України і знайшла своє висвітлення у роботах таких українських вчених, як Л.М. Худолій, М.П. Денисенко, А.В. Демківський, Р.І. Тиркало, О.Г. Кириленко, С.О. Довгий, О.М. Мозговий та інших. Видано безліч наукових праць, книг, журналів з цієї тематики. Тому актуальність цієї теми є логічною, бо є невід'ємною частиною розвитку держави, тобто добробуту кожної людини.

На етапі становлення незалежної України і переходу до ринкової економіки відчувається гостра необхідність створення нових сегментів ринкової економіки і об'єднання їх в єдину національну економічну, соціальну і політичну систему. Розбудова власної високоефективної економіки нашої держави необхідно піднести на рівень найвищої загальнонаціональної мети. В рамках цієї великої і копіткої роботи слід чітко визначитися, що і як саме потрібно реформувати. Але насамперед слід узагальнити і висвітлити процеси формування та розвитку ринку цінних паперів України, відвести значне місце вивченню ролі різних видів цінних паперів у розвитку ринкової економіки, висвітлити роль держави на цьому ринку.

I. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ЙОГО ЗМІСТ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 Структура ринку цінних паперів

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний[18,194].

Первинний ринок - це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними

товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.

Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.

Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

Вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.

Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.

Децентралізований ринок - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.

Отже, сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному - це брокери).

Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами. Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації. Брокер - це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.

Важливим елементом біржового ринку є фондова біржа. Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при даній зміні ціни на ці папери). Задача біржі - підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів . “Місце” - цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі - правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку. Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність про компанії, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вищезгадане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.

1.2 Загальна характеристика цінних паперів та їх види

На світовому ринку обертається кількасот видів, типів і модифікацій цінних паперів, кожний з яких характеризується десятками ознак. Головним критерієм, відповідно до якого деякі грошові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. І.І.Пилипенко, О.П.Жук називають шість моментів згідно до яких будь-який документ вважається цінним папером[1,14]:

· В більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, які мають такий статус;

· Цей перелік закріплюється законодавчо і має юридичну силу;

· Перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпний чи відкритим;

· Переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузькими.

Цінні папери - це документ, котрий забезпечує відповідні майнові й немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об`єкт купівлі-продажу та інших операцій, і бути джерелом стабільного або одноразового доходу.

Залежно від мети випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу, другі - для опосередкування товарних відносин.

Розрізняють іменні цінні папери, на пред'явника й переказові. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи. Цінний папір на пред'явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника.

Усі цінні папери (незалежно від їх інших ознак) можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і не ринкові, які дозволено продати один раз.

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення - одні папери підлягають погашенню тільки у визначний термін, а інші - будь-коли.

За способом виплату доходу цінні папери класифікуються так: а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції; б) цінні папери з плаваючою ставкою; в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства.

За територією обігу цінних паперів вони поділяються на три групи: регіональні, національні та міжрегіональні.

Всі цінні папери класифікуються за такою схемою.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, поділяються на пайові, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові цінні папери - за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. Боргові цінні папери - за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управління справами емітента (див. додаток Б) Похідні цінні папери - механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Отже, цінні папери класифікують: за видами, за способом виплати доходу, за метою випуску і за терміном погашення. Що засвідчує тільки те, що цінні папери є невід`ємною часткою нашого життя і відіграють найголовнішу роль у розбудові нашої держави.

Слід визначити, що найбільш типовими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів України є:

· Акції;

· Облігації звичайних і місцевих внутрішніх державних позик;

· Облігації підприємств;

· Казначейські зобов'язання держави;

· Депозитні сертифікати;

· Векселі;

· Інвестиційні сертифікати;

· Приватизаційні папери.

Акціонерними товариствами здійснюється випуск пайових зобов'язань, як правило, у вигляді акції. Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства (див. додаток А). Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Їх випускає акціонерне товариство. Випуск акції є обов'язковою умовою створення акціонерних товариств. Акція є своєрідною одиницею виміру економічних інтересів її власника, тобто ставить зафіксований комплекс прав, що їх власник одержав в обмін на вкладений ним капітал. Акція є неподільною. Мінімальна номінальна вартість акцій не може бути менше за одну копійку.

Облігації внутрішніх державних позик - цінні папери, що засвідчують внесення власником коштів до державного бюджету та підтверджують зобов'язання держави відшкодувати власнику номінальну вартість цінних паперів у передбачений ними термін з виплатою фіксованого відсотка.

Основні характеристики облігацій внутрішніх державних позик:

· Випускаються лише на пред'явника

· Рішення про випуск приймає Кабінет Міністрів України

· Умови емісії законодавчо не регламентуються, що дає можливість емітенту вільно маневрувати, конструюючи різні умови розміщення та обігу.

Облігації внутрішніх державних позик імітуються з початку 1995 року. Первинне розміщення відбувається на Українській міжбанківській валютній біржі. Обов'язки щодо випуску покладено на Міністерство фінансів. Воно є також гарантом своєчасного погашення облігації. Генеральним агентом виступає Національний банк Україні. Облігації внутрішньої державної позики були високодохідним фондовим інструментом, про що свідчить порівняння їхньої дохідності зі ставкою рефінансування НБУ та доходністю американського долара. Окремим видом державних облігацій в Україні є казначейські зобов'язання.

Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

1. короткотермінові - до 1 року;

2. середньотермінові - від 1,5 до 5 років;

3. довготермінові - від 5 до 10 років.

Рішення про випуск довготермінових і середньотермінових казначейських зобов'язань приймаються Кабінетом Міністрів, а короткотермінових - Міністерством фінансів. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Депозитний сертифікат Національного банку України - це письмове свідоцтво про депонування в НБУ певних коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання внесеної суми і відсоткової плати за неї після закінчення терміну дії встановленого строку депозиту. Такі сертифікати Національний банк почав розміщувати з січня 1999 року. Метою їх випуску є, по-перше, введення інструменту що має заступити облігації внутрішньої державної позики, довіру до яких підірвано, по-друге, використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

Облігації підприємств (організації) - це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов'язання перед власниками облігацій щодо їх випуску в обумовлений термін та щодо виплати доходу. Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації). Облігації можуть бути іменними та на пред'явника, відсотковими і безвідсотковими, такими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Вексель - це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов'язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником - простий вексель, а також боржником чи іншою особою - переказний вексель. На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу - за допомогою передаточного напису вони можуть переходити з рук у руки. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

· виступати як засіб кредитування;

· прискорювати розрахунки між суб'єктами;

· служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

· замінювати низку бартерних операцій.

Приватизаційні папери - це вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, держаного житлового фонду, земельного фонду. Умови і порядок випуску, розміщення серед громадян, облік використання та погашення визначаються Законом України «Про приватизаційні папери» та Указом Президента України «Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху».( Див. додаток А)

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника.

1.3 Становлення ринку цінних паперів

Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під ринком цінних паперів - у широкому розумінні - розуміють такий розділ фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб`єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни має стати становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки [20,287].

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування має будуватися на таких принципах: [1,12]

Соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб`єктів ринку цінних паперів.

Надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб`єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав.

Регульованість - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку.

Контрольованість - створення надійного діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення.

Правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб`єктів.

Прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб`єктів фондового ринку.

Конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами, їх реєстрації та перереєстрації.

Конкретними орієнтирами в досягненні світових стандартів на рівні цінних паперів є такі кінцеві цілі:

· держава повинна мати розвинуту та ефективно діючу систему Національного депозитарію цінних паперів. Крім зберігання цінних паперів, система Національного депозитарію може здійснювати й подальше обслуговування угод з цінних паперів та обробки інформації про них;

· створення системи заліку вимог за наявності достатнього обсягу фондового ринку;

· усі угоди з цінних паперів повинні виконуватися відповідно до принципу «поставка проти платежу»;

Мають бути прийняті стандарти Міжнародної організації із стандартизації (ISO) для обігу документів за операціями з цінними паперами та їх нумерації.

Отже, дотримання усіх зазначених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів, загалом, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни.

1.4 Функції цінних паперів

Найбільш повну суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, які ним виконуються в економіці. До них відносяться[1,12]:

1. Мобілізаційну. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Її суть в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск цінних паперів. Таким чином, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності. Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною.

2. Управлінську. Не всі цінні папери виконують цю функцію. У контексті ринку цінних паперів вона означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного папера і можливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких випадках йдеться про реалізацію права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висування кандидатур до складу виборчих керівних органів емітента, на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента, на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

3. Запозичувальну. Ця функція виконується лише борговими цінними паперами частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових документів належать такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та власником цінного паперу кредиторсько-дебиторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою «запозичення грошей» чи «отримання кредиту» у власника цінного папера. Водночас власник такого цінного папера надає «позику», тобто дає її «в борг» емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного папера.

4. Розрахункову. Цінні папери які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загальноринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію - вони можуть виступати засобом розрахунку (платежу). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів. У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними паперами.

5. Забезпечувальну. У процесі загальноринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ймовірність або ризик того, що вони можуть бути не виконані. З метою зменшення такого ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу як гарантію того, що у випадку не виконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора (продавця) будуть відшкодовані за рахунок вартості вказаних цінних паперів. Таким чином, цінні папери або права на них передаються кредитору «на всяк випадок», тобто на випадок не виконання боржником своїх зобов'язань.

6. Перерозподільчу. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції або інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом (металургійна, хімічна промисловість та інші). Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються забезпечуючи «переливання» грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу.

Необхідно наголосити, що на виконання цінними паперами функцій також впливають дві групи чинників - вартісні і цінові. Вартісні чинники цінних паперів здебільшого використовуються для визначення таких факторів, як їх надійність, визначеність, тривалість існування та ліквідність. До категорії цінових чинників належать, головним чином, фактор попиту-пропозиції.

Було б не вірним стверджувати, що лише зазначені чинники можуть бути віднесені до відповідних категорій. Ринок цінних паперів є складною і динамічною системою, і тому він складається з сукупності одночасно взаємодіючих один з одним чинників (політичних, правових, економічних, інформаційних, соціальних, психологічних тощо).

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз показників функціонування ринку цінних паперів в Україні

На фоні динамічного зростання торгового обороту всього ринку цінних паперів в Україні, обсяг якого розширився за 2000-2004 рр. більш як у 12 разів (з 16,8 млрд. до 203 млрд. грн.) [5] , відбувалось, як видно з рисунку 1 і таблиці 1, значне зниження обсягу організованого ринку та його і без того невеликої частки у загальному обсягу торгового обороту вітчизняного ринку цінних паперів. При цьому, як показує таблиця 2, побудована на основі опублікованих ДКЦПФР зведених даних звітності торговців за I - III квартали 2004 р. [6,2], не тільки вторинний, але й первинний ринки майже цілком зосереджено саме на неорганізованому ринку цінних паперів. Частка у його обсягу зазначених двох сегментів організованого ринку становила за цей період, відповідно, 1,09% і 12,97%. Очевидно, що якщо такі пропорції зберігатимуться, то організований ринок цінних паперів в Україні може повністю втратити свою роль головної, ведучої ланки цього ринку.

Таблиця 1

Динаміка показників організованого ринку цінних паперів в Україні.

Найменування показників	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004
Частка організованого ринку в загальному обсягу торгового обороту РЦП	11,3	7,2	13,5	6,0	1,7
Частка біржового ринку в загальному обсягу торгового обороту організованого РЦП	47,2	48,8	32,0	4,0	8,9

Таблиця 2

Структура торгового обороту ринку цінних паперів в Україні у I-III кварталах 2003р. (обсяг угод, виконаних торговцями цінними паперами, з фізичними та юридичними особами)

Інша сторона договору	Неорганізований ринок	Організований ринок	Первинний організований ринок до первинного не організованого	Вторинний організований ринок до вторинного неорганізованого
	первинний	Вторинний	первинний	вторинний	%	%
Юридичні особи	1109,37	48602,84	129,28	540,6	11,65	1,11
Фізичні особи	2,22	2603,33	14,91	14,99	1,11	671,62
Усього	1111,59	51206,17	144,19	555,59	12,97	1,09

Основними інвесторами в усіх секторах ринку цінних паперів в Україні виступають юридичні особи. Частка фізичних осіб в обсягу первинного ринку становила 0,2% на неорганізованому і 10,3% - на організованому ринку цінних паперів. На вторинному ринку їх частка займала відповідно 5,1% і 2,7%. Це означає, що населення в основній своїй масі не залучено до операцій з цінними паперами, а в цілому ринок цінних паперів не виконує одну з найважливіших функцій збереження і примноження національних заощаджень, притаманну зарубіжним розвинутим ринкам.

Для організованого ринку характерним є помітне (порівняно з попередніми роками) звуження у його торговому обороті сегмента акцій ВАТ. Так, якщо в 2000 р. загальна сума угод з акціями становила 2,13 млрд. грн., то в 2003р. - 0,84 млрд. грн., знизившись більш як у 2,5 рази. При цьому частка акцій у торговому обороті організованого ринку скоротилась з 75,5% у 2000 р. до 23,9% у 2003 р. найбільше її зниження відбулося за цей період на первинному ринку - з 28,2% до 6,7% (або в 4,2 рази). Такий факт свідчить про істотне послаблення ролі організованого ринку цінних паперів у процесі приватизації колишньої державної власності і певною мірою - у прямому інвестуванні економіки.

Станом на 1 січня 2003 року загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить 86,79 млрд. грн. У 2002 році Комісією зареєстровано випусків акцій на суму близько 12,8 млрд. грн., а у 2001 році на загальну суму 21,9 млрд. грн.

Незважаючи на те, що загальний обсяг зареєстрованих випусків акцій у 2002 році до показника минулого року зменшився на 9 млрд. грн., спостерігається позитивна тенденція збільшення питимої ваги сумарної вартості акцій, випущених з метою реального залучення коштів, з 41% у 2001 році до 55% у 2002 році.

Не менш важливим джерелом залучення фінансових ресурсів є випуск облігацій підприємств. Протягом 2002 року Комісією зареєстровано 108 випусків облігацій підприємств на суму 4,3 млрд. грн., що перевищує загальні обсяги випуску облігацій підприємств за всі попередні роки більш ніж у 4 рази (за 1996-2001 обсяг випуску облігацій становив 1,03 млрд. грн.) Станом на 1 січня 2003 р. Комісією зареєстровано 5 випусків опціонів на суму 98,53 млн. грн. Протягом 2002 року зареєстровано 2 випуски опціонів на суму 17,7 млн. грн.

Станом на 1 січня 2003 р. на ринку цінних паперів здійснювали діяльність:

· 860 торговців цінними паперами;

· 106 зберігачів цінних паперів;

· 365 реєстраторів власників іменних цінних паперів;

· 129 інститутів спільного інвестування;

· 7 бірж та 2 торговельно-інформаційні системи;

· 11 саморегульованих організацій ринку цінних паперів.

Таким чином, можна дійти висновку, що формування національного ринку цінних паперів помітно впливає на темпи економічного росту, які характеризують стан сучасної економіки; фондовий ринок визначає інвестиційну привабливість країни та взаємопов'язаний із реалізацією приватизаційної, податкової, антимонопольної та облікової політики.

2.2 Принципи державного регулювання ринку цінних паперів

Для підтримання довіри до фондового ринку, його динамічного розвитку та зміцнення дисциплінованості його учасників, держава здійснює регулювання ринку цінних паперів.

Порядок регулювання передбачає виконання таких функцій:

· визначення ключових напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

· створення для них сприятливого законодавчого та регулюючого середовища, підвищення їх відповідальності, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції і обману інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування і контролю за діяльністю фондового ринку. Для забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створений спеціальний державний орган - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

У межах своїх повноважень державне регулювання фондового ринку здійснюють також Міністерство фінансів, Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна та інші державні органи України.

Необхідність державного регулювання ринку цінних паперів обумовлюється рядом причин:

По-перше, на ринку, де знаходяться в обігу різні види цінних паперів та їх похідних, реалізуються загальнонаціональні інтереси держави, а саме:

· Підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва, як основи формування та подальшого розвитку соціально-орієнтованої економіки країни;

· Зміцнення політичного та економічного суверенітету держави;

· Піднесення міжнародного авторитету держави;

· Забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни;

· Встановлення соціальної стабільності в суспільстві;

· Формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення з урахуванням інтересів суспільства;

· Відновлення довіри населення до держави.

По-друге, на ринку цінних паперів постійно присутні та активно взаємодіють інтереси різних його учасників - емітентів, інвесторів, професійних учасників, інститутів-регуляторів.

По-третє, головною діючою особою на ринку цінних паперів виступає інвестор - як вітчизняний так і іноземний.

Таким чином, державне регулювання ринку цінних паперів означає здійснення державою та її інститутами системи заходів що до впорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності і відкритості та запобігання зловживанням і порушенням на ньому.

Держава з метою реалізації своєї політики на ринку цінних паперів застосовує цілісну взаємопов'язану систему заходів, спрямовану, зокрема, на досягнення наступної мети:

· Залучення як вітчизняних, так і іноземних інвесторів (для чого необхідні: сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинена інфраструктура, захист інвесторів);

· Обмеження інфляційних процесів (шляхом розвитку ринку державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій і інвестиційно привабливих підприємств);

· Реструктуризація (шляхом впровадження приватизації, конкуренції, ефективного менеджменту);

· Інтеграція в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами, міжнародного співробітництва);

· Соціальна стабільність у суспільстві ( шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямів удосконалення, захист прав власності, розвиток інститутів спільного існування, інформування та освіти населення).

Слід наголосити, що державне регулювання ринку цінних паперів повинно започатковуватися на певних принципах, найголовнішим з яких можна вважати принцип першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

В Україні стали досить частими факти зловживань, шахрайства, ошукування, порушень законодавства, що вимагає застосування державою більш жорстких методів регулювання. З поєднання цих підходів випливає принцип оптимальності державного регулювання, який означає що держава здійснює регулювання тоді коли це абсолютно необхідно. Принцип послідовності державного регулювання, який означає послідовність та виваженість держаної політики на ринку цінних паперів з урахуванням тенденцій, які складаються. Принцип орієнтованості на світовий досвід функціонування ринків. Він передбачає: розробку основних положень державної політики стосовно іноземних інвесторів; створення умов іноземним учасникам вітчизняного ринку цінних паперів; забезпечення захисту українського інвестора під час здійснення ним операцій з іноземними цінними паперами; розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами на ринку цінних паперів. Принцип єдності державного регулювання, який означає єдність нормативно-правової бази, форм та методів державного регулювання, концентрацію державою регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координацію діяльності інших органів державної влади з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні.

2.3 Розвиток державного регулювання ринку цінних паперів

Подальше ефективне функціонування ринку цінних паперів в Україні неможливе без чіткого визначення напрямів його розвитку. Цей розвиток пов'язаний із реалізацією державою двох взаємодоповнюючих функцій: створення розвинутого, інформаційно-прозорого, відкритого та високоліквідного українського фондового ринку, інтегрованого в міжнародні ринки цінних паперів, та одночасне вдосконалення форм і методів його регулювання; та принципів роботи на ньому з метою захисту інтересів інвесторів, суспільства і держави.

Правомірно зазначити, що основними проблемами державного регулювання ринку цінних паперів за період його формування стали: невідрегульованість оподаткування операцій з цінними паперами; оподаткування вторинних операцій з державними облігаціями; невизначений статус компенсаційного сертифіката; нерозвинутість депозитарної системи; незначна ліквідність ринку; інформаційна обмеженість емітентів; порушення прав акціонерів; відсутність системи клірингу; недосконала система бухгалтерського обліку; пасивність у прийнятті нових фондових законів; недооцінка ролі банків на ринку цінних паперів; загальне кризове становище в економіці; відсутність механізмів, гарантуючих збереження цінних паперів, власником яких є іноземний інвестор; обмежений перелік високоліквідних акцій на ринку тощо.

Тому, передусім, слід доопрацювати законодавчо-нормативну базу ринку цінних паперів, яка сприятиме:

· забезпеченню високої професійності фахівців, які здійснюють свою діяльність на ринку;

· впровадженню національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності на українському РЦП;

· підвищенню рівня фінансової достатності та стабільності в діяльності професійних учасників РЦП;

· наданню емітентами і професійними учасниками РЦП інформаційної прозорості і відкритості ринку;

· розвитку інфраструктури РЦП.

У розвитку інфраструктури фондового ринку України зроблені значні кроки - з'явилися саморегулюючі організації, електронні позабіржові торговельно-інформаційні системи, створено передумови формування корпорацій.

Для захисту прав інтересів на РЦП України, запобігання негативним наслідкам від діяльності недобросовісних учасників ринку необхідно активно розвивати контрольно-наглядову діяльність на ринку. З цією метою в Україні ведеться робота із запровадження сучасної системи моніторингу РЦП та ефективного аналітично-консультативного апарату, який забезпечить своєчасне виявлення тенденцій на ринку та в життя необхідних запобігаючи заходів. Створення Координаційної ради та Консультативно-експерної ради з питань фондового ринку також буде відповідати цій меті.

Відповідно до завдань щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів України протягом 2002 року в сфері державного регулювання мало місце:

· участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку та функціонування РЦП;

· регулювання та сприяння розвитку ринку цінних паперів через розробку та впровадження актів законодавства України з питань регулювання діяльності професійних учасників ринку цінних паперів;

· організаційне оформлення ринків та похідних цінних паперів;

· регулювання реєстраторської, депозитарної та розрахунково-клірингової діяльності.

В основних напрямах подальшого розвитку фондового ринку поставлено завдання спростити процедуру знерухомлення цінних паперів, випущених у документальній формі.

Порівняємо ті прогнози, які було покладено О.М.Мозговим в обґрунтування тези про, необхідність переважного розвитку в Україні позабіржового ринку цінних паперів, з сьогоднішніми реаліями. Наскільки ці прогнози виправдалися видно з наведеного порівняння:

За О.М.Мозговим [7,134] позабіржовий ринок цінних паперів:	Реальний стан ринку цінних паперів в Україні
-«збільшує обсяг інвестицій оскільки завдяки своїй розгалуженості, масовості та оперативності наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;	Обсяг ПІІ в Україні залишається найнижчим порівняно з державами Східної Європи і Балтії, Росією і Казахстаном. Дрібний інвестор практично відсутній на фондовому ринку.
- Оперативно знаходить для інвесторів найвигідніші об'єкти вкладення капіталу, а для реципієнтів - найприйнятніші джерела фінансування;	Хоча за 2000-2004 рр. обсяг випуску акцій і облігацій підприємств з метою реального залучення додаткових коштів зріс у 8,4 рази, склавши 17,3 млрд. грн., їх частка у загальному обсягу інвестицій в основний капітал збільшилася з 11,7% до 33,9% (або в 2,9 рази).Однак реальні інвестиції складають лише невелику частину вказаної суми, оскільки фактично це, головним чином, інсайдерський капітал. Більша частина інвестицій в основний капітал здійснюється за рахунок власних коштів підприємств. Так, у 2002 р. з цього джерела освоєно 65,8% загального обсягу капіталовкладень, а за рахунок інших джерел (включаючи інвестиції в цінні папери) - лише 10,4%. Як зазначав колишній в.о. Голови НБУ А.Яценюк, який, на нашу думку, найбільш повно висвітлив ситуацію, що склалася на фондовому ринку в 2004 р., «прозорість ринку можлива за умови наявності повної і достовірної інформації про об'єкти інвестування та ситуацію на ньому в режимі реального часу. Проте на сьогодні такої інформації не мають ні емітенти, ні інвестори, ні органи, що здійснюють контроль за операціями на фондовому ринку»[8,8]
- сприяє розвитку фондового ринку на рівні регіонів (областей, районів, міст), виявляючись корисним економічним інструментом для місцевих органів влади;	За даними ДКЦПФР, у 2003 році сумарний обсяг угод з цінними паперами у Києві та Київській області становив 53,4% загальноукраїнського. Ринок цінних паперів поки що залишається високо централізованим. Облігаційні позики місцевих органів влади поки що не набули достатнього розвитку.
- створює передумови для прискореного розвитку інфраструктури фондового ринку в країні, зокрема для створення електронних інформаційних каналів і мереж, що забезпечують відкритість процедури випуску й обігу цінних паперів та обґрунтованість рішень, що приймаються щодо їх продажу й купівлі;	На думку А.Яценюка: « Інфраструктура фондового ринку характеризується відсутністю цілісності, зокрема еклектичністю основної частини цієї структури - депозитарної системи»[8,6]. « Щодо цінних паперів суб'єктів господарювання, повної та достовірної інформації ( ні за цінами, ні за обсягами продажу) немає, оскільки операції з ними здійснюються переважно на неорганізованому ринку та на умовах вільної поставки (без обов'язкового застосування принципу «поставка проти оплати»)».[8,5]
- є сприятливим середовищем розвитку послуг для учасників фондового ринку: інвестиційного консультування портфелями цінних паперів, інших видів діяльності фондових посередників;	Фінансовий консалтинг розвивається, в основному, у напрямі оптимізації фінансових потоків підприємств. Інвестиційне консультування і управління портфелями цінних паперів перебувають лише на стадії становлення.
- сприяє зростанню професіоналізму учасників фондового ринку, є резервом кадрів для створюваних фондових бірж;	Низький рівень професіоналізму учасників ринку цінних паперів проявився під час минулої виборчої компанії, коли наприкінці листопада - на початку грудня 2004 р. було припинено діяльність деяких брокерських контор і торги у ПФТС.
- змушує фондові біржі безперервно поліпшувати якість своєї роботи, забезпечуючи високий рівень надійності фондових угод, гарантії для інвесторів, виконання клірингових операцій, тобто постійно вдосконалюватися для того щоб вистояти в конкурентній боротьбі з позабіржовим ринком».	Як було показано, фондова біржа втрачає свої позиції на ринку цінних паперів. Вкрай низький обсяг угод на ній порівняно з іншими секторами цього ринку перешкоджає створенню її сучасної програмно-технічної бази, що дало б можливість фондовій біржі повноцінно конкурувати з позабіржовою торгово-інформаційною площадкою - ПФТС, яка зосередила у себе понад 90% обсягу організованого ринку цінних паперів. Відсутній цілісний торгово-інформаційний біржовий простів. Водночас, як зазначав А.Яценюк, «операції із цінними паперами суб'єктів господарювання здебільшого здійснюються на неорганізованому ринку, частка обсягу торгів на якому в 2003 р. становила 92,8%, збільшившись порівняно з 2002 роком на 4,2 відсоткового пункту. Неорганізована торгівля не дає змоги реально оцінити цінні папери, попит на них, обсяги її реалізації, напрями руху капіталу. Можливість проведення «фіктивного» котирування призводить до викривлення цін. Як наслідок, зростає ризиковість здійснення операцій із цінними паперами як комерційними банками, так і Національним банком України. Асиметричність інформації та непрозорість фондового ринку знижують його ефективність як елемента фінансової системи країни».[8,4]Клірингові операції з цінними паперами не здійснюються фондовими біржами, оскільки це не передбачено законодавством.

2.4 Негативні явища і розв'язання проблем, які перешкоджають розвитку ринку цінних паперів

У світовій практиці переважання неорганізованого ринку цінних паперів над організованим породжує такі негативні явища, як його «непрозорість» і недостатня інформаційна відкритість, що виступають серйозними перешкодами для припливу інвестицій до України. Зокрема, це стосується проблеми ціноутворення на ринку цінних паперів. При достатньо розвинутому організованому ринку цінних паперів, який оперує достатньо великими обсягами торгового обороту порівняно з неорганізованим, такої проблеми не існувало б, оскільки індикатори (в тому числі курсові ціни, що складаються на торгах цінними паперами) повністю характеризували б стан ринку цінних паперів.

В умовах, коли переважна частина угод здійснюється на неорганізованому ринку цінних паперів, індикатори організаторів торгівлі не можуть задовільно виконувати вказане завдання. Котирування акцій у ПФТС нерідко мають виражений індикативний характер і не підкріплюються реальним обсягом угод, так що часто високій курсовій ціні акцій відповідає лише незначний обсяг укладених по ній угод з акціями. Якоюсь мірою нівелювати цю особливість, притаманну вторинному біржовому ринку цінних паперів, можна було б, увівши при розрахунку фондового індексу своєрідний «ваговий» коефіцієнт, який би врахував співвідношення обсягу конкретної угоди та загального обсягу всіх угод, укладених у даний розрахунковий період з акціями емітентів, включених до бази цього індексу. Істотним недоліком індексу ПФТС є також його вузька база, куди входить порівняно невелика кількість емітентів, на основі розрахунку ринкової капіталізації акцій яких будується цей індекс.

Вказані проблеми є наслідком особливостей економіки України в цілому і ринку цінних паперів зокрема. Насамперед, це законодавчої бази, яка потерпає від численних проблем.

Як одна з них, але зовсім не остання за значущістю цілком справедливо виділяється ігнорування законодавством України позабіржового ринку цінних паперів, яке мало місце в минулому, та й нині спостерігається.[9,3] Однак і організованому ринку цінних паперів Законодавець не приділив достатньої уваги. Насправді, регулятивна функція законодавства обмежується встановленням і описом структури професіональних учасників ринку цінних паперів і деяких специфічних функцій його учасників, включаючи їх систематичну звітність. Тим часом такий важливий аспект, як взаємодоповнення, взаємодія і співвідношення неорганізованого та організованого сегментів ринку цінних паперів, зовсім випали з поля зору Законодавця. Поза законодавчим полем опинився такий істотний функціональний ланцюг «емітент - торговець цінними паперами - фондова біржа», що визначає зав'язаність названих сегментів ринку цінних паперів.