Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна «Гроші та кредит»

На тему «Активні операції комерційного банку»

Зміст

Вступ

1. Активні операції КБ, їх суть та види

1.1 Види активних операцій КБ

1.2 Сутність кредитної діяльності КБ

1.3 Сутність операцій лізингу

2. Ризики активних операцій КБ

2.1 Кредитні ризики та причини їх виникнення

2.2 Методи захисту від кредитних ризиків

3. Вдосконалення управління кредитними ризиками КБ

3.1 Розробка стратегії управління кредитними ризиками

3.2 Підвищення якості кредитного портфеля банку

3.3 Вдосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод

Висновок

Перелік посилань

Вступ

Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і їх касове обслуговування. Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції.

Активні операції - це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.

За своїми об'єктами операції банків поділяються на вексельні, підтоварні, фондові, бланкові. Вексельні операції - це купівля банками векселів у компаній і видача позик під векселі. Підтоварні операції банків являють собою видачу позик під заставу товарів й товарних документів. Фондові операції банків - це операції з цінними паперами та облігаціями. Вони включають: надання позики під цінні папери; банківські інвестиції, що являють собою купівлю банками цінних паперів.

Окрім цих позик, банки надають також бланкові позики, тобто позики, що не мають певного забезпечення. Такі позики надаються, передусім, великим підприємствам, із якими банки тісно пов'язані і в платоспроможності яких вони впевненні. Ці кредити, як правило, отримують клієнти, які здійснюють свої операції через даний банк. За контокорентним рахунком здійснюються всі операції банку з клієнтом. На дебет цього рахунку зараховуються позики, отримані клієнтом, на кредит - суми, що надходять від клієнта.

1. Активні операції КБ, їх суть та види

1.1 Види активних операцій КБ

Активні операції - це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.

Активні операції комерційних банків представляють собою діяльність, пов'язану з розміщенням власних і залученням банківських ресурсів з метою отримання прибутку.

Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

1) банківські кредити;

2) банківські інвестиції;

3) касова готівка та прирівняні до неї засоби;

4) основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічих відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення та сплати проценту за користування. Дані операції, як правило, приносять банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів за категоріями позичальників найбільша питома вага припадає на позики торгово-промисловим підприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позик фізичним особам.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що передбачає гарантування повернення позики існуванням певних матеріальних цінностей або документів, що виражають права на одержання грошових коштів. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. У випадку позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються всі основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, взаємні права і обов'язки сторін).

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку. Така діяльність є альтернативною, але не взаємовиключаючою, по відношенню до кредитування. У той же час банківські інвестиції мають ряд відмінностей від кредитних операцій. Так, при кредитуванні ініціатива укладення угоди належить позичальнику, а при інвестуванні ініціатором виступає банк, який намагається вкласти кошти. Позичкові операції предбачають видачу коштів переважно на короткі періоди часу, тоді як інвестиції являють собою довготривале вкладення грошових ресурсів. Якщо при видачі позик банк є головним і одним із небагатьох кредиторів, то в інвестиційномі процесі він є одним із багатьох вкладників коштів. Банківське кредитування пов'язано з особистими відношеннями банку з позичальником, а інвестування являє собою переважно безособову діяльність.

Основними об'єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних компаній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківсьих ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком [1;235].

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків повинна бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов'язано з можливістю невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань. Основним засобом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути: тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Як правило, комерційні банки формують спеціальні підрозділи для організації інвестиційних операцій, оскільки їх проведення вимагає високої кваліфікації та знанння ситуації на фондолвому ринку, а також стану справ і перспектив розвитку в окремих галузях економіки.

Окрім інвестиційних операцій, що банк виконує за рахунок власних коштів, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій відносять:

1) емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів ( як власних так і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;

2) операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку за дорученням і за рахунок клієнтів (брокерські операції);

3) операції зберігання і управління цінними паперами (операції депо);

4) операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання прибутку, вони не можуть вкладати усі ресурси тільки у високодохідні активи (види позик та інвестицій), оскільки при здійсненні активних операцій банки водночас повинні забезпечувати своєчасне повернення коштів їх власникам, тобто виконувати свої зобов'язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерійного банку передбачає утворення поточних резрервів платіжних засобів з метою постійного підтримання платоспроможності банку. Ці резервми поділяються на дві основні групи ? первинні та вторинні.

1.2 Сутність кредитної діяльності КБ

Банкiвська система сьогоднi - це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Iсторично розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, котрi вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капiталу. Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк, без якого банк не може iснувати та нормально функцiонувати. До таких фундаментальних операцiй банку властиво вiдносять:

- приймання депозитiв;

- здiйснення грошових платежiв та розрахункiв;

- надання кредитiв.

Законодавством України встановлено, що банки - це установи, функцiєю яких є кредитування суб'єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй, передбачених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".

Кредит - це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Загалом кредит застосовується у таких формах:

1) банкiвський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит - характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит - вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (з можливим наступним викупом клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

4) iпотечний кредит - надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит - його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) консорцiумний кредит - надається кiлькома банками.[1;241]

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:

1. Найпоширенiшi - кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента -- Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

- за призначенням та характером використання позикових коштiв;

- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;

- за строками використання кредиту;

- за методами надання та способами повернення кредиту;

- за характером та способом сплати процента;

- за числом кредиторiв;

- за ступiнню ризику тощо.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2. Визначення строку користування позичальником кредитом.

Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

4. Визначення виду забезпечення кредиту.

5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.

8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника (в окремих випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй формi для розрахункiв iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).[2;321]

На даному етапi розвитку банкiвської системи України при наданнi позики банк може вiдкривати для облiку кредиту такi види позичкових рахункiв:

1. Простий позичковий рахунок.

2. Спецiальний позичковий рахунок.

3. Окремий позичковий рахунок.

4. Контокорент.

Цi рахунки дають змогу вести облiк утворення та погашання заборгованостi позичальника за кожною окремою позикою. Вiдмiнними рисами рахункiв є особливостi кредитування за оборотом i за залишком.

Кредитування за простим позичковим рахунком у бiльшостi випадкiв передбачає кредитування за залишком. Грошовi засоби тут надаються для покриття здiйснених витрат та пiд фактично накопиченi запаси (залишки) товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник в мiру накопичення запасiв повинен заявляти про свою потребу у позичцi та подавати у банк вiдомостi про понаднормовi оплаченi залишки кредитованих цiнностей для визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки за наявностi цих даних банк може встановити реальну потребу у позичцi та величину залишку матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню. Оформлення кредиту у такому разi вiдображається у дебетi позичкового та у кредитi розрахункового рахункiв. Кiлькiсть простих позичкових рахункiв одного суб'єкта господарської дiяльностi як правило вiдповiдає числу об'єктiв кредитування, тобто кожен новий кредит вiдноситься на окремий простий позичковий рахунок. Погашання кредитiв, що облiковуються на простому (сальдовому) позичковому рахунку, переважно вiдбувається шляхом списання грошових засобiв з розрахункового або поточного рахунку позичальника. Тобто це є рахунок разових позик.

Кредитування за спецiальним позичковим рахунком вiдображає кредитування за оборотом. Позики надаються у виглядi оплати розрахункових документiв за товари та послуги, що надсилаються позичальником у банк. Тому в даному випадку для виконання кредитної операцiї дебетується тiльки позичковий рахунок. Також при використаннi даного методу кредитування немає необхiдностi подавати у банк кiлька строкових зобов'язань про повернення кредиту, а позичальником надсилається одне таке загальне зобов'язання про виконання всiх умов i правил кредитування

1.3 Сутність операцій лізингу

Лізинг - здача в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Його можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом в розстрочку. Як правило, на протязі строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк придбає певне майно (устаткування, транспортні засоби тощо) і бере на себе практично всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, складає з банком строковий договір оренди, в котрому визначається поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.[3;528]

Зпочатку треба відмітити, що сутність лізингу полягає у ряді складних відносин, що обумовлює існування у практиці декількох аспектів лізингу: фінансово-комерційного, правового та технічного. У більшості випадків під лізингом на практиці розуміють довгосторокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та споруд виробничого призначення. Більш точно економічний сенс лізингу виражає його визначення як комплексу майнових відносин, що складаються у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування. Цей комплекс, крім власне договору лізингу, включає й інші договори: купівлі-продажу, найму, страхування тощо.

За визначенням, що дається у законі України “Про лізинг”, лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Треба зазначити, що лізинг являє собою складне та багатогранне явище. У ньому поєднуються операції купівлі-продажу, оренди, кредита та інвестування. Надаючи на певний строк елементи основного капіталу, їх власник у певний термін отримує їх назад (як правило, у тій же натурально-речовій формі) із виплатою комісійних: тобто є наявними принципи строковості та повернення, а також платності. Тому лізинг відповідає кредитним відносинам.

Оскільки лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах строковості, повернення та платності, він є схожим на товарний кредит у виробничі фонди. В той же час за формою лізинг зовні є схожим на комерційний кредит, але є й суттєві різниці: при комерційному кредитуванні одночасно з передачею товарів у тимчасове користування, передається і право власності на них; при лізингу ж право користування майном відокремлено від права володіння ним. Лізингоодержувач набуває лише права користування об'єктом лізингу, за що здійснює лізингові платежі лизиннгодавцю. По закінченню стору лізингу об'єкт залишається у власності лізингодавця. У ряді випадків у лізинговому договорі може бути передбаченим право лізингоодержувача на придбання об'єкту після закінчення дії строку договору, (з відповідним переходом права власності). Комерційний кредит надається у товарній, а погашається у грошовій формах. При лізингу кредит також надається у товарній формі, але лізингові платежі можуть мати не тільки грошовий, але й компенсаційний характер, коли платіж буде здійснюватись у формі поставок продукції чи зустрічному наданні послуг. Комерційний кредит має короткостроковий характер. Класичний лізинг (у світовій практиці) як правило, має довгострокову основу.З іншого боку, за формою, оскільки позичальник та кредитор оперують з капіталом не у грошовій, а у виробничій формі, то лізинг зовні є схожим також на інвестиції.

Розглянемо суб'єктів та об'єктів лізингу. Згідно до закону України “Про лізинг”, об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, засоби телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Щодо суб'єктів лізингу, то у тому ж законі сказано, що ними можуть бути:

а)лізингодавець- суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

б)лізингоодержувач- суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

в)продавець лізингового майна- суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. (Постачальник). Лізингодавцем можуть виступати:установа банку, у статуті якого передбачений даний виж діяльності;фінансова лізингова компанія, створена спеціально для проведення лізингових операцій і основною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування угоди; спеціалізована лізингова компанія, яка крім фінансування додатково бере на себе певний комплекс послуг нефінансового характеру; будь-яка фірма чи підприємство, для якої лізинг- не профілююча, але й не заборонена статутом діяльність і в якої є достатні фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

В залежності від конкретних умов кількість учасників угоди може збільшуватися чи скорочуватися. Крім перелічених трьох сторін у ряді випадків в угоді можуть приймати участь брокерські (посередницькі) фірми, трастові корпорації, фінансуючі установи та ін.

2. Ризики активних операцій КБ

2.1 Кредитні ризики та причини їх виникнення

Ризик є невiд'ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб'єкта бiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитний ризик - тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) i вiдсоткiв, якi належать сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинити неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самого кредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрату банкiвського капiталу.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiв банку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фiзична особа, а чи iнший банк. Виникнення кредитного ризику можна пов'язувати з ймовiрнiстю спаду виробництва та/або попиту на окремий вид продукцiї, товарiв та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причин договiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строкової трансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.[3;554]

Кредитний ризик може бути пов'язаний з:

/ простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника;

/ нецiльовим використанням кредиту;

/ типом позичальника за формою власностi;

/ збитковiстю галузi застосування кредиту;

/ забезпеченiстю i видами застави;

/ невиконанням попереднiх зобов'язань за кредитами банку;

/ безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;

/ складним фiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.

Кожне джерело кредитного ризику можно охарактеризувати так:

1. Ризик, пов'язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:

а) об'єктивний (фiнансових можливостей) -- нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продажу активiв;

б) суб'єктивний -- репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов'язання;

в) юридичний -- недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов'язаний iз предметом застави:

а) лiквiдностi -- неможливiсть реалiзацiї предмета застави;

б) кон'юнктурний -- можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної угоди;

в) загибелi предмета застави;

г) юридичний -- недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.

3. Системний ризик -- змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик -- землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.

Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:

а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:

/ надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту або групi позичальникiв (концентрацiя кредитних ринкiв);

/ надання кредитiв позичальникам, котрi пов'язанi системою участi з банкiром або банком, наявнiсть дочiрнiх структур банку (чинник "зв'язаного кредитування").

б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.

в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.

г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.

д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашання позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).

е) надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:

/ надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку

/ поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, незнайомi банку або для функцiонування в котрих банк недостатньо оснащений тощо.

є) неефективне стягнення позик та процентiв у зв'язку з конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку.

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії:

Клас А - фінансова діяльність дуже добра і дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

Клас Б - фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

Клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

Клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність на протязі коротких періодів часу;

Клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:

«добре» -- якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована один раз на строк до 30 днів;

«слабке» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації 30-90 днів;

«недостатнє» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.[3;559]

Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:

- агресивнiсть кредитної полiтики;

- вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

- наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

- значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;

- застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок;

- нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;

- вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

- iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;

- недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.

Тому проблема визначення причин виникнення кредитного ризику (з вини банку, позичальника чи iнших, не залежних вiд них чинникiв), а також рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю з найголовнiших у процесi банкiвської дiяльностi, забезпечення його безпеки та фiнансової стiйкостi.

2.2 Методи захисту від кредитних ризиків

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi та обсягу втрат i збиткiв для кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо з лiмiтування кредитiв - нормативно визначених показникiв максимального ризику.

Лiмiтування кредитiв - це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких форм лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10 "Про порядок регулювання та аналiз дiяльностi комерцiйних банкiв". Одним iз них є показник нормативного ризику Н9 - максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Даний норматив розраховується за формулою:

Зс - сукупна заборгованiсть за позиками, мiжбанкiвськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника (включаючи 100% суми заборгованостi забалансових зобов'язань, виданих стосовно цього позичальника);

К - капітал банку.

Норматив Н9 не повинен перевищувати значення 25%, тобто жоден iз наданих одному позичальнику кредитiв (або їх сума) не може перевищувати чверть власного капiталу банку.

Для контролю за концентрацiєю кредитних вкладень комерцiйних банкiв введене поняття "великих кредитiв" -- це позики, котрi надає банк, кожен з яких за обсягом бiльший 10% власного капiталу банку. Про кожен випадок надання "великого кредиту" комерцiйний банк повинен повiдомляти Нацiональний банк України. Для запобiгання значному кредитному ризику та можливим фiнансовим проблемам внаслiдок неповернення позичальниками заборгованостi за "великими кредитами" встановлений норматив Н10 -- норматив "великих" кредитних ризикiв щодо всiх позичальникiв банку. Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного розмiру "великих" кредитних ризикiв (з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку) Ск та капiталу К комерцiйного банку:

Вiн не повинен перевищуванти 8-кратного розмiру власних коштiв банку (у разi перевищення даного нормативу вимоги до платоспроможностi банку подвоюються або потроюються).

Також лiмiтується надання банком мiжбанкiвських кредитiв за допомогою Н13 - максимального розмiру наданих мiжбанкiвських позик. Даний норматив розраховується за формулою:

МБн - загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;

К - капітал банку.

Н13 не повинен перевищувати 200%.

Також лiмiтується надання кредитних коштiв позичальникам-iнсайдерам нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук на одного інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

РК1 (РК) - сукупний розмір наданих банком позик (в т.ч. й міжбанківських), порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного та всіх інсайдерів відповідно.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику:

для стандартних позик - 2%;

для позик під контролем - 5%;

для субстандартних позик - 20%;

для сумнівних до повернення позик - 50%;

для безнадійних позик - 100%.

Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.[4;349]

Кредитоспроможнiсть позичальника - це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

1) документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;

2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

* поточнi касовi надходження;

* продаж активiв;

* iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

Вважається цiлком прийнятним i найбiльш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та iншi власнi кошти, задовiльним -- залучення для покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом -- iншi запозиченi кошти.

Оцiнка фiнансового стану позичальника - комерцiйного банку здiйснюється на пiдставi:

а) дотримання обов'язкових економiчних нормативiв та оцiночних показникiв дiяльностi комерцiйного банку, передбачених Iнструкцiєю № 10, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 30.12.1996р. № 343;

б) наявностi прибутку та збиткiв;

в) аналiзу якостi активiв та пасивiв;

г) створення ним вiдповiдних резервiв;

д) виконання зобов'язань комерцiйним банком у минулому;

е) якостi банкiвського менеджменту.

При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану позичальника-фiзичної особи мають бути врахованi соцiальна стабiльнiсть клiєнта, тобто наявнiсть власної нерухомостi, цiнних паперiв i т.iн., роботи, сiмейний стан i, як наслiдок:

а) наявнiсть реальної застави;

б) вiк та здоров'я клiєнта;

в)загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати;

г)користування банкiвськими позиками у минулому та своєчаснiсть їх погашення i процентiв за ними, а також користування iншими банкiвськими послугами;

д) зв'язки клiєнта з дiловим свiтом i т.iн.

Пiдхiд до аналiзу кредитованого проекту визначається кредитною полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї яких надається кредит: комерцiйна дiяльнiсть (угоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.

Об'єктами кредитування можуть бути: оборотнi та основнi засоби (включаючи нерухомiсть), iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї, ноу-хау i т.д.), цiннi папери, а також право користування землею та природними ресурсами. При аналiзi об'єкта кредитування слiд мати на увазi, що:

* надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобiв є цiлком нормальним явищем, але при цьому необхiдно розглядати лiквiднiсть даної операцiї;

* кредит новоствореним комерцiйним структурам є ризикованою справою, незважаючи на те, що деякi з них можуть мати успiшну дiяльнiсть. Досвiд свiдчить, що значна кiлькiсть нових пiдприємств виявляється нежиттєздатною;

* необхiдно переконатися, що клiєнт не просить надто великий кредит, бiльший, анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина пов'язана з його фiнансовим станом та здатнiстю повернути позику;

* слiд пересвiдчитися, що клiєнт не просить надто малий кредит, анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку у позичальника можуть виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (угоди) i, отже, з погашанням кредиту;

* суттєвий вплив на можливiсть банку повернути кредитнi кошти мають такi чинники, як наявнiсть та якiсть забезпечення позики, строк окупностi проекту, можливiсть банкiвського контролю за поточним використанням кредиту позичальником, соцiальнi наслiдки реалiзацiї проекту тощо.

Неустойка (штраф, пеня) -- це визначена законодавством або кредитним договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання зобов'язання, у процентному вiдношеннi до суми простроченого зобов'язання i є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiв прострочення до повного виконання зобов'язання. Штраф може виражатись у процентному вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов'язання або у твердiй сумi.

Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення зобов'язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту та процентiв за ним задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними характеристиками:

1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.

2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї кредитного договору).

3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальної вартостi предмета застави.

4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.

Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:

1) застава товарно-матерiальних цiнностей:

при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто таким, на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.[4;351]

2) застава дебiторських рахункiв:

актив банк кредитний ризик лізинг

прийнятнiсть даного виду застави визначається такими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв'язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.

3) застава цiнних паперiв:

в заставу приймають державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм. Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то у даному випадку мова не йде про акцiї, емiтованi пiдприємством-позичальником, а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення капiталу у цiннi папери є його реальним майном.

4) застава векселiв:

можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Українi. Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення реальної товарної угоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем, якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.

5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку:

найбiльш зручний i найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу у грошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

6) застава нерухомостi (iпотека):

зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом iпотеки може бути майно, пов'язане iз землею - будiвля, споруда, квартира, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше майно, вiднесене

законодавством до нерухомого.

7) застава дорогоцiнних металiв:

в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.

8) застава рухомого майна:

обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше -- для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку ( в т.ч. особистi транспортнi засоби) -- для iндивiдуальних позичальникiв.

Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значно зросте.[4;352]

Гарантiя - це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою-гарантом про вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд термiну повернення боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.

Порука - також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручительства, то:

а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;

б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;

в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.

Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.

Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.

Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.

До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:

а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;

б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються використовуваної ним позики;

в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити.

г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).

Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається з наступних видiв:

1) страхування ризику неповернення кредиту:

договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi два варiанти:

а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами;

б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.

Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.

2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:

даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.