57

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1 ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
• 1.1 Основні положення моделювання фінансової стійкості комерційного банку
• 1.2 Методика оцінки фінансової стійкості комерційного банку
• 1.3 Аналіз сучасного стану оцінки фінансової стійкості комерційних банків в Україні
• 2 РОЗРОБКА МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
• 2.1 Характеристика та опис обраної задачі
• 2.2 Методи аналізу та управління фінансовою стійкістю комерційного банку.
• 2.3 Математичне забезпечення процесу оцінки фінансової стійкості комерційного банку
• 2.4 Математичне забезпечення моделі оптимізації фінансової стійкості комерційного банку
• 3 ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ОЦІНКИ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
• 3.1 Характеристика інформаційного забезпечення моделі оцінки та оптимізації фінансової стійкості банків
• 3.2 Алгоритм функціонування та структурно-логічна схема оцінки фінансової стійкості комерційного банку
• 3.3 Характеристика отриманих результатів моделі оцінки фінансової стійкості комерційного банку
• 3.4 Характеристика отриманих результатів методики оптимізації фінансової стійкості комерційного банку
• ВИСНОВКИ
• ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
• ВСТУП
• Забезпечення ефективного функціонування сучасного комерційного банку потребує постійного вдосконалення механізму вирішення завдань менеджменту, впровадження найновіших досягнень управлінського мистецтва. Сьогодні це стандартна поведінка західного банку. І хоч він діє у стабільній економіці, спирається на розвинену законодавчу базу, традиції та усталені суспільні цінності, зростаючі запити суб'єктів ринку в гостроконкурентному середовищі змушують його дбати передусім про ефективність управлінських рішень.
• Актуальніше ця проблема постає перед вітчизняними банками, процес становлення й розвитку яких відбувається під впливом несприятливих чинників, що властиво для країн з перехідною економікою й затяжними кризовими явищами.
• Успішне розв'язання проблеми ефективності управління сучасним українським комерційним банком на концептуальному рівні та в практичній площині важливе для всієї вітчизняної банківської системи, динаміка розвитку якої повинна бути не лише адекватною, а й має задавати тон ринковим перетворенням. Тому необхідність ґрунтовного аналізу й осмислення всіх аспектів такого завдання економічною наукою вже давно назріла.
• Реформування фінансового сектора відповідно до нових умов економічних відносин у країні передусім означало реорганізацію банківської справи, її демонополізацію, створення дворівневої банківської системи з класичними ознаками. При цьому належало істотно скоротити розрив у розвитку й стрімко подолати майже піввікову "дистанцію", що відділяє її від західної.
• Наприкінці 90-х років уже зафіксовано певну динаміку структурного розвитку вітчизняної банківської системи. Пройшовши початкову стадію, позначену як бурхливим зростанням, так і неминучими кризами, вона зустрічає нове десятиліття на власному фундаменті, з набутим власним досвідом реалізації функцій фінансового посередника.
• Економічна ситуація в Україні за останні роки помітно відрізняється від попередніх років. Основними тенденціями в економіці країни були:

зростання обсягів промислового виробництва;

зростання валового внутрішнього продукту;

реформування сільськогосподарського сектору економіки;

зростання номінальних і реальних доходів населення;

відносна стабілізація національної валюти;

ліквідація заборгованості по пенсіях та зарплатах.

Позитивні зрушення в економіці сприяли й розвитку банківської системи. Майже на всіх основних ринках банківських послуг за останні роки спостерігалось помітне нарощування обсягів операцій, при цьому:

зросли чисті активи комерційних банків;

збільшився обсяг кредитів, наданих комерційними банками;

незначно збільшився балансовий капітал комерційних банків, разом з тим, в структурі капіталу банків зросла частка статутного фонду;

зріс обсяг коштів юридичних осіб, залучених банківською системою;

збільшився обсяг коштів населення в комерційних банках;

посилилась конкуренція серед комерційних банків.

Безперечно, не слід однозначно позитивно оцінювати ці досягнення. Але попри все, банківська система України має запас міцності й, відповідно до потреб докорінних базових перетворень, здатна накопичувати необхідні кредитні ресурси, обслуговувати інвестиційний процес, стати активним суб'єктом капіталотворення.

Таким чином, на передній план виходить необхідність якісних зрушень у банківському бізнесі, насамперед в управлінні, трансформація якого повинна забезпечити інтернаціоналізацію банківської, торговельної, страхової діяльності, національного виробництва.

Цілком природним є побоювання поглинання у цей час слабких за рівнем капіталізації вітчизняних комерційних банків могутніми іноземними. Одним із упереджувальних заходів тут є підготовка менеджменту банку до діяльності в умовах жорсткої конкуренції. Слід не лише переходити на західні стандарти в системах розрахунків, комплексному обслуговуванні масового клієнта, корпорацій, у швидкій модернізації технічних систем, що дають змогу виконувати операції на всіх світових валютних, кредитних, інвестиційних, фондових та інших ринках, а й активно використовувати вже освоєні менеджментом банків різноманітні фінансові інструменти, а також ті, які він сам здатний розробити та опанувати.

Реальним практичним кроком на цьому шляху повинен стати всебічний розвиток банківських послуг на основі сучасних технологій. Причому нема необхідності повністю копіювати чужу практику. Значний науковий потенціал спеціалістів вітчизняного фінансового сектора дає змогу спиратися на власні оригінальні ідеї та рішення щодо модернізації банківських технологій.

Тема дипломної роботи це «Оцінка та оптимізація фінансової стійкості комерційного банку» на прикладі АППБ «Аваль».

Мета даної дипломної роботи, це знаходження нових шляхів оцінки та прогнозу фінансової стійкості комерційного банку, та створення нових програмних засобів по оптимізації фінансової стійкості.

Оцінка фінансової стійкості банку має на меті об`єктивний аналіз величини та структури активів та пасивів банку і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарській діяльності банку цілям його статутної діяльності

Об'єктом даної роботи виступає АППБ «Аваль», який входить в трійку самих великих та розвинених банків України.

В процесі роботи над даною дипломною роботою будуть розглянуті наступні питання:

– теоретично-методологічні підходи для рішення проблеми пов'язаної з оцінкою та прогнозом фінансової стійкості комерційного банку на Україні та за її межами;

– аналіз сучасного стану оцінки фінансової стійкості;

– аналіз сучасних підходів, щодо оцінки фінансової стійкості.

Також в результаті виконання даної дипломної роботи буде використана власна методика, щодо оцінки, оптимізації та прогнозу фінансової стійкості в АППБ «Аваль».

1 ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Основні положення моделювання фінансової стійкості комерційного банку

Сучасний стан розвитку економіки в Україні потребує постійної уваги до банківської системи, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для її стабільного та ефективного функціонування Саме цій меті підпорядковано Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» [6].

Одним головних факторів розвитку економіки, реалізації і впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційного банку зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов'язана з нестабільною економікою України, яка робит тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світогосподарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк. Без всебічного аналізу факторів фінансової стійкості банку отримання узагальнюючого висновку про його надійність неможливе. Здійснюючи огляд теоретичних підходів до з'ясування суті поняття фінансової стійкості банку, науковцями розвивалися нові підходи до визначення факторів, що формують фінансову стійкість. Розмежування у поглядах проходить у напрямі методологічних засад при встановленні пріоритетності факторів та оцінці їх значимості. Це є підставою для дослідження факторів забезпечення фінансової стійкості банків.

Різноманітність факторів, що впливають на формування стійкості комерційного банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації факторів. При цьому таки систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент для дослідження фінансової стійкості; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують, і побудови прогнозу розвитку; по-третє, урахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямків поліпшення стійкості.

На цей час систематизоване вивчення факторів, що визначають фінансову стійкість банку, проводиться недостатньо. Разом з тим нам видається можливість використовувати досвід, який є в економічній літературі для систематизації факторів, що впливають на стійкість, надійність і прибутковість комерційного банку. Як справедливо відзначає Р. Міллер, на сьогодні ще не вироблені чіткі критерії, за якими окремі фактори слід відносити до тієї чи іншої групи, ознаки диференціації цих груп, не існує чітких показників оцінки значущості цих факторів. Так В. Кочетков особливу увагу приділяє виявленню екзогенних та ендогенних факторів і визначає ступінь їх впливу на діяльність та стан комерційного банку.

Підтримання банком фінансової стійкості дозволяє йому зберегти конкурентні позиції на кредитному ринку. Разом з тим це дуже складне завдання, тому що одним з важливих факторів, що впливають на фінансову стійкість банку, є ситуація в економіці країни. При цьому, на нашу думку, важливо проаналізувати зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість банку [6].

Рисунок 1.1 - Фактори, що впливають на фінансову стійкість

До числа перших відносять: економічні, соціальні, адміністративні та фінансові, які зображені на рисунку 1.1.

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни, рівень дефіциту державного бюджету.

Важливе значення мають соціальні і політичні фактори, до яких слід віднести такі: соціальна стабільність, стійкість уряду, політична стабільність. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабільності суспільства більш повне і послідовне врахування цих чинників повинно, з нашого погляду, відігравати зростаючу роль. Необхідно брати до уваги політику органів управління всіх рівнів, рівень життя, а також рівень довіри до банківського сектора.

До числа адміністративних факторів слід віднести податкову систему , законодавчу базу, страхову систему, механізм розподілу прибутку, фіскальну і грошово-кредитну політику.

Потребують вивчення загальноекономічні фактори, до яких слід віднести такі як зростання чи падіння виробництва, рівень зайнятості, криза платежів.

Фінансові фактори - це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. Особливий вплив на стан грошового ринку чинить інфляція. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Це вимагає зміни структури банківських балансів у напрямку підвищення частки довгострокових активів [1].

Порівнюючи вплив характеру зовнішніх факторів на фінансову стійкість, приходимо до висновку, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у перехідний період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями і незадовільний фінансовий стан банку вносить корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банків та їх управління. Так, за даних умов необхідно приділити підвищену увагу внутрішнім факторам, які, на наш погляд, мають значний вплив на фінансову стійкість комерційного банку. Серед них можна виділити такі: адекватність капіталу банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність банку, місія банку, вибір розумної банківської стратегії (оптимізація структури балансу, формування кредитної інвестиційної політики, моніторинг позичок).

Системно вплив цих факторів зображено на рисунку.

Практичний інтерес цієї схеми в тому, що вона виявляє взаємозв'язки між факторами, що впливають на стійкість комерційного банку, і може слугувати основою для визначення кількісної частки впливу кожного з факторів у тому чи іншому рівні фінансової стійкості банку.

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку, необхідно виділити такі взаємопов'язані напрямки:

– стійкість капітальної бази;

– стійкість ресурсної бази;

– організаційно-структурна стійкість банку;

– комерційна стійкість.

Капітал комерційного банку - це сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів, які зростають внаслідок ефективної банківської діяльності у процес капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку акціонерів (учасників) банку. Чільна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями[2].

По-перше, власний капітал у частині статутного фонду сформованого засновниками банку, виступає на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідних для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, найму кваліфікованого персоналу та інших витрат, без яких установа не може розпочати свою діяльність.

По-друге, величина капіталу забезпечує довіру клієнта до банку, переконує вкладників, які прагнуть уникнути ризику у розміщенні своїх коштів, у можливості їх відшкодування, а потенційних позичальників - у спроможності установ забезпечити попит на кредитні ресурси.

По-третє, капітал, захищаючи від банкрутства у разі не сприятливої ситуації та непередбачених витрат, виступає своєрідним буфером, який поглинає збитки від поточної не ефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом назрілих проблем.

І нарешті, капітал є досить принциповим регулятором діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого органи державного регулювання задають йому норми економічної поведінки.

Ресурсна стійкість як важлива складова фінансової стійкості комерційного банку охоплює, зокрема, такі аспекти:

– зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфраструктури банку (банки, клієнти тощо);

– ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

– залежність діяльності банку від стану економіки країни загалом;

– концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

– стабільність поповнення ресурсної бази банку;

– контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

– обслуговування коштів бюджету тощо.

Організаційно-функціональна стійкість комерційного банку - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі. Передусім вона визначається структурно-функціональними нормами, які регламентують усі аспекти діяльності банку (у тому числі його організаційну структуру, банківські операції тощо) [3].

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв'язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв'язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії, щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв'язків і довіри банків-партнерів.

1.2 Методика оцінки фінансової стійкості комерційного банку

Наскільки недослідженою та відкритою є проблема визначення поняття фінансової стійкості, настільки ж різноманітними та недосконалими є методики оцінки її в практичній діяльності комерційного банку. На сьогоднішній день доцільно виділити три основних різновиди методик оцінки фінансової стійкості для прийняття ефектних управлінських рішень у банківській діяльності [11].

Методики оцінки рівня фінансової стійкості банку, що базуються на визначенні його з точки зору перевищення доходів над витратами, охоплює переважно питання оцінки його прибутковості. Ключовим показником, який у світовій практиці отримав назву ROE, є співвідношення чистого прибутку банку до середньої суми його акціонерного капіталу. Даний показник розраховується за формулою:

	,	(1.1)

де ROA - співвідношення чистого прибутку та середньої суми його активів (прибутковість активів);

ЕМ - мультиплікатор акціонерного капіталу.

Відомо, що показник RОЕ відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризикованістю і найвищою мірою чутливий до джерел формування ресурсів банку та залежить від того, яких коштів (власних чи позичкових) банк використовує більше в обороті. Тому використання деталізованих моделей прибутковості власного капіталу на базі показника RОЕ дає можливість аналізувати вплив основних факторів зростання капіталу на показники фінансової стійкості комерційного банку.

З метою здійснення більш детального аналізу обсягу і вартості притоку фінансових коштів, активів, що приносять доходи, а також на утримання апарату управління та інших витрат, використовуються моделі з розбивкою показника RОА на складові. Зазначений підхід визначення загальної оцінки банку та його фінансової стійкості набув особливого поширення в США. Розповсюдженість її викликана простотою побудови та розрахунків, з одного боку, а також тим, що показники RОЕ. RОА та ЕМ водночас характеризують прибутковість банку та фактори, що на неї впливають, і загальний рівень ризику, притаманний певному банку.

Оцінка надійності банку - досить складне завдання. На сьогоднішній день, однак, існує вже достатня кількість методів, за допомогою яких всебічно оцінюється робота банків, і, як результат, останнім присвоюється рейтинг (методика Кромонова, САМЕL). В методиці оцінки стійкості комерційних банків, що розроблена журналом «Капітал», кількість показників зведена до мінімуму, їх лише чотири: питома вага проблемних кредитів в активах банку; коефіцієнт миттєвої ліквідності; рівень левериджа (відношення капіталу до зобов'язань); відношення відкритої валютної позиції до капіталу. . До агрегованого показника надійності зазначені вище показники входять таким чином, що при збільшенні першого та четвертого надійність зменшується, а при зростанні інших двох - теж зростає. При цьому також застосовується показник рентабельності активів, що характеризує ефективність банківської діяльності [11].

Національний банк України для оцінки діяльності та надійності комерційних банків використовує американську систему САМЕL яка є стандартизованою рейтинговою системою. Єдина система рейтингу дає можливість скласти загальне уявлення про стан та стійкість банківської системи, а також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи нагляду та контролю за банківською діяльністю.

Рейтинги дають можливість вкладникам та кредиторам осмислено розмішувати свої тимчасово вільні фінансові ресурси, інвесторам - раціонально обирати об'єкт вкладення капіталу, оцінювати результати своєї діяльності та визначати подальшу стратегію розвитку банку.

Предметом наукових дискусій залишається корисність показника для оцінки економічної незалежності, надійності і ліквідності банку, що характеризується відношенням зобов'язань банку, до власного капіталу, тобто показника платоспроможності банку.

На нашу думку, цей показник не має суттєвого значення, бо навіть при залученні депозитів обсягом, який менший або рівний обсягу власного капіталу, не можна виключити можливість різкого зниженими фінансової стійкості банку або його банкрутства [1].

Найважливішим для оцінки фінансової стійкості комерційного банку є аналіз розміщення його залучених коштів, аналіз здатності активів приносити доходи і підтримувати ліквідність. Відношення ж його зобов'язань до власних коштів характеризує активність банку в акумуляції тимчасово вільних коштів. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і дохідністю їх розміщення рівень яких контролюється через норматив достатності власного капіталу. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приток депозитів до рівня, що відповідає їх реальній ефективності.

Тому, здійснюючи аналіз рівня фінансової стійкості банку на основі рейтингової оцінки, виключно важливо зробити правильний вибір необхідних аналітичних показників.

В Росії набули поширення декілька методик встановлення рівня надійності банку. Найпопулярнішою стала та, яку розробила група економістів під керівництвом В.С. Кротонова. її суть полягає у групуванні статей активу і пасиву в економічно однорідні групи, на основі яких визначаються певні коефіцієнти. Проте зазначена методика має ряд недоліків: активи жорстко розмежовуються на ліквідні та працюючі, а нормативні значення окремих коефіцієнтів далекі від реальних показників діяльності банків. Досить цікавою також є методика визначення рейтингу, що базується на визначенні стійкості банку в ринкових умовах, розроблена Галікєєвим Р.М. Ним за основу взята така балансова модель банку:

		(1.2)

де L - кошти (касові операції, цінні папери, коррахунки банку, розрахунки банку, дебіторська заборгованість);

К - кредитні вкладення банку, включаючи прострочену заборгованість;

Р - основні засоби;

С - власний капітал;

D - клієнтська база;

Кk - короткострокові кредити;

RР - розрахунки, кредиторська заборгованість.

Найбільш загальним показником фінансової стійкості банку вважається надлишок або нестача коштів для формування кредитних вкладень, отриманих у вигляді різниці джерел коштів (власних, кредитних та інших) і величини кредитних вкладень. При цьому передбачається забезпеченість зазначеними видами джерел (власними, кредитними, іншими). Джерелом певного ступеня платоспроможності є забезпеченість різними шляхами кредитних вкладень. Ступінь платоспроможності, у свою чергу, дозволяє визначити показники, що використовуються при оцінці ступенів стійкості банку:

– наявність капіталу першого рівня - різниця величини основного капіталу і його основних засобів;

– наявність капіталу другого рівня - збільшення показника 1 на суму розрахункових рахунків і довгострокових кредитів;

– наявність капіталу третього рівня - збільшення показника 2 на суму короткострокових кредитів [11].

У кожному із зазначених показників відповідний капітал зменшується на величину іммобілізації. Трьом даним показникам відповідають три показники забезпеченості кредитних вкладень банку джерелами формування:

– надлишок чи нестача джерел власного капіталу;

– надлишок чи нестача джерел власного капіталу і довгострокових отриманих кредитів;

– надлишок чи нестача джерел власного капіталу, довгострокових і короткострокових отриманих кредитів.

Обчислення трьох показників забезпеченості кредитних вкладень Джерелами їхнього формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості за такими типами:

А - вища категорія стійкості. Категорія банків, що мають досить гарну клієнтську базу, довгострокові і середньострокові кредитні ресурси. Фінансовий стан гарантує платоспроможність, обсяг виданих кредитів не перевищує власного капіталу і довгострокових ресурсів;

В - середня категорія стійкості. Вважається, що середня категорія; має нормальну платоспроможність, якщо величина залучених до формування кредитних вкладень короткострокових кредитів не перевищує обсягу кредитного портфеля банку (її ліквідної частини);

С - низька категорія стійкості. Середня категорія з порушенням платоспроможності, тобто, коли величина залучених для формування кредитних вкладень короткострокових кредитів не перевищує кредитного портфеля банку. Якщо відношення короткострокових кредитів до простроченої заборгованості більше одиниці, то категорія відображає тенденцію до істотного погіршення стану кредитної організації.

D - кризова категорія. В цій ситуації грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення не покривають його кредиторської заборгованості та прострочених позичок, баланс практично неліквідний, діють такі співвідношення:

 та (1.3)

Виходячи з перерахованого вище, автор методики фактичне стверджує, що фінансова стійкість банку - це певний визначений стан структури активу і пасиву, що гарантує його постійну платоспроможність. Ранжування банків за величиною активів-нетто в рейтингу виходить з того, що власний капітал - це тільки одне з джерел ресурсів, тому що банк може мати досить могутню клієнтську базу і при цьому маги невеликий капітал.

На жаль, таке розмежування рівнів фінансової стійкості банків зроблене лише на основі принципів забезпечення платоспроможності банку та без достатнього фактичного обґрунтування.

Ще одну методику для практичної оцінки фінансової стійкості банку, за якою слід розраховувати ряд підсумкових показників, пропонує український дослідник Р.І. Шіллер [2].

Найбільш узагальнюючим показником, що відображає стан фінансової стійкості комерційного банку, на його думку, є надлишок чи дефіцит джерел власних коштів банку (КФС1). Цей показник обов'язково повинен бути додатним (більшим за нуль). Його тривала зміна в бік збільшення свідчить про цілеспрямовану політику поліпшення фінансового стану банку, і навпаки. Різкі зміни даного показника свідчать про незавершене формування типу банку (універсальний, галузевий, інвестиційний, спеціалізований тощо) і про залежність банку від кон'юнктурних змін ринку.

Додатковим і оціночним показником правильності зробленого висновку по КФС1 є співвідношення нетто і брутто власних засобів (КФС2). Даний показник повинен бути більшим за нуль. Його нульове значення - свідчення немобільності дій банку у випадку виникнення будь-якого банківського ризику: кредитного, процентного, по нових видах діяльності, кон'юнктурного тощо. Поряд із структурою власних засобів на загальну мобільність банку впливає розміщення залучених засобів, готовність до маневру у випадку виникнення непередбачених ситуацій.

Оцінка незалежності (автономності), а, відповідно, і стійкості банку щодо кон'юнктурних зрушень на ринку здійснюється за допомогою аналізу співвідношення власних та залучених коштів (КФСЗ). Динаміка КФСЗ свідчить про підвищення стійкості банку - при зростанні показника та про її зниження - у випадку падіння показника. Аритмія даного показника викликана ризиком втрат при формуванні стійкості ресурсної бази банку та виступає як ознака загострення проблем з поточною ліквідністю.

Ризик незбалансованої стійкості банку визначається величиною довгострокових депозитів у складі залучених коштів (КФС4). Збільшення цього коефіцієнта забезпечує збалансоване управління активними і пасивними операціями за строками і обсягами залучення і (розміщення грошових ресурсів байку. Зниження свідчить про вразливість банку до будь-яких змін на фінансовому ринку.

Підвищення рівня забезпеченості власними засобами залучених банком ресурсів (КФС5) відображає підвищення фінансової стійкості і в той же час свідчить про зниження ефективності його діяльності, про зниження віддачі від використання ефекту фінансового леверіджу. Зниження КФС5 протягом кількох періодів може свідчити про агресивну кредитну політику і потенційні кредитні ризики [11].

Крім зазначених вище, розраховується ще 15 інших коефіцієнтів, які в цілому характеризують стан комерційного банку з різних боків його діяльності. Вони, зокрема, визначають ефективність використання різних джерел ресурсів та деякі співвідношення між статтями активів та пасивів, що характеризують окремі аспекти платоспроможності та ліквідності комерційного банку. При цьому усі показники аналізуються окремо, а за результатами аналізу робиться певний загальний висновок про стан фінансової стійкості банку.

Отже, однозначно відповісти на питання, яку саме методику оцінки фінансової стійкості слід застосовувати банку у своїй практичній діяльності, досить складно. Здебільшого вони застосовують власні розробки, тому процес їх уніфікації може затягнутися на досить значний час.

Проте, слід підкреслити, що аналіз фінансової стійкості комерційного банку - це одна із визначальних умов його існування й активної кредитно-розрахункової діяльності. Відповідно, такі поняття, як міцність, платоспроможність, ліквідність, прибутковість взаємозалежні і складають загальне поняття фінансової стійкості банку, тому вивчати їх необхідно в комплексі.

1.3 Аналіз сучасного стану оцінки фінансової стійкості комерційних банків в Україні

Укріплення банківського сектора, яке виключає можливість виникнення системних банківських ризиків, є основним завданням на найближчий час. Результатом реформування банківської системи повинна стати не тільки фінансова стабільність, а й реальна спроможність банків забезпечувати динамічний розвиток країни. На практиці досягненню такої цілі сприяє укріплення фінансового стану життєздатних та виведення з ринку проблемних банків, підвищення рівня капіталізації та якості капіталу банків [12].

Першим кроком до оздоровлення банківських інститутів зазвичай є встановлення адміністративного контролю. У подальшому, залежно від ситуації, можливе прийняття рішень щодо їх ліквідації, реорганізації та/або капіталізації. Названі адміністративні заходи, в першу чергу, ставлять за мету не допустити катастрофічного погіршення положення проблемних банків, уникнути паніки та ізолювати їх від банківської системи для того, щоб запобігти поширенню кризи на інші банківські інститути через механізм міжбанківських розрахунків.

Досвід більшості країн яскраво свідчить, що штучне продовження існування нестійких банків та таких банків, які погано піддаються регулюванню, тільки посилює потенційні проблеми та фінансові втрати у майбутньому. Це підтверджує приклад таких країн Південно-Східної Азії, як Таїланд, Малайзія, Корея [12].

Об'єктами прямого втручання з боку Національного банку України ставали банки, збитки яких досягли неприпустимих розмірів або призвели до втрати власних коштів. Згідно зі ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «у разі порушення цього Закону і нормативно-правових актів Національного банку України, що причинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону».

За останні два з половиною роки Національному банку вдалося вирішити завдання розчистки банківської системи від неплатоспроможних банків та зберегти життєздатне ядро банківської системи. В Україні за цей період ліквідовано 22 банки. Відкликано ліцензію на здійснення усіх банківських операцій у 13 банків.

Наступним логічним кроком після ліквідації або встановлення контролю над проблемними банками є нарощення капіталу банків. За останні роки обсяг капіталу банків збільшився. Не зважаючи на те, що для укріплення капітальної бази банків Національний банк надав їм можливість використовувати субординовані кредити в іноземній валюті, капітальна база залишається недостатньою. За низького рівня капіталізації темпи зростання капіталу не можна вважати задовільними

Недокапіталіззлія українських банків відображає недокапіталізацію всієї економіки. Підвищенню рівня капіталізації економіки, у тому числі й банківської системи, сприятиме скорочення відтоку капіталу за кордон. Для цього потрібен ефективний валютний контроль боку держави. Але головним засобом запобігання відтоку капіталу і створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.

Ускладнюють стан справ з капіталізацією банків й низький рівень монетизації економіки, наявність значних сум неплатежів, які перевищують активи банківської системи.

Якість капіталу банків також бажає бути кращою. За останні два з половиною роки обсяг сплаченого статутного капіталу збільшився. У структурі капіталу деяких банків велика частка припадає на такі "ненадійні" джерела капіталу, як результати переоцінки основних засобів та нараховані відсотки, що негативно позначається на спроможності капіталу виконувати захисну функцію.

Банками порушуються нормативи адекватності регулятивного та основного капіталів.

Негативною характеристикою розвитку банківської системи упродовж поточного року є скорочення кількості діючих банків зі сплаченим статутним фондом понад 20 млн. євро при майже незмінній загальній кількості діючих банків (154). В той же час кількість банків зі сплаченим статутним капіталом від 0 до 3 млн. євро зросла [12].

Разом з тим, ціла низка проблем стосується впливу на банківську систему режиму регулювання та нагляду, у тому числі у сфері концентрації та спеціалізації банків. Так, високі вимоги до розміру власних коштів можуть створювати стимули до розвитку високоризикованих позабалансових операцій. У цьому випадку диверсифікація банківських продуктів призводить до зростання нестійкості кредитних установ, оскільки навіть найбільш розвинуті системи банківського нагляду неспроможні адекватно контролювати ризики, пов'язані з використанням цих інструментів. Бажання обмежити ризики кредитних інститутів шляхом збереження їх жорсткої спеціалізації (наприклад, шляхом заборони комерційним банкам займатися інвестиційними операціями) може привести до підвищення ризиків внаслідок обмеженості можливостей щодо диверсифікації операцій.

Одним із шляхів нарощування капітальної бази банків є залучення іноземних інвестицій до їх капіталів. Тут слід зазначити, що зараз у багатьох країнах переважає тенденція до лібералізації умов діяльності відділень іноземних банків і розповсюдження на них національного режиму. Проте існує низка країн, де підтримуються диференційовані норми регулювання іноземних і місцевих банків, які стосуються мінімального розміру власних коштів, їх участі в операціях на окремих сегментах кредитного ринку, розвитку мережі відділень. Така диференціація може бути викликана багатьма причинами, пов'язаними як із відносною слабкістю національних фінансових ринків і кредитних установ, так і з бажанням захистити себе від експансії більш могутніх та агресивних іноземних кредитних установ, запобігти декапіталізації країни, пов'язаній з нетто-відтоком коштів по каналам іноземних банків.

В Україні режим діяльності іноземних банків такий самий, як і, місцевих банків. Проте останнім часом формується тенденція до скорочення частки банків з іноземним капіталом. Так, упродовж першого півріччя поточного року частка банків з іноземним капіталом знизилася.

Приплив іноземного капіталу, як спосіб зміцнення банківської системи. залишається поки що нездійсненним, оскільки цей капітал не йде в банківську сферу через ті ж причини, через які він не йде і в реальну економіку.

Велика частка відповідальності за покращення своєї діяльності лежить на самих банках. Перш за все, це підвищення рівня менеджменту, організації управління ризиками, внутрішнього контролю. Банки мають продовжувати нарощування своїх капіталів, в першу чергу, рахунок збільшення статутного капіталу та підвищення прибутковості банківських операцій. Також потрібно створити сприятливі умови для іноземного капіталу, який би без перешкод прийшов до банківські системи. Забезпечення більшої відкритості та прозорості банків сприятиме залученню внутрішніх та зовнішніх інвесторів. Підвищенню надійності та інвестиційної активності банків сприятиме формування ними внутрішніх резервів до оподаткування, відміна черговості платежів, що дискримінує банківські кредити [12].

2 РОЗРОБКА МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

2.1 Характеристика та опис обраної задачі

Задача «Оцінки, та оптимізації фінансової стійкості комерційного банку» включає такі підзадачі, що підлягають автоматизації:

– розрахунок показників для побудови динамічного нормативу фінансової стійкості комерційного банку;

– розрахунок коефіцієнтів фінансової стійкості комерційного банку та нормативних співвідношень темпів їхнього зростання;

– розрахунок на майбутнє розмірів основних показників, що загалом характеризують фінансову стійкість;

– визначення основних змінних моделі, які характеризують окремі складові активів та пасивів банку;

– формування цільової функції максимізації прибутку банку або прибутковості його капіталу;

– визначення раціональної структури балансу за розрахунками моделі оптимізації фінансової стійкості комерційного банку, на прикладі АППБ «Аваль».

2.2 Методи аналізу та управління фінансовою стійкістю комерційного банку

Для забезпечення фінансової стійкості та стабільної роботи банку в умовах динамічного розвитку та відповідних змін основних показників його діяльності виникає необхідність проведення щоденного фінансового аналізу. При цьому аналіз повинен забезпечувати вирішення питання визначення поточного і прогнозування майбутнього стану фінансів банку, вирішення завдань підтримки прийняття управлінських рішень.

У такому разі аналітична система повинна становити невід'ємну частину системи управління банком, а її головним завданням повинно бути аналітичне забезпечення вирішення завдань управління банком [10].

Отже, сучасний комерційний банк для забезпечення ефективної та фінансово стійкої роботи повинен мати на озброєнні відповідну аналітичну систему, основними завданнями якої є:

– оцінка поточного стану банку з метою визначення сценаріїв, які призводять до порушення його фінансової стійкості;

– розробка стратегій управління банком, що забезпечують максимізацію його прибутку на заданому проміжку часу.

Будемо вважати, таким чином, що метою управління банком є максимізація прибутку за наявності обмежень з боку забезпечення фінансової стійкості його діяльності.

Будь-яку автоматизовану банківську систему (АБС) можна розглядати як систему обліку та ведення фінансових угод. Кожна фінансова угода (операція) характеризується певним набором атрибутів:

– тип операції (активна чи пасивна);

– кількісні характеристики угоди: строк, сума;

– якісні показники: дохідність, ризик (показник, який характеризує ймовірність порушення умов угоди), ліквідність (показник, що визначає можливу швидкість вилучення грошових коштів із операції, та витрати, які супроводжують це вилучення).

Протягом життєвого циклу угоди значення деяких із зазначених атрибутів можуть змінюватися. Відповідно, сукупність сум усього портфеля угод (операцій) банку, що зафіксовані на певний момент часу, і являють собою банківський баланс.

Аналіз поточного стану банку полягає в розрахунку певного набору показників на основі значень атрибутів окремих операцій на даний момент часу і консолідації цих показників у масштабах усього банку Прогноз стану банку полягає також у визначенні тих же показників, але для певного заданого моменту часу в майбутньому. Таким чином, завдання прогнозування стану банку в цілому поділяється на сукупність завдань прогнозу станів окремих фінансових угод (операцій) з подальшою консолідацією результатів прогнозування для всього портфеля угод банку. Зазначений аналіз доцільно проводити на підставі побудови реструктурованого балансу [17].

Реструктурований баланс є певним різновидом двостороннього балансу, в якому дані про активні та пасивні операції подаються з розбивкою по валютах та із зазначенням їх питомої ваги, середньозважених ставок і термінів погашення. Крім того, в реструктурованому балансі вказується різниш між відповідними статтями активів і пасивів та розраховується щоденна маржа на основі вказаних середньозважених ставок.

Побудова реструктурованого балансу на щоденній основі дає можливість, у першу чергу, оперативно аналізувати стан ліквідності банку та контролювати розмір обов'язкових резервів, процентні доходи та витрати, що дозволяє складати платіжний календар (прогноз майбутніх надходжень і витрачання коштів) на наступні 90 днів із щоденною розбивкою та, в агрегованому вигляді, на більш тривалі часові відрізки. А, отже, такий аналіз забезпечує прийняття ефективних управлінських рішень і є основою фінансової стійкості банку.

Слід зазначити, що фінансова стійкість банку - це динамічна інтегральна характеристика комерційного банку. З іншою ж боку, баланс банку - це лише групування активів та пасивів на певну дату. А тому, для більш точної оцінки фінансової стійкості потрібно використовувати саме динамічні показники, які характеризують фінансові потоки, поряд із середніми величинами, взятими за відповідний період. Отже, найбільш прийнятним для аналізу й управління фінансовою стійкістю комерційного банку слід вважати динамічне оптимізаційне моделювання.

У динамічних моделях здебільшого увага зосереджується на процесах зростання. Але у сфері банківського менеджменту основними Є процеси розвитку. тобто багатобічного зростання у просторі економічних чи соціоекономічних параметрів. Процеси зростання фінансових змінних у разі управління з доступним ступенем адекватності можна характеризувати двома величинами - зміною ресурсів і швидкістю цих змін.

Визначення функціонування системи в різних умовах, крім визначення її складових, дає змогу формувати раціональні управляючі впливи, прогнозуючи результати і забезпечуючи гнучкість руху в просторі станів. Еволюцію системи, таким чином, можна зобразити сукупністю траєкторій, задаючи різні темпи зростання окремих параметрів. Іншими словами, планування - це динамічне завдання допустимих траєкторій розвитку, а вибір конкретної управлінської послідовності, яка задовольняє критерії оптимальності й забезпечує постійне наближення до обраної траєкторії (номінальної чи еталонної) та чинників, що заважають (випадкових чи детермінованих), - головне завдання підвищення ефективності банківської діяльності [16].

На практиці не завжди можна успішно погодити між собою обрані показники якості. Це означає, що різні критерії ефективності зумовлюють різні стратегії управління. Вибір критеріїв, оцінка доцільності їх використання, збільшення чи скорочення їх кількості, аналіз точності, повноти і вірогідності одержуваних результатів, визначення меж зміни вхідних даних і параметрів - основні етапи управління.

Традиційними підходами до вирішення завдань багатокритеріальної оптимізації є побудова певної функції корисності або перетворення низки критеріїв на обмеження.

Наприклад:

– максимізувати прибутковість активів (інші нормативи і показники перетворюють на обмеження);

цільова функція - ліквідність (нормативи ліквідності ранжовані, інші нормативи і показники перетворюють на обмеження);

двовимірна оптимізлція за параметрами «прибутковість - надійність» («прибутковість - ризик»).

За однокритеріальної постановки завдання залишаються без відповіді, питання: якою ціною це досягається і якою мірою погіршуються інші критерії якості. І взагалі, чому перевагу віддають цьому, а не іншому критерію. Розмішуючи реальне багатокритеріальне завдання управління кредитними ресурсами в простір однокритеріального, фактично ми підмінюємо одне завдання іншим, що має мало спільного вихідним. У разі оптимізації за одним критерієм одні результати, за іншим - інші, одночасно за двома - треті тощо. Очевидно, що у всіх випадках необхідно прагнути до одночасного обліку всіх основних локальних критеріїв якості. Тому необхідно проводити аналіз, що дає змогу:

– виявляти критерії, значення яких мало змінюються;

– виявляти залежні чи, навпаки, суперечливі критерії й визначати їх взаємозв'язок;

– визначати вплив параметрів стану системи на критерії якості й у деяких випадках поліпшувати значення певних критеріїв, коригуючи параметри обмежень [10].

Розглянемо приклад взаємозв'язку критеріїв Прибутковість активів, що визначається відношенням чистого прибутку до чистих або сукупних активів, характеризує загальну ефективність управління ресурсами банку. Поряд з цим, прибутковість капіталу банку визначається відношенням чистого прибутку до власних коштів. З огляду на те, що в обидва співвідношенні входить та сама величина чистого прибутку, прибутковість капіталу можна виразити через добуток прибутковості активів та відношення сукупних .активів до власних коштів. Отримана залежність характеризуватиме взаємозв'язок ризиковості операцій і прибутковості активів.

У конфліктних ситуаціях (за суперечливості критеріїв) доцільніше приймати рішення шляхом одночасного обліку критеріїв і мінімально можливого перетворення їх на обмеження. Це твердження випливає з того, що невеликим відхиленням від оптимальнім значення одного параметра можна пожертвувати заради значного поліпшення іншого (в разі одномірного критеріального простору таких можливостей немає)

Суть оптимізації фінансової стійкості комерційного банку полягає в управлінні активними та пасивними операціями з метою максим нації прибутку (доходу) за наявності обмежень щодо дотримання встановлених нормативів ліквідності, платоспроможності та ризику як зовнішніх, так і внутрішніх.

Враховуючи міжнародну та вітчизняну практику банківської діяльності, можна запропонувати певну модель оптимізації фінансової стійкості, яка полягає в управлінні кредитно-інвестиційними операціями й операціями із залучення коштів з метою максимізації прибутку (або прибутковості власного капіталу) за умов дотримання мінімально необхідного рівня ліквідності й обов'язкових резервів та нормативів достатності капіталу (платоспроможності).

У практиці регулювання банківської діяльності використовуються певні економічні Нормативи, встановлені Національним банком України, виконання яких є обов'язковим. А отже, будь-яка фінансово стійка банківська установа повинна дотримуватись, як мінімум, законодавчо встановлених обмежень щодо її ліквідності, платоспроможності, розміру обов'язкових резервів. Проте це не означає, що з урахуванням специфіки роботи банку для підтримки достатнього рівня його фінансової стійкості не можуть бути встановлені й внутрішні, більш жорсткі ліміти та обмеження. Відповідно, їх набір та значення можна час від часу змінювати залежно від потреб і визначених пріоритетів розвитку банку.

Саме в цьому і полягають переваги побудови динамічних моделей аналізу і оптимізації управління будь-якими економічними процесами. Інструментарій математичного програмування дозволяє вирішувати різноманітні завдання, від найпростішої лінійної оптимізації за двома критеріями до побудови складних багатокритеріальних моделей. При цьому зберігаються можливості змінювати не тільки вхідні дані, а також і встановлені обмеження, тобто доповнювати і розбудовувати моделі у потрібному напрямку. Проте ці можливості залежать безпосередньо від потужностей аналітичного програмного забезпечення.

Деякі спрощені моделі можна побудувати і в середовищі Microsoft Excel, що майже не погіршує їх якості та придатності використання для аналізу навіть такої багатогранної характеристики, як фінансова стійкість комерційного банку. Більш того, такі моделі значно простіші в побудові та їх легко змінювати і вдосконалювати.

2.3 Математичне забезпечення процесу оцінки фінансової стійкості комерційного банку

Основні елементи методики побудови нормативної динамічної моделі такі:

– система інтегральних показників - сукупність значимих співвідношень (коефіцієнтів, індексів, аналітичних моделей, сукупності індикаторів), які комплексно характеризують кожну зі складових фінансової стійкості банку (ліквідність, платоспроможність, надійність, фінансовий стан);

– динамічний норматив - сукупність показників. упорядкованих за ознакою міри їх динаміки (зокрема темпів чи індексів зростання або приросту) так, що підтримка цього порядку в реальній діяльності банку забезпечить кращі (порівняно з попереднім періодом) результати;

– нормативна, або еталонна модель - формалізований опис бажаного стану банку, здійснений за допомогою впорядкованого ряду індексів динаміки аналітичних показників (коефіцієнтів), які комплексно характеризують фінансову стійкість комерційного банку (при цьому модель слугує і засобом досягнення заданого стану системи «банку») [13].

За своїм змістом нормативна модель є ідеальною, тобто такою, що формалізовано описує еталонний порядок зміни аналітичних показників, які характеризують процес розвитку банку. Звичайно, на практиці досягти ідеалу вдасться не часто, та все ж побудова нормативної моделі уможливлює визначення об'єктивної точки відліку, та змогу проаналізувати міру відхилення реального розвитку банку від ідеального і скоригувати його в подальшому. Призначення такої моделі полягає в тому, щоб. свідомо конструюючи та контролюючи динаміку показників, не лише визначати напрям руху системи, а й керувати ним, спрямовуючи на досягнення поставлених банком цілей.

Загальна спрямованість руху системи «банк» із метою забезпечення фінансової рівноваги описується за допомогою формулювання цільових установок, які формалізуються шляхом упорядкування показників діяльності банку. Мета ж процесу управління банком полягає у підтримці визначеного в такни спосіб порядку.

Процес побудови динамічної моделі розпочинається з процедури вибору значимих і технологічно реалізованих показників діяльності, на основі яких формується динамічний норматив. Зауважимо, що єдиних, строго формалізованих підходів чи рекомендацій щодо критеріїв набору та кількості значимих показників немає, а в ході вирішення нього питання аналітики керуються такими чинниками, як мета аналізу, його спрямованість, склад інформаційної бази, необхідний рівень деталізації тощо.

На другому етапі побудови нормативної динамічної моделі провадиться економічна інтерпретація співвідношень між показниками, від результатів якої залежить якість та об'єктивність результативних оцінок, корисність самої моделі й доцільність її практичної реалізації. Це один із найважливіших етапів, на якому основним засобом дослідження є логічно-теоретичний аналіз, спрямований на визначення змісту і взаємозв'язків економічних категорій, показників, коефіцієнтів, які описують діяльність банку, а необхідною умовою - дотримання економічної обґрунтованості у порівнянні кожної пари показників. Наприклад, перевищення темпів зростання процентних доходів над процентними витратами свідчить про підвищення ефективності роботи банку, а перевищення темпів збільшення резерву на покриття кредитних ризиків над темпами зростання обсягів кредитного портфеля банку - про підвищення рівня ризику.