Шляхи вдосконалення управління кредитним портфелем банку

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

кредитний портфель банк

Вступ

1. Теоретичні засади формування кредитного портфеля банку

1.1 Сутність та класифікація кредитного портфеля банку

1.2 Принципи та організація кредитної діяльності банку

1.3 Проблеми управління банківським кредитним портфелем

2. Практичні аспекти управління кредитним портфелем в банках україни

2.1. Методи управління кредитним портфелем банку

2.2. Методика оцінки ефективності кредитної політики

2.3. Аналіз кредитного портфелю Укрсоцбанку

3. Шляхи вдосконалення управління кредитним портфелем банку

3.1 Підвищення дохідності кредитних операцій як результат ефективного управління кредитним портфелем

3.2 Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

За останні роки в економіці і банківський системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

Зараз кожна людина переживає певні зміни пов'язані з переходом нашої країни до ринкових відносин. В цих складних умовах виграє лише той, хто найбільш швидко відреагує на ці зміни і пристосується до нових способів господарювання. Командно-адміністративна економіка негативно вплинула на менталітет наших громадян, яким важко звикнути до певних вимог економіки ринкового типу.

Подолання економічної кризи й подальший економічний розвиток як на макро-, так і на мікрорівні пов'язані з підвищенням життєдіяльності різних секторів економіки та населення. Тому, в сучасних умовах, головним завданням економічної політики держави є створення сприятливих умов для розвитку виробництва у всіх секторах економіки країни і забезпечення безперервності відтворювального процесу. Серед найбільш важливих напрямів реалізації цього завдання є активізація кредитної діяльності банківської системи України.

Кредит за свою економічною природою є важливим стимулом ефективного господарювання. В умовах раціональної організації економічної системи відбуваються приплив кредиту до підприємств із високими показниками розвитку, які забезпечують найбільшу віддачу коштів, отриманих у позику, і навпаки, відбувається відплив кредиту з підприємств із низьким рівнем прибутковості. Отже, згідно з об'єктивними законами ринку банківський кредит має сприяти вільному перетіканню капіталів у економіці, забезпечуючи тим самим розвиток найефективніших галузей господарства. Стосовно ж кредитування фізичних осіб, то воно розширює платоспроможний попит на ринку, що значною мірою стимулює розвиток виробництва у країні.

Кредитні операції банків, безперечно, найголовніші джерела отримання доходів. Саме питання про ефективність кредитних операцій є на сьогоднішній момент одним із найголовніших для банків. Головна мета управління кредитним портфелем банку полягає в постійній підтримці високої доходності кредитних операцій за певного прийнятого для банку рівня ризику.

У процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, належних кредитору. Для кожного виду кредитних операції характерні свої специфічні причини і чинники, що визначають міру ризику.

Вміле управління кредитним портфелем - це не лише запорука збільшення прибутку, але і укріплення іміджу банку, що в свій час також сприяє покращенню фінансового стану . Ім'я банку в деяких ситуаціях є більш вагомим критерієм для позичальника, ніж вигідні умови обслуговування в ньому.

Питання, які пов'язані з кредитами та кредитним портфелем набувають особистого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність розгляду цієї проблеми. Об'єктом даної курсової роботи є процес визначення кредитного портфеля, його оцінка та шляхи забезпечення у банківській діяльності.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються такі завдання:

- визначення сутності та класифікації кредитного портфеля;

- розглянути організацію кредитної роботи банку;

- обґрунтовати методи оцінки ефективності кредитної політики;

-розглянути проблеми управління банківським кредитним портфелем;

-запропонувати напрямки , які б забезпечили зниження кредитних ризиків.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, та керівництвом нашої держави, що знайшло відображення у законі України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. №2121-ІІІ(зі змін. І доп.), положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків”: Затв. Пост. НБУ від 6 липня 2000 р. №279, законі України “Про заставу” від 4 жовтня 2005 р. №2654 (зі змін. І доп.) та інші.

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні засади формування кредитного портфеля банку

1.1 Сутність та класифікація кредитного портфеля банку

У процесі переходу до ринкової економіки правильне розуміння сутності кредитного портфеля набуває особливої актуальності, адже від його повноти і глибини значною мірою залежить ефективність управління кредитним процесом.

Більшість українських учених визначає кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Інші говорять, що кредитний портфель - це сукупність наданих позичок, що класифікуються на основі критеріїв, пов'язаних із різноманітними факторами ризику або способами захисту від нього.

У першому з наведених вище визначень увага акцентується на отриманні прибутку, в другому - на ризиковості кредитних операцій. Однак обмежуватись лише цими двома факторами не слід, адже є чимало й інших аспектів, які суттєво впливають на конкурентоспроможності кредитного портфеля банку і без урахування яких неможливо дати повне визначення цього багатогранного поняття. Серед факторів, про які йдеться, - ризиковість, ліквідність, дохідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення кредитного портфеля.

На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

- розмір банку (капіталу);

- правила регулювання банківської діяльності;

- офіційна кредитна політика банку;

- досвід і кваліфікація менеджерів;

- рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Для ефективного управління кредитним портфелем працівникам, що приймають рішення, необхідно постійно мати інформацію про зміни якості та структури кредитного портфеля, тобто постійно здійснювати його аналіз. Аналіз здійснюється за такими напрямками: оцінка структури портфеля та змін його структури за період часу, оцінка співвідношення "ризик-дохідність" портфеля, вимірювання середньої відсоткової ставки та середнього портфельного ризику, а також дотримання вимог та нормативів НБУ.

Як відомо, ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками, тому фінансове управління банком базується саме на спроможності управляти балансовими та позабалансовими портфельними ризиками.

Портфелі позичок банку загрожують різноманітні ризики - кредитний, валютний, форс-мажорний тощо. Та все ж основний серед них - кредитний.

Портфельний кредитний ризик обумовлюється зовнішніми і внутрішніми чинниками.

Серед зовнішніх факторів - загальна економічна нестабільність, недосконалість законодавчої бази, яка постійно змінюється, негативні явища перехідного періоду, зокрема дефіцит досвідчених клієнтів позичальників тощо.

До головних внутрішніх чинників кредитного ризику належать: якісний рівень кредитної політики банку, стандарти формування портфелю позичок, кредитний моніторинг і контроль за його якістю, рівень професійної майстерності банківського персоналу тощо.

Важливим критерієм конкурентоспроможності кредитного портфеля є ліквідність. Ліквідність банку - це його спроможність своєчасно задовольняти вимоги своїх вкладників та інших кредиторів. Спроможність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання зумовлюються ліквідністю активів, сталістю пасивів і рухом грошових коштів.

Дбаючи про раціональну структуру кредитного портфеля, банк повинен дотримуватись встановлених нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Головним критерієм конкурентоспроможності портфеля позичок є критерії дохідності. Саме він у кінцевому підсумку дає змогу оцінити ефективність формування та якість управління кредитним портфелем.

Не слід забувати, що банк - це суб'єкт ринку і основна мета його діяльності - отримання прибутку. Тож сформований банком кредитний портфель має сприяти досягненню цієї цілі.

З точки зору дохідності раціональна структура кредитного портфеля - це структура, що забезпечує покриття витрат банку і приносить йому очікуваний прибуток.

Кредитний портфель повинен характеризуватися також певною динамікою, швидкістю відновлення. Причому небажаним є як занизька, так і зависока швидкість відновлення.

Під ступінню оновлення кредитного портфеля позичок розуміють зміну клієнтської бази протягом певного періоду.

Як відомо, у кредитному портфелі повсякчас змінюється не лише комплекс угод, а й склад позичальників. Водночас банки прагнуть постійно вкладати свої кредитні ресурси з метою отримання прибутку.

На перший погляд, зв'язок між якістю кредитного портфеля і динамікою його оновлення слабкий. Але, як свідчить практика, ступінь сталості клієнтської бази все ж впливає на ризик овість банківських операцій, а відтак - і на рівень їх рентабельності.

Нульовий ступінь оновлення свідчить про повну закритість кредитного портфеля, що загрожує втратою конкурентоспроможності.

Занадто високий ступінь оновлення свідчить про хитку структуру портфеля позичок.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку, розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є не лише найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою частиною активів банку, тому саме кредитний портфель банку значною мірою визначає загальний рівень ризиковості активів.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

- строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна

заборгованість за ними;

- кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за

ними;

- рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

- кошти, шо надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;

- кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними;

- кредити, надані суб'єктам господарської діяльності у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

- сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарсбкої діяльності;

- кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

- кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам, та сумнівна заборгованість за ними;

- гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам;

- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

- гарантії та авалі що надані клієнтам;

- сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

- зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

Банки самостійно розробляють внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника.

Аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних оперцій банки здійснюють за такими крітеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника;

- стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і процентів за ним;

- рівня забезпечення кредитної операції.

Крітерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно, виходячи з його внутрішніх положень та з урахуванням вимог Націонольного банку України, використовуючи при цьому результати аналізу балансів і звітів про фінансові результати в динаміці.

1.2 Принципи та організація кредитної роботи банку

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Активізація підприємницької діяльності ринкових суб'єктів різних організаційно-правових форм вносить пожвавлення у процес пошуку альтернативних джерел фінансування їх діяльності, в тому числі банківських кредитів. Створення сприятливого підприємницького клімату суттєво залежить від заходів банківських установ, покликаних надавати взаємовигідні кредитні послуги суб'єктам господарювання для підтримки їх ділової активності.

Погіршення в останні роки фінансового стану окремих банків, невиконання ними економічних нормативів, банкрутство деяких із них, усе це передовсім спричинено збитками у кредитній діяльності. Виникли вони внаслідок несплати процентів за користування кредитами та неповернення самих кредитів, головною причиною чого є недосконала система оцінки кредитних проектів і відсутність ефективної системи внутрішнього контролю за існуючими ризиками, що притаманні кредитним операція.

Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних підрозділах банків - філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу.

Досвід свідчить, що організаційна структура, за якої функції кредитного процесу зосереджені в одному підрозділі, не здатна забезпечити ефективної системи організації та внутрішнього контролю за проведенням кредитних операцій - насамперед через відсутність розмежування функцій аналізу та подальшого супроводження кредитних проектів.

При вирішенні питань, пов'язаних із підвищенням ефективності кредитних операцій, важливе значення має вдосконалення організаційної структури підрозділів банку, які забезпечують виконання кредитного процесу.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.

Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному відділенні доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об'єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики.

Обов'язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіальне вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання «великих» кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.

Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції банку унаочнює рис. 1.1



Рис. 1.1 Організаційна структура кредитної функції банку

Кредитний комітет виконує наступні функції:

1.Формування кредитної стратегії та кредитної політики.

2.Затвердження організаційної структури процесу кредитування.

3. Встановлення напрямків диверсифікації кредитного портфеля та відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами, позичальниками.

4. Оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами.

5. Аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням.

6. Прийняття рішень про надання «великих» кредитів.

7. Періодичне списання безнадійних позик.

Функції Комітету кредитного нагляду слідуючі:

1. Ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики.

2. Аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк.

3. Затвердження критеріїв прийнятності ризику.

4. Ухвалення введення нових кредитних інструментів, включаючи встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами.

5. Розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами.

6. Затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики банку.

7. Розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів.

8. Ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу:

1. Збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних позичальників.

2. Аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позики.

3. Підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації, необхідної для прийняття рішень про кредити.

4. Організація засідань Кредитного комітету і реєстрація рішень.

5. Ведення картотеки кредитної інформації (КК1).

6. Підготовка відповідей на запити за кредитами з інших банків та інші небанківські законні запити.

Функції відділу кредитних операцій:

1. Підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка стосується кредитних операцій банку.

2. Зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів, документів на заставу, гарантійних зобов'язань, повідомлень тощо.

3. Реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі.

4. Підтримання юридичних прав банку на заставу шляхом реєстрації вимог до позичальника і передання права власності банку.

5. Виставлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами, комісійними та іншими зборами.

6. Звіт про банкрутство клієнта, а також підготовка документації, що попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але він дає уявлення про розподіл повноважень між різними структурними підрозділами.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом банку у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку.

Кредитна політика - політика, що охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, які необхідно зафіксувати в письмовому вигляді й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, яка відбивала б напрямки та специфіку його діяльності.

У країнах, де відбуваються процеси дерегулювання банківської діяльності, документальне оформлення кредитної політики є обов'язковим. Під час перевірки банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Саме цей документ регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Якщо банк має високо-ризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з офіційною, документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на будь-які санкції.

В Україні деякі банки мають документально оформлену кредитну політику, але розробка такого документа ще не стала обов'язковою для вітчизняних банків. Кредитну діяльність банків повністю регулює НБУ, обмежуючи можливості банків щодо формування власної кредитної політики. Нестабільність економічної ситуації також не сприяє відпрацюванню довгострокових планів і перспективних завдань. Тому розробка кредитної політики як офіційного документа є складним та проблематичним завданням для невеликих і новостворених банків.

Одним із обов'язкових елементів організації процесу кредитування є визначення систем затвердження кредиту. Система затвердження кредиту може бути одноступеневою, коли кредитний працівник має індивідуальні повноваження щодо надання кредиту. З метою зменшення кредитного ризику та впливу суб'єктивних факторів банки звичайно обмежують індивідуальні повноваження, установлюючи ліміти кредитування. За такої системи кредитний працівник має право підписувати кредитний договір, а тому розглядуваний підхід називають іноді системою «одного підпису».

Найчастіше в банках у процесі кредитування застосовується система «подвійного підпису», яка передбачає узгодження остаточного рішення щодо позики зі старшою посадовою особою - керівником кредитного відділення (департаменту). За такої системи кредитний працівник розглядає та аналізує кредитну заяву, а також приймає і обґрунтовує своє рішення щодо надання позики. Інформація в стислій стандартній формі подається керівникові кредитного відділення, й обговорюється, після чого приймається остаточне рішення. Система «подвійного підпису» також має обмеження щодо суми кредиту, яка може бути надана позичальнику.

Кредити, які перевищують ліміт кредитування для системи «подвійного підпису», необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний співробітник та Кредитний комітет. Недоліком цієї системи є те, що рішення приймається довше і підвищуються витрати робочого часу досвідчених спеціалістів - членів Кредитного комітету. Система затвердження Кредитним комітетом сприяє зниженню ризиковості кредитних операцій банку.

1.3 Проблеми управління банківським кредитним портфелем

Кредитні операції банку відіграють важливу роль в розвитку виробництва і економіки в цілому. Тому проблема управління банківським кредитним портфелем сьогодні залишається актуальним питанням. Необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів.

Основним напрямом зазначеної мінімізації слід вважати ефективне управління кредитним портфелем комерційного банку. Саме недоліки у даній сфері організації фінансового менеджменту банківських установ є однією із головних причин низької якості структури активів, і, в першу чергу, кредитних вкладень.

Дані обставини визначають актуальність завдання стосовно вдосконалення усієї системи управління банківським кредитним портфелем, котрий необхідно розглядати не просто як загальний обсяг усіх наданих комерційним банком позичок, а як сукупність вимог банку за кредитами, класифікованими на основі критеріїв, пов'язаних з різними факторами кредитного ризику.

Механізм управління кредитним портфелем банку найбільш доцільно розглядати через два рівні функцій банківського персоналу, відповідального за реалізацію кредитних операцій: з одного боку, це й щодо організації ефективної роботи з індивідуальними позичальника і мінімізації кредитного ризику за кожною окремою позичкою, наданою банком; з іншого - це управління портфелем виданих позик на рівні комерційного банку загалом.

Перший рівень управління охоплює ті елементи організації кредитного процесу, основне призначення яких полягає у створенні необхідних умов для забезпечення своєчасного повернення наданих банком кредитів

Із виплатою належних процентів. При розгляді усієї сукупності інструментів, які використовуються нині українськими комерційними банками, можна констатувати наявність тенденції до певного наближення вітчизняної практики використання основних засобів мінімізації кредитного ризику до світового досвіду застосування банками стандартного набору інструментів, покликаних реалізувати відповідні майнові інтереси кредитора стосовно позичальника Дані інструменти умовно можна було б поділити на дві основні групи:

- попередній аналіз кредитоспроможності клієнта як засіб оцінки принципової можливості і доцільності видачі позички, а також визначення імовірності її своєчасного погашення;

- реалізація спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення повернення кредиту в разі фінансової неспроможності позичальника.

Багатьма банківськими установами основна увага в процесі оцінки кредитоспроможності клієнта приділяється, здебільшого, оцінці його фінансового стану з використанням методики, базові положення якої утворюють рекомендаційні показники Національного банку України (передусім, це коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів). Що ж до інших мів аналітичної роботи з визначення кредитоспроможності позичника, які дозволили б у повному обсязі отримати уявлення про різноманітні аспекти виробничо-господарської діяльності підприємства вони використовуються недостатньо. Очевидно, що для забезпечення ефективності кредитних вкладень банку та формування якісного за складом позичальників кредитного портфеля необхідно використовувати усі можливі групи показників, аналіз динаміки яких міг би надати банку комплексне уявлення про перспективи використання наданих в кредит коштів та можливості позичальника їх погасити.

Як важливий напрям підвищення ефективності оцінки кредитоспроможності клієнтів банку можна розглянути аналіз грошового потоку підприємства, що базується на співставленні банком обсягів припливу і відпливу коштів позичальника за певний період. Елементами припливу коштів є прибуток, нарахована амортизація, вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, з інших активів, приріст акціонерного капіталу. Елементами відпливу коштів є додаткові вкладення у запаси, дебіторську заборгованість, основні фонди, інші активи, погашення позик, сплату податків, процентів, дивідендів. Стійке перевищення припливу коштів над відпливом за ряд минулих періодів дозволяє вважати клієнта кредитоспроможним. При різких коливаннях такого перевищення клас клієнта як потенційного позичальника понижується, а в разі зворотного співвідношення підприємство вважається некредитоспроможним. Таким чином, аналіз грошового потоку може суттєво доповнити загальну оцінку кредитоспроможності клієнта, проведену на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Результати аналізу діяльності клієнта за вказаними напрямами банку прийняти оптимальне рішення щодо можливості і зеті видачі кредиту, його розмірів, строків та рівня процентної ставки.

Хоча аналітична робота банку щодо оцінки кредитоспроможності клієнта є основним способом управління кредитним ризиком, навіть всеосяжний глибокий аналіз господарсько-фінансового стану клієнтів банку не може служити надійною гарантією погашення ними отриманих кредитів. У зв'язку з цим банкам слід розраховувати на додаткові способи управління кредитним ризиком, важливе місце серед яких займає комплекс попередніх заходів, спрямованих на забезпечення повернення виданих кредитів у випадку неспроможності позичальника виконувати свої фінансові зобов'язання. Реалізація вказаних заходів передбачає визначення конкретних джерел погашення позичальником наявної у нього заборгованості, якщо повернення кредиту за рахунок виручки від реалізації продукції (що в звичайних умовах є основним джерелом погашення позики) в силу порушення нормального ходу виробничого процесу не є можливим.

У нашій країні банками застосовуються три основні форми забезпечення повернення кредиту: застава, гарантія і страхування.

Другий рівень управління кредитним портфелем комерційного банку передбачає реалізацію певних заходів щодо формування такої структури загального обсягу кредитних вкладень банківської установи, яка б дозволила звести до мінімуму імовірність втрат за усіма позичковими операціями, здійснюваними комерційним банком. При цьому даний аспект фінансового менеджменту банку охоплює два основні напрями роботи з управління кредитним процесом: класифікацію наданих позик за рівнем ризику й створення необхідних резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, а також реалізацію певних обмежувальних заходів з метою поліпшення структури кредитного портфеля.

Критерії оцінки якості позик можуть включати: призначення позики, її вид, розмір, строк і порядок погашення, форму власності і галузеву належність клієнтів, їх кредитоспроможність, вигідність для банку взаємовідносин з ними, наявність вторинних джерел погашення позик та інші фактори, що визначають величину індивідуального кредитного ризику.

Таким чином, необхідною умовою результативності управління кредитним профелем є ефективне, комплексне використання банком різних способів оцінки індивідуального ризику щодо кожного позичальника, що дає можливість правильно визначити сукупний кредигний ризик банку в цілому.

2. Практичні аспекти управління кредитним портфелем в банках україни

2.1 Методи управління кредитним портфелем банку

Головна мета управління кредитним портфелем банку полягає в постійній підтримці високої дохідності кредитних операцій за певного прийнятного для банку рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами та рівня ризиковості. Кожен із цих елементів знаходиться під впливом інших факторів, таких як загальна економічна ситуація в країні (рівень інфляції, обсяги зростання виробництва), політика уряду, грошово-кредитна політика Національного банку (резервні вимоги, облікова ставка), рівень попиту на кредитні ресурси на грошовому ринку та ін. Також це такі фактори як розмір капіталу банку, кредитна політика банку, рівень дохідності інших напрямів вкладення коштів, рівень ризиковості кожного окремого кредиту, досвід банку в управлінні кредитними ресурсами, нормативно-правова база та ін.

Таким чином, маючи інформацію про стан свого кредитного портфеля, банк може приймати подальші рішення для його покращення. Тобто, приймати рішення про створення та використання резервів, підвищення чи зниження відсоткових ставок, вирішувати, яким кредитним угодам надавати перевагу, а від яких відмовитися та інше. Наприклад, кредитна угода, відсоткова ставка за якою вища за середню портфельну заслуговує на увагу. Або якщо рівень ризику за угодою оцінюється спеціалістами банку нижче, ніж середньозважений по портфелю, то прийнявши цю угоду, банк покращить у цілому свій кредитний портфель.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.

Одним з головних питань в управлінні кредитним портфелем банку є управління ризиком портфеля. Для вирішення цієї проблеми банками можуть застосовуватися ряд стандартних прийомів, такі як: диверсифікація, концентрація, установлення лімітів, резервування. Які будуть розглянуті більш конкретно у розділі 3-ьому цієї роботи.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом - видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов'язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її:

- попит і пропозиція на ринку кредитів;

- рівень конкуренції;

- рівень кредитного ризику, що пов'язується з конкретним клієнтом;

- кредитна політика банку;

- категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником;

- загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом; » вартість кредитних ресурсів для банку;

- рівень базових ставок;

- форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей , зростають витрати банку, пов'язані з необхідністю зберігання застави чи з контролем за її станом та ліквідністю. Ці видатки необхідно і враховувати, установлюючи кредитну ставку.

Питання, які також можуть бути вирішені ка рівні кредитного портфеля банку, це: собівартість кредитної діяльності банку, рівень прибутковості кредитних операцій, можливість порівняти, яка частка доходів та витрат припадає на кредитну діяльність, а яка - на інші операцій, а також порівняти обсяги кредитних операцій з іншими операціями по розміщенню коштів та інші.

Отже, управління кредитним портфелем - це складний процес, пов'язаний, по-перше, з постійним аналізом стану кредитного портфеля банку та його динаміки, а по-друге, застосуванням різних методів щодо підвищення його дохідності та вирішенням інших питань.

2.2 Методика оцінки ефективності кредитної політики

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів банку. Вона визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

Удосконалення практики кредитування потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принцип включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів належать ліквідність, дохідність, надійність.

Щодо кредитної діяльності, то при формуванні "кредитного портфеля" необхідно враховувати:

- кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;

- ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;

- процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно

відобразиться на прибутку банку.

Для проведення ефективної кредитної діяльності банку слід приділити увагу оцінці його кредитного портфеля. Узагальнити підходи, за якими у практичній роботі визначається ефективність кредитної діяльності банку (2.1) :

де Е_кдб -- ефективність кредитної діяльності банку;

ПД_кд -- процентні доходи від кредитної діяльності банку;

Кп_кд -- комісійні доходи від кредитної діяльності банку;

ПВ_кд -- процентні витрати за кредитною діяльністю банку.

Ефективність за цією формулою обчислюють виключно за прямими витратами, що відповідає класичному методу калькулювання за неповними витратами, коли в собівартість певних виробів зараховують лише прямі витрати, а непрямі - відносять на період.

Зростання значущості непроцентних витрат як фактора впливу на ефективність кредитної діяльності банку зумовлює об'єктивну необхідність її оцінювання за повними витратами.

Узагальнюючи дослідження факторів впливу на рівень процента за активними операціями, деякі фахівці наголошує, що витрати на забезпечення функціонування банку (у тому числі витрати на оренду транспорту для перевезення цінностей і банківських документів; на виготовлення, придбання та пересилання бланків, магнітних стрічок тощо; на оплату послуг обчислювального центру; поштові і телеграфні витрати; амортизаційні відрахування; витрати на зарплату працівників кредитної установи; на утримання і ремонт споруд тощо) пов'язані з посередницькою діяльністю банку в процесі акумулювання коштів та їх подальшого розміщення, а отже, повинні відноситися на подорожчання вартості кредитних вкладень (2.2) :

де ВЗФБ_{К д} -- витрати на забезпечення функціонування банку, віднесені на кредитну діяльність.

При цьому слід зауважити, що в процесі акумуляції коштів не тільки виникають витрати на забезпечення функціонування банку, а й отримуються доходи: "комісійний дохід від послуг банку некредитного характеру, тобто плата за розрахунково-касове обслуговування, інкасацію, інформаційні та консультативні послуги банку, за інші послуги, відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат банку, процент і комісія, доотримані за минулі періоди, штрафи, пені, неустойки" . Називають їх непроцентними доходами за операціями некредитного характеру, які найпростіше розрахувати як різницю між загальною сумою непроцентних доходів (НД₃) та сумою непроцентних доходів за кредитною діяльністю - комісія, штрафи тощо (НД_кд). Отже, загальну суму витрат на забезпечення функціонування банку, яка відноситься до його кредитної діяльності (ВЗФБ_кд), обчислюють так (2.3) :

де НВ₃ - загальна сума непроцентних витрат банківської установи;

НД₃ - загальна сума непроцентних доходів банківської установи;

ИД_кд - сума непроцентних доходів від кредитної діяльності.

Якщо ж перелік активних операцій банку, крім кредитування, урізноманітнений різними напрямами діяльності (наприклад, інвестиційною або діяльності, що не пов'язана з виконанням функції фінансового посередника, та все ж потребує використання акумульованих ресурсів, наприклад, торгівля банківськими металами), то необхідно доповнити (2.3) непроцентними доходами від таких операцій, які поряд із непроцентними доходами від кредитної діяльності (НД_кд) будуть відніматися від загальних непроцентних доходів (2.4) :

де НД_ід -- сума непроцентних доходів від інвестиційної діяльності,

НД_т6м -- сума непроцентних доходів від торгівлі банківськими металами.

Для подальшого розподілу витрат на забезпечення функціонування банку за окремими напрямами діяльності потрібно визначити норму цих витрат на одиницю дохідних активів (НВЗФБ) шляхом співвідношення результатів розрахунків за (2.4) із середніми залишками активів, які приносять дохід (за принципом обчислення коефіцієнта достатньої процентної маржі (2.5) :

де СДА -- сума середніх дохідних активів.

Отриманий за формулою (2.5) результат додають до середньозваженої процентної ставки за залученими ресурсами з подальшим визначенням повної вартості ресурсів, спрямованих на кредитну діяльність (ПВР_кд). Відтак ці витрати розподілятимуться за окремими напрямами діяльності банків пропорційно обсягам використаних на них ресурсів (2.6) :

де ПВР_кп -- повна вартість ресурсів, спрямованих на кредитну діяльність.

Але розрахунки за формулою (6) теж певною мірою мають суб'єктивний характер, оскільки будь-які непроцентні перевитрати за кредитними підрозділами розподілятимуться на всі продукти, які потребують використання ресурсів. Або навпаки --непроцентні перевитрати за будь-якими дохідними підрозділами будуть рівномірно розподілятися на інші підрозділи відповідно до кількості використаних ними ресурсів, а не відповідно до здійснених власне ними непроцентних витрат. У такому разі ефективність кредитної діяльності слід оцінювати за більш диференційованим підходом до визначення непрямих витрат; отже, формула (2) набуде такого вигляду (2.7) :

де ННВ_кд -- непрямі непроцентні витрати на кредитну діяльність банку.

Обтяження бухгалтерського обліку значною кількістю аналітичних рахунків може створити незручності зокрема у процесі формування консолідованої фінансової звітності, тому базисним у забезпеченні ефективного розподілу непрямих витрат повинен стати управлінський облік як складова системи обліку банку.

Елементи кредитної політики знаходять своє практичне втілення в організаційних формах кредитної політики, тобто прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики. Комерційні банки у відповідності зі своєю специфікою формують головну мету, основні напрями кредитування, які на прикладі світової практики відображаються в меморандумі кредитної політики.

2.3 Аналіз кредитного портфелю Укрсоцбанку

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» на сьогодні -- один з найбільших системних універсальних банків України. Як одна з найнадійніших фінансових установ України Банк пропонує повний комплекс сучасних фінансових та платіжних інструментів, що допомагають організаціям досягнути комерційного успіху, а людям - підвищити рівень добробуту.86,15% акцій відкритого акціонерного товариства «Укрсоцбанк» володіє компанія «Ферротрейд Інтернешнл» (Київ), а опосередковано таким ж частквми -- австрійський Bank Austria Creditanstalt, що входить у групу UniCredit. Структуру кредитів Укрсоцбанку за видами економічної діяльності можемо прослідкувати у (2.1) :

Таблиця 2.1 Структура кредитів за видами економічної діяльності (тис. грн.)

Рядок	Вид економічної діяльності	2008 рік	2007 рік
		сума	%	сума	%
1	2	3	4	5	6
1	Державне управління та діяльність громадських організацій	2 242	0,01%	1 512	0,01%
2	Кредити, які надані центральним та місцевим органам державного управління
3	Виробництво	4 829 234	10,89%	2 156 823	8,84%
4	Нерухомість	4 334 549	9,77%	2 035 466	8,34%
5	Торгівля	7 810 408	17,61%	5 242 887	21,49%
6	Сільське господарство	862 222	1,94%	340 762	1,40%
7	Кредити, що надані фізичним особам	24 557 426	55,37%	13 315 710	54,59%
8	Інші	1 954 287	4,41%	1 298 939	5,33%
9	Усього:	44 350 368	100%	24 392 099	100%

У 2008 році нерезидентам було видано кредитів на суму 61 008 тис.грн., а в 2007 році - на суму 34 275 тис.грн.

Станом на 1 липня 2008 року : чисті активи - 35,901млрд.грн. Кредитний портфель -- 29,84 млрд. грн.обсяг коштів юридичних осіб на строкових і поточних рахунках - 5,318 млрд. грн.обсяг коштів фізичних осіб на строкових і поточних рахунках -- 5,704 млрд. грн.поточний фінансовий результат -- 118 млн. грн. Інформацію по кредитам та заборгованості клієнтів подано в 2.2 :

Таблиця 2.2 Кредити та заборгованість клієнтів (тис. грн.)

Рядок	Найменування статті	2008 рік	2007 рік
1	2	3	4
1	Кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування	-	-
2	Кредити юридичним особам	19 790 211	11 065 978
3	Кредити, що надані за операціями репо	2 731	10 442
4	Кредити фізичним особам - підприємцям	696 105	629 297
5	Іпотечні кредити фізичних осіб	7 982 150	4 863 348
6	Споживчі кредити фізичним особам	15 863 642	7 804 954
7	Інші кредити фізичним особам	76 537	52 355
8	Резерв під знецінення кредитів	1 819 262	579 667
9	Усього кредитів за мінусом резервів	42 592 114	23 846 707

Вартість цінних паперів, які є об'єктом операцій репо станом на 01.01.2009 року складає 2948 тис.грн.. У Банку є право на їх продаж лише після відмови про зворотній викуп.

Протягом січня-травня 2008 року Укрсоцбанк зберіг, а за деякими показниками поліпшив свої позиції в рейтингу провідних банків України. За чистими активами частка ринку зросла до 5,5%, що відповідає четвертій позиції в рейтингу ТОП-10 українських банків. Присутність банку в сегменті надання кредитів населенню збільшилася до 9,5%, що відповідає четвертій позиції в рейтингу. Інформацію стосовно забезпечення кредитів за 2008 рік можемо прослідкувати в (2.3) :

Таблиця 2.3 Інформація стосовно забезпечення кредитів за 2008 рік (тис. грн.)

Ря-док	Найменування статті	Кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування	Кредити юридичним особам (млн.грн)	Кредити, що надані за операціями репо (млн.грн)	Кредити фізичним особам - підприємцям (млн.грн)	Іпотечні кредити фізичних осіб (млн.грн)	Споживчі кредити фізичним особам (млн.грн)	Інші кредити фізичним особам (млн.грн)	Усього (млн.грн)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	Незабезпечені кредити		400 995		308	2 441	542 107	1 399	947 250
2	Кредити, що забезпечені:		19 389 216	2 731	695 797	7 979 709	15 321 535	75 138	43 464 126
3	Гарантіями і поручительствами		4 138 633		224 143	2 330 682	4 211 819	19 800	10 925 077
4	Заставою, у тому числі:		15 250 583	2 731	471 654	5 649 027	11 109 716	55 338	32 539 049
5	Нерухоме майно житлового призначення		365 863		134 975	3 479 480	4 504 942	12 528	8 497 788
6	Інше нерухоме майно		3 153 636	313	210 973	842 033	3 356 920	27 749	7 591 624
7	Цінні папери		903 671			50 161			953 832
8	Грошові депозити		977 010		608	4 598	93 639		1 075 855
9	Інше майно		9 850 403	2 418	125 097	1 272 755	3 154 215	15 061	14 419 950
10	Усього кредитів та заборгованості клієнтів		19 790 211	2 731	696 105	7 982 150	15 863 642	76 537	44 411 376

На ринку кредитування корпоративних клієнтів частка Укрсоцбанку зросла з 3,4% на 1 липня 2008 року до 3,7% на 1 вересня 2008 року. Збереглися позиції на ринку коштів фізичних осіб - частка Укрсоцбанку становить 4,8%, що відповідає п'ятій позиції в рейтингу банків України.За січень-травень 2008 року чистий прибуток банку становив 118 млн. грн., за підсумками 2008 року банк очікує одержати 350--400 млн. грн. чистого прибутку.

3. Шляхи вдосконалення управління кредитним портфелем банку

3.1 Підвищення дохідності кредитних операцій банку як результат ефективного управління кредитним портфелем

Ефективною можна назвати тільки таку роботу банку, коли оцінка його діяльності свідчить про високий рівень дохідності при виконанні всіх необхідних нормативів. Дохідність банку - це позитивний результат його фінансово-господарської діяльності. За рахунок доходів оплачуються всі операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Кредитні операції комерційного банку, безперечно, найголовніші джерела отримання доходів. Саме питання про ефективність кредитних операцій є на сьогоднішній момент одним із найголовніших для банку.

Стан банківської системи України за підсумками 2003 року характеризувався такими основними тенденціями: поліпшилася загальна якість активів, зросла ефективність їх використання; збільшилася питома вага робочих активів (процентних) у сумарних активах, що позитивно вплинуло на процентну дохідність банків.

Але при цьому треба відмітити, що рівень прибутку за даними операціями впродовж останніх років суттєво коливається під впливом певних факторів, що не можна не визначити як "проблему" для банків. Виходячи з цього, необхідно систематизувати всі фактори, що впливають на прибутковість, визначити основні можливості мінімізації їх впливу. Ці фактори справляють різний вплив і діють з різних боків. Виходячи з цього, їх можна класифікувати на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів можна віднести :

- оптимальне розміщення банківських коштів;

- підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, його компетенції та забезпечення належних умов праці;

- процентна політика (рівень відсоткових ставок по кредитах та по залучених коштах), а також політика, якою керується банк при виборі концепції власного розвитку, характеру його діяльності, продукту, який він пропонує на ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо).