Размещено на http://www.allbest.ru/

45

Вступ

Люди, недостатньо обізнані з фінансовими справами, можуть не уявляти собі справжньої суті поняття “фондовий ринок”. Коли ж нагадати його інші визначення - “ринок капіталів”, “ринок інвестиційних цінних паперів”, - тоді все стає на свої місця: фондовий ринок - це ринок, на якому продаються і купуються цінні папери з метою вкладення капіталу, тобто основного компоненту ринкової економіки.

У нелегкі часи радикальних економічних перетворень досить складно з усього величезного комплексу реформаторських заходів щодо становлення ринкової економіки виділити пріоритетні, першочергові. Наприклад, досить поширеною є думка, що потрібно спочатку стабілізувати ситуацію у сфері матеріального виробництва, а вже потім братися за розвиток фондового ринку. При цьому,однак, не береться до уваги, що саме фондовий ринок служить одним із факторів стабілізації і розвитку суспільного виробництва. На підтвердження цього маємо фінансові кризи, що періодично повторюються і детонаторами яких найчастіше є цінні папери, ринкова вартість котрих (через невміння керувати прихованими процесами фондового ринку) не відповідає реальній. Образно кажучи, система обігу грошей (коштів) і цінних паперів - це своєрідна система кровоносного обігу всього економічного організму країни. Отже, складно це чи ні, але формування фондового ринку потрібно здійснювати одночасно зі стабілізаційними заходами у сфері виробництва.

Мета цієї роботи - розкриття сутності процесів, що лежать в основі формування фондового ринку як однієї з найважливіших складових фінансового ринку; визначення пріоритетних шляхів розвитку інфраструктури фондового ринку.

У роботі розглядаються теорії, методології і практики ринку цінних паперів, їх діючі види на українському фондовому ринку, особливості взаємодії різних елементів ринку в процесі первинного розміщення цінних паперів у функціонуванні інвестиційного механізму та в процесі подальшого обігу цінних паперів.

Робота частково базується на результатах обстежень і дослідних розробках з питань фондового ринку та цінних паперів, проведених підрозділами Інституту статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Асоціації статистиків України і Бібліотеки офіційних документів при УС ВРУ.

Для більш чіткого уявлення про мету і сутність цієї роботи потрібно ввести теоретичні відомості щодо фондового ринку і ринку взагалі.

У старій енциклопедії Брокгауза і Євфрона є таке визначення: “З найдавніших часів у всіх культурних народів усюди, де з'являлися... потреби зосередити продаж продуктів широкого вжитку в одному або кількох центральних пунктах, створювався ринок, куди на визначений час сходилися продавці і покупці”. Термін “ринок” з часом набув широкого значення, і тепер цим терміном визначають систему товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних і нематеріальних благ.

Натуральне господарство не потребує ринків. З розвитком цивілізації і розвитку поділу праці обмін продуктами праці, товарами стає суспільною необхідністю. З'являються ринки окремих видів товарів, регіональні ринки, світовий ринок.

Прихильники ринкових відносин стверджують, що ринок - це не менш важливий винахід, ніж паровий двигун чи космічний корабель. Цілком погоджуючись з цим визначенням, нагадаємо, однак, що ринок - явище об'єктивне, і його появу було зумовлено не стільки винахідливістю людини, скільки природною потребою.

Ринок може функціонувати нормально лише тоді, коли принаймні виконуються дві основні умови. Перша: учасники ринку є цілком вільними у своїх діях щодо купівлі-продажу товарів. Друга: продавців і покупців має бути достатньо для того, щоб кожний з учасників міг вибрати собі партнера, інакше кажучи, щоб підтримувалося конкурентне середовище.

Переваги ринкової, тобто нормальної, природної економіки підтверджує світова практика. Але, як кажуть, і на сонці є плями. Ринок, не контрольований суспільством, призводить до монополізму, до надмірного майнового розшарування населення, безробіття та соціальної напруженості. Ці вади особливо помітні в перехідний період. Ринок не може залишатись безконтрольним.

Фондовий ринок - це також ринок, з усіма його позитивними і негативними якостями. Зрозуміло, що фондовому ринку притаманні й специфічні риси.

Словом “фонд” широко користуються для визначення різних за змістом понять, але найчастіше - для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення ( основні та оборотні фонди, фонд заробітної плати. Фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, пенсійний фонд, амортизаційний фонд тощо ). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому продаються і купуються цінні папери, називається фондовим.

Латинське fundus, французьке fond - це підстава, грунт. Понад триста років тому цей термін запозичила економіка. Спочатку його застосовували як назву капіталу, що має цільове призначення. Наприклад, в Англії фондові капітали спрямовувалися спочатку на погашення державних позик, а пізніше вони використовувалися на утримання державних установ. У Німеччині і Росії у ХІХ ст. Термін “фонди” набув іншого значення: так стали називати білети державних позик, облігації і взагалі папери, що дають постійний відсотковий дохід. Згодом ця назва поширилась на акції і взагалі цінні папери: терміни “фондовий ринок” і “ринок цінних паперів” стали майже синонімами. Проте, фондовий ринок є структурованим: ринок акції, ринок облігацій, ринок опціонів тощо. Зрозуміло, що ця структура має в значній мірі формальний характер, але вона існує і навіть дає підстави для подальшої термінологічної творчості. Не лише у економічній літературі, а й у нормативних документах натрапляємо на “ринок фондових цінностей”, “ринок фіктивного капіталу”, “ринок позичкового капіталу”, “ринок фондових активів”, “фінансовий ринок”, “грошовий ринок” та на десятки інших визначень.

Слід визнати, що це зумовлюється не лише багатою уявою економістів, а й об'єктивними обставинами. Атрибутами фондового ринку є цінні папери різних видів, типів та різновидів, економічні суб'єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Наприклад, якщо сукупність цінних паперів розділити на документи, що підтверджують членство в організації-емітенті (перша група), боргові документи (друга група) і на засоби платежу (третя група), то відповідниками такого поділу будуть “ринок фінансових активів”, “ринок боргових зобов'язань” і “ринок платіжних засобів”. Перший, у свою чергу ділиться на “ринок акцій”, “ринок привілейованих акцій” і т. д., а другий - на “ринок короткотермінового кредиту” і “ринок довготермінового кредиту”. З появою опціонів і ф'ючерсів заговорили про появу “ринку цінних паперів другого порядку”. Подекуди опціони та ф'ючерси взагалі не розглядають як цінні папери: їм дано назву “похідних фінансових документів” і створено для них ще один вид ринку. Класифікація за технологією обороту цінних паперів дає “первинний ринок” і “вторинний ринок”. Первинний - це ринок, на якому відбувається їх оборот. Щодо назв “біржовий ринок” і “позабіржовий ринок” - вони говорять самі за себе.

Можна згадати також про систему “чотирьох ринків”, яку зараз розглядають як класифікатор ринків цінних паперів. “Перший ринок” - фондова біржа. “Другий ринок” - позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. “Третій ринок” - позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” - позабіржовий ринок, на якому операції здійснюються через комп'ютерну систему.

З об'єктивних причин такої термінологічної розбіжності можна назвати також історичні й регіональні особливості, рівень економічного розвитку, традиційний порядок обігу цінних паперів. Розбіжності виникають навіть у процесі перекладання з однієї мови на іншу. Наприклад, термін “фондова біржа” англійською мовою (stock exchange) дослівно означає “обмін акціями”.

Наводимо також нарис історії фондового ринку.

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен, який відігравав в епоху великих географічних відкриттів велику роль у світовій торгівлі. Слідом за Антверпеном котирування майже всіх тогочасних цінних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж. Ці події відбувалися 400 років тому - на межі XVI-XVII ст. Розвиток світової торгівлі став рушійною силою розвитку фондового ринку і бірж. Прогрес державної організації і фінансів таких країн як Англія, Франція та Німеччина також мав великий вплив на розвиток фондового ринку.

На початку ХІХ ст. Через нагромадження первісного капіталу, промислову революцію та появу промислових корпорацій і комерційних банків роль фондових бірж зростає. Фондовий ринок у цей час сприяв розвитку економіки взагалі завдяки вільній конкуренції на біржах та акціонерним товариствам. Наприкінці ХІХ ст. Кількісні зміни на ринку цінних паперів вплинули на якість процесу їх обертання. Фондовий ринок удосконалюється, однак це не захищає його від злетів і падінь. В історію фондової біржі увійшли кризи 1869, 1873 та 1895 років. Періодичні кризи і спади активності на фондових ринках стали не тільки передвісниками загальних економічних криз, а й їх детонаторами. Так, наприклад, світова криза 1929-1933 рр. Почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі 22 жовтня 1929 р., коли масовий продаж цінних паперів спричинив паніку інвесторів та біржовиків. За три роки після “чорного жовтня” вартість акцій провідних американських впала: “Дженерал електрик” - в 11 разів, “Монтгомері вард” - у 23, “Радіокорпорейшн” - у 33, “Нью-Йорк сентрал” - у 51, “Дженерал моторс” - у 80 разів!

Постає логічне питання - чи можна вважати фондовий ринок позитивним явищем в економіці, якщо він може спричинити загальну кризу? Повернемось до другої половини ХІХ сторіччя. Швидке зростання великої промисловості підштовхнуло розвиток акціонерних форм концентрації капіталу. Така форма акціонерних товариств як товариства з обмеженою відповідальністю набула особливої популярності у малих і середніх інвесторів, кількість яких постійно збільшувалася. Вони привели в рух грошовий капітал у незнаних до того розмірах. У той час як європейські підприємці для збереження коштів користувалися банківськими послугами, у США грошові потоки спрямовувалися на фондові біржі. Інвестування капіталів у фінансові активи було ризикованою справою, але в разі успіху прибутки були величезними. На початку ХХ ст. великі банки і спеціалізовані фондові біржі перетворилися з конкурентів у партнери. Постійний економічний ріст призводив до збільшення випуску цінних паперів та підвищення їх ринкового курсу. Акції купувалися не тільки за власний кошт, а й за банківські позики, оскільки через постійний ріст розриву між номіналом та біржовим котируванням страх програшу зник. Ділові кола перебували в “ейфорії” - зростання багатства уявлялося безмежним. Ось тут і виявилася справедливість іншої назви цінних паперів - “фіктивний капітал”. Хоч цінний папір номінально відображує вартість якогось товару, власної вартості він не має. Коли ринковий попит на цінні папери перевищує їх пропонування, на ринку формується висока ціна на них, і номінальна сума випущених цінних паперів може перевищити капітал, реально втілений у виробничих ресурсах. Така ситуація і склалася на Нью-Йоркській біржі у кінці 20-х рр. Це робило знамениту фондову біржу прикладом для усього світу. А того факту, що однією з причин зростання курсу акцій був кредит (у тому числі продаж на виплат), якось не помічали. Поступово безконтрольна біржова діяльність ставала все більш махінаторською, усе більше наближалася до кризи. Коли курси акцій у своєму нестримному зростанні наблизилися до критичної межі і їхній відрив від номіналу став занадто великим, почався несподіваний колапс, стрімке падіння курсу. Його прискорили біржові спекулянти, котрі відразу стали продавати акції, щоб розрахуватися з кредиторами, які вимагали негайного повернення боргів. До 1933 року обсяг виробництва у провідних західних країнах скоротився вдвічі. Епідемія кризи і безробіття перекинулася до Європи. Економіку США врятував “Новий курс” президента Рузвельта. “Новий курс” став широкою програмою державного регулювання економіки. У кілька разів було збільшено державні фінансові вкладення, запроваджено обов'язковий мінімум заробітної плати, посилено урядовий контроль за банківською та підприємницькою діяльністю. Такі заходи цілком відповідали опрацьованій у 30-ті рр. Д. М. Кейнсом теорії, котра доводила необхідність державного втручання для стримування стихійного ринкового процесу й підтримування зайнятості населення на високому рівні.

“Велика криза” стала етапом не лише глобальної економічної політики, а й історії фондового ринку. З того часу “дика” біржа поступилася місцем “культурній”. У США 1933 р. було прийнято закон про емісію цінних паперів, а 1934 р. - закон про біржову торгівлю цінними паперами. Реєстрація цінних паперів стала правилом. У багатьох країнах було створено органи контролю та економічного регулювання обігу цінних паперів, детально опрацьовано правила, що регулювали біржові процедури. Ретельно перевіряли підприємства, які мали намір продавати цінні папери на біржі. Було встановлено обмеження коливань котирування, державне страхування вкладів, законодавчо захищено інтереси дрібних вкладників. Опіка держави над фондовим ринком дала відчутні результати.

Нічого дивного в тому, що ніхто не запропонував ліквідувати фондову біржу. Вона залишилася так само, як і цінні папери, тому що функції котрі вони виконують у ринковій економіці лишилися незмінними. Альтернативою є лише адміністративне списання цінностей з балансу і на баланс, яке широко використовувалося ще донедавна. Цінні папери і фондовий ринок - досить небезпечний фінансовий інструмент, але нічого ліпшого людство поки не винайшло, так само як і досі не навчилося вправно ним користуватися.

У жовтні 1987 р. сталася чергова біржова криза. Вона не була такою драматичною як 1929 року, не призвела до всесвітньої економічної депресії, але наслідки її були дуже відчутними. Рахунок втрат вимірювався мільярдами. На Лондонській біржі вартість акцій впала більше ніж на 13 млрд. фунтів стерлінгів, в Японії - на 57 млрд. єн, у Франції - на 200 млрд. франків, у США - на 700 млрд. доларів. На початку грудня 1987 р. знецінення акцій у світі сягнуло позначки 2000 млрд. доларів. Однією з причин кризи стало збільшення фінансової заборгованості. За 20 днів до її початку президент США Р. Рейган підписав законопроект про підвищення допустимого максимуму державного боргу з 2300 млрд. до 2800 млрд. доларів, заявивши, щоправда, що він це робить з почуттям “глибокого внутрішнього опору”.

У нашій країні початок фондового ринку датується XVIII ст. Одеську фондового біржу було відкрито 1796 р. (більш ніж на 40 років раніше відкриття такої ж у Москві). Фондові біржі у Петербурзі, Одесі та Москві вважалися ліберальними (наприклад, до участі в біржових операціях допускалися жінки), але й досить вимогливими: папери на біржу допускалися тільки після ретельної перевірки їх власника, за неправдиві відомості притягали до кримінальної відповідальності, дії маклерів контролював біржовий комітет, урядові комісії стежили за котируванням цінних паперів. Це, як писали тоді, спрямовувалося “не проти біржі, а проти недобросовісних банкірів і біржовиків”.

У грудні 1917 року радянський уряд заборонив операції з цінними паперами. Але в період непу знову з'явився організований обіг цінних паперів, здійснюваний, головне, фондовими відділами при товарних біржах у кількох великих торгово-промислових центрах. У тім числі в Києві і в Харкові. Після припинення непу з рішення радянського уряду всі фондові і товарні біржі було ліквідовано (1930).

Чекати їх відродження довелося чекати понад півстоліття - до початку 90-х рр. Приватизація та поява акціонерних товариств стали визначним фактором відновлення діяльності фондових бірж і налагодження позабіржового обігу цінних паперів.

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах. По-перше, відбувається дальша автоматизація фондових операцій - окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації. По-друге, триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (передовсім безпаперових), у тім числі гібридних та паперів другого і наступних порядків. По-третє, збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україна треба додати ще кілька своїх, актуальних тільки для неї напрямів розвитку фондового ринку. А саме:своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку, сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку, створення сучасної інфраструктури фондового ринку, у тім числі депозитарію, забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності, розвиток вторинного ринку цінних паперів, передовсім в рамках системи фондових бірж України.

Реалізація діяльності за вказаними напрямами має базуватися на загальній структурі фондового ринку, що складається я з трьох підструктур:

1. цінних паперів, які і є предметом торгівлі на фондовому ринку (визначається, ЩО САМЕ продається і купується)

2. учасників фондового ринку (визначається, ХТО САМЕ продає і купує цінні папери)

3. процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів)

1. Теоретичні основи формування і розвитку фондового ринку в Україні

1.1 Фінансові потоки в ринковій економіці як основа розвитку фондового ринку

Як уже зазначалося, гроші (фінанси) є кров'ю ринкової економіки і зрозуміло ринку цінних паперів як її складової. Поява грошей - першопричина появи ринку цінних паперів. Кошти - рушійна сила розвитку фондового ринку. Емісія цінних паперів здійснюється лише при наявності якоїсь суми грошей.

Розвиток фінансового ринку відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні економіки будь-якої країни. А одним з елементів фінансової структури є інвестиційний ринок, що є чи не найдієвішим механізмом, який впливає на динамічність розвитку фінансового ринку. Саме тому необхідно чітко уявляти, що представляють собою інвестиції, які можуть бути їх джерела формування і яке значення в цьому мають цінні папери.

В період розвитку ринку цінних паперів підвищується їхня роль у функціонуванні інвестиційного механізму. Ефективність ринку акцій, облігацій та інших цінних паперів залежить від того, наскільки ефективно працюють фінансовий, інвестиційний та інші ринки, від ефективної роботи емітентів, стабільності в економіці держави та інших факторів.

В ринковій економіці є, як правило, три основних джерела фінансування соціально-економічного розвитку країни: державний бюджет, кредити та інвестиції. Останні реалізуються або через застосування інструментів ринку цінних паперів шляхом емісії цінних паперів з відповідними властивостями (так звані портфельні інвестиції), або через безпосереднє фінансування проектів (прямі інвестиції). Перше має перевагу над другим по-перше завдяки більшій ліквідності цінних паперів, що знижує ризик потенційного інвестора. Різні номінали вартості цінних паперів дозволяють залучати за їх допомогою різні за величиною інвестиційні ресурси. З іншого боку, низькономінальні цінні папери сприяють залученню в економіку тимчасово вільні кошти населення, що зменшує залежність від зовнішніх джерел інвестування.

Випуск цінних паперів державою і комерційними банками дає змогу опосередковано поповнювати інші два джерела інвестування економіки. Усе це в сукупності розширює інвестиційний базис господарства країни, знижує вартість інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів.

Конкуренція емітентованих цінних паперів на ринку по доходності і надійності призводить до переливання капіталу в більш прибуткові сфери діяльності та галузі господарства. Наприклад, держава. Застосовуючи залучені інвестиційні ресурси в менш прибуткових сферах діяльності (соціально-економічні, загальнодержавні проекти) і програючи тим самим цінову конкуренцію з більш ризикованими корпоративними цінними паперами, має велику перевагу в надійності емітованих нею цінних паперів. Це дозволяє державним цінним паперам успішно конкурувати з корпоративними цінними паперами.

Однією з причин спаду виробництва в Україні є інноваційне та технологічне відставання, яке сталося (поряд з іншими причинами) і внаслідок нестачі інвестування. Структурна перебудова господарства потребує додаткових інвестиційних ресурсів. Цього неможливо подолати без запровадження ринкових механізмів. Для цього необхідно забезпечити максимальну конкуренцію підприємств за інвестиційні ресурси,. З одного боку, та створити широкі можливості для їх мобілізації та концентрації, з іншого. Обидва ці завдання можуть ефективно виконати лише цінні папери. Залучаючи грошові кошти від фізичних осіб та тимчасово вільні фінансові ресурси від юридичних, ринок цінних паперів сприяє спрямуванню частини національних фондів споживання до фондів накопичення. Тобто в достроковий перспективі ринок цінних паперів формує раціональні макроекономічні пропорції відтворювального процесу в господарстві країни.

Серед усіх учасників ринкового процесу як джерела фінансових потоків ми назвемо перш за все інвесторів. Інвесторами називають тих учасників ринку, які вкладають свої власні кошти в різні види цінних паперів. Так, “власні кошти” охоплюють власне гроші, якими інвестор сплачує вартість цінних паперів, а також гроші позичені (кредити).

З іншого боку, не всі учасники ринку цінних паперів, купуючи цінні папери, є інвесторами. Наприклад, ділери. Вони, хоча і купують цінні папери, проте відносяться до категорії посередників, а не інвесторів. У більшості випадків інвестори переслідують на ринку одну чи кілька цілей. Іноді вони хочуть зберегти свої грошові кошти від знецінення, в інших випадках сподіваються отримати дохід, у третіх - установити контроль над емітентом.

Щоб стати інвестором, достатньо мати бажання та достатні кошти або інше майно, яке можна було б вкласти в цінні папери. Не потрібно здійснювати державну реєстрацію чи ліцензування, окрім випадків, коли купуються контрольні пакети акцій або інших цінних паперів.

При купівлі цінних паперів інвестори як правило використовують як засіб платежу готівку, однак іноді, наприклад, при створенні акціонерних товариств, в якості засобу платежу можуть бути використані майно, майнові і немайнові права, інші цінні папери. Це дозволяється законодавством України. Так, наприклад, деякі підприємства приватизувалися шляхом сертифікатної приватизації, надалі трансформувавшись в закриті акціонерні товариства.

Інвесторами на ринку цінних паперів в основному виступають індивіди та інститути, рідше - держава (казначейство чи Нацбанк), при чому група інституційних інвесторів є найбільш активною та неоднорідною.

Отже, до інвесторів, які беруть участь у формуванні і розвитку українського ринку цінних паперів, можна віднести:

Інші учасники ринку цінних паперів теж можуть виступати інвесторами якщо, звичайно, це передбачено законодавством. Наявність потенційних інвесторів дає змогу емітентам випускати цінні папери, акумулюючи необхідну кількість коштів для власного розвитку. І лише при наявності інвесторів та емітентів з'являються інші інші учасники ринку - посередники, фондові біржі, розрахунково-клірінгові установи, реєстратори тощо.

Як уже зазначалося, серед професіоналів фондового ринку провідне місце належить інституціональним інвесторам. Це - компанії і фонди. Їхнє значення визначається не тільки важливістю функцій, які вони виконують, а й їхньою кількістю. На відміну від депозитаріїв, вони виникають в Україні вже з початком приватизації. В 1997 році в Україні налічується близько 200 інвестиційних фондів і понад 160 інвестиційних компаній з 260 взаємними фондами.

Динаміку їх зростання зображено на діаграмі:

Сучасний фондовий ринок України є переважно ринком великих пакетів акцій та великих інвесторів. Як для початку економічних реформ це нормально. Проте надалі ситуація має змінитися. Ринок, який не орієнтується на кошти великої кількості інвесторів, тобто всього населення в цілому, не існуватиме довго. Уже в найближчі роки в процесі розвитку фондового ринку в Україні переважатиме тенденція до подальшого розпорошення акціонерної власності, що створюється в процесі приватизації, з одночасною концентрацією прав власності та управління в руках інституціональних інвесторів.

Ця тенденція підтверджується практикою фондових ринків постсоціалістичних країн. Наприклад, у сусідній Молдові популярні інвестиційний фонд та інвестиційний фонд взаємного типу. Перший займається інвестуванням або торгівлею цінними паперами, другий - випусканням акцій із зобов'язанням викупити їх на вимогу акціонера, тобто забезпечує постійний процес продажу і викупу своїх акцій за вартістю чистих активів.

Великий інвестор звичайно не потребує ні спільного інвестування, ні консультацій і порад. Він завжди має досить повну інформацію від своєї служби маркетингу для того, щоб обґрунтувати вибір об'єкту вкладення капіталу, розмір капіталу, його форми та умови інвестування. Емітентові також зручніший “оптовий” покупець цінних паперів.

Інша річ - дрібний інвестор, який часто є безпорадним у такій справі, як вкладення грошей в яке-небудь діло. Він потребує кваліфікованої допомоги. Зрозуміло, що коли з'являється попит на таку допомогу, негайно з'являється і пропонування. Тим більше, що в даному випадку попит може зростати (хоч інвестор і дрібний, але масовий).

Досвіди зарубіжних країн свідчить про те, що існує постійна потреба в посередниках, котрі на професійному рівні надавали б послуги масовому інвесторові, зайнявши позицію між ним і кінцевим споживачем капіталу (реципієнтом). На провідних фінансових ринках світу на інвестиційні фонди та інвестиційні компанії припадає понад 40% залучених і вкладених коштів. Перевага компаній і фондів виявляється також у тім, що вони забезпечують управління єдиним портфелем цінних паперів.

В Україні інвестиційні компанії об'єднують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу і невід'ємною частиною діяльності. Інвестиційні компанії є для інших інституціональних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їхні активи в цінних паперах, організовують обрахунки й оплату за цінними паперами.

Взаємні фонди інвестиційних компаній акумулюють кошти інвестора для спільного інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок та в інтересах осіб, котрі придбають їхні цінні папери.

Специфічним інструментом спільного інвестування є інвестиційний сертифікат. Цей цінний папір дає право його утримувачеві на одержання доходу у вигляді дивідендів, термін виплати яких встановлюється цим документом.

До участі в приватизації в Україні з інституціональних інвесторів дуло допущено лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що уможливило значне прискорення процесів приватизації. При цьому було юридично стабілізовано становище цих фондів через пряму законодавчу заборону надання якихось гарантій власникам приватизаційних паперів щодо прибутковості їхніх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. Отже, до браку жорстких зобов'язань закритого інвестиційного фонду щодо ліквідності емітованих ним цінних паперів було додано ще брак зобов'язань щодо їхньої прибутковості.

Закриті інвестиційні (взаємні) фонди займають значне місце саме на цьому сегменті фінансового ринку як потенційні покупці акцій приватизованих підприємств. На них припадає найбільша частка акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів (близько 60%) і понад 50% всіх вкладень приватизаційних коштів. Статистика інвестиційних (взаємних) фондів на початок 1997 р. в Україні виглядало так:

· відкритих інвестиційних фондів - 4;

· відкритих взаємних фондів інвестиційних компаній - 17;

· закритих інвестиційних фондів - 215;

· закритих інвестиційних компаній - 263.

Отже, основними надбаннями спільного інвестування є:

1. сприяння створенню і нагромадженню капіталу

2. підвищення активності приватизації

3. перетворення інвестиційних рішень у простіші для дрібних інвесторів

4. зниження ризику за рахунок диверсифікації

5. здійснення переливання капіталу між галузями народного господарства

6. стимулювання діяльності підприємств і сприяння підприємництву в малому і середньому бізнесі

7. сприяння залученню іноземного капіталу

Тому не випадково 25% громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування.

Надалі постає завдання скоригувати чинні правові форми інвестиційних фондів і компаній, а також нормативи здійснення інвестицій і формування портфеля цінних паперів відповідно до економічної сутності діяльності інвестиційних фондів. Передбачається інвестиційні фонди перетворити на відкриті акціонерні товариства, тобто на фонди корпоративного типу зі спрощеною схемою голосування. Взаємні фонди інвестиційних компаній необхідно остаточно перетворити на пайові інвестиційні фонди контрактного типу у вигляді “окремих рахунків спільного інвестування” з окремим балансом, неконсолідованим з балансом інвестиційного управляючого.

Ці перетворення зумовлено тим, що в Україні структура інвестиційних (взаємних) фондів поки не відповідає стану низьколіквідного ринку. У розвинутих країнах - навпаки. Наприклад, у США до 95% загальної кількості фондів становлять відкриті фонди.

Необхідно усунути подвійне оподаткування доходів, що їх отримують інвестори від операцій спільного інвестування, через встановлення податкової “прозорості” інвестиційних фондів. Потрібно відмінити податки на прибуток інвестиційних (взаємних) фондів і обкладати податком лише кінцеві прибутки вкладників.

Інвестиційний управляючий має усвідомлювати свою відповідальність щодо управління активами інвестиційного фонду і виконувати свої обов'язки лише в інтересах засновників і учасників інвестиційних і взаємних фондів.

1.2 Цінні папери як інструмент функціонування фондового ринку

Для об'єктивного висвітлення великого значення цінних паперів як таких і їхнього обігу на фондового ринку, не потрібно занадто довго шукати слів. Досить просто сказати: без цінних паперів, так само і без грошей, економіка існувати не може. Випуск акцій дає підприємствам доступ до потрібних їм грошових ресурсів. Випуск облігацій закриває прорив, що утворився в державному бюджеті.

Перепродаж цінних паперів сприяє встановленню реальних цін та оптимальної галузевої структури народного господарства. Підкреслюючи важливість цінних паперів, ми трохи повторюємося, але вони того варті.

Фондовий ринок - явище об'єктивне. Однак водночас і суспільне. Там, де виникають соціально-економічні об'єкти, з'являється і суб'єкти. Взаємодія об'єктів і суб'єктів створює третю складову фондового ринку - сказати б, саму технологію купівлі-продажу. Уже в самих цінних паперах закладено певні властивості, котрі потребують відповідних дій і через них реалізуються. Наприклад, випуск акцій неможливий без попереднього оголошення в засобах масової інформації, а облігація будь-якого виду передбачає наступну виплату відсотків. Ще більше процес функціонування фондового ринку зв'язаний з набором функцій, які згідно зі своїм статусом має виконувати кожний учасник фондової торгівлі. Емітент зобов'язаний реєструвати цінні папери, що їх він випускає, інвестор - виконувати накази своїх клієнтів. Реквізити цінних паперів і функції учасників створюють сукупну основу процесу торгівлі на фондовому ринку. Залишається накласти на цю основу порядок виконання кожного елементу процесу (дії, операції, угоди), взаємозв'язок елементів, їхню послідовність, етапні процедури, умови, норми і регламент виконання - і матимемо те, про що вже казали - технологію фондового ринку.

Об'єктивна необхідність інвестування коштів та їх одержання є причиною існування фондового ринку, але водночас кожна сторона майбутньої фондової операції має вільно вирішити питання про доцільність своєї участі в ній. Візьмемо, наприклад, приватну особу, в якої з'явилися вільні гроші. Вона може купити на них якісь матеріальні цінності ( нерухомість, землю, промислове обладнання, транспорт, меблі, ювелірні вироби, твори мистецтва), а може перетворити свої гроші в інші грошові документи, наприклад у страховий поліс або депозитний сертифікат банку під певний відсоток. Серед цих документів одними з найпривабливіших є цінні папери. Але в будь-якому разі “привабливість” визначатиме сам інвестор і прийняте ним рішення або приведе його на фондовий ринок, або віддалить від нього.

Іншим шляхом прямує у сферу фондової торгівлі емітент. Йому не менше ніж інвестору доводиться міркувати про вибір джерела для покриття існуючих або майбутніх витрат: чи варто ставати емітентом, чи не простіше знайти внутрішні, ще не використані резерви виробництва? А коли й випустити цінні папери, то які саме?

Обидва ці шляхи перетинаються у сфері посередництва, де також треба вибрати найефективніші способи надання посередницьких послуг емітентам та інвесторам з урахуванням, зрозуміло, інтересів самих ринкових посередників.

Стрижнем процесу фондової торгівлі є життєвий цикл паперу: випуск - обіг - погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного паперу, зміну його власника, одержання результатів і завершення обороту. У межах цього циклу фіксуються операції первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві, і вторинного ринку, де власне і розгортається боротьба за одержання зиску від обороту цінного паперу. Кожна ланка циклу складається з етапів, підетапів, стадій та операцій, що нагадують технологію звичайного виробничого процесу з його основними технологічними лініями, потоками, допоміжними підрозділами і службами. Усі численні і різноманітні складові цього процесу можна і треба привести у відповідну систему. Але починати систематизацію доведеться із самих цінних паперів.

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

1. цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії на шкоду правам та інтересам інвестора.

2. інвестор не повинен підтверджувати іншими документами свої права, що випливають з самого факту володіння цінними паперами.

3. для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія за документарної форми випуску - передача цінного паперу здійснюється з допомогою індосаменту.

Проте загальні, універсальні ознаки цим і вичерпуються. Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

“Будь-яка класифікація досить умовна і все залежить від того, якій ознаці віддається перевага і з погляду якого суб'єкту ринку розглядають ті чи інші цінні папери”. Це висловлювання належить П.В. Бороздіну, і з ним можна цілком погодитися. Але хоча б умовна класифікація необхідна.

За ознаками економічної природи цінні папери, як правило розділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду та розподілі прибутків (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, варанти та ін.) - це особливі фондові цінності, фкі фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (частіше акцій).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні) “похідні цінні папери - це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором, (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів”. Крім ф'ючерсів та опціонів до похідних інструментів відносять і низку інших фінансових документів, у тім числі варант і ордер. Варант засвідчує права його власника на купівлю цінних паперів, які вперше випускаються емітентом варантів. Ордер (у вузькому, спеціалізованому розумінні слова) засвідчує право власності на цінні папери або право власника акцій компанії на додаткову першочергову купівлю інших акцій цієї компанії. Ордер випускається на термін до одного року.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові і комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.) таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання (на фондовому і грошовому ринках). Як правило, фондові папери або є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є переважно короткотерміновими. Усі комерційні папери без винятку є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні цінні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Виходячи з цільового використання цінних паперів, їх можна розділяти на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов'язання.

Також існують різні емітенти. Це може бути підставою для класифікації цінних паперів: папери, випущені урядом, державними установами, місцевими органами влади, банками, державними підприємствами, акціонерними товариствами, іншими недержавними підприємствами.

Цінні папери (це стосується тільки фондових цінних паперів) можуть обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери діляться на роздроблювані і нероздроблювані, тобто на такі, що їхню номінальну вартість може бути змінено (деноміновано), і на такі, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності паперу. Деномінація - це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням, або консолідацією. Дроблення полягає в емісії цінних паперів певного виду меншої номінальної вартості та їх пропорційному розміщенні серед усіх власників таких цінних паперів. Консолідація - це заміна всіх цінних паперів певного виду на меншу кількість їх з пропорційним зменшенням кількості їх у власників і пропорційним збільшенням номінальної вартості. Існують також і безномінальні цінні папери.

Якщо виходити з порядку передання майнових прав або, інакше кажучи, з форми виплати дивідендів чи відсотків, то розрізняють іменні цінні папери, папери на пред'явника й переказні. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов'язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника. Цінний папір на пред'явника, навпаки, є безособовим, і перехід права власності не потребує ідентифікації його попереднього власник.

Поняття “переказний” цінний папір можна розглядати і в іншій площині - порівнюючи, скажімо, з простим цінним папером (це стосується векселів та облігацій). Наприклад простий вексель (соло-вексель) - це документ, який містить нічим не обмежене зобов'язання векселедавця сплатити певну суму грошей у зазначений строк і в обумовленому місці зазначеній особі. Особа, що видала вексель, є платником за векселем. Переказний вексель (тратта) видає не позичальник, а кредитор (трасант). У такому разі вексель є наказом позичальникові (трасату) сплатити в назначений термін певну суму названій третій особі (ремітенту) або пред'явнику векселя, якщо останній видано на пред'явника. Переказний вексель дає можливість кредитору розрахуватися з власними боргами. І ще на одну обставину слід звернути увагу: хоч переказний вексель наказує здійснити платіж,але він не зобов'язує трасата (боржника) зробити це, тому переказний вексель має бути акцептований письмовою згодою боржника на оплату.

Усі цінні папери (незалежно від їхніх інших ознак) можна підрозділяти на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який в цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші - обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть і вільним обігом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон.

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином:

· короткотермінові

· середньотермінові

· довготермінові

· безтермінові

щодо часу погашення - одні папери підлягають погашенню тільки в указаний термін, а інші - будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженнями) і неретроспективні.

Термін платежу за цінним папером може визначатися конкретною датою або така дата може бути відсутня. Ця ознака також є підставою для відповідного групування цінних паперів. На фондовому ринку обертаються цінні папери з відстроченням платежу і без такого.

За складом реквізитів і характером обороту цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

Найтиповішим допоміжним цінним папером є купон, який свідчить про право його власника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної вставки: фіксована. Плаваюча, зі збільшенням, нульова, мінікупон, оплата на вибір і змішані види. Варті уваги ті купони, які навіть у разі, коли основний папір є іменним, видаються на пред'явника. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного паперу. Самі ж цінні папери утворюють дві групи - купонні і безкупонні.

За способом виплати цінні папери класифікуються так:

· цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції

· цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігація з плаваючим відсотком, що залежить, головне, від облікової банківської ставки

· цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати)

Різновиди доходу взагалі відіграють чи не найвизначнішу роль у класифікації цінних паперів. Наприклад, є цінні папери, дохід від яких виплачується без застережень, а є такі, котрі ставлять виплату доходів в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу, а є з постійною - багаторазовою виплатою. За черговістю виплати цінні папери поділяються на першозаставні і на загальнозаставні, за ознакою відстрочення виплати - на цінні папери з відстроченим доходом і з невідстроченим. Виплата доходу може здійснюватися грошима (найчастіше), але може також і товарами (під цільові цінні папери).

Важлива ознака цінних паперів - їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів - це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їх обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

За ознакою території обігу цінних паперів вони звичайно поділяються на три групи:

· регіональні (облігації органів місцевого самоврядування)

· національні (папери внутрішнього фондового ринку)

· міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших країн)

За місцем реєстрації офісу емітенту цінні папери поділяються на вітчизняні і іноземні. До іноземних належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами України і випуск яких (паперів) зареєстровано в інших країнах. В Україні практикується (і це передбачено законом) обертання так званої “депозитарної розписки”, котра є похідним цінним папером, випущеним емітентом, якого зареєстровано в Україні. Цією розпискою уряд засвідчує уряд засвідчує право власності інвестора ні цінні папери іноземних інвесторів.

Наявність міжнародних цінних паперів пояснюється інтернаціоналізацією ринку. До таких, зокрема, належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від двох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні. Номінальна і ринкова ціна єврооблігацій виражається в іноземній валюті, переважно в доларах США.

Форми цінних паперів, у які “одягнуто” цінний папір, є дуже різноманітними: це й окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис у комп'ютері. В узагальненому вигляді розрізняють документарну і бездокументарну форму. Документарна - це форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, в разі депонування цінного паперу, за записом у рахунках депо (рахунок депо - це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів - депозитарія, необхідна для виконання договору депо з депонентом).

Запровадження електронної техніки уможливлює відмову від традиційного друкування цінних паперів на дорогих бланках з водяними знаками. На зміну приходить запис на магнітних та інших носіях.

У багатьох країнах з'явилася реальна можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх “паперового” (документарного) виду. Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Але ще досить складно обійтися без “фізичного” паперового документа і така система під силу країнам тільки з високою культурою. Наприклад, у Швеції вже кілька років тому припинили випускати цінні папери у “паперовій” формі. У Німеччині практикується “проміжний” стан щодо переходу до повністю електронного обліку цінних паперів: з одного боку, облік цінних паперів здійснюється в комп'ютерних системах і перехід цінних паперів з рук у руки фізично вже фактично зник, а з іншого акціонери досить мають право вимагати в емітента видачі “паперової” акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі - в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депонується в депозитарії. фондовий ринок

Різні цінні папери мають різний рівень надійності. Це послужило причиною їх розподілу на високоякісні (з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу і отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цінних паперів за старшинством: на першому місці - акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому - державні облігації; на третьому - облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому - похідні фінансові документи.

З фактором надійності пов'язано цілу низку класифікаційних ознак. За видами забезпечення цінні папери підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікуються цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності під майбутні податкові надходження, під дохід від проекту тощо. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяються на гарантовані зобов'язання і реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів впливають також різновиди відповідальності за виконання зобов'язань: індосамент та аваль. Індосамент - передатний напис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль - письмове поручительство, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування: цінні папери забезпечені і незабезпечені.

Можна згадати й інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів. Наприклад, одні цінні папери можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні ), а інші - тільки юридичні, у звязку з чим створюються дві різні групи цінних паперів. Крім цього, існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, і ті, що не реєструються. За формою випуску - цінні папери, які підлягають приватному (без публічного оголошення) або відкритому розміщенню (з публічним оголошенням. За способом розповсюдження - до безпосередньо розповсюджуваних і до розповсюджуваних тільки через ділерів. Існують три групи цінних паперів, зв'язаних із наявністю і видом їхнього викупу (відкликання) емітентом: папери з можливістю викупу всього випуску, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні папери, що індексуються і не індексуються, коректуються і не коректуються, папери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються і неоподатковувані, навіть такі папери, як платні (котрі купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні). Кількість типів, видів, різновидів і модифікацій цінних паперів значно більше, ніж є у вжитку термінів. Тому, з одного боку, деякі види цінних паперів можна визначити тількі описово, а з іншого - той самий термін використовується у назвах різних цінних паперів. Прикладом цього може бути термін “сертифікат”.

Слово “сертифікат” французького походження (certificat), сягає своїми кренями до латинських «безсумнівний» (certus) і “роблю” (facio). Загальне значення цього слова - документ, що засвідчує той чи інший акт. Термін “сертифікат” є досить поширеним у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, у зовнішній торгівлі сертифікат якості підтверджує якість товару, у морській справі видають сертифікат про мореходність судна. У термінології фондового ринку користуються поняттями глобального, ощадного, інвестиційного і компенсаційного сертифікатів.

У додатку № 2 відображені визначення найбільш поширених цінних паперів.

2. Основні напрямки удосконалення і перспективи розвитку фондового ринку в перехідній українській економіці

2.1 Пріорітетні напрямки розвитку фондового ринку

З дня прийняття 1991 року Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” бере свій початок історів розвитку українського фондового ринку.

Національний фондовий ринок в останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Уже не потрібні докази того, що ринок цінних паперів є обов'язковим елементом ринкової економіки. Фондовий ринок, як сетмент цінансового ринку, став потужним інструментом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє накопиченню інвестиційного капіталу у виробничій та соціальній сферах.