Шляхи вдосконалення управління кредитним портфелем банку

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які можна розподілити так:

- економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники, структура ринку (скажімо, кількість банків, які обслуговують один і той же ринок), конкуренція, попит і пропозиція на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

- важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку, динаміка рівня доходу за державними цінними паперами, стан валютного ринку та рівень курсів валют, інфляція тощо.

Таким чином на проблему ефективного використання кредитних ресурсів необхідно дивитися з двох сторін: ефективність використання кредитних ресурсів позичальником (фізичними та юридичними особами) і кредиторами (банками). З приводу перших можна зазначити, що причиною неефективної діяльності є не тільки власні прорахунки, а й вплив загальнодержавних чинників: прорахунки у грошово-кредитній і фіскальній політиці, вкрай низькі темпи приватизації державного сектора, криза платежів, незадовільний розвиток фінансового та фондового ринків, ринків робочої сили, нерухомості та землі. Комерційні банки ж не завжди ефективно формують портфель, що призводе не тільки до неодержання доходів, а й до збитків через пролонговані, прострочені і безнадійні щодо повернення кредити. Звісно, в цьому під час винні усі: і підприємства (недосконалий менеджмент), і держава (через свою іноді нелогічну політику), і самі банки (через недосконалу систему управління кредитним портфелем).

Необхідно зазначити, що процес управління кредитним портфелем комерційного банку включає багато аспектів:

- оцінка платоспроможності позичальника не тільки на початковому етапі, а й впродовж усього кредитного процесу;

- оцінка грошового потоку клієнта - зіставлення обсягів припливу і відпливу коштів позичальника за певний період;

- обов'язкова диверсифікація всіх кредитів, наданих банком за певними критеріями, - величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників,їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною діяльністю та інші.

Аналітична робота щодо мінімізації кредитного ризику лежить в основі сучасних методів організації кредитування, необхідні умови якого можна сформулювати так: по-перше, позики видаються у межах наявних у банку кредитних ресурсів; по-друге, усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються виключно на договірній основі; по-третє, відносини ґрунтуються на комерційних засадах, що визначають пріоритетність прибуткового господарювання; по-четверте, банки дотримуються всіх нормативів, установлених регулюючими органами.

Сучасна практика організації кредитних відносин між банками і позичальниками має цілковито грунтуватися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнктури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позики повинні надаватися, насамперед, тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах у яких суспільство зацікавлене найбільше. На практиці така зацікавленість виявляється у динаміці ринкового попиту, аналіз якого має перманентне проводитися банком. Цей аналіз може мати безпосередній вплив на прийняття фінансово-кредитною установою остаточного рішення щодо кредитування тих чи інших цілей, визначених у заяві позичальника. Враховуючи, що ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції, банк повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які мають надто ризиковий чи сумнівний характер. Особливо це стосується покриття збитків у господарській діяльності позичальника, а також витрат, непередбачених його статутом. Правильний вибір цілей кредиту визначає низький ризик і гарантує прибутковість позичкових операцій банку.

Вибір оптимального методу кредитування передбачає встановлення такого порядку видачі і погашення позик, який найбільше відповідав би особливостям діяльності клієнта. Відповідно до цього визначається, куди буде спрямовано кредит: на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, і за рахунок яких джерел погашатиметься позика. Значно спрощує і вдосконалює організацію кредитних відносин застосування такого методу кредитування як овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк оплачує розрахункові документи клієнта на суми, які перевищують кредитовий залишок на його рахунку, внаслідок чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом зазначається максимальна сума овердрафту -- ліміт, який встановлює банк на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми -- позичальника.

Таким чином можна зробити висновок, що зростання прибутковості кредитних операцій банків має здійснюватися за рахунок:

- запровадження гнучкої системи встановлення нормативів обов'язкового резервування коштів залежно від строків їх залучення;

- удосконалення системи управління ризиками банку (попередній аналіз кредиту і платоспроможності клієнта; оцінка вартості кредитів, які видаються, та контроль за кредитами, виданими раніше; лімітування кредитів; достатнє та якісне забезпечення за виданими кредитами; страхування кредитів; оперативне стягнення боргу; видача дисконтних позичок);

- врегулювання в законодавчому порядку питання щодо віднесення комерційними банками на валові витрати коштів, що спрямовуються на формування резервів, створюваних для відшкодування можливих втрат за активними операціями, а також спрощення процедури списання безнадійної заборгованості за кредитами;

- здійснення заходів щодо очищення балансів банків від сумнівних та безнадійних кредитів та нарахованих відсотків за ними;

- удосконалення системи ціноутворення міжбанківських кредитних ресурсів та дотримання реального рівня облікової ставки Національного банку України;

- розроблення методології планування в комерційних банках;

- поліпшення ліквідності активів банківської системи шляхом: впровадження дієвої системи гарантування вкладів населення; подальшого розвитку ринку міжбанківських ресурсів і створення для банків рівних умов купівлі-продажу вільних ресурсів;

- слідкувати за відповідністю між строками повернення активів і зобов'язань, що може негативно вплинути на поточну ліквідність або на рівень прибутковості кредитних операцій тощо.

3.2 Методи управління ризиком кредитного портфеля банку

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою.

Методи розв'язання проблеми мінімізації кредитних ризиків на державному рівні та безпосередньо в комерційному банку грунтується на розроблених Базельським комітетом із банківського нагляду принципах управління кредитними ризиками (затверджені у вересні 2000 року).

Відповідно до цих принципів зведення до мінімуму обсягу проблемної заборгованості та кредитних ризиків - це справа банку. Саме рівень управління ними характеризує компетентність менеджерів банку.

З іншого боку - контроль ризиків у банківській системі держави є основним завданням банківського нагляду.

Засадою концепції контролю за ризиками в банківській системі України є стаття 44 Закону «Про банки і банківську діяльність», яка зобов'язує банки створювати колективні органи управління кредитними ризиками та не допускати суб'єктивізму в кредитній роботі. Питання контролю і мінімізації кредитних ризиків є компетенцією Національного банку і, як відомо, регулюється Інструкцією «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні».

Одна з основних задач банку - постійний моніторинг кредитного портфеля, який охоплює всі етапи - від підготовки й видачі кредиту до повного його погашення.

Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

- надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

- валютний ризик кредитного портфеля;

- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

- рівень кваліфікації персоналу банку.

Використовують наступні методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку:

- диверсифікація;

- лімітування;

- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Виділяють три види диверсифікації:

- галузеву;

- географічну;

- портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Портфельна диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику.

Протилежним за економічним змістом диверсифікації є понятті концентрації кредитного портфеля, яке означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Велику увагу приділено цьому питанню в Інструкції « Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», банки зобов'язані дотримуватися вимог і рекомендацій НБУ щодо ведення кредитних операцій з асоційованими особами, дочірніми компаніями, акціонерами, персоналом, зокрема не надавати їм кредити на пільгових умовах за нижчими процентними ставками тощо.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.

Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними і операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому. Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності - принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку.

Отже регулювання кредитних ризиків є об'єктивною необхідністю, засадою стабільності банку.

Висновки

Метою даної роботи стало вивчення методів управління кредитним портфелем в системі організації банківського кредитування. В роботі викладені основні теоретичні розробки сучасних авторів на існуючу проблематику з використанням вимог діючих нормативно-правових актів, а також окреслено шляхи вдосконалення , які можна застосувати в існуючих умовах.

При досліджені даної тематики зіштовхуємося з цілим комплексом проблем.

По-перше, це відсутність достатньої уваги з боку різних авторів до управління кредитним портфелем. Адже ця проблема багатостороння, тому потребує участі багатьох зацікавлених осіб: науковців, банкірів, підприємців, державних службовців. Консультації, співробітництво, кооперація, взаємодія повинні стати підґрунтям ефективності в будь-якій діяльності.

По-друге, слід зрозуміти важливість управління кредитним портфелем банку. Воно не тільки забезпечує високу дохідність кредитним операціям, але й сприяє мінімізації кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів.

По-третє, ефективна кредитна політика, допомагає усунути всі негаразди, які виникають після видачі позик.

Треба відмітити і той факт, що останнім часом у банківській системі України зростає кількість неповернених кредитів, ускладнюється ситуація з отриманням належних відсотків, що призводить до поступового погіршення фінансового стану банків, знижує прибутковість діяльності ( чи призводить до збитків ). Тому все частіше ситуація потребує втручання НБУ для їх підтримки або реорганізації чи, навіть, закриття. Приймаючи це до уваги. Національному банку слід розробити більш детальні рекомендації для процесу кредитування.

Таким чином, можна сказати, що управління кредитним портфелем є досить актуальною проблемою не тільки в межах банку, а й у межах всієї країни, займає важливе місце в системі банківського кредитування і потребує пошуку нових методів управління для подальшого вдосконалення.

Список використаних джерел

1. Андрианов В. Ограничение банковских рисков: рекомендации Базельского комитета и обязательные нормативы деятельности банков // Банковское дело. - 2004. - №10. с. 47-55.

2. Ковальчук А.Т. Банківський кредит: засоби повернення. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 150с.

3. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 1999. - 280с.

4. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: «Знання», КОО, 2002. - 215с.

5. Олексієнко М., Ольшанський В., Лилик Д., Першиков Е. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика регулювання. - К.: Козаки, 1996. - 144с.

6. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. №2121-ІІІ(зі змін. І доп.)

7. Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків”: Затв. Пост. НБУ від 6 липня 2000 р. №279

8. Закон України “Про заставу” від 4 жовтня 2005 р. №2654 (зі змін. І доп.)

9. Чижова А. С. Модель управления риском концентрации кредитного портфеля // Финансовый менеджмент.- 2005.- № 4.- C. 70-82.

10. Тарнай Є. Професійне управління кредитною діяльністю - гарантія успішного функціонування банку // Вісник . Національного Банку України - 2004.- № 6.- C. 30-33.

11. Супрунович Е. Б. Управление кредитным риском // Банковское дело.- 2002.- № 4.- C. 16-18.

12. Принципи управління кредитними ризиками, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду // Додаток до "Вісника Національного Банку України ".- 2002.- № 8.- C. 32-52.

13. Прасолова С. Визначення ціни кредиту - основна складова кредитної стратегії банку в ринкових умовах // Вісник Національного Банку України.- 2003.- № 3.- C. 52-55.

14. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкуренто-спроможності // Вісник Національного Банку України.- 2003.- № 3.- C. 31-33.

15. Пол Р. Т. Оцінювання кредитного ризику українських компаній // Банківська справа.- 2002.- № 5.- C. 66-68.

16. Павлюк С. М. Кредитні ризики та управління ними // Фінанси України.- 2003.- № 11.- C. 105-111.

17. Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків: основні передумови виникнення та заходи впливу // Актуальні проблеми економіки.- 2002.- № 12.- C. 48-53.

18. Міщенко В., Пластун В. Моніторинг позичок у сучасній банківській практиці України // Вісник Національного Банку України.- 2002.- № 8.- C. 9-13.

19. Максутов Ю. Г. Ценообразование на кредитные продукты - составляющая кредитной политики коммерческого банка // Финансы.- 2003.- № 3.- C. 24-27.

20. Кручок С. Кредитна ставка як індикатор кредитних ризиків // Банківська справа.- 2002.- № 1.- C. 6-11.

21. Коршикова Т. В. Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банків // Вісник Національного Банку України.- 2003.- № 1.- C. 24-25.

22. Копбаева Г. Ш. Управление кредитными рисками // Деньги и кредит.- 2002.- № 1.- C. 48-50.

23. Кльоба Л. Принципи, функції і методи управління банківською діяльністю // Вісник Національного банку України. - 2007 - №10. - С. 40-44.

24. Колоколова О. Оптимизационное моделирование кредитного портфеля // Банковский менеджмент.- 2006.- № 4.- C. 29-34.

25. Камінський А. Експертна модель кредитного скорингу позичальника банку // Банківська справа. - 2008. - №1. - С. 75-81.

26. Кігель В. Р. Про визначення оптимального кредитного портфеля банку в умовах ризику неповернення коштів позичальниками // Вісник Національного Банку України.- 2003.- № 1.- C. 15-17.

27. Жукова Н. Особливості кредитування комерційними банками // Банківська справа. - 2008. - №2. - С. 65-72.

28. Дугін І. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку // Вісник Національного Банку України.- 2006.- № 6.- C. 32-36.

29. Джулакідзе К. Ю., Невмержицький В. В. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку // Фінанси України.- 2005.- № 3.- C. 107-111.

30. Версаль Н. І., Олексієнко С. М. Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності // Фінанси України.- 2002.- № 8.- C. 86-95.

31. Аванесова І. А. Оцінка кредитної діяльності банку // Фінанси України.- 2005.- № 6.- C. 103-112.

32. Еременко О. Использование рейтинговой методологии в установлении лимитов // Банковский менеджмент.- 2005.- № 9.- C. 33-37.

33. Шимкович В. Методы минимизации кредитного риска // Банковская практика за рубежом.- 2003.- № 6.- C. 40-45.

34. Сугоняко О. Деякі актуальні питання розвитку банківської системи України в 2001 році // Вісник . Національного Банку України - 2002.- № 5.- C. 3-6.

35. Римар Н.В. Система економічного моделювання надійності

комерційного банку // Держава і регіони. - 2008. - №1. - С. 230.

36. Гриджук Д. М., Олійник В.О. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -Київ: Істина, 2001. -256 c.

37. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник .-Київ.-2004.-С.477

38. Дмитренко М. Г., Потлатюк В. С. Кредитування і контроль: Навч.-метод. посібник (у схемах і коментарях).- К.: Кондор, 2005.- 296 c.

39. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник.-4-те вид.-К.:Знання, 2004.-С.215.

40. Мещеряков А. А., Лисяк Л. В. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. Посібник.- К.: ЦУЛ, 2006.- 208 c.

41. Міщенко В.І. Банківські операції: Підручник: Затв.Мін.освіти і науки України / Київ :Знання”, 2006.- С.727.

42. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В.В., Маслов С.І. Основи банківської справи: Навч. посібник.-Київ.-2005.-С.225-230.

43. www.bank.gov.ua.

44. www.business.if.ua

45. www.dfp.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru