Діяльність комерційного банку "Аваль"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність комерційного банку "Аваль"

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Загальне ознайомлення з роботою банку

РОЗДІЛ 2. Ресурси комерційних банків та порядок їх регулювання

РОЗДІЛ 3. Організація банківського кредитування

РОЗДІЛ 4. Особливості надання та погашення окремих видів позик

РОЗДІЛ 5. Міжбанківське кредитування

РОЗДІЛ 6. Операції банків з цінними паперами

РОЗДІЛ 7. Валютні операції комерційних банків

РОЗДІЛ 8. Обслуговування банками зовнішньоекономічного обороту

РОЗДІЛ 9. Результати комерційної діяльності банків

Висновки

Вступ

Банківська система відіграє виключно важливу роль у господарській структурі країни з розвинутими ринковими відносинами. Через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків та платежів підприємств, організацій та населення.

Комерційний банк - це складна органічна структура. В науковій економічні думці банк розглядається як торгівельне і кредитне підприємство, як інститут фінансового посередництва. Він мобілізує і перетворює в активно діючий капітал - тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банк як фінансовий посередник є регульованою фірмою фінансових послуг, яка опосередковує інтереси кредиторів та позичальників. Покриваючи нестачу теперішньої потреби в грошових коштах, банки зобов'язуються покрити позичку надлишковими коштами майбутніх доходів. У результаті банк поєднує інтереси кредиторів у просторі та в часі. Разом з тим, оскільки банки відіграють в економіці особливу роль, їх діяльність підлягає інтенсивному регулюванні з боку держави.

При написанні звіту використовуються Закони України, Інструкції Національного банку України, Постанови Правління АППБ “Аваль”. В даному звіті були розглянуті такі 9 розділів.

Розділ 1. Загальне ознайомлення з роботою банку

Акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” (далі - АППБ “Аваль”) створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.1994р. №1015 та спільного наказу Міністерства зв`язку України і Пенсійного фонду України від 23.12.1993р. №160122 “Про створення поштово-пенсійного банку “Аваль”. Що ж стосується Рівненського філіалу в Рівненський області, то він створений відповідно до Постанови Правління банку від 18.04.1994р. №14/10. Філіал є структурним кредитно-фінансовими підрозділом, має окремий баланс, субкореспондентський рахунок в регіональному управлінню НБУ (далі - РУНБУ), бланки, штампи, печатку. Розпочавши свою діяльність із серпня 1994 року, даний філіал мав лише 10 акціонерів і партнерів і здійснював розрахунково-касове обслуговування юридичних осіб і паралельно розширював мережу своїх відділень у районах. Зараз в системі обласних філій працює 34 структурних підрозділу, які обслуговують 4.4 тисячі юридичних осіб і 45 тисяч фізичних осіб.

Дана філія, як стверджує її керуючий Висоцький Я.І., уже 2 роки поспіль активно кредитує сільське господарство та переробне виробництво області, кредитну лінію відкрито для Рівненської АЕС.

На підставі банківської ліцензії НБУ, дозволу НБУ, додаткові до дозволу та Постанов Правління НБУ, а також Постанов Правління АППБ “Аваль”, банк має право здійснювати наступні види операцій:

1. Приймання вкладів від юридичних і фізичних осіб;

2. Відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків - кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. Розміщення залучених коштів від імені банку, на власних умовах, на власний ризик;

4. Придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог;

5. Приймання платежів (факторинг);

6. Лізинг;

7. Випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

8. Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій із використанням цих карток;

9. Операції з валютними цінностями;

10. Організація купівлі - продаж цінних паперів за дорученням клієнтів;

11. Здійснення операцій з цінними паперами на ринку від свого імені;

12. Інші.

13. Крім традиційних операцій, АППБ “Аваль” для завоювання нових клієнтів постійно впроваджує нові нетрадиційні послуги такі, як :

14. Еквайринг;

15. Кастодіальні послуги;

16. Документарне інкасо;

17. Банківські гарантії;

18. Оренда індивідуальних сейфів;

19. Інтернет-комерція ;

20. Надання консультацій.

У 2003р. АППБ “Аваль” посів провідні позиції з кредитування підприємств аграрного комплексу, хліборобна, молокопереробна, олійно-жирова, нафтопереробна, суднобудівна, пивоварна, виноробна та лікеро-горілчана галузі є найпріорітетнійшими для кредитної діяльності банку.

Найбільші клієнти банку: Пенсійний фонд, Укртелеком, Укрпошта, Державна митна служба, Фонд соціального страхування, “Світоч”, Чорноморський суднобудівний завод “Арсенал”, ДАК “Хліб України”, “Мері Кей”, “Єльдорадо”.

Стосовно відділів РОФ АППБ “Аваль, то можна розглянути такі:

1. Кредитний відділ є найважливішим і найбільшим так, як виступає основним джерелом прибутку, його функції:

- розробка і втілення основних напрямків кредитної політики банку;

- кредитування підприємств, міжбанківське кредитування;

- розрахунок і формування страхових резервів;

- формування звітності і інше.

2. Юридичний відділ проводить юридичне супроводження кредитів (проте тут існує перепона у вигляді непрозорості українського законодавства і подання не повного пакету документів), юридичну оцінку майна, участь у судових процесах та інше.

3.Відділ касових операцій виконує такі основні функції:

- перевірка отриманих від клієнта грошових знаків;

- перерахування і пакування купюр;

- контроль за залишками готівки;

- купівля і продаж готівки.

4. Відділ міжнародних розрахунків вважається самостійною структурною одиницею, яка підпорядковується керуючому банку, до його функцій можна віднести такі:

- організація міжнародних розрахунків клієнта;

- купівля і продаж безготівкової валюти клієнтові;

- проведення документарних розрахунків;

- контроль за роботою обмінних пунктів;

- термінові перекази по Western Union та інше.

У своїй діяльності РОФ АППБ “Аваль” керується:

- Законами України;

- Указами Президента України;

- Постановами ВР України;

- Нормативними актами Національного банку України.

Розділ 2. Ресурси комерційних банків та порядок їх регулювання

Банківський капітал - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для забезпечення його діяльності.

Його можна поділити на:

За економічним змістом і джерелом формування :

- власний;

- залучений;

- позичений.

За тривалістю використання :

- постійний;

- тимчасовий;

За місцем мобілізації:

- власно мобілізований;

- мобілізований іншими банками;

Власний капітал займає не велику долю співвідношення між власним і залученим різне. Для банку власний капітал може становити 8%.

Власний капітал формується завдяки таким операціям :

- операції по випуску і реалізації акцій;

- операції по капіталізації прибутків чи дивідендів;

- операції по залученню коштів засновників банку (ТзОВ, приватне, державне);

- операції по створенню субординованого боргу (у разі залучення коштів інвесторів).

Позичений капітал формується внаслідок здійснюваних НБУ операцій по емісії і реалізації банківських облігацій, депозитних сертифікатів, кредитів, депозитів від інших банків і НБУ.

Залучений капітал формується шляхом виконання банком операції по залученню тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на різні банківські рахунки, на різних умовах.

Власний капітал (регулятивний) є одним із найважливіших показників діяльності банку. Цей капітал має забезпечувати захист інтересів вкладників, фінансової стійкості і стабільності діяльності банку (покриття негативних наслідків від діяльності банків - основне призначення).

З метою забезпечення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у банківській діяльності РОФ АППБ “Аваль” зобов'язаний постійно і реально оцінювати розмір і якість своїх активів, і позабалансових зобов'язань, як основних напрямків розміщення капіталу. Здійснюється відповідне коригування, уточнення вартості і формування резервів для покриття збитків від цих операцій і ці резерви є складовими банківського власного капіталу.

Банк формує такі резерви за активними операціями:

а) резерви за кредитними операціями;

б) резерви за операціями з цінними паперами;

в) резерви за дебіторською заборгованістю банку;

г) резерви за простроченими понад 31 день за нереалізованими доходами;

д) резерви за коштами розміщеними на коррахунках в інших банках, які можуть бути визнанні банкрутами або ліквідованими певним рішенням уповноваженого органу.

Порядок оцінки активних операцій банк визначає їх стандартними, нестандартними, порядок створення резервів регламентація актами НБУ.

Виходячи із цього власний капітал поділяється на :

Основний капітал - капітал першого рівня.

Додатковий капітал - капітал другого рівня.

Основний капітал вважається відносно постійним не підлягає перерозподілу і повинен покривати поточні збитки банку:

- статутний капітал;

- розкриті банківські резерви;

- дивіденди, які вкладаються для збільшення статутного капіталу;

- емісійний дохід;

- резервні фонди за активними операціями;

- прибуток минулих років.

Додатковий капітал складається:

- резерви під стандартну заборгованість інших банків в даному банку;

- резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями;

- результатів переоцінки статутного капіталу за рахунок девальвації чи ревальвації гривні;

- результат переоцінки основних фондів;

- прибуток поточного року;

- субординований капітал.

На капітал другого рівня покладаються такі обмеження : не перевищувати суму основного капіталу і субординований капітал не повинен перевищувати 50% основного капіталу.

В цілому розмір власного капіталу регламентується НБУ в залежності від стану економіки, грошово-кредитного і валютного ринків і курсу гривні до інших валют. На даний час мінімальний рівень регулятивного капіталу повинен становити :

Для місцевих кооперативних банків з 01.03 - 1млн.

01.07 - 1,5 млн.

Для звичайних банків в межах області : 01.03 - 3 млн.

01.07 - 5 млн.

3. Для всеукраїнських банків : 01.03 - 5 млн.

01.07 - 8 млн.

Основною складовою власного капіталу є статутний капітал приблизно 60% власного капіталу. Розмір статутного капіталу контролюється НБУ на момент реєстрації банку.

Завдяки залученню і позиченню ресурсів формується частика капіталу.

Шляхом вкладень і депозитних операцій з використанням різних банківських рахунків, банки залучають вільні грошові кошти.

Депозитні рахунки можна поділити на :

До запитання. Даний рахунок відкривається банком кожному клієнту, який бажає внести гроші. Особливістю даного рахунку є те, що для банку кошти не можуть бути гарантійними і надійними, оскільки можуть в будь-якій момент використанні клієнтом. Саме тому банк платить дуже низькі проценти. Тому банк проводить різні акції, надає пільг і при кредитуванні, додаткові послуги, підвищує якість послуг з метою стимулювання клієнтів. До депозитів до запитання відноситься кредитний залишок на контокорентному рахунку: кредитове сальдо - має вільні кошти клієнт, а дебетове - заборгованість.

Строкові. Кошти, що розміщені в банку на окремому рахунку на певний строк і можуть бути зняті лише після закінчення строку або ж з повідомленням не менше, ніж за місяць називають строковим вкладом на відміну від депозитів до запитання, за строковими депозитами банк платить високі відсотки. Даний вид депозиту задовольняє як банк, оскільки кошти можуть бути використанні, так і для клієнтів, оскільки вклад є дохідним. Якщо клієнт бажає достроково зняти кошти з депозитного рахунку, то він втрачає, згідно умов договору, відсотки і процент падає до рівня передбаченого поточним рахунком. Однією із форм є емісія банківських сертифікатів. Можна виділити такі види сертифікатів:

Депозитні (для юридичних осіб);

Ощадні (для фізичних осіб).

Також можна класифікувати сертифікати і за іншими ознаками:

Термінові;

До запитання;

Одноразові;

Серіями;

Іменні;

На пред`явника.

Депозитний сертифікат - це цінний папір, який обертається на фондовому ринку. Сертифікат, який проданий на ринку задовольняє потреби як банку, так і свого власника. Банк не втрачає своїх кредитних ресурсів, а власник - доходу. Але якщо кошти будуть вилучені достроково, клієнт і банк втрачають. Ощадні вклади - є однією з форм залучення коштів фізичних осіб. При даному виді вкладів клієнт отримує ощадну книжку, в якій операції по ощадним рахункам дублюються.

Умовні. Встановлення залежності між накопиченням коштів на депозитних рахунках і умовами кредитування даного рахунку. В цьому разі між банком і клієнтом укладається угода, в якій банк бере на себе зобов`язання надавати кредит, а клієнт зобов`язаний накопичувати певну суму на певний строк на депозитному рахунку. Вигода клієнта - він має можливість без перешкодо на певних умовах отримувати кредит. Вигода банку - має постійний ресурс у вигляді депозиту, який може використати для кредитування і мати певні доходи і зменшив ризик непогашення кредиту, оскільки може спрямувати кошти, зберігаються на поточному рахунку на погашення кредиту.

Згідно Закону України “Про банк і банківську діяльність”, з метою забезпечення фінансової надійності банку і захисту інтересів клієнтів, НБУ встановлює для комерційних банків оціночні показники діяльності:

Достатність капіталу банку;

Мінімальний розмір власного капіталу;

Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств наданих інсайдерам;

Покриття прогнозованих збитків власними коштами банку;

Показники максимального розміру рефінансування;

Максимальний розмір наданих міжбанківських позик;

Максимальний розмір залучення грошових вкладів.

Також треба зазначити, що для комерційного банку встановлюється обов`язкові економічні нормативи:

Норматив інвестиційної діяльності;

Норматив ліквідності банку;

Норматив платоспроможності;

Мінімальний розмір статутного фонду для комерційних банків, що створюються, вже діють;

Максимальний розмір ризику на одного позичальника;

Максимальний розмір великих кредитних ризиків.

Даний контроль здійснюється щоденно та щомісячно. Але якщо комерційний банк порушує економічні нормативи та оціночні показники, до нього застосовують штрафні санкції.

Спостереження за динамікою економічних нормативів дає можливість визначити тенденції, перспективи розвитку кожного конкретного банку, ймовірність і причини виникнення можливих негативних явищ у майбутньому.

Завдяки цьому Департамент банківського нагляду НБУ на ранніх стадіях зможе виправити ситуації і провести попереджувальні заходи.

Норматив капіталу банку (Н1) - це сума капіталу банку, яка складається з основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Значення нормативу Н1 - 64935тис.грн.

Норматив платоспроможності банку (Н2) - співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Співвідношення капіталу банку і активів визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризику, що характерний для різноманітних видів банківської діяльності. значення нормативу Н2 - 64935/729606,74*100% =8,9%

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Значення нормативу Н3 в РОФ АППБ “Аваль” становить - 37939,55 / /729606,74 * 100% = 5,2%

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунків). Значення нормативу Н4 у даного банку становить - 178165,89 / 848409 * 100% = 21%

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів первинної та вторинної ліквідності до зобов`язань банку з відповідними строками виконання. Значення нормативу Н5 - 368453,6 / 887840 * 100% = 41,5%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов`язання за рахунок ліквідних активів. Значення нормативу Н6 - 124326 / 621630 * 100% = =20%.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами свої зобов`язань. Значення нормативу (Н7) - 16038,95 / 64935 * 100% = 24,7%

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов`язаних контрагентів. Значення нормативу Н8 - 24740,24 / 64935 * *100% = 38,1%

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає підчас здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та опосередкованого впливу на діяльність банку. Значення нормативу Н9 - 2987,01 / 64935 * 100% = 4,6%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг такої суми призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Значення нормативу в Н10 - 25129,85 / 64935 * 100% = 38,7%.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з операціями вкладення коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрат капіталу банку. Значення нормативу Н11 - 9415,58 / 64935 * 100% = 14,2%.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з операціями вкладення (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрат капіталу банку. Значення нормативу Н12 - 32662,31 / 64935 * *100% = 50,3%.

Норматив ризику загальної відкритої (короткої/довгої) валютної позиції банку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з проведення операцій на валютного ринку, що може призвести до загальних втрат банку.

Загальна довга відкрита валютна позиція Н13-1 - 19935,05 / 64935 * 100% = =30,7%.

Загальна коротка відкрита валютна позиція Н13-2 - 3051,95 / 64935 * 100% = =4,7%.

Розділ 3. Організація банківського кредитування

Сукупність взаємопов`язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об`єктивних функцій кредиту як економічних категорій та дотримання принципів кредитування називається кредитним механізмом.

Виділяють такі принципи кредитування :

Забезпеченість, тобто кредит надається за наявності достатньо забезпечення повернення кредит, щоб мінімізувати кредитний ризик;

Платність, тобто за надання кредиту банк отримує певну плату у вигляді процентів;

Строковість - майже всі кредити обмежені певним строком, по закінченню якого він має бути повернутий;

Поверненість, тобто позичальник має повернути банку суму кредиту у визначений термін;

Цільовий характер використання - кредит видається тільки на певну ціль і має бути використаний тільки на неї.

До основних умов банківського кредитування відносять:

Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.

Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов`язково повідомляється НБУ.

Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичними і юридичними особами незалежно від форми власності й організаційної побудови.

Кредити надаються тільки право- і кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.

Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі.

Надання кредитів на такі цілі заборонено:

Покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

Формування статутних фондів;

Погашення раніше отриманих позичок;

Придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

Без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Суб`єкти кредитування - це особи, які беруть участь у процесі кредитування. Виділяють такі види суб`єктів кредитування :

Банки, які повинні, для здійснення таких видів діяльності мати ліцензію НБУ, дотримуватися економічних нормативів і інших вимог НБУ.

Позичальники, які повинні відповідати таким вимогам:

Забезпеченість власними коштами (не менше 50%);

Дотримання фінансової дисципліни;

Кваліфікація керівництва;

Оцінка продуктів;

Конкурентоспроможність;

Економічно кон`юнктура та інше.

За такими показниками проводиться оцінка фінансового стану позичальника:

Обсяг реалізації продукції.

Прибутки і збитки.

Рентабельність

Ліквідність активів

Рух грошових коштів, стан рахунків.

Собівартість продукції.

Ліквідність, оцінка забезпечення та інше.

Об`єкти кредитування - це певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об`єктів кредитування можна віднести:

додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

Сезонні і несезонні затрати виробництва й обігу.

Потребу в додаткових коштах в зв`язку із тимчасовим їх замороженням.

Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб`єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунку, який відкривається клієнтові при кредитування, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

Основні форми кредитування:

По простому позичковому рахунку видається позичка на конкретні цілі, позика має платний характер і конкретний строк, погашається з поточного рахунку у зазначений термін.

Спеціальний позичковий рахунок має такі ознаки:

Кредитується як конкретний об`єкт, так і укрупнений;

Позика має платіжний характер;

Погашається у міру надходження виручки на поточний рахунок;

Відсутні конкретні строки погашення.

По контокорентному рахунку відображаються всі обороти клієнта, дебетове сальдо покривається за рахунок кредиту, тобто, це різновид спеціального позичкового рахунку для надійних клієнтів.

поточний рахунок за овердрафтом має такі ознаки:

дебетовий залишок має не постійний характер;

для юридичних і фізичних осіб;

межа овердрафту регулюється;

не достатньо надійним клієнтам.

Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

Предмет договору (мета, сума, строк, відсоток тощо).

Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).

Зобов`язання банку (відкриття рахунку, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо).

Зобов`язання позичальника (використання на вказані цілі, стягнення банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо).

Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо).

Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо).

Особливі умови (перерахунок суми кредиту, зміна процентів, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо).

Реквізити сторін.

Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

Кредитний ризик, або ризик невиконання боржником зобов`язань як передбачається умовами контрактів, контролюється шляхом впровадження процедур затвердження кредитів; затвердження кредитних лімітів відносно суми ризику, пов`язаного з окремим позичальником, або ж групою позичальників чи галуззю позичальника; та впровадження моніторингу позичальників, таких як регулярний аналіз фінансового стану та можливості позичальників розглядається керівництвом банку щомісячно. У більшості випадків та коли необхідно, банк надає кредити під заставу.

Максимальний рівень кредитного ризику, без урахування справедливої вартості застави, у разі невиконання позичальниками своїх зобов`язань за фінансовими інструментами склав, станом за 31 грудня 2003 року, 1012291 тис. доларів США.

Банк вважає, що всі контрагенти за угодами по фінансових інструментах мають задовільний кредитний рейтинг, і відповідно не очікує збитку у зв`язку з невиконанням ними своїх зобов`язань, який би перевищив суму сформованого резерву.

Порядок формування і використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затвердженою Постановою Правління НБУ від 6 липня 2000 року.

Для того, щоб підвищити стабільність і надійність банківської системи; щоб захищати інтереси клієнтів, і створюються резерви для покриття втрат від кредитної діяльності. Вони є обов`язковими для комерційних банків. Вони створюються для відшкодування втрат тільки за основним боргом.

Порядок створення та використання резервів такий:

Випадки, коли резерви створюються:

Всі види наданих кредитів як в іноземній, так і в національній валюті;

Міжбанківські позики;

Заборгованість по лінії овердрафту, враховані векселі, фінансовий лізинг;

Кредити пов`язані з факторинговими операціями;

Надані банком гарантії та поручительства на користь клієнтів та інших банків.

Розміщення депозитів одним банком в інших.

Резерви не створюються:

За кредитами між банківськими установами в системі одного комерційного банку;

Бюджетні (урядові) кредити;

За операціями фінансового лізингу, якщо об`єктом - нерухоме майно.

Створювані резерви залежно від характеру позики поділяються на два види:

Загальний резерв :

Створюється за рахунок прибутку;

Щоквартальні відрахування;

Входить до власного капіталу;

Нараховується на стандартні кредити.

Спеціальний резерв:

Створюється за рахунок операційних витрат банку;

Щоквартальні відрахування;

Не входить до власного капіталу;

Нараховується на нестандартні кредити.

РОФ АППБ “Аваль” для нарахування резервів здійснюють класифікацію наданих кредитів й оцінку кредитного ризику з урахуванням таких критеріїв:

Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за класами:

Клас А - фінансова діяльність добра, є можливість надання кредиту.

Клас Б - фінансова діяльність добра з тенденцією до погіршення.

Клас В - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю.

Клас Г - фінансова діяльність незадовільна і спостерігається нестабільність.

Клас Д - фінансова діяльність незадовільна, є збитки.

Погашення позичальниками кредиторської заборгованості та процентів за основним боргом оцінюється наступним чином:

Добре - якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в установлення строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотків за ним сплачуються в установлення строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлення строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів.

Слабке - якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониження класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.

Недостатнє - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Коефіцієнти встановлюються відповідно до категорії кредитної операції:

Стандартна - 2% від суми кредиту;

Під контролем - 5% від суми кредиту;

Субстандартна - 20% від суми кредиту;

Сумнівна - 50% ві суми кредиту;

Безнадійна - 100% від суми кредиту.

Банк здійснюють класифікацію кредитного ризику та визначаєте категорію кредитної операції відповідно до класів позичальників та до оцінки погашення позики таким чином:

Таблиця 1. Банківська класифікація клієнтів - позичальників

	Добре	Слабке	Недостатнє
А	Стандартна	Під контролем	Субстандартна
Б	Стандартна	Субстандартна	Субстандартна
В	Субстандартна	Субстандартна	Сумнівна
Г	Сумнівна	Сумнівна	Безнадійна
Д	Сумнівна	Безнадійна	Безнадійна

Сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією має бути зменшена при визначенні чистого кредитного ризику , як базою для резерву, на вартість прийнятого забезпечення:

Безумовні гарантії:

Кабінету Міністрів України;

Банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не менше, ніж “інвестиційний клас”, який підтверджений у бюлетені світової рейтингової компанії;

Урядів країн категорії А;

Європейського банку реконструкції і розвитку та інших;

Банків України.

Предмети застави:

Майнові права на грошові депозити, що розміщенні у будь-якому банку, який має офіційний кредитний рейтинг не менше, ніж “інвестиційний клас”, який підтверджений у бюлетені світової рейтингової компанії;

Іменні ощадні сертифікати, що випущенні банком кредитором, або майнові права на депозити, що випущенні банком - кредитором, за умови безперечного контролю і доступу банку до цих коштів у разі не виконання позичальником своїх зобов`язань;

Дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні у банку - кредиторі за умови безперечного контролю і доступу банку до цих коштів у разі не виконання позичальником своїх зобов`язань;

Державні цінні папери;

Не державні цінні папери: облігації, акції, що мають активний ринок та інші;

Зареєстроване рухове і нерухоме майно та інші майнові права.

Резерви на покриття кредитної заборгованості використовується РОФ АППБ “Аваль” у таких випадках:

Безнадійна заборгованість позичальників, які визнані банкрутами;

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається в першу чергу, якщо частина заборгованості не погашається виручкою від реалізації заставленого майна, - проводить списання з спеціального резерву;

Комерційний банк надав кредит позичальнику, проти якого порушено справу про банкрутство, до укладеної угоди й інформація була оприлюднена пізніше, безнадійна заборгованість погашається за рахунок загального резерву;

Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності позичальника погасити її через форс-мажорні обставини;

Заборгованість фізичних осіб, які визнані судом безвісти відсутніми або померлими - зі спеціального резерву;

Безнадійна заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення - списується зі спеціального резерву, якщо протягом 30-ти днів не буди відшкодована за рахунок бюджету чи інших коштів;

Заборгованість юридичних осіб, до керівників яких органними слідства оголошено розшук - списання зі спеціального резерву, якщо протягом 180-ти днів із дня оголошення розшуку місце їх перебування не встановлено;

Заборгованість фізичних осіб, щодо яких слідчими органами порушено справу про розшук - списання зі спеціального резерву, якщо протягом 180-ти днів із дня оголошення розшуку місце їх перебування невстановлено;

Заборгованість за договорами, визнаними в судовому порядку недійсними з вини позичальника - зі спеціального договору, якщо позичальник не погасить її протягом 30-ти днів з дня рішення суду;

Заборгованість за договорами, визнаними в судовому порядку недійсними з вини як банку, так і позичальника - із загального резерву, якщо вона не повернута протягом 30-ти днів:

Комерційні банки можуть самостійно списувати безнадійну заборгованість згідно з рішенням правління - за рахунок загального резерву, але не пізніше останнього робочого дня року, в якому ця заборгованість визнана безнадійною.

Розділ 4. Особливості надання та погашення окремих видів позик

Залежно від економічних ознак банківський кредит класифікується:

За строками користування:

- Короткострокові;

- Середньострокові;

- Довгострокові.

- За забезпеченням:

- Забезпеченні;

- Незабезпеченні (бланкові).

- В залежності від кількості від кількості кредиторів:

- Звичайні банківські кредити;

- Консорціумі кредити;

- Паралельні кредити.

- За видами позичальників:

- Юридичні особи;

- Фізичні особи.

За характером використання :

- Споживчий;

- Платіжний;

- Розрахунковий.

За обсягом:

- Малі;

- Середні;

- Крупні.

За ступенем ризику:

- Стандартні;

- Не стандартні.

За методом надання:

- У разовому порядку;

- В міру виконання кредитного заходу;

- Відповідно до відкритої кредитної лінії;

- Контокорентний і овердрафтний.

За строками погашення:

- Водночас;

- Розстрочку;

- Достроково.

За умовами надання:

- Нормальні;

- Пільгові;

- Особливі.

За станом кредитної справи позичальника:

- Строкові;

- Розстрочені;

- Прострочені.

Бланковий кредит надається надійним позичальникам, які мають стійкий фінансовий стан, стабільні джерела погашення. Метою такого кредиту - це надання фінансової допомоги позичальникам, які на протязі останніх 2-3 років надійно виконували свої зобов`язання перед банком. Для одержання такого кредиту позичальник повинен надати в банк тільки клопотання, в якому зазначається розмір, ціль, термін кредиту. Термін користування бланковим кредитом не повинен перевищувати 90 днів.

Погашається на підставі строкових зобов`язань позичальника.

Під заставою майна, що легко реалізується, або певних фінансових вимог розуміють ломбард.

Ломбардний кредит - це короткостроковий кредит фіксований за розмірами, який забезпечується руховим майном або фінансовими правами. При ломбардному кредитуванні застава оцінуються залежно від виду рухомого майна - це спричинило ризиками, які виникають при реалізації застави.

Можна виділити такі види ломбардного кредитування:

Ломбардний кредит під заставу фінансових вимог;

Ломбардний кредитний під заставу товарів;

Ломбардний кредит під заставу дорогоцінних металів;

Ломбардний кредит під заставу цінних паперів.

При обчисленні плати за ломбардний кредит використовується дві складові: процентів за використанні позики та комісійних платежів і зборів, пов`язаних із витратами на оформлення зберігання та реалізацію застави прийнятої у забезпечення ломбардного кредиту.

Банк може здійснювати такі кредитні операції з векселями, які активні і пасивні. До активних можна віднести:

Врахування векселів;

Надання кредитів під заставу векселів.

До пасивних відноситься:

Перерахування придбаних векселів;

Одержання кредитів під заставу векселів.

Однією із форм кредитування банком суб`єкта господарювання - це врахування векселів, тобто придбання векселів до настання строку платежу за ним з дисконтом за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Векселі подаються пред`явником до врахування лише з реєстром векселів, в якому векселі розташовуються у порядку настання строків платежу. Якщо банк прийняв позитивне рішення , тоді треба встановити суму дисконту. До пред`явника повертаються невраховані векселі.

Дисконт розраховується за формулою:

С = Н*Д*П/360*100

С - сума дисконту;

Н - номінальна вартість векселя;

Д - число днів, які залишаються до строку платежу за кожним векселем;

П - дисконтна ставка банку.

Кредит у формі врахування векселів надається шляхом:

Оплати кредитної заборгованості пред`явника за умови подання відповідних документів;

Перерахування коштів на поточних рахунок пред`явника.

Треба також зазначити, що розрізняють два види врахування векселів:

Врахування з реверсом;

Безоборотне врахування.

Банк також може надавати кредити під заставу векселів. При такому кредитуванні відносин між банком і векселедержателем - позичальником оформляються договором застави, де зазначається місце зберігання заставних векселів.

Векселі подаються пред`явником у заставу реєстром векселів, в якому векселі розташовуються у порядку настання строків платежу.

Після прийняття позитивного рішення визначається оціночна вартість кожного векселя і сума кредитування.

Звернення банком щодо стягнення на заставлені векселі може бути здійснена шляхом:

- пред`явлення векселя до платежу зобов'язанні й особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом;

- продажу, якщо вексель одержаний за передавальним індосаментом.

Факторинг - це операція, яка поєднує у собі низку посередницько- комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб`єкта господарювання.

Відносини між суб`єктами регулюються договором він укладається між фактором і постачальником, де зазначаються права, зобов`язання і відповідальність сторін, розмір кредиту і плата за факторингове обслуговування, вид факторингу.

Факторингові операції вигідні як постачальнику, так і фактору.

Постачальнику факторинг надає такі переваги:

- покращити процес інкасування боргів;

- прискорити одержання грошових коштів за відвантажені товари;

- зменшити витрати, пов`язані з обліком та інкасацією боргів;

- оперативно одержати від фактора кредит;

- зменшити ризик появи сумнівних боргів.

Крім переваг, є недоліки факторингу для постачальника, а саме - вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

Для фактору - це здатність поліпшити обслуговування клієнтів та залучити нових, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. Основним недоліком факторингу для фактора є високий ризик цієї операції.

Тимчасове об`єднання, створене банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї великої операції називається банківським консорціумом.

Взаємовідносини членів консорціуму виникають на підставі укладеного договору. Позичальник подає такі документи до банку :

Клопотання;

Дані про мету і направленість кредиту;

Розрахунок строку;

ТЕО;

Інформація про гаранта;

Строкове зобов`язання;

Інші документи.

У консорціумній угоді можуть брати участь не лише клієнти банків, але й клієнти . представляє інтереси консорціуму і координує його діяльність головний банк (лідер). Ефективність проекту, що підлягає кредитуванню оцінюється членами консорціуму, кожним самостійно.

Умовою прийняття банків у консорціум є згоди на участь та ступень ризику операції.

При закінченні строку користування кредиту позичальник повертає кредиторам не лише позичені кошти, але відсотки за кредит і відшкодовує всі витрати, пов`язанні з організацією та здійсненням кредитної операції.

Після закінчення погашення кредиту консорціум складає свої повноваження, але якщо через деякий час виникне потреба в консорціумі, то він може бути поновлений.

Паралельний кредит - це різновид консорціумного кредиту.

При даному виді кредиту банки - кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб потім укласти спільний кредитний договір із однаковими для всіх учасників умовами.

Позичальник отримує від кожного банку визначену ним самостійно частину кредиту.

Довгострокові кредити надаються на такі цілі :

Будівництво будинків у сільській місцевості;

Будівництво надвірних будівель;

Купівля будівель, квартир;

Реконструкція і капітальний ремонт квартир і житлових будинків.

При наданні довгострокового кредиту треба врахувати, за рахунок власних коштів позичальника фінансується від 10% до 30% вартості проекту.

Термін користування довгостроковим кредитом встановлюється залежно від розміру кредиту, об`єкта кредитування, фінансового стану позичальника. При цьому строк користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла не повинен перевищувати10-ти років, а за іншими видами кредитів - 5-ти років.

Для одержання даного кредиту позичальник повинен надати такі документи :

Бізнес - план;

Зведений кошторис будівництва;

Відомості про договірну ціну;

Контракти на виконання робіт;

Внутрішньо-будівельний титульний список;

Дозвіл органів виконавчої влади;

Висновки експертиз - відомчої, екологічної.

Кредитування здійснюється шляхом відкриття позичальнику не відновлюваності кредитної лінії.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах.

Обов`язковою умовою є страхування об`єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Копія страхового договору подається банкові позичальником у строки, передбачені кредитним договором.

Розділ 6. Операції банків з цінними паперами

Інвестуючи кошти і цінні папери, банк має при цьому такі цілі:

- розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

- забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

- підтримання ліквідності банку шляхом створення вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

- розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічнійших ринках;

- формування контрольного пакету цінних паперів і участь у управлінні діяльністю об`єкта інвестування.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери. Інвестиції можуть бути портфельними і стратегічними. Портфельні інвестиції - це вкладення коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій - це одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків. Стратегічні інвестиції - це вкладання коштів у цінні папери компанії (фірми) й управління її діяльністю.

Одночасно всім цілям не відповідає жоден цінний папір. Банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якість з них у процесі управління портфелем цінних паперів.

На практиці розрізняють такі види інвестиційних портфелів:

Портфель короткострокового акцепту - найбільш обережний метод. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки). Це підвищує банківську ліквідність. Політика доцільна в період зростання відсоткових ставок. Дохідність не розглядається як пріоритетна ціль.

Політика “сходів” (політика рівномірного розподілу коштів) - це хоч і не приносить високих доходів, але гарантує відсутність значних втрат і дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів.

Політика довгострокового акцепту - є протилежністю політиці короткострокового акцепту. Прийнятна в період падіння ризикових норм відсотка. На практиці є відкритою переважно великими банками, які мають доступ до ліквідних коштів.

Політика “штанги” - прийнятніше для комерційних банків. Полягає в урівноваженні дохідності довгострокових ліквідних інвестицій ліквідними короткостроковими вкладеннями. Дозволяє, за бажанням інвестора, переводити акцепт на різні інвестиційні цілі чи балансувати між цими цілями.

При проведенні емісійних операцій на ринку цінних паперів першочерговим завданням РОФ АППБ “Аваль”, враховуючи їх розмаїття, є розроблення певної емісійної політики. Банк повинен систематично аналізувати ефективність альтернативних джерел фінансування - використання власних коштів акціонерів (власний капітал) і позичених (емісія боргових зобов`язань, залучення депозитів і кредитів) з метою визначення оптимальної структури джерел фінансування.

Основні напрямки емісійної політики:

- визначення цілей емісійної діяльності;

- вибір емісійних інструментів, тобто цінних паперів, що випускаються в обіг;

- визначення найефективніших методів розміщення цінних паперів;

- підтримка курсу цінних паперів власної емісії на вторинному ринку.

- Банк систематизують емісійні операції на ринку цінних паперів залежно від видів, що випускаються в обіг, а саме:

- операції з випуску пайових цінних паперів (акцій або, інакше кажучи, інструментів власності);

- операції з випуску боргових зобов`язань (облігацій, депозитних сертифікатів, векселів, комерційних цінних паперів або, інакше кажучи, інструментів позики);

- операції з випуску похідних цінних паперів.

Банки, що створюються у формі акціонерних товариств, емітують акції (основний випуск) з метою формування статутного капіталу.

Емісія акцій - це цілеспрямована й організована певним чином діяльність емітента. Вимоги до цієї діяльності та процедури її здійснення визначаються нормами законодавства, положеннями установчого договору та статуту акціонерного товариства.

Основні етапи емісійної діяльності:

- прийняття рішення про емісію акцій;

- державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціонерних товариств також реєстрація інформації про випуск акцій;

- публікування відомостей відносно підписки на акції у засобах масової інформації;

- виготовлення акцій (сертифікатів) у разі документарної форми випуску;

- розміщення акцій на первинному ринку цінних паперів;

- звіт про результати випуску акцій.

Рішення про випуск акцій (основний випуск) приймається засновниками товариства. Перш ніж прийняти таке рішення необхідно економічно обґрунтувати доцільність створення нового акціонерного товариства, зокрема банку. Засновники повинні здійснити дослідження, яке б переконливо довело, що новостворений банк буде конкурентоспроможний на ринку банківських послуг.

Рішення про випуск акцій засновники приймають відповідно до установчого договору й оформляють його протоколом, зміст якого має містити певні відомості щодо випуску акцій згідно з нормами законодавства. Види цінних паперів, цілі та процедури і випуск, що підлягають реєстрації, визначаються законом.

Банки здійснюють, крім емісії акцій з метою формування статутного капіталу, також емісію акцій для досягнення ще декількох цілей, а саме:

- збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій при незмінній номінальній вартості акцій;

- розщеплення (поділ) або консолідації акцій при незмінному статутному капіталі.

Реорганізація банку (наприклад, внаслідок злиття двох банків створюється новий банк, який має випустити свої акції. Акції банків, що злились, обмінюються на акції новоствореного банку).

З метою залучення додаткових ресурсів на середньо- і довгостроковій основі банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов`язань.

Для банку емісія облігацій й інших боргових зобов`язань має деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов`язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов`язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів.

Під депозитарною діяльністю розуміють надання послуг зі зберігання (депонування) цінних паперів та виконання доручень зі реалізації прав, що засвідчені цінними паперами. Для цього при банках створюються спеціальні підрозділи - депозитарії цінних паперів.

Основними функціями депозитаріїв комерційних банків є :

Виконання за допомогою ЕОМ бухгалтерських проводок із переказу та вилучення з обігу цінних паперів, що знаходяться на збереженні;

Створення комп`ютерної бухгалтерської заставної системи цінних паперів, що знаходяться на зберіганні;

Знерухомлення або дематеріалізації цінних паперів при прийнятті їх на збереження;

Надання комплексних послуг зі зберігання цінних паперів: ведення реєстру акціонерів, нарахування, виплата процентів і дивідендів;

Вилучення цінних паперів на звичайній і терміновій основі.

Клієнтами депозитарію комерційного банку можуть бути емітенти, індивідуальні та інституціональні інвестори. Депозитарний обік цінних паперів може організовуватись банками у двох основних формах:

Знерухомлення - заміна емітованих цінних паперів єдиним глобальним сертифікатом, що зберігається у депозитарії, з відкриттям кожному з власників даного сертифіката окремих ДЕПО-рахунків;

Повна дематеріалізації цінних паперів - емісія цінних паперів у вигляді електронних записів за допомогою комп`ютерної системи.

Зберігання цінних паперів у депозитаріях організовується за двома видами: кредитування позика цінний валютний

Відокремленим (закритим) - сертифікати цінних паперів, довірені депозитарію власниками даних цінних паперів, зберігаються окремо від цінних паперів, зберігаються окремо від цінних паперів інших клієнтів та цінних паперів, що належать самому депозитарію (тобто банку);

Колективним (відкритим) - цінні папери, передані на зберігання до депозитарію, є частковою власністю всіх клієнтів депозитарію, що здали йому на зберігання цінні папери того ж випуску. Належність цінних паперів конкретним клієнтам не ідентифікується за номерами та серіями. Клієнти депозитарію є власниками певної кількості цінних паперів, рівної кількості внесених ними на зберігання паперів.

У депозитарії комерційного банку зберігання цінних паперів здійснюється на основі поділу на класи залежно від їх якісного стану. Поряд із знерухомленням та дематеріалізацією цінних паперів, основним завданням депозитарію є організація обліку цінних паперів на основі ведення рахунків ДЕПО та забезпечення їх переказу по рахунках ДЕПО згідно з укладеними угодами. Здійснювані депозитарієм операції переказу поділяються на три класи, виходячи із життєвого циклу кожного випуску цінних паперів:

Перекази в процесі емісії випуску;

Перекази на стадії вторинного обігу цінних паперів;

Перекази в процесі погашення (вилучення з обігу ) цінних паперів.

Кожен клас операцій поєднує, в свою чергу, операції в межах депозитарію одного комерційного банку і операції переказу цінних паперів по рахунках депозитаріїв різних комерційних банків (міждепозитарні операції).

Таким чином, депозитарії комерційних банків дозволяють максимально наблазати у часі момент платежу та переходу прав власності за операціями з цінними паперами, прискорити їх фізичне надходження до нового власника, що значно пришвидшує завершення угоди із цінними паперами та сприяє розвитку фондового ринку в цілому.

Ключовими характеристиками інвестиційної діяльності комерційного банку виступають очікуваний дохід від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій. Ризик банка-інвестора пов`язаний з тим, що дохід може виявитись нижчим, ніж передбачено. Виділяють такі основні види ризиків: