Діяльність комерційного банку "Аваль"

Ризик фінансового ринку (доход від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж доход від інших, внаслідок змін процентних ставок на фінансовому ринку);

Ризик ліквідності;

Ризик інформації;

Політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику : аналіз чутливості кон'юнктури ринку та аналіз вірогідності розподілення доходності. Перша базується на побудові вірогідного розподілення значень доходності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої доходності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір. Друга основана на розрахунку розмаху варіації доходності, виходячи з найкращого і найгіршого варіантів. Як при першій, так і при другій концепції вихідними даними виступають експертні оцінки.

З метою мінімізації зазначеного ризику банк зобов`язаний створювати спеціальні резерви на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості цінних паперів нижче рівня їх балансової вартості.

РОФ АППБ “Аваль” зобов`язаний формувати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою ціною, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента (клас емітента визначається згідно з Положенням НБУ про Порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами). Заборгованість за цінними паперами вважається нестандартною, якщо ринкова вартість цінних паперів є меншою, ніж їх балансова вартість.

Банк зобов`язаний здійснювати щомісячне формування та коригування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що визнані нестандартними.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку : на продаж - 15 і більше днів; на інвестиції - за станом на 1 січня наступного за звітним періоду. Водночас не резервуються:

Цінні папери власної емісії;

Цінні папери, про продаж яких укладено договір і отримано передоплату;

Враховані банком векселі, що виступають об`єктом резервування як складова кредитного портфеля;

Вкладення коштів до статутних капіталів дочірніх та асоційованих компаній.

Вкладення у пайові цінні папери установ, де метою банків є можливість реалізації інших прав, а не одержання прибутку.

З метою розрахунку резерву портфель цінних паперів банку структурують за такими категоріями:

Категорія 1 - цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2 - цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3 - цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4 - цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

З метою відповідного коригування суми сформованого резерву і оперативного контролю динаміки ринкової вартості цінних паперів, банк має здійснити планову переоцінку портфеля цінних паперів на продаж щомісяця, за станом на 1-ше число місяця, наступного за звітним. Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним.

Механізм визначення ринкової вартості залежить від категорії цінного папера.

Так, для цінних паперів категорії 1 ринковою вартістю є одне з таких значень:

Середнє котирування цінного папера протягом місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (за умови, що було проведено не менше 4 торгів);

Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів місяця за умови, що вони відбулися на різних біржах із розривом у часі не більше 5 робочих днів);

Середнє котирування цінного папера на організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній тиждень місяця;

Середня вартість купівлі цінного папера на неорганізованому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується не менше як 4 угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливості використання для окремої групи цінних паперів жодного з наведених визначень ринкової ціни внаслідок:

Відсутністю цінного паперу в лістингу біржі, на якій його було придбано;

Проведення менше 4 торгів на місяць;

Розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 5 робочих днів;

Відсутності цінного паперу в лістингу організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів - ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку та має бути віднесена до категорії 2.

Для цінних паперів категорії 3 ринковою вартістю визначається як одне з таких значень:

Середнє котирування цінного папера протягом місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (за умови, що було проведено не менше 4 торгів);

Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів року за умови, що вони відбулися на різних біржах із розривом у часі не більше 15 робочих днів);

Середнє котирування цінного папера на організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній календарний місяць року;

Середня вартість купівлі цінного папера на неорганізованому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується не менше як 4 угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливого використання жодного з наведених визначень ринкової вартості внаслідок:

Відсутністю цінного паперу в лістингу біржі, на якій його було придбано;

Розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 15 робочих днів;

Відсутності цінного паперу в лістингу організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів - ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку та має бути віднесена до категорії 4.

Для цінних паперів, які не мають активного ринку і віднесені до категорії 2 і 4, ринкова вартість визначається розрахунковим шляхом.

Розділ 7. Валютні операції комерційних банків

Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль» від 19.02.1993р. регламентує проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами згідно даного Декрету суб'єктів валютних операцій можна поділити на 2 категорії: резидентів і нерезидентів.

Операції з валютою можуть здійснювати лише уповноважені банки до валютних цінностей. відносяться іноземна валюта, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина)

Через валютні цінності можна виділити такі операції:

Поточні валютні операції:

- перекази, погашення короткострокових кредитів тощо;

- розрахунки за товари, роботи і послуги, за експорт й імпорт.

2. Операції, пов'язані з рухом капіталу:

- довгострокове кредитування;

- прямі інвестиції, тобто вклади в статутний капітал підприємств;

- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів.

Якщо КБ отримав ліцензію НБУ він може здійснювати такі операції з валютними цінностями:

- неторгівельні операції;

- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

- прямі кореспондентські відносини;

- через кореспондентські розрахунки уповноваженого банку;

- ведення валютних рахунків клієнтів;

- операції за міжнародними торговельними розрахунками;

- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку;

- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;

- валютні операції на міжнародних грошових ринках;

- операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;

- операції з монетарними металами на міжнародному ринку.

Ліцензування валютних операцій здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і контролю” та “Порядку надання ліцензій” НБУ на право здійснення КБ операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою №243 правління НБУ від 27.09.1995р. Відповідно до цього НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій:

- генеральна - надається комерційним банкам;

- індивідуальна - резидентам України на відкриття рахунків в іноземних банках та для одержання кредитів в іноземній валюті від зарубіжних кредиторів.

Якщо банк є юридичною особою, існує і здійснює операції на території України не менше 1 року, а також мають розмір статутного фонду та власних коштів у межах норм, які встановив НБУ він може отримати ліцензію.

Банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам для :

- проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках;

- обслуговування валютних рахунків клієнтів;

- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

- здійснення валютних операцій.

Якщо банк дотримується всіх вимог і хоче отримати ліцензію він посилає РУНБУ такі документи:

- заява;

- копія нотаріально завіреного статуту

- перелік операцій із валютними цінностями;

- опис структури та підрозділів із переліком технічних засобів;

- довідка про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними операціями, та безпосередніх виконавців і копії їх дипломів;

- баланс та річний звіт установи банку;

- письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду та встановлення кореспондентських відносин.

РУНБУ перевіряє отримані документи і дає рекомендацію на відповідний банк пакет документів разом з рекомендацією передає Департаменту валютного регулювання НБУ в Управління валютного контролю та ліцензування. Потім документи передаються на розгляд комісії, яка приймає рішення видати ліцензію чи ні, а також перелік операцій із валютними цінностями. Якщо приймається позитивне рішення, ліцензія оформляється українською і англійською мовами і після затвердження її на засіданні Правління НБУ передається в канцелярію НБУ для реєстрації і передачі банку.

Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик , можна розподілити на 2 групи :

Ті що збільшують ризик:

- коливання валютних курсів;

- відкриті валютні позиції.

Ті що зменшують ризик:

- ліміти позицій за валютами;

- контроль за ризиками з боку керівництва;

- використання методів хеджування .

Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

- погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

- методи короткострокового хеджування - поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди “своп”;

- методи довгострокового хеджування - фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або в іншій валюті).

- “валютні кошики” - набір валют об'єднаних у певних пропорція, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют.

Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов'язань у цій же валюті. Вона буває :

- відкрита;

- відкрита довга;

- відкрита коротка;

- закрита.

Розділ 8. Обслуговування банками зовнішньоекономічного обороту

Банки України для проведення міжбанківських розрахунків в іноземній валюті встановлюють з іноземними банками кореспондентські відносини, які бувають одно- і двосторонні.

Кореспондентські рахунки поділяються на:

Рахунок Лоро - це кореспондентський рахунок іноземного банку, відкритий в банку України в іноземній валюті.

Рахунок Ностро - це кореспондентський рахунок в іноземній валюті, відкритий українським банком у зарубіжному банку.

Пасивні операції проводяться в межах кредитного сальдо, на суму залишків нараховується відсоток.

За даними рахунками відображаються такі операції:

Зарахування виторгу від експорту продукції для наступного перерахування підприємствам-експортерам;

Проведення розрахунків з імпорту товарів;

Перерахування вільних коштів на депозитний рахунок та інші операції.

Для відкриття кореспондентського рахунку банки подають такі документи:

Заяву на відкриття рахунка;

Картку зі зразками підписів та відбитком печатки;

Ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті;

Статут банку;

Договір про встановлення кореспондентських відносин, порядок ведення і режим рахунка;

Повідомлення про те, які посадові особи мають право представляти банк юридично;

Тарифи на ведення кореспондентського рахунка, які банк в односторонньому порядку може доповнювати і змінювати в будь-якій час.

Міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки безготівковим шляхом, які організовують ці розрахунки, кредитують відповідних клієнтів і надають їм гарантії. Державне регулювання операцій із міжнародних розрахунків за експортні та імпортні товари і послуги організовуються згідно з валютним законодавством України. До способів державного регулювання міжнародних розрахунків відносять:

Ліцензування операцій із зовнішньоекономічної сфери;

Реєстрацію та декларування товарів через заповнення декларацій;

Використання тільки безготівкових форм розрахунків;

Здійснення розрахунків тільки через уповноважені банки.

Документарні розрахунки - розрахунки, при яких умовами платежу є “документи проти платежу”, тобто виплата потрібної суми здійснюється за поданими комерційними документами, які супроводжують фінансові документи.

Фінансові документи - це перевідні і прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші інструменти отримання платежу.

Комерційні документи - це рахунки-фактури, завантажувальні документи, на право власності, інші документи, які не є фінансовими.

Всі розрахунки поділяються на документарні (акредитив і інкасо) та недокументарні (банківський переказ). При документарних розрахунках подають такі документи:

Транспортні і складські документи (розпорядчі або нерозпорядчи документи);

Торгівельна фактура;

Страхові документи (разовий або генеральний поліс) та інші.

Інкасо - це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк. Існують такі види інкасо:

Чисте (інкасо фінансових документів);

Зовнішнє (банк вимагає платіж у особі яка знаходиться за межами країни);

Внутрішнє (банк допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу);

Документарне (інкасо комерційних документів, які супроводжують фінансові).

Умови виконання документарного інкасо:

Документи проти платежу (існуючий банк здійснює оплату суми без відстрочки платежу і видає товаророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати);

Документи проти акцепту (інкасуючи банком здійснюється відстрочка платежу, платникові документи тільки акцепту останнім доданого до них переказного векселя).

Акредитив - це грошове зобов`язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера, або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив. Розрізняють такі їх види:

Відзивні - ануляція або зміна умов без повідомлення експерта.

Безвідривні - ануляція чи зміна умов з повідомленням експерта.

Покриті - резервуються валютні кошти шляхом відкриття депозиту у виконуючому банку.

Непокриті - валютні кошти не резервуються.

Револьверний - постійне постачання товарів, можливість поповнення.

Трансферабельний - операція через посередника, є два експерти.

Компенсаційний - передбачає в розрахунок два акредитиви (один - за доручення імпортера, другий - за дорученням посередника).

Підтверджені - гарантія платежу двома банками.

Непідтверджені - відповідальність за оплату несе тільки банк емітент.

Резервний - повна гарантія оплати банком - емітентом.

З червоною смугою - видача авансів експортеру для відправлення товарів.

Документарний акредитив - це акредитив, платежі за яким проводяться при умові подання в банк комерційних і фінансових документів.

Банківський переказ - розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.

Розрізняють розрахунки переказами за дорученням клієнтів і платіжним у формі відкритого рахунку та за дорученням зарубіжних банків і платіж банківськими переказами (між банками-кореспондентами).

Виділяють такі види розрахунків банківськими переказами:

Поштові перекази - пересилаються одним банком іншому;

Телеграфні перекази;

Міжнародні грошові перекази (система SWIFT) - міжнародні господарські експрес-перекази;

Міжнародні грошові доручення - перекази через поштові агенції або міжнародний банк.

Кредити за експортно-імпортними операціями видаються на такі цілі:

Оплату платіжних документів, виписаних експортером;

Кредити під контракти за експортом;

Кредити іноземних операцій у формі купівлі в експортера векселів, які акцептовані експортером;

Кредити за документарними акредитивами, валютні кредити імпортера і під контракти за імпорт.

Верховна Рада України щорічно затверджує ліміт, який резиденти України повинні дотримуватися при кредитуванні іноземними партнерами.

Відповідно до положення НБУ “Про кредитування” кредити в іноземній валюті для резидентів України видаються уповноваженими банками.

Для цього резиденти подають в обслуговуючий банк такі документи:

Заяву;

ТЕО кредитованого заходу;

Підтвердження забезпечення кредиту;

Поквартальний графік надходження валютного виторгу;

Поквартальний розрахунок термінів використання і погашення кредиту й виплату процентів;

Установчі документи та їх копії;

Фінансову звітність, завірену аудитором або ДПА;

Проекти контрактів з іноземними фірмами на предмет перевірки використання кредитів.

Етапи кредитування, порядок укладення кредитного договору, обслуговування кредиту - такі ж, як і при кредитування у національній валюті. Кредит видається та погашається тільки у безготівковій формі.

Іноземні інвестиції - господарські операції, які здійснюють підприємства-резиденти України, вкладаючи кошти в основні фонди зарубіжних компаній шляхом купівлі цінних паперів.

Інвестиції бувають трьох видів:

Капітальні - придбання об`єктів нерухомості, які підлягають ліквідації.

Фінансові - придбання корпоративних прав, цінних паперів.

Реінвестиції - здійснення вкладів за рахунок прибутку, отриманого від попередніх інвестицій.

Всі підприємства-резиденти України для здійснення іноземних інвестицій повинні отримати ліцензію НБУ. Для цього в РУНБУ подаються такі документи:

Лист-звернення на ім`я голови НБУ із зазначенням мети, строків, суми інвестицій;

Нотаріально засвідчене свідоцтво про державну реєстрацію;

Згоду відповідного міністерства на здійснення даних закордонних інвестицій;

Нотаріально засвідченні копії угод підприємств-резидентів України з іноземними партнерами про умови проведення інвестиційних операцій;

Копію документа про реєстрацію іноземного партнера в його країні;

Відомості про банк, який обслуговує партнера.

Ліцензія може бути анульована у таких випадках:

Власник порушив умови ліцензії;

Власник ліцензії письмово відмовився від здійснення іноземних інвестицій;

Встановлено факт зловживань або недостатності представлених документів.

Комерційні банки надають кредити в іноземній валюті юридичним особам на такі цілі:

Підприємствам-експортерам товарів, робіт, послуг за кордоном або на затрати, які необхідні для забезпечення виробництва;

Для придбання товарів критичного призначення, перелік яких щорічно затверджується ; на придбання енергоносіїв;

Чисті валютні позики.

За будь-якою банківською операцією, міжнародні її розрахунки пов`язані з різноманітними видами ризику. До основних відносять:

Ризик неплатежу - це ризик експортера, ймовірність того, що імпортер не заплатить йому за товар. Даний вид ризику може бути зменшений за рахунок:

Страхування експортного комерційного кредиту;

Використання документарного акредитива.

Ризик недостатнього фінансування - це ризик експортера, ймовірність виникнення тривалих розривів між витратами і надходженнями у зв`язку з наданням тривалого комерційного кредиту імпортерові.

Валютний ризик - це ризик імпортера або експортера, якщо рахунки-фактури виставляються у валюті протилежної сторони.

Усунення ризику здійснюється шляхом використання методів хеджування, дотримання умов контрактів, розрахунків, перевезень та інші.

Розділ 9. Результати комерційної діяльності

Прибуток - це різниця між валовими доходами і валовими витратами , до складу якого входять:

- прибуток від основної діяльності, який визначається як різниця між банківськими доходами і витратами;

- валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входить небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Відповідно до Положення “Про основні принципи та порядок розрахунку дирекцій і філіалів АППБ “Аваль” фактичний нерозподілений прибуток розподіляється наступним чином:

- 50% нерозподіленого прибутку перераховується в Центральний Офіс;

- 50% нерозподіленого прибутку залишається в розпорядженні філіалу.

Кошти, що залишається в розпорядженні підрозділів спрямовується на:

- 30% коштів - премія готівкою;

- 70% коштів - спрямовується на приріст капіталу.

Розрахунок фактичного прибутку за звітний період та подання результатів на розгляд керівництва здійснюється Управлінням фінансового аналізу та прогнозування консолідовоно та в розрізі обласних дирекцій та філіалів щомісячно, крім цього обласні дирекції та філіали також здійснюють самостійний розрахунок фактично отриманого прибутку.

Крім цього області дирекції та філіали також здійснюють самостійний розрахунок фактично отриманого прибутку.

Таблиця 2. аналіз чистого прибутку РОФ АППБ “Аваль” за період з 2001 по 2003 р.р.

Показник	01.01.2001р.	01.01.2002р.	01.01.2003р.
Доходи	5747,6	9727,9	18251,2
Витрати	5206,6	8632,0	15707,3
Прибуток від основної діяльності	3461,4	5527,8	8167,4
Непередбачений прибуток (збиток)	0	0	0
Валовий прибуток (збиток)	541,0	1095,9	2543,9
Податок на прибуток	162,3	26,7	7,9
Чистий прибуток	378,7	1069,2	2536,0

Дані таблиці 2. показують, що прибуток від основної діяльності більший за валовий. Це означає, що банк більшу частку доходів отримує від надання традиційних банківських послуг клієнтам, а основну частку витрат отримує від діяльності, що безпосередньо не пов`язана з банківською.

Сплата податку на прибуток має свою особливість - податковий платіж до сплати філіалом вираховується у відсотках валових витрат до витрат загальних по банку і відповідна частка податку перераховується в Рівненську ДПІ (тобто виплата проводиться консолідовано).

Фонди банку :

- статутний;

- резервний;

- страховий;

- інші фонди.

Статутний фонд (капітал) - кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання його акцій. До суми статутного фонду (капіталу) про обчислені нормативів не включається несплачена частка зареєстрованого фонду (капіталу) та не включається сплачена, але не зареєстрована сума статутного капіталу (фонду). Розрізняють сплачений зареєстрований і несплачений зареєстрований фонд (капітал).

Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу в сумі, яка еквівалентна 1-му млн. євро.

Статутний фонд (капітал) комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формування статутного фонду (капіталу) кошти, одержані в кредит та під заставу, а також бюджетні кошти. Розмір статутного фонду (капіталу) визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим від розміру, встановленому НБУ.

Резервний фонд комерційного банку використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється недостатньо для цього та утворюється за рахунок відрахувань від прибутку. Наявність резервного фонду забезпечує зміцнення його фінансової і матеріально-технічної бази, стабільність роботи комерційного банку, що, в свою чергу, сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов`язань перед кредиторами та суттєво зменшує імовірність банкрутства банківської установи.

Як правило, порядок утворення і використання, джерела резервного фонду визначаються у статуті комерційного банку. Основним джерелом утворення резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина якого визначається загальними зборами акціонерів банку і фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередбачених витрат і збитків, то відрахування до нього відновлюються і проводяться до досягнення встановленого розміру.

Джерелом формування резервного фонду може також бути засновницький прибуток, який отримують засновники банку у вигляді різниці між сумою, одержаною від реалізації акцій, і реальної вартістю активів.

Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Він утворюється за рахунок відрахувань від прибутку за затвердженими нормативами. Кошти фонду використовуються для:

- фінансування витрат щодо ліквідації руйнівних наслідків стихійного лиха і при відбудові знищених при цьому основних засобів;

- надання матеріальної допомоги працівникам банку у разі втрати ниим працездатності та інших непередбачених обставин;

- збільшення статутного фонду (капіталу) за рішенням ради банку.

Комерційні банки утворюють також інші фонди, які призначаються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Фонди і загальні резерви банку створюються згідно з установчими документами.

Із метою приведення діяльність банків у відповідність до норми і вимоги чинного банківського законодавства та нормативних актів НБУ, а також з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності й стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів перед НБУ ставить основне завдання щодо вжиття заходів впливу є регулювання цієї діяльності комерційних банків.

Заходи впливу, які застосовує НБУ, мають не примусовий і примусовий характер.

Непримусово заходи впливу застосовуються до комерційних банків НБУ при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер добровільності їх вирішення й розуміння комерційним банком наявності проблем.

Примусові заходи впливу застосовуються НБУ, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо вони порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки й технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти НБУ, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спричиняє становище, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вибрати банк.

До не примусових заходів впливу належать:

Лист із зобов`язаннями;

Письмове попередження.

Лист із зобов`язаннями - це письмове визнання комерційним банком своїх проблем та недоліків у роботі й допущених порушень, який також містить перелік заходів, які банк зобов`язується вжити для їх вирішення й усунення, із зазначенням конкретних строків виконання цих заходів.

Відповідний рівень системи банківського нагляду НБУ, якщо банк не виконує своїх зобов`язань або якщо проблеми банку є настільки серйозними, що можуть призвести до підвищення ризику діяльності, втрати платоспроможності й несуть загрозу інтересам вкладників і кредиторів банку, надсилає до комерційного банку письмове попередження. В ньому НБУ повідомляє комерційний банк про своє занепокоєння станом його справ, вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити для виправлення порушень або розв`язання інших проблем, вказуючи на конкретні коригуючи дії, котрі має вжити банк.

До примусових заходів впливу належать:

Підвищення норм обов`язкових резервів;

Відкликання ліцензії на здійснення окремі або всіх банківських операцій;

Усунення керівництва комерційного банку від управління;

Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком;

Стягнення за рішенням суду штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу;

Висновки

Досліджуючи сферу діяльності, фінансову звітність Рівненського обласного філіалу Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» та банку в цілому можна зробити слідуючи висновки. АППБ «Аваль» являється універсальним банком та одним з найбільших банків України. Використовуючи передові сучасні технології банк надає широкий пакет послуг на вітчизняному банківському ринку.

В умовах жорсткої конкуренції «Аваль» характеризується відмінною репутацією та лідерством, достатньо диверсифікував свою клієнтську базу. Стабільне зростання протягом останніх років було досягнуто високоякісним менеджментом, використанням сучасних каналів продажу банківських продуктів та високим рівнем надходжень. Хоча при цьому давались взнаки слабкі сторони - недостатній рівень розвитку інформаційних технологій, залежність від бюджетних та системних клієнтів, відсутність комплексної системи управління ризиками, недостатній рівень кваліфікації персоналу.

Пожвавлення економіки в країні слід використати як можливість банку брати участь в регіональних програмах, які проводяться Урядом; завоювання нових ринків та їх сегментів шляхом надання повноцінних комплексних розрахункових, депозитних та кредитних послуг для фізичних і юридичних осіб.

Основними шляхами досягнення поставлених перед банком завдань та цілей являються:

- оперативне кредитування на всіх рівнях;

- нарощування операцій з цінними паперами (андерайтинг, трастові);

- розробка нових депозитних схем та впровадження зарплатних проектів;

- надання широкого спектру консультаційних та інформаційних послуг;

- активізація роботи з регіональними банками України та країн СНГ;

- розробка рекламної стратегії;

- створення системи матеріального та морального заохочення персоналу відділень в залежності від результатів роботи.

Удосконалення стилів і прийомів управління, швидке й адекватне регулювання на зміну кон'юнктури ринку, розвиток нових напрямків та інструментів у роботі банку, вдосконалення всіх складових елементів менеджменту з урахуванням специфіки українського ринку дасть реальний шанс не тільки вистояти, але й задіяти нові потужні резерви для вдосконалення успіху в бізнесі.

Размещено на Allbest.ru