3) страхування ризику несплати процентiв:

не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.

4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:

даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит. Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик, позичальник та партнер по контракту.

Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi з iншими.[4;361]

3. Вдосконалення управління кредитними ризиками КБ

3.1 Розробка стратегії управління кредитними ризиками

Кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати -- можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку).

Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитованих проектів;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутнєсть контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

З огляду на це, система управління кредитними ризиками повинна містити:

а) визначення методу оцінки кредитного ризику;

б) аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

в) використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати:

1) аналіз та групування кредитів за якістю;

2) диверсифікація портфеля кредитів;

3) попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента;

4) створення резервів на покриття кредитного ризику;

5) аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля;

6) вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.[1;215]

З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву "Посібник з кредитної політики". Цей посібник дозволить об'єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. "Посібник з кредитної політики" може містити три основних документи:

1. "Кредитна політика".

2. "Норми кредитування".

3. "Інструкція з кредитування".

Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

"Кредитна політика" розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються:

а) об'єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.

Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку "Україна" по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); "свого клієнта", виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку (контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик).

"Кредитна політика" повинна бути "живим" документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом (або комісією з кредитної політики) банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон'юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб'єктам. Тут же ж можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.[2;543]

З точки зору контролю та управління кредитними ризиками "Кредитна політика" зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності:

- організація процесу кредитування;

- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

- управління кредитним портфелем;

- розподіл повноважень;

- критерії класифікації кредитів;

- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

- класифікація резервів.

"Норми кредитування" американських банків містять зазвичай п'ять розділів: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.

"Інструкція з кредитування" визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.

Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.

Отже, "Інструкція з кредитування" мала б викладати конкретні заходи контролю за станом кредитів, наданих у відповідності із загальною кредитною політикою.

3.2 Підвищення якості кредитного портфеля банку

Заходи з управління кредитним портфелем здійснюються під керівництвом Кредитного комітету банку і спрямовані на досягнення стабільної, передбачуваної та прийнятної норми прибутку з урахуванням кредитного ризику.

Центральне місце в управлінні якістю кредитного портфеля належить оцінці кредитного ризику для кожної окремої позики/позичальника та для загального рівня по банку (кредитного портфеля) в цілому.

Основними факторами рейтингу якості кредиту вважають:

а) мету кредиту;

б) розмір позики;

в) галузь або сферу, в якій працює позичальник;

г) фінансовий стан позичальника у минулі періоди.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості позикової заборгованості (особливо попереднього аналізу можливості повернення позики) значною мірою пояснює нестійке становище багатьох вітчизняних банків. Почасти низька якість позикового портфеля визначається загальним кризовим станом економіки та суспільства.

Головними характерними рисами кредитних портфелів українських банків можна вважати:

- короткостроковість кредитів, котрі формують портфель;

- підвищену ризиковість портфеля.

Короткостроковість переважної частки кредитів зумовлена відсутністю сприятливого інвестиційного середовища в Україні.

Робота з управління якістю портфеля кредитів передбачає, з одного боку, аналіз динаміки росту кредитних вкладень банку, а з іншого, -- їх якісний аналіз, котрий грунтується на детальному розгляді кожної кредитної угоди, об'єкта кредитування, строків, сум, можливих ризиків за окремими позиками, забезпечення кредиту і т.д.

У зарубіжній банківській практиці для цього широко застосовують аналіз структури активів (тут мається на увазі структура кредитних вкладень), а також розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів.[7;259]

У світовій практиці основними економічними показниками-вимірювачами якості кредитного портфеля (кредитного ризику) є:

1. Коефіцієнти якості активів:

а) К1 = Збитки за позиками/Середній обсяг заборгованості за позиками

б) К2 = Збитки за позиками/Загальна сума позик

Обидва коефіцієнти (К1 і К2) викорстовуються для оцінки якості кредитних активів. Критерійний рівень К1 для банків Північної Америки складає 0.5-1.0%, а К2 відповідно 0.7-1.5%. У банках Південної Америки (при наявності безнадійних боргів) рівень коефіцієнта К1 складає приблизно 1.5-2.0%. У Північній Америці на початку--в середині 1980-х рр., коли спостерігались великі втрати за іпотечними кредитами у зв'язку з кризою у сфері кредитування нерухомості К1 складав приблизно 1%. А у даний час в американських банках К1 складає 0.45-0.6%.

2. Маржа, скоригована на ризик (RAM):

Міжнародно визнаної норми показника RAM не існує, тим не менш він широко застосовується зарубіжними банками для оцінки рівня кредитного ризику. При цьому статистичні дані свідчать, що його оптимальні значення знаходяться в межах 3.0-3.5%.

3. Проблемні кредити/Загальна сума кредитів .

4. Позики одному позичальнику/Капітал банку.

Міжнародна банківська практика говорить про те, що банки не повинні надавати кредити одному позичальнику в сумі, яка перевищує 25% власного капіталу банку (у главі 1 ми вказали, що в Україні введений цей критерій як норматив Н9).

5. Позики зв'язаним позичальникам/Капітал банку.

До числа зв'язаних позичальників відносять засновників банку, членів Ради Правління, акціонерів та інших позичальників, які мають прямі зв'язки з банком і користуються, зазвичай, пільгами при отриманні кредитів. Критерійний рівень даного показника офіційно не визначений, проте банки досить часто його використовують, аналізуючи тенденції надання позик зв'язаним позичальникам протягом деякого періоду.

Головними способами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації портфеля позик, є:

1) раціонування кредиту, яке передбачає:

- встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування за сумою, термінами, видами процентних ставок та рештою умов надання позик;

- встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках або класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом;

- визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного або групи тісно пов'язаних позичальників чи партнерів згідно їх фінансового стану.

2) диверсифікація позичальників може здійснюватись також через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або за сукупною питомою вагою в позиковому портфелі банку.

3) диверсифікація забезпечення позик, котре банк погоджується прийняти.

4) застосування різноманітних видів процентних ставок і способів нарахування та сплати процентів за користування позиками.

5) диверсифікація кредитного портфеля за строками. Цей спосіб має особливе значення, оскільки процентні ставки на позики різної строковості піддатливі різним розмірам коливань, а також від терміну надання позики суттєво залежить рівень ділових ризиків позичальника, котрий непрямо переймає банк.

Отже, з метою досягнення збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля слід уникати високих ризиків. На доповнення визначення гранично припустимого рівня ризику на одного позичальника банк може переглядати обсяг максимально припустимої загальної суми кредитного портфеля та величину коефіцієнта достатності капіталу (співвідношення суми кредитів до власного капіталу банку).

Аби запобігти високому кредитному ризикові, варто застосовувати, для прикладу, наступні проміжні ліміти (з урахуванням максимального ліміту на загальну суму кредитів):

1. Кредити на придбання, розвиток або будівництво комерційних та житлових будинків, іпотечні позики на купівлю будинків і квартир (за винятком першого або другого будинку чи квартири, в якій планує проживати позичальник), не повинні перевищувати 100% власного капіталу банку.

2. Споживчі позики -- не більше 150% власного капіталу банку.

3. Кредити комерційним підприємствам не повинні перевищувати 500% власного капіталу банку.

4. Кредити торгівельним та збуто-постачальницьким організаціям не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

5. Іпотечні кредити (сукупні іпотечні кредити) не повинні перевищувати 150% власного капіталу банку.

6. Позики на лізинг техніки, обладнання не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

Звичайно, тут наведені умовні межі кредитування. Кожен банк встановлюватиме свої межі, керуючись власною кредитною політикою.

Портфельна диверсифікація "працює" на зменшення ризику лишень у тому разі, якщо ризик несплати за однією позикою не залежить від ризику несплати за іншою, але нерідко трапляється саме так, щ всі несплати -- це ланки одного ланцюга. Наприклад, ризик несплати у географічно або "ідеологічно" близьких позичальників може бути коригованим із-за економічної відсталості регіону, стихійних лих, галузевого ризику внаслідок моноспеціалізації регіону тощо. Такого роду залежність між позичальниками ускладнює для банку завдання оцінки ризику кредитного портфеля, але зовсім не заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Щодо підвищення якості кредитного портфеля, привабливою видається ідея ранжування кредитів, тобто методу систематичної та об'єктивної класифікації позичкового портфеля згідно з характеристиками якості та ризику.

Основні цілі ранжування кредитів:

1) підвищення ефективності позичкових операцій;

2) покращення якості портфеля за рахунок:

- використання попереджувальних сигналів;

- покращення управлінської інформації та контролю;

- визначення стандартів та встановлення меж відповідальності.

3) створення основ для управлінських рішень.

Отже, підсумовуючи питання підвищення якості кредитного портфеля банку, зазначимо, що вміле та ефективне управління портфелем позик досягається шляхом:

* застосування виваженої, конкретно визначеної та обгрунтованої системи показників (коефіцієнтів), спроможних дати оцінку ступеня якості та ризику;

* розробки стратегії і тактики кредитування;

* підходу до структурування кредитів, які формують портфель банку, з урахуванням сум, строків, доходності, ризику, необхідних резервів та інших факторів;

* коригування дій з реалізації затвердженої кредитної політики з урахуванням змінюваної кон'юнктури ринку.

3.3 Вдосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод

Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності, оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру). Зміст картотеки, для прикладу, може містити:

* копії кореспонденції між клієнтом та банком;

* записи, підготовлені персонгалом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

* копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

* копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

* копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

З умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів.

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип - вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити наступні відомості:

а) короткий зміст кредитованого проекту;

б) обсяг запитуваного кредиту;

в) вид та строк позики;

г) пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить:

- засновні документи позичальника;

- картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;

- фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);

- техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план;

- контракти та угоди на кредитований проект;

- супутня документація на пропоноване забезпечення.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Вельми бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв'ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в обслуговуючому того банку.[1;263]

На другому етапі головна мета банку - кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ходi розмови iнтерв'юєровi не слiд прагнути з'ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп:

- вiдомостi про фiрму;

- щодо планованого кредиту;

- пов'язанi з погашанням кредиту;

- щодо забезпечення кредиту;

- про зв'язки клiєнта з iншими банками.

Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник у письмовому виглядi сумує отриманi вiдомостi i приймає рiшення: продовжувати роботу з клiєнтом чи вiдмовити йому. Якщо пропозицiя клiєнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами та положеннями полiтики, яку проводить банк в галузi кредитних операцiй, заявка рiшуче вiдхиляється. Якщо ж кредитний працiвник за пiдсумками попереднього iнтерв'ю вирiшує продовжувати роботу з клiєнтом, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцiнка кредитоспроможностi позичальника та визначається ступiнь ризику даного кредиту.

Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Нацiональним банком України:

Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (КЛ1) характеризує, наскiльки обсяг поточних зобов'язань за кредитами i розрахунками можна погасити за рахунок усiх мобiлiзованих оборотних активiв:

Розд. II активу - Витрати майб. перiодiв + Розд. III активу

КЛ1 = --------------------------------------------------------------------------- ,

Розд. II пасиву - Позики,не погаш. в строк + Розд. III пасиву

Теоретичне значення КЛ1 повинно складати не менше 2.0 - 2.5.

Коефiцiєнт абсолютної (термiнової) лiквiдностi (КЛ2) характеризує, наскiльки короткостроковi зобов'язання можуть бути негайно погашенi швидколiквiдними грошовими коштами та цiнними паперами:

Каса + Розрахунковий + Iншi рахунки + Короткостро-

рахунок в банках ковi вклади

КЛ2 = ------------------------------------------------------------------------- ,

Теоретичне значення КЛ2 регламентується не менше 0.2 - 0.25.

Коефiцiєнт спiввiдношення залучених i власних коштiв (КЗ) (коефiцiєнт автономностi) характеризує розмiр залучених коштiв на 1 грн. власних коштiв:

Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

КЗ = ----------------------------------------------------- ,

Роздiл I пасиву

Теоретичне значення даного показника прийнято не бiльше 1.0, що передбачає частку власних засобiв позичальника у фiнансуваннi дiяльностi не менше 50% -- це сприяє бiльшiй зацiкавленостi клiєнта в успiшнiй реалiзацiї власних проектiв та пiдвищенню ймовiрностi повернення запозичених коштiв.

Коефiцiєнт фiнансової незалежностi (КН) свiдчить про питому вагу власних коштiв у загальнiй сумi заборгованостi:

Роздiл I пасиву

КН = --------------------------------------------------- ,

Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

Значення КН повинно складати не менше 0.2.

Коефiцiєнт маневреностi власних коштiв (КМ) характеризує ступiнь мобiльностi використання власних коштiв:

Роздiл I пасиву - Роздiл I активу

КМ = ----------------------------------------------- ,

Роздiл I пасиву

Даний коефiцiєнт встановлено щонайменше 0.5.

Показники, застосовуванi у практицi кредитного аналiзу позичальника, пропонованого банком "Україна", можна подiлити на 4 групи:

1) коефiцiєнти структури капiталу:

- частка оборотного капiталу в поточних активах;

- спiввiдношення власних коштiв до консолiдованих фондiв;

- коефiцiєнт фiнансового покриття.

2) коефiцiєнти лiквiдностi:

- коефiцiєнт покриття;

- коефiцiєнт швидкої лiквiдностi;

- коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi;

- спiввiдношення додаткової потреби до загальних фiнансових потреб.

Показники лiквiдностi вживаються для оцiнки спiввiдношень найбiльш лiквiдних елементiв балансу позичальника, його оборотного капiталу (касової готiвки, дебiторiв, запасiв товарно-матерiальних цiнностей) та короткострокових зобов'язань (випущених векселiв, короткострокових боргових зобов'язань тощо).

3) коефiцiєнти активностi:

- рiвень запасiв;

- середнiй перiод погашення заборгованостi.

4) коефiцiєнти прибутковостi:

- рентабельнiсть продукцiї;

- рентабельнiсть активiв;

- рентабельнiсть власних коштiв.

На третьому етапі банк, ретельно ознайомившись з поданими клієнтом документами, обговоривши умови надання позики, приймає рішення про форму надання кредиту.

Перед безпосереднiм укладанням кредитного договору необхiдно вжити низку пiдготовчих заходiв.

Найперше кредитний працiвник визначається з позичальником щодо форми забезпечення кредиту. Переконливiше на сьогоднiшнiй день виглядає забезпечення у виглядi застави або гарантiї (поруки), знову ж пiдтвердженої заставою. Важливим моментом є визначення ринкової вартостi майна, що передається у заставу, з урахуванням його зносу та лiквiдностi. Оцiнку застави проводить або сам кредитний працiвник, або залучений для цього експерт.

Далi угода розглядається юристами банку, котрим необхiдно звернути особливу увагу на вiдповiднiсть наявних контрактiв i угод чинному законодавству та на можливiсть успiшного вирiшення питання повернення коштів у разi невиконання позичальником кредитного договору.[2;356]

При наявностi позитивного заключення юристiв пакет документiв перевiряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевiрки є:

* перевiрка контрактiв та угод, котрi стосуються даного кредитного проекту, визначення надiйностi та платоспроможностi партнерiв позичальника;

* отримання та уточнення конфiденцiйної iнформацiї про всiх юридичних та фiзичних осiб, стосовних даного кредитного проекту;

* перевiрка фiнансової стабiльностi гаранта (поручителя) та встановлення його зв'язкiв з позичальником;

* аналiз отриманої iнформацiї та визначення можливостi неповернення позичальником кредиту.

Грунтуючись на аналiзi наявної та отриманої iнформацiї, служба безпеки банку дає свої висновки про степiнь ризику даного кредиту.

Повний пакет документiв подається керiвництву банку для прийняття кiнцевого рiшення та укладання кредитного договору або вiдмови клiєнтовi.

Четвертий етап. Після прийняття рішення про надання позики оформляються: кредитна угода, заявка на надання позики, строкове зобов'язання, котрі реєструються у "Кредитному журналі" і далі підшиваються в окрему справу.

На п'ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходи реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, проводить перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акту перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних ціннстей і т.д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.

Аналiз грошового потоку передбачає зiставлення притоку та вiдтоку коштiв протягом перiоду кредитування, що дозволяє оцiнити здатнiсть позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштiв над їх вiдтоком означає погашення боргових зобов'язань в процесi кругообiгу фондiв.

Елементами притоку коштiв за перiод є:

- прибуток, отриманий у даному перiодi;

- амортизацiя, нарахована за перiод;

- вивiльнення коштiв iз запасiв, дебiторської заборгованостi, основних фондiв, iнших активiв;

- збiльшення кредиторської заборгованостi;

- зростання iнших запасiв;

- збiльшення акцiонерного капiталу;

- залучення нових позик.

Елементами вiдтоку коштiв за перiод є:

- сплата податкiв, процентiв, дивiдендiв, штрафiв i пенi;

- додатковi вкладення коштiв у запаси, дебiторську заборгованiсть, iншi активи, основнi фонди;

- скорочення кредиторської заборгованостi;

- зменшення iнших пасивiв;

- вiдтiк акцiонерного капiталу;

- погашання позик.

Рiзниця мiж притоком i вiдтоком коштiв визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стiйке перевищення притоку над вiдтоком коштiв, то це свiдчить про його стабiльне фiнансове становище i платоспроможнiсть.

Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможнiсть клiєнта. Систематичне ж перевищення вiдтоку над притоком коштiв швидше за все гарантує неплатоспроможнiсть потенцiйного позичальника щодо повернення позичених коштів.

Середня додатня величина загального грошового потоку (перевищення притоку над вiдтоком коштiв) показує, в якому розмiрi позичальник може погашати борговi зобов'язання. На основi спiввiдношення величини загального грошового потоку i розмiру боргових зобов'язань клiєнта визначається клас платоспроможностi позичальника:

 Загальний грошовий потiк

Коефіцієнт платоспроможностi = ------------------------------------- ,

Борговi зобов'язання

Нормативнi рiвнi цього спiввiдношення:

1 клас -- 0.75;

2 клас -- 0.50;

3 клас -- 0.30;

4 клас -- 0.25;

5 клас -- 0.20.

У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво з метою вжиття відповідних заходів. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше.

Шостий етап -- повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи -- завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашання позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашання проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скоректована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т.д.

Неухильне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, якість кредитного портфелю банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Висновок

Сучасна система кредитування базується на ресурсах банку. Обсяг наданих кредитiв повнiстю залежить вiд власних та залучених засобiв. Це зачiпає обсяги кредитних операцiй та пiдвищує вимоги до них, а, отже, й розмiр прибутку, на який може сподiватися банк. Головним тут є кредитний ризик, позаяк кредитування є основною активною операцiєю комерцiйних банкiв. Як ми розглянули у данiй курсовий роботi, кредитний ризик визначається як ризик неповернення позичальником основного боргу та процентiв за кредитом. Вiн може виникнути як внаслiдок неправильних чи некомпетентних дiй банку, неналежного або безвiдповiдального виконання боргових зобов'язань позичальника, так i змiни зовнiшнiх умов або в силу дiї непередбачуваних обставин. Все це може спричинити неповернення наданих банком кредитiв, нанесення йому збиткiв та загрозу фiнасовiй стабiльностi. Тому захист вiд кредитних ризикiв є одним з найважливiших питань та завдань, котрi повсякденно повинен вирiшувати банк для забезпечення надiйного функцiонування. Для українських банків у даний час є найбільш актуальною проблема контролю якості кредитного портфеля. Для зменшення кредитних ризикiв Нацiональним банком України введенi нормативи ризикiв та показникiв кредитної дiяльностi комерцiйних банкiв, лiмiтування та страхове резервування кредитiв. Все ж основним способом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв постає аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану потенцiйного позичальника. Тiльки ретельна та виважена оцiнка бiзнесової дiяльностi клiєнта, обсягiв запитуваної позики та термiнiв користування нею, реальностi кредитованого проекту, репутацiї позичальника у дiловому свiтi нададуть змогу банковi прийняти правильне рiшення щодо спiвпрацi з прохачем кредиту. Також дуже велике значення з точки зору повернення кредитних коштiв та отримання плати за їх використання має наявнiсть та форма забезпечення надаваних позик. Пiд забезпечення кредитiв банки повиннi приймати високолiквiднi форми, що не втрачають своєї вартостi протягом всього строку дiї кредитного договору. Це може бути застава лiквiдного майна, нерухомостi та прав на них, цiнних паперiв, депозитiв позичальника тощо. Позичальник може надати банковi гарантiї та поручительства третiх осiб як запоруку повернення отриманих кредитних коштiв, а також застрахувати свою вiдповiдальнiсть за виконання зобов'язань щодо кредитного договору. За неналежне виконання узятих клiєнтом зобов'язань щодо погашення позики та процентiв за нею банки мають право стягувати неустойку (пенi та штрафи) та у разi неплатоспроможностi позичальника звертати стягнення на предмет забезпечення з метою захисту своїх iнтересiв та вiдшкодування можливих втрат та збиткiв. Отже, проблема кредитних ризикiв тв шляхiв зниження їх рiвнiв у процесi активної дiяльностi комерцiйних банкiв, рацiонального та безпечного управлiння кредитним портфелем є найголовнiшою для банкiв, особливо на сучасному етапi економiчного реформування в Українi.

Перелік посилань

1. Грошово кредитна політика в Україні/За ред.В.І. Міщенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.:Товариство «Знання», КОО, 2003. -421 с.

2. Грощі та кредит. Підручник. - 4-те вид., перероб і доп./ М.І. Савлука, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін. /За заг. ред. М.І. Савлука. -К.: КНЕУ, 2006.-744 с.

3. Грощі та кредит. Підручник за ред. М.І.Савлука. - Київ. 2001

4. Грощі та кредит. Навчальний посібник. Михайлівська І.М., Ларіонова К.Л. - Львів, «Новий світ - 2000», 2006.

5. Ковальчук Т.Т., Коваль Н.М. Ліквідність комерційних банків: Навч. посіб. - К.: Знання,1998 - 120с.

6. Операції комерційних банків.Підручник під ред. Р. Коцовська. - Київ, Алерта, 2003р.

7. Банківські операції: Під р./ За ред. А.М. Мороза. - 2е вид. випр. і доп. - К.; КНЕУ, 2002. - 476с.

8. Кредитування. Правове регулювання банківської та інвестиційної діяльності в Україні. Український науково-дослідний центр економіки будівництва “ЕКОБУД”, Київ 1997 р.

9. Управление кредитыми рисками заемщика, кредитора, страховщика. Попович В.М., Степаненко А.И. - Киев, 1996г.

10. Журнал "Банковское дело" 1-1996 г.

11. Аржевітін С.М. „Перші 10 років банківської справи в Україні. - К.: Діалог Пресс”, 2002 - 121с.

12. “Банкiвська справа. Довiдковий посiбник.” пiд редакцiєю Бабiчевої Ю.А. - М.: Економiка 1993 -- 327с.

13. Василик О. «Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем Україні». «Банківська справа». №3,1998. С.44-50.

14. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. -К.: Академія,2001- 313с.

15. Гамiдов Г.М. “Банкiвська справа”, М: Банки i бiржi, ЮНIТI, 1994 - 94с.

16. Кемпбелл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю „Экономикс”, Москва, 1992г.

17. Лексик В. Кредит и банки: Пер. с. нем. Р. и Ф. Михалевских. - М.; Перспектива, 1994 - 118с.

18. Мороз А. “Основи банкiвської справи”, К: Лiбра, 1994р.

19. Усоскiн В.Н. “Сучасний комерцiйний банк: управлiння i операцiї”, М: IПЦ “Вазар- СЕРО”, 1994 -- 320с.

20. “Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник“, К: Вища школа, 1990--62с.

21. Динаміка фінансового стану банків України на 1 січня 2004 року. // Вісник НБУ №2, лютий 2004, ст.42 - 44.

Размещено на Allbest.ru